Размещено на http://www.allbest.ru/

38

Вступ

Актуальність теми: Транснаціональні корпорації (ТНК) складають основу економік найрозвиненіших країн світу, вони є наймогутнішими суб'єктами світового господарства, на них припадає основна частина прямих іноземних інвестицій (П І І).

ТНК створили економічну базу для глобалізації світової економіки, окрім того, вони відіграють вирішальну роль у науково-технічному прогресі. Прямі іноземні інвестиції ТНК в будь-яку країну не лише слугують каталізатором економічного зростання, вони вказують на прийнятність економічної політики країни-реципієнта для світового бізнесу та свідчать про перспективність інтеграції економіки країни-реципієнта в світову економіку. Надходження прямих іноземних інвестицій в країну означає отримання не просто додаткового капіталу, а отримання унікального поєднання капіталу, управлінського досвіду, прогресивних технологічних знань, доступу до ринків капіталу, збуту сировини, які вже має ТНК-інвестор. Подібна квінтесенція є необхідною для забезпечення конкурентоспроможності в умовах глобалізації.

Хоча в деяких країнах, що розвиваються, спостерігаються доволі високі темпи економічного зростання, загальний розрив між багатими та бідними не скорочується, оскільки показники темпів економічного зростання в обох групах порівнянні, а швидкий ріст чисельності населення у країнах, що розвиваються, призводить до зниження доходу на душу населення. Важливою суперечністю сучасного етапу глобалізації є те, що вона відіграє позитивну роль для тих країн та соціальних груп, які оволоділи основними її підоймами та посилює рівень експлуатації інших суб'єктів світової економічної системи

Слід зазначити, що, якщо країни, що належать до “третього світу”, вже давно органічно включені до організаційних схем транснаціонального капіталу, країни з перехідною економікою, які володіють значними територіями, потенційним ємним ринком, багатими природними ресурсами, кваліфікованою робочою силою та перспективним геостратегічним потенціалом, лише нещодавно потрапили до поля його уваги. Отже, ще однією важливою особливістю сучасного етапу глобалізації є початок нової фази перерозподілу сфер впливу найбільших ТНК з метою використання ресурсного потенціалу постсоціалістичних країн.

Подолання кризи в українській економіці можливе лише шляхом проведення структурних економічних змін із ефективним залученням капіталу світових ТНК. В середньостроковій та довгостроковій перспективі Україна має забезпечити формування ТНК українського походження. За розрахунками ЮНКТАД, глобальні потоки надходжень прямих іноземних інвестицій в 2001 році склали 735 млрд. доларів США і в 2000 році - 1271 млрд. доларів США. Абсолютні обсяги прямих іноземних інвестицій, які надійшли до країн Центральної та Східної Європи в 2001 році дорівнювали 27 млрд. доларів США (3,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій), в 2000 році - 25 млрд. доларів США.

На сьогоднішній день не спостерігається швидкого зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну. Станом на 1 січня 2003 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну дорівнював 5,339 млрд. доларів США, або в розрахунку на душу населення - 109 доларів США, що є одним із найнижчих показників серед країн Центральної та Східної Європи. Для порівняння, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Польщу станом на 1 січня 2001 р. дорівнював 36,5 млрд. доларів США, в Чеську Республіку - 21,1 млрд. доларів США, в Угорщину - 19,9 млрд. доларів США. Приклад цих східноєвропейських країн свідчить про те, що за допомогою інвестицій світових ТНК можна досягти значного економічного піднесення та здійснити структурні зміни в економіці в порівняно стислі терміни.

1. ТНК їх суть критерії визначення. Історичні шляхи розвитку в Україні

Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення.

Класифікація корпорацій за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів і об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.

Картель - об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої сили, строки та інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими.

Фактична мета картелю - досягнення таких домовленостей між суб'єктами пропозиції на ринку, які дають їм змогу поліпшувати параметри та результативність своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для себе договірних рамок і спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей є зменшення тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва.

З огляду на це картельні об'єднання у класичних виявах цього феномену за ринкової економіки, як правило, забороняються. Щоправда, такі заборони діють переважно на національному рівні і їх можна ефективно обминати. У сфері міжнародної економічної діяльності набули поширення експортні та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТНК з метою розширення експорту та здійснення узгодженої, цілеспрямованої політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими імпортерами, часто - за участю дочірніх структур ТНК для протистояння іноземним конкурентам.

Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди -об'єднання країн-експортерів нафти - ОПЕК. Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження обсягів видобутку нафти і вплив на ринкові ціни на неї.

Синдикат - форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У ширшому значенні під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм задля досягнення спільних цілей.) Найбільшого розвитку синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат "Продвугілля", створений у 1904 p., який був однією з найбільших монопольних структур такого типу в Російській імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75% усього видобутку вугілля в Донбасі.

У сучасних умовах така форма об'єднання, як синдикат, використовується рідко. На засадах міжнародного синдикату функціонує фактично одна велика ТНК - "Де Бірс", що контролює понад 80% світового ринку діамантів.

Пули - монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є "золотий пул", створений для торгівлі патентами.

Трест - форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо - юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їх пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна компанія. Типовим для трестів є їх поширення в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести. ТНК як трестові об'єднання не прижилися, цей тип компанії використовується переважно у вигляді структурних підрозділів, відділень і підприємств, що входять до складу ТНК.

Концерн - складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Типовою ситуацію є формальне збереження учасниками концернів юридичної та господарської самостійності за умови здійснення підприємницької діяльності під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Існують концерни дво- та кількаповерхові. Учасниками концерну можуть бути корпорації, які об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії.

Характерною особливістю концернів є взаємне проникнення капіталів різних галузей, а їх головною перевагою (як форми усуспільнення потенціалів виробничої діяльності) -надвелика концентрація фінансових і промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів і грошей.

Консорціуми - специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Як і інші міжнародні об'єднання, консорціуми набули поширення в різних країнах та регіонах світу. Однак у деяких національних господарських системах консорціуми прижилися найбільш органічно, зокрема в Італії.

Типовим приводом до утворення консорціуму, нерідко із залученням кількох великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного і капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного. Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також США, Росія і початково була Норвегія. Передумова ефективної участі України в цьому проекті - її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві, що робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", слід відзначити широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які є світовими лідерами з багатьох напрямів аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон", "Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними якостями (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту 4 супутники, а "Зеніт" - 12) і завдяки цьому бере активну участь у міжнародних консорціумних проектах.

Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) - різноманітні форми союзів самих ТНК.

ТСА - особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків.

У рамках ТСА здійснюється різновекторна координація - як горизонтальна (між підприємствами однієї галузі), вертикальна (між постачальниками та споживачами по технологічній лінії виготовлення і виробничого споживання продукції), так і діагональна (між різногалузевими структурами), що додає оперативності у розв'язанні завдань розвитку виробництва, забезпечує більшу управлінську гнучкість і технологічну мобільність.

Таким чином, ТСА - це новий рівень концентрації капітальних ресурсів, централізації управління виробництвом, науково-технічною сферою, а також перерозподільчо-регулюючого механізму.

З точки зору організаційної структури ТНК функціонують як одно- та багатогалузеві концерни. Одногалузеві концерни - це, як правило, горизонтально інтегровані корпорації. Вони являють собою підприємства, що випускають велику частину однорідної продукції. Наприклад, так функціонують британська ТНК "Водафон", яка надає телекомунікаційні послуги, мережа підприємств "Fast Food".

Багатогалузеві концерни можуть існувати у формі вертикально інтегрованих корпорацій і диверсифікованих ТНК. Вертикально інтегровані корпорації утворюються у результаті об'єднання при одному власникові та під єдиним контролем найважливіших сфер виробництва кінцевого продукту. Зокрема, транснаціональна нафтова компанія видобуток сирої нафти здійснює в одній країні, рафінування - в іншій, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах. Диверсифіковані ТНК .охоплюють національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовий приклад корпорації такого типу - швейцарська корпорація Nestle, що має 95% своїх виробництв за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин та іншого. Число таких компаній в останні роки швидко зростає.

У всіх ТНК головна компанія є оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації та кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль за діяльністю закордонних філій. Закордонні філії та дочірні фірми становлять регіональну структуру, ТНК. Останніми роками в ній відбуваються істотні зміни, пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.

Комплексна стратегія ТНК заснована на глобальному підході, який передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання, тобто для корпорації в цілому, її суть полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур. Така політика стала можливою завдяки досягненням техніки в галузі зв'язку та інформації, розвитку національних і міжнародних банківських даних, повсюдній комп'ютеризації. Вона дає змогу ТНК координувати виробничу і фінансову активність зарубіжних філій і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція в рамках ТНК потребує і комплексної організаційної структури, що виражається у створенні регіональних систем управління та організації виробництва. Регіональні системи управління сучасної ТНК побудовані у трьох основних видах:

1) головні регіональні управління, які несуть відповідальність за діяльність концерну у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами щодо координації та контролю за діяльністю філій у цьому регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну "General Motors" з координації діяльності філій в Азії та Океанії, розташоване в Сінгапурі);

2) регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств по лінії руху продукту, тобто відповідному виробничому ланцюжку. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, вони підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну. Регіональні виробничі управління націлені на розвиток ефективних видів виробництв, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація "Hewlett-Packard" на початку 90-х років XX ст. з цієї причини перемістила свої виробничі управління з низки лідируючих продуктів із США до Європи);

3) функціональні регіональні управління, які забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному масштабі.

Таким чином, ТНК є домінуючою формою функціонування міжнародного капіталу. Вони являють собою мережу взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають свої складові та філії в інших країнах. На відміну від національної компанії, ТНК переносить за кордон не сам товар, а процес інвестування, поєднуючи його із закордонною робочою силою в рамках міжнародного виробництва. Тому головними економічними критеріями, за якими визначається належність компанії до ТНК, є: число іноземних держав, в яких діють підрозділи або/та філії компанії; відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном; відсоток іноземних капіталовкладень; число зайнятих за кордоном; відсоток, прибутку, який компанія отримує з інших країн; відсоткове співвідношення продукції та отримуваного прибутку в країнах базування і за кордоном; загальний рівень продажу за кордоном.

Виникнення ТНК є результатом розвитку об'єктивних процесів інтернаціоналізації сфери обігу та виробництва, а їх розвиток зумовлється чинниками, які дають змогу максимізувати виграш від міжнародного поділу праці й інших факторів виробництва, сприяють оптимальній реалізації цільової функції корпорації.

Залежно від ступеня усуспільнення капіталу та виду господарської діяльності ТНК можуть бути представлені картелями, синдикатами, пулами, трестами, концернами, консорціумами. Найпоширенішими серед них є ТНК у формі концерну.

Транснаціональні концерни можуть бути одно- та багатогалузевими. Становлення багатогалузевих концернів - результат стратегії зменшення ризику через диверсифікацію виробництва. Нині більшість ТНК - це багатогалузеві об'єднання з децентралізованою системою управління й відносно значною роллю регіональних управлінських структур.

2. Передача технології та економічне зростання ТНК

Американський франчайзинг охоплює практично всі види бізнесу - від автомобільних перевезень, будівництва, до садових послуг, торгівлі й освіти.

На думку фахівців Міжнародної асоціації франчайзингу (Вашингтон, США), до 2010 року понад половину роздрібних продажів США здійснюватиметься торговельними точками в рамках цієї системи. Досвід США свідчить, що щорічний валовий дохід більш як 800 тис. франчайзингових підприємств перевалив за трильйон доларів, і сьогодні американські компанії вважаються головними експортерами франчайзингових брендів.

Потужними гравцями в цьому виді бізнесу стали брендові компанії Канади, Франції, Німеччини, Японії, Великобританії, Австралії. Щовісім хвилин у світі народжується один франчайзі передусім тому, що ефективність таких компаній у півтора-два рази вища, ніж у звичайних підприємств. Середньостатистичні дані по Великобританії свідчать, що кожен вкладений фунт стерлінгів приносить через вісім років шість фунтів прибутку (тоді як звичайні підприємства -- три).

Німецька асоціація франчайзингу прогнозує стабільний щорічний приріст об'єктів франчайзі протягом перших десяти років поточного століття на 10--15%. Економічну життєздатність франчайзингових систем підтверджують такі дані: за п'ять останніх років лише 8% підприємств виявилися неплатоспроможними. У Франції, що посідає третє місце за кількістю франчайзингових мереж серед європейських країн, нараховується понад 620 франчайзорів і 30 тис. франчайзі. Французи охоплюють 40% усього європейського франчайзингового ринку, ємність якого оцінюється в 32--35 млрд. дол.

Зазвичай франчайзі - це великі міжнародні компанії, чиї торговельні марки впізнають на слух, а франчайзори представляють прошарок середніх і дрібних компаній. Франчайзинг цікавий тим, що дозволяє середній або невеличкій за розміром компанії відразу ж прилучитися до великого бізнесу з усіма плюсами останнього. Приміром, мережа «SPAR-Україна» з 17 тисяч магазинів досить активно працює на умовах франчайзингу. Крім бренду і реклами, мережа надає своїм франчайзорам технологію торгівлі. Зокрема, консультують їх щодо закупівельної політики, освітлення прилавків і розташування на них товарів, правильного місця розташування магазина, маркетингової політики, надають програму для обліку руху товарів.

Досвідчена компанія-франчайзор, як правило, відкриває в країні своє власне підприємство (ресторан, магазин), а вже потім будує франчайзингову мережу. Бо тільки так можна навчити представників бізнесу, показати їм на практиці, як усе повинно працювати. Цим шляхом і пішла компанія McDonald's Ukraine.

Процвітаючі франчайзори стверджують, що їхній бренд вартий ризику, щоб розпочати спільний бізнес. Але вони ж попереджають, що компанію, яка одержує торговельну марку, чекає перевірка на «сумісність» із новим брендом -- уміння підтримувати корпоративні стандарти якості обслуговування.

З одного боку, це справді дає шанс дрібним компаніям стабільно розвиватися. З іншого -- національний стан дрібного й середнього бізнесу викликає сум: власних фінансів зазвичай бракує, а залучення достатнього кредитного капіталу «під розумний відсоток» у вітчизняних банках не знайти. Тому, як правило, в Україні франшизою користуються великі компанії для диверсифікації бізнесу або для причетності до великобрендової торгівлі, тобто для престижу. Хоча окремі банки, що працюють на пострадянському просторі, уже кредитують розвиток тієї чи іншої франчайзингової мережі. Ця форма бізнесу поширена в світі, і фінансисти зацікавлені в тому, щоб клієнти банку використовували сучасні технології ведення бізнесу. Тож компанії, що працює на умовах франчайзингу, зазвичай, простіше одержати кредитну лінію, ніж компанії, що розвиває власний бізнес, оскільки відомий бренд і технологія -- це своєрідний гарант успіху.

З певної точки зору можна сказати, що франчайзинг перебуває в Україні «поза законом», оскільки закон «Про франчайзинг» урядом розроблений, але Верховною Радою поки що не ухвалений. А для успішного розвитку франчайзингу необхідне правильне законодавство з регулюванням цього виду діяльності.

Слідом за франчайзі, в Україні з'явилися й національні франчайзори, із яких найвідомішими є «Піца Челентано» і «Картопляний дім». Робота, запропонована під цими брендами, цікава тим, що тут за 3--30 тис. грн. можна стати учасником мережі «фаст-фудів». Фактично, бізнес у подібній ціновій ніші пропонують ще тільки російська «1С: франчайзинг» і American Clearens International («Американська хімчистка»). У першому випадку франчайзі одержують сертифікат фірми «1С» на надання комплексних сервісних послуг з автоматизації облікової (офісної) роботи і займаються продажем, установкою, наладкою та впровадженням програмних продуктів. Франчайзор забезпечує технологічними розсилками, консультаціями, веб-сервером, інформацією, друкарсько-рекламною продукцією. А, приміром, American Clearens International, крім надання устаткування для чищення та прасування одягу, розробляє дизайн приймального пункту, забезпечує рекламну підтримку, наладку й ремонт устаткування, видає на півроку витратні матеріали й фірмову уніформу.

3. Українські франчі

Про популярність франшизу в Україні свідчить те, що в середині травня в Києві пройшла друга Міжнародна конференція «Україна-2002: торгівля & франчайзинг», у роботі якої візьмуть участь франчайзори зі світовим ім'ям, такі як McDonald's, SPAR International, RE/Max і інші.

За оцінкою Міністерства економіки, на сьогодні в Україні підписано понад вісімдесят франчайзингових контрактів, третина яких дотична до ринку нафтопродуктів, ще чверть системи -- fast food. Найбільші франчайзори -- McDonald's, «Баскін & Робінс», «ТНК-Україна», «ЛУКОЙЛ-Україна», «Альянс», «Швидко», «Ростікс», «ХХI століття», «1С: франчайзинг», American Clearens International, Uno momento.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення, освоєння, використання трансферу і поширення технологій дістав назву техноглобалізм.

Основними передумовами виникнення цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку;

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого, сучасного фактору - інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний;

3. Необхідність мінімалізації техногенного та антропогенного впливу на довкілля світової цивілізації, насамперед, шляхом використання ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій.

Поняття технології як фактора економічного зростання охоплює науково-технічні знання, що матеріалізуються в техніці, різноманітних формах технологічного забезпечення для організації виробництва, праці та управління.

Основу технологій становлять новації - нові продукти інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження, та інновації - нові тарифи, як результат відтворення та комерціалізації.

Існують три групи технологій - це технології продуктів, процесів та управління.

На сучасному міжнародному ринку технологій функціонують суб'єкти всіх структурних рівнів світової економіки. На мікрорівні - дослідні заклади, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноватори-індивідууми. На мезорівні - ТНК, науково-технічні комплекси, які є провідними щодо впровадження новітніх технологій і які забезпечують комерційну і виробничу реалізацію. На макрорівні - держави і науково-технічні системи.

Об'єктами або носіями технологій можуть бути уречевлені або не уречевлені активи.

Уречевлений актив - це актив, що характеризується матеріально-речовою основою і має певні техніко-економічні і виробничо-технічні параметри.

Не уречевлений актив - це результат інтелектуальної діяльності, що зафіксований на паперовому або електронному носіях.

Комплекс процесів та відносин у міжнародній економіці з приводу експорту та імпорту технологій іменуються науковою категорією міжнародних трансфер технологій (МТТ). Ця частина зовнішньо - економічних відносин являє собою широку сферу обміну, кінцевою метою якого з одного боку є ріст технічного та технологічного рівня виробництва, а з іншого - отримання прибутку.

Міжнародні організації розглядають трансфер технологій не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:

· Відбір і придбання технологій;

· Адаптацію та освоєння придбаної технології;

· Розвиток місцевих можливостей, удосконалення технологій з урахуванням особливостей національної економіки.

Монополізація ринку технологій крупними фірмами, що можуть фінансувати масштабні НДДКР і проекти призводять до посилення конкурентної боротьби між розвиненими країнами і до згортання науково - технічної (НТ) діяльності в країнах з нижчими темпами соціально - економічного розвитку. Крупні ТНК використовують експорт НТ досліджень та передових технологій для встановлення панування на світових ринках над дрібними фірмами. МТТ має позитивні моменти як для продавців, так і для покупців НТ розробок.

Перевагами для продавців є те, що міжнародна передача технологій є альтернативою торгівлі, коли експорт товарів, що виготовляють за даною технологією, є неможливим через економічні і політичні обмеження. Перевагами для покупців є економія коштів та часу на розробку технологій.

Найбільш масштабним прикладом такого ефекту є придбання Японією патентів, ліцензій на виробництво певного виду продукції, розробка якої власними силами потребувала в багато разів більше коштів і декілька десятків років.

Вирізняють такі основні форми міжнародної торгівлі об'єктами інтелектуальної власності:

*ліцензійну;

*франшизу (франчайзинг);

*інжиніринг;

*лізинг.

Ліцензійна -- надання права іншій особі або організації використовувати об'єкти інтелектуальної власності. Види ліцензій: патентні, безпатентні, самостійні, супутні, прості, виключні, повні;

Лізинговий контракт є угодою про довготермінову оренду машин і обладнання.

Франшиза - право на продаж товару, що надається виробником будь-якій торговій фірмі.

Інжиніринг - послуги в створенні виробничих підприємств, об'єднань, об'єктів інфраструктури. Інжиніринг включає в себе комплекс робіт по проведенню попередніх досліджень, підготовці техніко-економічного обгрунтування, комплекту проектних документів, а також розробці рекомендацій щодо організації виробництва та управліня, експлуатації обладнання та реалізації готової продукції. Часто продаж інжинірингових послуг пов'язаний з продажем машин та обладнання крупними фірмами. Інжиніринг може виступати і як самостійний товар на ринку.

Міжнародна передача технологій може бути законною і незаконною (наприклад, промислове шпигунство). Передача технології у "чистому" вигляді означає торгівлю патентами, ліцензіями, секретами виробництва (ноу-хау). Технології можуть передаватися також через міжнародну торгівлю високотехнологічними товарами, експорт-імпорт капіталомістких виробів, міграцію висококваліфікованих науково-технічних кадрів. Важливими способами передачі технологій на міжнародному рівні є іноземні інвестиції у придбання високотехнологічних підприємств, створення спільних підприємств, укладення угод про будівництво об'єкта «під ключ», технічне сприяння тощо.

4. Напрямки інвестицій в Україну

На мікрорівні окремого українського підприємства можна виділити наступні переваги встановлення партнерських стосунків зі світовими ТНК:

1. підвищення конкурентоспроможності українських компаній,

2. отримання доступу до іноземних ринків товарів та послуг,

3. фінансування діяльності українських компаній за рахунок ресурсів ТНК, транснаціональна корпорація інтелектуальна власність

4. прийняття іноземними ТНК інвестиційних зобов'язань при приватизації державних підприємств тощо.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають багато можливостей щодо вирішення проблеми дефіциту фінансових ресурсів, у тому числі, позики від інших підрозділів ТНК, дешеве кредитування від транснаціональних банків під гарантії материнської компанії. Існує також цілий ряд негативних наслідків, які несуть ТНК для національних економік. Найбільшими загрозами, які може принести діяльність світових ТНК для України, є наступні:

1) монополізація українського ринку та пов'язане з цим банкрутство українських компаній,

2) значна економічна залежність України від іноземних ТНК та ухилення ТНК від сплати податків тощо.

Світові ТНК мають оптимізувати свої стратегії в Україні і сформувати стратегічне партнерство з українськими компаніями завдяки наступним заходам:

ь підвищення якості доінвестиційного аналізу об'єктів інвестування,

ь юридичне закріплення чіткого розмежування прав та обов'язків ТНК та українських партнерів,

ь проведення аналізу справедливої вартості української компанії-об'єкта інвестування,

ь постійний моніторинг політичних ризиків в Україні та налагодження добрих стосунків з українськими державними органами,

ь підвищення фінансової результативності через більш повне використання конкурентних переваг ТНК тощо.

Економічний механізм залучення інвестицій світових ТНК в українську економіку має включати наступні складові:

§ реформа податкової системи,

§ формування дійового законодавства,

§ посилення боротьби з корупцією,

§ підвищення ефективності функціонування спеціальних режимів для інвестиційної діяльності,

§ прискорення розвитку ринку цінних паперів,

§ забезпечення захисту іноземних інвесторів через судову систему,

§ спрощення процесу здійснення інвестиції іноземним інвестором,

§ забезпечення максимальної транспарентності приватизаційного процесу,

§ розвиток інфраструктури бізнесу,

§ продовження економічної політики стабілізації курсу гривні та зниження рівня інфляції тощо.

Світова практика показує, що одним із найефективніших інструментів залучення іноземних інвестицій можуть бути вільні економічні зони.

5. Найбільші ТНК

Популярний у власників АЗС джобінг апріорі розраховано на бізнесмена середньої руки -- сучасна АЗС сьогодні «тягне» мінімум на 150 тис. дол. Автозаправний франчайзинг здійснюється на основі договору і, як правило, передбачає відповідальність сторін за його порушення. Зокрема, франчайзор вимагає, щоб суворо дотримувалися всі корпоративні правила торгівлі: зовнішній вигляд АЗС, якість обслуговування персоналу, якість пального. Формуванням ціни, як правило, займається джобер, але його цінова політика не повинна суперечити концепції компанії.

Відпускні ціни на АЗС у 95% випадків формують джобери. На всіх джоберських АЗС «інтерес» власника заправок становить 15--22% від загального обсягу продажів. Основних причин, через які власники АЗС стають джоберами, дві:

Перша -- це відсутність проблем із поставками пального,

Друга -- це необхідність додаткового захисту з боку нафтових компаній.

Крім того, франчайзори надають додаткову стимуляцію для розвитку бізнесу джоберів. Приміром, «ТНК-Україна» піднімає планку обслуговування на брендових АЗС до міжнародних стандартів за рахунок підвищення професійного рівня керівників автозаправних станцій, котрі стажуватимуться в далекому зарубіжжі, а також відкриття при АЗС магазинів «Техасо». Компанія працюють за джоберською програмою, оскільки їх влаштовує відкритість відносин із франчайзором, стабільність поставок і висока якість нафтопродуктів. Можливо, саме цим пояснюється той факт, що за рік розвитку джоберства в Україні кількість цих АЗС досягла 20% від загальної кількості.

З'являється мережа франчайзингових супермаркетів, що їх відкриває компанія SPAR Ukraine. Ця компанія, крім відомої торговельної марки, надає своїм франчайзі корпоративні знижки на устаткування та програмне забезпечення, формування фінансової моделі бізнесу та сприяння в одержанні інвестицій, розробку моделі магазину в прив'язці до певного регіону та споживчого попиту, включення магазину в корпоративну систему поставок товарів і єдиний маркетинговий план.

Розвинуті країни світу пильно стежать за процесами, що відбуваються у країнах СНД і в Україні зокрема. Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об'єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації.

Іноземні компанії, найбільші транснаціональні об'єднання прямо або через підставні фірми і банки скуповують акції перспективних підприємств країн СНД і фактично стають їхніми власниками, а відтак заморожують або згортають виробництво.

Водночас гальмується намагання цих країн включитися у світову ринкову, економіку. Вони поступово витісняються з тих світових ринків, на яких їх продукція була конкурентоспроможною і мала попит. З цією метою країни далекого зарубіжжя використовують подвійні стандарти у підходах до розвитку торгово-економічних зв'язків і до процесів інтеграції в рамках СНД, протекціоністські заходи для захисту своїх товарів, антидемпінгове і компенсаційне законодавство. Результати активізації західного капіталу в країнах СНД очевидні.

Україна, незважаючи на певні природні переваги, має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Консорціумом Flemings/SARS було проведено дослідження стосовно індивідуальної привабливості приватизації підприємств. Для визначення причин низького рівня прямих іноземних інвестицій було опитано 65 компаній, що мають представництва в Україні та здійснюють інвестиції в українську економіку. Серед них - транснаціональні компанії, міжнародні фінансові організації, приватні інституційні інвестори та підприємці. Особливу увагу було приділено ТНК, оскільки вони мають найкращі стандарти ведення бізнесу і їхні ресурси набагато більші порівняно з іншими групами інвесторів. У вигляді прямих капіталовкладень в Україну було ввезено понад 2 млрд. дол., що становить майже 2/3 загального обсягу отриманих нею прямих іноземних інвестицій, і створено приблизно 9000 робочих місць. Найбільшу питому вагу мають інвестиції, середній обсяг яких - від 10 до 100 млн. дол. ТНК інвестували в обсягах, що перевищують 100 млн. дол., віддаючи перевагу негрошовим внескам. Лідером - країною, що діє в Україні найбільш активно, - є США, на другому місці - компанії країн Європейського Союзу. Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості.

Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну - пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 47 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах.

Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками. Основні серед них:

1. нестабільне й надмірне регулювання;

2. нечітка правова система;

3. мінливість економічного середовища;

4. корупція;

5. великий податковий тягар;

6. проблеми щодо встановлення чітких прав власності;

7. низький рівень доходів громадян;

8. труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами;

9. мінливість політичного середовища;

10. відсутність матеріальної інфраструктури;

11. проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки.

Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути:

Ш лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків;

Ш зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях,

Ш мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.

В інтересах залучення іноземного капіталу Україна має переглянути й окремі положення аграрного права. Іноземні інвестори прагнуть, щоб приватизація не лише створювала інвестиційний і діловий клімат у результаті зростання продуктивності економіки. Більшість з них виступає за приватизацію землі. Україна недоотримує значних інвестицій саме через обмеженість права на купівлю-продаж землі.

Характерною ознакою трансформаційних процесів у пострадянських республіках стали процеси транснаціоналізації вітчизняних капіталів. Найвагоміших результатів в утворенні ТНК в пострадянському економічному прострі досягла Росія. Яскравим прикладом активної діяльності російських ТНК є "Газпром", "ЮКОС", "Лукойл", Тюменська нафтова компанія. "Газпром", наприклад, планує в перших десятиліттях XXI ст. реалізацію глобальних проектів "Ямал -Європа" - через Білорусь і Польщу у ФРН; "Блакитний потік" - через Чорне море в Туреччину; "Ямал - Скандинавія - Західна Європа" - через Фінляндію і Швецію у ФРН; "ЮКОС" активно працює над проектом транспортування нафти в Китай та реалізує проект модернізації хорватського трубопроводу "Адрія"; "Лукойл" у Румунії і Болгарії придбав НПЗ, а в Україні - Одеський НПЗ і "Оріану"; Тюменська нафтова компанія купила український ЛіНОС.

ТНК почали формуватися і в Україні. Як приклад можна навести діяльність відкритого акціонерного товариства "Укрнафта". ВАТ "Укрнафта" створено в 1994 році року шляхом корпоратизації підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта". Найбільші акціонери - НАК "Нафтогаз України" і Фонд державного майна. Кількість емітованих акцій - 54228510. Це прості акції номіналом 25 копійок. За планом розміщення акцій ВАТ "Укрнафта", погодженим з Кабінетом Міністрів України, 9,5% акцій підлягало пільговому продажу, 30,55% - виставлялося на сертифікатний аукціон, 15% - на міжнародний тендер, 15% - на конкурс вітчизняному інвестору, 30% - залишалось у державній власності. В 1999 році статутний фонд компанії становив 13, 6 млн. грн., балансовий прибуток - 770 млн. грн., обсяг товарної продукції - 1270,3 млн. грн.

ВAT "Укрнафта" є монопольною нафтовидобувною компанією, види її діяльності - геолого-розвідувальні роботи, експлуатаційне буріння, видобуток нафти, конденсату, супутнього нафтового і природного газу, підготовка нафти і переробка. За підсумками 1999 року на компанію припадало 78% видобутої в Україні нафти.

Акції ВАТ "Укрнафта" включені в лістинг позабіржової фондової торговельної системи України (ПФТС), УМВБ, ADR ВАТ "Укрнафта", Франкфуртської та Берлінської бірж (ФРН). Теперішні інвестори:

· Фонд державного майна України - 0,03% акцій;

· НАК "Нафтогаз України" - 50,0% плюс одна акція;

· 49,96% акцій належить різним юридичним та фізичним особам, серед яких ЗАТ "Альфа-капітал", АКБ "Сосьєте Женераль Україна", АБ "ІНГУ, Компанія "Оксідентал Менеджмент Компані Лімітед", ЗАТ "Різноекспорт" та ін.

За рейтингом "Української інвестиційної газети" за ліквідністю цінних паперів та інформаційною відкритістю в 1999 році ВАТ "Укранафта" посіла перше місце серед 100 кращих акціонерних товариств України.

Корпоративна стратегія на ринках капіталів, яка розробляється ВАТ "Укрнафта", охоплює низку заходів щодо залучення західних банків, інвестиційних компаній та інших фінансових інститутів з метою розвитку і реалізації спільних проектів на фондовому ринку. За умов переходу ВАТ "Укрнафта" в 2000 році на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та проведення міжнародного аудиту товариства, у тому числі аудиту запасів нафти і газу, з'явилася можливість приступити до програми випуску ADR третього рівня та інших фінансових інструментів на міжнародних ринках капіталу.

Компанією проведена результативна робота в межах співробітництва з країнами Близького Сходу: відкрито представництво ВАТ "Укрнафта" в м. Сана (Республіка Ємен). Відкриття представництва в цій країні, яке працюватиме на постійній основі, може стати базою для проведення робіт з нафто - та газовидобутку в країнах близькосхідного регіону.

ВАТ "Укрнафта" також вивчає можливість співробітництва з країнами СНД, Іраном, Лівією, Саудівською Аравією, Польщею та іншими країнами світу. Зареєстровані й функціонують 4 спільні з ВАТ "Укрнафта" підприємства:

- українсько-американське "УкрКарпатОйл ЛТД" - спільна розробка Битків - Бабчинського нафтового родовища в Івано-Франківській області. Із 22 млн. дол. інвестицій, передбачених проектом, фактично вкладено 1,021 млн. дол., або 4,6%;

- українсько-канадське "Бориславська нафтова компанія ЛТД" - розробляється Стинавське родовище в Бориславському нафтопромисловому районі Львівської області. Проектом передбачено інвестування в сумі 100 млн-дол., фактично профінансовано 1, 256 млн. (1,3%);

- українсько-ірландське "Ромгаз" - створене для будівництва ГПЗ в Охтирському нафтопромисловому районі Сумської області;

- українсько-канадське "Каштан Петролеум ЛТД" - розробляє в Чернігівській області Лелякіївське родовище.

За договорами про спільну інвестиційну і виробничу діяльність ВАТ "Укрнафта" працює з такими компаніями:

- "Моментум Ентерпрайзіс" (Канада). Предмет договору - розробка в Полтавській області Рудівсько-Червоноградського родовища. Сума інвестицій -80 млн.дол.

- "Карлтон Трейдінг Україна" - розробка родовищ у Чернігівській області. Сума інвестицій - 30 млн.дол.

- "Аетерал Вектор ресорсіз Інк. "(Канада) - розробка Бугруватівського родовища в Сумській області. Сума інвестицій - 40 млн. дол.

Спеціалісти компанії виконують роботи з будівництва свердловин за кордоном (Російська Федерація, Ірак, Індія, Пакистан, Сирія, Алжир, Лівія, Куба, В'єтнам). Цілком реальним є створення в окремих із цих країн виробничих підрозділів "Укрнафти". Подібні процеси відбуваються і в інших українських компаніях.

Таким чином, створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.

6. Проблема транснаціональних корпорацій в Україні. Позитивні та негативні риси

Для сучасної світової економіки з її процесами глобалізації характерна значна концентрація капіталів, кількісний та якісний ріст транснаціональних корпорацій (ТНК) та фінансових груп, розмитість економічних кордонів країн та прискорене формування єдиного загальносвітового ринку. У контексті цих явищ проблемою глобалізації є наслідки від впливу переміщення капіталу транснаціональними корпораціями у формі прямих інвестицій (П І І) у різні країни на економіку цих країн.

Залучення іноземних інвестиційних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Прямі іноземні інвестиції у виробничий сектор економіки всіх країн, що розвиваються, значно перевищують портфельні інвестиції й потребують особливої уваги та створення сприятливого інвестиційного клімату. У цьому Україна має певні досягнення, що характеризуються обсягом залучених П І І, які збільшились за останні п'ять років на 12500,2 млн дол. Про важливість прямих іноземних інвестицій як інвестиційного ресурсу свідчить порівняння їх обсягу з загальним інвестуванням в основний капітал всіх підприємств України, яку за 2001-2005 роки становило близько 39295 млн діл.

Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіки всіх країн, а не лише тих країн, що розвиваються, до яких належить і наша країна, є ті, що переважний обсяг П І І надходити від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни. Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні й фінансові ринки - це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки. Воно сприяє інтеграції економіки певної країни у світову економіку, тобто залученню в процес глобалізації. Важливо, що П І І є основним способом поширення впливу ТНК на національні економіки, а також є засобом формування самих ТНК і глобальних стратегічних альянсів. А відтак транснаціоналізація економіки є об'єктивним явищем, до якого кожна країна винна виробити свою національну політику регулювання інвестиційного клімату на засідках власних національних інтересів.

Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Майже всю торгівлю сировиною на світових ринках контролюють ТНК, зокрема 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% - міддю, бокситами; 80% - оловом, чаєм; 75% - натуральним каучуком, сирою нафтою.

Розвиток процесів транснаціоналізації особливо характерний для таких галузевих ринків як ринки харчових продуктів та напоїв, автомобілів, електротехнічних виробів та електроніки, машинобудування, а в сфері послуг - ринків транспортних, банківських, страхових, туристичних та інших послуг. Як свідчить досвід останніх глобальних фінансових криз, інвестиції у виробничий сектор є більш стабільною формою вкладення грошів і ресурсів, ніж банківські позики й портфельні інвестиції.

Для виявлення значення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в інвестиційному розвитку приймаючої країни, слід з'ясувати суть прямих іноземних інвестицій. За класифікацією ООН, прямі іноземні інвестиції (FDI -- foreign direct investments) -- це інвестиції, що включають управлінський контроль над національним господарюючим суб'єктом з боку господарюючого суб'єкта іншої національності. П І І передбачають встановлення довгострокових відносин, що свідчать про глибоку зацікавленість інвестора в закордонному суб'єкті, у який вкладено інвестицію. Причому щодо суті вкладення коштів існують два різновиди прямих інвестицій ТНК:

1. Так звані прямі інвестиції «зеленої зони» (greenfield FDI), що утворюють нові дочірні компанії (філії). Таке поняття як будівництво підприємства «під ключ» загалом, відображає суть такого виду інвестицій. За останні роки він становить менше ніж 20% від всього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважливо «живими» грошима.

2. Трансграничні злиття і поглинання ( cross-border mergers and acquisitions M&A) -- зміна управління активами і діяльністю компанії, що приєднується внаслідок інвестиції. У випадку трансграничного злиття поєднуються активи та операції двох фірм для створення нової компанії. Функції управління активами й операціями передаються від колишньої національної компанії до іншої (закордонної) компанії, причому перша компанія стає дочірньою компанією/філією компанії, що зробила поглинання. Обидві ці компанії можуть бути як приватними, так і державними (приватизацію за участю закордонного інвестора трактують як трансграничне злиття і поглинання).

Трансграничні злиття і поглинання становлять понад 80% обсягу П І І у світі. Однак існує якісна відмінність між застосуванням цього виду П І І країнами-«донорами». Так, практично 100% прямих інвестицій у розвинуті країни здійснюється у формі злиттів і поглинань, водночас для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою ця цифра становить не більше 40%, а інші інвестиції -- це інвестиції «зеленої зони», тобто будівництво «під ключ». Можна також зазначити, що трансграничні злиття й поглинання (тобто ті, у яких задіяні ТНК) становлять близько 25-30% від усього обсягу злиттів і поглинань у світі як за кількістю угод, так і за вартісним показником.

Починаючи від 90-х років ХХ ст. іноземні інвестиції у формі злиттів і поглинань мають тенденцію до довгострокового стратегічного партнерства й відрізняються від тих, що здійснювалися в 80-х роках, застосуванням фінансових інструментів і схем. Крім залучення «живих» грошів або банківських позик для здійснення таких угод останнім часом почали масово використовувати випуск нових акцій замість тих, що були до злиття.

Для України питання впливу прямих іноземних інвестицій на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями майбутнього, але входження в СТІЛЬНИК та поширення відкритості економіки є сприятливими характеристиками інвестиційного клімату країни. Станом на 1999 рік (новіших даних немає, що свідчить про недостатній рівень управління процесом взаємодії з іноземними ТНК) в Україні було зафіксовано 7362 філії іноземних ТНК, водночас у світі загалом їх 926948. Тобто на Україну припадає лише 0,8% їх загальної кількості.

Вплив прямих закордонних інвестицій транснаціональних корпорацій на економічний розвиток країни має як позитивні, так і негативні наслідки, аліе завжди необхідно пам'ятати, що для ТНК розширення корпоративної мережі насамперед є доступом до сировинних і інтелектуальних ресурсів країни-реципієнта та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку.

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду. Збільшення надходження капіталу можливе двома способами. Перший - це прямі іноземні інвестиції у формі залучення інвестицій провідних закордонних ТНК, що безпосередньо надходять у філії та дочірні компанії ТНК від іноземного інвестора. Отут провідну роль відіграє сприятливий інвестиційний клімат. Другий спосіб - це доступність для дочірніх компаній та філій ТНК джерел кредитного та інвестиційного капіталу, яким користується сама материнська компанія, що виникає в разі включення філій у міжнародну (глобальну) корпоративну фінансову мережу відповідної ТНК. Доступ до найсучасніших матеріальних ресурсів забезпечується тім, що ТНК мають унікальні можливості в сфері оптимізації власного матеріально-технічного забезпечення. Діючи по всьому світу, вони можуть закуповувати дійсно найкращі та найдешевші компоненти виробництва та види сировини для підвищення рівня конкурентоспроможності. Прихід ТНК у країну означає прихід не тільки її ланок, які є компонентами ТНК, а ще й постачальників деталей, вузлів та послуг виробничого призначення, які діють на основі субпідряду або договорів про кооперацію з ТНК. Тобто обсяг ПІІ в країну збільшується завдяки виробничим зв'язкам самої ТНК.