Управління процесом створення спільних бізнес-інкубаторів в сучасних умовах функціонування ринкової економіки

Локальна реструктуризація звичайно спрямована на перетворення окремого, найбільш проблемного аспекту діяльності підприємства в цілому або якогось із його підрозділів. Прикладами можуть слугувати передання об'єктів соціальної сфери, реструктуризація заборгованості, виділення одного чи кількох підрозділів (скажімо, ремонтних) у самостійне підприємство. При цьому часто не можна обмежуватися змінами тільки в одному напрямі. Так, виділення нової юридичної особи звичайно супроводжується зміною менеджменту й ОСУ. У цьому розумінні локальність реструктуризації скоріше визначає не обмеженість сфери її проведення, а пріоритетність і глибину перетворень, а вони вже зумовлять зміни в інших сферах. Комплексна реструктуризація, як правило, буде стратегічною, локальна ж може бути і стратегічною, і тактичною.

Етап 3. Вибір форми і методів реструктуризації. Це головний етап, що визначає ефективність усіх заходів. На зазначений вибір впливає багато факторів; вид реструктуризації та її цільова спрямованість, особливості конкретного підприємства, наявність фінансових та інших ресурсів, досвід і знання власників та вищих менеджерів, гострота проблеми тощо. Якщо реструктуризація має структурний характер, то під впливом даних факторів може бути обрана одна з таких її форм: розукрупнення підприємства (розділення його на два чи більше юридичне самостійних господарюючих суб'єкти); укрупнення підприємства (збільшення вартості його активів завдяки об'єднанню декількох господарюючих суб'єктів в одну юридичну особу); адаптація організаційної структури управління підприємством; зміна організаційно-правової форми господарювання.

Фінансова реструктуризація спрямована на підвищення вартості, платоспроможності і стійкості підприємства. Залежно від існуючих проблем використовують один з таких методів, продаж невикористаних основних фондів; купівлю необхідних основних фондів; зменшення запасів оборотних засобів шляхом реалізації надлишкової їх частини; скорочення дебіторської і кредиторської заборгованості; передачу частини майна в рахунок погашення заборгованості; продаж (покупку) акцій різних підприємств; продаж частини власних акцій; додаткову емісію акцій; проведення взаємозаліків; зменшення (збільшення) залучуваних кредитів.

Таким чином, підприємство має змогу обрати з численних форм і методів ті, які найбільшою мірою відповідають меті реструктуризації і дозволяють здійснити її у найкоротші строки та з найкращими результатами.

Етап 4. Розробка комплексної програми реструктуризації. Програма має являти собою набір заходів, для кожного з яких визначено строки реалізації, осіб, відповідальних за виконання, та очікувані результати. Під час формування програми доцільно використати прогресивні методи ("дерево цілей", сітьове планування, оптимізаційні моделі та ін.). Підвищити обгрунтованість програми допомагає розробка альтернативних варіантів її реалізації, оцінка економічної ефективності кожного і вибір оптимального з огляду на існуючі обмеження. Коли йдеться про стратегічну реструктуризацію (а також у багатьох випадках тактичної реструктуризаці), слід розробити бізнес-план.

Етап 5. Управління процесом реструктуризації. На цьому етапі контролюється хід реалізації накресленої програми, проводиться її ретельний аналіз і у разі потреби вносяться корективи.

Успіхи у перетворенні діяльності конкретного підприємства залежать, насамперед, від його власних зусиль. Проте без підтримки держави цей процес надто затягується, що вже призвело до дуже серйозних наслідків для всієї економіки країни. Тому необхідно на державному рівні визначити заходи, які створюють передумови для ефективного здійснення реструктуризації. До першочергових заходів належать:

1. Розробка нормативно-законодавчої бази, що регламентує цей процес. Сьогодні немає єдиного документа з цього важливого питання економічного реформування. Окремі аспекти реструктуризації порушуються у різних нормативних актах, але більшість аспектів досі не врегульовано.

2. Створення методичного забезпечення, яке компенсує брак досвіду в цій справі у більшості українських менеджерів.

3. Створення спеціального фонду, першоджерелом якого можуть бути кошти, одержані від приватизації. Фінансова допомога може надаватися підприємствам усіх форм власності за наявності аргументованого бізнес-плану на зворотній і платній (процентна ставка за кредит) основі.

4. Розробка механізму реструктуризації боргів реорганізованих підприємств. Нагромадився величезний обсяг невиконаних фінансових зобов'язань (зокрема, через гіперінфляцію, яка відбулася свого часу), що робить для багатьох підприємств реструктуризацію або неможливою, або безперспективною. У цьому відношенні певний інтерес може становити досвід післявоєнної Японії, уряд якої дозволив підприємствам провадити "очищення" балансу, тобто розділяти його на старі та нові рахунки; у процесі реструктуризації підприємство діяло у рамках нового рахунку, а старі рахунки піддавалися аналізу і по завершенні реструктуризації зливалися з новими. Такий підхід дає змогу тимчасово вирішити фінансові проблеми і не вдаватися до напівзаконної реструктуризації, копи на балансі одного підприємства залишаються безнадійні борги і воно в наступному ліквідується, а новостворене "чисте" підприємство продовжує свою діяльність.

5. Розширення взаємодії у ході реструктуризації банків та підприємств. Поряд з потрібними підприємствам фінансовими ресурсами банки мають кваліфікованих спеціалістів і значний досвід роботи з широким колом клієнтів, що створює передумови для ефективної реструктуризації при взаємній заінтересованості сторін. Проте у банків відсутні стимули до такої діяльності. Інвестиції в реструктуризацію або її кредитування -- це, по-перше, операції високоризиковані, а по-друге, вони вимагають "довгих" грошей. Отже, банк очікуватиме високого результату, відповідного його ризику, і матиме джерело одержання необхідних коштів. Для створення такого джерела можна вивільнити від оподаткування ту частину банківського прибутку, яка використовується на проведення реструктуризації. Крім усього іншого, це створить передумови фінансування підприємств за рахунок власних коштів банку, не наражаючи на ризик кошти його клієнтів. Для надійних, міцних банків, що стабільно виконують усі економічні нормативи, є можливим зниження норми резервування, проте цей привілей має бути скасований при перших же порушеннях встановлених НБУ показників. Необхідно також створити механізм вступу банку в право власності на реструктуризоване підприємство. Зокрема, є можливою передача в управління банку частини державного пакета акцій на конкретних умовах (наприклад, проведення реструктуризації з певними результатами). В разі успішного досягнення накреслених цілей банк одержує у власність заздалегідь обумовлений пакет акцій. При цьому, безперечно, спід передбачити відповідальність банків за погіршення стану реструктуризованих підприємств і визначити способи компенсації збитків, завданих необгрунтованими перетвореннями.

6. Створення механізму залучення іноземних інвесторів до реструктуризації вітчизняних підприємств, що дасть змогу не лише одержати необхідні кошти, а й використати багатий зарубіжний досвід. [12]

2.3 Приклади типових проблем підприємств України

1. Перший рівень - внутрішнє середовище

Труднощі із сировиною, погане матеріально-технічне постачання

Низька якість продукції, що випускається.

Недостача фінансових ресурсів.

Застаріле обладнання.

Погані умови праці.

Недостача житла.

Застаріла технологія.

Недостатня гнучкість виробництва.

Висока собівартість продукції.

Низька зарплата працівників.

Недосконала організація праці.

Довгий термін освоєння нових видів продукції.

Невисока трудова і виконавська дисципліна.

Низький рівень механізації й автоматизації.

Високі ціни на енергоресурси.

Монополія постачальників.

Високі темпи інфляції в країні.

Високі податки.

Нестабільність політичної й економічної ситуації у країні.

Корупція державних чиновників.

1.21. Необхідність здійснювати передоплату ще не отриманих товарів і послуг.

1.22. Недосконалість правової і законодавчої бази в країні.

1.23. Повільні банківські взаєморозрахунки.

2. Другий рівень - зовнішнє середовище

Погане знання ринку, слабка робота з клієнтом.

Погано розроблена фінансова політика на підприємстві.

2.3. Неопрацьована інвестиційна політика (внутрішня, зовнішня) на підприємстві.

2.4. Слабка участь підприємства в процесі приватизації і постприватизації.

2.5. Слабка кваліфікація, недостатній потенціал фінансових і економічних служб.

2.6. Невміння працювати з цінними паперами.

2.7. Слабка система бухгалтерського обліку і фінансового керування на підприємстві.

2.8. Низька якість, невисокий технічний рівень продукції, що випускається.

2.9. Слабке ув'язування промислової, торгової і фінансової діяльності на підприємстві.

3. Третій рівень -- глибоке, причинне бачення

3.1. Мотивація, зацікавленість, стимулювання персоналу.

3.2. Кваліфікація (управлінська, правова, економічна, соціально- психологічна) керівного персоналу.

Формування управлінської команди.

Розвиток інноваційного, творчого потенціалу в колективі.

3.5. Розвиток внутрішньої приватизації (формування реальної психології власника, почуття власності).

Створення механізмів саморозвитку на підприємстві.

Розробка стратегії розвитку підприємства.

Внутрішня система інформування персоналу.

Внутріфірмова культура й етика взаємин усередині і поза підприємством.

Гнучка, ефективна внутрішня оргструктура.

Розвита зовнішня інфраструктура (ділова мережа).

Активний маркетинг. [45]

Досвід українських консультантів показує, що при спробі самостійного визначення проблем клієнти звичайно обмежуються першим рівнем, тобто позиціями зовнішнього і внутрішнього середовища. З позицій зовнішнього середовища вони обвинувачують у своїх невдачах високі ціни, податки, темпи інфляції, економічну і політичну нестабільність і т.д., а з позицій внутрішнього середовища --недостачу фінансових ресурсів, що застаріли устаткування і технології, недосконалу організацію праці і т.д.

У кращому випадку керівники називають також деякі проблеми в рамках другого рівня -- погане знання ринку, низька конкурентноздатність продукції, низька кваліфікація, невміння працювати з цінними паперами і т.д. І майже ніколи клієнти без допомоги консультантів не виходять на глибоке, причинне бачення ключових проблем на третьому рівні: зацікавленість, розвиток інноваційного потенціалу, розробка стратегії розвитку, активний маркетинг і т.д.

Оскільки ці проблеми є ключовими, те саме з них потрібно починати рішення. Тільки на їхній основі можуть бути вирішені проблеми другого і першого рівнів. Тому після діагностики перше, для чого необхідно запросити консультантів -- це рішення ключових проблем третього рівня. З перерахованих проблем цього рівня рекомендується почати з розробки стратегії розвитку підприємства.

Саме розробка нової стратегії дозволить зруйнувати стереотип господарського мислення.

2.4 Заробітна плата консультантів у світі

Консалтинг є однієї із самих високооплачуваних професій. На Заході помічник консультанта одержує мінімум $30-40 тисяч у рік, а зарплата консультантів зі ступенем MBA (MASTER OF BUSINESS ADMINISTRATION) чи після 5 років роботи може досягати $100-125 тисяч у рік. Українські консалтингові фірми нерідко платять співробітникам майже за світовими розцінками. Наприклад, помічник консультанта в представництві великої консалтингової фірми в Києві одержує приблизно $20-25 тисяч у рік. У фірмі Прайс Вотерхауз бізнес - аналітик початкового рівня на постійній роботі може расчитывать приблизно на $1,5 тисяч на місяць, а на тимчасовий - на $20 у день. Незалежні консультанти зі стажем і ім'ям можуть заробляти влоть до $200 за годину.

3. Бізнес центр - в Бізнес-інкубатор. Новий підхід до майбутньої роботи ССК «Бізнес центр НОУ-ХАУ»

3.1 Що таке Бізнес - інкубатор? В чому його відмінність від Бізнес центру?

Новий етап науково-технічної революції зажадав і нових організаційних форм забезпечення науково-технічного прогресу, форм, орієнтованих на відновлення сформованих науково-технічних і виробничих структур. Тому весь дрібний інноваційний бізнес -- від невеликих дослідницьких компаній до винахідників-одинаків -- був підтриманий державними структурами практично всіх розвитих капіталістичних країн. Головними в державній політиці цих країн є забезпечення благоприємних умов «інноваційного клімату», внесення елементів свого роду органічної системи управління на макрорівні -- у взаєминах держави і дрібного інноваційного бізнесу. При цьому -- на відміну від впливу на вже сформований економічно й організаційно великий бізнес -- держава основні зусилля направляє на початкові і «предпочаткові» періоди становлення дрібних новаторських фірм.

Стартові гроші -- не єдиний дефіцитний ресурс для знову виникаючих компаній. В останні роки дрібному бізнесу надається практично весь асортимент послуг, необхідний для його становлення. Ідея повного забезпечення дрібних фірм усім необхідним знайшла вираження в організації «інкубаторних» програм. Головне призначення «інкубаторів»--допочаткова і первісна підтримка дрібного, переважно інноваційного, підприємництва, допомога «схованим» підприємцям, що хочуть почати власну справу.

Бізнес- інкубатор як одна з форм такої підтримки значно полегшує розвиток нових фірм. У різних закордонних джерелах інкубатори іменуються по-різному, наприклад «інноваційний центр», «підприємницький центр», «технологічний бізнесцентр» і ін. Однак відмінною рисою даної форми організації являється те, що в першу чергу така структура займається розвитком не конкретного товару, а незалежного суб'єкта, що хазяйнує. Останні роки відзначені бурхливим ростом бізнес-інкубаторних структур. Так, у США в 1987 р. діяло 170 інкубаторів, розташованих у 28 штатах, причому їхнє число подвоюється кожні два роки.

Перші інкубатори з'явилися наприкінці 70-х -- початку 80-х років і дотримували двох стратегічних ліній. Перша укладалася в перебудові старих будинків, що пустують, таких, як школи, фабрики, складські приміщення, і здачі їх в оренду. Ця стратегія базувалася в першу чергу на наданні знову створюваним фірмам приміщень. Друга стратегія також передбачала виділення приміщень; однак основним у ній ставало надання всякого роду послуг і патронаж фірм. У розвитих капіталістичних країнах при створенні і функціонуванні бізнес-інкубаторів практично використовується тільки друга стратегія. У сучасних українських умовах, насамперед при украй високих ставках за оренду приміщень і офіційних і неофіційних витратах по забезпеченню їхньої схоронності, навіть перший напрямок є дуже істотною формою підтримки і, можливо, що визначає при розробці стратегії.

У розвинутих капіталістичних країнах інкубатори організуються і фінансуються за рахунок коштів місцевих органів влади, університетів та інших навчальних закладів, промислових корпорацій, субсидій (часто безповоротніх) від центрального уряду. Разом з тим діяльність бізнесів-інкубаторів базується на використанні значних обсягів капіталізованих коштів, тобто коштів, уже вкладених у нерухомість і науково-виробничі фонди, причому мова йде про довгострокові і ризиковані вкладення. Таким чином, створення бізнес-інкубаторів можуть дозволити собі тільки досить стабільні у фінансовому відношенні структури. Слід зазначити, що створення значного числа бізнес-інкубаторів, що діють у технопаркових структурах при університетах у розвинутих капіталістичних країнах, порозумівається в чималому ступені і тим фактом, що університети за свою багаторічну, іноді і вікову, історію сформували досить великі фінансові й інші фонди і є великими власниками землі й іншої нерухомості.

3.2 Методичні рекомендації з формування і функціонування бізнес-інкубаторів

Доцільно виділити наступні основні аспекти методичного плану формування і функціонування бізнесів-інкубаторів, облік яких обов'язковий при створенні цих нових для українських умов інноваційних структур.

На попередньому етапі формування бізнес-інкубаторів і стимулювання інноваційної діяльності варто чітко визначити, що відмінною рисою бізнес-інкубатора від усіх підприємницьких структур є специфічний характер продукту, що випускається ними. Продукт діяльності бізнес-інкубатора-- незалежний суб'єкт, що хазяйнує, добре адаптований до функціонування в специфічних умовах зовнішнього ринкового середовища. Дана особливість є визначальної при розгляді принципових підходів при організації бізнес-інкубаторів. їхнє функціонування припускає більш сприятливе зовнішнє середовище для знову створюються суб'єктів, що хазяюють, (інкубуючих фірм) за рахунок надання цілого ряду послуг або за цінами, значно більш низьким, чим поза інкубатором, або безкоштовно. Тому якісною характеристикою, що визначає потенційну результативність функціонування бізнес-інкубатора, є співвідношення між умовами зовнішнього економічного середовища й умовами, скоректованими за рахунок бізнес-інкубатора для інкубуючоі фірми. Варто підкреслити, що надання тих чи інших послуг бізнес-інкубатором -- лише кошт, що забезпечує «виробничий» процес у цій специфічній структурі.

На цьому ж етапі повинні бути чітко визначені якісні параметри фірм, що користуються підтримкою бізнес-інкубатора. Фактично мова йде про розробку бізнес-плану, але його особливістю є те, що він базується не тільки на вивченні визначеного ринку товарів і послуг і пошуку свого місця на цьому ринку, але і на вивченні механізмів становлення фірм у залежності від конкретних соціально-економічних умов, прогнозуванні найбільш перспективних видів діяльності, пошуку способів і конкретних мір формування конкурентоздатних незалежних господарських суб'єктів для реалізації цих видів діяльності.

3.3 Сфера діяльності і види послуг, наданих бізнес-інкубатором

консалтинг бізнес центр інкубатор

У цьому підрозділі інвесторам надаються необхідні зведення про характер діяльності бізнес-інкубатора для формування в них чіткого розуміння умов і характеру вкладень капіталу в дану сферу.

Характеризуються поточний стан і перспективи галузі (галузей), у якій передбачається діяльність інкубуючих фірм. У залежності від цього визначається і спеціалізація бізнес-інкубатора. Однак на відміну від інших сфер підприємницької діяльності бізнес-інкубатори можуть і не мати яскраво вираженої галузевої спеціалізації, а характер їхньої діяльності визначається в більш значному ступені комплексністю наданих інкубуючим фірмам послуг і параметрами, по яких здійснюється добір цих фірм.

Діяльність бізнесі-інкубаторів поза залежністю від спеціалізації носить характер інноваційної діяльності без заздалегідь визначеної ефективності вкладення капіталу, тобто інвестор виступає, як правило, у виді венчурного капіталіста, але його діяльність може розглядатися і як благодійна (як діяльність спонсора), що при відповідної правовому проробленні даного питання (особливо в сфері оподатковування) може бути дуже привабливим для потенційних інвесторів.

Описуються чи нова досягненна продукція, нові ринки і споживачі (покупці), нові потреби, нові компанії й інші економічні і соцільно-політичні тенденції і фактори, здатні внести позитивний чи негативний вплив на реалізацію проекту. Необхідно обговорити можливість виходу бізнесу на зовнішній ринок.

Визначаються джерела статистичної й іншої інформації, використовувані для опису тенденцій розвитку галузі.

3.4. Характеристика організації, на базі якої пропонується формування бізнес-інкубатора

Для утворюваного бізнес-інкубатора важливо визначити . причину впевненості в успіху і показати, що формування його на базі даної організації є бажаним і перспективним. Для навчального, наукового центра доцільно представити матеріали, що підтверджують ефективність науково-дослідних розробок, їхню практичну спрямованість, можливість реалізації в інкубуючих фірмах. В умовах відсутності фінансових ресурсів для проведення наукових досліджень вказується наявність унікального устаткування і матеріально-технічної бази, що може бути надана науковим чи навчальним центром для діяльності бізнес-інкубатора.

При об'єднанні декількох фірм і створенні ними бізнес-інкубатора відзначається причина злиття. Звертається увага на те, що якщо одна з фірм, що зливаються несла збитки (особливо це стосується наукових і учбових центрів), те які заходи будуть початі при об'єднанні для того, щоб була усунута причина невдач і забезпечене процвітання компанії. При підрахунку сумарної власності компанії визначаються вік і вартість товарно-матеріальних коштовностей, терміни погашення заборгованостей, вік і стан основних виробничих фондів. При розробці питань злиття чи поділу фірм бажана допомога кваліфікованих юристів і бухгалтерів.

3.5 Бізнес - інкубатор -- одна з передумов розвитку підприємництва серед безробітних

Взагалі, лише підготовлений власник може отримати кредит, інвестицію та використати для створення підприємства виробничого напрямку з робочими місцями для безробітних. Це річ ризикована, без стартовою капіталу, офісу, знання юридичних тонкощів -- це майже безнадійна справа. Саме в такій скруті на допомогу має прийти бізнес-інкубатор. Така форма підтримки малого бізнесу набула широкої популярності в усьому світі. Схема започаткування бізнес-інкубатора полягає в тому, що ініціатор (ініціатори) його створення купують (або краще беруть в оренду) певний перспективний для бізнесу об'єкт (надились приклади із Голландії: колишні школа, пекарня, термінал порту), на базі якого обладнуються приміщення для малого бізнесу (офісів, майстерень, крамниць тощо).Перевагою такого підходу є економія загальногосподарських витрат підприємців, яким ці приміщення здають в користування (загальна охорона, прибирання, складські приміщення, копіювальна техніка тощо). Започаткуванню бізнес-інкубаторів має передувати велика підготовча робота. Насамперед, збирають загальну інформацію в регіоні (місті) про попит на площу для офісів, виробничих приміщень, про потенційні будинки, партнерів, вивчають доцільність створення бізнес-інкубатора і визначають цільові напрями (виробничий простір, послуги, бюджет). Далі складають план бізнес-інкубатора, використовуючи інформацію за місцем майбутнього розташування бізнес-інкубатора (місто, регіон), чинне законодавство з оподаткування, можливі субсидії, статистику цін тощо, про попит на комерційну діяльність, наявні та потенційні бізнес-інкубатори, про можливих партнерів та їхні фінансові можливості тощо. За концепцією створення та розвитку бізнес-інкубаторів, як одної о з етапів навчання безробітних основам підприємницької діяльності, затвердженої 12 жовтня 1997р директором Центру соціально-психологічної реабілітації "Гештальт" за погодженням з Державним центром зайнятості Мінпраці кінцевою метою бізнес-інкубаторів мають стати:

набуття незайнятим населенням теоретичних та практичних знань з питань ринкової економіки та малого підприємництва;

створення додаткових робочих місць для незайнятого населення; .

зростання середнього класу в країні як запоруки її майбутнього;

розвиток інноваційних технологій, ноу-хау тощо.

Бізнес-інкубатор мав вирішувати своє головне завдання щодо підтримки підприємців:

через надання обладнаного приміщення для офісу та офісних послуг;

складських приміщень і різноманітних послуг з лізингу;

консультаційної допомоги в різних сферах, та пошук різноманітних джерел фінансування.

За повідомленням директора Білоцерківського бізнес-інкубатора (М.Пааль) робота щодо створення цієї структури розпочалася під час реалізації державної програми "Соціальна адаптація військовослужбовців" після скорочень у запас фахівців військової частини в Білій Церкві. Бізнес-інкубатор на пільгових умовах узяв в оренду у будівельного комбінату семиповерхову будівлю площею 2,4 тис. м терміном на 10 років. Інкубатор працює лише вісім місяців. Тут розташовано 22 малих підприємства. Підприємці укладають угоди з адміністрацією бізнес-інкубатора терміном до 12 місяців, які можуть бути продовжені ще до 12 місяців. Бізнес-інкубатор надає офісні і виробничі приміщення і бізнес-послуги. Підприємцям-початківцям (до двох років від дня реєстрації) надають пільги з платежів. У бізнес-інкубаторі вже закінчено навчання бізнесу двох груп загальною чисельністю 31 чол. За його словами, далеко не всі, хто закінчив навчання, започаткували власну справу. Проте в багато випадків, коли ті, хто це зробив, створюють нові робочі місця і беруть на роботу своїх колишніх «однокашників». Бізнес-інкубатор одержав фінансову допомогу за програмою понад 40 тис. грн.. США і понад 40 тис. грн.. субсидій. Як стверджує М.Пааль, без такої підтримки, за неплатоспроможності населення (особливо безробітних), неможливі були б не лише навчання безробітних, а й підтримка новостворених підприємств. Отже, є відмінність бізнес-Інкубаторів у Голландії, де вони мають доходи, що покривають витрати, тобто є бізнесом, котрий привабливий для підприємців, від тих, що створюються в Україні, оскільки тут головним завданням є допомога їм на етапі становлення. Тобто нині започаткування бізнес-інкубаторів не є чисто доходним бізнесом. На це. Гадаю, зважили, готуючи рішення про проведення експерименту щодо створення системи активної зайнятості населення шляхом розбудови інфраструктури підтримки малого підприємництва за Меморандумом, підписаним керівниками Державного центру зайнятості, Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів, Спілкою кооператорів і підприємців України й Київ Менеджмент Консалту. Зокрема, Державний центр зайнятості Мінпраці за Меморандумом, поряд з організаційними питаннями, займатиметься:

-- наданням матеріальної, в тому числі фінансової, допомоги підприємцям для виконання проектів і програм, що реалізовуватимуться в межах експерименту безпосередньо, і з використанням можливостей Української асоціації бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів, за призначенням та в межах, що встановлюватимуться конкретними угодами;

-- у разі підтримання проектів, які передбачають створення бізнес- інкубаторів або центрів підтримки підприємництва, -- наданням відповідних приміщень для цієї мети через місцеві органи виконавчої влади на пільгових умовах, або на безоплатній основі та на тривалий термін (10 років і більше);

-- залученням до експерименту інших зацікавлених організацій і джерел фінансування.

Подібні завдання покладено й на Українську асоціацію бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів. Взагалі, йдеться про стратегічну необхідність допомогти тим, хто має хист і бажання зайнятися підприємницькою діяльністю. Адже це не лише грн.`зайнятість таких громадян, а й створення нових робочих місць для безробітних, найнезахищеніших категорій -- жінок, молоді тощо; зменшення фінансового навантаження на Державний фонд сприяння зайнятості і, насамкінець, -- зростання добробуту громадян України.

3.6 Оцінка потреб ринку в послугах бізнес-інкубаторів

У цьому розділі інвестору приводяться факти, щоб переконати його в тім, що розглянутий проект буде мати значний ринковий успіх. Ринкові оцінки даного проекту, засновані на системних дослідженнях і аналізі ринкового середовища, впливають на обсяг ділової активності, визначають розміри необхідних інвестицій. Однак більшість авторів проектів випробують труднощі при підготовці й обґрунтуванні ринкових досліджень і аналізу, особливо коли прагнуть довести потенційним інвесторам справедливість і досяжність своїх оцінок потреби ринку в послугах інкубатора.

Особлива увага приділяється аналізу ринкового середовища з метою з'ясування потреб знову створюваних фірм у послугах і видах підтримки. Доцільно розробити пріоритетну шкалу таких потреб як для оцінки того, що може надати бізнес-інкубатор, так і з позицій наступного забезпечення зворотності наданих на підтримку засобів і відповідно економічній ефективності функціонування інкубатора. У цьому випадку оформляється типовий договір, що укладається між інкубатором і інкубуючею фірмою, визначаються перелік основних послуг інкубатора і характер користування ними інкубуючею фірмою, вказуються шляхи і розміри винагороди бізнесу-інкубатора за здійснену діяльність; передбачаються певні обмеження по наступній діяльності фірми, що вийшла з інкубатора, що забезпечують інтереси бізнесу-інкубатора.

Доцільно також привести класифікацію потенційних клієнтів бізнесу-інкубатора. Така класифікація повинна бути здійснена по родинних, однорідних групах (основним ринковим сегментам). Ре критеріями можуть бути:

сфера діяльності;

місцезнаходження;

структура;

обсяг продажів;

- чисельність персоналу;

рівень і характер необхідної підтримки.

зобов'язання, прийняті інкубуючею фірмою по фінансовим і іншим взаєминам з інкубатором після завершення циклу інкубації.

Класифікація виправдана і практично доцільна для будь-якої фірми. Однак визначення принципів її проведення повинне відповідати обраної спеціалізації бізнесу-інкубатора.

Невід'ємною частиною даного розділу є оцінка Передбачуваного обсягу діяльності інкубатора, максимального, а також найбільш доцільної кількості фірм, що користаються послугами інкубатора одноразово. При цьому визначається оптимальний час перебування фірми в інкубаторі. Розробляються критерії, по яких оцінюється ступінь пільгової підтримки інкубуючої фірми на різних етапах її становлення. Фактично на цих даних базуються і вимоги до обсягу фінансових і матеріальних ресурсів, що забезпечують діяльність інкубатора. Проробляються питання про диверсифікованість і залучення до діяльності бізнесу-інкубатора, сформованого і заснованого на базі одного наукового центра, інших наукових центрів для здійснення діяльності в суміжних галузях наук.

Найбільш перспективним предоставляється спеціалізація бізнес-інкубаторів на підтримці фірм, що здійснюють вихід на ринок, у тому числі на світовий, з якісно новими товарами, як правило, виробленими з використанням нових технічних і технологічних принципів, що забезпечують практичне застосування фундаментальних і прикладних досліджень у виробництві товарів, наданні послуг, удосконалюванні організації виробництва і т.д.

Організаторами бізнесів-інкубаторів можуть бути поставлені і задачі соціально-економічного характеру: зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць, зниження рівня монополізму в тій чи іншій сфері діяльності, формування якісне нової структури виробництва і сфери послуг. У залежності від обраної спеціалізації бізнесу-інкубатора формуються і визначаються інші початкові параметри для створення даної структури:

- необхідний обсяг фінансових засобів;

матеріально-речовинне наповнення основних засобів бізнесу-інкубатора;

принципи добору потенційних клієнтів;

характер наданих пільг;

принципи взаємин з фірмами, що вийшли з бізнесу-інкубатора, і т.д. Розвиток бізнесів-інкубаторів може здійснюватися по розглянутим вище стратегічним напрямкам:

а) надання приміщень на пільгових умовах;

б) надання приміщень на пільгових умовах з визначеним набором послуг по забезпеченню життєдіяльності інкубуючих фірм.

У зв'язку з цим при розробці бізнес-плану створення і розвитку бізнес-інкубатора доцільно здійснити не тільки визначення спеціалізації інкубуючої фірми, але і виявити тісно зв'язаний з цим потенційний набір необхідних для инкубуючих фірм послуг. Фактично попереднім етапом розробки бізнес-плану інкубатора повинна бути розробка концепції організації бізнес-інкубатора, що припускає також необхідність виявлення основних потреб фірми, яка знову створюється.

Засновниками й організаторами бізнесів-інкубаторів у сучасних умовах можуть бути великі наукові і навчальні центри з залученням комерційних банків, інвестиційних фондів, що мають стабільне фінансове положення, тому що створення бізнес-інкубаторів можливо при наявності дуже значного обсягу фінансових ресурсів, як уже капіталізованих у нерухомість (будинку, приміщення), так і що забезпечують поточне фінансування діяльності бізнес-інкубатора. Специфіка діяльності бізнес-інкубаторів визначає, що надходження фінансових засобів від інкубуючих фірм, насамперед на першому етапі функціонування інкубатора (не менш 2--3 років), не в змозі покривати навіть поточні витрати на діяльність бізнес-інкубаторів. Великі навчальні і наукові центри, а також підприємства ВПК не можуть виступати як фінансового інвестора при організації й установі бізнес-інкубаторів через їхнє слабке фінансове положення. Однак саме на їхній базі і з використанням їхніх виробничих площ і наукових розробок, а також високого кадрового потенціалу створення бізнес-інкубаторів є найбільш ефективним і доцільним. У зв'язку з цим представляється наступний склад засновників і організаторів бізнес-інкубатора - великий науковий, навчальний центр + підприємство + могутній фінансовий чи агент спонсор. Бізнес-інкубатори на етапі їхнього становлення не можна розглядати як комерційні (хоча комерційна діяльність їх як одне з джерел фінансування чисто інкубаційної діяльності є можливою і навіть бажаною) і тим більше вони не можуть бути високорентабельною формою вкладення капіталу.

У залежності від обраної стратегії розвитку бізнесу-інкубатора повинна бути сформована й організаційно-технологічна структура бізнесу-інкубатора. При будь-якому варіанті стратегії обов'язкова наявність наступних основних високопрофесійних структур:

1. Експертну раду, що здійснює оцінку клієнтів для «витримки» відповідно до обраної спеціалізації бізнесу-інкубатора;

2. Керуючий блок бізнесу-інкубатора, у функції якого, крім звичайних функцій по керуванню незалежною господарською структурою, входять: а) розробка і коректування індивідуальної програми проходження інкубуючею фірмою всіх етапів її життєдіяльності в бізнесі-інкубаторі; б) визначення достатнього обсягу наданих інкубуючочої фірмі пільг (визначається індивідуально по кожної інкубуючій фірмі); в) вироблення економічної і фінансової політики взаємин з фірмами, що вийшли з інкубатора. Слід зазначити, що названі специфічні функції керуючого блоку бізнесу- інкубатора є найбільш складними в організаційному і правовому аспектах і при практичній реалізації можуть привести до серйозних негативних наслідків.

Оскільки функціонування бізнесу-інкубатора у визначеному регіоні сприяє рішенню відзначених вище соціально-економічних територіальних проблем, то при створенні бізнесу-інкубатора доцільна розробка засновниками й організаторами разом з місцевими органами програми підтримки і пільгового оподатковування розглянутих структур (при можливій аналогічній допомозі з боку федеральних органів влади).

3.7 Приклад роботи вже існуючого бізнес-інкубатора

Сьогодні бізнес-інкубатори в Україні знаходяться на стадії розвитку, але в майбутньому - це реальна підтримка підприємств, вдосконалення форми співпраці з владними структурами, громадськими організаціями, банками та фінансовими установами, широкими бізнесовими колами.

У колах економістів і менеджерів можна почути напівлегендарну історію про те, як наприкінці 50-х років один американець за безцінь орендував занедбаний вокзал, розділив його на невеликі приміщення, оснастив їх телефонами, найняв для консультацій юриста та економіста і почав дешево здавати офіси для бізнесменів-початківців. Результати перевершили всі сподівання. Невдовзі третина фірм, які потрапили під дах цієї структури, що стала називатися бізнес-інкубатором, уже міцно стояла на ногах. Це при тому, що зазвичай із 100 тих, хто приходить у бізнес, залишається в ньому не більше 10 -- 12. Бізнес-інкубатор виявився живильним середовищем для започаткованих фірм. Всі вони на етапі становлення, як правило, стикалися з одними і тими ж проблемами. І вирішувати їх стало набагато простіше, коли з'явилася можливість активно спілкуватися, враховувати помилки сусідів, обмінюватися досвідом, зрештою, разом переборювати бюрократичні перепони. Нестача бізнесової практики і знань частково компенсовувався порадами кваліфікованих консультантів, а стартові фінансові проблеми простіше вирішувалися під час користування дешевими приміщеннями та спільною інфраструктурою.

Успіх першого експериментального бізнес-інкубатора заохотив місцеву владу багатьох штатів США до початку широкого фінансування подібних ініціатив, надання пільгових кредитів та спонсорської допомоги.

Невдовзі бізнес-інкубатори стали з'являтися і в інших країнах. Цьому сприяло розуміння органами влади того, що функціонування таких структур приносить неабияку користь не тільки тим, хто набуває підприємницького досвіду в їх рамках, але й регіонам, в яких вони створюються. Завдяки діяльності бізнес-інкубатора зростає кількість робочих місць та зайнятість населення, скорочуються витрати місцевого бюджету, пов'язані з безробіттям; за рахунок пожвавлення економічної активності в регіоні збільшуються надходження до місцевого бюджету, розвивається регіональна інфраструктура, зростає рівень життя населення тощо.

Чому ж, незважаючи на вказані позитивні моменти у функціонуванні бізнес-інкубаторів, на світовий досвід їх діяльності, в Україні бізнес-інкубація не набула належного розвитку? На сьогодні реальних результатів у цій справі досягли тільки деякі регіони. Треба зазначити, що в усьому світі бізнес-інкубатори - це неприбуткові організації, які існують на кошти муніципалітетів чи спонсорів. Вони можуть бути самоокупними лише на 10-60%. Отже, держава, декларуючи підтримку підприємництва в Україні, повинна бути зацікавлена у створенні таких організацій, які б інкубували малі підприємства. Ця зацікавленість має виявлятися у реальній фінансовій підтримці, заохоченні спонсорів та кредиторів. Але цього ми поки що не бачимо.

Бізнес-інкубатори в Україні здебільшого існують за рахунок коштів міжнародних фондів, програм, грантів, кредитів і завдяки безкорисливій роботі окремих ентузіастів із числа бізнесменів, освітян, науковців та найпрогре-сивніших представників місцевої влади.

Діяльність бізнес-інкубаторів вкрай ускладнюється ще й тим, що українським законодавством до цього часу чітко не визначений юридичний статус подібних структур, не передбачено жодних пільг в оподаткуванні та кредитуванні тих фірм, що входять до їх складу.

Всупереч вказаним труднощам і проблемам на Поділлі, у Хмельницькому, бізнес-інкубатор все-таки створений і успішно функціонує. Це стало можливим завдяки активній зацікавленості у розвитку малого бізнесу обласної державної адміністрації та міської Ради, ректорату Технологічного університету Поділля та організаційній і фінансовій допомозі Європейського Союзу через програму TACIS . У рамках цієї програми у 1997 році при університеті був створений Регіональний центр перепідготовки та працевлаштування колишніх військовослужбовців та членів їх сімей (РЦПП), однією з провідних структурних одиниць якого і став бізнес-інкубатор.

Університет надав інкубатору належним чином підготовлене приміщення, оснащене найсучаснішою комп'ютерною та офісною оргтехнікою, що надійшла у вигляді технічної допомоги за програмою TACIS. Консультанти бізнес-інкубатора пройшли перепідготовку за спеціальною програмою, яка включала, зокрема, стажування у відповідних структурах за кордоном.

На конкурсній основі до складу бізнес-інкубатора відібрано кілька бізнес-структур, які за короткий термін не тільки підвелися на «власні ноги», але й стали причетні до створення економічної погоди в регіоні. Серед них можна відзначити асоціацію «Поділля Перший», кадрову агенцію «Кар'єра», незалежну громадську організацію "Менеджмент - Поділля" . Отримали підтримку на період становлення і деякі підприємства виробничої та невиробничої сфер. Бізнес-інкубатором надаються такі послуги:

оренда приміщення під офіс;

оренда комп'ютера, телефона, факса, ксерокса;

оренда конференц-зали;

допомога у бізнес-плануванні;

проведення експертизи бізнес-планів;

консалтинг із кадрових питань;

сприяння в працевлаштуванні;

сприяння в пошуку бізнес-партнерів;

допомога в отриманні бізнес-пропозицій;

надання юридичної адреси;

допомога в реєстрації фірми;

розробка і реєстрація логотипу і фірмового (товарного) знаку;

надання інформації про кредитні лінії та умови отримання кредитів;

сприяння в пошуку необхідного обладнання і отримання кредиту під нього;

послуги бухгалтера;

послуги перекладача;

послуги секретаря-референта.

Крім того, за сприяння бізнес-інкубатора може здійснюватися навчання кадрів за такими напрямками:

основи створення та управління МСП (очна і дистанційна форми навчання);

комп' ютерна підготовка для початківців;

комп' ютерна підготовка для бухгалтерів; ,

комп' ютерна підготовка для роботи в Інтернеті;

бухгалтерський облік з орієнтацією на міжнародні стандарти;

менеджер зовнішньоекономічної діяльності;

підготовка секретарів-референтів;

ділова англійська мова (з використанням інтенсивних методик навчання);

підготовка менеджерів-психологів;

перепідготовка на навчально-тренувальній фірмі.

Сьогодні бізнес-інкубатор Подільського регіону перебуває на стадії розвитку. Продовжується підбір перспективних фірм -- учасників, розширюється коло послуг, все більше уваги приділяється підтримці підприємств, що використовують сучасні постіндустріальні інформаційні ресурсо- та енергозберігаючі технології; вдосконалюються форми співпраці з владними структурами, громадськими організаціями, банківськими та кредитно-фінансовими установами, широкими бізнесовими колами. [19]

4. Організація безпеки життєдіяльності, охорони праці, пожежної безпеки на суб'єкті

4.1. Безпечні умови праці

Охорона праці - система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Задачами охорони праці на підприємстві є: постійне удосконалення організації роботи на підприємстві по створенню здорових і безпечних умов праці працюючих, попередження виробничого травматизму і професійних захворювань, упровадження передового досвіду і наукових розробок по охороні праці, здійснення за контролем стану охорони праці на виробництві.

4.2 Аналіз умов праці

У процесі роботи менеджера, що складає свою роботу з роботою оператора ЕОМ можуть мати місце досвіду і шкідливі виробничі фактори. Небезпечні фактори:

застосування напруги електричної силової мережі. Може з'явитися причиною поразки людини - электротравматизм, електроудари в результаті чого можуть виникнути різні порушення в організмі, у тому числі порушення і повне припинення діяльності органів дихання і кровообігу;

у випадку короткого замикання можлива пожежа, внаслідок чого виникають термічні і механічні травми;

комбіновані травми.

Шкідливі фактори:

- електромагнітні полючи, що може бути причиною професійного захворювання (на сучасних ЕОМ внутрішній захист);

- порушення параметрів метеоумов у робочому приміщенні, що може бути причиною дискомфорту праці і професійних захворювань;

Виявлені небезпечні і шкідливі виробничі фактори викликають необхідність проведення технічних, технологічних, організаційних і протипожежних заходів.

Відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТУ 12.2.007. 0-75, ЕОМ відносяться до першого класу електротехнічних виробів по засобам захисту від поразки електричним струмом, оскільки має електричну ізоляцію й елементи для заземлення.

Відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТУ 12.1.019 - 79 для забезпечення електробезпеки пристрою застосовуються захисні засоби, попереджувальна сигналізація.

У приміщенні, де встановлена ЕОМ, система вентиляції, опалення і кондиціонування повітря виконані у відповідності зі СНиП 204.05 - 96.

Відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТУ 12.1.005 - 88 робота оператора ЕОМ відноситься до категорії 1А (150 ккал/у годину), оскільки вона є сидячої, чи коштуючи зв'язана з ходьбою, але не потребуючої систематичної фізичної чи напруги підняття і переносу ваги.

Відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТУ 12.1.005 - 89 для категорії робіт 1А в таблиці 4. 2. 1. приведені оптимальні і досягнуті норми температур відносної вологості, швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень.

4.3 Виробниче висвітлення

Правильно виконане виробниче висвітлення поліпшує умови зорової роботи, знижує стомлюваність, сприяє підвищенню продуктивності праці і т.д.

По конструктивних особливостях, бічне природне висвітлення, але одного природного висвітлення не досить.

Згідно СНиП 11-4-79 у приміщеннях, де використовуються ЕОМ передбачене переважно використання люмінесцентних ламп.

В ССК «Бізнес центр НОУ - ХАУ» використовуються так звані лампи денного висвітлення.

Характеристика зорової роботи:

малої точності 1,0 - 5,0 мм; V розряд зорової роботи;

контраст об'єкта з тлом - великої;

тло темний;

при бічному висвітленні REO = 1%;

при спільному висвітленні REO = 0,6%

4.4 Протипожежна профілактика

По вибухонебезпечності описуваного приміщення відносяться до категорії Д. (згідно СНиП 11-90-81), оскільки в ньому присутні неспалені речовини і матеріали у твердому стані.

По займистості будівельні матеріали, з яких складається приміщення, відносяться згідно СНиП 11-2-80 до важкозаймистих, оскільки лад матеріали під впливом високої температури чи вогню займаються, чи жевріють, обвуглюються і продовжують горіти, чи жевріти обвуглюватися при наявності джерела запалювання, а після його видалення чи горіння тління продовжується.

По ступені вогнестійкості будинку приміщення описується згідно СНиП 11-2-80 відноситься до III ступеня вогнестійкості.

У практиці гасіння пожеж використовують наступні способи припинення горіння:

ізоляція вогнища чи горіння від повітря, зниження концентрації кисню в повітрі до значення, при якому горіння не може відбуватися;

охолодження вогнища (горіння) нижче визначених температур;

інтенсивне гальмування швидкості хімічних реакцій у полум'ї;

механічний зрив полум'я в результаті впливу на нього сильного струменя газу, води;

створення умов вогнеперегородження.

Система протипожежного захисту містить у собі:

застосування засобів пожежегасіння і відповідних видів пожежної техніки використання вогнегасників углекислотного (ОУ-5, ОУ-8) і порошкового (ОП-1, ОП-250);

застосування автоматичних установок пожежної сигналізації.

Висновки

У практику промислово розвитих країн із ринковою економікою вкладення засобів у покупку інтелектуального капіталу у формі послуг консультантів розглядається як не менше, а часто і набагато більш ефективні, чим покупка машин, устаткування і технологій. У Україні ж у цій сфері склалася парадоксальна ситуація: при наявності великого інтелектуального потенціалу в області економіки і керування його використання в період переходу до ринкової економіки істотно зменшилося. Старі державні форми примусового впровадження наукових знань практично зійшли на немає, а притягнення незалежних консультантів не одержало ще достатньо широкого поширення. При цьому більшість підприємств України знаходиться зараз у важкому економічному положенні, не в останню чергу саме тому, що вони не змогли знайти тих форм керування своєю діяльністю, що адекватні новим економічним умовам. Водночас та невеличка частина современно мислячих керівників, що усе ж вирішила звернутися до послуг консалтинговых агенств, уже відчула на собі ефект діагностики, финансово - економічного аналізу, визначення стратегічних цілей в умовах ринкового реформування, розробки програм оздоровлення і виходу з зони банкрутства, активного маркетингу, розробки асортиментної, фінансової, податкової й інвестиційної політики.

Спроби «заощаджувати» на рішенні проблем менеджменту призвели і призводять лише до збільшення цих проблем і величезним фінансовим і матеріальним утратам. Проте більшість українських керівників, не маючи відповідної інформації про консультаційні послуги і навичок використання консультантів, усе ще намагається гоїти хвороби своїх підприємств «домашніми засобами».

Водночас, ті з господарських керівників, що уже використовують консалтинг, не завжди можуть зіставити витрати і результати роботи консультантів, не вміють правильно використовувати їхньої послуги. Це призводить до витратного консультування, при якому засоби, виділені на покупку консультаційних послуг, можуть показатися витраченими впустую.

Значить - перспектива за функціонуванням таких посередників між виробником і прибутком, як консалтинговые фірми, консалтинговые центри, бізнес центри, а перспективнее - бізнес - інкубатори, завдяки роботі яких малий і середній бізнес стане на цивілізаційні рейки розвитку, минаючи таке застійне явище у вітчизняній економіці як тіньовий сектор. І держава від цього теж залишиться у виграйте - при невеличкій участі і сприянні долі підприємництва, одержувати непогані надходження в бюджет.

Список використаних джерел:

1. Закон Украины "О предпринимательстве"// Ведомости Верховной Рады Украины.-1991.-№14.

2. Закон Украины "О предприятиях""// Ведомости Верховной Рады Украины.-1991.-№24.

3. НАШ А. 01. 001-95 "Правила пожежної безпеки в Україні" від 14.06.95 №219/755.

4. Про затвердження положення про порядок організації та проведення конкурсів на право виконання консалтингових (консультаційних, аудиторських, юридичних та оціночних) послуг: Наказ.. 15.07.99// Финансовая консультация. - 2001.-№13-14. - с.91-95

5. Бланк И.А. Інвестиційний менеджмент. - К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 2005. -- 448 с

6. Девід Г. Гобелі. Менеджмент: Матеріали навчального семінару для українських викладачів економіки та бізнесу. -- К.: CEUME, 2006. --60 с

7. Гусєва Г.Д., Дорохова Л.В. Азбука коммерсанта или как делать деньги в бывшем СССР. - М.: МП "Галилея". - 2006. -с. 148

8. Под. Ред. Маниловского. Бизнес -- план. -- М.: Финансы и статистика. --2005.-е. 4-70

9. Посадский А.П., Хайниш С.В. Консультационные услуги в России. - М.: Финстатинформ.-2005. --176 с.

10. Черваньов Д.М., Нейкова Л.I. Менеджмент інноваційного розвитку підприємств Украіни.-К.: Знання.-2005. -- с.366

11. Баррет Рэнди. Аутсорсинговый маневр // Office.-2004. -№10. --с.16-17.

Размещено на Allbest.ru