Аналіз економічного та соціального розвитку в Україні та м. Харкові

Ряд авторів розглядають програму, як плановий документ, який відображає сукупність заходів, що спрямовані на реалізацію однієї чи декількох соціально-економічних цілей. Деякі розуміють під програмою спосіб досягнення поставленої цілі, що заснований на побудові нової системи із діючих систем або їх частин. Інша точка зору заснована на тому, що програма соціально-економічного розвитку - це комплексна система цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку України та плануючих державою ефективних шляхів та засобів досягнення вказаних орієнтирів.

Програму соціально-економічного розвитку можна визначити, як систему документів, мір та дій, що об'єднують в єдиний комплекс процес формування цілей та способи їх досягнення з процесами організації, регулювання, обліку та контролю практичного виконання заходів, які забезпечують досягнення поставлених цілей. Більш того, комплексна програма задає певну структуру апарату органів самоуправління, які покликані реалізувати поставлені цілі й завдання, скоординувавши діяльність різних господарських суб'єктів.

При формуванні програм враховуються: можливі заходи, політика управління. Їх реалізація залежить від ресурсів та зусиль територіальної громади. Тому при розробці програм соціально-економічного розвитку необхідно враховувати обмеженість в кожен момент часу, територіальних, суспільних, природних ресурсів та динаміку їх відтворення. На базі довготермінових програм соціально-економічного розвитку базується територіальна система соціально-економічних нормативів, визначаючих допустимі навантаження господарської діяльності на природне середовище та норми споживання ресурсів та послуг, які надаються на місцевому рівні. Одночасно формується система нормативів економічної ефективності використання та відтворення ресурсів території.

В програмі соціально-економічного розвитку повинні бути відображені:

1) оцінка результатів соціально-економічного розвитку за попередній період та характеристика стану економіки міста;

2) економічна політика в галузі володіння, використання, розпорядження муніципальною власністю;

3) зміст та використання муніципального житлового фонду та нежитлових приміщень;

4) організація, склад та розвиток муніципальних закладів дошкільної, загальної та професійної освіти;

5) організація, склад та розвиток муніципальних закладів охорони здоров'я, забезпечення санітарного благополуччя населення;

6) організація, склад та розвиток муніципальних енерго-, газо-, тепло- та водопостачання та каналізації;

7) благоустрій та озеленення території;

8) муніципальне будівництво доріг та перелік доріг місцевого значення та інші питання інституційної, структурної, інвестиційної та соціальної політики, які належать до питань місцевого значення.

Необхідно ранжувати проблеми та визначати черговість їх розв'язання, бо на практиці виникне ситуація при якій ресурсів буде недостатньо для реалізації всіх цільових установок. З метою подолання такого становища необхідно до початку процесу розробки програми, виділити в рамках розробки концепції пріоритети, виділити основні цільові та сформувати забезпечуючі програми (підпрограми).

На цьому етапі повинен бути сформований перелік цільових комплексних програм з їх ранжуванням за характером та специфікою проблем, часовій межі, за рівнем і складом сфери впливу та сфери реалізації.

				Цільові програми
За характером і специфікою проблем	За часовим горизонтом	За рівнем та складом сфери впливу та сфери реалізації
Соціаль-но-еконо-мічні	Науково-технічні	Анти-кризові	Органі-заційно-госпо-дарчі	Довго-строкові	Середньо-строкові	Коротко-строкові	Між-га-лузеві	Галу-зеві	Лока-льні	сублокальні

Рисунок 2.2 - Цільові програми

Програми, пов'язуючи діяльність різних учасників господарчої діяльності за рішенням конкретного завдання, в той же час несуть на собі відбиток некомплексності. Подолати некомплексність не вдасться і шляхом сумування всіх складових програми, бо просте сумування ресурсів для виконання цільових програм може призвести до того, що ця сума буде значно перевищувати ресурси, які є у наявності. Вирішити цю проблему можна за допомогою розробки стратегічного плану соціально-економічного розвитку. Стратегічний план дозволяє пов'язати програми між собою, збалансувати потребу у ресурсах для реалізації цілей.

Програма як перед плановий документ складається на етапі, який передує розробці стратегічного плану, саме цим розрізняється програма та програмний розріз стратегічного плану за часом їх розробки. Хоч вони і забезпечують розв'язання однієї і тієї ж певної проблеми, але можуть відрізнятися також і кількісними значеннями показників, які характеризують її розв'язання.

Основний зміст довгострокової програми складає найбільш значуща ціль, а також характеристики комплексу заходів та ресурсів, які використовуються для її досягнення.

Формування стратегічного плану є одночасно і заключним етапом стадії розробки стратегії і початковим етапом її реалізації.

Стратегічний план включає в себе, як правило, наступні розділи:

1) конкурентні можливості;

2) головна мета та стратегія розвитку;

3) цілі, завдання та заходи;

4) механізм реалізації та оновлення;

5) очікувані результати реалізації.

Зарубіжні (Р. Акофф, І. Ансофф, Б. Карлоф) та вітчизняні (Ю. Гусєв, В. Архипов, А. Петров) дослідники в області стратегічного планування пропонують свої варіанти процедури формування стратегічного плану, які в деяких випадках суттєво відрізняються один від одного.

2.3 Стратегія економічного і соціального розвитку України

Україна визначила свої довгострокові цілі та пріоритети. Вони закріплені Конституцією України, іншими основоположними документами нашої держави. Йдеться про перспективи України як високорозвиненої, соціальної за своєю суттю, демократичної, правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку.

Чітко зорієнтованою є і окреслена у 2002 р. Посланням Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір" геополітична спрямованість стратегічного курсу Української держави.

Слід виходити з того, що стратегія європейської інтеграції має об'єктивні передумови. Курс на євроінтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з багатовікової історії українського народу, його ментальності, етнічних коренів та демократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачити свою державу в єдиній Європі. Європейський вибір України - це водночас і рух до реальної демократії, інформаційного громадянського суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, що базується на засадах верховенства права й забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі. Водночас ми свідомі того, що відповідний курс стосується передусім нас самих - європейської самоідентифікації українського народу, стратегічних орієнтирів внутрішніх перетворень, логіки поглиблення трансформаційних процесів, політики здійснюваних реформ. Йдеться про реалізацію цивілізаційного вибору України на користь європейських цінностей, трансформацію інституційної системи нашої держави в інститути європейського зразка, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку, відповідного рівня та якості життя населення. Все це - наше домашнє завдання, реалізація якого вимагає не лише концентрованої волі політиків та керівників держави, а й консолідованих зусиль усього суспільства, потребує наполегливої, цілеспрямованої роботи, тривалого часу.

Тринадцять років незалежності України в історичному вимірі, соціально-економічні та політичні наслідки оцінюються не лише політикумом нашої держави, а й світовою громадськістю як доленосні. Підтвердженням тому є важливі взаємозалежні стратегічні результати: по-перше, вирішено головне і визначальне питання - бути чи не бути суверенною і незалежною державою; по-друге, ми остаточно відійшли від деструктивної адміністративно-командної системи, сформували фундамент ринкової економіки; по-третє, подолали тривалу руйнівну трансформаційну економічну кризу, витоки якої беруть свій початок ще з радянських часів, утвердили макроекономічну стабільність та вивели економіку в режим прискореного зростання.

Через специфіку як внутрішніх, так і зовнішніх чинників вирішення цих завдань виявилося набагато важчим, ніж уявлялося. Неймовірно складною була економічна ситуація. Лише у 1994 р., після страшенної гіперінфляції, пов'язаної насамперед з різким підвищенням цін на енергоносії (всього за один рік ціни зросли більш як у 102 рази), падіння ВВП склало 22,9%, а обсягів промислового виробництва - 27,3%. Валютний курс українського карбованця знизився у 8,3 рази.

Та чи не найбільші труднощі виникли внаслідок неструктурованості суспільства, недостатності кадрового потенціалу та слабкості політичної еліти, перманентного протистояння виконавчої та законодавчої влад, відсутності вкрай необхідної консолідації державницьких та національно-патріотичних сил.

Перебільшеними виявилися і наші сподівання на зовнішню допомогу. Вона була мінімальною. На відміну від більшості країн Центральної та Східної Європи ми змушені були вирішувати найскладніші проблеми ринкової трансформації та виведення економіки з кризи, спираючись, головним чином, на власні сили.

Зрозуміло, що у такій надзвичайно складній ситуації уникнути серйозних деформацій державотворчого процесу, багатьох, у т. ч. й принципових, помилок було неможливо. Потрібна була максимальна концентрація політичної волі для того, щоб, з одного боку, розбудовувати власну державність, з іншого - якомога швидше вивести українську економіку з глибокої катастрофи, в якій вона опинилася, і водночас не зійти з обраного шляху, крок за кроком рухатися курсом ринкових реформ та системних перетворень.

З урахуванням цього потрібно ще дуже багато зробити, щоб остаточно завершити будівництво свого власного дому, належним чином його облаштувати та навести в ньому порядок, подолати нецивілізовані форми нагромадження капіталу, не допустити його зрощування з владою, ліквідувати тінізацію економіки, корупцію та економічну злочинність. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його настирливі намагання підпорядкувати економіку та державу власним корпоративним інтересам. Головне нині - не дати цим негативним явищам вкорінитися, набути системного характеру. Така загроза для суспільства реально існує.

Ініційована Президентом України політична реформа, окрім інших завдань, має сприяти насамперед вирішенню цієї проблеми, її головна мета - підвищення дієвості влади і держави, що є визначальною передумовою не лише виправлення допущених деформацій та досягнення глибоких якісних зрушень в системі економічних відносин, а й успішної реалізації неймовірно складних завдань євроінтеграційної стратегії України.

Глибокого реформування потребує і діючий інструментарій економічної політики. Сформований в умовах економічної кризи, він, природно, поки що залишається ненаціленим на забезпечення якісних перетворень - інноваційного розвитку, оновлення структури виробництва, подолання глибокої диференціації доходів тощо. В межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки просто неможлива. Потрібні суттєві зміни в механізмах трансформаційних процесів, їхнє системне оновлення, тобто осмислений перехід до такої моделі ринкових перетворень, де саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням.

На попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління. Нині ставиться нова мета - формування сильної держави, активізація її регулювальної функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила б ринковий вектор розвитку, надала б йому більшої орієнтації на кінцевий результат, забезпечила б реальне розмежування влади та власності.

Такі акценти стратегії цілком співзвучні з загальним контекстом світового розвитку. Нині повсюдно переосмислюються роль і місце держави в здійсненні трансформаційних процесів. Водночас слід враховувати й інші аспекти цієї проблеми. Шлях, який розвинені країни здолали впродовж кількох століть, Україна має пройти в максимально стислі терміни.

Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, свідчить, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише за умови, якщо реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а отже, отримають відчутну суспільну підтримку. А відтак, щоб реалізувати стратегію економічного і соціального розвитку України на наступне десятиріччя, конче потрібні максимальний політичний консенсус, суспільна консолідація і згода щодо основних цілей цієї стратегії та механізмів втілення її базових засад. Це також дуже важливо для зміцнення демократичних інститутів та послідовного розвитку громадянського суспільства. Варто наголосити й на тому, що йдеться не лише про суто економічні, а й соціальні, політичні, гуманітарні завдання в їхньому органічному поєднанні.

Надзвичайно важливим для України є і забезпечення спадкоємності у здійсненні політики реформ, органічного зв'язку з позитивними надбаннями попереднього періоду трансформаційного процесу. Україні не потрібні нові експерименти. Вони дорого коштуватимуть суспільству та державі. Головне для нас - активно продовжувати політику розпочатих системних реформ, постійно доводити світовій спільноті свою послідовність в обраному курсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів свободи слова та верховенства закону й права, соціально спрямованої ринкової економіки.

Запропонована стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. "Шляхом європейської інтеграції" [ 11] , опрацьована відповідно до доручення Президента України Л.Д. Кучми, враховує акцентовані вище обставини. Сутність стратегії полягає у визначенні чітко окреслених, науково обґрунтованих завдань остаточного виведення економіки на траєкторію гарантованого зростання через посилення дієздатності держави та дальше поглиблення ринкових реформ. Стратегія спрямована на утвердження європейських принципів та механізмів соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі економічного розвитку. Зрештою, йдеться про глибоку модернізацію української економіки, підвищення її конкурентоспроможності, що має стати визначальною передумовою реалізації складних завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія розвитку в XXI столітті.

Упродовж останніх років створено вагомі передумови для визначення такого рівня стратегічних завдань. Про це свідчить динаміка економічного зростання. Вона виявилася результативною. За темпами зростання економічних показників у 2000-2003 рр. Україна увійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі. Започатковано позитивні структурні зрушення. Випереджальними темпами почали зростати реальні наявні доходи населення.

Водночас економічні результати 2000-2003 рр. не можна переоцінювати. Україні слід ще надзвичайно багато зробити, щоб остаточно подолати наслідки економічної кризи, особливо ті, що стосуються соціальної сфери, життєвого рівня населення.

Але справа не лише в цьому. Економічне зростання 2000-2003 рр. здійснювалося, головним чином, на екстенсивній основі. Відповідні чинники себе фактично вичерпали. А це означає, що існуюча ситуація не гарантує головного - забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та країнами Заходу. За роки економічної кризи цей розрив значно збільшився.

У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, яка б могла гарантувати щорічні темпи зростання ВВП на 6-7% і як мінімум подвоєння у визначений період обсягів виробництва, забезпечення на цій основі відчутного підвищення рівня життя народу. Зі світового досвіду добре відомо, що таке зростання є цілком реальним, але воно можливе лише на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва.

Відтак, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави. За оцінками фахівців незадіяні ресурсний, інтелектуальний та науково-технічний потенціали економіки України в разі їхнього ефективного використання є достатнім для реалізації зазначених завдань. До того ж поєднання останніх із завданнями європейської інтеграції могло б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної консолідації нації.

місцевий самоврядування харків стратегія



Розділ 3 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ТА М. ХАРКОВІ

3.1 Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку в Україні на 2005рік

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку - науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку.

Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів;

Програма економічного і соціального розвитку України - документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери;

Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку - документи, що відповідають вимогам законодавства України щодо документів і відображають прогнози та програми економічного і соціального розвитку;

Учасники державного прогнозування та розроблення программ економічного і соціального розвитку України - органи державної влади, які розробляють, затверджують і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Міністрів України, уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Основними принципами, на яких базується державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, є: [5]

1) принцип цілісності, який забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко - та середньостроковий періоди;

2) принцип об'єктивності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку України розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних із офіційних видань Національного банку України;

3) принцип науковості, який забезпечується розробленням прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку;

4) принцип гласності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку є доступними для громадськості. Інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує суб'єктів підприємницької діяльності необхідними орієнтирами для планування власної виробничої діяльності;

5) принцип самостійності, який полягає в тому, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

6) принцип рівності, який полягає в дотриманні прав та врахуванні інтересів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання всіх форм власності;

7) принцип дотримання загальнодержавних інтересів, який полягає в тому, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні здійснювати розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави.

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з: [5]

1) прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;

2) Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

3) прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період;

4) програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;

5) прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період;

6) програм розвитку окремих галузей економіки.

У разі необхідності прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку можуть розроблятися на більш тривалий період.

Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери та з урахуванням впливу зовнішніх політичних, економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку є орієнтиром для розроблення суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів.

Прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди та Державна програма економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період розробляються в строки та в порядку, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2005 рік [5]: (далі - Державна програма) розробляється з метою вироблення та втілення єдиної державної політики розвитку України у 2005 році, що вимагатиме від Кабінету Міністрів України реалізації пріоритетів у соціальній та економічній сферах із запровадженням чіткого механізму взаємодії з Верховною Радою України.

Законодавчим підґрунтям для розроблення Державної програми є Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 року №1602-ІІІ [5] та постанова Кабінету Міністрів України “Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету” від 26 квітня 2003 року № 621 [8].

Державну програму розроблено з урахуванням положень наступних документів:

1) Указу Президента України “Про Стратегію економічного і соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки” [11];

2) Указу Президента України “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу”;

3) Послання Президента України до Верховної Ради України “Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки “Європейський вибір”;

4) Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році”;

5) Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”;

6) Аналітичної доповіді “Цілі розвитку тисячоліття: Україна”.

У документі визначено цілі економічного і соціального розвитку України у 2005 році та головні дії за пріоритетними напрямами економічної політики, що забезпечать високі темпи зростання економіки та стануть передумовою для економічно обґрунтованого використання бюджетних коштів при формуванні Держбюджету, а також створення більш ефективної системи оцінки державної політики та механізмів підзвітності.

Програма має наступну структуру: [12]

а) Розділ 1 - Оцінка тенденцій економічного розвитку;

б) Розділ 2 - Цілі та головні дії у 2005 році;

в) Розділ 3 - Підвищення соціальних стандартів на шляху реалізації цілей розвитку тисячоліття;

г) Розділ 4 - Модернізація економіки на основі інноваційної моделі розвитку;

д) Розділ 5 - Забезпечення умов для запровадження інноваційної моделі розвитку;

е) Розділ 6 - Адміністративна реформа та поліпшення якості державного управління;

є) Розділ 7 - Зовнішньоекономічна політика;

ж) Розділ 8 - Регіональна політика;

з) Розділ 9 - Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями;

і) Розділ 10 - Зміцнення обороноздатності держави;

к) Розділ 11 - Захист прав і свобод громадян, здійснення законності і правопорядку;

л) Розділ 12 - Детінізація економіки.

Аналіз економічного розвитку України свідчить про ефективність впроваджуваних реформ на етапі трансформації вітчизняної економіки, який ознаменувався виходом на високі темпи економічного зростання та закріплення цієї тенденції протягом 2000-2004 років.

Досягнення і підтримання макроекономічної збалансованості, виважена бюджетна та монетарна політики, розширення внутрішнього попиту та ринку поряд із сприятливою зовнішньою кон'юнктурою забезпечили підйом економічної активності у більшості галузей економіки, стабільно високі темпи економічного зростання і на цій основі підвищення рівня життя населення громадян.

Таблиця 3.1

Динаміка макроекономічних індикаторів за 2000-2004 роки

	2000	2001	2002	2003	2004 травень
ВВП	5,9	9,2	5,2	9,4	11,3
Продукція промисловості	13,2	14,2	7,0	15,8	16,9
Сільськогосподарське виробництво	9,8	10,2	1,2	-10,2	-3,2
Інвестиції в основний капітал	14,4	20,8	8,9	31,3	52,1
Реальні грошові доходи населення	9,9	9,0	18,0	7,8	15,0
Експорт товарів та послуг (торг. баланс)	18,8	9,7	11,1	24,1	40,2
Баланс Зведеного бюджету (% до ВВП)	0,6	-0,3	0,7	-0,2	1,4
Індекс інфляції, грудень до грудня, %	25,8	6,1	-0,6	8,2	3,6

Однак чинники зростання протягом 2000-2004 років були різними, так само як різним і суперечливим був вплив державної політики на ці процеси.

У 2000 році головним чинником зростання можна вважати суттєве підвищення цінової конкурентоспроможності українського експорту та імпортозаміщення на внутрішньому ринку внаслідок девальвації гривні після фінансової кризи кінця 90-х років. Головними пріоритетами державного регулювання було визначено:

1) створення бази для ліквідації соціальних боргів та підвищення реальних доходів населення, а відтак - стимулювання внутрішнього попиту та виробництва продукції у галузях, що працюють на внутрішній ринок;

2) дотримання збалансованості бюджету, посилення контролю за його видатками, збільшення рівня платежів до державного бюджету грошовими коштами;

3) утримання стабільного валютного курсу, високого позитивного сальдо зовнішньої торгівлі та поточного рахунку платіжного балансу, які забезпечили нарощення валютних резервів і дозволили вчасно розраховуватися із зовнішніми боргами;

4) розгортання грошової приватизації, продаж привабливих, у тому числі стратегічних об'єктів на аукціонах (на 2000 рік прийшовся пік приватизації, у державний бюджет надійшло 1,8 млрд. грн., майже третина всіх надходжень від приватизації);

5) започаткування ринкових реформ в АПК, реформування понад 8 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, видача сертифікатів на право власності на землю;

6) суттєве підвищення дисципліни платежів в економіці, зокрема рівня розрахунків за газ та електроенергію.

Для України роком перших “рекордів” став 2001 рік. Посилився вплив внутрішніх чинників зростання, активно розвивався внутрішній попит на продукцію вітчизняних виробників, як інвестиційний, так і споживчий, поряд з сприятливими умовами для українських експортерів. Сприятлива динаміка усіх складових попиту обумовила високу активність у реальному секторі та високі темпи економічного зростання - приріст ВВП за 2001 рік становив 9,2%, а промислового виробництва - 14,2%, інвестиції в основний капітал зросли на 20,8%, почав знижуватися рівень безробіття.

Проте незважаючи на загальне поліпшення макроекономічної ситуації у країні, приток іноземних інвестицій скоротився, а взаємні неплатежі між підприємствами продовжували зростати. Планові показники виконання бюджету не були досягнуті: на тлі реального зниження доходів бюджету порівняно з 2000 роком збалансованість досягалася шляхом недофінансування видатків, у тому числі на соціальні потреби. Повільне протікання приватизації державного майна, та її фіскальні завдання, гальмували структурну перебудову економіки, стримували розвиток інвестиційних процесів (план надходжень коштів від приватизації був виконаний лише наполовину, зібрано 2,2 млрд. грн. при плані 5,7 млрд. гривень). Українська економіка залишилася надзвичайно чутливою до змін зовнішньої кон'юнктури.

З кінця 2001 року та на початку 2002 зовнішні умови розвитку значно погіршилися, що призвело до уповільнення темпів економічного зростання на початку 2002 року. Рецесія світової економіки, перевиробництво у США та деяких країнах Європи ряду товарів, що відносяться до основних статей українського експорту, а внаслідок цього супутні процеси розгортання захисних дій торговельних партнерів проти наших експортерів, послаблення долара і очікування змін у розстановці сил на найважливіших світових ринках відчутно відбилися і на динаміці експорту та стані української економіки. Зокрема приріст промислового виробництва за І квартал склав 3,1%, а експорту товарів та послуг 1,7% проти, відповідно, 17,8% та 16,8% приросту цих показників за І квартал 2001 року.

У цілому 2002 рік у частині економічної динаміки значною мірою з об'єктивних причин став найменш сприятливим з останніх чотирьох років економічного відродження України. Після 9,2 %-го росту ВВП 2001 року у 2002 році зростання склало лише 5,2 %, при попередньому прогнозі у 6%. Дефляція, невиконання планів приватизації, неотримання кредитів Світового банку і загроза санкцій FATF, неспроможність підтримати економічно обґрунтовані ціни на зерно, збитковість сільського господарства при перевиробництві зерна, відсутність страхування зернових запасів - це наслідки незбалансованої політики, що орієнтується на короткострокові цілі.

Не було здійснено реальних кроків для розв'язання однієї з найважливіших проблем вітчизняної економіки - відшкодування ПДВ експортерам. Наприкінці 2002 року заборгованість з ПДВ перевищила 6 млрд. грн., при цьому 2 млрд. грн. склала прострочена заборгованість, у результаті чого фінансовий стан багатьох українських підприємств погіршився.

Негативно вплинуло на дохідну частину бюджету невиконання планів з приватизації - 603 млн. грн. надходжень при запланованих 5,83 млрд. гривень. Не було здійснено жодного із запланованих “знакових” продажів: 9 Обленерго, “Укртелеком”, 25% акцій UMC.

Разом з тим, реалізація визначених Урядом завдань у сфері оплати праці дозволила отримати позитивні зрушення: перевищення темпів приросту номінальної заробітної плати - 21 % порівняно з індексом інфляції - 99,4%, обумовило зростання реальної заробітної плати порівняно з 2001 роком на 18,2%. Це забезпечило перевищення темпів приросту реальної заробітної плати порівняно із темпами приросту реального ВВП більш ніж у 3 рази.

Стабільними у 2002 році були також показники розвитку банківського сектору. Поступове зниження Національним банком облікової ставки з 12,5 до 7% і резервних вимог, поряд із відсутністю інфляції привело до зниження середньозважених кредитних ставок комерційних банків з 26,1 до 20,8%. У результаті на 48,2% зросли обсяги наданих кредитів.

Дефляція у розмірі 0,6% за 2002 рік обумовила низьку динаміку фінансового результату і стало однією з причин невиконання бюджету.

Поліпшення сальдо торгівельних операцій дало змогу Національному банку довести розмір своїх ліквідних золотовалютних резервів із 3 до 4,4 млрд. дол. США та проводити політику стабільного валютного курсу. Разом з тим, кардинальних змін у структурі зовнішньої торгівлі не відбулося. У структурі експорту переважали сировина, продукція металургії та металопереробки.

2003 рік для України став першим роком роботи коаліційного Уряду, якому вдалося забезпечити макроекономічну стабільність та бюджетну дисципліну, поглибити структурні реформи та підвищити соціальні стандарти широкому колу громадян. Основними чинниками високих темпів зростання економіки у 2003 році стали:

1) подальше поліпшення цінової кон'юнктури на світових ринках і як результат - прискорене зростання експорту;

2) посилення конкурентних позицій на внутрішньому ринку та збільшення обсягів інвестицій і будівництва;

3) збільшення обсягів споживання та доходів населення;

4) стабільна фінансова ситуація попри підвищення інфляції наприкінці року.

Найбільший внесок в економічне зростання 2003 року зробила промисловість. Приріст промислового виробництва становив 15,8 відсотка, його головним чинником стало збільшення експорту товарів (на 30,2 відсотка). Цьому, насамперед, сприяли високі ціни на головні статті українського експорту - метали та продукцію хімічної промисловості. Крім того, збільшення інвестиційного попиту підприємств та споживчого попиту в результаті підвищення добробуту громадян зумовило прискорення темпів зростання в галузях промисловості, що виробляють продукцію кінцевого споживання.

Активізація інвестиційних процесів зумовила збільшення імпорту машин, устаткування та механізмів в 1,5 рази. У свою чергу, це дало змогу розпочати масове оновлення основних фондів підприємств і стимулювало приріст продукції машинобудування на 35,8%. Приріст експорту машин та устаткування становив 32,3%, а транспортних засобів - 42,8 відсотка.

Суттєве зростання обсягів експорту товарів в 2003 році, в першу чергу, пов'язано із збільшенням експорту мінеральних продуктів в 1,7 разів; машин, устаткування та механізмів в 1,4 рази; продукції хімічної та пов`язаних з нею галузей промисловості в 1,4 рази; продукції агропромислового комплексу на 14,4%; деревини, паперової маси та виробів з них на 26,4%; неблагородних металів та виробів з них на 19,4%. Збільшення експорту товарів відбулося по всіх основних геополітичних напрямках - до Європи експорт зріс на 45,1%, країн Азії - на 6,6%, Африки - на 18,5%, Америки - на 30,2%.

Відчутно позначилось на загальному обсязі ВВП скорочення обсягів сільгоспвиробництва - на 10,2% порівняно з 2002 роком. Проте, в цілому ситуацію у сільському господарстві та на продовольчому ринку вдалося врегулювати. Продовольчий ринок було насичено по всіх групах товарів, попит і пропозицію збалансовано, задіяно систему цінового моніторингу.

Обсяг інвестицій в основний капітал за 2003 рік зріс на 31,3%, на 29,4% збільшилися прямі іноземні інвестиції.

Збережено макрофінансову стабільність. Упродовж 2003 року Національний банк України забезпечував стабільність національної валюти. Динаміка грошових агрегатів була адекватною процесам, що відбувалися в економіці. Збільшення у 2003 році монетарної бази на 30,1% та грошової маси на 46,5% не спровокувало дестабілізації обмінного курсу національної валюти (ревальвація гривні склала 0,02%), а також не спричинило негативного впливу монетарного фактору на динаміку цін - індекс споживчих цін у 2003 році становив 108,2% (його прискорена динаміка головним чином була спричинена зростанням цін обмеженої групи продуктових товарів, зокрема продуктів переробки зерна).

Утримання збалансованості бюджету позитивно вплинуло на укріплення макроекономічної ситуації і фінансової стабільності у державі. Виконання державного бюджету у 2003 році щомісяця забезпечувалося з випередженням плану розпису. Це дозволило стовідсотково профінансувати заплановані видатки на соціальні програми, оплату комунальних послуг і споживання енергоносіїв бюджетними установами, обслуговування державного боргу, дотації вирівнювання і субвенції місцевим бюджетам.

Завдяки скасуванню санкцій, запроваджених проти України з боку FAТF, розблоковано проблеми на шляху до вступу України до Світової організації торгівлі. Значним здобутком стало підписання Програми співробітництва з Європейським банком реконструкції та розвитку до 2004 року та затвердження Стратегії допомоги Світового банку Україні на 2004-2007 роки. У жовтня 2003 року Радою Директорів Світового банку затверджено програмну системну позику (ПСП-2) загальним обсягом 250 млн. дол. США.

Уряд продовжував проводити активну політику, спрямовану на покращення добробуту населення. Підвищено розмір мінімальної заробітної плати (з 01.01.03 до 185 грн. та з 01.12.03 до 205 грн. на місяць); грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Держкомкордону, МНС та внутрішніх військ МВС у вигляді стовідсоткової щомісячної надбавки. З 1 квітня 2003 р. на 10% підвищено розмір стипендій для студентів вищих навчальних закладів, а для студентів-інвалідів, студентів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, студентів із малозабезпечених сімей - на 20%, з 1 липня підвищено на 32,2% посадові оклади працівників окремих галузей бюджетної сфери. Новим пенсійним законодавством надано право сьогоднішнім пенсіонерам на перерахунок уже призначених пенсій. Результатом цих дій та пожвавлення економічної діяльності стало зростання реальної заробітної плати у 2003 році проти 2002 року на 15,2%, а реальних наявних доходів населення - на 7,8%.

Уряду вдалося досягти прогресу в проведенні податкової та пенсійної реформ, відновити приватизацію великих підприємств і поліпшити законодавство щодо регулювання операцій із землею і кредитування. Так, з 1 січня 2004 року встановлено єдину ставку прибуткового податку з громадян на рівні 13%, зменшено ставку податку на прибуток підприємств, запроваджено основи трирівневої пенсійної системи та введено у дію Закон “Про іпотеку”.

Початок 2004 року став ознакою створення стабільної бази для проведення економічних та соціальних реформ - приріст реального ВВП за січень-травень 2004 року становив 11,3% (торік - 7,3%).

Найважливішою складовою зростання ВВП, як і раніше, залишається промисловість (приріст за січень-травень - 16,9%). Позитивним є той факт, що випереджаючими темпами зростає виробництво в машинобудуванні - на 40,2%, неметалевих мінеральних виробів (будівельних матеріалів, скловиробів) - 31,7%, целюлозно-паперовій і поліграфічній промисловості - 30,9%, виробництві деревини та виробів з неї - 25,2%.

Стрімке зростання випуску продукції кінцевого споживання свідчить про продовження тенденції збільшення споживчого попиту та розширення внутрішнього ринку. Роздрібний товарообіг за січень-травень порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 22,3%.

Підвищилися соціальні гарантії та доходи населення, що вказує на утримання соціального вектору економічної політики. За січень-травень номінальні доходи населення зросли на 19,7%, наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 23,3%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, - на 15%. Реальна заробітна плата зросла на 26,7%, що є, насамперед, результатом змін в оподаткуванні доходів фізичних осіб.

Посилилися позиції України у світі. Україна повністю виконала вимоги FATF щодо боротьби з відмиванням “брудних” грошей. Своєчасно виконувався графік платежів за зовнішнім державним боргом. Тому на черговій пленарній сесії FATF, яка проходила 25-27 лютого цього року в м. Парижі, було прийнято рішення щодо виключення України з “чорного списку”. Поліпшились відносини з міжнародними фінансовими інституціями. 29 березня цього року Міжнародний валютний фонд затвердив нову Програму для України “Попереджувальний стенд-бай” строком на 12 місяців на суму еквівалентну 411,6 млн. СПЗ (спеціальні права запозичення).

Україна поступово і впевнено просувається на шляху вступу до Світової організації торгівлі. З початку поточного року Україною погоджено вступ до СОТ з 4 країнами: Швейцарією, Малайзією, Литвою та Республікою Парагвай. Таким чином, на початок травня 2004 року загальна кількість підписаних Україною двосторонніх протоколів становить 24.

Поліпшуються відносини з Європейським Союзом. У січні - березні 2004 року проведено три раунди консультацій з Європейською Комісією (ЄК) щодо підготовки Плану дій Україна - ЄС для реалізації “Європейської політики сусідства”. Однією з основних цілей Плану дій має бути започаткування роботи щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. У ході обговорення було погоджено переважну більшість пунктів Плану дій. Поступово поліпшується правове супроводження реформ. Зокрема, у цьому році Верховною Радою схвалено Закон “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.

Указом Президента України від 28.04.04 №493/2004 схвалено Стратегію економічного і соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки [11]. Стратегія спрямована на утвердження європейських принципів та механізмів соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі економічного розвитку. Зрештою, йдеться про глибоку модернізацію української економіки, підвищення її конкурентоспроможності. Це має стати головною передумовою реалізації складних завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія розвитку в ХХІ столітті.

Одночасно, глава держави підписав ряд документів, спрямованих на підвищення ефективності використання науково-технічного та інноваційного потенціалу підприємств, підвищення ролі науки. Серед них Укази Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень” та “Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави”; Закон “Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій”.

Протягом І півріччя 2004 року було проведено низку форумів, конференцій, обговорень, присвячених визначенню пріоритетів та заходів структурно-інноваційного оновлення української економіки, наслідком яких стало прийняття рішень про впровадження засад інноваційної моделі економіки у різних сферах економічної діяльності. Тому Державна програма має чітку спрямованість на інноваційний розвиток країни.

3.2 Аналіз програми економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік

Програма економічного і соціального розвитку м. Харкова на 2005 рік [13]: розроблена згідно із визначеними Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 23.03.2000р. № 1602-III повноваженнями виконавчих органів міської ради у сфері соціально-економічного розвитку, планування та обліку й відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 № 1602-III [5] і постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2003 № 621 "Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету"[8].

Для забезпечення подальшого економічного і соціального розвитку міста, з урахуванням стратегічних цілей розвитку України, визначених у Посланнях Президента України до Верховної Ради України та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, а також розвитку регіону, на основі аналізу результатів соціально-економічного розвитку міста за попередній період і нагальних потреб, можливостей проекту міського бюджету на 2005 рік, визначено цілі та головні дії виконавчих органів міської ради на 2005 рік.

Головною метою реалізації Програми є підвищення рівня і якості життєдіяльності населення; впровадження активних структурних перетворень з одночасним утриманням високих темпів економічного зростання; розвиток соціальної та гуманітарної сфери в місті, створення умов для гармонійного розвитку особистості.

Пріоритетними напрямками Програми розвитку міста є раціональне використання людського потенціалу; поліпшення якості міського середовища; розвиток високоефективного промислово-виробничого комплексу та інфраструктури, формування інвестиційно привабливого середовища та пожвавлення інноваційних перетворень; розвиток внутрішнього ринку та фінансового сектора; стимулювання розвитку підприємництва, структурної перебудови та модернізації господарства міста; розвиток соціальної сфери.

У Програмі передбачено реалізацію затверджених галузевих програм, враховано пропозиції постійних комісій міської ради, структурних підрозділів виконавчих органів міської ради, райвиконкомів, пропозиції виборців, що надійшли депутатам Харківської міської ради IV скликання, плани роботи підприємств і організацій міста.

Реалізація економічного потенціалу міста

Із 1997 року в Харкові зберігається стійка позитивна динаміка обсягів випуску промислової продукції.

За 11 місяців 2004 року приріст обсягів виробництва продукції, виготовленої промисловим комплексом міста, порівняно з аналогічним періодом минулого року, становив 19,91%.

Найбільш суттєвий вплив на результати роботи мають підприємства перероблення сільськогосподарських продуктів, харчової промисловості, машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, на які припадає близько 71% міського обсягу виробництва.

Високі темпи приросту виробництва відзначаються в галузях, зорієнтованих, в основному, на випуск продукції кінцевого споживання. Так, за 11 місяців 2004 року в харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів приріст склав 22,48%. Значний приріст виробництва (на 18,14%) спостерігається в машинобудуванні, на яке припадає 30,8% випуску промислової продукції по місту.

На теперішній час залишається актуальним питання структурного оновлення промисловості, у першу чергу за рахунок підвищення конкурентоспроможності високотехнологічної продукції та продукції кінцевого споживання, через реалізацію інноваційного шляху розвитку наукоємних виробництв.

Фінансування інноваційної діяльності здійснюється за власні кошти підприємств, державне фінансування майже відсутнє.

Зовнішньоторговельний оборот товарів збільшився проти 9 місяців 2003 року на 33,7%. При цьому експортні поставки зросли в 1,6 рази, а імпортні надходження - на 18,2%.

Динаміку зовнішньоторговельного обороту надано на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 - Динаміка зовнішньоторговельного обороту

Основні цілі та завдання на 2005 рік:

1) зростання обсягів зовнішньоекономічної діяльності та її структурні зміни за рахунок збільшення частки міжнародних послуг, підвищення конкурентоспроможності регіонального виробництва та пошуку нових ринків збуту;

2) орієнтування зовнішньоекономічних зв'язків на довгострокову перспективу з метою поступового формування галузевої спеціалізації міста на зовнішніх ринках відповідно до сучасних тенденцій еволюції міжнародної торгівлі на користь наукоємної і високотехнологічної продукції;

3) розширення інтеграції м. Харкова у світові ринки товарів, послуг і капіталу (створення мережі представництв м. Харкова);

4) збільшення внеску підприємств міста, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність, у вирішення актуальних соціально-економічних проблем м. Харкова.

У той же час зберігається від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами.

У сфері діяльності підприємництва в місті вирішуються задачі, спрямовані на створення сприятливого середовища для здійснення підприємницької діяльності, подальшого розвитку малого і середнього бізнесу та інфраструктури підтримки малого підприємництва, збільшення фінансово-кредитних ресурсів.

У 2003 році кількість малих госпрозрахункових підприємств у Харкові зросла на 5,8% і склала 13,4 тис. од. У 2004 році очікується її приріст на 6,1%. За 2000-2003 роки число малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення збільшилось на 21 одиницю і склало 92 підприємства (по Україні - 57).

Посилилися позитивні зміни в структурі малих підприємств за видами економічної діяльності: поряд зі зменшенням частки малих підприємств в оптовій і роздрібній торгівлі, зростає їх доля в промисловості, будівництві, сфері операцій із нерухомістю.

Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції по місту у 2002-2003 роках становила 11,2%, у 2004 році - очікується 11,3%.

У той же час моніторинг та вивчення проблем малого підприємництва на місцях свідчать про недостатню ефективність заходів, що вживаються.

Одне з основних завдань виконавчих органів міської ради - створення умов для ефективного використання об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, її збереження і збільшення, забезпечення поповнення доходної частини міського бюджету від приватизації й оренди об'єктів, пошук нових джерел залучення додаткових коштів.

За 9 місяців 2004 року за рахунок приватизації об'єктів комунальної власності залучено коштів до міського бюджету на суму 41,6 млн. грн. (75,5% річного плану та в 1,7 рази більше відповідного періоду 2003 року), очікувана сума за рік - 55,1 млн. грн.

Надійним джерелом надходження коштів до міського бюджету є надання об'єктів в оренду з поліпшенням їх технічного стану, та подальшим здійсненням економічно і соціально обґрунтованої приватизації.

У той же час залишається актуальним питання відсутності достатнього фінансування для ефективного управління об'єктами комунальної власності; неналежний стан об'єктів відомчого житлового фонду та об'єктів соціально-побутового призначення, які передаються до комунальної власності міста.

Продовжено роботи з удосконалення регулювання земельних відносин на міських територіях, забезпечення раціонального використання й охорони земель.

Здійснюється реалізація "Програми розвитку земельної реформи та управління земельними ресурсами у м. Харкові до 2006 року".