Золотовалютні резерви

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Тема даної курсової роботи являє собою актуальну проблему, тому що зубожіння українського суспільства та повна відсутність єдиної державної економічної політики на тлі загроз та викликів світової фінансової кризи змушують звернути прискіпливу увагу на проблему формування Україною золотовалютних резервів, доцільності і умов їх розміщення за межами країни.

Золотовалютні резерви -- це запаси золота й грошові ресурси, номіновані у вільно конвертованій валюті, що є власністю держави (суспільства) і призначені для забезпечення та вирішення особливо важливих проблемних завдань, які постають перед державою. Необхідний розмір валютних резервів країни прийнято розраховувати, виходячи з обсягу назрілих виплат по зовнішніх позиках та кредитах, а також при передбаченні від'ємного платіжного балансу експортно-імпортних операцій. Важливою функцією валютних резервів є забезпечення стабільності національної валюти.

Як правило, золотовалютні резерви більшості держав знаходяться в управлінні (розпорядженні) їх центральних банків. Однак принципові рішення щодо їх розміщення та використання у переважній більшості цивілізованих країн приймає парламент та уряд. Такою є світова практика, що повністю себе виправдала і довела доцільність та результативність для економіки саме такого підходу.

Валютні резерви, тобто вільно конвертована валюта, що концентрується державою для законодавчо визначених цілей, як правило, розміщені у найбільш надійних фінансових (банківських) установах та інвестуються на вигідних для власника (держави) умовах в іноземні фінансові активи.

Важливим чинником, що забезпечує стабільність функціонування світової валютної системи, є наявність у розпорядженні центральних банків країн фінансових активів, які накопичуються у вигляді валютних та золотих запасів і формують офіційні міжнародні або золотовалютні резерви. Наявність відповідних золотовалютних резервів є важливою умовою підтримки міжнародної валютної ліквідності держави (здатність країни забезпечувати вчасне покриття зовнішніх зобов'язань, тобто її платоспроможність). Офіційні валюті резерви є тими активами, які надають центральному банку можливість здійснення валютних інтервенцій на ринку з метою регулювання курсу національної валюти.

Особливого значення питання забезпечення країн офіційними валютними запасами набувають в сучасних умовах підвищення ступеня нестабільності світового фінансового середовища, зростання масштабів валютних коливань і активізації діяльності центральних банків в напряму стабілізації валютних ринків. Все вищезазначене обумовлює актуальність даної теми, підтверджує необхідність оцінки наявних офіційних валютних активів в країнах світу і визначення змін, що відбуваються в структурі світових золотовалютних резервів.

Окремі аспекти забезпечення країн золотовалютними резервами, зокрема, загальна динаміка офіційних резервних активів, їх географічний розподіл, розглядаються як в працях українських і зарубіжних науковців, так і в аналітичних матеріалах міжнародних організацій, перш за все, МВФ [1-4]. Водночас, в сучасній науковій літературі недостатньо повно досліджено сучасні зміни у розподілі валютних резервів між країнами з різними типами економічних систем, оцінено валютну структуру світових резервних активів, визначено причини зрушень в динаміці та структурі офіційних резервів.

Метою дослідження є визначення рівня забезпечення валютними резервами розвинутих країн і країн, що розвиваються, оцінка регіонального та валютного розподілу світових резервних активів, з'ясування чинників, що обумовлюють структурні та динамічні зрушення у забезпеченні країн світу офіційними резервами.

1.ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМ РЕЗЕРВОМ КРАЇНИ

Одним із головних завдань державного валютного регулювання є управління золотовалютними резервами.

Термін «золотовалютні резерви» означає запаси резервних активів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов'язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими структурами інших держав та міжнародних фінансових організацій.

Міжнародні валютні резерви перебувають у власності та розпорядженні державних фінансових установ, до яких належать центральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управління, стабілізаційні валютні фонди.

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів -- золотого запасу, вільно конвертованої валюти, резервної позиції та «спеціальних прав запозичення». До початку 70-х років, за умов існування Бреттон-вудської системи, основу якої становив золотовалютний (золотодоларовий) стандарт, золото було базовим елементом міжнародних резервів. Воно виконувало роль абсолютного та універсального платіжного засобу, використовувалося для підсумкових макроекономічних розрахунків за міжнародними платіжними балансами. Центральні банки (Казначейства) країн, що мали дефіцитні платіжні баланси, відправляли золото до США й обмінювали його на долари. Цим вони поповнювали свої доларові резерви. Водночас країни, зовнішні валютні надходження яких перевищували їхні платежі, могли конвертувати свої непомірно великі доларові активи в американське золото. Такі операції здійснювалися на основі офіційної ціни золота, яка становила 35 дол. за одну тройську унцію (31, 1035 г. ).

У 1971 р. США відмовилися від подальшого обміну доларів, які належали державним установам інших країн, на американське золото. Ямайська угода 1976 р. про реформу міжнародної валютної системи, що набула чинності у 1978 р., передбачала демонетизацію золота. Було скасовано офіційну ціну золота та припинено централізоване регулювання світових золотих ринків. Золото, як і будь-який інший товар, стало вільно продаватися та купуватися на цих ринках за цінами, які вільно складалися у процесі ціноутворення. Міжнародний валютний фонд та деякі країни (головно США) здійснювали продаж частини власного золота. Але цей продаж невдовзі припинився, і з кінця 70-х років офіційні золоті запаси практично залишаються «зомороженими». Пропозиції щодо повернення монетарної ролі золота, які висувалися на початку 80-х років, не дістали необхідної міжнародної підтримки.

Золоті запаси, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації, використовуються ними як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості золотих резервів більшість країн орієнтується на ринкову ціну золота. У зв'язку з постійними коливаннями цієї ціни урядам країн необхідно періодично переоцінювати свої золоті запаси.

Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні становлять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:

по-перше, залишків на кореспондентських та поточних рахунках у закордонних банках, а також короткострокових банківських депозитів;

по-друге, ринкових ліквідних фінансових інструментів -- казначейських векселів, короткострокових та довгострокових урядових цінних паперів;

по-третє, різноманітних боргових документів, які не обертаються на ринку та які є результатом офіційних операцій даної країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.

Валютний кошик НБУ складається з доларів США, німецьких марок, французьких франків, швейцарських франків, англійських фунтів, японських єн та ін. Значна перевага у формуванні цього кошика віддається доларам США, німецьким маркам та швейцарським франкам (як найстійкішим «якорним» валютам).

Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна позиція, або резервна частка, країни в МВФ. За розміром вона відповідає частині установчого внеску країни в МВФ (до 25 % квоти), зробленого не в національній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільноконвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ {спеціальні права запозичення). Коли МВФ використовує частину внесеної національної валюти країни -- члена МВФ для надання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відповідно зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її національної валюти, що перебуває в розпорядженні МВФ.

Країни-учасниці можуть автоматично, за першою вимогою отримувати валютні кошти в МВФ у межах резервної позиції. Використання ними таких коштів, на відміну від кредитів МВФ, не обумовлюється попередньою згодою з боку Фонду й не обмежене будь-якими строками.

СПЗ являють собою міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Вони існують для поповнення валютних резервів, урегулювання сальдо платіжних балансів, здійснення розрахунків із Міжнародним валютним фондом та визначення співвідношення вартостей національних валют країн-- членів Міжнародного валютного фонду. СПЗ функціонують тільки на міждержавному рівні, вводяться в обіг лише центральними банками та міжнародними організаціями. До складу СПЗ входять п'ять валют (так званий кошик СПЗ): долар США, німецька марка, японська єна, французький франк та англійський фунт стерлінгів. Кошик СПЗ включає валюти, в яких країни -- члени МВФ здійснюють найбільші обсяги експорту товарів та послуг протягом п'ятирічного періоду, та за один рік до дати переоцінення кошика. Вартість кожної з валют (валютний компонент) у кошику СПЗ переоцінюється кожні п'ять років.

Механізм СПЗ почав функціонувати з початку 70-х років. Ямайська угода мала за мету перетворити СПЗ у головний резервний актив міжнародної валютної системи. Передбачалося, що СПЗ будуть відігравати роль альтернативи до золота та долара США, а також до інших національних валют, які використовуються в міжнародних розрахунках, але повної перебудови системи офіційних золотовалютних резервів на базі СПЗ не відбулося. Це пояснюється як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, зокрема протидією з боку США, які заінтересовані у збереженні долара головним міжнародним резервним та платіжним засобом. Сьогодні механізм СПЗ відіграє у світових валютних відносинах дуже обмежену роль.

У розрахунках між країнами -- членами Європейської Валютної Системи (ЄВС) застосовуються також авуари, номіновані в «європейській валютній одиниці» (ЕКЮ), тобто ЕКЮ є колективним платіжним засобом, а також регіональним платіжним та резервним засобом країн -- учасниць ЄВС. ЕКЮ емітуються під забезпечення 20 % резервних активів у золоті та доларах США, які належать відповідним країнам. Так званий кошик ЕКЮ складається із фіксованих сум валют (валютних компонентів) 12-ти країн Європейського Співтовариства (ЄС): німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів, італійська ліра, голландський гульден, бельгійський франк, іспанська песета, датська крона, ірландський фунт, португальське ескудо, грецька драхма та люксембурзький франк. Національні валюти трьох країн, які нещодавно стали членами ЄС (Австрії, Фінляндії та Швеції), не беруть участі у формуванні кошика ЕКЮ. Остання рекомпозиція ЕКЮ була заморожена в листопаді 1993 р. після введення в дію Маастрихтської угоди.

1.1 Особливості формування та розподілу світових золотовалютних резервів у сучасних умовах

На початку ХХІ століття паралельно зі збільшенням масштабів світової торгівлі та інших видів взаємного обміну країн зростали резерви міжнародних ліквідних засобів, зосереджених у розпорядженні відповідних офіційних органів. Як показує статистика, абсолютне збільшення загальносвітової суми резервів до кінця 2000 року майже вдвічі перевищило її приріст за всі 80-ті роки. З 1995 р. по 2007 р. міжнародні резерви країн світу збільшились майже вп'ятеро (рис.1).

Рис. 1. Динаміка загальних світових золотовалютних резервів в 1995-2007 рр.

Разом з тим, усередині цієї глобальної маси спостерігались істотні зрушення як стосовно структури самих резервів, так і їх розподілу між окремими країнами і регіонами світу.

Основну частину міжнародних резервів займають резерви іноземних валют. Приріст загальної маси резервів до кінця 90-х рр. відбувався винятково за рахунок валютного компоненту, тоді як вартість офіційних золотих запасів через падіння цін на дорогоцінні метали зменшувалась з відповідним скороченням частки золота в структурі світових резервів. Зменшення частки золота найсильніше позначилося на величині резервів розвинутих країн, що володіють переважною масою золотих запасів. Що стосується валютних нагромаджень, то в групі розвинутих країн вони зростали, по-перше, повільніше, ніж у 80-ті рр., а по-друге, повільніше, ніж в країнах, що розвиваються.

Раніше динаміка світового фонду ліквідних платіжних засобів визначалася, в першу чергу, ситуацією в розвинутих країнах. Починаючи з кінця 90-х рр. більш значну роль у поповненні цього фонду стала відігравати група країн, що розвиваються. Абсолютне збільшення суми ліквідних платіжних засобів розвинутих країн за 90-ті рр. склало 127,9 млрд. дол., у тому числі на 188,1 млрд. дол. збільшилися резерви в іноземній валюті і на 60,2 млрд. дол. зменшилися резерви золота. Абсолютне збільшення офіційних резервів країн, що розвиваються, за той самий період склало 521,7 млрд. дол., у тому числі на 524,3 млрд. дол. збільшилися резерви в іноземній валюті і на 2,5 млрд. дол. зменшився золотий фонд.

Частка розвинутих країн в структурі світових валютних резервів стабільно скорочується. На початку 90-х рр. розміщені валютні резерви розвинутих країн і країн, що розвиваються, співвідносилися як 65:35, в 1995 р. - 63:37, в 2000 р. - 51:49 (рис.2). Вже в 2004 р. сукупна величина валютних резервів країн, що розвиваються, перевищила резерви розвинутих країн, і станом на 2007 р. частка останніх скоротилася до 36% [4]

Рис.2 Структура світових валютних резервів в розрізі розвинутих країн і країн, що розвиваються, в 1995-2007 рр.

Визначальну роль у змінах, що відбуваються, відіграє економічний прогрес у країнах далекосхідного регіону на чолі з Китаєм. Китай і його найближчі сусіди - Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Південна Корея - увійшли до першої десятки провідних власників золотовалютних резервів. Досить активно поповнює свої резерви Індія: її міжнародні активи з 1997 по 2002 р. виросли більш ніж вп'ятеро, а в 2007 р. порівняно з 2002 р. - більш ніж втричі (табл.1) [3,4].

Табдиця 1

Валютні резерви країн далекосхідного регіону в 1997-2007рр., млрд.дол. США

Зростання валютних резервів країн, що розвиваються, частково було пов'язане з припливом іноземного капіталу, однак в окремих випадках цей чинник мав негативні наслідки. У деяких країнах (Індонезія, Таїланд, Південна Корея) раптовий відплив спекулятивного капіталу призвів восени 1997 р. до розвитку валютно-фінансової кризи, що змусило витратити частину валютних резервів і навіть звернутися по допомогу до міжнародних організацій.

Найбільшим власником золотовалютних резервів серед розвинутих країна вже довгий час є Японія. З 1990 р. до 2000 р. Японія збільшила свої резерви майже вп'ятеро, а з 2000 р. до 2006 р. - ще більш ніж вдвічі (до 847 млрд. дол.). Частка офіційних резервів Японії в останні роки складає 16-21% загального обсягу міжнародних резервів країн світу і біля 40% всіх офіційних золотовалютних запасів розвинутих країн. При цьому збільшення резервів в країні відбувається навіть в 1999-2000 рр., коли резерви більшості країн зменшувалися внаслідок їх використання для усунення наслідків світової фінансової кризи. Саме завдяки значним резервам Японії і прогресуючому зростанню резервів інших країн Азії за станом на 2007 р. на цей регіон припадало понад 70% світових золотовалютних резервів.

Загальні міжнародні резерви розвинутих країн станом на 2007 рік становили 1501,3 млрд. дол. (з них 1495,9 млрд. дол. припадає на розміщені або валютні резерви), тобто порівняно з 2000 р. зросли майже вдвічі. Більші обсяги валютних резервів розширюють можливості країн здійснювати валютні та інвестиційні операції з метою отримання додаткового прибутку, а також надають більше можливостей для проведення валютних інтервенцій. Тобто теоретично здатність розвинутих країн здійснювати валютні інтервенції в останні роки підвищується, однак реально при цьому виникають деякі ускладнення. По- перше, обсяги світового валютного ринку та ступінь волатильності валют зростають більш високими темпами, ніж обсяги офіційних резервів. По-друге, найчастіше об' єктами спекулятивних операцій є провідні світові валюти, курсові співвідношення яких в умовах підвищеної волатильності світових фінансових ринків є й так досить нестабільними. Отже, саме валюти провідних розвинутих країн, перш за все, долар США і євро, потребують більшого забезпечення валютними резервами. На практиці ж у країнах-емітентах ключових валют спостерігається скорочення міжнародних резервів

Так, в групі розвинутих країн досить тривалий час відзначалося скорочення золотовалютних резервів США, що пов'язано як зі зменшенням нагромаджень недоларових конвертованих валют, так і зі знеціненням найбільшого у світі національного золотого запасу. Протягом 1997-2000 рр. сумарні резерви США зменшилися вдвічі. Однак у той період ні для американської економіки, ні для світової валютної системи ця обставина не мала помітних наслідків. Переважна орієнтація на доларовий валютний стандарт дозволяла США без будь-яких обмежень здійснювати міжнародні розрахунки власною національною валютою при постійному попиті на долари з боку світового економічного співтовариства як на найпоширеніший і найбільш стабільний валютний засіб платежу і накопичення.

З 2000 р. США починають нарощувати міжнародні резерви, хоча й досить повільними темпами. Деякою мірою це пов'язано з появою єдиної європейської валюти, яка поступово стала витісняти долар з позицій провідних світових грошей. Крім того, значний дефіцит платіжного балансу й низка інших фінансових проблем, що спостерігаються в США останніми роками, призвели до того, що надійність американської валюти стала ставитися під сумнів. Усі ці фактори обумовили підвищення попиту з боку США на ліквідні засоби, у тому числі на власну валюту.

В 2005-2006 рр. відбувається незначне скорочення офіційних резервів Сполучених Штатів, що відображено на рис.3.

2.ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ

2.1 Україна

Валютний резерв Національного банку України формується головно за рахунок таких джерел:

а) коштів, які він отримував від обов'язкового продажу йому частини виторгу українських експортерів (1992 -- 1995 рр. );

б) операцій на внутрішньому валютному ринку;

в) кредитних коштів, які Національний банк та уряд України отримують від Міжнародного валютного фонду, Світового банку,

Європейського банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних валютно-фінансових організацій, а також іноземних держав;

г) доходів, які є результатом його операцій з власними коштами на зовнішньому ринку.

Валютні ресурси Міністерства фінансів України складаються з:

а) надходжень від централізованого експорту;

б) мита в іноземній валюті;

в) сум, які отримуються за іноземними кредитами.

Офіційні валютні резерви України почали поповнюватися за рахунок золота, яке накопичується та видобувається в Україні. Обсяги видобутку на сьогодні незначні, але в перспективі нові методи господарювання (акціонування компанії «Укрзолото») та сучасні технології видобування золота дадуть змогу збільшити його запаси як резервної валюти.

Головним призначенням централізованих міжнародних золотовалютних резервів є покриття дефіциту платіжного балансу країни. Платіжний баланс країни являє собою сукупність потоків товарів, послуг та капіталів між: даною країною та її закордонними партнерами. Як статистичний звіт платіжний баланс -- це звіт про здійснені протягом року зовнішньоекономічні операції країни. Тому в ньому, зокрема, відображений рух золотовалютних резервів, який був здійснений протягом року.

У країнах з ринковою економікою, де учасники міжнародних операцій обмінюють одні валюти на інші на приватних валютних ринках, використання центральними банками офіційних валютних резервів для досягнення рівноваги платіжних балансів здійснюється через механізм валютних інтервенцій, які мають за мету обмеження коливань обмінних курсів грошових одиниць. У разі виникнення дефіциту платіжного балансу курс національної валюти знижується, і коли він досягає певного рівня, центральний банк (чи відповідний уповноважений фінансовий орган) продає іноземну валюту з централізованих резервів в обмін на національну валюту з метою недопущення обезцінення останньої. Це призводить до зменшення обсягів валютних запасів. За активного сальдо платіжного балансу і відповідно підвищення курсу національної валюти фінансові органи, навпаки, купують іноземну валюту в обмін на національну, збільшуючи при цьому обсяги валютного резерву.

У країнах з колишньою соціалістичною економікою, яка планувалася централізовано, держава безпосередньо виконувала роль експортера чи імпортера товарів та послуг, а також кредитора чи отримувача фінансових коштів. Оскільки державні органи таких країн були розпорядниками валютного обороту у повному обсязі, вони мали змогу у плановому порядку врегульовувати закордонні видатки із закордонними надходженнями. Тому ці країни мали змогу утримувати значно менші обсяги золотовалютних резервів. Елементи такого механізму тією чи іншою мірою зберігаються і в період переходу до ринкової економіки.

Сьогодні для покриття дефіцитів платіжних балансів країни використовують тільки запаси іноземних валют. Інші три компоненти міжнародних резервів, для того щоб їх можно було використовувати для зазначеної мети, обов'язково мусять пройти стадію перетворення в іноземну ВКВ. Золото, яке перебуває в централізованому резерві, також може бути перетворене у вільно конвертовану валюту через продаж на міжнародному ринку за ринковими цінами. У 1996 р. Міжнародний валютний фонд здійснив продаж частини золота для надання пільгових кредитів країнам із низьким рівнем розвитку економіки, що призвело до падіння його ціни.

Для використання резервної частки у МВФ з метою врівноваження платіжного балансу необхідно отримати вільно конвертовану валюту в Міжнародному валютному фонді через обмін національної валюти. СПЗ також не використовуються в міждержавних розрахунках безпосередньо. Утримання активу в СПЗ дає змогу країні купувати ВКВ в інших країн в обмін на СПЗ, після чого використовувати її для інтервенцій на валютному ринку. При цьому роль МВФ полягає в тому, що він забезпечує країнам-членам гарантовану можливість отримання іноземної валюти в обмін на СПЗ, «призначаючи» країни, які мають надати цю валюту.

Офіційні золотовалютні резерви є одним із факторів формування «грошової бази», тобто резервної основи внутрішнього грошового обігу. Тому зміни рівня резервів, які зумовлюються змінами стану платіжного балансу, у свою чергу, є причиною коливань розмірів внутрішньої грошової маси (пропозиції грошей), що дестабілізує національну економіку. Під час виникнення чи зростання активного сальдо платіжного балансу та відповідного збільшення обсягу резервів грошова маса збільшується, що приводить в дію механізм «імпортування інфляції». Такі випадки мали місце в країнах Західної Європи та в Японії наприкінці 60-х та на початку 70-х років, коли ці країни відчули масовий приплив доларів США, який призвів до непомірного зростання внутрішніх державних резервів. Отже, міжнародний резерв є складовою одночасно двох механізмів: зовнішнього валютного обороту та внутрішнього грошового обігу.

Якщо зміни валютного резерву викликають зміни в обсязі грошової маси, що суперечать внутрішній макроекономічній політиці, центральний банк здійснює заходи щодо «стерилізації» таких змін. Головну роль серед цих заходів відіграють операції на відкритому ринку (купівля-продаж державою цінних паперів). У разі припливу іноземної валюти центральний банк здійснює продаж державних боргових зобов'язань, що викликає зменшення сум вільних коштів

комерційних банків у національній валюті та обмеження їхніх можливостей щодо депозитної емісії, а це, у свою чергу, повністю чи частково компенсує інфляційний ефект, пов'язаний зі зростанням резерву. У разі відпливу іноземної валюти центральний банк, навпаки, купує державні цінні папери, внаслідок чого виникає стимул до збільшення резервних рахунків комерційних банків.

Державна скарбниця Національного банку України є окремим структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. її призначення -- створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України.

Державна скарбниця діє на підставі Положення про Державну скарбницю Національного банку України від 20 червня 1994 р., має свій окремий баланс, що є складовою балансу Національного банку України. Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису Національного банку України.

Основними функціями та завданнями Державної скарбниці є:

1) накопичення, облік і зберігання резервних запасів коштовних металів та каменів, інших коштовностей з метою забезпечення нагромадження золотовалютних резервів України і забезпечення державної таємниці про їхні запаси;

2) купівля і продаж (монетарних) коштовних металів і каменів та виробів із них, інших коштовностей як на території України, так і за її межами за рішенням Національного банку України;

3) здійснення за рішенням Правління Національного банку України операцій щодо розміщення коштовних металів на рахунки і вклади в іноземних банках та проведення інших операцій з коштовними металами відповідно до міжнародної банківської практики;

4) підготовка пропозицій Національному банку України про надання комерційним банкам ліцензій на здійснення операцій з коштовними металами та каменями;

5) у межах виділених Національним банком України коштів здійснення розрахунків з підприємствами, установами, організаціями за придбані або реалізовані коштовні метали, камені тощо;

6) передача заводам для афінажу і переробка брухту коштовних металів і забезпечення повернення до Державної скарбниці зливків цих металів після афінажу;

7) розроблення проектів закупівельних та відпускних цін на коштовні метали та камені.

Управління міжнародними золотовалютними резервами. Мета управління міжнародними золотовалютними резервами країни полягає у забезпеченні максимальної ефективності їх використання. Досягнення цієї мети потребує від органів валютного регулювання аналізу та обгрунтованих дій за такими напрямами.

По-перше, існує необхідність визначення оптимального для даних умов загального обсягу міжнародних засобів платежу. Непомірне зниження рівня резервів, що є наслідком тривалого дефіциту платіжного балансу, може призвести до того, що країна не зможе задовольнити свої життєво важливі потреби з допомогою імпорту чи не матиме можливості обслуговувати зовнішні боргові зобов'язання. Непомірне зростання резервів за постійного переважання зовнішніх надходжень над видатками сприяє збільшенню національної грошової маси, тобто стимулює інфляцію, а також призводить до недоцільного відпливу грошових коштів із сфери виробництва у грошову сферу.

Для економічного аналізу та визначення критеріїв достатності чи дефіцитності рівня золотовалютних резервів використовують індикативні показники, насамперед співвідношення обсягів резервів і середніх показників обсягів імпорту. Світова практика засвідчує, що достатнім є обсяг резервних активів, який відповідає вартості імпорту товарів та послуг за три місяці. Застосовуються й інші критерії: співвідношення обсягу резервів, суми сукупності зовнішніх витрат, розмірів пасивного чи активного сальдо торговельного та платіжного балансів, а також суми зовнішніх боргових зобов'язань. Останній показник особливо важливий для країн, національні валюти яких використовуються як резервні. Але всі ці показники норми «оптимального» рівня резервів не є універсальними. Кожна країна визначає їх для себе самостійно, з урахуванням різноманітних конкретних обставин.

Якщо виникає тенденція падіння розмірів резервів нижче від критичного рівня, відповідні органи мають вживати заходів чи до зниження валютного курсу, чи до обмеження внутрішнього попиту з допомогою жорсткої фінансової та кредитної політики. Типовою реакцією на непомірне зростання резервів є підвищення курсу національної валюти чи розширення внутрішнього споживання.

По-друге, існує проблема вибору співвідношення між окремими компонентами резерву. Оскільки резервна позиція у МВФ та запас СПЗ становлять невелику частку у загальному обсязі резервів та їхні розміри визначаються Міжнародним валютним фондом, ця проблема фактично зводиться до фіксації співвідношення між іноземною валютою та золотом.

Доказом на користь зменшення частки золотого запасу є те, що золото на відміну від валютних активів не приносить прибутку у вигляді процентів, а навпаки, його утримання потребує певних витрат. Крім того, великий продаж золота однією чи кількома країнами може спричинити падіння його ціни та відчутні втрати для країн, які не встигли своєчасно здійснити відповідні заходи.

Але одночасно золото -- високоліквідний актив, який може бути реалізований на ринку в обмін на вільно конвертовану валюту в будь-який час. В умовах інфляційного процесу та тривалого знецінення паперово-кредитних грошей у країнах з економікою перехідного періоду вартість золота відносно таких грошей у довгостроковому періоді має тенденцію до зростання.

Країни, що перебувають у стані економічної кризи та для яких існує проблема покриття дефіциту платіжного балансу, використовують золото як заставу для отримання зовнішніх валютних кредитів. Центральні банки здійснюють операції «своп», що являють собою продаж золота за іноземну ВКВ за одночасного здійснення його зворотної купівлі через певний період. Здійснюючи такі операції, банки зберігають право власності на золото, яке їм належить.

Операції «своп» із золотом здійснює і Національний банк України.

По-третє, перед урядами та центральними банками країн постають завдання диверсифікації валютного запасу, формування валютного кошика, тобто вибору конкретних валют та встановлення їхнього співвідношення у складі цього запасу. Актуальність даної проблеми визначається тенденцією переходу від «доларового стандарту» до «Мультивалютного стандарту». Ця тенденція пов'язана із поступовою втратою Сполученими Штатами Америки колишніх монопольних позицій у світовій економіці, перерозподілом потоків капіталу між Сходом та Заходом, зростанням економічного потенціалу Японії та Західної Європи (особливо після досягнення основних угод щодо майбутньої єдиної європейської валюти).

2.2 Китай

Загальний обсяг золотих запасів Китаю виріс на 454 тонни і станом на кінець 2009 року становив 1054 тонни. За цим показником Китай посідає п'яте місце у світовому рейтингу, повідомляє Укрінформ з посиланням на гонконзьку газету «Дагунбао».

Значимість золота в якості валюти істотно знизилася, хоча воно повністю не виведено з валютної системи країни (обсяг валютних резервів Китаю перевищує 2 трлн дол, частка золота в них не досягає і 2%), йдеться в звіті з валютних операцій Державного валютного управління КНР.

З 2002 по кінець 2007 року обсяг золотих запасів Китаю зберігався на одному рівні - близько 600 тонн. В кінці минулого року обсяг золотих запасів перевищило 1000 тонн, що дозволило країні зайняти п'яте місце в світі за цим показником. Перші чотири місця займають США (8133,5 тонни, частка дорогоцінного металу в загальному обсязі золотовалютних запасів країни становить 76%), Німеччина, Італія і Франція (в середньому по 40%).

Раніше на ринку виникали версії, що Китай має намір купувати золото МВФ з метою поліпшення структури валютних резервів, пише Китайський міжнародний інтернет-центр. Але ці версії не підтвердилися. У листопаді минулого року Індія купила 200 тонн золота і стала найбільшим покупцем золота МВФ. З того моменту почався новий раунд зростання цін на золото.

Центральні банки багатьох європейських країн і США помітно знизили обсяг продажів золота і збільшують обсяг його закупівель для диверсифікації ризиків. На тлі наслідків фінансової кризи і слабкого долара США багато країни, що розвиваються почали переводити валютні резерви в активи в золоті. Наприклад, у Китаї в минулі п'ять років зростання попиту на золото збільшувався на 13% щорічно. Згідно з даними Всесвітньої золотої ради, в майбутні десять років попит на золото в Китаї може зрости в два рази. З причини того, що ємність ринку золота є обмеженою, активні дії Китаю на цьому ринку призведуть до зростання цін на міжнародному ринку.

За статистикою Всесвітньої золотої ради, в кінці 2009 року загальний обсяг золотих запасів, в тому числі міжнародних організацій, таких як МВФ, досяг 30 100 тонн, що на 17,2% менше в порівнянні з показником 1976 року, коли було укладено Ямайська угоду, яка проголосила спеціальні права запозичення базою нової валютної системи, Закріпила демонетизацію золота і узаконений режим плаваючих валютних курсів. У минулому році Міжнародний валютний фонд реалізував на ринку понад 400 тонн золота.

Загальний обсяг золотих запасів Китаю виріс на 454 тонни і станом на кінець 2009 року становив 1054 тонни. За цим показником Китай посідає п'яте місце у світовому рейтингу, повідомляє Укрінформ з посиланням на гонконзьку газету «Дагунбао».

Значимість золота в якості валюти істотно знизилася, хоча воно повністю не виведено з валютної системи країни (обсяг валютних резервів Китаю перевищує 2 трлн дол, частка золота в них не досягає і 2%), йдеться в звіті з валютних операцій Державного валютного управління КНР.

З 2002 по кінець 2007 року обсяг золотих запасів Китаю зберігався на одному рівні - близько 600 тонн. В кінці минулого року обсяг золотих запасів перевищило 1000 тонн, що дозволило країні зайняти п'яте місце в світі за цим показником. Перші чотири місця займають США (8133,5 тонни, частка дорогоцінного металу в загальному обсязі золотовалютних запасів країни становить 76%), Німеччина, Італія і Франція (в середньому по 40%).

Раніше на ринку виникали версії, що Китай має намір купувати золото МВФ з метою поліпшення структури валютних резервів, пише Китайський міжнародний інтернет-центр. Але ці версії не підтвердилися. У листопаді минулого року Індія купила 200 тонн золота і стала найбільшим покупцем золота МВФ. З того моменту почався новий раунд зростання цін на золото.

Центральні банки багатьох європейських країн і США помітно знизили обсяг продажів золота і збільшують обсяг його закупівель для диверсифікації ризиків. На тлі наслідків фінансової кризи і слабкого долара США багато країни, що розвиваються почали переводити валютні резерви в активи в золоті. Наприклад, у Китаї в минулі п'ять років зростання попиту на золото збільшувався на 13% щорічно. Згідно з даними Всесвітньої золотої ради, в майбутні десять років попит на золото в Китаї може зрости в два рази. З причини того, що ємність ринку золота є обмеженою, активні дії Китаю на цьому ринку призведуть до зростання цін на міжнародному ринку.

За статистикою Всесвітньої золотої ради, в кінці 2009 року загальний обсяг золотих запасів, в тому числі міжнародних організацій, таких як МВФ, досяг 30 100 тонн, що на 17,2% менше в порівнянні з показником 1976 року, коли було укладено Ямайська угоду, яка проголосила спеціальні права запозичення базою нової валютної системи, Закріпила демонетизацію золота і узаконений режим плаваючих валютних курсів. У минулому році Міжнародний валютний фонд реалізував на ринку понад 400 тонн золота.

Розмір золотовалютних резервів Китаю вперше перевищив один трильйон доларів, повідомляє Народний банк Китаю. За даними агентства Блумберг, за минулий рік китайські золотовалютні резерви Китаю збільшилися на азмер золотовалютних резервів Китаю вперше перевищив один трильйон доларів, повідомляє Народний банк Китаю. За даними агентства Блумберг, за минулий рік китайські золотовалютні резерви Китаю збільшилися на 30%. Відомості про рекорди в китайській економіці слідують в 2007 році одне за іншим.

Рис. 2.2.1 Динаміка зростання золотовалютного резерву Китаю

Не слід ще знімати з рахунків один важливий показник, який свідчить про те, що золотовалютний резерв Тайваню, що є невід'ємною частиною Китаю, складає по показникам 2006 року 257 мільярдів доларів США. Для порівняння слід зазначити, що в цьому ж 2006-му році Російська Федерація за обсягом золотовалютних запасів посіла четверте місце у світі, випередивши Південну Корею і впритул наблизившись до Тайваню, який у рейтингу займає почесне третє місце після Японії.

У 2006-му фінансовому році склалася така макроекономічна ситуація, що планування Китаю, пов'язане з видами країни з управління накопиченими резервами, вже самим значним чином впливає на світові ринки валют і нафти. Китайська влада дуже пишаються тим, що країна не постраждала від східноазіатського валютної кризи 1997-1998 років, коли впали фіксовані курси валют Таїланду, Індонезії, Малайзії, Південної Кореї та Філіппін. У КНР вказують, що фіксований курс юаня встояв завдяки неповної конвертованості китайської валюти, а також великим золотовалютним резервам, яких у постраждалих країн майже не було. З тих пір китайський уряд розглядає швидкий приріст резервів як свідчення фінансової стабільності в країні.

Перші в світі за розміром золотовалютні резерви ще потрібні КНР, щоб підтримувати в стані стабільності потужну національну банківську систему, яка ще кредитує щодо неефективні, але стратегічно важливі держпідприємства, ще не завжди здатні обслуговувати і погашати кредити.

2.3 Росія

2.3.1 Структура і динаміка золотовалютних резервів РФ

Золотовалютні резерви Росії, як і інших країн світу, являють собою високоліквідні фінансові активи органів грошово-кредитного регулювання. У Росії це Банк Росії і Міністерство фінансів РФ.

Міжнародні резервні активи Росії складаються з:

* монетарного золота;

* спеціальних прав запозичення (СДР);

* резервної позиції в Міжнародному валютному фонді (МВФ);

* активів в іноземній валюті;

* інших резервних активів.

До категорії активів в іноземній валюті відносять валютні активи Банку Росії та Уряду Російської Федерації у формі: Готівкових грошей; банківських депозитів у банках-нерезидентах з рейтингом не нижче А (за кваліфікацією «Fitch IBCA» і «Standart and Poor's») або А2 (за класифікацією "Moody's"); державних цінних паперів, випущених нерезидентами, що мають аналогічний рейтинг.

Дані про міжнародні резерви РФ публікуються в мільйонах доларів США - перерахунок здійснюється за крос-курсами іноземних валют до долара США. Крос-курси розраховуються на основі офіційних обмінних курсів російського рубля до іноземних валют, що встановлюються Банком Росії і діють за станом на звітну дату. Монетарне золото оцінюється в доларовому еквіваленті шляхом множення його величини в грамах на облікову ціну золота в рублях за 1 г і ділення на офіційний курс долара США до російського рубля, що встановлюються Банком Росії.

З початку 2007 р. РФ утвердилася на третьому місці серед країн найбільшими в світі золотовалютними резервами (ЗВР) після КНР і Японії, випередивши Тайвань і Республіку Корею.

Міжнародні резерви сучасної Росії, в тому числі і золотовалютні, почали формуватися в 1992 р. після виходу Указу Президента РФ про обов'язковий продаж 50% експортної виручки резидентів Центральному банку Росії.

У тому ж році валютні резерви були поповнені за рахунок коштів першого траншу стабілізаційного кредиту «Stand-by», наданого Росії Міжнародним валютним фондом.

Зі скасуванням обов'язкового продажу частини валютної виручки основним джерелом поповнення валютних резервів стали операції Банку Росії на внутрішньому валютному ринку і прямі покупки валюти у Міністерства фінансів РФ, а також доходи від операцій з коштами валютного резерву на світовому валютному ринку.