Причини виникнення й методи регулювання інфляціі

До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Україні у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цін відбувалося падіння валютного(доларового) курсу українського карбованця.

Дані графіка свідчать про те, як місяць у місяць розвивався інфляційний процес, i, вiдповiдно, зростали середні оптові та роздрібні ціни. Це явище перетворилося на могутній каталізатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собівартості товарної продукції, що, в свою чергу, підштовхувало виробників до чергового підвищення цін. Оптові ціни особливо швидко зростали у паливній i хімічній промисловості, електроенергетиці, чорній металургії та машинобудуванні, а з роздрібних цим характеризувалися ціни на продукти харчування, які протягом багатьох десятиріч були штучно занижені й дотувалися з держбюджету. Взагалі раніше роздрібні ціни в Україні ніколи не зростали такими темпами, i це викликало справжній шок у основної маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активної підприємницької та трудової діяльності, тобто діють у тому ж самому негативному напрямі.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможність більшості юридичних та фізичних осіб, незважаючи на безперервне накачування грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. За оцінкою СБРР, за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40% усього ВВП. У 1993 р. обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення i навіть припинення товарного виробництва на багатьох підприємствах.

В цих умовах монетарна політика НБУ перетворилася на потужний інфляційний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом-емісією вiдповiдної маси грошей. Вони були направлені на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників i споживачів (включаючи i явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів й біля 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й інші галузі народного господарства-в березні того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення заліку взаємних боргів. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 р. На протязі 1993 року монетарна маса збільшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованців, тобто у 1,8 рази, ніж вона становила у попередньому році. Грошова емісія, як i ціни швидко вийшла з-під належного державного контролю.

Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Україні на початку 1992 р. замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися.

Бурхливе знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, i перш за все-стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження i споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку i трудову активність в країні.

Втративши контроль за емісією грошей, за рухом видатків та цін, грошового обігу i кредитних ресурсів, український уряд тоді так i не знайшов надійних регулюючих механізмів для активного впливу на інфляційні процеси та погашення їх негативного впливу на економічне i соціальне становище в країні.

Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пішла вгору. До кінця 1993 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адмiнiстративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондів споживання підприємств i регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпів зростання цін”. Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових підприємств у розмірі не більше 55% від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, i знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:

· серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;

· підривання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;

· руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;

· надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.

Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв'язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гіперінфляції. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та iн. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мізерні i не встигали за зростанням цін.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, які пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю за формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті на фоні втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування ліг на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період с найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків i найважливішим з них є введення у вересні 1996 року національної валюти-гривні. Це дало змогу в значній мірі стабілізувати грошовий обіг в країні.

Як міра, що має запобігти необумовленому зростанню заробітної плати на підприємствах, Кабінетом Міністрів у 1995 році було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв'язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може відбуватися тільки у межах індексу місячної інфляції.

Час покаже, які наслідки для економіки України принесуть нові антиiнфляцiйнi заходи.

Висновки

Інфляція є макроекономічним явищем, оскільки і причини його виникнення і наслідки пов'язані зі змінами, що стосуються загальної економічної рівноваги. Найпоширенішим є розуміння інфляції як такої ситуації в економіці, за якої кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, зумовлену грошовою оцінкою товарної маси. Наслідком такої невідповідності грошової маси сукупній ціні товарів є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги.

За критерієм річної відсоткової зміни загального рівня цін розрізняють помірну, галопуючу і гіперінфляцію. За причинами виникнення розрізняють інфляцію попиту та витрат. Інфляція попиту існує за раптової зміни споживчих, державних чи інвестиційних витрат. Інфляцію витрат спричиняє подорожчання виробничих ресурсів і скорочення виробничих можливостей.

Розрізняють передбачувану і непередбачувану інфляцію. Передбачувана, тобто така, до якої пристосовуються, має незначні економічні наслідки (втрати), що зводяться до “витрат меню” та “витрат зношеного взуття”. Типовим засобом до пристосування до не передбачуваної інфляції є укладання угод з урахуванням зміни цін. Не передбачувана інфляція має значні макроекономічні наслідки (втрати): перерозподіл доходів, стягнення інфляційного податку, зменшення реальних податкових надходжень, втрата зацікавленості у інвестиціях і втрата цінами їхньої ролі природних регуляторів ринку.

Пояснення інфляції у зв'язку з безробіттям є особливістю моделі кривої Філіпса. Це пояснення близьке до кейнсіанського, оскільки спирається на факт різної еластичності цін (їх здатності до зростання) до і після досягнення природного рівня безробіття. Крива Філліпса у її класичному вигляді ілюструє обернений зв'язок між безробіттям та інфляцією. У реальних економіках другої половини ХХ ст.. цей зв'язок існував не завжди.

Монетаристське пояснення інфляції акцентує увагу на грошових чинниках. Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період -- рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види: індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін); індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників); індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Найчастіше інфляція вимірюється за допомогою індексу цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді.

Інфляція, особливо коли вона досягла рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя. Вона передусім виявляється в знеціненні заощаджень, відставанні зростання доходів від цін, зменшенні купівельної спроможності населення, зниженні мотивації до трудової та підприємницької діяльності, гальмуванні технічного прогресу, підриває управлінський механізм усього народного господарства.

Щодо України, то можна сказати, що найбільш істотним негативним явищем в економіці на етапі її ринкового реформування виявилась інфляція. Той факт, що за даними Світового банку, рівень інфляції в другій половині 1993 року був найбільшим у світі, говорить сам за себе. Причиною цього можна назвати те, що в той час проводилась помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

Україна й сьогодні знаходиться не в найкращому стані: підвищення цін (в січні на 2,9%, в лютому на 2,7%, в березні 3,8%), невпинний ріст інфляції, яка за перший квартал 2008 року встигла перевалити за зафіксовану в бюджеті границю в 9,6% , на кінець березня цей показник становив 9,7%, а на кінець квітня - всі 10%, розвиток стагфляції.

Стагфляція - це стан економіки, коли застій або спад виробництва (стагнація), який супроводжується зростанням безробіття і безперервним зростанням цін.

Український уряд у 2008 році збирається переглянути заплановані макроекономічні показники, але темпи цього перегляду залишають чекати кращого. До певного часу Кабінет Міністрів не зважав на те що, потрібно переглянути та збільшити інфляційні прогнози, адже майже за три місяці річний «запас» був вичерпаний. Але і запланований показник в 14 %, не вселяє в українців надії. Так як за скромними підрахунками зарубіжних фахівців Україна отримає інфляцію до 20%, але і власна опозиція щедро обіцяє інфляцію і до 20%, 30%...

Сьогоднішні економічні проблеми України замикаються на інфляції. І сьогодні всіх хвилює лише одне питання: допоможе ревальвація зупинити інфляцію? Як завжди на таке питання існує дві відповіді. Перша - допоможе (але знизить її лише на 3-4 %), але антиінфляційна політика має бути комплексом заходів монетарної та фіскальної політики. Але досі не зрозуміло, які фіскальні засоби збирається приймати уряд, тому на ревальвацію надії мало. Більшість зарубіжних фахівців вважають, що українська інфляція э імпортованою, оскільки в усьому світі курс американського долара падає - це відбивається і на нашій економіці.

Друга відповідь - ні - ревальвація не допоможе в боротьбі з ростом цін на товари та послуги. Оскільки зростання цін це не лише українська проблема, а й проблема цілого світу. Ціни на міжнародному ринку на енергоносії та на продукти харчування ростуть майже кожного дня, барель нафти коштує 130 американських доларів. Тому помітна тенденція до зниження вартості палива відсутня, а це означає - зростання цін зупинити буде важко.

Окрім загальносвітових проблем, по економіці України відбиваються і внутрішні проблеми. Зростання національних виплат веде до стимулювання доходів у населення. Кожну родину це радує, але якщо взяти в масштабі країни то ці виплати не підкріпленні зростанням виробництва. А «віртуальні» гроші мають звичку знецінюватися.

Але уряд не полишає надії на антиінфляційну політику, яка включає такі дії як:

· збільшення ефективності кредитно-грошової та бюджетної політики для зниження інфляційного тиску, сформованого надлишком попиту;

· усунення тимчасових дисбалансів на продовольчих ринках із недопущенням необґрунтованого підвищення цін;

· збільшення ефективності адміністрування цін та тарифів на послуги об'єктів природних монополій;

· розвиток фінансового і фондового ринків;

· збільшення ефективності енергозбереження.

Одним із найважливіших методів антиінфляційної політики може стати саме визнання високих темпів зростання інфляції.

Тому визнання інфляції та ефективність прийнятих методів боротьби з нею, витягнуть «маленьких» українців з великої ями, куди веде їх уряд, який не може та не хоче визнавати високих темпів росту гіперінфляції та стагфляції.

інфляція фіскальний грошовий

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес,2004. - 615 с.

2. Видяпин В.И. Экономическая теория: Учебник/ Под общ. ред. акад. Видяпина В.И., Добрынина А.И., Журавлевой Г.П., Тарасевича Л.С. - М.: Инфра, 2002. - 714с.

3. Медведев В.А. Политическая экономия: Учебник для высших учебных заведения/ Под редакцией Медведев В.А. - М.: Политиздат, 1988. - 602с.

4. Мочерний С.В Політична економія: Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687с.

5. Мочерний С.В., Довженко М.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. - 856 с.

6. Мочерный С.В., Симоненко В.К., Секретарюк В.В., Устенко А.А Экономическая теория: Учебник. - К.: О-во «Знання», 2003. - 662с.

7. Предборський В.А Економічна теорія/ Під ред. Предборського В.А. - К.: Кондор, 2003. - 492с.

8. Степура О.С., Єремєєва О.С., Пономарьова Т.Ю., Степура М.О Політична економія: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. - 408с.

9. Уразов А.У., Маслак П.В., Саух І.В Основи економічної теорії: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2007. - 328с.

10. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: Инфра, 1995.

11. Матеріали наукової студентської конференції. - К.: Інститут економіки та права “КРОК”, 2001. - 111 с.

12. http://www.refine.org.ua/pageid-3192-1.

13. http://www.repetitor.co.ua/essays/essay.aspx?essayId=77

14. Квартальні передбачення/ Перший квартал 2006р. - http://www.icps.com.ua

15. Офіційний сайт Нацбанку України. / www.bank.gov.ua

Размещено на Allbest.ru