Діяльність суб’єктів інвестиційного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНОТАЦІЯ

У магістерській роботі висвітлено теоретичні аспекти інвестиційної діяльності, шляхи та джерела залучення інвестицій в економіку країни.

Вказано основні засади формування регіональної інвестиційної політики, інвестиційні пріоритети економіки області, розглянуто основні критерії, які враховуються інвесторами при вкладанні коштів. Дана загальна оцінка інвестиційного потенціалу Чернівецької області.

Проаналізовано інвестиційні пріоритети та інвестиційно привабливі ланки господарського комплексу Буковини.

Запропоновано основні напрями діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування для покращення інвестиційної діяльності та сприяння інвестиційному процесу

ANNOTATION

In master's degree work the theoretical aspects of investment activity, ways and sources of bringing in of investments, are reflected in the economy of country.

Basic principles of forming of regional investment policy, investment priorities of economy of region, are indicated, basic criteria which are taken into account by investors at inlaying of facilities are considered. The general estimation of investment potential of the Chernivtsi region is given.

Investment priorities and investment attractive links of economic complex of Bukovina are analysed.

Basic directions of activity of organs of executive power and local self-government are offered for the improvement of investment activity and assistance to the investment process

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Основні поняття теорії інвестицій

1.2 Джерела залучення інвестицій

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Формування і реалізація регіональної інвестиційної стратегії на прикладі Чернівецької області

2.2 Інвестиційні пріоритети економіки області

2.2.1 Загальна оцінка інвестиційного потенціалу області

2.2.2 Характеристика інвестиційної привабливості Чернівецької області

2.2.3 Інвестиційні пріоритети та інвестиційно привабливі ланки господарського комплексу Буковини

2.3 Основні критерії, які враховуються інвестором при вкладанні коштів в економіку області

РОЗДІЛ 3 ПОТЕНЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА, ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1 Потенційні джерела та шляхи залучення інвестицій в економіку Чернівецької області

3.2 Комплекс оціночних критеріїв для відбору перспективних інвестиційно-інноваційних проектів

3.3 Інвестиційна активність в окремих секторах економіки області

3.3.1 Залучення інвестицій в мале та середнє підприємництво

3.3.2 Перспективи інвестиційного забезпечення туристичнорекреаційного комплексу

3.3.3. Залучення інвестицій через механізми санації та банкрутства суб'єктів господарювання

РОЗДІЛ 4 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У СПРИЯННІ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ ПРОЦЕСУ

4.1 Важелі впливу органів виконавчої влади для покращення інвестиційної діяльності у Чернівецькій області

4.2 Пропозиції щодо діяльності органів місцевого самоврядування для покращення інвестиційної діяльності у Чернівецькій області.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність даної теми, зумовлена тим, що cучасна ситуація в економіці України потребує вирішення таких кардинальних та взаємопов'язаних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики. перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.

В умовах значного дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів в Україні актуальним стає залучення іноземних інвестицій.

В українській економіці необхідність іноземних інвестицій обумовлена низкою причин. По-перше, іноземні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження та сприяють фінансуванню на мікрорівні (підприємство), мезорівні (галузь) та макрорівні. Вони використовуються для фінансування поточного рахунку платіжного балансу, який є характерною рисою перехідної економіки. Це зумовлено необхідністю імпорту обладнання для модернізації і реструктуризації економіки, що, в свою чергу, сприятиме майбутньому економічному зростанню і розвитку. По-друге, вони забезпечують обмін виробничим досвідом і, по-третє, полегшують доступ до зовнішніх ринків.

Вирішення цих завдань нерозривно пов'язане із здійсненням тих чи інших інвестиційних затрат на національному, регіональному та локальному рівнях. У зв'язку з цим у середовищі економічних кадрів відчувається гостра нестача навичок з ідентифікації, підготовки та управління інвестиційними проектами. Враховуючи багатоплановість, широту джерел фінансування (у тому числі зарубіжних) різноманітних проектів, програм, виникає нагальна необхідність в опануванні світового досвіду розробки, аналізу, впровадження та управління інвестиціями.

Ефективна діяльність компаній і фірм у перспективі, забезпечення високих темпів їх розвитку і зростання конкурентоспроможності в умовах переходу до ринкової економіки залежить від рівня їх інвестиційної активності і діапазону інвестиційної діяльності. Однак залучення інвестицій не є єдиним показником ефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональність використання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення різних видів інвестицій: фінансових, реальних, інтелектуальних, інновацій тощо. Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку. Важливе значення при цьому має вміння вигідно розмістити кошти, правильно оцінити інвестиційну привабливість об'єктів інвестування.

В Україні поступово формується інвестиційний ринок. Функціонує фондова біржа, багато підрядних контрактів укладаються на тендерних торгах. На вторинному (позабіржовому) ринку цінних паперів уже обертаються акції сотень компаній, заснованих після приватизації або новим капіталом.

Якщо розглядати питання інвестиційної сфери на рівні підприємств, то сьогодні в Україні існує роздроблений і малорозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, які працюють на ньому, діють досить неузгоджено і малоефективно. Недостатній розвиток інформаційної інфраструктури ринку заважає зустрічному руху вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.

Отже, зростання інтересу до вивчення інвестиційних процесів - об'єктивне явище, тому їх вивчення необхідне в усіх ланках системи освіти і перепідготовки кадрів.

Під час інвестування коштів інвестори, перш за все, бажають отримувати прибуток, їх приваблюють конкретні перспективні програми, в яких викладені усі розрахунки і доведена перспективність інвестицій. При цьому використовується багато показників, що розробляються для управління фінансовими ресурсами.

Метою магістерської роботи є дослідження інвестиційної діяльності та розробка пропозицій щодо основних напрямків діяльності органів державної влади у сприянні інвестиційному процесу.

Відповідно до мети було визначено такі завдання магістерської роботи:

- визначення інвестиційних пріоритетів та інвестиційно привабливих галузей господарства економіки Чернівецької області;

- визначення потенційихі джерел та шляхів залучення інвестицій в економіку Чернівецької області;

- сформувати основних напрямки діяльності органів державної влади у сприянні інвестиційному процесу.

Об'єктом дослідження є діяльність суб'єктів інвестиційного процесу.

Предметом дослідження - процеси, пов'язані із інвестиційною діяльністю суб'єктів господарювання всіх форм власності на території України.

Під час написання роботи використовувались такі методи дослідження:

· логічний;

· порівняльного аналізу;

· системного аналізу;

· індукції та дедукції;

· конкретно-історичний;

· узагальнення та ін.

Логіка дослідження зумовила структуру роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

1.1 Основні поняття теорії інвестицій

Визначення інвестиції (від лат. investio - вдягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни й за кордоном. Розрізняють фінансові (покупка цінних паперів) і реальні інвестиції (вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, будівництво, освіту й ін.).

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:

інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

- за об'єктами вкладень;

- за характером участі в інвестуванні;

- за періодом інвестування;

- за формою власності;

- за регіональною ознакою;

Але найбільш суттєвою ознакою, як на мій погляд, це ознака за об'єктами вкладень, адже вона визначає чи інвестування проводилось за допомогою цінних паперів, (наприклад акцій) за допомогою лізингу, тобто збільшення статутного капіталу за допомогою збільшення фінансових активів, чи інвестування проводилось за допомогою збільшення матеріальних активів (будівлі, цеха, обладнання, або за допомогою нематеріальних активів (наукові розробки, ідеї, новітні технології)

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні Інвестиції).

Під фінансовими Інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів Інвестором в об'єкти Інвестування.

Під непрямими Інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року.

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином:

а) до 2 років;б) від 2 до 3 років;в) від 3 до 5 років;г) понад 5 років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні Інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти Інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки. Основними цінностями інвестицій є:

* рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

* кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

* майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;

*право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основна увага приділялась вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Головними етапами інвестування є:

* перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

* перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

* приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється.

Таким чином, можна зробити висновок, що під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарата. Це може бути пов'язане із придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів й інших інженерних споруджень. Сюди варто включати й витрати на утворення, наукові дослідження й підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в «людський капітал», які на сучасному етапі розвитку економіки здобувають все більше й більше значення, тому що, в остаточному підсумку, саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і спорудження, і машини, і встаткування, і самий головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

Інвестиційна діяльність - це широкий комплекс цілеспрямованих проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, що виконуються з інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних виробничих фондів.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Розглянемо як інвестиційну діяльність визначає офіційне законодавство України.

Стаття 2. Інвестиційна діяльність

1. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб, і держави щодо реалізації інвестицій.

2. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, державних позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного .інвестування, здійснюваною громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Таким чином можна сказати, що інвестиції являють собою дуже важливу економічну категорію, адже рівень інвестиційної активності у державі визначають темпи її росту. Інвестиційна діяльність - комплекс заходів, який спрямований інвесторами в самій країні або зовні на розвиток економіки та отримання більш високих доходів. Діюче законодавство України чітко визначає засади на яких потрібно проводити інвестиційну діяльність.

1.2 Суб'єкти, об'єкти і замовники інвестиційної діяльності

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

* новостворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

* цінні папери (акції, облігації та ін.);

* цільові грошові внески;

* науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

* пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;

* створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

* придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;

* придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

* надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

* інвестори (замовники);

* виконавці робіт (підрядники);

* користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

* постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

* юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

* громадяни України;

* іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

На основі усього вищесказаного, можна сказати, що об'єктами інвестицій виступають ті засоби за допомогою яких можна розширити виробництво, статутний капітал, та сфери діяльності підприємства чи тієї установи, на яку спрямовані інвестиційна діяльність. Суб'єкти інвестиційної діяльності (ІД) - ті особи чи юридичні особи за допомогою яких відбувається процес інвестування об'єктів інвестицій.

Розглянемо, як визначає об'єкти та суб'єкти інвестиційної діяльності “Закон України Про інвестиційну діяльність”

Стаття 4. Об'єкти інвестиційної діяльності

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні напери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Cтаття 5. Суб'єкти інвестиційної діяльності

1. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

2. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування,

Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

3. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

З вище вказаного нормативного акту, можна зробити висновок, що з точки зору правового аспекту суб'єкти та об'єкти інвестування визначені законодавством. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути як громадяни України так і іноземні громадяни.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою (контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.Забезпечення високих темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація прибутку.

Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній (фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

Створення сприятливого інвестиційного клімату

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);

2) екологічна сфера;

3) інноваційна сфера;

4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування й розпорядження інвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором між учасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи, державні та муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.

1.3 Джерела залучення інвестицій

Всі джерела інвестицій підрозділяються на власні (внутрішні) і зовнішні.

До власних джерел інвестицій відносяться:

· власні фінансові кошти, що формуються в результаті нарахування амортизації на діючий основний капітал, відрахувань від прибутку на потреби інвестування, сум, виплачених страховими компаніями й установами у вигляді відшкодування збитку від стихійних й інших нещасть, і т.п.;

· інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність у вигляді патентів, програмних продуктів, торговельних марок і т.п.);

· притягнуті кошти в результаті випуску підприємством і продажу акцій;

· кошти, виділювані вищестоящими холдинговими й акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безповоротній основі;

· благодійні й інші аналогічні внески.

· До зовнішніх джерел інвестицій належать:

· асигнування з регіональних і місцевих бюджетів, різних
фондів підтримки підприємництва, надавані на безоплатній основі;

· іноземні інвестиції, представлені у формі фінансової або іншої матеріальної й нематеріальної участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств й організацій різних форм власності й приватних осіб;

· різні форми позикових коштів, у тому числі кредити, надавані державою й фондами підтримки підприємництва на зворотній основі (у тому числі на пільгових умовах), кредити банків й інших інституціональних інвесторів (інвестиційних фондів і компаній, страхових суспільств, пенсійних фондів), інших підприємств, векселі й інші кошти.

· Лізинг -- форма кредитно-фінансових відносин, що полягає в довгостроковій оренді промисловими, транспортними й іншими підприємствами машин й устаткування в підприємств, що провадять їх, або в спеціально створюваних лізингові компанії. У лізинговій угоді крім зазначених сторін беруть участь також страхові компанії, комерційні або інвестиційні банки, здатні мобілізувати необхідні для цього кошти у фінансування операцій.

Таким чином, джерела фінансування досить різноманітні, найбільше часто використовуваним джерелом фінансування є прибуток, амортизаційні відрахування, кредити й від ефективності їхнього використання багато в чому залежать темпи розвитку підприємства.

Акціонування як метод інвестування

У нашій країні цінні папери включають: акції, облігації, векселі, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати й ін. Оборот цінних паперів і складає власне фінансовий ринок. Він істотно розширює можливості залучення тимчасово вільних коштів підприємств і громадян для інвестування на виробничі й соціальні заходи.

Випуск цінних паперів у сучасних умовах повинен сприяти мобілізації розосереджених коштів підприємств для здійснення великих інвестицій, пом'якшити наслідки скорочення обсягів бюджетного й ліквідації відомчого фінансування. Економічною основою становлення ринку цінних паперів слугують також постійно зростаючі кошти населення, не забезпечені товарним покриттям. У структурі джерел фінансування інвестицій знижується частка довгострокових кредитів банків у зв'язку з ростом ставки банківського відсотка. Тому методом зовнішнього фінансування інвестиційних програм підприємств стає емісія цінних паперів. Цей процес, що полягає в заміщенні банківського кредиту ринковими борговими зобов'язаннями (акціями й облігаціями), одержав назву «секьюритизація».

Цінні папери являють собою документи, що підтверджують право власності власника на майно або грошову суму, які не можуть бути реалізовані або передані іншій особі без пред'явлення відповідного документа. Вони засвідчують також право володіння або відносини позики, що визначають взаємини між особою, що випустила ці документи, і їхніми власниками. Цінні папери надають право їхнім власникам на одержання доходу у вигляді дивіденду (відсотка), а також можливість передачі грошових й інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. У фінансовій практиці до цінних паперів ставляться лише ті, які можуть бути об'єктом купівлі-продажу, а також джерелом одержання регулярного або разового доходу.

Цінні папери діляться на 2 групи:

оопосередковані відносини співволодіння- акції;

відносини довгострокової позики - облігації, прості й перекладні векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати, іпотеки й ін.

Акція - цінний папір, що підтверджує право акціонера брати участь у роботі АТ, у його прибутках (доходах) і в розподілі залишків майна при ліквідації товариства. Учасником ринку цінних паперів повинен стати інвестиційний інститут, що як юридична особа створюється в будь-якій організаційно-правовій формі. Засновниками інвестиційних інститутів можуть бути громадяни (вітчизняні й іноземні) і юридичні особи. На ринку цінних паперів як інвестиційні інститути можуть виступати банки. Інвестиційний інститут може здійснювати свою діяльність на ринку цінних паперів у якості: посередника (фінансового брокера); інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії; інвестиційного фонду.

Інвестиційний фонд вправі залучати кошти населення, що дозволяє значно збільшити величину його активів, а також забезпечити більше надійний захист заощаджень населення від інфляції. Фонд надає своїм акціонерам можливість професійного керування цінними паперами. Кваліфіковані інвестиційні менеджери забезпечують вибір найбільш вигідних напрямків інвестування й одержання прибутку.

Кредитування інвестицій

Кредит виражає економічні відносини між позичальником і кредитором, що виникають у зв'язку з рухом грошей на умовах зворотності й возмездності. У цей час інвестори залучають кредит у ті сфери підприємницької діяльності, які дають швидкий ефект (у формі одержання прибутку або доходу). Практика показує, що для підприємств, які здатні багаторазово збільшити випуск продукції, залучення кредитів під власний розвиток значно вигідніше, ніж залучення коштів з виплатою частки прибутку.

Об'єктами банківського кредитування капітальних вкладень юридичних і фізичних осіб можуть бути витрати по:

будівництву, розширенню, реконструкції й технічному, переозброєнню об'єктів виробничого й невиробничого призначення;

придбанню спонукуваного й нерухомого майна (машин, устаткування, транспортних засобів, будівель і споруд);

утворенню спільних підприємств;

створенню науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей й інших об'єктів власності;

здійснення природоохоронних заходів.

Основою кредитних відносин юридичних і фізичних осіб з банком є кредитний договір. У цьому документі передбачаються, як правило, наступні умови: суми видаваних позичок, строки й порядок їхнього використання й погашення, процентні ставки й інші виплати за кредит, форми забезпечення зобов'язань (застава, договір гарантії, договір поручительства, договір страхування), перелік документів, що представляють бaнкy. Конкретні строки й періодичність погашення довгострокового кредиту, установлюються за домовленістю банку з позичальником виходячи з окупності витрат, платоспроможності й фінансового стану позичальника, кредитного ризику, необхідності прискорення оборотності кредитних ресурсів.

Видача довгострокового кредиту на об'єкти виробничого й невиробничого призначення здійснюється при поданні позичальником наступних документів, що підтверджують його кредитоспроможність і можливість кредитування заходів:

статуту (рішення) про створення підприємства;

бухгалтерського балансу підприємства на останню звітну дату, завіреного податковою інспекцією;

техніко-економічного обґрунтування (розрахунку, що відображає економічну ефективність й окупність витрат на будівництво);

інших документів, що підтверджують фінансовий стан і кредитоспроможність підприємства.

Банк здійснює спостереження за ходом виконання кредитованих заходів. При невиконанні позичальником своїх зобов'язань банк вправі застосовувати економічні санкції, передбачені кредитним договором.

Лізинг як метод інвестування

У світовій практиці термін лізинг, використовується для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування. Залежно від строку, на якій укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:

короткострокова оренда (рентинг)

середньострокова оренда (хайринг)

довгострокова оренда (лізинг)

Під лізингом звичайно розуміють довгострокову оренду машин й устаткування або довгострокову оренду машин й устаткування, куплених орендодавцем для орендаря з метою їхнього виробничого використання при збереження права власності на них за орендодавцем на весь строк договору.

На відміну від договору купівлі-продажу при лізингу право власності на предмет оренди зберігається за орендодавцем, а лізингоотримувач купує право на його тимчасове використання. З економічної точки зору лізинг має подібність із кредитом, наданим на покупку обладнання.

Таким чином, лізинг являє собою процес дачі в оренду зацікавленим особам устаткування для підвищення виробничих потужностей. Існують різні форми лізингу, розглянуті нижче.

Одним з перспективних напрямків для нашої країни в перехідний період до ринку може стати лізинг. Лізинг являє собою довгострокову оренду машин, устаткування, транспортних засобів, а також споруджень виробничого характеру, тобто форму інвестування. Всі лізингові операції діляться на два типи: оперативний - лізинг із неповною окупністю, фінансовий - лізинг із повною окупністю. До оперативного лізингу належать всі угоди, у яких витрати орендодавця (лизингодателя), пов'язані із придбанням здаваного в оренду майна, окупаються частково протягом первісного строку оренди. Оперативний лізинг має наступні особливості:

орендодавець не розраховує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від одного орендаря (лізингу одержувача);

строки оренди не охоплюють повного фізичного зношування майна;

ризик від псування або втрати майна лежить головним чином на орендодавці;

по закінченні встановленого строку майно повертається орендодавцеві, що продає його або здає в оренду іншому клієнтові.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом строку оренди твердо встановленої суми орендної плати, достатньої для повної амортизації машин й устаткування, здатної забезпечити йому фіксований прибуток. Фінансовий лізинг ділиться на: лізинг із обслуговуванням; леверидж лізинг; лізинг в «пакеті».

Лізинг із обслуговуванням являє собою сполучення фінансового лізингу з договором підряду й передбачає надання цілого ряду послуг, пов'язаних зі змістом й обслуговуванням зданого внайми встаткування.

Леверидж лізинг - особливий вид фінансового лізингу. У цій угоді більша частка (за вартістю) здаваного в оренду обладнання береться внайми в третьої сторони - інвестора. У першій половині строку оренди здійснюються амортизаційні відрахування по орендованому устаткуванні й сплата відсотків по взятій позичці на його придбання, що знижує оподатковувану податком прибуток інвестора й створює ефект відстрочки податку.

Фінансові ресурси лізингових компаній формуються за рахунок: внесків учасників, надходжень орендних платежів, позичок банків; коштів, отриманих від продажу цінних паперів. Прибуток лізингових компаній утвориться як різниця між отриманими доходами й витратами. Основний вид доходу - орендна плата. Орендні платежі за використання об'єктів лізингу повинні забезпечити лизингодателю (банку або лізинговій компанії) відшкодування витрат на придбання й утримання майна (до здачі його в оренду), а також необхідну величину прибутку. Орендний платіж може бути встановлений незмінним на весь період лізингу або мінливої виходячи з рівня коливання позичкового відсотка. При цьому враховується динаміка інфляції. З отриманого прибутку лізингова компанія сплачує відсотки за кредит, податки в бюджет, а чистий прибуток використається нею самостійно.

При використанні лізингу необхідно враховувати те, що він дає лише тимчасове право лизингополучателю використати орендоване майно, але може виявитися більше дорогим, чим банківський кредит на придбання того ж устаткування.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Формування і реалізація регіональної інвестиційної політики на прикладі Чернівецької області

Формування і реалізація регіональної інвестиційної політики вимагає паралельної роботи в наступних трьох напрямках:

- оцінка вихідних складових;

- формування інвестиційної політики і власне інвестиційної програми розвитку регіону;

- реалізація заходів з виконання інвестиційної програми розвитку і досягнення цілей політики.

Перший напрямок - оцінка вихідних складових. Цей напрямок охоплює вивчення всіх об'єктивних передумов (чинників), від яких буде залежати зміст регіональної інвестиційної політики і, відповідно, механізм її реалізації.

До них належать чинники, які характеризують інвестиційний клімат в регіоні, характеристики, що формують його інвестиційний потенціал та рівень інвестиційних ризиків. Цей напрямок включає також оцінку груп чинників зовнішнього і внутрішнього впливу. Перші пов'язані з впливом умов діяльності, які визначаються законодавством України, загальнодержавною економічною та інвестиційною політикою, а також зобов'язань за міжнародними угодами та міжрегіональними договорами. Другі пов'язані з одного боку з об'єктивно обумовленими регіональними особливостями економіки (природно-географічні, історичні, демографічні і т.п.), а з іншого - з такими передумовами інтенсивності інвестиційної політики як масштаб інвестиційних ініціатив (проектів, пропозицій, намірів тощо) суб'єктів господарювання.

Другий напрямок - формування інвестиційної політики. Він включає три основні етапи:

- визначення цілей і головних пріоритетів інвестиційної політики;

- формування на основі задекларованих намірів, пропозицій і проектів регіональної інвестиційної програми;

- розробку принципів і механізмів реалізації регіональної інвестиційної політики, цілі якої визначаються цілями і завданнями загальної соціально-економічної політики регіону, оскільки є невід'ємною його частиною, для реалізації якої необхідне залучення додаткових інвестиційних коштів.

Третій напрямок - механізм реалізації інвестиційної політики. Цей блок охоплює засоби досягнення цілей цієї політики. Головними компонентами цього механізму є комплекс управлінських впливів (економічних, адміністративних, психолого-мотиваційних та ін.) і системи усестороннього забезпечення їх дії (організаційного, інформаційного, правового). Цілеспрямований вплив регіональних структур державного управління на всіх учасників інвестиційного процесу в інтересах досягнення встановлених цілей економічного розвитку регіону і є суттю реалізації інвестиційної політики.

Станом на 01.01.2007 року прямі іноземні інвестиції зарубіжних країн в економіку області склали 36807,68 тис.дол.США, портфельні інвестиції склали - 146,14 тис. дол. США. В 2006 році приріст іноземного капіталу склав 8,4 млн.дол. США (29,7% від обсягів на початок року).

Сукупний капітал нерезидентів в економіку області на 01.01.2007 року становив 36,8 млн.дол.США, що складає 0,2 % від загального обсягу інвестицій в Україну (21186,0 млн. дол. США по Україні). Обсяг інвестицій на одного мешканця області станом 1 січня 2007 року склав 40,6 долара, в 2005 році - відповідно 33,1дол.США. Його рівень залишається низьким у порівнянні з загальноукраїнським показниками (по Україні цей показник склав 454,6 дол. США).

Формами залучення капіталу були внески у вигляді рухомого і нерухомого майна - 6137 тис.дол.США ( 73,8% від вкладеного обсягу), грошові внески - 1898,7 тис. дол.США (22,8%).

Слід зазначити, що 53,2 % іноземних інвестицій отримали промислові підприємства краю на суму 19,6 млн.дол.США. Зацікавленість у іноземних інвесторів викликають підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів - 8,2 млн.дол.США (22,2%) та організації сфери операцій з нерухомістю, здавання під найм та послуг юридичним особам, в які вкладено 6,99 млн.дол.США (19,0% від загального обсягу), оптової та роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами та послуг з ремонту - 3,86 млн.дол.США (10,5%), готелі і ресторани - 3,13 млн.дол.CША (8,52%), колективні громадські та особисті послуги - 1,06 млн. дол США( 2,9%).

У таб. 1.1 наведно обсяги прямих іноземних інвестицій в розрахунку на одного мешканця Чернівецької області

Таблиця 2.1

Обсяги прямих іноземних інвестицій в розрахунку на одного мешканця області

Роки	Тис. дол. США
1996р	6,1
1997р	9,8
1998р	11,2
1999р	11,1
2000р	9,6
2001р	10,8
2002р	16,3
2003р	22,6
2004р	26,7
2005р	33,1
2006р	40,6

Наглядно ці показники зображені на рис. 2.1



Рис. 2.1 Обсяги прямих іноземних інвестицій в розрахунку на одного мешканця області.

Далі розглянемо структуру іноземних інвестицій за видами економічної діяльності станом на 01.01.2007 р. (див таб. 2.2)

Таблиця 2.2

Структура іноземних інвестицій за видами економічної діяльності станом на 01.01.2007 р., %

Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам.	Виробництво деревини та виробів з деревини.	Оптова торгівля транспортними засобами та послугами з ремонту.	Машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування ).	Готелі і ресторани	Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів	Колективні, громадські та особисті послуги.	Легка промисловість	Інші
1	2	3	4	5	6	7	8	9
19	11,9	10,5	3,83	8,52	22,55	2,9	3,56	17,6

Наглядно ці показники зображені на рис.2.2

Рис. 2.2 Структура іноземних інвестицій за видами економічної діяльності станом на 01.01.2007 р.

Про наявність у своєму статутному фонді іноземного капіталу звітували 200 підприємств області.

Прямі іноземні інвестиції станом на 01.01.2007 р. здійснили нерезиденти з 42 країн світу. Найвагоміші внески капіталу в економіку Буковини зробили нерезиденти з: Сполученого Королівства - 7,68 млн.`ово.США (20,86%), Віргінських островів, Британських - 4,6 млн.`ово.США (12,4% від загального обсягу), Італії - 4,03 млн.`ово.США (10,95%), Ізраїлю - 3,86 млн.`ово.(10,5 %) та США - 3,47 млн.`ово. США (9,44%). (20,86%), Німеччини - 3,17 млн.`ово.США (8,61%).

На ці країни припало 72,76 % загального обсягу прямих інвестицій, які вкладено в економіку області.

Прямі іноземні інвестиції по містах та районах області станом на 01.01.2007р наведені у таб. 2.3

Таблиця 2.3

Прямі іноземні інвестиції по містах та районах області станом на 01.01.2007р

М.Чернівці	Кіцманський район	Вижницький район	Новоселиць кий район	Глибоцький район	Інші райони
1	2	3	4	5	6
59,8	16,23	10,92	8,54	2,41	2,1

На рис. 2.3 зображено кругову діаграму з прямими іноземними інвестиціями по містах та районах області станом на 01.01.2007р

Рис. 2.3 Прямі іноземні інвестиції по містах та районах області станом на 01.01.2007р

Показники географічної структури прямих іноземних інвестицій в економіці області станом на 01.01.2007 р. наведені у таб. 2.4

Таблиця 2.4

Географічна структура прямих іноземних інвестицій в економіку області станом на 01.01.2007 р., %

Велика Британія	Віргінські острови	Італія	Ізраїль	США	Німеччина	Франція	Кіпр	Туреччина
1	2	3	4	5	6	7	8	9
20,86	12,4	10,95	10,5	9,44	8,61	2,8	2,4	1,7

Наглядно це зображено на мал. 2.4

Мал.. 2.4 Географічна структура прямих іноземних інвестицій в економіку області станом на 01.01.2007 р., %

Провідне місце за обсягами прямих інвестицій продовжують утримувати підприємства м. Чернівці (59,8% від загального обсягу). Серед районів області найбільші обсяги іноземних інвестицій отримали підприємства Кіцманського (16,23%) Вижницького (10,92%), `овоселиць кого (8,54%), Глибоцького (2,41% ).

На території Чернівецької області успішно реалізуються іноземні інвестиції, вкладені у підприємства (див. таб. 2.5)

Таблиця 2.5

Назва підприємства	Сума іноземних інвестицій за період інвестування	Іноземні інвестиції за країнами	Вид діяльності
ТОВ «БФБ»	608,4тис. євро	Франція	Виробництво меблів
ПП»Мелауда»	115,6 тис. євро	Італія	Виробництво паркету та євро піддонів
ТОВ «ФОГТ електронік Україна»	520,3 тис. євро	Німеччина	Виробництво електроустаткування для електродвигунів
Компанія «Болена»	754,5 тис. євро	США	Виробництво пластикового обладнання, виробництво вікон, дверей, надання послуг
ТОВ «Мітаче»	587,8 тис дол.США	Італія	Лісопильне виробництво
ПП «Радекс»	279,4 тис.дол.США	США	Переробка м”яса та овочів
ТОВ «Букофрут»	5319,9 тис. дол.США	Англія	Виготовлення концентрату яблучного соку

Для покращення інвестиційного іміджу, обласна державна адміністрація приймає участь у міжнародних та загальнодержавних інвестиційних форумах, виставках, конференціях, семінарах тощо. Проводяться заходи, які спрямовані на збільшення обсягів залучення іноземних інвестицій в пріоритетні сфери розвитку регіону.

Проведено міжнародний форум «Інвестиційна привабливість Буковини», на якому було широко представлено економічний потенціал районів області, найбільш привабливі земельні ділянки інвестиційні пропозиції підприємств та організацій. У форумі прийняли участь представники вітчизняних та зарубіжних підприємств і організацій.

2.2 Інвестиційні пріоритети економіки області

2.2.1 Загальна оцінка інвестиційного потенціалу області

Парадигма стійкого зростання економіки означає не тільки припинення спаду виробництва і подолання кризових явищ, а й вихід господарського комплексу регіону на режим стабільного соціально-економічного зростання-розвитку, який може бути забезпеченим тільки шляхом підвищення конкурентоздатності регіонального промислово-виробничого комплексу, що передбачає розвиток ефективних виробництв, створення умов, мотивів і стимулів для розширення інвестиційної діяльності - головного завдання структурної перебудови, цілі регіонального управління, орієнтованого на власний потенціал.

Це з необхідністю призводить до зростання ролі регіонального чинника в загальнодержавному контексті, а значить і формування такого механізму управління локальними інвестиційними процесами, з допомогою якого регіон міг би концентрувати на своїй території інвестиції для вирішення важливих соціально-економічних проблем. В зв'язку з цим питання формування, оцінки і використання інвестиційного потенціалу регіону мають особливу актуальність і значимість.

Категорію “інвестиційний потенціал” останнім часом все більше пов'язують з такими поняттями, як потенціал ресурсний і результативний, які дають можливість розробити інструментарій оцінки “інвестиційного потенціалу”, як основи прийняття важливих управлінських рішень на регіональному рівні.

В зв'язку з цим, важливим і актуальним завданням є розробка механізму оцінки накопиченого потенціалу, резервів економічного росту, шляхів пошуку дефіцитних ресурсів і засобів. Використовуючи принцип вибіркової стратегії, необхідно визначити ті виробничі ланки, де накопичено найбільш цінний потенціал і наявні певні перспективи - ефективні ланки економічно-господарського комплексу. Таким галузям і підприємствам повинна надаватися всіляка підтримка.

Якщо представити інвестиційний потенціал регіону у вигляді визначеної сукупності інвестиційних ресурсів (матеріальних, фінансових та людських), то для їх оцінки доцільно проаналізувати наступні узагальнені складові цього потенціалу:

бюджетна; ресурсно-сировинна; трудова; виробнича; інноваційна; інституціональна; інфраструктурна; фінансова; споживча.

Узагальнюючи оцінки вищеназваних складових, отримаємо базу для формування наступних узагальнених показників:

матеріальні ресурси - частка основних фондів на одного жителя і ступінь зносу основних фондів;

природні ресурси;

фінансові ресурси - частка прибутку на одного жителя;

інтелектуальні ресурси - продуктивність праці в промисловості, в сільському господарстві, ефективність управління.

Якщо розрахувати відхилення цих показників від середньо державного рівня, провести рангування територій і виділити вагові коефіцієнти, які б характеризували значимість кожного виду інвестиційного ресурсу, то в результаті можна отримати рейтинг адміністративно-територіальних одиниць (області, районів, міст).

За результатами розрахунків може бути отримана класифікація районів області за інвестиційним потенціалом - оцінка їх потенційних інвестиційних можливостей, а також результати можливого інвестування.

Чернівецька область займає вигідне транспортно-географічне положення, має досить щільну мережу залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів та ліній електропередач. Обласний центр має зручне залізничне сполучення. Земельний фонд області складає 809,6 тис.га, з них 474,5 тис.га - сільськогосподарські угіддя. Найбільш родючі ґрунти у лісостеповій зоні, на терасах Дністра зустрічаються чорноземи. Сільськогосподарська освоєність території становить 59%, розораність загальної площі більше 40 відсотків.

Область багата на природні ресурси. На її території виявлено чотири нафтогазоносні родовища (Лопушнянське, Чорногузьке, Красноїльське, Шереметівське). Надра містять чимало цінних будівельних матеріалів (гіпс, ангідрид, мергелі, вапняки, мармур). Є родовища кварцитів, сланці, кухонна сіль, джерела мінеральної води типу “Іжевська”, “Мацеста”, “Боржомі” та “Нафтуся”. В області нараховуються 243 території та об'єкти природно-заповідного фонду. Важливе значення в економічному і соціальному розвитку області відіграють ліси загальною площею 258 тис.га. Забезпеченість природними рекреаційними ресурсами на 1 кв.км. території та на 1 жителя, відповідно, в 1,4 та 1,8 рази вища, ніж у середньому по Україні.