Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Сукупний попит і сукупна пропозиція

Вже були розглянуті криві попиту і пропозиції для індивідуальних благ. Вони допомогли зрозуміти, чому рівноважна ціна одного блага істотно відрізняється від рівноважної ціни іншого блага. Однак модель попиту і пропозиції для окремого блага не дає відповіді на цілу низку важливих економічних питань. Наприклад, які чинники визначають усю рівноважну кількість певних благ на ринку, тобто реальний обсяг національного продукту? Чому в певні періоди цей обсяг зменшується порівняно з попереднім рівнем, а в інші періоди швидко збільшується? Щоб відповісти на ці та інші запитання, необхідно поєднати, або агрегувати, всі окремі ринки в єдиний загальний ринок, тобто проаналізувати сукупні пропозицію та попит.

1. Сукупний попит і його складові

1.1 Сукупний попит. Крива сукупного попиту та її переміщення

Сукупний попит - це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції - різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).

Основними покупцями товарів і послуг, вироблених національною економікою, є: домогосподарства, фірми, уряд та зарубіжні покупці. Тому існують чотири основні складові сукупного попиту:

Споживання - сума видатків домогосподарств на різні товари і послуги (С).

Інвестиції - видатки фірм на купівлю устаткування, виробничих будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла (І).

Державні видатки - уряд на різних його рівнях купує певні товари й послуги - танки й автомобілі, оплачує послуги суддів, викладачів державних закладів освіти тощо (У).

Чистий експорт дорівнює різниці між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг (К - М). Інакше кажучи, чистий експорт - це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт) і видатками резидентів на іноземні товари і послуги (імпорт).

Позначивши сукупний попит (від англ. aggregate demand), його можна записати так:

= C + I + У + (K - M).

Як нам уже відомо, вітчизняні покупці - домогосподарства, фірми та уряд - купують як вітчизняні товари і послуги (С + І + У) _b, так і імпортні (С + І + У) _і. Звідси:

= (C + І + У) _b + (С + І + У) _і + (К - М).

Оскільки (С + І + У) _і є імпортом країни (М), то сукупний попит дорівнює:

= (С + І + У) _b + К,

де (С + І + У) _b - внутрішній попит;

К - зовнішний попит.

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Сукупний попит має грошову форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній економіці, тим більший реальний обсяг національного продукту захочуть придбати покупці (за інших рівних умов). І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони готові купити. Отже, між рівнем цін і обсягом національного продукту існує обернена залежність.

1.1.1 Крива сукупного попиту

Покажемо цю залежність графічно. Відкладемо по горизонтальній осі реальний обсяг національного продукту, а по вертикальній - рівень цін. Крива сукупного попиту, як і крива попиту на окремий товар, має від'ємний нахил. Спадна траєкторія кривої попиту для індивідуального блага зумовлюється ефектами доходу і заміщення.

Рис. 1. Крива сукупного попиту

Однак форму кривої сукупного попиту не можна пояснити ефектом доходу, коли зі зниженням ціни на певне благо грошовий дохід дає змогу придбати більшу його кількість, не відмовляючись від інших благ; ні ефектом заміщення, коли зі зниженням ціни на певне благо в покупця є стимул купувати це дешевше благо замість благ, які тепер відносно дорожчі.

Відємний нахил кривої сукупного попиту пояснюється в макроекономіці впливом так званих цінових чинників. По-перше, ефектом майна (багатства). Зі зростанням цін зменшується купівельна спроможність фінансових активів. Припустімо, що ціни зросли на 10% і водночас на 10% збільшилися поточні доходи. На перший погляд може здатися, що сукупний попит залишається на попередньому рівні. Проте це не так. Зростання цін означає, що купівельна спроможність майна, яке існує у грошовій формі, зменшується; відбувається ерозія купівельної спроможності нагромаджених фінансових активів. Покупці стають немовби біднішими і змушені скорочувати свої видатки. Тому сукупний попит звужується. І навпаки, коли рівень цін знижується, то купівельна спроможність фінансових активів, зокрема грошей, збільшується. За гроші, якими володіють споживачі, вони можуть купити більше товарів і послуг. Отже, зі зниженням рівня цін споживачі відчувають себе багатшими, що відповідно стимулює їх збільшувати видатки. На ефекті майна наголосив Артур Пігу, і тому цей ефект нерідко називають ефектом Пігу.

По-друге, ефектом процентної ставки. Рівень цін є одним із чинників, величини попиту на гроші. Зі зниженням рівня цін домогосподарства потребують меншої кількості грошей для купівлі потрібної кількості товарів і послуг. Тому в домогосподарств виникають надлишкові гроші, які можна покласти на заощаджувальні рахунки в банк або купити на них активи, що приносять дохід, тощо. У будь-якому разі, коли домогосподарства перетворюють свої гроші в активи, що приносять процент, вони знижують процентні ставки. За нижчих процентних ставок фірми збільшують обсяг інвестицій, а домогосподарства купують більше товарів тривалого користування. Отже: нижчий рівень цін знижує процентні ставки, стимулює збільшення видатків на інвестиційні блага і розширює сукупний попит. І навпаки, зі зростанням цін процентна ставка підвищується. Зросла процентна ставка зменшує видатки на інвестиції й споживчі товари, а отже, звужує сукупний попит. Інакше кажучи, вищий рівень цін, збільшуючи попит на гроші, підвищує процентну ставку і скорочує попит на реальний обсяг національного продукту. На ефекті процентної ставки наголосив Джон Мейнард Кейнс, тому його часто називають ефектом Кейнса.

По-третє, ефектом обмінного курсу. Цей ефект означає, що зі зниженням рівня цін у країні знижується і процентна ставка. Зниження процентної ставки веде до знецінення національної грошової одиниці щодо інших валют. Унаслідок цього знецінення іноземні товари дорожчають порівняно з вітчизняними. Покупці даної країни купуватимуть більше вітчизняних виробів і менше імпортних. Іноземці купуватимуть більше товарів цієї країни. Тому за рівних інших умов чистий експорт збільшиться і відповідно збільшиться сукупний попит. Отже, зниження рівня цін у країні знижує в ній процентні ставки та реальний обмінний курс. Знецінення національної грошової одиниці стимулює експорт і стримує імпорт, що розширює чистий експорт, а отже й сукупний попит.

Чимало економістів уважає, що найважливішим (по суті єдиним) чинником спадної траєкторії кривої є ефект пропозиції грошей. Цей ефект означає, що зростання цін за сталої номінальної кількості грошей супроводжується зменшенням реального попиту на товари і послуги.

Для простоти аналізу припустімо, що центральний банк так управляє грошовим обігом країни, що кількість грошей в обігу не змінюється за різніх рівнів цін. Відтак навіть коли індекс споживчих цін міг би збільшитися зі 100 до 150, пропозиція грошей у країні залишиться незмінною.

Однак за сталої пропозиції грошей і зростання рівня цін реальна пропозиція грошей має зменшитися. Реальна пропозиція - це їх номінальна пропозиція, поділена на рівень цін. Якщо, наприклад, реальна пропозиція грошей становила, скажімо, 9 млрд грн у першому періоді і рівень цін зріс зі 100 до 150, то реальна пропозиція грошей у другому періоді впала б до 6 млрд грн.

Звуження реальної пропозиції грошей впливатиме на сукупний попит через монетарний механізм, про який йтиметься далі. Коротко суть цього впливу можна пояснити так. Зменшення реальної пропозиції грошей означає, що вони стають відносно рідкіснішими й починається період "дорогих грошей". У цьому періоді процентні ставки зростають і кредит є менш доступним, курси цінних паперів знижуються, обмінний курс валюти зростає. "Дорогі гроші" ведуть до зменшення обсягів інвестицій, чистого експорту і споживання, а отже й сукупного попиту.

1.1.2 Переміщення кривої сукупного попиту

Загалом зміни в рівні цін зумовлюють такі зміни в обсязі видатків покупців - домогосподарств, фірм, держави та зарубіжних покупців, що дають змогу прогнозувати зміни в реальному обсязі національного продукту. Це означає, що підвищення рівня цін за інших рівних умов зменшуватиме величину попиту на реальний обсяг виробництва. Навпаки, зниження рівня цін збільшуватиме величину попиту на реальний обсяг виробництва. Цю ситуацію, коли змінюється лише рівень цін, а інші чинники залишаються незмінними, можна зобразити як рух від однієї точки до іншої по стабільній кривій сукупного попиту. Проте якщо одна або кілька умов змінюються, то крива сукупного попиту переміщується. Ці "інші умови" називають неціновими чинниками сукупного попиту.

Для розуміння змін, які відбуваються в обсязі національного виробництва, потрібно розрізняти зміни у величині попиту на національний продукт, викликані змінами рівня цін, і зміни сукупного попиту, зумовлені зміною одного або кількох нецінових чинників, які впливають на сукупний попит.

Збільшення сукупного попиту переміщує криву вправо в положення. Це переміщення означає, що за певного рівня цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте. І навпаки, зменшення сукупного попиту переміщує криву вліво у положення ₂. Це переміщення кривої вниз показує, що за вищого рівня цін покупці купуватимуть менший обсяг національного продукту. Отже, коли змінюється один або декілька нецінових чинників сукупного попиту, крива переміщується. Інакше кажучи, зміни в сукупному попиті зображаємо переміщенням кривої .

Які ж основні нецінові чинники спричиняють зміни в сукупному попиті? Ці чинники можна поділити на три групи. Перша група - основні політико-економічні чинники, або змінні, що перебувають під контролем уряду, це передовсім монетарна і фіскальна політика. До другої групи належать зовнішні чинники: обсяг виробництва в зарубіжних країнах, динаміка вартості активів та цін на ресурси тощо. Третю групу становлять сподівання споживачів та підприємців.

Ці три групи чинників позначаються на поведінці основних покупців, а отже й на сукупному попиті. Розглянемо детальніше вплив цих груп змінних на поведінку покупців у національній економіці.

Монетарна політика, як уже зазначалося, буває стримувальною і стимулювальною. Остання сприяє збільшенню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок та полегшенню доступу до кредитних ресурсів. За стимулювальної монетарної політики зростають обсяги інвестицій та споживання товарів тривалого користування, що збільшує сукупний попит і переміщує криву вправо. Стримувальна монетарна політика зменшує сукупний попит, і крива переміщується вліво.

Фіскальна політика, як відомо, повязана з державним бюджетом. Збільшення державних видатків на товари і послуги прямо розширює сукупний попит, і крива переміщується вправо. Зменшення ставок прибуткового податку з громадян збільшує їхній використовуваний дохід і обсяг закупівель за даного рівня цін. Це означає, що зниження податків переміщуватиме криву сукупного попиту вправо. Водночас, підвищення прибуткового податку з громадян зменшить видатки на споживання і переміщуватиме криву сукупного попиту вліво.

Підвищення податків з прибутку підприємств зменшуватиме їхній нерозподілений прибуток, а отже зменшуватиметься обсяг інвестицій і сукупний попит. Навпаки, зниження податків збільшуватиме нерозподілений прибуток та видатки на інвестиції, що переміщуватиме криву сукупного попиту вправо.

Вагомий вплив на сукупний попит справляють зовнішні чинники. Серед них важливе місце належить величині національного доходу інших країн. Крива сукупного попиту країни переміщуватиметься, якщо змінюватиметься обсяг товарів і послуг країни, який купуватимуть іноземні фізичні та юридичні особи незалежно від рівня цін в останній.

Підвищення темпів економічного зростання в інших країнах збільшить попит на товари і послуги даної країни, якщо вона входить у систему міжнародного поділу праці і є торговельним партнером цих країн. Чому розширюється сукупний попит у даній країні? Прискорення економічного зростання в інших країнах збільшує доходи громадян і фірм цих країн, які можуть купувати більше товарів і послуг як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. Отже, експорт країни збільшується з поліпшенням стану ділової активності в її торговельних партнерів. Уповільнення темпів економічного зростання у зовнішньоторговельних партнерів країни зменшує її чистий експорт, і крива сукупного попиту переміщується вліво.

Зміни в динаміці курсів цінних паперів та вартості нерухомого майна істотно позначаються на сукупному попиті. Майно споживачів складається з різних активів, у тому числі нерухомості (будинки, земля) та фінансових активів (акції, облігації). Зменшення реальної вартості активів споживачів зробить їх біднішими, тому вони зменшать закупівлі споживчих благ. Скорочення видатків на споживання перемістить криву сукупного попиту вліво. Зростання реальної вартості фінансових активів або нерухомого майна збільшуватиме споживчі видатки за даного рівня цін. Ці зміни у вартості активів позначатимуться також на обсязі ділових інвестицій, а отже й на сукупному попиті.

Важливим зовнішнім чинником сукупного попиту є стан світового виробництва ключових продуктів економіки, зокрема енергоносіїв. Збільшення світового виробництва, наприклад, нафти зменшить світову ціну на неї. Тому в країнах-імпортерах нафти зростуть прибутки фірм, реальні доходи споживачів, посилиться довіря бізнесу до стану ділової активності. Споживчі та інвестиційні видатки збільшаться, і крива сукупного попиту переміститься вправо.

Вагомим чинником сукупного попиту є сподівання населення і фірм. Коли люди сподіваються, що їхні реальні доходи в майбутньому зростатимуть, вони витрачають більше свого поточного доходу. Поточні видатки на споживання зростають (поточні заощадження зменшуються), і крива сукупного попиту переміщується вправо. Песимістична оцінка людьми своїх майбутніх доходів зменшить їхні поточні споживчі видатки (заощадження зростатимуть), а отже, крива сукупного попиту переміщуватиметься вліво. Очікування високої інфляції в майбутньому підвищує сукупний попит сьогодні, бо споживачі купують продукти, доки ціни на них не зросли.

Сподівання підприємців щодо поліпшення стану ділової активності й підвищення прибутків від інвестиційних проектів збільшать попит на капітальні блага і перемістять криву сукупного попиту вправо. Навпаки, якщо перспективи отримання прибутків від можливих інвестиційних проектів нерайдужні, інвестиційні видатки зменшаться. Внаслідок цього зменшиться і сукупний попит.

Конкретні чинники розглядають як цінові або нецінові чинники сукупного попиту залежно від причин, що викликають їхню зміну. Наприклад, чистий експорт країни може збільшитись унаслідок як зниження рівня внутрішніх цін, так і зниження курсу її валюти. У першому випадку простежується вплив цінового чинника. Збільшення сукупного попиту буде повязане з переміщенням вниз по кривій . У другому випадку фіксується вплив нецінового чинника: сукупний попит зростатиме внаслідок переміщення кривої вправо. Інакше кажучи, за даного рівня цін сукупний попит буде більшим.

Макроекономічні криві сукупного попиту відрізняються від мікроекономічних кривих попиту . Макрокрива відображає зміни в цінах і обсязі виробництва для всієї національної економіки, тоді як мікрокрива - для окремого блага. Крива має відємний нахил головно внаслідок ефекту пропозиції грошей, тоді як мікрокрива - у результаті ефектів заміщення та доходу.

1.2 Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції та її переміщення

1.2.1 Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція - це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін (інші обставини залишаються без змін). Національна економіка може відреагувати на зміни в сукупному попиті як збільшенням обсягу реального продукту, так і зміною рівня цін. Характер звязку між рівнем цін та обсягом реального національного продукту залежить від тривалості періоду, впродовж якого взаємодіють сукупні попит і пропозиція.

Рис. 2. Крива сукупної пропозиції.

У макроекономіці точиться полеміка з приводу форми кривої сукупної пропозиції, яку позначимо (від англ. aggregate supply). Нині більшість економістів уважає, що форма кривої залежить від того, який проміжок часу аналізується - короткостроковий чи довгостроковий. Згідно з цим поглядом, у короткостроковому періоді взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією визначає обсяг національного продукту, рівень зайнятості, ступінь завантаження виробничих потужностей, а також індукує інфляційні імпульси. У короткостроковому періоді крива має висхідну траєкторію.

У довгостроковому періоді обсяг виробництва товарів і послуг у національній економіці залежить від обсягу капіталу і кількості праці та від наявної виробничої функції. Інакше кажучи, в довгостроковому періоді величина економічних ресурсів у національній економіці, а також рівень технології визначатимуть обсяг національного продукту, і цей обсяг не залежатиме від рівня цін. Тому крива сукупної пропозиції в довгостроковому періоді є вертикальною. Відмінність між сукупною пропозицією у короткостроковому та довгостроковому періодах дуже суттєва для сучасного макроекономічного аналізу.

1.2.2 Крива довгострокової сукупної пропозиції і її переміщення

Вертикальна крива довгострокової сукупної пропозиції є виявом принципу класичної дихотомії, згідно з якою реальні змінні не залежать від номінальних змінних. Обсяг продукції (реальна змінна) не залежить від рівня цін (номінальна змінна). Одразу може виникнути запитання: чому крива пропозиції конкретних товарів і послуг є висхідною, якщо крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною. Причина полягає в тому, що пропозиція конкретних товарів і послуг залежить від відносних цін. Якщо відносна ціна блага підвищується, то продуценти розширюють його виробництво, переміщуючи ресурси з виробництва інших товарів і послуг. І навпаки, загальний обсяг виробництва товарів і послуг у національній економіці обмежений кількістю капіталу, праці і рівнем технології. Тому коли ціни всіх товарів в економіці зростають разом, то фірми не спроможні вилучати прибуток з більшого обсягу виробництва.

Крива довгострокової сукупної пропозиції показує обсяг виробництва, який називають природним рівнем виробництва. Цей рівень виробництва досягається за повної зайнятості. Тому всі чинники, які змінюють природний рівень виробництва, переміщуватимуть криву довгострокової сукупної пропозиції вправо або вліво. Ці чинники можна поділити на дві групи. По-перше, економічні процеси або заходи економічної політики, які змінюють обсяг виробництва за тієї самої природної норми безробіття. По-друге, економічні процеси або заходи державної політики, що змінюють природну норму безробіття.

Природний рівень виробництва в довгостроковому періоді залежить від кількості економічних ресурсів та ефективності їх застосування. Збільшення пропозиції ресурсів, а також підвищення сукупної продуктивності факторів унаслідок науково-технічного прогресу підвищують природний рівень виробництва. І навпаки зменшення пропозиції економічних ресурсів знижує природний рівень виробництва.

У національній економіці постійно відбуваються зміни в кількості та якості ресурсів, що повязане з багатьма чинниками. Якщо, наприклад, взяти землю як ресурс, то, з одного боку, нові технологічні, технічні винаходи та вдосконалення дають змогу перетворити те, що раніше було "нересурсом", у цінні фактори виробництва, наприклад, розширити земельні угіддя внаслідок зрошення або меліорації. Збільшення пропозиції земельних ресурсів збільшуватиме обсяг національного виробництва, і крива довгострокової сукупної пропозиції переміщуватиметься вправо. Водночас земельні ресурси можуть зменшуватись, наприклад, унаслідок втрати родючого шару грунту через інтенсивне землеробство.

Збільшення обсягу капіталу, яким володіє національна економіка, збільшує обсяг національного продукту, а отже й сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Заходи економічної політики, що підвищують рівні заощадження та інвестування, підвищуватимуть капіталоозброєність і переміщуватимуть криву довгострокової сукупної пропозиції вправо.

Вагомий вплив на динаміку природного рівня виробництва в довгостроковому періоді справляє такий ресурс як праця. Збільшення кількості трудових ресурсів збільшує національний обсяг продукту і переміщує криву довгострокової сукупної пропозиції вправо. Великі людські втрати в Другій світовій війні значно зменшили повоєнну чисельність трудових ресурсів у багатьох країнах, зокрема в Україні, що стримувало економічне зростання. Сьогодні відємні темпи приросту населення і значні масштаби еміграції загрожують зменшити пропозицію трудових ресурсів, і отже, зменшити довгострокову сукупну пропозицію реального обсягу продукту в Україні.

У другій половині ХХ ст. підвищення ефективності виробництва - зростання продуктивності праці, зниження енерго- і матеріаломісткості продукції - є основним чинником, що визначає збільшення природного обсягу виробництва, тобто сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Підвищення ефективності виробництва означає, що крива довгострокової сукупної пропозиції переміщується вправо. Чинники, які впливають на динаміку продуктивності праці зясовано.

Заходи державної політики або економічні процеси, що змінюють природну норму безробіття, також впливають на природний обсяг виробництва. Наприклад, якщо в розвинутій ринковій економіці законодавчий орган підвищує мінімальну заробітну плату, то природний рівень безробіття зросте і національна економіка вироблятиме менший обсяг товарів і послуг за кожного рівня цін. Тому крива довгострокової сукупної пропозиції переміститься вліво.

1.2.3 Крива короткострокової сукупної пропозиції

Як уже зазначалось, крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною. Додатний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли реальний національний продукт збільшується. Витрати виробництва на одиницю продукції визначають як відношення загальних витрат на використані фактори виробництва до обсягу продукції. Інакше кажучи, витрати виробництва для конкретного обсягу продукції - це середні витрати на цей обсяг продукції.

Економісти, які поділяють погляд про те, що в ринковій економіці ділові цикли є регулярними, а їхні фази послідовні, вважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції має три відрізки, або ділянки: а) кейнсіанський; б) проміжний; в) класичний.

Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не використовується. На цьому відрізкові фактичний обсяг виробництва менший за природний. Залучення у виробництво невикористовуваних ресурсів, як матеріальних, так і трудових, не генерує значного тиску в напрямі зростання цін. Річ у тім, що обсяг національного продукту ще такий невеликий, що його збільшення не супроводжується виникненням дефіциту ресурсів або слабин у виробництві, котрі стимулюють зростання цін. Робітники, які місяцями були без роботи, не вимагають підвищення зарплати одразу після повернення на робочі місця. Оскільки підприємці можуть отримати працю та інші вхідні ресурси за більш-менш стабільними цінами, витрати виробництва за збільшення його обсягу не зростають, і немає причин для підвищення цін на товари і послуги. Отже, збільшення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання рівня цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються.

Висхідний, або проміжний, відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням рівня цін. Національна економіка містить незліченну кількість ринків продуктів і ринків ресурсів, а повна зайнятість не досягається одночасно в різних секторах і галузях. Одні галузі можуть натрапити на нестачу кваліфікованих працівників, тоді як в інших ще може існувати значне безробіття. Так само в деяких галузях можуть відчуватися нестача сировини або інші слабини. Із розширенням виробництва і наближенням до повного використання своїх потужностей деякі фірми змушені використовувати старіше й менш ефективне устаткування. За зростання обсягів виробництва роботу отримують менш кваліфіковані і недостатньо кваліфіковані працівники. Внаслідок цих та низки інших обставин витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми змушені встановлювати вищі ціни на свою продукцію. На цьому відрізкові кривої збільшення реального обсягу продукту супроводжується зростанням рівня цін.

Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості дальше зростання рівня цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукту. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Окремі фірми можуть намагатися збільшити виробництво, переманюючи ресурси інших фірм. Проте ці нові ресурси і приріст обсягу продукції в одних фірмах означатимуть відповідні втрати ресурсів і обсягів продукції іншими фірмами. Це супроводжується зростанням цін ресурсів і витрат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Короткострокова крива стає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному, або класичному, відрізкові кривої .

Аналіз форми кривої короткострокової сукупної пропозиції показує, що реальний обсяг національного продукту збільшується, коли економіка розвивається, проходячи спочатку кейнсіанський, а потім проміжний відрізки сукупної пропозиції.

Економісти, які вважають, що економічні коливання є нерегулярними і непрогнозованими здебільшого зображають криву короткострокової сукупної пропозиції у вигляді прямої чи кривої з додатним нахилом, не виділяючи її відрізків. Вони запропонували чотири теорії, що пояснюють додатний нахил кривої . Кожна з цих теорій виходить з того, що певна конкретна вада ринку спричиняє неоднакову поведінку сукупної пропозиції в короткостроковому і довгостроковому періодах. Хоча ці теорії різняться між собою в деталях, вони мають спільну основу: доводиться, що величина пропозиції національного продукту відхиляється від його рівня в довгостроковому періоді, коли фактичний рівень цін відхиляється від очікуваного рівня. Якщо фактичний рівень цін вищий за очікуваний, то обсяг національного продукту перевищує його природній рівень. І навпаки, коли фактичний рівень цін нижчий за очікуваний, обсяг національного продукту є меншим за природний.

1. Багато економістів пояснює висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції негнучкістю номінальної заробітної плати. У низці галузей національної економіки рівень номінальної зарплати передбачений досить тривалими, нерідко трирічними, колективними трудовими угодами. Тому рівень зарплати не може швидко реагувати на зміну економічних умов. Крім того, рівень заробітної плати може також залежати від соціальних норм та уявлень про справедливість, які змінюються досить повільно. Отже, з погляду цієї групи економістів у короткостроковому періоді заробітна плата негнучка.

1.2.4 Теорії кривої короткострокової сукупної пропозиції

Негнучкість номінальної зарплати означає, що зростання рівня цін в економіці знижує реальну зарплату, а це здешевлює працю. Нижча реальна зарплата стимулює ділові підприємства до наймання більшої кількості працівників, які виробляють більший обсяг продукції. Ця пряма залежність між рівнем цін і обсягом виробництва приводить до того, що з перебігом часу за незмінної номінальної зарплати крива сукупної пропозиції підніматиметься вгору. Строгіше пояснення додатного нахилу кривої короткострокової сукупної пропозиції з позиції теорії негнучкої зарплати таке. Фірми й наймані працівники, встановлюючи номінальну зарплату, виходять із цільового рівня реальної зарплати, який мав би зрівноважувати попит і пропозицію на ринку праці, та очікуваного рівня цін. Проте фактичний рівень цін може відхилятися від очікуваного, а реальна зарплата - від цільової. Припустімо, що фактичний рівень цін нижчий за очікуваний; рівень номінальної зарплати передбачений трудовою угодою, тому реальна зарплата перевищуватиме очікуваний рівень. Оскільки зарплата становить значну частку витрат фірми, то вища реальна зарплата означає, що реальні витрати фірми зросли. В результаті фірма найматиме меншу кількість працівників, виробляючи менше товарів і послуг. Нижчий рівень цін знижує прибутковість виробництва, внаслідок чого фірми зменшують величину пропозиції товарів і послуг. Це дає підстави для висновку про додатній нахил короткострокової кривої .

2. Інша група економістів пояснює додатний нахил кривої короткострокової сукупної пропозиції неправильними уявленнями працівників щодо рівня своєї заробітної плати. Ця концепція, як і попередня, зосереджується на ринку праці, але на відміну від теорії негнучкої зарплати, припускає, що заробітна плата може легко змінюватися для зрівноважування пропозиції й попиту. Згідно з концепцією неправильних уявлень працівників, останні тимчасово плутають рівні номінальної й реальної зарплати, внаслідок чого в короткостроковому періоді обсяг національного виробництва відхиляється від природного.

Згідно з концепцією неправильних уявлень працівників, кількість праці, пропонованої найманими працівниками, залежить від реальної зарплати, на яку вони сподіваються. Працівникам відомі їхня номінальна зарплата, але невідомий майбутній загальний рівень цін. Щоразу, коли рівень цін зростає, реакція національної економіки на це зростання залежить від того, чи правильно працівники передбачили цю зміну. Якщо їхнє передбачення правильне, то не відбувається жодних змін ні в попиті на працю, ні в її пропозиції, і зайнятість залишиться на попередньому рівні.

Однак якщо в національній економіці відбулося непередбачене зростання цін, то рівень реальної зарплати знижується. Оскільки фірми володіють ширшою і точнішою інформацією, ніж працівники, то виявивши зниження реальної зарплати, фірми наймають більше працівників і виробляють більший обсяг продукції. Працівники ж уважають, що рівень цін нижчий, а реальна зарплата вища, хоча це насправді не так. Це неправильне уявлення спонукає їх пропонувати більше праці. Тому обсяг національного продукту збільшується. Загалом з теорії неправильних уявлень працівників випливає, що відхилення цін від їх очікуваного рівня змушує працівників змінити пропозицію своєї праці. Відтак ця зміна пропозиції праці змінює обсяг продукції, який виробляють фірми. Ось чому крива короткострокової сукупної пропозиції має додатний нахил.

3. В макроекономіці існує теорія, яка пояснює висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції недосконалою інформацією учасників ринкового процесу. Ця теорія виходить із того, що кожен виробник продукує одне благо, а споживає багато благ. Оскільки кількість товарів і послуг у розвинутій економіці дуже значна, виробники не спроможні пильнувати всі ціни одночасно. Вони уважно стежать за цінами на ті балага, які виробляють, і менш пильно - за цінами на блага, які споживають. Унаслідок недостатньої інформації вони можуть плутати зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін. Ці помилки впливають на рішення, які вони ухвалюють щодо величини пропозиції благ, і ведуть до виникнення в короткостроковому періоді прямої залежності між рівнем цін і обсягом національного продукту.

У ринковій економіці, як відомо, виробники ухвалюють рішення щодо виробництва конкретного продукту на підставі ціни цього блага стосовно до інших благ. Якщо відносна ціна блага висока, то в його продуцентів є добрі стимули до виробництва більшої його кількості. Якщо відносна ціна блага низька, виробники працюватимуть менше, віддаючи перевагу, наприклад, дозвіллю. Для прикладу візьмімо фермерів, які вирощують цукрові буряки. Коли фермери ухвалюють свої виробничі рішення, вони ще не знають відносної ціни свого продукту. Припустімо, що наші фермери зауважили зниження ціни на свою продукцію до того, як вони усвідомили, що водночас відбулося зниження цін на низку інших виробів, які вони купують як споживачі. Продуценти цукрового буряка можуть дійти висновку, що виробництво цього продукту є тепер невигідним і скоротять посіви під ним.

Інший випадок - відбулося зростання загального рівня цін, якого фермери не очікували. Тому, спостерігаючи підвищення цін на цукрові буряки, вони не впевнені, чи підвищилися ціни на інші товари. Фермери можуть дійти висновку, що зростання номінальної ціни цукрового буряка свідчить і про певне підвищення його відносної ціни. Тому вони збільшать обсяги виробництва своєї культури. За несподіваного зростання цін так поводяться всі виробники, котрі раціонально, але помилково вважають, що відносні ціни благ, які вони виробляють, зросли. Тому виробники працюють наполегливіше й виробляють більший обсяг продукції. Звідси можна зробити висновок про те, що короткострокова крива має додатний нахил.

4. Окремі економісти пропонують ще одну версію пояснення висхідної траєкторії кривої короткострокової сукупної пропозиції - негнучкість цін. Згідно з цією версією, фірми не одразу змінюють ціни на свої товари і послуги у відповідь на зміну попиту. Іноді ціни визначаються довгостроковими угодами між фірмами і споживачами. Нерідко навіть без формальних угод фірми не змінюють цін на свою продукцію, щоб частими змінами цін не відштовхнути покупців. Повільна зміна фірмами цін зумовлена почасти й тим, що зміна цін повязана з так званими витратами меню - витрати на підготовку, передрук каталогів і т.д. Унаслідок цього ціни можуть бути негнучкими в короткостроковому періоді.

Для зясування впливу негнучких цін на сукупну пропозицію припустімо, що фірми заздалегідь повідомили про свої ціни, виходячи з наявних економічних умов. Відтак у національній економіці відбулося несподіване зменшення пропозиції грошей, що знижуватиме загальний рівень цін у довгостроковому періоді. У відповідь на зміну економічних умов одні фірми одразу знизять ціни на свої товари і послуги. Інші фірми, щоб уникнути додаткових збитків, повязаних із витратами меню, відкладають зниження цін. Проте обсяг продажу цих фірм скорочується, бо їхні ціни надто високі. У результаті ці фірми зменшують обсяг виробництва і зайнятість. Інакше кажучи, негнучкість частини цін у національній економіці веде до того, що в короткостроковому періоді існує пряма залежність між рівнем цін і обсягом виробництва.

Отже, в макроекономіці існує чотири теорії, які пояснюють висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції. Всі ці теорії виходять із того, що обсяг національного виробництва відхиляється від його природного рівня, коли рівень цін відхиляється від очікуваного. Однак додатний нахил кривої спостерігається не завжди, бо економічні агенти коригують свої неправильні уявлення, ціни стають гнучкими, інформація - повною, номінальна зарплата змінюється, і тому крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною.

1.2.5 Чинники сукупної пропозиції в короткостроковому періоді

Крива короткострокової сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію в короткостроковому періоді впливає низка чинників. Їх можна поділити на дві групи: а) цінові; б) нецінові.

До цінових чинників, які визначають нахил короткострокової кривої , належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції й підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива короткострокової сукупної пропозиції стає крутою. Крутіша крива, як уже згадувалося, означає, що збільшення сукупного попиту в основному трансформується у зростання цін і слабо впливає на обсяг виробництва.

Для країн із низькими середніми темпами інфляції крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є відносно пологою. У цих країнах коливання сукупного попиту вагоміше впливають на обсяг виробництва і слабо позначаються на цінах. Країнам з високими темпами інфляції й нестабільним сукупним попитом відповідають крутіші криві короткострокової сукупної пропозиції. Тут зміна сукупного попиту слабше впливатиме на обсяг виробництва порівняно з країнами, для яких криві пологіші.

Основними ціновими чинниками короткострокової сукупної пропозиції є такі. По-перше, змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за межі природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення "слабин" у виробництві - проблеми із забезпеченням сировиною, транспортом тощо).

По-друге, структурні та природні умови (неодночасне досягнення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.

По-третє, зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва); розширення збуту на дорогих ринках - віддалених, захищених митом, корумпованих тощо).

По-четверте, інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.).

Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цін чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю продукції.

До нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Нецінові чинники переміщують криву короткострокової сукупної пропозиції вправо або вліво. Економісти поділяють нецінові чинники короткострокової пропозиції на два види - реальні і номінальні.

Реальні змінні впливають на сукупну пропозицію як у короткостроковому, так і довгостроковому періодах. Основними реальними змінними сукупної пропозиції є, по-перше, обсяг ресурсів - природні і трудові ресурси, капітал і технологія та ефективність їх застосування - продуктивність праці, енерго- та матеріаломісткість продукції. Збільшення обсягу ресурсів і підвищення ефективності їх використання переміщує короткострокову (і довгострокову) криву вправо.

По-друге, інтеграція країни у світову економіку - участь країни в міжнародному поділі праці; рівень протекціонізму тощо. Зростання рівня відкритості національної економіки забезпечує ефективніше використання ресурсів і крива переміщується вправо. І навпаки, підвищення рівня протекціонізму переміщує криву вліво.

По-третє, додаткові витрати на підприємницьку діяльність (надмірні витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування виробничої діяльності чи відкриття банківського рахунку або правова нестабільність) зменшують масштаби підприємницької діяльності. В результаті і короткострокова, і довгострокова криві переміщуються вліво.

Номінальні змінні впливають лише на криву короткострокової сукупної пропозиції, переміщуючи її вліво або вправо, а природний рівень виробництва і довгострокова крива не змінюються. Основними номінальними неціновими змінними, що впливають на сукупну пропозицію в короткостроковому періоді, є, по-перше, рівень цін на ресурси - рівень зарплати, процентні ставки, рента за землю та ін. Зростання цін на ресурси переміщує криву короткострокової сукупної пропозиції вліво. І навпаки, зниження цін на ресурси переміщує цю криву вправо.

По-друге, на короткострокову криву впливають інституційні чинники, які творять макроекономічне середовище, в якому функціонують ділові одиниці національної економіки. Так, несприятливе макросередовище, яке складається, наприклад, в умовах підвищення непрямих податків (податку на додану вартість, податку на майно підприємств, соціальних податків) або плати за використання природних ресурсів переміщуватиме криву короткострокової сукупної пропозиції вліво. І навпаки, сприятливе макроекономічне середовище сприяє інвестиційному процесові, що підтримує стабільні темпи економічного зростання.

По-третє, на короткострокову сукупну пропозицію впливає структура ринків товарів і послуг. Наприклад, монополізація внутрішнього ринку вітчизняними фірмами або фірмами інших країн зменшує обсяг національного продукту і короткострокова крива переміщується вліво.

Нарешті, існує ще одна важлива номінальна змінна, яка впливає на положення короткострокової сукупної пропозиції, - очікуваний економічними агентами рівень цін. Якщо, наприклад, економічні агенти очікують вищого рівня цін, то вони встановлюватимуть вищу заробітну плату, що зменшуватиме прибутковість виробництва і кількість товарів і послуг, вироблених за кожного рівня цін. Тому короткострокова крива сукупної пропозиції переміщуватиметься вліво. І навпаки, за нижчого очікуваного рівня цін короткострокова крива переміщуватиметься вправо.

Номінальні змінні не впливають на природний обсяг виробництва за умов досконалої конкуренції принаймні тоді, коли в довгостроковому періоді ціни й заробітна плата є абсолютно гнучкими, як у напрямі підвищення, так і в напрямі зниження. Однак негнучкість номінальних змінних у довгостроковому періоді веде до того, що вони можуть впливати на природний рівень виробництва і переміщувати криву довгострокової сукупної пропозиції. Наприклад, перехід на початку 1970-х років до системи плаваючих валютних курсів означає, що ціни на імпортні ресурси, зокрема сировину, почали залежати від коливань валютного курсу. Зростання курсу валюти країни в довгостроковому періоді дає змогу продуцентам цієї країни збільшити імпорт ресурсів, бо для них ціни на імпортні ресурси знижуються. За таких умов витрати на одиницю продукції для даного обсягу виробництва знижуються. Обсяг національного продукту зростатиме, і крива довгострокової сукупної пропозиції переміщуватиметься вправо. Знецінення валюти країни в довгостроковому періоді супроводжується прямо протилежними наслідками.

На ціни на ресурси і на природний обсяг виробництва може впливати послаблення чи посилення панування постачальників ресурсів на світових ринках, тобто ринкова монополія. Така монополія дає змогу встановлювати вищі ціни на ресурси, ніж за наявності конкуренції. Прикладом може бути ринкова монополія країн ОПЕК на ринку нафти протягом останньої чверті століття. Чотириразове підвищення країнами ОПЕК цін на сиру нафту в 1973 р., яке називають нині першим нафтошоком, і повторне різке підвищення ними цін у 1979 р. (другий нафтошок) різко збільшили витрати на одиницю продукції й уповільнили темпи економічного зростання в багатьох країнах світу. До середини 80-х років ХХ ст. панування країн ОПЕК на ринку нафти суттєво ослабло. Ціни на сиру нафту впали, витрати виробництва й транспортування товарів зменшилися, в результаті обсяги національного продукту в країнах-імпортерах нафти почали зростати вищими темпами. У 1999 р. країни ОПЕК знову скоротили обсяги видобутку й експорту нафти, що спричинило швидке зростання цін на сиру нафту на світових ринках. У першій половині 2000 р. ціна на нафту коливалася в межах 25-30 дол. /барель порівняно з 12 дол. /барель у лютому 1999 р. Це може спричинити уповільнення темпів зростання обсягу виробництва в довгостроковому періоді.

1.3 Рівновага сукупних попиту і пропозиції

Від часу формування аналітичної економії два століття тому найгостріші суперечки точаться в ній навколо питання: чи існує в ринковій економіці внутрішній механізм, який обовязково спрямовує її до рівноваги за повної зайнятості? Застосовуючи мову сучасної економічної теорії, питання зводиться до того, чи завжди досягається макроекономічна рівновага навколо природного ВВП. У макроекономіці наявні два протилежні підходи до цього питання. Один підхід називають класичним. Він бере свій початок у працях Адама Сміта, Ж.Б. Сея та Дж.С. Міля і наголошує на існуванні в економіці могутніх сил самокоригування. Адепти класичного підходу вважають, що ціни й заробітна плата гнучкі, тому економіка дуже швидко досягає тривалої рівноваги за повної зайнятості після збурення. Тому, на думку прихильників класичного підходу, крива є вертикальною (або дуже крутою) і в короткостроковому періоді.