Управління розвитком підприємств в трансформаційній економіці
Соціально-економічні умови розвитку підприємств в процесі формування ринкової економіки. Фактори, що перешкоджають веденню господарської діяльності. Структура грошових доходів населення. Революційний розвиток підприємства через стратегічне управління.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.09.2011 |
| Размер файла | 80,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Сумський Національний Аграрний Університет
Кафедра статистики та аналізу
Реферат на тему:
Управління розвитком підприємств в трансформаційній економіці
Виконала: Маркевич Т.В.
Перевірила:
д.е.н. Кравченко С.А.
Суми 2009
- Вступ
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку економіки України умови функціонування підприємств зазнали суттєвих змін. Прискорення розвитку недержавного сектора економіки та формування ринкової системи господарювання на базі різних форм власності на сьогодні не дали бажаного результату. Підвищення рівня мобільності зовнішніх чинників і посилення їх впливу на внутрішнє середовище підприємств внаслідок відмови від адміністративних методів управління економікою в умовах відсутності цивілізованих ринкових відносин та відповідної інфраструктури, привели до розбалансування (структурної кризи) економіки, фізичного та морального старіння основних виробничих фондів, суттєво загальмували динамічний розвиток техніко-технологічної бази підприємств. За таких обставин організація ефективної діяльності підприємств повинні ґрунтуватися на принципах стратегічного управління, яке має вирішувати задачі забезпечення відповідності характеру їх діяльності зовнішньому середовищу шляхом проведення внутрішньоорганізаційних змін з врахуванням потреб ринку. Тому виникає необхідність наукових дослідження проблеми формування системи управління розвитком яка б забезпечувала конкурентоспроможність та адаптацію підприємства до змін зовнішнього середовища.
Забезпечення розвитку підприємств в трансформаційній економіці висуває підвищені вимоги до управління дією витратного механізму господарювання. Тому постає питання про створення потенціалу підприємства за допомогою якого менеджмент здатний управляти внутрішньоорганізаційними змінами відповідно до тенденцій розвитку ринкового попиту. Слід відзначити, що проблеми як розвитку економіки в цілому, так і головної її ланки - підприємства в умовах переходу до ринку, знайшли широке висвітлення в публікаціях вітчизняних і зарубіжних вчених. Суттєвий вклад у розробку наукових засад стратегічних аспектів розвитку підприємств в ринкових умовах господарювання внесли такі вчені, як А.Амоша, А.Ансофф, Л.Абалкін, Г.Саймон, П.Дойль, О.Віханський, В.Герасимчук, В.Геєць, М.Долішній, І.Лукінов, М.Михасюк, Д. Черваньов, М. Чумаченко, А.Наливайко, З.Шершньова, Е.Яковенко, Н.Любушкіна, М.Тодаро, Б.Мільсар, Б.Прикін, А.Шегда, В.Євтушевський, С.Покропивний, Н.Гончарова та ін.
Поряд з тим багато аспектів теоретичного та методичного характеру формування системи управління розвитком підприємства спрямованої на адаптацію його діяльності до потреб ринку потребують подальших поглиблених досліджень. Питання підвищення ефективності діяльності підприємства в цілому та окремих його функцій за рахунок управління витратами, як правило, розглядається з позиції зменшення останніх. Проблема структуризації витрат та її вплив на розвиток підприємства в трансформаційній економіці не знайшла достатнього теоретико-методичного обґрунтування й вирішення у науковій літературі.
Метою даної роботи є дослідження теоретичних основ формування системи управління розвитком підприємства, головним завданням якої є адаптації його діяльності до потреб ринку шляхом реалізації відповідної стратегії. У відповідності з метою визначені такі основні задачі:
- узагальнити існуючі тенденції розвитку підприємств та форми їх здійснення в трансформаційній економіці;
- розкрити взаємозв'язок між гнучким розвитком підприємства та його конкурентоспроможністю;
- дослідити механізм проведення внутрішньоорганізаційних змін спрямованих на адаптацію діяльності підприємства до потреб ринку;
- визначити основні суперечності гнучкого розвитку промислових підприємств в сучасних умовах та розробити пропозиції щодо їх розв'язання;
- здійснити моніторинг і оцінку стану діючих промислових підприємств, визначити перспективи та напрямки їх розвитку в майбутньому;
- з'ясувати особливості управління витратами на вітчизняних промислових підприємствах виходячи з основних положень концепції гнучкого розвитку підприємства;
- дослідити механізм гнучкого розвитку підприємства головним елементом якого виступає функція управління витратами та обґрунтувати напрямки його вдосконалення.
Об'єктом дослідження є підприємство як елемент ринкової системи господарювання.
Предметом дослідження є теоретичні засади формування системи управління розвитком підприємства спрямованої на досягнення та забезпечення конкурентоспроможності в умовах динамічного ринкового попиту.
Методологічну основу даної роботи складають загальнонаукові методи дослідження, фундаментальні положення економічної теорії та менеджменту, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників з питань управління розвитком підприємств в ринкових умовах господарювання, адаптації та гнучкості підприємств до зовнішніх умов господарювання, чинне законодавство України що регламентує підприємницьку діяльність. Для досягнення поставленої мети в роботі було використано методи дослідження: логічного узагальнення - для обґрунтування необхідності уточнення наукових понять підприємницька діяльність в перехідній економіці, стратегічне управління, гнучкість й адаптація підприємства до потреб ринку, структуризація витрат, з'ясування суперечностей розвитку підприємств трансформаційної економіки;
Графічний - для наочного зображення залежності між структурою витрат та параметрами розвитку підприємств, етапів розвитку підприємств з використанням концепцій життєвих циклів товару, підприємства, макроекономічних циклів тощо; експертних оцінок, статистичний та інші методи.
Інформаційну базу дослідження склали документи і матеріали органів державної влади та управління, законодавчі і правові акти з питань діяльності промислових підприємств, а також монографічна та інша література по темі дослідження. В якості емпіричної бази в роботі використовувались офіційні статистичні дані що характеризують результати розвитку економіки в цілому, промисловості України, Сумської області, а також окремих підприємств машинобудування та деревообробної промисловості; аналітичні розрахунки автора, виконані в процесі проведення дослідження.
Основні результати дослідження полягають у наступному:
- визначені чинники, що гальмують розвиток підприємницької діяльності в Україні та механізми їх подолання зокрема: перетворення доходів у капітал і капіталу в доходи; спрямування заощаджень в економіку; розробки та реалізації стратегії гнучкого розвитку;
- обґрунтовано авторське трактування категорії “розвиток підприємства” як процесу цілеспрямованих змін економіко-виробничої системи господарювання спрямованих на досягнення та збереження конкурентоспроможності його функціонування в конкретних соціально-економічних умовах.
- уточнено поняття ”управління розвитком підприємства” в трансформаційній економіці яке покладене в основу концепції “управління гнучким розвитком за допомогою здійснення внутрішньоорганізаційних змін спрямованих на адаптацію діяльності підприємства до потреб ринку”;
- розкрито сутність понять “гнучкість” і “адаптивність” як складових процесу розвитку підприємства в трансформаційній економіці: гнучкість - процес цілеспрямованих змін параметрів і елементів підприємства як економіко-виробничої системи у відповідності до змін попиту; адаптивність - процес пристосування структури і виробничих функцій до умов зовнішнього середовища (ринкового попиту);
- формалізовано зміст процесу управління гнучким розвитком підприємства до складу якого входять: система правил прийняття рішень щодо оцінки результатів діяльності підприємства в поточному та майбутніх періодах; правила за якими складаються взаємовідносини підприємства з зовнішнім середовищем та встановлюються відносини і процедури на самому підприємстві;
- конкретизовано стратегії управління витратами підприємства залежно від кон'юнктури ринку, а саме: їх зменшення на одиницю продукції за умови стабільного попиту; їх структуризації за умови зміни динаміки та структури попиту; їх збільшення на одиницю продукції за умови ринкової рівноваги на продукцію з базовими параметрами.
Розділ І. Теоретичні засади управління гнучким розвитком підприємства в трансформаційній економіці
1.1 Соціально-економічні умови розвитку підприємств в процесі формування ринкової економіки
Вихідним методологічним положенням дослідження сучасної господарської діяльності вітчизняних підприємств є те, що їх розвиток та ефективне функціонування можливі за умови опанування сучасними методами управління підприємницької діяльності. Невипадково в навчальній літературі організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами. [88, с. 8] Тому дослідження даної роботи ми вважаємо за доцільне розпочати саме із з'ясування концептуальних основ розвитку підприємництва.
Виникнення та розвиток ринкової форми господарювання безпосередньо пов'язана з практикою підприємницької діяльності. Саме підприємництво є одним з найважливіших факторів соціально-економічного прогресу сучасного суспільства. Ефективне використання даного фактору розвитку можливе лише за умови вірного розуміння його економічної природи та сутності. Природно, що вітчизняні дослідники сутності та ролі підприємництва спираються переважно на концепції зарубіжних вчених. Це пояснюється передусім тим фактом, що вивчення розвиненого об'єкту дослідження відкриває більше можливостей з'ясувати його сутнісні характеристики та форми прояву.
Відомий вчений в галузі історії економічної думки Блауг М. в книзі “Економічна думка в ретроспективі” (історія концепції підприємництва) виникнення теорії підприємництва пов'язує з Р. Кантильйоном, який поняття “підприємець” в сучасному розумінні використав вперше. Так, описавши факт невідповідності між попитом і пропозицією на ринку, зробив висновок, що за такої ситуації виникає можливість окремим індивідам купувати товари по відомій ціні, а власні продавати по більш високій, але їм поки не відомої. Таких індивідів, що діють в умовах ризику, він назвав підприємцями. При цьому підприємець не обов'язково є власником капіталу. Функцію підприємництва Кантильйон зводить до приведення пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках, а підприємець у нього є особливим господарюючим суб'єктом.
У Ж.Б.Сея підприємець представлений як організатор виробничого процесу і не обов'язково є власником. Підприємництво він розглядав як створення, комбінування основних факторів виробництва з метою виготовлення певного продукту. Підприємницький доход є винагорода за здатність підприємця організувати виробництво в умовах ринкового ризику і продати продукцію.
Подальший розвиток концепція підприємництва отримала в працях представників німецької класичної школи, зокрема, І.Тюрена. Характеризуючи підприємця, він зазначає такі його особливі якості як вміння ризикувати, приймати нестандартні рішення, нести відповідальність за власні дії, реалізація яких на практиці дозволяє отримати незапланований доход. Принципово новим і важливим висновком вченого, на думку Блауга, було те, що підприємець здійснює інновації. [1, с. 425-428]
Якісно новим етапом у розвитку концепції підприємництва стали праці Й.Шумпетера, зокрема, “Теорія економічного розвитку”. Підприємництво і його постійна невизначеність стає об'єктом його спеціального дослідження. Підприємницьку функцію Й.Шумпетер вбачає в реалізації організаційно-господарських нововведень у формі “нових комбінацій факторів виробництва”, які відіграють головну роль у розвитку економіки забезпечуючи її ріст. Головною дієвою особою господарської діяльності в ринкових умовах стає підприємець-інноватор. При цьому зміст інновації трактується у широкому розумінні цього слова. До інновацій вчений відносить виготовлення нового продукту, впровадження нових технологій, освоєння нового ринку збуту, нових джерел сировини, нових форм організації виробництва тощо.
Поряд з прибутком до цільових мотивів підприємництва Шумпетер відносить також потребу в пануванні, владі, можливості впливати за допомогою власних дій. [3]
Представники неоавстрійської школи економічного аналізу Мізес Л. і Хайек Ф. розробили новий напрям в теорії підприємництва. Вони розглядають підприємництво як особливий вид поведінки суб'єкта господарювання в ринкових умовах. Так, З.С.Варналій в одній з щойно опублікованих книг, присвячений даній проблематиці, підприємництво визначає як самостійну, ініціативну, систематичну діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. [2, c. 25] В даному дослідженні підприємство ми розглядаємо як організаційно виокремлену та самостійну основну (первинну) ланку виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). [88, с. 8]
Важливе теоретико-методологічне значення для вивчення умов розвитку підприємств в сучасних умовах господарювання мають ідеї відомого вченого сучасності М.Кастельса. На його думку під впливом перебудови капіталістичного способу виробництва в кінці ХХ ст. виник новий, інформаційний спосіб розвитку, в якому джерелом продуктивності є технології, генерування знань, обробка інформації. Порівняно з попередніми способами розвитку (поняття “спосіб виробництва” в даному випадку використовується як синонім поняттю “способу розвитку”) специфічним для сучасного є вплив знань на саме знання як головне джерело продуктивності. Під способом розвитку він розуміє технологічні схеми, за якими праця впливає на матеріал, щоб створити продукт, детермінуючи, в кінцевому підсумку, величину і якість економічного надлишку. Кожний спосіб розвитку визначається елементом, який є фундаментальним для підвищення продуктивності виробничого процесу. [99, с.12, 39]
Особливістю становлення та розвитку підприємницької діяльності в Україні є те, що в ході проведення ринкових реформ в нашій країні створюються реальні умови для її здійснення на рівні головного суб'єкта ринкової економіки - підприємства шляхом розподілу та перерозподілу національного багатства країни, створеного на іншій соціально-економічній основі, на суспільній (державній) власності. Натомість як в країнах з ринковою економікою підприємництво як форма господарювання слугувала їх розвитку та економічному зростанню. Якщо в умовах командно-адміністративної економіки керівників підприємства не турбував вибір партнерів для реалізації продукції та матеріально-технічного забезпечення, в той час як в сучасних умовах господарювання вирішення цього питання потребує реального аналізу усіх сторін суспільного життя. Свобода підприємств у виборі каналів реалізації продукції створила додаткові проблеми в організації їх ефективної діяльності.
Вирішення проблеми ефективного розвитку підприємств перехідної економіки передбачає з'ясування причин, що гальмують розвиток підприємництва в Україні. Зміна соціально-економічних умов функціонування та розвитку підприємств веде до зміни змісту праці керівників, що вимагає відповідної професійної та гуманітарної їх підготовки, знань, вмінь, навичок в сфері управління підприємницькою діяльністю в конкретних умовах господарювання.
Проведені статистичні спостереження на різних підприємств щодо оцінки їхніми керівниками факторів, що перешкоджають веденню господарської діяльності за чотирьох бальною шкалою дали наступні узагальнюючі результати (див. рис. 1.1).
Згідно результатів опитування, до найбільш вагомих факторів, що гальмують діяльність підприємств відносяться високі податки, політична нестабільність, низька продуктивність праці виходячи зі світових вимог.
Недоступність кредитів значною мірою є наслідком фінансової та податкової нестабільності. В економічному середовищі, де фінансова та податкова система незбалансовані, керівники прагнуть у багатьох випадках забезпечити виживання підприємства за межами існуючого недосконалого, формального правового поля. Такій поведінці “сприяють” наступні особливості соціально-економічного середовища:
- невиправдано великі нарахування на фонд заробітної плати;
- суперечливість і непослідовність законодавчих актів;
- не відпрацьованість законодавчих актів дає змогу ухилятися від сплати податків;
- відсутність механізму (системи) виявлення та покарання за правопорушення у сфері сплати податків.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Мал.1.1 Фактори, що перешкоджають веденню господарської діяльності.* [11, с. 40-41]
Знаходячись під впливом зовнішніх умов, власники самостійно обирають стиль і методи організації підприємницької діяльності. Особисте сприйняття керівником-власником зовнішнього середовища та власне бачення ситуації, в якій знаходиться підприємство, суттєво впливають на зміст, стиль та форму його організації. В кінцевому підсумку власне розуміння проблем підприємства безпосередньо впливає на ефективність рішень, а відтак і на роботу підприємства в цілому.
Причиною низьких результатів роботи багатьох підприємств є нездатність їх керівників провести внутрішньо організаційні зміни відповідно динаміки ринкового попиту, використовуючи дію механізму мотивації ефективного виконання функціональних обов'язків управлінським персоналом в нових умовах господарювання.
Реальні передумови для розвитку підприємництва в Україні склалися і були законодавчо закріплені в Законах України “Про підприємництво”, “Про підприємництво в Україні”, та “Про власність” прийняті у 1991 році [13, 100] та Указ Президента України від 3 лютого 1998 року № 79/98 “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” й Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 “Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності” [62, 63]. Наслідком реформування відношень власності та розвитку приватного сектору є зміна величини та структури грошових доходів і витрат населення , що є вихідним і визначальним фактором розвитку товарних форм виробництва, формування внутрішнього ринку та ефективності економіки в цілому.
Грошові доходи населення Сумської області зросли з 783 млн. грн. в 2002р. до 1423 млн. грн. в 2006 р., що складало відповідно 1,5% і 1,2% від загальних доходів населення України. Цікаво, якщо у 2002 році в середньому на рік на одного жителя України припадало 981,1 грн., тоді як в 2006 році відповідно 2247,5 грн., в той час як по області 732 грн. і 1339,5 грн.
Динаміка структури грошових доходів і витрат населення Сумської області подані в таблицях 1.1 та 1.2
Таблиця 1.1 Структура грошових витрат та заощаджень населення Сумської області (%)*
|
Роки Показники |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
|
Покупка товарів та оплата послуг |
78,6 |
64,8 |
56,4 |
55,5 |
64,8 |
74,5 |
79,9 |
|
|
Обов'язкові платежі та добровільні внески |
7,2 |
8,8 |
7,9 |
8,1 |
8,7 |
8,0 |
9,7 |
|
|
Приріст заощаджень у вкладах та придбання цінних паперів - всього |
1,2 |
8,6 |
9,6 |
6,0 |
5,0 |
5,3 |
4,5 |
|
|
Інші витрати |
- |
- |
- |
- |
- |
2,7 |
2,2 |
|
|
Всього заощаджень |
13 |
17,8 |
26,1 |
30,4 |
21,5 |
9,5 |
2,7 |
|
|
Всього: |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
Таблиця 1.2 Структура грошових доходів населення Сумської області (%).
|
Роки Показники |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
|
Оплата праці |
52,8 |
53,9 |
46,5 |
43,4 |
47,7 |
47,8 |
50,4 |
|
|
Надходження виручки від продажу продуктів сільського господарства |
4,7 |
5,3 |
5,8 |
6,1 |
11,0 |
15,2 |
13,6 |
|
|
Пенсії та допомоги |
23,5 |
28,6 |
30,4 |
30,4 |
31,6 |
27,5 |
28,8 |
|
|
Стипендії |
0,5 |
0,4 |
0,3 |
0,3 |
0,5 |
0,4 |
0,4 |
|
|
Інші грошові доходи |
18,5 |
11,8 |
17 |
19,8 |
9,2 |
9,1 |
6,8 |
|
|
Всього: |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
Аналізуючи структуру грошових доходів слід зауважити, що в оплату праці включаються дивіденди та інші доходи від підприємницької діяльності, що з точки зору економічної науки є не правильно, так як не виділяються різні джерела надходжень за своїм походженням, які мають різне економічне походження.
Однією з проблем розвитку підприємництва є результативність реформування відносин власності шляхом приватизації державних підприємств. Передача практично безкоштовно понад 2/3 промислового капіталу в приватні руки призвела до відтоку капіталу з виробництва, а податкова система не змогла компенсувати викликані цими діями уряду величезні втрати доходу від власності.
Прогнозована заміна державних інвестицій приватними не відбулася. Питома вага інвестицій в сукупних інвестиціях в основний капітал з боку суб'єктів приватної форми власності зменшилась .
Змінюється структура української промисловості - зростає частка видобувної промисловості. Питома вага паливно-енергетичного комплексу і металургії зростає, частка машинобудування, хімічної, легкої і харчової промисловості зменшується. Згідно офіційної національної статистики загальний рівень зайнятості в усіх сферах економічної діяльності зменшився з 25,4 млн. в 1997 р. до 18,1 млн. в 2007 р. При цьому населення України зменшилося з 51,9 млн. (1991 р.) до 42,3 млн. (2007р.).
Зупинимося на деяких проблемах, що гальмують розвиток виробництва з позиції витрат.
Так, у складі витрат на виробництво і реалізацію продукції різко збільшилася частка постійних витрат. Підприємства, прагнучи покращити свої справи, йдуть на підвищення цін, що природно веде до скорочення попиту та втрату частини ринку, так як платоспроможний попит знижується, а тиск конкурентів (іноземних) зростає.
Різке зростання цін за роки реформ призвело до знецінення грошових оборотних засобів підприємств, а також їх амортизаційних фондів. Виникає проблема інфляційної складової прибутку, яка поряд з реальним прибутком є базою оподаткування. Внаслідок цього податкові нарахування розповсюджуються не лише на частину прибутку, але й на оборотні засоби і амортизаційні фонди. Очевидно, це вкрай негативно впливає на процес відтворення на підприємствах.
В умовах трансформаційної економіки проблема прогнозування капітальних вкладень набуває стратегічного значення. Це пояснюється тим, що вкладення капіталу є економічним заходом з найбільш віддаленими результатами. Вони не можуть успішно здійснюватися без передбачення та врахування змін які відбудуться в майбутньому. У вирішенні цієї проблеми значну роль відіграють механізми: використання капіталу в його фізичному виразі та перетворенні капіталу в доходи; перетворення доходів у капітал; приведення до стану рівноваги заощаджень та інвестицій; розробки та реалізації науково обґрунтованої стратегії розвитку.
Важливе значення для активізації розвитку виробництва відіграє механізм спрямування заощаджень населення і підприємців в економіку. Ріст заощадження і вільні гроші підприємств створюють лише можливість інвестицій. Для їх залучення необхідна ще й довіра до комерційних структур, якої у нас, у більшості випадків, немає.
Важливою проблемою є створення механізму перетворення короткострокових капіталів у довгострокові. Прикладом такого механізму може бути структура “кейретцу” - фінансово-промислових груп, для яких характерна перехресна участь в капіталі компаній або привілейовані відношення клієнтів і постачальників, чим забезпечується висока гнучкість японської виробничої системи на усіх її рівнях. Розробкою подібних механізмів та їх впровадженням у практику займаються практично в усіх країнах, тому що скрізь спостерігається надлишок пропозиції короткострокового капіталу та дефіцит довгострокового. В Україні ця проблема стоїть особливо гостро. Вирішення цієї нагальної проблеми безпосередньо пов'язане з ефективним розвитком саме підприємств.
Однією з особливостей розвитку підприємств перехідної економіки України пов'язаний певною мірою з напівлегальним і нелегальним перерозподілом державних засобів на користь приватного бізнесу. Високий рівень оподаткування гальмує розвиток малих підприємств в Україні. Як свідчить статистика число малих підприємств збільшилось майже в 2,5 рази, при збільшенні зайнятих лише на 51% [див.мал. 1.2, табл. 1.5].
Размещено на http://www.allbest.ru/
Мал. 1.2. Динаміка кількості малих підприємств в Україні, 2000-2006 роки. (побудовано за даними табл.15)
При цьому більша частина малих підприємств функціонує у сфері торгівлі та послуг [див. табл. 1.6, 1.7].
Таблиця 1.5 Основні показники розвитку малих підприємств в Україні*
|
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
||
|
Кількість малих підприємств |
96019 |
96270 |
136238 |
173404 |
197127 |
217930 |
233000 |
|
|
Середньорічна кількість працюючих на малих підпр-вах (тис.) |
1124,9 |
1178,1 |
1395,5 |
1559,9 |
1677,5 |
1709,8 |
1716 |
|
|
Відсоток до кількості зайнятих за видами екон. діяльності |
5,1 |
5,6 |
7,0 |
8,0 |
8,9 |
9,5 |
Причому питома вага промислових малих підприємств практично останнім часом не збільшується, обсяг продукції яких складає приблизно 4% загального обсягу промислової продукції країни.
Таблиця 1.6 Кількість малих підприємств за галузями економіки України.
|
Роки Галузі економіки |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
|
Промисловість |
14335 |
13547 |
19126 |
23456 |
27103 |
34497 |
37652 |
|
|
Транспорт |
1897 |
1814 |
2662 |
3274 |
4056 |
8483 |
9887 |
|
|
Будівництво |
12875 |
11388 |
14234 |
17293 |
19258 |
18323 |
19882 |
|
|
Торгівля і громадське харчування |
45089 |
47743 |
69990 |
87202 |
97876 |
101113 |
100248 |
|
|
Заготівля |
133 |
203 |
543 |
1249 |
1272 |
-* |
-* |
|
|
Побутове обслуговування населення |
4905 |
5175 |
6538 |
9770 |
10619 |
-** |
-** |
* заготівля відноситься до торгівлі;
** побутове обслуговування відноситься до промисловості з 2000 р.
Як відомо, методи державного регулювання суттєво впливають на кількісні і якісні показники розвитку підприємницької діяльності. Так, на початку 2003 року в Україні ліцензувалось 102 види діяльності і 1045 видів робіт. Значні витрати на ведення бізнесу пов'язані з бюрократичними перепонами.
Суттєвим кроком у спрощенні процедури входження в бізнес формально став Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. [16, c. 4]
Таблиця 1.7 Кількість малих підприємств за галузями економіки Сумської області
|
Роки Галузі економіки |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
|
ВсьогоПромисловістьТранспортБудівництвоТоргівля і громадське харчуванняПобутове обслуговування населенняІнші галузі |
11501672312963579- |
118415526121698677 |
1652165311519101056 |
26652753921010471021 |
292138061234111410511 |
3468524179267150114322 |
37315841813091568--- |
Дослідження факторів розвитку підприємництва як правило класифікується за різними ознаками, зокрема:
за сферами впливу (фактори мікро- і макросередовища);
за характером впливу (економічні, політичні, організаційно-правові тощо);
залежно від міри впливу (прямі і побічні);
залежно від ролі у створенні підприємницького клімату (стимулюючи і ті, що гальмують).
Аналіз фахової літератури засвідчує що серед дослідників відсутній єдиний підхід до визначення складових різних груп факторів розвитку підприємництва. Ми поділяємо підхід до визначення факторів та соціально-економічних умов формування й розвитку підприємницького середовища, викладений в колективній науковій праці харківських вчених за редакцією професора Л.В. Дікань [17].
Предметом особливої уваги українських вчених є дослідження впливу глобалізації виробництва та руху капіталу на розвиток підприємництва загалом так і окремих підприємств, особливо в країнах з перехідною економікою. На думку відомого економіста, державного діяча України Гальчинського А., досліджуючи питання глобалізаційних процесів у жодному разі не варто уникати аналізу надзвичайно гострих суперечностей, які сьогодні в системі глобалізації дають взнаки. [89, с. 14]
З одного боку, процеси глобального розвитку об'єктивно посилюють інтеграційні зв'язки між економічними суб'єктами як по вертикалі, так і по горизонталі, внаслідок чого значно зростає кількість укладених і реалізованих зовнішніх угод.
З іншого - глобалізація, охоплюючи усе більше регіонів і секторів світового господарства, суттєво змінює співвідношення між зовнішніми і внутрішніми факторами розвитку економічних суб'єктів на користь перших. Жодне підприємство, регіон, країна не залежно від їх розмірів (великі, середні, малі) та рівня розвитку (високого, середнього, низького) не можуть бути самодостатніми, виходячи з наявних ресурсів виробництва, технологій та потреб в капіталі. Окремі підприємства формуючи та реалізуючи стратегію розвитку, не можуть не враховувати поведінку основних учасників (суб'єктів) ринкових відносин, які набувають все інтенсивніше транснаціонального характеру.
В процесі глобалізації за рахунок різної продуктивності праці національних товаровиробників відбувається витіснення продуктів місцевого виробництва так званими світовими продуктами. [5, с. 65]
Глобалізація, здійснюючись на світовому рівні впливає на формування конкурентного середовища національних підприємств, а відтак і на процеси їх управління та розвиток.
Хоча сьогодні глобалізаційні процеси переважно досліджуються на світовому рівні, все ж таки матеріальні організаційні та інтелектуальні передумови світової глобалізації створювалися, визрівали саме на рівні конкретних підприємств.
На мікро рівні глобалізація проявляється в розширенні діяльності підприємств за межі внутрішнього ринку. Такі підприємства перетворюються в транснаціональні корпорації, керівництво яких мислить і оперує глобальними категоріями щодо покупців, технологій, витрат, стратегічних альянсів і конкурентів. Така організаційно-правова форма функціонування капіталу дозволяє успішно долати багаточисельні перепони за рахунок використання трансфертних поставок, цін, кращого врахування ринкової ситуації тощо. Для ТНК зовнішньоекономічна діяльність має більш важливе значення ніж внутрішні операції. Такий факт дає підстави стверджувати, що саме вони є головними суб'єктами глобалізаційних процесів і головною рушійною силою розвитку останніх.
Розвиток продуктивних сил національних і міжнаціональних об'єднань закономірно веде до формування єдиного глобального світового економічного, інформаційного, правового простору для ведення підприємницької діяльності усіх суб'єктів господарювання, об'єднуючи окремі країни в єдиний наднаціональний комплекс.
Розвинуті країни, використовуючи найбільш ефективні технології, які забезпечують їм найвищу продуктивність праці експортують наукоємні товари та послуги в країни з низьким і середнім розвитком, отримуючи величезні прибутки. Розвиток глобалізаційних процесів має далеко не однозначні наслідки як для розвитку окремих країн, так і зокрема: світового співтовариства в цілому. Дослідники даної проблеми відзначають, що характерною рисою глобалізації економіки є суперечність процесів автономізації і інтеграції, що знайшло відображення в “парадоксі Нейсбіта”: “Чим вищий рівень глобалізації економіки, тим сильніші її найдрібніші учасники”. Спостерігається рух, з одного боку, до політичної незалежності і самоуправління, а з іншого - до формування економічних альянсів. [6, с. 15; 7, с. 103]
До позитивних наслідків глобалізації вчені відносять перш за все:
· поглиблення спеціалізації і міжнародного поділу праці;
· економію на масштабах виробництва перепоною якої є потреби внутрішнього ринку;
· посилення конкуренції з точки зору розвитку нових технологій та їх розповсюдження в інші країни;
· загострення міжнародної конкуренції;
· можливість мобілізації значних фінансових ресурсів на вирішення глобальних проблем.
Загальний висновок зводиться до того, що міра позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке вони займають у світовій економіці, фактично головну частину переваг отримують багаті країни або конкретні особи незалежно від країни.
Перерозподіл національних багатств за допомогою глобалізації породжує різноманітні конфлікти. Відбувається поляризація доходів на політичній основі, а не на економічній. За прогнозами німецьких авторів книги “Західна глобалізація: атака на процвітання і демократію” однією з найбільших загроз глобалізаційних процесів є ріст безробіття. На їхню думку для функціонування світової економіки в ХХІ столітті буде достатньо 20% населення. У 80% населення, які залишаться не у справ, будуть колосальні проблеми. [9, c. 52-53, 20]
Від глобалізації, за даними дослідників, в кінцевому підсумку виграють лише 14,5% людей, що мешкають у західному світі. При цьому утворюються так звані “чорні дірки” на пострадянському просторі, в Африці, в Центральній та Південній Азії. [10, с. 93]
Важливо й те, що нерівномірність розподілу переваг від глобалізації спостерігається не лише в окремих країнах, але і в межах окремих галузей. Галузі, котрі отримують вигоди від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов'язані з експортом, отримують великий потік капіталу і кваліфікованої робочої сили, порівняно з рядом галузей, які значно програють від глобалізаційних процесів, втрачаючи власні конкурентні переваги з причини відкритості ринку. Такі галузі вимушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до змінених умов господарювання не на їхню користь, в них спостерігається відтік капіталу, скорочення робочих місць. Люди втрачають роботу, кваліфікацію, виникає соціально-економічна нестабільність і напруга в суспільстві. Як наслідок, соціально-економічні умови функціонування та розвитку вітчизняних підприємств ускладнюються під впливом зовнішньої конкуренції.
Висновки.
Узагальнюючи дослідження підприємництва як соціально-економічного явища можна сформулювати основні передумови його успішного розвитку в Україні: розвиток відносин приватної власності на ресурси; економічна свобода; урізноманітнення економічних форм реалізації відносин власності; розвинена інфраструктура підтримки підприємництва; висока якість робочої сили, зміна умов конкуренції; формування та вдосконалення ринкового механізму господарювання; державне регулювання економіки; створення в країні сприятливого підприємницького середовища є необхідною умовою досягнення комерційного успіху господарюючими суб'єктами - головним серед яких є підприємство.
Особливістю становлення та розвитку підприємницької діяльності в Україні є те, що реальні умови її здійснення на мікрорівні створюються шляхом розподілу та перерозподілу національного багатства країни, створеного на іншій соціально-економічній основі на суспільній (державній) формі власності в процесі проведення ринкових реформ, а не шляхом еволюційного розвитку ринкових форм виробництва, як це відбувалося історично в індустріально розвинутих країнах світу.
Вирішення проблем ефективності розвитку підприємств України передбачає передусім з'ясування причин, що гальмують розвиток підприємництва в Україні. Це пов'язане з тим, що саме підприємницька форма ведення виробничо-економічної діяльності є найбільш ефективною в системі ринкових відносин.
До найбільш вагомих факторів, що перешкоджають веденню підприємницької діяльності відносять: систему оподаткування, політичну нестабільність, відсутність здорової конкуренції, тощо.
Однією з управлінських причин низьких результатів роботи багатьох підприємств є нездатність їх керівників провести внутрішньо організаційні зміни відповідно динаміки ринкового попиту, використовуючи дію механізму мотивації поведінки управлінського персоналу.
Збільшення величини та покращення структури грошових доходів і витрат населення України є, з одного боку, результатом розвитку ринкових (товарних) форм виробництва, а з іншого - свідчить про створення соціально-економічних умов розвитку підприємства та розширення внутрішнього ринку, що має принципове значення для стабілізації соціального розвитку в цілому.
Формування соціально-економічних умов розвитку підприємств в перехідній економіці України здійснюється згідно фундаментальних положень класичної економічної науки щодо дії ринкових механізмів регулювання відтворювальних процесів на мікро- та макрорівнях, розвитку форм власності та соціально-економічної диференціації суспільства. Для успішного забезпечення діяльності підприємств в умовах ринкових перетворень стратегічне значення для забезпечення їх ефективного функціонування має знання та вміле використання управлінським персоналом загальнотеоретичних основ розвитку підприємництва в цілому, врахування впливу міжнародних інтеграційно-глобалізаційних процесів, особливостей соціально-економічного стану країн з перехідною економікою та специфіки умов функціонування та розвитку підприємств в Україні.
1.2 Теоретичні основи стратегії управління розвитком підприємства в ринковому середовищі
Стратегічною метою діяльності переважної більшості підприємств в ринковому середовищі є досягнення та подальше збереження його позицій на ринку при одночасному максимально можливому підвищенні його вартості. Підтвердженням цього є багаторічна боротьба компаній в усьому світі: за збереження (завоювання) своїх позицій на ринку, здійснювані ними широкомасштабні програми вдосконалення. Але як зазначають багато дослідників, переважна більшість фундаментальних змін не приводить до бажаного результату внаслідок швидкого зростання конкурентного тиску. Причина невдач - не в програмах змін, які пропонує (розробляє) менеджмент, а у формах і акцентах їх проведення в процесі та часі.
У подібних ситуаціях необхідний підхід диференціації стратегії економічного розвитку на принципах внутрішньо-організаційної динаміки (змін). Такий підхід до розвитку поряд із трансформацією структури і стратегії передбачає програмування фундаментальних змін на основі використання потенціалу підприємства.
Однією з причин неефективного управління вітчизняними підприємствами є врахування сутнісних відмінностей таких понять як “управління” та “менеджмент”. Не дивлячись на зовнішню семантичну подібність, ці поняття мають принципові відмінності. За сферою використання, на відміну від поняття управління (рівнозначно використовуваного в соціальній, політичній, технічній тощо сферах) менеджмент - це передусім управління підприємством, як цілеспрямованою (орієнтованою на комерційний успіх) соціо-технічною системою. Якщо управління радянськими підприємствами здійснювали головним чином спеціалісти в галузі виробничих технологій, то менеджмент передбачає професійну управлінську діяльність соціо-технічними системами в ринкових умовах господарювання. Традиції, механізми “виробничо-господарського” управління централізовано-планової економіки практично неприйнятні в сучасних умовах. Адже вони відповідають іншій моделі підприємства яке діє детерміновано в закритій економіці.
Для подолання існуючих стереотипів керівником українських підприємств необхідно, перш за все, відмовитися від деяких підходів до їх управління. По-перше, більшість вітчизняних підприємств вважають можливим продовжувати ефективно розвиватися без радикальної зміни системи управління. Подібне можуть собі дозволити лише компанії (підприємства), що отримали з різних причин доступ до “специфічних” ресурсів, зокрема, джерел унікальної сировини (ліс карпатський), джерел зовнішнього фінансування, різноманітних пільг, або стали монополістами на власному сегменті ринку. Навіть повна безвідповідальність в управлінні такими компаніями до певного часу компенсується перевагами від використання зазначених факторів.
По-друге, навіть підприємства зорієнтовані на ведення бізнесу в умовах чесної конкурентної боротьби переважно зосереджені лише на вдосконаленні менеджменту ресурсів. Наслідком цього є безрезультатні спроби вдосконалити менеджмент шляхом впровадження іноземних інформаційних систем управління ресурсами підприємства, радикально не перебудовуючи усієї системи управління.
Для перетворення системи управління підприємства в один з потужних факторів конкурентоздатності необхідно усвідомити, що в умовах інтеграції в світову економіку та підвищення конкуренції на внутрішньому ринку неможливо зберегти свої “специфічні” ресурси, які дають тимчасову перевагу на ринку в довгостроковій перспективі.
Необхідно виходити з того, що існуючі конкурентні стратегії в кінцевому підсумку зводяться не стільки до лідерства у витратах в традиційному розумінні, скільки до більш диференційованого задоволення різноманітних потреб споживача, які постійно змінюються.
Для подолання кризи українських підприємств необхідно, передусім, опанувати економічним механізмом їх розвитку в ринкових умовах господарювання.
Вирішення проблеми ефективного управління процесом розвитку підприємства в ринковому середовищі передбачає з'ясування сутності, змісту та форм прояву даного явища на понятійному рівні. З'ясовуючи сутність процесу розвитку підприємства, необхідно попередньо розглянути зміст самого поняття “розвиток”, що передбачає висвітлення існуючих поглядів на цю проблему та їх критичний аналіз. Спробуємо розібратися, який зміст вчені і практики “вкладають” в термін “розвиток” взагалі і зокрема в термін “розвиток підприємства”, що включає в себе цей процес і як ним керувати на підприємствах в умовах формування ринкової економіки. Так, Ожегов С.І. та Шведова Н.Ю., дане поняття визначають у такий спосіб: ”Розвиток - процес закономірної зміни, переходу від одного стану в іншій, більш досконалий, перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого”.
Значну увагу теоретичному висвітленню розглядуваної проблеми приділяють російські вчені. Так, Коротков Е.М. “розвиток” визначає як сукупність змін, що ведуть до появи нової якості та зміцнення життєстійкості системи, її здатність протистояти руйнівному впливу зовнішнього середовища [20, c. 296]; Філіпов Ю.В., Авдєєва Т.Г. в поняття “розвиток” включають три взаємозв'язаних характеристики: зміни, ріст, покращення, підкреслюючи при цьому, що покращення є головною характеристикою розвитку. [21, c. 98]
Смирнов Е.А. в книзі “Основи теорії організації” пише: “Розвиток - це незворотні, спрямовані, закономірні зміни матерії та свідомості”. [22, c. 174]
Вітчизняні вчені, економісти - Путятін Ю.А., Пушкар А.І. та інші розвиток підприємства розглядають в загальносистемному плані як зміни, що підвищують міру організованості системи. [23, с. 11] Загальним у визначеннях поняття “розвиток” є те, що їхні автори підкреслюють наявність змін як органічної складової даного процесу. Як справедливо зауважує С.В.Мочерний, що підхід, за якого фіксуються кількісно-якісні зміни в процесі розвитку ґрунтується на законах діалектики. На думку вченого, розвиток пов'язаний з незворотними, спрямованими змінами матеріальних систем в межах внутрішньої сутності системи. При цьому зазначає, що поняття “розвиток” не включає процесу становлення системи (підприємства), рівно як і її занепад, ліквідацію, перехід в іншу, більш розвинену. [84, с. 111-115]
В сучасній економічній літературі значне місце відводиться дослідженню проблем “сталого розвитку”, та особливостей його досягнення. Загальнотеоретичні положення даної концепції мають стратегічне значення для українських підприємств в плані опанування економічного механізму їх сталим розвитком в ринкових умовах господарювання.
Соціально-економічна перспективність сталого розвитку полягає в тому, що він відображає модель руху вперед, за якої досягається задоволення життєвих потреб теперішніх поколінь людей, не позбавляючи такої можливості майбутніх поколінь. Найважливішим моментом даної концепції є врахування інтересів майбутніх поколінь, які не повинні позбавлятися розвитку з причини дій сьогодні. Як правило, теперішнє покоління цікавиться майбутнім епізодично лише в стратегічному та прогностичному плані. Однак в цілому людей мало хвилює питання, що необхідно робити сьогодні, щоб не нашкодити майбутньому розвитку.
Проведений аналіз різних визначень поняття “розвиток” які є в науковій та спеціальній літературі виходячи з системно-логічного підходу можна дати наступне визначення поняття “розвиток підприємства”: розвиток підприємства - це процес цілеспрямованих змін економіко-виробничої системи господарювання, які забезпечують досягнення та збереження конкурентоспроможності її функціонування у конкретних соціально-економічних умовах.
Поступове проведення ринкових реформ в Україні закономірно підвищує інтерес до стратегічних питань організації управління підприємницькою діяльністю економічних суб'єктів. Відповіддю на запити господарської практики з боку економічної науки переважно є переклад зарубіжної літератури з даної проблематики та прагнення використати поради західних вчених в практиці господарювання. Не завжди враховується й той факт, що теорія і методологія стратегічного управління розвитком (конкурентноздатністю) підприємств (суб'єктів господарювання), не тільки далека від завершення свого становлення, але й потребує часто критичного її аналізу.
Виходячи з положення концепції стратегічного управління, головною метою діяльності підприємства є забезпечення конкурентоспроможності на ринку, яка забезпечує йому ефективне функціонування. Управління розвитком підприємства в ринковому середовищі ми розглядаємо як синонім управління конкурентноздатністю. Адже для того, щоб досягти конкурентоспроможності на ринку, необхідно розвивати та комбінувати на основі підприємницького підходу фактори виробництва (потенціал підприємства). В свою чергу, досягнута за рахунок розвитку підприємства конкурентноздатність на ринку виступає засобом отримання певного прибутку. Прибуток в кінцевому підсумку залежить від двох ключових факторів: внутрішнього - розвитку підприємства відносно ринкового попиту, чим визначається відповідність між його внутрішнім та зовнішнім середовищем, підтримання якої є однією із задач стратегічного управління; зовнішнього - конкурентноздатність, яка проявляється (виявляється) в системі його відносин з різними суб'єктами ринку.
Таким чином, успішне функціонування підприємства в узагальненому вигляді, виходячи з предмету дослідження, може бути представлене в вигляді такої схеми.
Методологічною основою такого підходу є теорія причинно-наслідкових зв'язків розвитку явищ, процесів, об'єктів. Конкурентноздатність підприємства, що проявляється за його межами є наслідком функціонування і прояву його (підприємства) внутрішньої сутності у формі гнучкого, цілеспрямованого розподілу ресурсів між видами діяльності залежно від зміни потреб ринку (попиту)на профільну продукцію. Конкурентоспроможність як зовнішній прояв (на ринку) ефективності використання внутрішніх можливостей та наявних ресурсів, за допомогою яких забезпечується розвиток підприємства, є необхідною умовою його довгострокового процвітання. Власне у відтворювальному процесі проявляється ефект дії закону зворотності, коли наслідок ми починаємо розглядати як причину існування явища, процесу, об'єкта.
З точки зору управління розвитком підприємств в сучасних ринкових умовах важливе значення має відповідь на запитання: “Чому деякі організації не можуть пристосуватися і вижити в світі реальної дійсності?” Адже сучасні теорії менеджменту (управління) в принципі дають відповідь на це питання, сутність якої зводиться до наступного. Для того щоб вижити і розвиватися, необхідно дотримуватися концепції стратегічного менеджменту. Правильно сформулювати місію, визначити свої сильні та слабкі сторони, зовнішні можливості й загрози, уточнити цілі, розподілити ресурси й активно діяти. Якщо прийнята стратегія не веде до бажаних результатів, переглянути її. Більшість відомих організацій, як правило, так і діють, але це не гарантує постійного успіху. Наприклад, де сьогодні організації-піонери комп'ютерного бізнесу як Wand i Amstral, або куди зникла організаційна незалежність таких автомобільних гігантів, як Rolls Royce i Yaguar? Аналогічних прикладів багато. З 12 найбільш процвітаючих в 1900 році компаній-гігантів, за якими тоді розраховувався індекс Доу-Джонса сьогодні існує лише Дженерал - Електрік [31,с,3,4].
Центральне (прагматичне) питання в тому, наскільки концепція стратегічного управління (СУ) здатна забезпечити організаціям в сучасному світі шанс на виживання, комерційний успіх і постійний розвиток, сьогодні є особливо актуальним. Наскільки продуктивна (в розумінні прагматика) сучасна теорія менеджменту, наскільки акцент на “стратегічне мислення” і “стратегічний підхід до управління” дає можливість організаціям постійно вирішувати свої задачі та досягати мети.
Світовий і вітчизняний (не дуже великий) досвід організаційного розвитку показує, що:
- сьогодні в організаціях, що діють згідно з певною стратегією, так і в організаціях, що не мають стратегії, шанси практично однакові;
- в сучасному хаотичному економічному житті, або за висловом П.Друкера “в епоху без закономірностей”, концепція СУ сама по собі не гарантує успішного організаційного розвитку, але вона націлює управління організацією на довгострокову перспективу;
- в організаціях, що не мають чітко сформульованої стратегії функціонування, розвиток має спонтанно-еволюційний характер, в той час як в організаціях, що управляються згідно стратегічного плану, розвиток набуває планово-еволюційного характеру;
- успіх приходить до тих організацій, чиї стратегії спрямовані на активне використання їх внутрішнього потенціалу для зміни зовнішнього середовища прямої дії, а не простого пристосування до нього;
- ні розробка, ні здійснення ефективної стратегії, ні успішні організаційні зміни неможливі, якщо в організації відсутній механізм навчання та використання організаційних знань.
Ті організації, які на протязі тривалого часу достатньо успішно функціонують не маючи стратегічного плану, дотримуються принципу підтримки динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем. Дискретність змін в таких організаціях завжди узгоджуються із загальним напрямком змін в їхньому середовищі. Якщо в організації відсутні уявлення щодо власного майбутнього, тоді вона у своєму розвитку орієнтується на тенденції змін у зовнішньому середовищі прямої дії. Зміни в організації узгоджуються зі змінами зовні. За таких умов організація виступає пасивним суб'єктом економічної системи в цілому.
В таких організаціях не відбувається суттєвих змін, принаймні, до тих пір, поки не відбудуться глибокі і несподівані зміни в їх зовнішньому середовищі. Графічно це відображено на рис. 1.3. [31, с. 5]
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 1.3 Еволюційний розвиток організації.
Альтернативою такому способу поведінки, може бути лише протиставлення, протидія організації зовнішнім умовам у напрямку їх зміни. Для цього організація повинна володіти силою: фінансовою, політичною, соціальною.
Враховуючи те, що великі організації не спроможні змінювати власні структури, функції і процеси так швидко, як змінюються політичні, соціальні, фінансові, технологічні, та макроекономічні умови, тому гіганти часто прагнуть змінити зовнішні умови, а не здійснювати зміни в себе. Одним з підтверджень цього є процеси надконцентрації капіталу шляхом злиття, поглинання, трансформації великих і дуже великих компаній.
Наприклад, яке значення може мати компанія в межах окремої країни і навіть світу, сукупна вартість активів якої перевищує 50 млрд. доларів. Так, внаслідок об'єднання в 1998 р. “Traveler's Group” і “City Corp” (США) сукупна вартість активів нової компанії досягла 83 млрд. дол., що вдвічі перевищує ВВП України, який в 2000 р. складав 33,1 млрд. дол. [31,с,6; 15, с. 22]
Подобные документы
Сутнісно-змістовна характеристика процесів управління розвитком підприємств. Фактори впливу на економічний розвиток підприємства, методичні підходи до його діагностики. Діагностика проблем управління економічним розвитком підприємства ЗАТ "Піонтекс".
дипломная работа [2,6 M], добавлен 10.08.2010Основні риси і функції підприємств. Класифікація і організаційно-правові типи підприємств. Підприємство в ринковій економіці. Особливості ринкової економіки в Україні, оцінка рівня розвитку підприємств. Проблеми та перспективи розвитку підприємства.
курсовая работа [454,7 K], добавлен 11.02.2013Необхідність та загальні функції управління результатами діяльності підприємств. Управління виробничими запасами та запасами готової продукції на підприємстві. Аналіз фінансової звітності приватного підприємства "КОМТЕКС" та оцінка його рентабельності.
отчет по практике [52,1 K], добавлен 25.12.2010Підприємство як суб'єкт ринкової економіки країни. Функціонування підприємства як товаровиробника. Характеристика об'єднань підприємств, їх особливості та принципи. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Види підприємств.
курсовая работа [756,1 K], добавлен 14.01.2008Сутність та основні ознаки підприємства. Класифікація підприємств. Соціально-економічні цілі підприємства. Особливості функціонування підприємства в умовах ринкової економіки. Банкрутство. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.
курсовая работа [40,4 K], добавлен 16.06.2004Соціально-економічна сутність зайнятості. Правові та економічні фактори формування зайнятості населення. Попит та пропозиція робочої сили. Управління зайнятістю на державному та регіональному рівнях. Методологія аналізу та оцінки зайнятості населення.
курсовая работа [124,2 K], добавлен 24.09.2011Функції та методи управління: економічні, психологічні, організаційні, регламентуючі. Виробнича структура підприємства та її класифікація, загальна характеристика. Організаційна структура управління цехами: лінійна, функціональна, матрична, дивізіональна.
реферат [20,6 K], добавлен 16.03.2009Варіанти класифікації населення в економіці праці. Ринок праці як однин з основних і найскладніших елементів ринкової економіки. Трактування персоналу як суб'єкта управління виробничо-господарською організацією. Організаційні структури управління.
контрольная работа [38,3 K], добавлен 19.10.2012Склад та класифікація основних чинників, що стримують інноваційний розвиток. Загальні умови і напрями забезпечення розвитку дослідних підприємств, характерні для глобалізації економіки. Доцільність формування інноваційного кластера дослідних підприємств.
статья [296,4 K], добавлен 11.09.2017Сутність підприємництва. Підприємництво в Україні. Принципи ринкової економіки. Форми підприємницької діяльності. Особливості становлення малих підприємств. Підприємство в системі ринкових відносин. Види підприємств. Економічні інтереси.
лекция [24,7 K], добавлен 22.01.2007
