Пристосування до змін зовнішнього середовища за такого підходу до управління в кінцевому підсумку закінчується конфліктом між організацією та її оточенням, чергове пристосування до змін в навколишньому середовищі буде сприйматися власниками більш дорогою справою, ніж зміна самого зовнішнього середовища. А прагнення змінити навколишнє середовище - це вже політика. Економіка і політика нерозривно пов'язані.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5. Революційний розвиток через стратегічне управління.

Відомий фахівець зі стратегічного управління Мінцберг Г. довів, що воно має місце в тих організаціях, де керівництво готове та спроможне здійснювати революційні зміни. Але у великих організаціях менеджери часто прагнуть протидіяти тим змінам, до яких їх постійно підштовхує динаміка зовнішнього середовища. Не дивлячись на те, що зовнішнє середовище “вказує” на особливий шлях розвитку організації, остання продовжує рухатися раніше обраним стратегічним курсом. Але поступово невідповідність зовнішніх умов і способу функціонування організації досягає своєї критичної межі та виникнення організаційної кризи (рис. 1.4 ) [Див. 31,с.7].

В умовах кризи організація несподівано здійснює радикальні внутрішні зміни (організаційної структури, стереотипів мислення, логіки дій тощо), які сприяють досягненню нового рівеня розвитку. Це передбачає радикальні зміни старих.

Не дивлячись на те, що СУ сприяє розвитку організації, воно періодично приводить до організаційних криз. Грейнер Л. розробив модель, яка ілюструє розвиток організацій шляхом проходження кризових точок [Див.31,с,8-10]. Він виділив п'ять стадій організаційного розвитку, які завершуються певною організаційною кризою. Рух організації від однієї стадії розвитку до іншої пролягає через подолання відповідної кризи даного перехідного періоду.

Перша стадія розвитку, що ґрунтується на творчості, розпочинається з моменту зародження організації до її першої кризи - кризи лідерства. Головна увага в цей період зосереджується на маркетингових дослідженнях та розробці продукту. Організаційна структура фірми при цьому частіше всього залишається не формалізованою. Але по мірі росту організації її засновники все більше контролюють і спрямовують розвиток в специфічних напрямках, що вимагає нових спеціалізованих знань, якими вони достатньою мірою не володіють. Це стає причиною першої кризи, головне питання якої - куди вести організацію і хто здатний це зробити?

Друга стадія розвитку організації ґрунтується на керівництві. Після подолання кризи лідерства наступає перехід організаційного росту як результату чітко спланованої роботи і професійного менеджменту. З часом наступає момент, коли бюрократична структура управління і концентрація більшості процесів прийняття рішень на верхніх рівнях розпочинають обмежувати творчість керівників середньої ланки. За таких умов система управління в організації стає джерелом суперечності між необхідною і достатньою свободою різних рівнів управління, зогострення якої веде до кризи автономії.

Успішне подолання кризи автономії є початком третьої стадії розвитку, яка ґрунтується на децентралізації управління. На цій стадії відбувається структурна перебудова та децентралізація функцій і делегування повноважень прийняття певних рішень з верхніх рівнів на більш низькі. Це, певною мірою, збільшує потенціал розвитку організації, але з часом стає причиною нової кризи - кризи контролю, коли вищі менеджери розпочинають усвідомлювати, що втрачають контроль над організацією в цілому.

Подолання кризи контролю пов'язане зі змінами в системі координації функціонування підрозділів організації, що означає перехід до стадії розвитку організації на основі координації.

В цей період в структурі організації виділяються стратегічні підрозділи, які наділяються високою оперативною самостійністю, але жорстко контролюються з центру за використанням стратегічних ресурсів організації. Це дає новий імпульс до розвитку, але поступово приводить до виникнення суперечностей між штаб-квартирою організації та її функціональними підрозділами, які можуть привести до кризи.

Для успішного розв`язання цих суперечностей необхідна висока майстерність менеджерів-психологів-дипломатів, здатних розв'язувати міжособові конфлікти. Створення в організації команди однодумців дає їй новий імпульс розвитку. Ця стадія не є останньою. Вона лише вказує на логічну завершеність певного циклу розвитку організації. Згідно теорії організаційного розвитку Л.Грейнера, зміни в організації певною мірою запрограмовані вибором стратегічного напрямку розвитку. Далі відбувається концентрація функцій і централізація управління організацією. Наступним кроком може бути їх децентралізація. Потім виникає необхідність у розвитку внутрішньо-організаційної кооперації і координації діяльності. На наступній стадії розвитку організації розпочинається відчуватися гостра потреба у зміні форм колективної роботи, створенні команд. Але з часом наступає стадія “організаційної втомленості”, подолати яку можна лише завдяки трансформації організації в цілому. Необхідність змін в організаціях є загальною закономірністю їх розвитку, тобто потреба в них виникає незалежно від того, якої ідеології розвитку вони дотримуються, яка парадигма управління покладена в основу їх функціонування. Але від того, як будуть здійснюватися ці зміни в організації, залежить ефективність функціонування та стратегічна перспектива.

На думку вчених, одні компанії функціонують і розвиваються більш успішно порівняно з іншими внаслідок того, що їх керівництво по-різному уявляє основи і рушійні сили організаційного розвитку власних компаній при інших, в принципі рівних умовах [Див.31,с.11]. Результати досліджень показують, що менш успішні компанії продовжують дотримуватися традиційних положень класичної теорії СУ, прагнуть дотримуватися і розвивати ті якості, які забезпечували і забезпечують їм переваги в конкурентному середовищі. Такі компанії, як правило, головну увагу зосереджують на розвитку своїх підрозділів спеціалізованих за продуктовим або ринковим принципом.

Інші компанії, навпаки, зосереджуються на комбінуванні власних ресурсів. Вони завжди прагнуть використовувати те, чим володіють на даний час впроваджуючи інновації, прагнуть досягти, на перший погляд, недосяжні цілі. Головна увага в таких компаніях приділяється підприємницькому (інноваційному) підходу до використання ресурсів з метою створення нових можливостей. Менеджери з підприємницьких позицій використовують власні ресурси, формулюючи вимоги середовища, здатні самі повністю задовольнити. Розробляючи та виконуючи напружені плани внутрішньофірмовий менеджмент забезпечує постійне оновлення своєї організації як з позиції її внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Найбільш успішні організації не лише прагнуть пристосуватися до змін у своєму навколишньому середовищі, вони активно діють у напрямку створення такого середовища навколо себе, якому вони відповідають найбільшою мірою.

Неможливість точно спрогнозувати напрямки і тенденції розвитку зовнішнього середовища унеможливлює уявити можливості і загрози, які воно приховує в собі відносно підприємства. Традиційно концепція стратегічного управління зосереджує увагу лише навколо розвитку сильних сторін та особливих здатностей організації, що в кінцевому підсумку породжує ситуацію, яку Міллер Д. назвав “парадоксом Ікара”. [Див. 31,с12,13]

На думку вченого, багато відомих організацій сучасності припускають помилку Ікара в своєму розвитку і стають заручником власних сильних сторін. Саме сильні сторони з часом стають причиною загибелі таких організацій. Досягнення успіху організаціями завдяки використанню сильних якостей посилює процеси спеціалізації і росту, появі самовпевненості догматичних правил і ритуалів. Різні організації по-різному входять в подібну парадоксальну ситуацію. Міллер Д. описує чотири траєкторії організаційного розвитку, які ведуть організацію у таку ситуацію (Див. додаток Ж).

В межах теорії стратегічного управління часто занепад організації пов'язують з невірно вибраною та розробленою стратегією розвитку підприємства або з відсутністю такої. Але в практиці, як і в теорії менеджменту поки що немає переконливих однозначних фактів у вірності такого взаємозв'язку між стратегією і розвитком підприємства. Поодинокі приклади які мають місце не можуть претендувати на загальність і науковість. Розміри і темпи зміни складу та структури бізнес-організацій настільки значні, що однієї стратегії розвитку підприємства недостатньо для пояснення існуючих реалій соціально-економічною життя сучасних економіко-виробничих систем. Скоріше всього ми маємо справу з більш складними, суперечливими процесами становлення, функціонування та розвитку економічних явищ, процесів на рівні їх глибинної сутності, а не на рівні тих форм їх прояву, які більш легко “піддаються” суб'єктивному усвідомленню та реальному впливу і регулюванню. Якщо припустити, що руйнування та занепад організацій є закономірний етап розвитку сутнісних елементів ринкової системи господарювання, для якої конкретні економіко-виробничі системи є лише формою прояву її існування, тоді розвиток ринкової форми господарювання як цілого об'єктивно передбачає зміну структури і складу підприємства як її головного елемента. Виходячи з такого методологічного підходу означає, що необхідно періодично, своєчасно, а відтак і постійно змінювати внутрішню структуру, склад підприємства у відповідності до тенденцій, закономірностей розвитку ринкової системи господарювання. Це означає, що темпи і масштаби організаційної динаміки є невід'ємним елементом єдиного процесу управління виробничо-господарською діяльністю підприємств як відкритої системи.

Історичний досвід засвідчує, що менеджмент процвітаючих компаній на протязі довготривалого періоду (50 - 100 і більше років) фірму розглядає як певну (мінливу) форму здійснення людьми сумісної діяльності, яка не є головною цінністю в менеджерському мисленні. Головною цінністю менеджерів в системі стратегічного управління фірмою завжди знаходиться бізнес, сама фірма. І якщо для збереження фірми і бізнесу необхідно зруйнувати стару її організацію та створити нову, тоді це робиться без врахування моральних норм, які не завжди слугують соціально-технічному прогресу. Наприклад в першій половині 80-х років ХХ століття ІВМ в процесі своєї реорганізації ліквідувала 20 тис. робочих місць. [32, c. 6]

Подібні радикальні структурні перетворення спрямовані на досягнення довгострокової, стратегічної конкурентноздатності підприємства безпосередньо сприймаються персоналом та громадськістю як антисоціальні, непатріотичні. Але з точки зору майбутнього суспільства ці дії можуть виявитися більш гуманними, як це трапилося з ІВМ, тому що в наслідок проведеної реорганізації фірми були створені умови для появи в 2 рази більшої кількості робочих місць в суміжних галузях та інших компаніях.

Інший приклад: на початку 80-х рр. ХХ століття в General Electric відбулися також радикальні структурні перетворення, внаслідок яких кількість структурних підрозділів було зменшено на 117 одиниць з причини їх низької ефективності, а чисельність зайнятого персоналу скоротилося з 400 до 297 тис. чол. Подібні заходи дали змогу фірмі надалі підтримувати високу конкурентноздатність на світовому ринку.

Масштабну реструктуризацію оголосила в січні 2001 року інша американська корпорація General Motors у зв'язку з величезними збитками, пов'язаними з високими трансакційними витратами (приблизно 600 млрд. доларів щорічно) [32, с. 6].

Практика засвідчує, що менеджмент підприємства готовий прийняти теоретично обґрунтований стратегічний план управління підприємством, якщо він вкладається в межі уявлень менеджерів як повинен бути організований розвиток власного бізнесу.

Реалізація концепції стратегічного управління на різних підприємствах відрізняється між собою переважно технологічними особливостями розробки варіантів рішень, які переважно ґрунтуються на тектоцентричній концепції, тобто вони підпорядковуються ідеї збереження певної існуючої організаційної структури конкретного підприємства. Не дивлячись на явний консерватизм даної концепції з точки зору реалій розвитку бізнесу, вона ніколи раніше не ставилася під сумнів з прагматичних позицій. Відомо й інше, а саме, теоретично ні в кого не викликає сумніву та обставина, що будь яка формальна організація - є лише специфічною формою, за певних умов і часу, здійснення людьми певної сумісної діяльності за ради досягнення власних цілей, яких вони не можуть досягти одноосібно.

Даний теоретичний висновок випливає з аналізу сутності організації котра трактується науковцями як свідомо координоване соціальне утворення з певними межами, яке функціонує на відносно постійній основі для досягнення мети або цілей [25, с. 12-13,26].

Розвиток організації (підприємства) як соціо-технічної системи ґрунтується на пізнанні можливостей розвитку її функціональної корисності в суспільстві, оскільки її існування виявляється можливим лише завдяки тому, що суспільству необхідна (корисна) її функція. Але для того, щоб зрозуміти власну функцію і в кінцевому підсумку оцінити соціальну потребу і можливість її розвитку, підприємству (менеджменту підприємства як і персоналу в цілому) необхідно усвідомлювати себе елементом суспільства (макросистеми), оскільки його функція - це не просто дія, це невід'ємна частина макрофункції суспільства як єдиного цілого. Філософи вже давно, описуючи системний порядок, звертали увагу на те, що в складі єдиного цілого будь-яка його частина зобов'язана своїм існуванням дії решти та існує заради них, і що лише в таких умовах буття можливе і фізично виправдане.

Сенс існування організації, в площині відповідності її внутрішнього зовнішньому середовищу зводиться до конкретних її дій (з точки зору наслідків) в системі, в яку вона входить як елемент. Якщо організація прагне зберегти себе, вона турбується перш за все не про збереження свого внутрішнього порядку, а про своє призначення, про свою системну функцію, тому, що не будь-який порядок речей є корисним для власного майбутнього, а лише той, який доцільний в плані розвитку макросистеми (соціально-економічної системи суспільства). Кодзума Татеісі суспільну функцію підприємства визначив короткою фразою “Підприємство слуга суспільства”. [27, с. 45] розвиток підприємство ринковий економіка

У протилежному випадку підтримуваний один раз встановлений взірцевий порядок на підприємстві стає недоцільним, коли з часом втрачається його функціональна корисність як головної ланки економічної системи. Адже згідно законів ринкової економіки функціональна корисність того, що робить організація, визначається не нею, а зовнішнім оточенням, тобто іншими елементами макросистеми, які змінюються, розвиваються. Критерії оцінки функціональної корисності підприємств змінюються відповідно динаміки зовнішнього середовища, в якому вони виникають. Для самозбереження, організація повинна або постійно адаптуватися до змін зовнішнього середовища, або активно впливати на нього, відіграючи активну роль в його зміні під впливом власної новаторсько-інноваційної діяльності.

В економічній теорії і практиці переважає думка, що метою організації (підприємства) є максимізація прибутку шляхом боротьби за покупця.

Але такий підхід не дозволяє пояснити причини виникнення, існування і зникнення організації. У такому разі усі організації (підприємства) стають конкурентами, так як правильно зауважують деякі автори, вони зацікавлені в досягненні однієї й тієї ж мети внаслідок чого виникає ситуація тотальної конкуренції “всі конкурують з усіма”. [28, с. 13]

Концепція конкуренції за гаманці покупців не враховує структури потреб. Наприклад, споживач, який вирішив відпочити в горах, навряд чи задовольниться пропозицією придбати що-небудь для підводної рибалки. На якій підставі університетові бачити в особі підприємств конкурентів, для якого потенційно він готує фахівців. Насправді на практиці підприємства визначають цілі свого існування та розвитку дещо по-іншому. [29, с. 15-19]

Головна функція будь-якого бізнесу полягає у перетворенні можливостей суспільства в конкретно задоволені потреби. Ця функція має як внутрішні обмеження, зумовлені внутрішнім потенціалом організації так і зовнішні обмеження, зумовлені дією факторів зовнішнього середовища

Можливості бізнесу визначаються тим, що вибирається в якості основи або вихідного пункту бізнесу. Якщо можливості бізнесу визначають нижню межу, тобто той рівень, з якого підприємству доцільно інтегрувати свій бізнес у відповідну галузь, в той час як кінцеві (маються на увазі споживачів, а не покупців) потреби, визначають верхню межу. Верхня межа бізнесу - це той рівень, до якого підприємству доцільно інтегрувати свій бізнес в ринок. В сучасному маркетингу часто галуззю називають продавців або сукупність підприємств і організацій, які виробляють подібну продукцію. [58, c. 59] Рівень вертикальної інтеграції бізнесу до якого здатне піднятися або опуститися підприємство, може радикально змінити його обличчя. Характер входження бізнесу в простір “галузь-ринок” може зумовити будь-яку організаційну структуру від вертикально-інтегрованої до віртуальної. Зміна бізнесу веде до зміни внутрішньої структури і здійснення організаційних процесів внаслідок зміни складу підрозділів, кадрів тощо.

Дотримання визначеної цілеспрямованої поведінки організації передбачає такий спосіб дій, котрий складається в межах певних принципів, правил і пріоритетів, прийняття та реалізації рішень управлінським персоналом. Прийняття та реалізацію рішень менеджмент розглядає з точки зору тієї системи принципів, правил і пріоритетів, що діють на підприємстві. Такий підхід до управлінської діяльності на підприємстві дозволяє спрямовувати усю діяльність персоналу на реалізацію розробленої і прийнятої до виконання стратегії розвитку.

Процеси розробки і впровадження в практику діяльності підприємств системи принципів, правил і пріоритетів, які визначають напрям його розвитку, складає сутність стратегічного управління його гнучким розвитком.

Висновки

Виходячи з теорії стратегії підприємства, згідно якої головною метою діяльності підприємства є досягнення конкурентноздатності на ринку, яка б забезпечувала його ефективне (прибуткове) функціонування, тому в контексті даного дослідження управління розвитком підприємства розглядається як синонім управління конкурентноздатністю, так як розвиток виступає засобом досягнення конкурентноздатності і прибутковості.

За такого підходу успішне функціонування підприємства здійснюється за схемою: розвиток підприємства - конкурентоспроможність; конкурентоспроможність - прибутковість. В свою чергу прибутковість виступає джерелом створення шляхом розподілу та ефективного використання ресурсів матеріальних передумов подальшого розвитку підприємства

Концепція стратегічного управління сама по собі не гарантує успішного розвитку підприємства, але цінність її полягає в тому, що вона націлює, налаштовує його менеджмент на досягнення довгострокової конкурентноздатності.

Стратегічне управління підприємством в ринковому середовищі передбачає врахування суперечностей, які виникають на кожній з стадій розвитку підприємства, від успішного вирішення яких залежить загальний успіх і життєздатність в довгостроковому періоді.

Список літератури

1. Блауг М.Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-е изд. - М.: Дело ЛТД, 1994 - 720 с.

2. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - К.: “Знання-Прес”, 2002 - 239 с.

3. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1982 - 455 с.

4. Обер-Крис Дж. Управление предприятием - М.: Сирин. - 1997 - 257 с.

5. Кох Р. Менеджмент и финансы от А до Я. Ю.Н.Кантуревский (общ. ред.), В.Шведов (пер. с англ.) - СПб.: Изд-во «Питер», 1999 - 496 с.

6. Иванов Н. Глобализация и проблемы оптимальной стратегии развития // Мировая экономика и международные отношения. - 2000 - № 2 - с. 15-19.

7. Владимирова И.Г. Глобализация мировой экономики: проблемы и последствия // Менеджмент в России и за рубежом - 2001 - № 2 - с. 101-106.

8. Ценности, которые мы защищаем, перемены, к которым мы стремимся. Социальная справедливость в условиях стабилизации экономики. Повестка для МОТ. Доклад Генерального директора МОТ. 81 сессия. Женева. - М.: Международное бюро труда, 1994 - 146с.

9. Мартин Г.П., Шуманн Х. Западная глобализация: атака на процветание и демократию. / Пер. с нем. - М.: Издательский дом «Альпина», 2001 - 256 с.

10. Малышева Д. Постиндустриальный мир и процессы глобализации // Мировая экономика и международные отношения - 2000 - № 3 - с. 90-97.

11. Люди дела (аналитический материал). Бизнес - № 22 - 29.05.2000 - с. 40 - 41.

12. Калиниченко И.Л. и др. Мотивы и стимулы в труде руководителей сельскохозяйственных предприятий. - Симферополь: Таврия, 2001 - 144 с.

13. Закон Української РСР “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради УССР. - 1991. - № 14. с. 354 - 360.

14. Статистичний щорічник України за 1999 рік. / Держкомстат України. Під ред. О.Г.Осауленка. - К.: Техніка, 2000 - 600 с.

15. Україна в цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. // Держкомстат України. - К.: Техніка, 2001 - 256 с.

16. Урядовий кур”єр Орієнтир. - N 169, 1998 с. 4

17. Современные проблемы предпринимательской деятельности. / под ред. проф. Л.В.Дикань. - Харьков: Гриф, 2000 - 380 с.

18. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка - М.: Азбуковник, 1998 - 944с.

19. Тодаро М.П. Экономическое развитие.: Учебник/ пер. с англ. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 671с.

20. Коротков Э.М. Концепция менеджмента - М.: ДЕКА, 1997 - 304 с.

21. Филлипов Ю.В., Авдеева Т.Г. Основы развития местного хозяйства. - М.: Дело, 2000 - 264 с.

22. Смирнов Э.А. Основы теории организации. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998 - 375 с.

23. Путятин Ю.А., Пушкар А.И., Тридет А.И. Финансовые механизмы стратегического управления развитием предприятия - Х.: Основы, 1999 - 488 с.

24. Баринов В.А. Синельников А.В. Развитие организации в конкурентной среде. // Менеджмент в России и за рубежом, 2000, № 6, с. 3-13.

25. Мильнер Б.З. Теория организаций. - М.: ИНФРА - М, 1998 - 336 с.

26. Ященко Ю.П. Хозяйственный механизм в период трансформации к рыночному типу экономики: методология, инструментарий, региональные проекты. - К.: Наукова думка, 2001 - 320 с.

27. Кодзума Татенси. Вечный дух предпринимательства. Практическая философия бизнеса - М.: Московский бизнесс, 1990 - 222 с.

28. Азаев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. - М.: ОНО Типография «Новости», 2000 - 231 с.

29. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии. Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.М.Соколовой. - М.: Банки и биржи ЮНИТИ 1998 - 576 с.

30. Шегда А.В. Божидарнік Т.Г. Стратегія розвитку підприємництва в умовах перехідної економіки України // Підприємництво, господарство і право. 2002 -5 с.102-105.

31. Ефремов В.С. Стратегическое управление в контексте организационного развития.// Менеджмент в России и за рубежом. 1999 !1 с.3-13

32. Ефремов В.С. Организации, бизнес-системы и стратегическое планирование. // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001 № 2, - с. 3-26.

33. Ю.М.Осипов «Основы теории хозяйственного механизма» - М.: изд-во МГУ, 1994. - 368 с.

34. Ландето Х. Предпринимательские инициативы в борьбе с безработицей // Проблеми теории и управления. - 1995. №4, с. 90-95.

35. Базаров Т.Ю. Управление персоналом развивающейся организации. - М.: ИПК Госслужбы, 1996. - 152 с.

36. Кредісов А.Ы., Панченко Э.Г. Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. -К. Зняння, 1999 -556с.

37. Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 року № 2132 - ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст. 296.

38. Герасимчук З.В. Божидарнік Т.В. Оцінка стану та особливості розвитку виробничого потенціалу Волинської.\\Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.Економіка. Випуск 55-57, 2002 с.24-28

39. Любушкин Н.П., Лесева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансовой деятельности предприятий. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 1999. - 472 с.

40. Ромм Н.Н., Яковенко Е.Г и др. Анализ экономических циклов жизни машин. - М.: НИИМаш. 1979 - 33 с.

41. Луссе А. Макроэкономика: ключевые вопросы. - СПб.: Питер, 1999 - 528 с.

42. Макконелл К., Брю С. Экономика: принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. Т. 1. - М.: Республика, 1992 - 400 с.

43. Прикин Б.В., Прикина Л.В., Эриашвили Н.Д. и др. Общий курс менеджмента. - М.: ЮНИТИ, 1998 - 415 с.

44. Лопатникова Л.И. Экономико-математический словарь. - М.: ABF, 1996 - 704 с.

45. Карпухин М.Г., Любинецкий Я.Г., Майданчик Б.И. Жизненный цикл и эффективность машин. - М.: Машиностроение, 1989 - 312 с.

46. Гончаров В.В. Важнейшие понятия и концепции в современном управлении. - М.: МНИИПУ, 1998 - 176 с.

47. Ансофф И. Стратегическое управление. Сокр. пер. с англ. - М.: Экономика, 1989 - 519 с.

48. Ефремов В.С. Стратегия бизнеса. Концепции и методы планирования - М.: Финпресс, 1998 - 192 с.

49. Забелин Л.В. Основы корпоративного управления концернами. - М.: Приор, 1998 - 176 с.

50. Смирнов Э.Н. Основы теории организации. - М.: ЮНИТИ, 1998 - 375 с.

51. Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва: Указ Президента України від 22 січня 2000 року № 89/2000 // Урядовий кур'єр. - 2000. - 25 січ. - С. 4.

52.Черваньов Д.М.,Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України -К.; Знання Прес. 1999 - 516с.

53. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. - М.: Гардарики, 1998 - 528 с.

54. Справочник директора предприятия / Под ред. Н.Г.Лапусты 3-ие изд., испр. и доп. - М.: ИНФРА - М., 1998 - 274 с.

55. Крюков А.Ф. Корпоративное реформирование и управления в переходной экономике. Монография. - Красноярск «КГУ», 2000 - 217 с.

56. Муравьева А., Савулькин А. Корпоративное управление и его влияние на поведение приватизированных предприятий // Вопросы экономики. 1998. № 7. с. 110-119.

57. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия: В.А.Антонов и др. (пер. с нем.), А.Р.Поршнев (ред. пер.) - М.: Финансы и статистика, 1996 - 512 с.

58. Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика. - СПб. Изд-во «Питер», 1999 - 560 с.

59. Эрхард Л. Благосостояние для всех. - М.: Начало - Прогресс, 1991 - 387 с.

60. Бернар И., Колли Ж.К. Толковый экономический и финансовый словарь в 2-х томах. Т. 1. - М.: Международные отношения, 1994 - 654 с.

61. Василишин Р.Д. Стратегія розвитку підприємства в умовах ринку. - К.: 1996.

62. Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності: Указ Президента України від 3 лютого 1998 року № 79/98 // Урядовий кур?єр. - 1998 - 7 лют. - С. 11.

63. Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 // Урядовий кур?єр. - 1998. - 2 черв. - С. 9.

64. Економіка перехідного періоду. Под ред. В.В.Радаева, А.В.Бузгалина - М.: Изд-во МГУ, 1995 - 410 с.

65. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. № 2210 - ІІІ, Голос України 27.02.2001 р. № 37, с. 4-8”.

66. Дьякон Ю. Ще раз про малий бізнес // Економіка України, 2000 № 7, с. 47-50.

67. Конституція України. - Харків: Фоліо, 2000 - 48 с.

68. Скударь Г.М. Управление конкурентоспособностью крупного акционерного общества: проблемы и решения. - К.: «Наукова думка», 1999 - 496 с.

69. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: 1997 - 17 с.

70. Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирования рыночной экономики; Монографія. - Харьков.; ХГЕУ, 1997 - 246с.

71. Калита П.Я. Передовой опыт совершенствования системы качества - для успеха украинских предприятий. // Государственный информационный бюллетень по приватизации, 200 № 3, с. 69.

72. Рошен А. Новые стандарты для нового века. Зеркало недели, № 3, 20.01.2001, с. 12.

73. Статистичний щорічник України за 2001 рік. Ред. Осауленко О.Г. -Київ. “Техніка” -2002 -644с.

74. Методические рекомендации по организации снабженческо-сбытовой деятельности на основе маркетинга - М.: Новый век. 2001 - 83 с.

75. Политическая экономия: Учебник для высшего учебного заведения / Медведев Л.А., Абалкин Л.И., Ожерельев О.И. и др. - М.: Полит. издат., 1998 - 735 с.

76. Коуз Р. Фирма, рынок и право. Пер. с анг. -Телекс. 1991. Нью-Йорк -192с.

77.Українська приватизація у цифрах (1991 -2001 роки);У 2Ч. Ч1 / під заг. ред. О.М. Бондаря. -Київ “Принт-Експрес”, 2002 -492с.

78. Современные проблемы предпринимательской деятельности./ Под общ.ред. проф. Дикань Л.Ю. - Харьков: Гриф, 2000 - 380 с.

79. Сио К.К. Управленческая экономика. - М.: ИНФРА - М, 2000 - 671 с.

80. Экономика предприятия // Под ред. Беа Ф.К., Дихтла Э., Швайтцера М. Пер. с нем. - М.:ИНФРА - М. 1999 - 928 с.

81. Скоун Т. Управленческий учет / Пер. с англ., под ред. Н.Д.Эриашвили. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997 - 179 с.

82. Шим Дж. - Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализ затрат / Пер. с англ. - М.: Инф.-изд. дом «Филин», 1996 - 344 с.

83. Неміцкас А., Сенчук Б., Бабіно. Україна: чи сприятливі умови для підприємницької діяльності - МФК - 2002. - 131 с.

84. Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження. - Львів: Світ, 2001 - 416 с.

85. Корняков В.И. Результаты и затраты как фундаментальные категории науки // Философия хозяйства. Альманах центра общественных наук экономического факультета МТУ им. М.В.Ломоносова. 2001 №2 с. 108-124.

86. Портер М. Стратегія конкуренції / Пер. с англ. А. Олійник, Р.Скільський. - К.: Основи, 1997. - 390 с.

87. Оберемчук В.Ф. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства: стратегічні аспекти. - Київ, 1999 - 158 с.

88. Економіка підприємств. / Під ред. Покропивного - К.: КНЕУ, 2000 - 528 с.

89. Концепція і модель економічного розвитку для України. Матеріали наукової дискусії провідних вчених, організованої Фондом інтелектуальної співпраці “Україна - ХХІ століття” - К.: “Українські пропілеї”, 2001 - 32 с.

90. Науменко В.І., Панасик В.Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. - К.: Глобус, 1995 - 198 с.

91Виссема Х. Стратегический менеджмент и предпринимательство; Возможности для будущего процветания; Пер. с анг. - М.; Финпресс, 2000 -271с.

92.Портер М. Международная конкуренция; Пер. с анг. Под ред. В.Д.Щетинина -М.; Международные отношения, 1993 - 896с.

93. Геєць В.М. та ін. Трансформація моделі економіки України; ідеологія, протиріччя, перспективи. -К.; Логос, 1999 -500с.

94.Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства; Діагностика, стратегія, ефективність -К.; Вища шк. 1997-266 с.

95. Пономаренко В.С. Стратегічне управління підприємством. -Харків; Основв, 1999 -620с.

96. Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Пер. с англ. - М.: Изд. дом «Вильямс», 2000 - 272 с.

97. Галасюк В.В. Проблемы теории принятия экономический решений. Монография. - Днепропетровск, Наука и образование. 2000. - 296 с.

98. Народнохозяйственная эффективность: показатели, методы, оценки / Под ред. А.С.Астахова - М.: Экономика, 1984 - 248 с.

99. Кастельc М. Информационная эпоха: экономыка, общество и культура: Пер. с анг. -М.: ГУ, ВШЭ, 2000 - 608с.

100. Закон Української РСР “Про власність” - К.: Україна, 1991 - 30 с.

101. Статистичний щорічник України за 2000 рік. / Держкомстат України. Під ред. О.Г.Осауленка. - К.: Техніка, 2000 - 648 с.

102. Самочкин В.Н. Гибкое развитие предприятия, Анализ и планирование.-М.: Дело, 1999 - 336 с.

103. Осипов В.Н., Диленко В.А., Стрелец А.А. Оценка конкурентоспособности продукции производственного назначения. / Под науч. Ред. Б.В. Буркинского. - Одесса. Ин-тут проблем рынка и экон.экологических исследований НАН Украины, 2001 -152с.

104. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Видав. Центр “Академія”, 1999. - 592с.

105. Брюховецька Н.Ю. Формування економічного механізму підприємств в ринковій економіці: методологія і практика - Донецьк. ІЄП НАН України, 1999. - 276с.

106. Ю.Лесмекова. Эх, КрАЗ, еще КрАЗ // Бизнес № 19.- 9 мая 2001 г.- C. 38.

107. Ольшевський В.П. Фінансово-економічні проблеми цивільного та оборонного машинобудування.// Фінанси України. 2001 р., №9 с.54 -63.

108. Нурєєв Р.М. Основи єкономической теории: Микроекономика.-М.:Виш.шк., 1996 - 447с.

109. Долан Э.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер.с англ. Под общ. Ред Б.Лисовика и В.Лукашевича. -С-Пб.; АО “СПборкестр”, 1994 - 448с.

110. Меньшиков С.М. Новая економика. М.: Международние отношения. 1999.- 394с.

111. Нуреев Р.М., Задоя А А. Трансакционние издержки на ринке акций// Предпринимательства, хозяйство и право. - 1998.- №3 с,19-24.

112. Кузьмінов С.В. Трансакційні витрати: механізм формування та впливу на економічну циклічність. Дис. на здобуття наук. ступ. к.е.н.- Дніпропетровськ 2000 - 183 с.

113. Друри К. Введение в управленческий и производственний учет - М.: Аудит, ЮНИТИ.- 1997 - 560 с.

114. Клебанова Т.С., Молдовская Е.В., Чанг Хонгвен. Модели и методы координации в крупномасштабных экономических системах - Х.: Бизнес Информ, 2002 - 148 с.

115. Козаченко А.В. Механизм стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами в промышленности - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998 - 348 с.

116. Кизим Н. Крупномасштабные экономико-производственные системы: Организация и хозяйсвования. - Х.: АО «Бизнес Информ», 1999 - 228 с.

117. Концепція державної промислової політики України / М.Г.Чумаченко, О.І.Амоша, М.І.Іванов та ін. - Донецьк: ІЕП НАН України, 2000 - 424 с.

118. Костырко Л.А. Стратегия финансово-экономической деятельности хозяйствующего субъекта: методология и организация. Монография. - Луганск: Изд-во ВНУ им. В.Даля, 2002 - 560 с.

119. Бланк И.А. Управление формированием капитала - К.: «Ника-Центр», 2000 - 512 с.

120. Бланк И.А. Управление прибылью - К.: «Ника-Центр», 1998 - 544 с.

121. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы управления капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996 - 432 с.

122. Економічний розвиток і державна політика: Навчальний посібник / За заг. ред. Ю.Єханурова, І.Рознутенка - К.: Вид-во ІАДУ, 2001 - 480 с.

123. Разработка стратегии развития строительного предприятия / Под ред. д.е.н. Н.М.Чикишевой. - СПб.: Изд-во СПб ГУЭФ, 2001 - 259 с.

124. Модильяни Ф., Миллер М. Сколько стоит фирма? Теорема ММ: пер. с англ. - М.: Дело, 1999 - 372 с.

125. Федько В.П. Рыночная устойчивость промышленности (теоретико-методологический аспект) Монография. - Ростов-Н/Д. РГЭА, 2000 - 285 с.

126. Титов С.Ю. Особенности использования финансового анализа в текущем управлении предприятием // Вестник московского университета. Серия 6. Экономика. - 2000, № 1 - с. 95-107.

127. Попова Т.Д., Шмельцер Л.А. Внутренний контроль издержек организаций: Монография / Институт открытого образования. - Новочеркаск: ЮРГТУ, 2001 - 88 с.

128. Семенов Г.А., Семенов А.Г. Организация и планирование хозяйственной деятельностью на предприятии: Монография. - Запорожье, ЗГИА, 2001 - 174 с.

129. Матвієнко В.Я. Прогностика. - К.: Українські пропілеї, 2000 - 484 с.

130. Кожекин Г.Я., Суница Л.М. Организация производства: Учеб. пособие - Мн.: ИП «Экоперспектива», 1998 - 334 с.

131. Минцберг Г. Структура в кульке: создание эффективной организации / Пер. с англ., под ред. Ю.Н.Каптуревского. - СПб.: Питер, 2002 - 512 с.

132. Кашин В.Н., Ионов В.Я. Хозяйственный механизм и эффективность промышленного производства. - М.: Наука, 1998 - 367 с.

133. Васильев Ю.П. Управление развитием производства. (Опыт США) - М.: Экономика, 1989 - 239 с.

134. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізм реалізації: монографія. - Луцьк: Надстир'я, 2001 - 528 с.

135. Божидарнік Т.В. Економічний механізм управління сталим розвитком підприємств в перехідній економіці. Теоретичні та практичні питання економіки. Зб. наук. праць. Вип. 1/ За заг. ред. д.е.н., проф. Шегди А.В. - К.: ТОВ “Кадри”, 2002 - с. 167-174.

136. Кульман А. Экономические механизмы / Общ. ред. Хрустальовой Н.И. - М.: «Пресс-Универс», 1993.

137. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии - М.: 1996 - 160 с.

138. Козаченко А.В. Механизм стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами промышленности. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998 - 348.

139. Сливоцький Адріан. Нові методи стратегічного мислення - К.: 2002 - 46 с.

140. Промышленные предприятия и его люди: проблемы социально-экономического поведения / Под общ. ред. В.М.Вороны, Е.И.Суименко. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2001 - 486 с.

141. Могилевский В.Д. Формализация динамических систем. - М.: Вузовская книга, 1999 - 362 с.

142. Україна у цифрах у 2001 році. Корот. стат. дов. // Держкомстат України - К.: Техніка, 2002 - 262 с.

143. Статистичний щорічник України за 2000 рік. Держкомстат України - К.: Техніка, 2001 -640с.

144. Паскаль Р., Мильман М., Джионсол Л. Новые подходы к осуществлению изменений. Р/Ж. Серия 2. Экономика, 1999, № 1 - с. 102-108.

Сорокина Е.М. Анализ денежных потоков предприятия. - СПб.: Изд-во СПБ. ГУЭФ, 2001 - 135 с.

Розов Д.В. Обновление производственного апарта в условиях рыночной экономики. - М.: Изд-во ЗАО “Полиграфия”, 1999 - 126 с.

Татарский Е.Л. Оперативный анализ в системе управлыния промышленным предприятием. - М.: Инф.-внедр. центр. “Маркетинг”, 2000 - 60 с.

Татарский Е.Л. Пореобразование организации управлния промышленностью - М.: Инф.-внедр. центр. “Маркетинг”, 1999 - 80 с.

149.Черваньов Д. Менеджмент. Підручник. - К.: «Київський університет», 2001. -853 с.

150. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос, 1999 - 568 с.

151 Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та перспективи розвитку \\ Монографія. -К.; КНЕУ, 2001 -227с.

153. Шершньова З.С., Об орська С.В. Стратегічне управління - К.; КНЕУ, 1999 - 384с.

154. Кизим Н.А. Организация крупномасштабных экономико-производственных систем. Х.; Бизнес Информ, 2000 -108с.

Размещено на Allbest.ru