Причини виникнення й методи регулювання інфляціі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

На тему

«Причини виникнення й методи регулювання інфляціі»

Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Україна пережила одну з найвищих в світовій історії інфляцій. Про її причини та закономірності досі висловлюються судження, які не відповідають дійсності. На мою думку, проблема інфляції у сьогоденні носить достатньо актуальний характер.

Мета написання курсової роботи - це з'ясування суті такого економічного процесу як інфляція, простежити її вплив на інші сфери економічного життя та дослідження динаміки інфляційних процесів в Україні за період 1991 - 2007 рр.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це - найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення.

Завдання курсової роботи полягає у відповіді на такі ключові питання:

· дослідження механізму формування інфляції, основних причин виникнення і поглиблення та вимірювання інфляції;

· з'ясування економічних, соціальних і політичних наслідків інфляції;

· пошук основних шляхів подолання інфляції.

Значна увага в роботі також приділена з'ясування особливостей прояву інфляції в умовах сучасної України та антиінфляційній політиці, спрямованій на оздоровлення економіки і підвищення життєвого рівня населення.

Актуальність теми: інфляція - це таких економічний процес, який спостерігається в продовж багатьох років в більшості країн світу. Тому з огляду на це, питання інфляції залишається актуальним для вивчення не тільки в вищих навчальних закладах, а й для людей в цілому.

За своїм змістом робота поділена на такі частини:

· у першому розділі аналіз зосереджений на суті поняття інфляція;

· в другому розділі роботи дана характеристика інфляційних процесів в Україні та причинах і наслідках їх прояву;

· третій розділ приділяє увагу антиінфляційній політиці, методам регулювання інфляції та шляхам її усунення.

Матеріалами для написання курсової роботи були:

· підручники;

· навчальні посібники;

· періодичні видання;

· ресурси Інтернету.

Під час написання курсової роботи були використанні такі методи, як:

· метод аналізу;

· метод історизму;

· гіпотеза;

· метод синтезу.

Ця курсова робота написана на основі робіт таких вчених Базилевич В.Д. «Економічна теорія», Видяпіна В.І. «Економічна теорія», Медвєдєва В.А. «Політична економія», Мочерного С.В. «Політична економія» та «Економічна теорія», Предборського В.А. «Економічна теорія» та інші.

І. Сутність інфляції як економічного процесу

1.1 Сутність інфляції

Термін «інфляція» походить від лат. inflatio, що буквально означає «здуття, набухання». І справді фінансування державних витрат (наприклад, у періоди екстремального розвитку економіки під час війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот на золото призводило до «здуття» грошового обігу і знецінення паперових грошей.

Ознаки інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів.

Як правило, інфляційні процеси були безпосередньо пов'язані з війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зумовлювало шокові зміни в чисельності населення [1;300].

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії - з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843-1853 рр.); США - у період війни за незалежність 1775-1783 рр. і громадянської війни 1861-1865 рр.; Англія під час війни з Наполеоном на початку ХІХ ст..; Франції - у період Французької революції 1789-1791 рр. особливо високих темпів досягла інфляція в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів.

Як бачимо, наведені історичні факти доводять, що інфляція не ` породженням сучасності, а мала місце й у минулому [7;259].

Але поява самого терміна "інфляція", як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни [1;300].

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов'язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. У цьому разі це буде, як правило, не інфляційний. А певною мірою логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.

Інфляція - це довгостроковий процес, який проявляється в зростанні загального рівня цін. В результаті грошові агрегати знецінюються в порівнянні з реальними активами. В цьому і полягає суть даного явища, яке залежить від багатьох факторів. Останні постають в виді інфляційних шоків або імпульсів, які посилюють інфляційний процес. Але як уже згадувалося, не всяке підвищення цін переростає в інфляцію або являється нею. Економіки може поглинути інфляційний шок [2;538].

Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою П. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Його визначають за формулою:

Темп інфляції =

де П_t - рівень цін у поточному періоді;

П_t-1 - рівень цін у попередньому періоді.

Дефляція - це протиставлення інфляції, походить від лат. deflatio «здуття», означає загальне зниження цін і витрат. Уповільнення середніх темпів зростання цін називається дезінфляцією [2;538].

Кількість грошей в обігу залежить від швидкості обороту кожної грошової одиниці. Це пов'язано з тим, що одна і та ж сума грошей може обслуговувати більше або менше актів купівлі-продажу. Тобто перевищення кількості грошових одиниць, які знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява в результаті цього грошей, які не забезпечені товарами, означає інфляцію.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошами, що призводить до їх знецінення.

Інфляція це грошове явище, але вона не обмежується знеціненням грошей. Вона проникає в усі сфери економічного життя і починає їх руйнувати. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше всіх страждають люди. Під час інфляції відбувається:

1. знецінення грошей по відношенню до золота;

2. знецінення грошей по відношенню до товарів;

3. знецінення грошей по відношенню до іноземної валюти [3;250].

1.2 Основні види та типи інфляції

В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно - від 5% до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою [12]. Для промислово розвинутих країн характерною є повзуча інфляція, тобто невеличке, помірне знецінення з року в рік [7;267].

Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки [12]. В країнах, що розвиваються, переважає саме цей вид інфляції [7;267].

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе “підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно політичне безладдя.

Економісти поділяють інфляцію з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого - на збалансовану і незбалансовану.

Передбачена - це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів.

Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб'єктів.

Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються.

Незбалансована інфляція супроводжується зміною відносин цін товарів, послуг та ресурсів, тобто ціни на товари змінюються неоднаковими темпами.

Інфляцію також поділяють на класичну і сучасну.

Класична інфляція спостерігалася в минулому - від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХ ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною - тривала кілька років і переходила у дефляцію.

Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.

Сучасна інфляція - це інфляція другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах [12].

Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних рис: якщо раніше інфляція мала локальний характер, то зараз повсюдний; якщо раніше вона охоплювала певний період часу, тобто мала періодичний характер, то зараз стала хронічною; сучасна інфляція існує під впливом не тільки грошових, а й негрошових чинників.

Отже, сучасна інфляція відчуває вплив багатьох чинників.

До першої групи відносяться чинники, що викликають перевищення грошового попиту над товарною пропозицією, у результаті чого відбувається порушення вимог закону грошового обігу. Друга група об'єднує чинники, що ведуть до початкового зростання витрат і цін товарів, який підтримується наступними підтягуванням грошової маси до їх зрослого рівня. Насправді обидві групи переплітаються і взаємодіють одна з одною, викликаючи зростання цін на товари і послуги, або інфляцію.

У залежності від переважання чинників тієї чи іншої групи розрізняють два типи інфляції: інфляцію попиту й інфляцію витрат [7;262].

Традиційні зміни в рівні цін пояснюються надмірною сукупністю попиту. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона спроможна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надмірний попит збільшенням реального об'єму продукції, тому що всі наявні ресурси вже повністю використанні. Тому надмірний попит призводить до завищення цін на постійний реальний об'єм продукції і викликає інфляцію попиту.

Сутність інфляції попиту пояснюють однією фразою: «Занадто багато грошей полюють за занадто малою кількістю товарів» [3;251].

Під час інфляції попиту відбувається мілітаризація економіки зростання військових витрат; дефіцит державного бюджету і зростання внутрішнього боргу; кредитна експансія банків; імпортована інфляція, це емісія національної валюти понад потреби товарообігу при покупці іноземної валюти країнами з активним платіжним балансом; надмірні інвестиції у важку промисловість, при цьому з ринку постійно витягуються елементи продуктивного капіталу, замість яких в обіг надходить додатковий грошовий еквівалент [7;263].

Інфляція витрат характеризується впливом наступних не грошових чинників на процеси ціноутворення. Відбувається лідерство в цінах. Воно спостерігалось з середини 60-х років до 1973р., коли великі компанії окремих галузей при формуванні і зміні цін орієнтувалися на ціни, встановленні компаніями-лідерами.

Також відбувається зниження зростання продуктивності праці і падіння виробництва; зросле значення сфери послуг, воно характеризується повільнішим зростанням продуктивності праці порівняно з галузями матеріального виробництва і великою питомою вагою заробітної плати в загальних витратах виробництва; прискорення приросту витрат особливо заробітної плати на одиницю продукції; енергетична криза [3;251].

1.3 Крива Філіпса

Інфляція має великий вплив на зайнятість і між ними існує зв'язок. Інфляція тримається на низькому рівні завдяки високому безробітті, і навпаки. В 1958 році англійський економіст А. Філіпе запропонував графічну модель інфляції попиту, яка виражала зв'язок між рівнем безробіття і темпами росту середньої заробітної плати. Використовуючи в своїй роботі данні англійської статистики за 1850-1860 рр. він побудував криву, яка наочно показує зворотній зв'язок між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Пізніше з цієї залежності американськими економістами П. Самуельсоном і Р. Солоу був зроблений висновок, що крива Філіпса описує вибір між інфляцією і безробіттям, якщо зменшити одне можливо лише збільшив інше. Причиною такої залежності виявляється те, що при високому безробітті заробітна плата тримається на низькому рівні, що викликає уповільнення росту цін. За кривою А. Філіпе встановив, що збільшення безробіття в Англії зверху 2,5-3% призвело до різкого уповільнення росту цін і заробітної плати. Таким чином, уряд може використовувати збільшення інфляції для боротьби з безробіттям. Пізніше цей висновок аргументував економіст Р. Ліпой. Також П. Самуельсоном і Р. Солоу була створена модифікація кривої Філіпса для розробки економічної політики. Вони замінили в цій кривій ставки заробітної плати на темп росту товарних цін, або інфляцію.

P

Рис. 1.3.1 Крива Філіпса

За допомогою цієї кривої стало можливим розраховувати рівновагу між досить високими рівнями зайнятості й виробництва і визначеною стабільністю цін. Якщо уряд розглядає рівень безробіття U1(йому відповідає темп росту цін P1) в країні як найкращий, то інфляцію характеризує відрізок кривої Філіпса (рис.1.3.1.).

Він демонструє інфляційні наслідки спроб держави встановити низьке безробіття. Вони полягають в проведенні бюджетних і грошово-кредитних заходів, які стимулюють попит. Так, збільшуючи потік інвестицій, держава може спонукати підприємства до розширення виробництва і збуту, а це означає, збільшення робочих місць. Норма безробіття знижується до рівня U2, але в цей же час темпи інфляції зростають до P2. Такі маніпуляції можуть викликати «перегрів» економіки і як наслідок кризисні явища.

Встановлено, що крива Філіпса може бути використана для боротьби з безробіттям тільки в умовах помірної інфляції з постійним темпом. Крива не працює за несподіваних потрясіннях - темп інфляції зростає так само несподівано і може супроводжуватися ростом безробіття. Іншими словами, співвідношення, встановлене кривою Філіпса не дійсне для тривалого періоду часу.

Так, взаємозв'язок між безробіттям і інфляцією, який ілюструє крива Філіпса, виявилася нестабільною. Переливання безробіття в інфляцію небезпечне для економіки із-за непередбачуваних наслідків. Унаслідок цього уряд більшості західних країн, перейшли до теорії природного рівня безробіття - це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці. Ідея того, що при повній зайнятості повинно бути якесь безробіття, здається дивною до тих пір, поки не згадуємо, що економіка постійно змінюється, створюються нові робочі місця, а старі ліквідуються, люди поповнюють ринок праці і залишають його. Природний рівень безробіття повинен визначатися структурою ринку робочої сили з урахуванням інформації про потреби в різних галузях.

ІІ. Тенденції інфляційних процесів в Україні у 1991 - 2005 роках

2.1 Причини інфляції

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Отже ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов'язаний з циклічними коливаннями конюктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані будинки, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них.

По - перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджета. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирногосподарські зв'язки збільшують небезпеку « імпортованої» інфляції.

По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики [13].

Але серед великої кількості причин інфляції найголовнішими вважаються дві:

1) надмірний випуск паперових грошей (інфляція попиту);

2) скорочення виробництва товарів (інфляція пропозиції) [1;315].

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так, одразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали відіграти державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори [13].

2.2 Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція має цілий ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній.

У соціальній сфері інфляція створює передумови перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди чітко реалізується. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи. Проте э соціальні групи населення, які повністю не здатні захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це - пенсіонери, особи, які живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, всі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, студенти та інші.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження непомітно знецінюються.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціональності розвитку суспільного виробництва. Часті коливання, стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення виробництва. Спад виробництва може зумовлюватися також відтоком капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків [7;265].

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно тримати активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Власники грошових коштів не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний відсоток не компенсує інфляційних витрат. Якщо ж банки збільшуватимуть депозитний відсоток, то це неминуче призведе до подорожання банківських позик, наслідком чого буде скорочення попиту на них та подальше підвищення цін підприємцями з метою компенсації своїх додаткових витрат на оплату відсотків. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати свою продукцію з відстрочкою платежу.

У міру поглиблення інфляції, особливо на гіпервисокій стадії, виникає «голод» на грошові знаки, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси зайвих грошей всі економічні суб'єкти відчувають недостачу платіжних засобів. Поступово цей «голод» поширюється на оборот грошового капіталу, внаслідок чого у більшої частини підприємств посилюється недостача основного капіталу. Це пояснюється тим, що випереджаюче знецінення грошей порівняно з ростом їх емісії призводить до зменшення реальної цінності грошової маси в обігу [7;266].

Найбільшим наслідком інфляції є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно, неадекватно зниженню купівельної сили грошей до внутрішнього ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів. Всі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, стримують приплив іноземного капіталу, підриваються її позиції на світовому ринку.

2.3 Тенденції інфляційних процесів в Україні

Трансформаційні економічні перетворення системного характеру в Україні були започатковані ще під час її перебування у складі колишнього СРСР. Сукупність їх зводиться до переходу від планово-розподільчої економічної системи до ринкової. Проте з розвитком цих перетворень все гостріше в Україні постає проблема інфляції.

В економічній теорії існує кілька поглядів на сутність та причини інфляції. У вітчизняній науці та у правлячих колах України нині переважають погляди на це явище виключно як на грошовий феномен, пов'язаний із надмірною емісією. Через це боротьба з нею проводиться у напрямі адміністративного скорочення емісії. Однак жорстке обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки, спровокувавши подальше поглиблення системної кризи. Виявом її стали поглиблення спаду виробництва, збільшення безробіття, різке зростання бюджетної, взаємної та інших видів заборгованості, помітне посилення кризи неплатежів тощо. Проблема інфляції, хоча й змінила форму, але не зникла. Всі ці негативні процеси створюють реальну загрозу вітчизняній економічній безпеці.

Саме такий стан речей виводить на перший план комплексний підхід до розгляду причин та наслідків сучасної інфляції. Він мав багато прихильників у західній літературі, а нині його подальша розробка та застосування щодо умов ринкової трансформації економічної системи України стає надзвичайно важливою проблемою. Значимість цієї проблеми визначається тим, що темпи та характер інфляції є результатом сукупного впливу системи найрізноманітніших чинників, пов'язаних зі змінами всієї системи суспільних відносин та інституцій у перехідний період. І нинішня інфляція в Україні виявила себе як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв'язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства. Тому і подолати її можна лише при комплексному, системному підході, який ураховує всю сукупність специфічно національних умов [11;25].

Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Деякі з них впливають і на інфляційні процеси в Україні. Однак інфляція в нашій державі, як і в інших країнах СНД, має свої специфічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво засобів споживання). Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 % , то у 1989 р. -- лише ЗО % . В Україні з 1990 по 2001 рік частка групи «Б» скоротилася з ЗО до 24%. Це означає, що в галузях групи «А» виробляють переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення, що свідчить про затратний характер економіки. Працівники групи «А» отримують заробітну плату, що збільшує грошову масу в обігу і, як наслідок, незадоволений платоспроможний попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, в СРСР на воєнні цілі витрачалося наприкінці 80-х років XX ст. не 70 (як зазначалось в офіційних джерелах), а до 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не включали витрати на виробництво устаткування для воєнних заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, для видобування руди, яка йшла на виплавляння металу для військових потреб). Після здобуття незалежності на території України залишилось приблизно 80% військово-промислового комплексу колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась поспішна, необґрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;

3) значна монополізація економіки України. В Україні у 2002 р. частка монополізованої продукції у ВВП становила 40%;

4) популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верховної Ради у 1992--1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету. Нічим не забезпечена емісія грошей становила у 1992 р. 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35% ВНП (при тому, що дієздатною фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). Головною причиною інфляції в Україні у 1991--1993 рр. була невиражена грошова емісія;

5) численні посередники між виробниками і споживачами. В Україні може бути до п'яти посередників, внаслідок чого ціна товару зростає у кілька разів. У 2003 р. перепродаж товарів в оптовій торгівлі монополістичними структурами (їх налічувалось 350) становив дві третини оптового товарообігу, внаслідок чого «розкручувались» ціни всього торговельного ланцюга;

6) швидке руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи, запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розпад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес та ін.

Крім внутрішніх причин інфляції, існують і зовнішні фактори. Це насамперед зростання цін на імпортні товари та послуги. Згідно з оцінками спеціалістів подорожчання нафтогазової групи енергоносіїв на 1% зумовлює зростання оптових цін у промисловості на 0,23%, у всій економіці -- на 0,22%, Зовнішніми причинами інфляції в Україні є необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, доларизація української економіки, Вступ в ЄС вимагає обмеження річного рівня інфляції до 2%. За високих темпів інфляції впродовж тривалого проміжку часу (що свідчило про нестабільність існуючої грошової системи) уряди багатьох країн проводили грошові реформи. З метою сприяння проведенню радикальних ринкових реформ в Україні, забезпечення економіки стабільною національною валютою та відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» вводилась національна валюта - гривня [5; 161].

Розглядаючи економічну ситуацію, що склалася в Україні за останні декілька років, можемо зробити певні висновки щодо інфляційних процесів, які відбуваються в нашій державі (табл. 2.3.1).

Роки	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Показники		оцінка					прогноз
Економічна діяльність ВВП, млрд.грн.	130,4	170,1	204,2	225,8	267,3	344,8	418,5	492,6	544,7	611,1
ВВП, реальний, рвз*	-0,2	5,9	9,2	5,2	9,6	12,1	2,6	3,8	4,5	4,6
Промислове виробництво, реальне, рвз	4,0	13,2	14,2	7,0	15,8	12,5	3,1	3,0	2,5	3,0
Сільськогосподарське виробництво, реальне, рвз	-5,7	7,6	10,2	1,2	-11,0	19,9	0,0	0,5	5,0	2,0
Валові інвестиції, %ВВП	17,5	19,8	21,8	20,2	22,0	19,2	21,8	21,7	22,2	22,6
Валове нагромадження основного капіталу, реальне, рвз	0,1	12,4	6,2	3,4	15,8	10,0	-4,0	7,0	9,0	7,0
Споживання, реальне, рвз	-3,7	2,0	9,3	5,0	12,8	12,1	10,5	6,1	5,7	6,8
Прямі інвестиції, млн. дол. США	489	594	769	688	1411	1711	7533	6000	3000	2700
Наявні доходи населення, реальне, рвз	1,2	11,1	10,0	18,0	9,1	19,3	20,1	5,5	7,0	8,0
Роздрібний товарообіг, реальне, рвз	-7,1	8,1	13,7	15,0	20,5	21,9	23,0	13,5	9,0	9,0
Ціни Індекс споживчих цін, рвз	19,2	25,8	6,1	-0,6	8,2	12,3	10,3	12,5	7,0	6,0
Індекс цін виробників, рвз	15,7	20,8	0,9	5,7	11,1	24,1	9,5	10,0	7,0	6,5
Ринок праці Населення, млн..	49,7	49,3	49,0	48,0	47,6	47,3	46,9	46,7	46,5	46,3
Середньомісячна заробітна плата, реальне, рвз	-8,9	-0,9	19,3	18,2	15,2	23,8	20,3	14,0	11,0	12,0
Безробіття, %	11,9	11,7	11,0	10,2	9,1	8,6	7,0	6,7	6,5	6,4
Зовнішньоекономічна діяльність Експорт товарів і послуг, рвз	-7,3	18,0	8,0	10,7	24,0	37,2	11,7	2,9	7,0	7,0
Імпорт товарів і послуг, рвз	-19,1	17,8	14,1	5,0	28,7	26,0	25,4	9,1	10,2	10,2
Сальдо поточного рахунку, % ВВП	3,0	4,0	3,7	7,7	5,8	10,5	3,1	0,1	-1,6	-3,1
Бюджет Доходи , % ВВП	24,7	26,2	26,9	27,4	28,5	26,5	32,0	28,5	29,0	29,0
Сальдо, % ВВП	-2,4	-0,8	-0,3	0,7	-0,2	-3,2	-1,9	-2,5	-2,0	-3,0
Фінансові показники Грошова база, рвз	39	39	37	34	30	34	53	29	19	17
Затрати, рвз	41	45	42	42	47	32	54	30	19	19
Міжнародні резерви НБУ, млрд. дол. США	1,096	1,475	3,090	4,417	6,937	9,525	19,394	20,6	20,4	20,4
Офіційний обмінний курс, середній за рік, грн./дол.. США	4,13	5,44	5,37	5,33	5,33	5,31	5,12	5,05	5,12	5,20
Ставка за кредитами, середня за рік, % річних	53	40	32	25	20	18	16	14	9,5	9
Світова економіка Світовий ВВП, рвз	3,7	1,7	2,4	3,0	4,0	5,1	4,3	3,4	3,6	3,7
ВВП групи торгівельних партнерів (2/3 експорту), рвз	3,0	6,0	2,5	4,0	4,7	5,7	4,8	4,1	3,8	4,1

Таблиця 2.3.1 Основні макроекономічні показники

Як відомо для характеристики інфляції дуже часто використовують такий показник індекс споживчих цін. Він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення.

Проводячи жорстку монетарну політику, з 1994 р. НБУ вдалося скоротити інфляцію. Однак в Україні тривала стагфляція. Кількість грошей у державі характеризується ступенем монетизації - відношенням МЗ до ВВП. Ступінь монетизації офіційної економіки України незмінно знижується.

Багато разів в Україні проблему демонетизації намагалися розв'язати емісійними заходами. І кожного разу емісії призводили до наслідків: збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових цінах; прискорення швидкості обігу національних грошей, «доларизації» економіки; випереджаючого зростання гривневих цін порівняно зі зростанням гривневої маси, що зумовило чергове зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.

Крім врахування причин демонетизації економіки та контролю за інфляцією монетарними методами, для подолання економічної кризи в Україні необхідна державна програма розвитку підприємництва в наукомістких виробництвах. Інвестиції в пріоритетні напрями виробництва, впровадження передових технологій, мінімізація закупівель імпортних товарів і розвиток експортного потенціалу вітчизняних підприємств здатні забезпечити приплив валюти в Україну. На відміну від сучасної «доларизації» економіки, інтенсифікація експортної діяльності підприємств дасть змогу не тільки позитивно вплинути на платоспроможний стан України, а й підтримати ділову активність виробників і підвищити соціальний захист населення.

Економічна криза, яку пережила Україна, породила цілу низку проблем, без розв'язання яких неможливо вийти з цієї складної ситуації. Можна йти різними шляхами, спираючись на світовий досвід. Адже складну ситуацію з розрухою в економіці пережили також Німеччина після Другої світової війни і Сполучені Штати Америки у період великої депресії. Досвід цих держав дає матеріал для порівняльного аналізу ситуації і вибору оптимального шляху подолання інфляційних процесів і досягнення стабілізації економіки.

ІІІ. Механізм антиінфляційного стримування

3.1 Методи та форми стримування інфляції

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежить від стану інфляційних процесів, є грошові реформи та антиінфляційна політика.

Грошові реформи проводилися в умовах металевого грошового обігу - при срібному або золотому стандарті, а також після Другої світової війни, коли діяв золотодевізний, або золотодоларовий стандарт.

Після закінчення війн і революцій стабілізація грошового обігу, як один з найважливіших засобів відновлення економіки проводиться за допомогою таких методів: нуліфікації, реставрації (ревальвації), девальвації і деномінації.

Нуліфікація означає оголошення про анулювання сильно знеціненої одиниці і введення нової валюти. Так, у Німеччині в результаті повоєнної гіперінфляції і значного знецінення рейхсмарки, введена в обіг в 1942 році марка обмінювалася в співвідношенні 1:1 трильйона старих рейхсмарок. Стара марка була анульована.

Реставрація - відновлення старого золотого вмісту грошової одиниці. Наприклад, після першої світової війни під час грошової реформи 1925-1928 рр. в Англії був відновлений довоєнний золотий вміст фунта стерлінгів. Після Другої світової війни реставрація, або ревальвація, проводилася шляхом підвищення офіційного валютного курсу до долара, а потім Міжнародний валютний фонд реєстрував підвищення золотого вмісту грошової одиниці.

Девальвація - зниження золотого вмісту грошової одиниці, а після Другої світової війни - офіційного валютного курсу до долара США. Так, золотий вміст долара США було знижено в грудні 1971 р. на 7,89%, а в лютому 1973. - на 10%. Після введення плаваючих валютних курсів у 1973 р. девальвація проводиться лише в угрупуванні з регульованими валютними курсами - Європейської валютної змії, на базі якої була створена Європейська валютна система.

Деномінація - метод «закреслення нулів», тобто укрупнення масштабу цін. Так, у Бразилії, де темпи щорічного знецінення досягли 933,6%, у 1988 р. був прийнятий «Літній план», за яким введена грошова одиниця «нокрузадо», еквівалентна 1000 старих крузадо. За таким же методом була проведена грошова реформа в Росії на початку 1998р.

Особливості грошових реформ в умовах «шокової терапії». Методи «шокової терапії» використовувалися в багатьох країнах після Другої світової війни, причому вони супроводжувалися таким антиінфляційним засобом, як конфіскаційна грошова реформа. З кінця 1944 р. до середини 1952 р. у Європі було проведено 24 реформи такого типу [7;269,270].

Уряд кожної країни, яка знаходиться в кризі, повинен проводити антиінфляційну політику. Методи боротьби з інфляцією можуть бути прямими та непрямими [3;260].

Антиінфляційна політика - це комплекс заходів для державного регулювання економіки, спрямованого на боротьбу з інфляцією. У відповідь на взаємодію чинників інфляції попиту й інфляції витрат сформувалися дві основні лінії антиінфляційної політики - дефляційна політика (або регулювання попиту) і політика доходів.

Дефляційна політика - це методи обмеження грошового попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зниження державних витрат, підвищення процентної ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси [7;273,274].

До непрямих методів належать:

1. регулювання загальної маси грошей через управління ними центральним банком;

2. регулювання позикового і рахункового процесу комерційними банками через управління ними центральним банком;

3. обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банку на відкритому ринкові цінних паперів.

Прямі методи регулювання купівельної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в себе:

1. пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів, а тим самим - грошової маси;

2. державне регулювання цін;

3. державне регулювання заробітної плати;

4. державне регулювання зовнішньої торгівлі, ввезення и вивозу капіталу і валютного курсу [3;261].

3.2 Інструменти фіскальної та грошової політики щодо регулювання інфляційних процесів

Фіскальна політика - сукупність заходів, які здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом - урядовими витратами і оподаткуванням для досягнення повної зайнятості, збільшення виробництва і зменшення інфляції.

Фіскальна політика може здійснюватись у формі:

1) дискреційної фіскальної політики:

а) стимулюючої фіскальної політики;

б) стримуючої фіскальної політики;

2) недискреційної(автоматичної) фіскальної політики.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміють обізнане маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання. Фіскальна політика повинна орієнтуватись на додатне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Було доведено, що фіскальна політика впливає виключно на попит, тобто на величину сукупних витрат і сукупний попит. Але економісти визнали також, що фіскальна політика (особливо зміни податків) може змінити сукупну пропозицію і, відповідно, вплинути на ті зміни, які фіскальна політика може викликати у співвідношенні рівня цін реальне виробництво.

Викликана надлишковим попитом інфляція вимагає фіскальних дій з боку уряду, які могли б сформувати бюджетний надлишок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде його використовувати.

1. Уряд може використовувати додаткові кошти для погашення боргу. Цей захід може знизити антиінфляційний вплив бюджетного надлишку. Викуповуючи свої боргові зобов'язання у населення, уряд передає свої надлишкові податкові надходження назад на грошовий ринок, викликаючи падіння ставки процента і стимулюючи таким чином інвестиції та споживання.

2. З іншого боку, уряд може добитись більшого антиінфляційного впливу свого бюджетного надлишку просто за рахунок вилучення цих надлишкових сум, призупинивши їх наступне використання. Вилучення надлишку означає, що уряд вилучає купівельну спроможність деяких розмірів із загального потоку доходів та витрат і утримує її. Якщо надлишкові податкові доходи не вливаються знову в економіку, то відсутня можливість витрачання навіть деякої частини бюджетного надлишку, тобто ці кошти не створюють інфляційного впливу, який протидіє дефляційному впливу надлишку. Кейнсіанці вважають, що для корекції інфляції або спаду значних масштабів необхідні дискреційні фіскальні заходи з боку конгресу, тобто зміна податкових ставок, податкової структури і величини витрат.

Грошово-кредитна політика -- це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон'юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» -- політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. ,

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи:

· операції на відкритому ринку;

· зміна рівня мінімальної резервної норми;

· визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку - найбільш важливий метод, з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Національний банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і, таким чином, впливати на пропозицію грошей.

Пропозиція грошей і попит на них, насамперед, впливають на номінальну відсоткову ставку. Водночас попит на реальні інвестиційні товари - обладнання, споруди - в цілому визначається реальною відсотковою ставкою, яка дорівнює номінальній за відрахуванням темпів інфляції.

Отже, можна зробити важливий висновок. Наприклад, скорочення грошової пропозиції призведе до зростання відсоткової ставки, що, в свою чергу, викличе скорочення інвестицій, а значить - сукупного попиту і ВВП. Але у довгостроковому періоді ефект відсоткової ставки інший. Скорочення грошової пропозиції призведе до зниження інфляції і, таким чином, до уповільнення зростання номінального ВВП відносно реального. Це, в свою чергу, призведе також до скорочення реальної відсоткової ставки, зростання інвестицій та ВВП і, зрештою, - до скорочення номінальної відсоткової ставки, оскільки вона визначається темпом інфляції, який знизився. Але необхідно пам'ятати, що це може бути можливим лише після періоду високої відсоткової ставки.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід'ємний компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необґрунтоване збільшення грошової пропозиції спричинює інфляцію.

В Україні монетаристські методи, передусім, використовувалися як антиінфляційний засіб. Протидією інфляції було, насамперед, відстрочення бюджетних виплат, що призвело до небувалого зростання заборгованості бюджету і значного загострення кризи неплатежів.

Особливо негативно позначилась на економіці України неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою. Це, передусім, проявилось у непослідовній та суперечливій емісійній політиці. Намагання НБУ проводити послідовну політику "дорогих" грошей не дали очікуваного економічного ефекту. В умовах глибокого структурного розбалансування державних фінансів політика грошової стабілізації не могла бути ефективною. Світовий досвід показує, що жорсткий режим монетарної політики без здійснення рішучої політики обмеження бюджетних видатків може зупинити інфляцію лише на короткий час.

Монетарні обмеження, не підтримані заходами бюджетної рестрикції, неодмінно ведуть до кризи неплатежів, заборгованості з виплатою заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків, що збільшує потребу в державних запозиченнях або грошовій емісії. Така ситуація втягує економіку в негативну спіраль: жорстка емісійна деструкція - платіжна криза - емісійні ін'єкції - новий значний сплеск інфляції. Фактично за такою схемою в Україні розвивалися події у 1993- 1994 рр.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка мас декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення інфляційних очікувань, насамперед, адаптаційних.

Іншим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика. Її особливість - запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того, щоб грошово-кредитна політика була дійсно антиінфляційною, вказаний ліміт треба витримувати протягом тривалого часу незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття, тобто в економіці за умов інфляції грошово-кредитна політика відіграє провідну роль. За інфляційних обставин немає причин, що змушують перевищувати ліміт пропозиції грошей. Здійснення анти інфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади Національним банком. Але регулюючий потенціал Національного банку обмежений, адже в ринковій економіці в обігу постійно перебувають гроші, випущені не тільки Національним банком, а й комерційними банками. Це, в першу чергу, банківські чеки. Тому, крім грошових обмежень, потрібні й інші заходи боротьби з інфляцією [15].

3.3 Антиінфляційна політика в Україні

Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового реформування виявилася інфляція.

Період 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у світі. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету.

До числа інфляційних факторів, що мали місце протягом останніх років, належать:

а) надвисоке підняття цін на енергоносії та основні види сировини й матеріалів;

б) збільшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;

г) зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низькорентабельних та збиткових підприємств;

д) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що веде до диктатного підвищення цін виробниками, оскільки споживачі позбавлені вибору i відсутній стримуючий контроль за цінами.

Спочатку нашій економіці була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін й інфляції.

Підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. При цьому типі інфляції зростання грошової маси є наслідком підвищення цін. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків з своїми постачальниками (криза неплатежів) i для видачі зарплати. В результаті склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат (i в тому числі-зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту та інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиiнфляцiйної політики.