Суспільно-необхідні витрати та закон вартості
Поняття товару, його властивості та класифікація за сферами виробництва і терміном їх використання. Споживна вартість і характеристики її двох сторін. Двоїстий характер праці, втіленої в продукті. Вплив продуктивності праці на величину вартості товару.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.09.2011 |
| Размер файла | 67,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1
КУРСОВА РОБОТА
З ПРЕДМЕТУ „ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ”
Тема «Суспільно-необхідні витрати та закон вартості»
Зміст
- Вступ
- Вступ. 3
- Розділ 1. Вартість товару та суспільно-необхідні витрати. 6
- 1.1 Поняття товару і його властивості. 6
- Розділ 2. Вплив продуктивності і інтенсивності праці на вартість товару 19
- 2.1 Величина вартості товару 19
- 2.2 Поняття продуктивності та інтенсивності праці і їх вплив на величину вартості товару 21
- Розділ 3. Закон вартості, його суть.Функції та механізм дії в товарному виробництві 28
- 3.1 Теорії вартості, їх виникнення. 28
- 3.2 Закон вартості, його суть.Функції та механізм дії в товарному виробництві. 36
- Висновки 42
- Література 45
Вступ
Поняття вартості - одне з найбільш складних і суперечливих в економічній теорії.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей визначення поняття вартості товару.
Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин.
Розглянути поняття суспільно-необхідних витрат та вплив на вартість товару продуктивності та інтенсивності праці. Залежність величини вартості товару від витрат суспільно - необхідного робочого часу. Розглянути деякі теорії вартості, закон вартості, його суть.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:
· Розглянути поняття товару
· Суспільне виробництво.
· продуктивні
Предметом курсової роботи є дослідження зв'язків та впливу суспільно необхідних витрат та вартості, закону вартості, як такого.
Об'єктом курсової роботи є такі поняття як суспільне виробництво, праця, продуктивність та інтенсивність праці, суспільно- необхідні витрати, вартість, закон вартості.
Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації - одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв'язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту й пропозиції, факторів виробництва, інформативна.
Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва - натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.
Виробництво -- це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.
У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця -- людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління .
Праця і виробництво -- не тотожні поняття. Виробництво -- це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення -- засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.
Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.
Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.
Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються ЇЇ витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне- та організаційно-економічних).
Процес виробництва -- це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.
Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.
Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.
Розділ 1. Вартість товару та суспільно-необхідні витрати
1.1 Поняття товару і його властивості
Для того, щоб визначити, що таке товар, необхідно зрозуміти, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, взуття, вироблені певним виробником, можуть бути спожиті їм самим або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадках, коли перелічені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.
Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром.
Товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання, тобто він має бути суспільним благом. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці не проданий й за нього у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству непотрібні і товаром бути не можуть.
Товар- це продукт праці або певне благо, що здатні задоволняти певні потреби людини і призначені для обміну купівлі - продажу)
В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття “товар” має кілька визначень. Відомі американські економісти Г.С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у “ Словнику економіки” трактують його так:
“Commoditi - (товар) - будь-який предмет комерції або торгівлі. Крім того цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як “economic qood”.
“Economic qood”- (економічний товар) - все зовнішнє по відношенню до людини, що має властивості корисності, може бути присвоєним і є відносно дефіцитним. Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним.
“Free qood” (вільний товар) - все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль 6, С. 25.
Товари можна класифікувати за різними ознаками:
Мал. 1- Класифікація товарів за сферами виробництва і терміном їх використання
За способом призначення товари класифікуються :
1. Широкого вжитку:
а) основні товари щоденного вжитку: продукти харчування, одяг, взуття,книги, меблі, газети, косметика тощо;
б) послуги постійного характеру: за обслуговування житла, водозабезпечення, перукарня, театр, кінотеатр тощо;
в) інші послуги: викладача, юриста, репетитора, страхування життя тощо.
2. Виробничого призначення:
а) матеріали і деталі: сировина (сільськогосподарська продукція, при-родні продукти); напівфабрикати ( компоненти виробництва); деталі (частина якогось виробу);
б)капітальне майно: споруди (виробничі будівлі, приміщення); обладнання ( комплект машин, верстати тощо); допоміжне обладнання (транспорт на підприємстві, тара);
в) ділові послуги, послуги з технічного обслуговування обладнання і послуги консультативного характеру ( юриста, економіста, посередника).
Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.
1.2 Споживна вартість і характеристики її двох сторін. Вартість товару
Товар - це продукт, призначений для продажу, Отже, він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому характер потреб, незалежно від того чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.), чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення немає. Ця властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю.
За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуги.
Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д. )
Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т.д.).
Послуги - це своєрідна споживна властивість. Їх своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги - це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту - це переміщення вантажів, людей. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід:
вантажі й пасажири виявляються перевезеними, хворі вилікувані, неграмотні - навчені і т.д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.
Споживну вартість має будь-який продукт. І в цьому плані можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.
Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв'язок між властивостями товару й потребами людей, їх характером, структурою, й обсягом. Можливість така зумовлена тим, що споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини.
Властивості
Мал 2 - Дві сторони споживної вартості
Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Насамперед тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі прив'янути і т.д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.
По-друге. Товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей, актуальності даного виду товару і т.п. А це означає, що хоча споживна вартість -категорія вічна, поза ставленням людей до неї. вона не існує.
Отже, зміст категорії, "споживна вартість" визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару. В зв'язку з цим слід розрізняти такі поняття, як "споживні властивості" та "споживна вартість" товару.
Споживні властивості - це лише сукупність природних властивостей товару, а споживна вартість - це сукупність природних і суспільних його властивостей.
Роль споживної вартості в такому способі суспільного виробництва полягає у тому, що вона, по-перше, є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва її, по-друге, необхідно вивчати як споживну вартість для інших, як суспільну споживну вартість за умов суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб; по-третє, як суспільна споживна вартість вона виступає проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживної вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, в свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, з ефективністю виробництва.
Споживна вартість у товарі має суспільний характер, тобто, вона повинна задовольнити потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати й другу властивість (перша споживна вартість) - спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі.
Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості. Або можна сказати інакше, - мінова вартість - це така кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.
Споживні властивості продуктів -смак, форма, колір, розміри, лише різнять, а не об'єднують товари. Для того, щоб одна споживна вартість (товар) обмінювалися на іншу (товар), необхідно, щоб обидві дорівнювали чомусь третьому. Тобто, повинно бути щось спільне, що об'єднує ці різні споживні вартості, які кількісно й якісно є непорівняльними в обміні.
У процесі обміну товарів на перший погляд здається, начебто їх мінові пропорції встановлюються випадково. Елемент випадковості при ньому дійсно має місце і зумовлений передусім співвідношенням попиту і пропозиції на певний товар у даний момент. Але в процесі обміну загалом встановлюється певна закономірність, яка полягає у тому, що мінові пропорції товарів протягом порівняно тривалого періоду тяжіють до деякого середнього рівня. Вже саме прирівнювання одного товару до іншого, їх кількісне порівняння означає, що у них є дещо спільне. Таким спільним не можуть бути споживні вартості, оскільки вони якісно розрізняються, тому мінові вартості не можна зводити до їх споживних вартостей. Спільним у всіх товарів, що обмінюються, є те, що вони є втіленням суспільної праці, витраченої на їх виробництво, яка і робить їх кількісно зіставлюваними, отже, їх вартість. На відміну від споживної вартості, яка виражає ставлення до природи, вартість виражає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані а цим ставленням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини. Тому у вартості виражається не лише кількість суспільне необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.
В основі вартості лежить суспільна праця. Це означає, що люди працюють один на одного, а тим самим вступають у виробничі відносини. Вартість має якісну і кількісну сторони. У першому разі вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, та якість продукції, у другому - величину втіленої у товарі суспільної необхідної праці товаровиробника. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Та оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному ставленні до іншого товару, а це відбувається за допомогою зовнішньої форми вияву вартості - мінової вартості у сфері обміну, то вона (вартість) стає і категорією обміну. Належність вартості до сфери безпосереднього виробництва зумовлена тим, що саме тут виникає "згусток" праці, що утворює вартість. До того ж і прихована суспільна природа абстрактної праці, що створює вартість, зумовлюється процесом суспільного поділу праці. Саме в цьому - у спеціалізації, кооперуванні, обміні діяльністю, комбінуванні виробництва тощо - полягає техніко-економічне ставлення людей до їх виробничої діяльності. Така суспільна природа праці виявляється надалі у мінових відносинах товарів, за якими приховуються відносини товаровиробників.
Спільним, що дає можливість порівнювати товари в обміні, є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару -вартість. Отже, мінова вартість - це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.
Приклад. Товар "А", на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар "Б", виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь - 1 товар "А" - 2 товарам "Б". Чому? Тому що 2 товари "Б" є еквівалентом (за кількістю затраченого робочого часу) 1 товару "А". Отже, 1:2 - це форма, тобто те, з чим ми маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили товаровиробники, виробляючи товари "А" і "Б", - це зміст, субстанція (основа) даної пропорції або вартість товару.
Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.
Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не е продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати лише за умови, якщо вона має споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не купується).
Вартість - категорія суспільна. Що це означає? Скільки б праці не було затрачено на виробництво продукту, який іде на власне споживання виробника, вартість його ні в чому не проявиться. Але без неї не обійтися, коли цей продукт потрапляє на ринок і стає товаром. Тут відразу виникає необхідність встановлення пропорції, в якій він зможе обмінюватися на інший товар. Отже, вартість проявляється тільки на ринку, тільки у взаємовідносинах між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу товару
Вартість має якісну та кількісну сторони. У першому випадку вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому -- величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці товаровиробника та суспільну корисність товару. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Але оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному відношенні до іншого товару і обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну.
Двоїста природа вартості розкривається у суперечливій єдності (що передбачає боротьбу її сторін) індивідуальної та суспільної вартості (внаслідок різниці індивідуальних і суспільне необхідних витрат). Робочий час, що його витрачає окремий товаровиробник на виробництво товару, є індивідуальним робочим часом. "Суспільне необхідний робочий час є той робочий час, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживної вартості при існуючих суспільне нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні вмілості та інтенсивності праці" (Маркс К., Енгельс ф. Твори. - Т. 23. - С. 49.)
Він тяжіє до індивідуального робочого часу на тих підприємствах, де виробляється основна маса продукції. Формування суспільне необхідних витрат відбувається у процесі конкуренції товаровиробників. Більші за суспільне необхідний робочий час витрати праці за умов вільної конкуренції не створюють вартості, не визнаються суспільством. На ринку при наявності достатньої кількості товарів, тобто при відповідності попиту і пропозиції, покупець не платитиме грошей більше за однаковий за якістю товар, на виготовлення якого витрачено більше індивідуального робочого часу, ніж суспільне необхідного.
Разом з тим у деяких галузях господарства (наприклад, у сільському господарстві) формування суспільне необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх, а до найгірших, граничних витрат, які здійснюються на гірших за якістю ділянках землі. Інакше на цих ділянках товаровиробник був би незаінтересований у виробництві продукції, а тому потреби в продуктах сільського господарства залишилися б незадоволеними.
Споживна вартість в умовах товарного виробництва виступає носієм вартості. А сама вартість є історичною категорією, властивою лише товарному виробництву. Вона є властивістю лише продуктів,- вироблених для обміну,- товарів.
1.3 Двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Суспільно- необхідні витрати
Двоїста природа товару (споживна вартість і вартість) породжена двоїстим характром праці товаровиробника.
З одного боку, праця - це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов'язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, засобами й предметами праці. Наприклад, щоб стати кравцем, треба на те вчитися (спеціалізуватися), а щоб пошити одяг, треба мати певні матеріали та кравецькі інструменти. Селянин, щоб виробити продукцію, повинен мати інші знання, умови та знаряддя праці. Будівельнику потрібні свої специфічні умови праці. Отже, праця кравця, селянина, будівельника, сталевара - це не одне й те саме. Вони відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності, знаряддями та предметами праці, що застосовуються, характером операцій і, найголовніше, - результатом: кравець шиє одяг, селянин вирощує сільськогосподарську продукцію, будівельник будує житло, сталевар варить сталь.
Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої. є певна споживна вартість, називається конкретною працею.
“Конкретних видів праці стільки, скільки налічується професій, видів діяльності. Наприкінці 30 -х рр. ХХ ст. Далеко не повний список занять, ремесел, професій налічував близько 30 тис. найменувань. Тому конкретна праця - це корисна праця, яка витрачаєтьчя в особливій доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці” 18, с. 87.
Сукупність багатьох якісно корисних видів праці становить суспільний поділ праці.
З іншого боку, праця - це процес затрат людської робочої сили: м'язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил незалежно від того, що працівник виготовляє. Не має значення, хто працює: кравець, селянин, будівельник чи сталевар - затрати ці є обов'язковими, вони не прив'язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку й не торкаються її конкретної форми. Тобто, - ці затрати виступають як праця взагалі, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.
Праця товаровиробників, взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної, форми, називається абстрактною працею.
На відміну від конкретної, праці, яка існує при будь-якій суспільній формі виробництва й тому є вічною категорією, абстрактна праця - історично визначена форма суспільної праці, властива лише товарному виробництву. В натуральному господарстві, наприклад, немає основи для існування абстрактної праці, оскільки продукти праці в ньому переходять з виробництва в споживання без обміну, отже, немає потреби в особливому суспільному вираженні праці через прирівнювання одного продукту до іншого. Затрати нервової та мускульної енергії людини стають абстрактною працею лише тоді, коли вони виступають як об'єктивна основа для прирівнювання різних продуктів праці в процесі їх обміну. Отже, абстрактна праця являє собою специфічну форму суспільної праці, суспільний характер якої проявляється в обміні, в той час як конкретна праця зовні виступає як індивідуальна, приватна.
Мал. 4 - Властивості товару
Суперечність між приватною і суспільною працею - основна суперечність товарного виробництва. Вона полягає у стихійному коливанні цін, розоренні одних і збагаченні інших виробників товарів. Так, у разі невдачі при реалізації свого продукту товаровиробник не в змозі купити інші товари і задовольнити свої потреби у споживанні та виробництві. Він розорюється, змушений продавати свою робочу силу. Інший товаровиробник, навпаки, реалізувавши вдало свої товари, поступово збагачується, стає капіталістом - підприємцем.
Отже, вартість - це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.
Вартість має два основних аспекти -- якісний та кількісний. Якісний аспект вартості - економічні відносини, які виникають між людьми у процесі суспільного поділу праці при виготовленні товарів та їх обміні. Кількісний аспект вартості - вираження величини втіленої у товарі суспільної праці товаровиробника та суспільної корисності цього товару.
Розділ 2. Вплив продуктивності і інтенсивності праці на вартість товару
2.1 Величина вартості товару
Кількісний аспект категорії “ вартість” дає змогу визначити величину вартості. Вона вимірюється співставленням індивідуальної і суспільної вартості.
У кожній галузі промисловості існує, як правило, кілька підприємств, які виготовляють одяг, взуття, телефони, телевізори тощо. На кожному з них різний рівень техніки, кваліфікації працівників, організації виробництва, продуктивності праці та інше. Тому на виробництво одногой того самого товару на цих підприємствах витрачається неоднаковий робочий час і встановлюється різна вартість ( індивідуальна вартість).
Тому, враховуючи, що будь-яка праця відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення.
Але який саме час береться за основу виміру вартості? Кожного виробника зокрема? Питання не риторичні, тому що різні товаровиробники витрачають на виготовлення одного й того ж товару різну кількість праці, робочого часу. Якщо будь-які індивідуальні затрати робочого часу робітників будуть визначати величину вартості товару, то, по-перше, один і той же вид товару, вироблений різними товаровиробниками, повинен мати на ринку різну вартість, а ми цього не спостерігаємо. Однакові споживні вартості на ринку виступають як рівноцінні. По-друге, в процесі обміну той, хто працює краще, отримував би за свій товар менше (бо його затрати робочого часу менші). Такого істотно бути не може. Все якраз навпаки .
Як це досягається? Річ у тім, що вартість вимірюється не індивідуальним, а суспільно-необхідним робочим часом (СНРЧ). СНРЧ - це такий час, який є необхідним для виготовлення певної, споживної вартості за наявних суспільно-нормальних умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості й інтенсивності праці. Отже, СНРЧ відображає середні умови виробництва даного товару на даному етапі розвитку суспільного виробництва. Практично це умови, за яких створюється переважна частина товару даного виду.
Яку роль відіграє СНРЧ в ринкових відносинах? Ця роль проявляється в тому, що він виступає як своєрідний суспільний норматив, який формується на ринку і в який товаровиробники повинні вкладатися. Відхилення індивідуальних затрат (затрат кожного конкретного виробника даного виду товару) від суспільно-необхідних, з одного боку, породжує майнову диференціацію та розшарування товаровиробників, а з іншого, - породжує зацікавленість у скороченні індивідуальних затрат праці на виробництво продукції. Див. табл. 1.
Таблиця 1. -Формування СНРЧ (на прикладі виробництва жіночого взуття)
|
Групи |
Кількість |
Індивіду |
Індивідуаль |
Суспіль |
Відхилення |
||
|
вироб |
виробле |
альні зат |
на грошова |
СНРЧ1 |
на (рин |
(в гривнях) |
|
|
Ників |
них пар |
рати робо |
оцінка 1 па |
пари |
кова) ці |
||
|
взуття |
чого часу |
ри (в грив |
(годин) |
на І пари |
|||
|
(100 пар) |
на 1 пару, год |
нях) |
(в гривнях) |
||||
|
І |
70 |
10 |
70 |
10 |
70 |
- |
|
|
II |
20 |
12 |
84 |
10 |
70 |
-14 |
|
|
III |
10 |
8 |
56 |
10 |
70 |
+14 |
З прикладу, наведеного в таблиці, видно, що товаро-виробники, умови виробництва яких гірші від середніх (II група), при реалізації своєї продукції мають збитки по 14 гривень на кожній парі взуття, тому що їх індивідуальні затрати робочого часу (12 годин) більші від СНРЧ (1 група - 10год.). Виробники ж третьої групи мають прибуток по 14 гривень на парі, тому що їх індивідуальні затрати робочого часу (8 годин) нижчі від СНРЧ. Отже, як зазначалося вище, в результаті того, що вартість товару визначається не індивідуальним, а СНРЧ, у товаровиробників виникає матеріальний стимул до скорочення індивідуальних затрат праці.
2.2 Поняття продуктивності та інтенсивності праці і їх вплив на величину вартості товару
Праця - це свідома, доцільна діяльність людини з метою створення матеріальних та духовних благ, необхідних для існування та розвитку суспільства. Носієм праці є лише людина, яка володіє робочою силою Під час роботи люди розвивають свої здібності, збагачують свої знання, досягають більш ефективного використання сил природи. Залежно від рівня розвитку засобів виробництва і специфіки регулювання трудових відносин розрізняють такі види зрілості суспільного характеру праці: колективний характер праці, опосередковано-суспільний характер праці і безпосередньо суспільний характер праці. Колективний характер праці має місце тоді, коли використовуються переважно ручні знаряддя праці, а трудові відносини регулюються безпосередньо в рамках замкнених господарств родини, общини, маєтку. Колективний характер праці мав місце у первіснообщинному, рабовласницькому та феодальному суспільствах. Опосередковано суспільний характер праця має в умовах машинного виробництва, заснованого на приватній власності на засоби виробництва, тобто в умовах капіталістичного способу виробництві». Безпосередньо суспільний характер праці виявляється в умовах машинного виробництва, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва. При соціалізмі виробництво матеріальних та духовних благ організовується суспільством і здійснюється під його контролем, а сам продукт праці належить усім членам суспільства або окремим трудовим колективам (кооперативам). Суспільна праця є джерелом усіх створюваних матеріальних та духовних благ, а також необхідною умовою розвитку самої людини. Саме цим пояснюється її необхідність і корисність.
Проста праця - це праця некваліфікованого працівника, що не володіє спеціальною підготовкою.
Складна праця вимагає спеціального навчання.
В процесі праці відбуваються затрати живої праці, тобто затрати фізичної та розумової енергії людини, і уречевленої праці у формі засобів виробництва. Процес праці здійснюється протягом певного часу, який називається робочим часом. Робочий час - це час, протягом якого працівник бере участь у виробничій діяльності, витрачаючи живу та уречевлену працю, результатом якої є суспільний продукт.
Робочий час поділяється на необхідний робочий час та додатковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу витрачається необхідна праця і створюється необхідний продукт. Необхідний продукт - це та частина суспільного продукту, яку одержує працівник з метою відтворення та розвитку його робочої сили. Протягом додаткового робочого часу витрачається додаткова праця і створюється додатковий продукт. Додатковий продукт - це та частина суспільного продукту, яка вироблена понад необхідний продукт. В умовах приватної власності додатковий продукт належить окремим власникам засобів виробництва, які після сплати існуючих податків та платежів використовують його на свій розсуд. В умовах соціалізму, оскільки тут панує суспільна власність на засоби виробництва, додатковий продукт належить усім членам суспільства і використовується в їх інтересах.
Робочий час (робочий день) має певні соціально-економічні межі. На його тривалість роблять вплив такі фактори: рівень розвитку продуктивних сил, рівень продуктивності та інтенсивності праці, абсолютна і відносна величина трудових ресурсів у складі населення, рівень кваліфікації працівників. При встановленні тривалості робочого часу кожне суспільство, крім названих факторів, враховує й інші внутрішні та зовнішні обставини. Як свідчить історичний досвід, загальною тенденцією зміни тривалості робочого часу є її скорочення. І ця тенденція в певній мірі обумовлена потребами самого виробництва. Адже збільшення позаробочого часу, особливо вільного, використовується для відтворення і всебічного розвитку робочої сили. К.Маркс, наприклад, вважав, що при комунізмі, коли продуктивні сили набудуть небувалого розвитку, мірою багатства буде вже не робочий, а вільний час. Робочий і вільний час - це лише різні форми творчої діяльності людини, спрямовані на задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб суспільства.
Тенденція робочого часу до скорочення обумовлюється також зростанням продуктивності та інтенсивності праці.
Вартість товару залежить від багатьох факторів, перш за все -від продуктивності праці, яка включає в себе два елементи: продуктивну силу та інтенсивність праці.
Продуктивність праці - це виробництво продукції, кількість операцій за одиницю часу.
Тому із зростанням продуктивності праці у кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Внаслідок цього вартість одиниці продукції зменшується, а вартість всієї виробленої маси залишається незмінною. Щоб зрозуміти цей механізм взаємодії, необхідно знати, що вартість товару формується під впливом двох видів праці - минулої (затрати засобів виробництва) та живої (затрати робочої сили). Якщо продуктивна сила праці, як ступінь ефективності, корисності конкретної праці, зростає, - це означає, що (через застосування нової технології, знарядь праці тощо) затрати минулої праці збільшуються, а затрати живої робочої сили зменшуються. Причому, зменшення затрат живої робочої сили відбувається швидше, ніж збільшення затрат минулої праці. В результаті вартість одиниці продукції зменшується.
Прийнято розрізняти продуктивність суспільної праці, яка показує ефективність усіх затрат живої та уречевленої праці, і індивідуальну продуктивність, яка характеризує ефективність живої праці при виробництві продукції. Суспільна продуктивність праці вимірюється, як правило, величиною національного доходу, що припадає на одного працівника матеріального виробництва.
Підвищення продуктивності суспільної праці має місце тоді, коли частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, яка міститься в товарі, зменшується. Рівень продуктивності суспільної праці служить мірою суспільного прогресу і виступає вирішальною умовою розвитку виробництва. Під впливом науково-технічного прогресу продуктивність праці постійно зростає, а отже у суспільства виникає можливість при однаковій кількості праці виробляти більше матеріальних та духовних благ.
Інакше на величину вартості одиниці продукції впливає інтенсивність праці. Праця виконується з різною інтенсивністю. Інтенсивність - це затрати праці за одиницю часу.. Суспільний рівень інтенсивності праці нерозривно зв'язаний з існуючим способом виробництва. Кожний спосіб виробництва повинен забезпечувати суспільно нормальний рівень інтенсивності праці. Суспільно нормальний рівень інтенсивності праці - це такий, що забезпечує раціональне використання робочого часу працівника і збереження його (працівника) високої працездатності, здорової життєдіяльності і зростаючої тривалості життя. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим більше часу необхідно працівнику для відновлення його працездатності. Як зазначав Ф. Енгельс, справедливий робочий день є та тривалість робочого часу і та інтенсивність праці, при яких повністю витрачається робоча сила робітника, але витрачається так, щоб не завдавати шкоди його здатності виконувати таку ж кількість праці в наступні дні. В колишньому СРСР фактична інтенсивність праці в народному господарстві була нижчою суспільно нормального рівня її. Це негативно позначалося на результатах виробництва Разом з тим існуючий в той час рівень інтенсивності праці не призводив до надмірної втоми працівників і сприяв поряд з іншими чинниками зростанню тривалості життя. Слід мати на увазі, що суспільно нормальний рівень інтенсивності праці є досить динамічним. Він може зростати, якщо суспільство дбає про поліпшення умов відтворення працездатності, і падати, якщо зазначені умови погіршуються.
Підвищення інтенсивності як ступеня напруженості живої праці приводить до збільшення затрат живої праці за одиницю часу, при цьому затрати праці на одиницю продукції не змінюються, бо зміни в техніці виробництва, кваліфікації робітників не відбувається. Отже, вартість одиниці продукції залишається незмінною, хоч кількість продукції та загальна її вартість зростають. Величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці і прямо пропорційній - від інтенсивності праці.
Мал. 5 - Вплив продуктивності праці на величину вартості товару
товар праця вартість продукт
Фактори, що впливають на величину вартості
По-перше, вартість має кількісну і якісну сторони. На кількісну сторону впливають такі фактори:
1. Продуктивність праці - кількість робочого часу, потраченого на одиницю виробу (або кількість виробів в одиницю часу). Чим вища продуктивність праці - тим менша вартість одиниці товару. Тобто величина вартості товару обернено пропорційна продуктивності праці.
2. Інтенсивність праці - затрати життєвої енергії виробника в одиницю часу. Зі зміною інтенсивності праці змінюється загальна величина вартості, тому що змінюється загальна кількість виробленої продукції, але вартість одиниці продукції не змінюється, тому що умови виробництва залишаються незмінними. Тобто, зміна інтенсивності праці не впливає на вартість одиниці товару, але прямо пропорційно змінює величину вартості (і кількість товарів), створених в одиницю часу.
3. Співвідношення індивідуальних і суспільно необхідних витрат на вироб-ництво товарів. (Індивідуальні витрати - витрати праці на виробництво товарів певного виду у кожного окремо взятого виробника. Суспільно необхідний робочий час - час, необхідний для виготовлення одиниці продукції при середніх (суспільно нормальних ) умовах праці - середній інтенсивності та продуктивності праці, середньому технічному та організаційному рівні виробництва тощо. )
Величина вартості товару прямо пропорційна складності праці. Простіше виміряти величину вартості простою працею. Процес зведення складної праці до простої називається редукцією праці. Зведення різних видів складної праці до простої здійснюється не шляхом спеціальних розрахунків, а стихійним, ринковим шляхом.
Для розуміння якісної сторони вартості треба взяти до уваги, що праця людини в умовах товарного виробництва має двоякий характер - включає конкретну працю і абстрактну працю.
Конкретна праця - затрати робочого часу в певній, безпосередній формі. Скільки професій - стільки і видів конкретної праці. Конкретна праця ство-рює особливу споживчу вартість. Конкретні види праці не співставні, якісно відмінні. Проте, яким би видом конкретної праці не була зайнята людина, працюючи вона витрачає свою життєву енергію - фізичну, нервову, розумову тощо. Затрати життєвої енергії людини - те спільне, що властиве всім видам праці і становить абстрактну складову процесу праці. Абстрактна праця - затрати життєвої енергії людини, яка витрачається на виробництво товарів. Абстрактна праця створює вартість товарів - те спільне, що властиве всім товарам. Вимірюється в годинах робочого часу. Чим більш кваліфікованою (складною) є праця, тим більш інтенсивною є вона і тим більшу вартість створює в одиницю часу.
Отже, після з'ясування сутності вартості і виявлення її кількісної характеристики, можна дати її повне визначення.
Вартість - це абстрактна, проста праця в суспільно-необхідній кількості.
Розділ 3. Закон вартості, його суть.Функції та механізм дії в товарному виробництві
3.1 Теорії вартості, їх виникнення
Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.
Крім трудової вартості, до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.
Французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця - заробітну плату, капітал - відсоток, а земля - ренту.
Петті - перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розрізнював внутрішню вартість, яку і називав "природною ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою пра-цею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця -- батько й активний принцип багатства, а земля -- його мати".
П'єр Буагільбер (1646-1714) - фундатор класичної школи економічної думки у Франції. У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції. П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вартості (незалежно від У. Петті). У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці. Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки.
Адам Сміт (1723--1790) народився в Шотландії в сім'ї чиновника. У теорії вартості яскраво виражена суперечливість поглядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості:
- вартість визначається витратами праці;
- вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробниц-тва, а в умовах капіталістичного виробництва - ні, оскільки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витра-тив на оплату праці;
- вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибу-ток і ренту. Це визначення носить назву "догма Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.
Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім прибутків, входить також вартість спожитих засобів виробництва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюється живою працею в інших галузях, тому, зрештою, вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми прибутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів виробництва, створена працею минулих років, зникла. Сміт вважав, що заробітна плата - це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні ба-гатства збільшується попит на працю. Прибуток - це "вирахування з продукту праці", різниця між вартістю вироб-леного продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента -- це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал - це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.
Першим наближенням до сучасного розуміння визначення вартості товару є теорія граничної корисності, запропонована представниками австрійської школи політичної економії (К. Некгер, Ф. Візер). Конкоретним виразом такої суб'єктивної корисності певного блага є ”гранична корисність” , тобто корисність граничного “останнього” екземпляра, який задовольняє найменш значущу потребу в ньому. Граничну корисність розглядають як задоволення, що його отримує людина від споживання однієї додаткової одиниці товару. Ціна товару згідно з цією теорією залежить від ступеня насичення потреби в ньому.
Концепція суспільно необхідних витрат (Бем-Беверк). Дана концепція стверджує - гранична корисність цінності визначає витрати виробництва, а не навпаки. Суспільна оцінка граничної корисності залежить від попиту і пропозиції на даний товар і вимірюється ціною рівноваги або вартості.
Теорія результатів і витрат Туган-Барановського. Визначення суспільно необхідних витрат праці не можливе без урахування корисного ефекту. На ринку зіставляється корисність із суспільними витратами. Ринок після цього визначає ціну, яка відповідає суспільнонеобхідним витратам, а кількість є суспільно необхідною. Ціна визначає граничну корисність товару.
Теорія граничної корисності
Основою цінності товару теорія граничної корисності важає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу.
Головна ідея цього підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність( наприклад, води), корисність останньої одиниці буде дорівнювати нулю. Оскільки ж немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, кщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів, не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного екземпляра дуже високою. Звідси можна зробити висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє “граничну потребу”, має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.
Правильність теорії граничної корисності доводить відоме з часів існування адміністративно-командної системи явище “дефіциту”. Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю - і навпаки.
Теорія попиту і пропозиції
Згідно з цією теорією реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів( послуг).
Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом вирішення цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.
Подобные документы
Аналіз сутності і ролі закону вартості, котрий зводиться до того, що виробництво та обмін товарів здійснюються у відповіності до його вартості і суспільно-необхідних витрат праці. Механізми дії закону попиту. Вплив закону вартості на товарне виробництво.
курсовая работа [166,2 K], добавлен 30.11.2010Товар і його властивості, якісні і кількісна сторони. Аналіз марксистської, маржиналістської, неокласичної концепцій вартості. Роздвоєння праці в товарному господарстві. Закон функціонування і розвитку товарного виробництва. Теорія попиту і пропозиції.
реферат [55,6 K], добавлен 02.12.2014Робоча сила як товар, її властивості, склад та фактори, що на неї впливають. Визначення вартості товару. Заробітна плата як соціально-економічна категорія. Процес реформування оплати праці в Україні. Види оплати праці, характеристика та регулювання.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 16.06.2011Теоретичні основи процесів ціноутворення в умовах ринку. Споживна вартість товару. Теорія витрат виробництва. Теорія трудової вартості Маркса. Теорія централізованої планованої ціни товару. Аналіз цін і товарів конкурентів. Вибір методу ціноутворення.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 02.11.2014Критерії розмежування форм організації суспільного виробництва. Головні риси натурального і товарного виробництва. Товар як економічна категорія, його основні властивості. Чинники, що впливають на величину вартості товару. Сутність та функції грошей.
презентация [526,0 K], добавлен 24.09.2015Робоча сила як товар ринку праці. Аспекти вартості та ціни робочої сили, роль факторів, які на неї впливають. Пропозиція робочої сили на ринку праці та її вплив на вартість та ціну товару "робоча сила". Чинники, що впливають на рівень заробітної плати.
контрольная работа [68,6 K], добавлен 08.01.2011Сутність витрат виробництва та їх структура, поняття "собівартість". Вартість товару і його ціна. Прибуток, його структура. Норма та економічна роль прибутку. Поділ економічних витрат на явні і неявні. Вартість товару і його ціна. Теорії прибутку.
презентация [159,4 K], добавлен 24.09.2015Поняття і значення продуктивності праці у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Методика визначення показників продуктивності праці. Динаміка показників продуктивності і оплати праці ТОВ АПК "Розкішна", шляхи їх підвищення.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 03.03.2013Теорії вартості, які є найбільш поширеними в економічній науці: суб’єктивно-психологічна, неокласична та теорія трудової вартості. Теорії, що визначають цінність товару. Корисність продукту та її види. Гранична корисність та закон спадної корисності.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 20.06.2011Теорія вартості: трудова та неокласична. Сутність і роль закону вартості. Величина вартості товару та фактори, що її визначають. Функції закону вартості. Фактори економічного стимулювання розвитку продуктивних сил. Сутність ціни та механізм ціноутворення.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 06.12.2014
