Економічний аналіз і оцінка результатів діяльності Костянтинівського виробничого управління житлово-комунального господарства (ВУЖКГ)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ І ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОСТЯНТИНІВСЬКОГО ВИРОБНИЧОГО УПРАВЛІННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА (ВУЖКГ)

Вступ

Головна мета економічного плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума й рівень витрат централізований нормувалися. Надмірна централізація фінансів при планово-директивній економіці ослаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно відображалося на результатах господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях досягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними. Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів і прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалися для фінансування державних витрат і на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

При ринковій економіці значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансове становище. Тому зросло значення перспективного, поточного й оперативного економічного планування для забезпечення стійкого фінансового становища й підвищення рентабельності підприємства. Економічне планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність і фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості економічного планування, оскільки зараз за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність буде нести саме підприємство. При нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні економічне планування вимагає використання нових принципів організації. Його сутність і форми повинні бути значно змінені у зв'язку з новими економічними умовами й соціальними орієнтирами. При адміністративній економіці планування базувалося на директивних планових показниках виробничого й соціального розвитку підприємства. Сьогодні ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замовлення, що зберігся, втратив своє колишнє директивне значення й розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації своєї продукції. Таким чином, економічне планування повинне орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій й одночасно розробляти моделі поводження підприємства при зміні ситуації з матеріальними, трудовими й фінансовими ресурсами.

Невизначеність, властивим ринковим умовам господарювання, визначає необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому економічне планування можна визначити як один з найбільш важливих інструментів зміни напрямку фінансових потоків на підприємстві.

Планування - одна зі складових частин керування, що укладається в розробці й практичному здійсненні планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхів, способів і коштів його досягнення. Крім того, виділяється планування окремих видів ресурсів (наприклад, фінансове планування), соціальне планування. Планування в директивній формі властиво централізовано керованій економіці, де провідну роль грають державні плани. В економіці ринкового типу набагато більше поширене планування на рівні компаній, фірм, що найчастіше несе індикативний, що орієнтує характер. У плануванні використаються як економіко-математичні, балансові методи, так й експертні оцінки. Планування включає прийняття планових рішень уповноваженими на те органами, особами.

У роботі розглядається діяльність комунального підприємства - Костянтинівського ВУЖКГ. Метою роботи є розробка економіко-фінансового плану підприємства на подальший період, а також визначення життєдіяльності підприємства й можливого одержання фінансової допомоги від зовнішніх інвесторів.

1. Особливості економічного планування житлово-комунального господарства в перехідній економіці України

1.1 Необхідність і особливості економічного планування

У цей час уважається, що ідея планування в економіці в цілому розумна. Але досвід показав, що директивне планування повинне здійснюватися лише на рівні фірми. Це пов'язане з деякими особливостями внутріфірмового плану, що:

1) складається як завдання приватного власника, що несе повну відповідальність (аж до руйнування) за досягнення успіху;

2) здійснюється в умовах гарантованої законом волі вибору партнерів по угодах й узгодження з ними ціни продажу;

3) постійно перевіряється попитом покупців;

4) розробляється тоді, коли вся існуюча по питанню соціально-економічна інформація може бути зібрана й осмислена тим особою, що приймає рішення й повністю відповідає за їхню раціональність.

Однак ці особливості практично не проявляються в масштабі країни, а виходить, і директивне планування на цьому рівні недоцільно.

Планування широко використається також на рівні підприємства. Багато фірм, і не тільки великого бізнесу, регулярно виконують економічні розрахунки на майбутнє. Розвиток економічних відносин і ріст економічного потенціалу країн підсилює роль внутріфірмового планування. Корпоративна й державна власність визначають необхідність єдиної статистичної звітності у світі, планування з урахуванням виплати дивідендів і мінімального рівня ефективності. Крім того, виконання межфирменных угод і державних замовлень обумовлює організаційні вимоги до фірми взагалі й до планування зокрема. Робота за договорами вимагає стабілізації господарської діяльності, надійності й взаємозв'язку перспективної й поточної діяльності фірми, погодженої з безліччю партнерів по бізнесі, різними субпідрядниками, а також орієнтації на обраний сегмент ринку, що вимагає гарного знання маркетингу. Ці фактори багато в чому визначають сучасну організацію внутріфірмового планування.

До особливостей сучасної практики внутріфірмового планування в умовах ранка ставляться:

- диференціація функцій планування;

- підвищення складності плану;

- облік вимог маркетингу;

- значний обсяг елементів перерозподілу ресурсів.

Критерієм ефективності внутріфірмового планування виступає ступінь використання плану в реальному господарському житті як керівництва до дії, ступінь відповідності плану реальним умовам. Тому в цей час планування фірми являє собою безперервний процес, спрямований на адаптацію тимчасових рішень, що ставляться до майбутнього, з урахуванням постійного відновлення інформації про стан справ фірми й умовах її діяльності.

Основною проблемою планування зараз є адаптація плану. Вона залежить від вибору моменту ухвалення планового рішення. затягування цього моменту заради збору й аналізу інформації може привести до вповільнення й втрати часу. тому необхідно вибір часу ухвалення планового рішення, а потім розробка процесу його адаптації в обліком знову вступник інформації.

У цей час у практиці складання плану фірми немає чітких правил. Тут усе визначається здоровим глуздом. Але звичайно початку планування передують два окремих етапи. На першому, попередньому етапі визначаються реальні завдання фірми, їхні можливі параметри й виявляються необхідні ресурси. На другому етапі підтверджується реальність поставлених завдань, відбувається уточнення даних, а також визначаються конкретні методи й способи їхнього досягнення. будь-який план фірми має свої особливості. Так, складання оперативного річного плану по збуті (продажу) може включати такі етапи:

визначення загальних принципів;

вибір методів досягнення цілей, які розробляються й здійснюються надалі відповідними службами. Ці служби пропонують конкретні способи й міри здійснення зазначених у плані принципів;

розрахунки економічного ефекту, які виконуються відповідними службами фірми разом з економічним відділом.

Все більшу популярність у закордонних фірмах здобуває контроллинг - планування, що характеризується відношенням до майбутнього. Контроллинг дозволяє за допомогою економічних категорій аналізувати, прогнозувати й коректувати діяльність фірми по досягненню поставлених цілей, виділяти й ураховувати інтереси сторін. Фахівець з контроллингу є власне кажучи «футурологом від економіки». Він виконує роль економічного радника керівництва фірми «широкого профілю»: розраховує економічні показники й плани, а також активно впливає на різні служби, підказуючи менеджерам, як уникнути труднощів, прагнучи до максимальної вигоди.

Досвід показує, що у внутріфірмовому плануванні необхідно як підпорядкування, так і демократизм. Тому кожен фахівець, лагодячи по загальних питаннях керівництву, на своїй ділянці роботи має значні повноваження, що дозволяють йому приймати відповідальні рішення в межах своєї компенсації. Такий підхід забезпечує процесу планування необхідну ініціативу й творчість при самодисципліні виконавців: працівник сам перевіряє цінність свого рішення або дійде висновку про відмову від нього.

У цей час планування опирається на розвитий математико-статистичний інструментарій і нараховує сотні моделей, а також масу різноманітних прийомів розрахунків.

У складному становищі перебуває теорія й практика планування в нашій країні. Накопичений у минулому досвід виявився в принципі неприйнятним у нових економічних умовах. При рішенні ринкових завдань буде потрібно час для його відновлення. І якщо принципи планування в корені міняються, то методологічний потенціал міняється менш істотно. Тому творче й адекватне використання наробітків радянської методології планування, мабуть, може бути ринком. Так, раніше розроблена в СРСР система СОФЕ - система оптимального функціонування економіки, побудована на використанні ЕОМ з урахуванням державної системи збору й обробки інформації, на думку фахівців, після відповідної доробки може бути ефективна й у новій економічній системі. Її основу становлять процедури узгодження планів і макро- і мікрорівнях за допомогою цін й економічних 6нормативів.

На жаль, у цей час багато українських підприємств зовсім не становити плани, тому що в умовах нестабільності й непорівнянності даних важко досягти точності розрахунків, тим більше на тривалу перспективу. Крім того, відчувається недолік фахівців, знайомих з теорією ринку й практичний досвід планової роботи в нових умовах.

1.2 Види і сутність внутрішньогосподарського планування

планування кредитний реформування комунальний

Внутрішньогосподарське, або внутріфірмове, планування займає найважливіше положення в ринковій економіці. Воно дозволяє з'єднувати в загальній економічній системі взаємні інтереси держави, фірм і домашніх господарств. У країнах з розвиненими ринковими відносинами основним завданням державного регулювання є підтримка рівноважного стану економіки, забезпечення економічного росту й підвищення якості життя людей. Внутріфірмове планування також спрямоване на розвиток виробництва матеріальних благ, задоволення різних потреб людей й одержання прибутку. У ринковій економіці держава й підприємство є основними незалежними суб'єктами планово-планово-регульованої виробничо-господарської діяльності.

Внутрішньогосподарське планування є найважливішою складовою частиною вільної ринкової системи, її основним саморегулятором. Воно дозволяє знаходити відповіді на фундаментальні питання ринкової економіки, що визначають у сутності основний зміст внутрішньогосподарського планування й всієї ринкової економіки в цілому й заключающиеся в наступному:

1. Яку продукцію, товари або послуги варто провадити на підприємстві?

2. Скільки продукції або послуг вигідно підприємству провадити і які економічні ресурси варто використати?

3. Як ці послуги треба провадити, яку технологію застосовувати і як організовувати виробництво?

4. Хто буде споживати вироблену продукцію або послуги, за якими цінами її можна продавати?

5. Як підприємство може пристосуватися до ринку і як воно буде адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх змін ринку?

Із цих фундаментальних питань випливає, що основним об'єктом внутрішньогосподарського планування служить взаємозалежна система планово-економічних показників, що характеризують процес виробництва, розподілу й споживання товарів і ресурсів. У цей час всі виробники й підприємці, виходячи з ринкового попиту на товари, роботи й послуги, самостійно планують свою майбутню виробничо-господарську діяльність, визначають перспективи розширення виробництва продукції й розвитку підприємства.

У вітчизняній планово-економічній літературі й господарській практиці завжди було загальновизнаним виділяти два основних види планування: техніко-економічне й оперативно-виробниче.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки й економіки підприємства в їхній єдності й взаємозалежності як по місцю, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі обліку взаємодії попиту та пропозиції на продукцію й послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси й установлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники й т. п.

Оперативно-виробниче планування являє собою наступний розвиток і завершення техніко-економічних планів підприємства. На даному етапі планування встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехам, ділянкам і робочим місцям, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливи з метою коректування процесу виробництва й т. п.

Усяке внутріфірмове планування передбачає забезпечення необхідного розвитку тих або інших виробничих об'єктів, економічних систем або підприємства в цілому. У ринковій економіці, що розвивається, тому значно зростає роль внутрішньогосподарського планування на всіх підприємствах. Високий ступінь економічної волі й планової діяльності припускає не тільки розширення практичної роботи на всіх фірмах, але й розвиток наукових знань й удосконалювання самої теорії внутрішньогосподарського планування. Зокрема, потрібне розширення існуючої класифікації систем, видів, принципів і методів планування. Всі види внутріфірмового й корпоративного планування можуть бути систематизовані по таких основних класифікаційних ознаках, як зміст планів, рівень керування, методи обґрунтування, час дії, сфера застосування, стадія розробки, ступінь точності й ін.

План діяльності фірми повинен бути виражений у писемній формі. Властиво, можливий уявний й усний план, як контур майбутнього. Але якщо план однієї людини може бути в нього в голові, то план декількох осіб повинен мати вербальну форму, виражену письмово, що необхідно для його кращого розуміння виконавцями. Крім того, такий план надалі легше проконтролювати.

Тому з погляду зручності використання можна говорити про форму плану у вигляді:

- набору обов'язкових документів;

- структури, що відображає внутрішню логіку побудови;

- переліку виконавців із вказівкою їхніх диференційованих завдань;

- переліку необхідних дій по здійсненню передбачених завдань;

- строків виконання, зазначених відповідно до послідовності необхідних дій;

- кошторису витрат;

- розрахунку економічного ефекту як чисельного вираження поставлених завдань.

Фінансове планування являє собою процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпечення розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому.

Планування на підприємстві може бути певного типу залежно від ознак, по яких здійснюється класифікація. Ознаками, які визначають тип планування можна назвати наступні:

1. Значення в процесі планової діяльності.

2. Ступінь визначеності в плануванні.

3. Тимчасова орієнтація ідей планування.

4. Обрії планування.

Фінансове планування на підприємстві базується на використанні трьох основних систем. Кожної із цих систем фінансового планування властив певний період і свої форми реалізації його результатів (табл. 1.1).

Всі системи фінансового планування перебувають у взаємозв'язку й реалізуються в певній послідовності. Початковим вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, що повинна позначити завдання й параметри поточного фінансового планування. У свою чергу, що таке фінансове планування створює основу для розробки й доведення до безпосередніх виконавців оперативних бюджетів по всіх основних аспектах фінансової діяльності підприємства.

Таблиця 1.1 - Системи фінансового планування й форми реалізації на підприємстві

Системи фінансового планування	Форми реалізації результатів	Період планування
1. Прогнозування фінансової діяльності (стратегічне планування)	Розробка загальної фінансової стратегії й фінансової політики по основних напрямках фінансової діяльності	до 3-х років
2. Поточне (тактичне) планування фінансової діяльності	Розробка поточних фінансових планів по окремих аспектах фінансової діяльності	квартал, рік
3. Оперативне планування фінансової діяльності	Розробка й доведення до виконавців бюджетів, платіжних календарів й інших форм оперативних планових завдань по всіх основних питаннях фінансової діяльності	місяць, квартал

Стратегічне планування розраховане на тривалий строк, ново багатьох організаціях стратегія базується на середньостроковому плануванні. Разом із цим стратегічне й довгострокове планування процеси нерівнозначні. Стратегія - це не функція часу, а функція напрямку. Вона не просто діє протягом якогось часу, а містить у собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства. Відповідальність за розробку стратегії несе, насамперед, керівник підприємства.

Тактичне планування - прийняття рішень про те, як повинні бути розподілені ресурси організації для досягнення стратегічних цілей. Воно в багатьох випадках охоплює короткостроковий і середньостроковий періоди, тобто є предметом турбот середнього й нижнього управлінського персоналу.

Залежно від того, який період часу охоплюють плани, планування розділяють на три типи:

довгострокове планування - охоплює довгострокові періоди часу (від 10 до 25 років);

середньострокове планування - конкретизує орієнтири, певні довгостроковим планом (до 5 років);

короткострокове планування - такі плани мають у своєму складі конкретні способи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення цілей, певних у більше тривалих планах (1-2 року) [14, c. 35-46].

1.3 Особливості планування господарської діяльності комунальних підприємств в Україні

Одним з перших законів незалежної України був Закон «Про підприємства в Україні». Він визначив види й організаційні форми підприємств, порядок їхнього утворення, реєстрації, реорганізації й ліквідації, організаційні механізми здійснення господарської, економічної й соціальної діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Законом передбачено, що планування діяльності підприємств - природних монополістів, до яких належать підприємства комунальної галузі, залежить від державного регулювання цін на їхні послуги. При державному регулюванні ціни повинні враховуватися собівартість таких послуг і забезпечуватися мінімальний рівень рентабельності підприємств. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинне забезпечити його дотаціями з бюджету відповідного рівня, за умови, що воно визнає продукцію підприємства суспільно важливої. Відповідно до цього закону, підприємства всіх форм власності, крім казенних, повинні розробляти й затверджувати річні плани в порядку й строки, певні їхніми власниками. Указується, що джерелами формування ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян й інших.

Перехід підприємств комунального господарства до ринкової економіки відбувався складно. З метою усунення цих проблем, у лютому 1995 року Уряд України визначило основні напрямки розвитку й стабілізації діяльності житлово-комунального господарства України. Постановою Кабінету Міністрів була схвалена Концепція розвитку житлово-комунального господарства, де були сформульовані проблеми галузі й визначені шляхи їхнього подолання. Незадовільний стан інфраструктури міст і зношеність основних фондів комунальних підприємств були визначені основними факторами, які обумовили необхідність розробки концепції реформи. Зокрема, зменшення вдвічі обсягів наданих послуг з порівняння з попередніми періодами, скорочення в 5-7 разів обсягів будівництва об'єктів комунального призначення й поступове погіршення якості наданих послуг були проявами економічного спаду в цьому секторі економіці. По даним Кабінету Міністрів каналізаційні спорудження в 110 міських населених пунктах були перенавантажені й щодоби у водойми скидалося більше 4,4 млн. куб. метрів неочищених стічних вод, в 232 міських населених пунктах (близько 17 відсотків від загальної кількості) - якість питної води за окремими показниками не відповідала вимогам стандартам. Головними факторами цих кризових явищ були занижені тарифи на житлово-комунальні послуги для населення, недостатнє галузі. Через недозволенність проблем фінансування не здійснювалася передача об'єктів житлово-комунального із загальнодержавної й обласної власності у власність територіальних громад. Такий стан комунального господарства ставило під погрозу подальше надання споживачам життєво необхідних комунальних послуг.

Для перетворення в життя реформи Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Державний комітет з житлово-комунальному господарству й інші міністерства й відомства протягом 1995-1999 років розробили ряд інших нормативних актів, які мали на меті вдосконалити практику фінансового й капітального планування на підприємствах. Більшість цих документів були затверджені й уведені в дію. Результати, які були досягнуті Урядом України в напрямку поліпшення тарифної політики, подолання проблем, пов'язаних з обмеженою платоспроможністю населення в період переходу підприємств на повну самооплатність, можна узагальнити в такий спосіб:

- Відбулася передача значної частини державних й обласних об'єктів житлово-комунального господарства в комунальну власність територіальних громад.

- Виконавчим органам місцевого самоврядування було делеговано повноваження щодо встановлення цін (тарифів) на комунальні послуги і їхні узгодження для підприємств інших форм власності.

- Кабінет Міністрів України делегував повноваження щодо розмірів відшкодування населенням фактичної вартості комунальних послуг і строків їхнього впровадження Раді Міністрів АРК, обласним, Київської, Севастопольської державним адміністраціям. Ця частина поступово збільшувалася, і на рівні міст почалася робота із впровадження 100 процентного відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг.

- Скасовано практику державного фінансування комунальних підприємств (надання дотацій) для покриття різниці в цінах і тарифах на комунальні послуги. Дотація виділялася з державного бюджету комунальним підприємствам для зменшення тарифів, по яких фактично повинне було оплачувати послуги населення.

- Уведена в дію програма адресних житлових субсидій, що мала на меті захистити найменш забезпечені верстви населення від підвищення цін на комунальні послуги й відійти від практики державних дотацій.

- Була розроблена інструкція із планування витрат, які підприємства комунальної галузі всіх форм власності можуть включати в повному обсязі в собівартість реалізованих послуг при формуванні тарифів.

- Збільшилися норми амортизації основних фондів, які більш реально відобразили термін їхньої корисної служби.

- До валових витрат підприємств були включені будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'ять відсотків від сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року. Таким способом частина коштів, що направлялася на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, трохи зменшувала прибуток підприємств до оподатковування.

- Суми безнадійних заборгованостей були включені у валові витрати підприємств, за умови, що останні зверталися з позовною заявою в арбітражний суд про стягнення цієї заборгованості або при визнанні боржника банкрутом, а також у випадках, коли по поданню продавця нотаріус зробив виконавчий напис про стягнення боргу з покупця або про стягнення заставленого майна. Списання цих сум заборгованості повинне було відображати дійсну вартість балансових активів підприємства й дозволити враховувати тільки реальні платежі споживачів при плануванні [21, c. 165-176].

У грудні 1997 року був прийнятий Закон України «Про лізинг», що позначив поняття лізингу, а також загальні правові й економічні принципи його використання. Його метою було покласти початок фінансової індустрії по лізингу основних засобів виробництва в Україні. Він повинен був би також розширити доступ підприємств комунальної сфери до джерел капіталу.

На жаль, затверджений Верховною Радою закон містив велику кількість недозволених питань щодо бухгалтерського й податкового обліку, і його положення не із діючими на той час Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» й «Про податок на додану вартість».

Зміни в оподаткуванні прибутку підприємств, пов'язані зі збільшенням норм амортизаційних відрахувань, не дали очікуваних результатів у повному обсязі. Починаючи з 1997 року, при визначенні прибутку до оподатковування суми амортизаційних відрахувань визначалися й ураховувалися із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до встановлених норм амортизації, що збільшувало суми податку на прибуток. Ці коефіцієнти склали 0,7; 0,6; 0,8 відповідно в 1997, 1998 й 1999 роках. При цьому частина податку на прибуток підлягала зарахуванню в державний бюджет. Що стосується сум безнадійної заборгованості, то вони взагалі не визначалися комунальними підприємствами, оскільки не було методики розрахунку такого виду заборгованості і її оцінок. Щорічні зміни в оподатковуванні при визначенні прибутку до оподатковування й завищення сум дебіторської заборгованості при складанні балансових звітів ускладнювали процес планування. До того ж, деякі підприємства України могли на той час повідомити про застосування методик капітального планування, які передбачають підготовку програм першочергових інвестиційних проектів і проведення оцінки впливу таких програм на фінансові результати діяльності підприємств протягом певного прогнозованого періоду.

Через повільний хід реформ у комунальній галузі в жовтні 1999 року Указом Президента України були затверджені Основні напрямки прискорення реформування житлово-комунального господарства, якими були визначені ряд додаткових заходів щодо вдосконалення системи фінансування комунального господарства з метою поліпшення якості надання послуг і зменшення їхньої вартості. Завдяки впровадженню цих заходів у сфері реформування фінансування житлово-комунального господарства були досягнуті певні результати. Зокрема, відбулися істотні зміни в напрямку децентралізації комунальної економіки. За станом на початок 2000 року серед 434 підприємств комунального господарства 348 перебували в комунальній власності територіальних громад, 56 - у колективній власності, 22 - у загальнодержавної, 7 - у приватній й одне підприємство - у власності міжнародних організацій й юридичних осіб інших держав.

Наприкінці 2000 року були зроблені розрахунки по погашенню заборгованості бюджетів всіх рівнів перед підприємствами житлово-комунального господарства за послуги водо-, теплопостачання, спожиті бюджетними установами й організаціями, субсидії й пільги населенню за попередні роки.

В 2001 році прийнято Концепцію амортизаційної політики в Україні, метою є посилення фінансової зацікавленості підприємств у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. Заходами для досягнення цієї мети Уряд визнав відмову від всецілого примусового нарахування амортизаційних відрахувань по єдиному методі й впровадження декількох методів амортизації, а також надання підприємствам права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань і права самостійно встановлювати конкретні терміни служби основного капіталу в певних законом рамках. Концепція передбачає застосування податкових знижок підприємствам, які документально можуть підтвердити, що кошти амортизаційного фонду використалися на інвестиції. Всі ці міри поліпшенню фінансового планування підприємств і створюють економічні стимули для інвестування [25, c. 23-50].

1.4 Кредитні відносини й тарифна політика як передумови реформування житлово-комунального господарства

Незважаючи на значні зрушення, які відбулися в результаті реформування системи фінансування комунального господарства протягом останнього років, сьогодні залишаються невирішеними важливі питання, які ускладнюють процес капітального й фінансового планування комунальних підприємств. До них можна віднести проблеми ціноутворення, оподатковування, практики збору платежів за послуги від населення, відсутність методик довгострокового капітального й фінансового планування підприємств і недостатній розвиток ринку капіталу для забезпечення фінансування інвестиційних проектів комунальної галузі.

На місцевому рівні стримується процес переходу до повного відшкодування населенням вартості комунальних послуг. Так у Дніпропетровських, Донецьких, Луганських, Кіровоградської областях й АРК тарифи на комунальні послуги відшкодовуються тільки на 46-68% їхній вартості. Така ситуація порозумівається тим, що з політичних міркувань місцеві органи влади стримують прийняття непопулярних серед населення рішень, посилаючись на складність економічної ситуації в регіоні.

Зберігається практика перехресного субсидування одних категорій споживачів за рахунок інших. При переході підприємств комунальної галузі до повного відшкодування населенням вартості комунальних послуг в Україні збереглася практика встановлення дискримінаційних тарифів для промислових споживачів. На місцях уважають, що такий підхід є майже єдиним способом забезпечення беззбитковості функціонування комунальних підприємств. Так, наприклад, тариф на воду для підприємств перевищує тариф для населення в Горлівці в 7 разів, у Маріуполі - майже в 9 разів, у Миколаєві - в 6 разів. Прикладом використання єдиних тарифів на комунальні послуги для всіх категорій споживачів можна назвати Луцьк, хоча така практика існувала там лише до березня 2001 року.

Недосконалої залишається методика планування тарифів на комунальні послуги. Найбільш істотними недоліками існуючої системи ціноутворення є неповне відшкодування в тарифах витрат операційної діяльності підприємств, відсутність методики планування витрат на капітальні інвестиції з метою обліку їх при формуванні тарифів, відсутність методики планування витрат з урахуванням інфляційних змін, відсутність стимулів для ресурсозбереження.

При плануванні витрат операційної діяльності підприємства включають у розрахунки тарифів тільки ті витрати, які при визначенні розміру прибутку до оподатковування ставляться до валового. Така практика існує, оскільки існує істотна різниця між оцінкою активу або зобов'язання за даними фінансової звітності й податковою базою цього активу або зобов'язання.

Розмір витрат на капітальні інвестиції підприємства залежить від того, який рівень рентабельності при затвердженні тарифів визначить орган, що здійснює регулювання цін на комунальні послуги. Така практика не дає можливості розробляти фінансові плани й забезпечувати їхнє планове здійснення.

Розрахунок витрат, які можна включити в собівартість послуг при розрахунку тарифу, відбувається в поточних цінах. Це не дозволяє враховувати інфляційні процеси, які впливають на зміну цін продукції виробників електроенергетичної, паливної, хімічної й іншої галузей промисловості протягом дії фіксованого тарифу або коректувати тарифи відповідно до змін у податковому законодавстві й при зміні інших макроекономічних показників.

Існує також кілька проблем, результатом яких є відсутність у підприємств стимулів до ресурсозбереження. Однієї з них можна назвати те, що сума планового прибутку, що затверджується при встановленні відсотка планової рентабельності тарифів, розраховується виходячи з розміру витрат, на основі яких формується ціна на послугу. Зменшення розміру витрат зменшує розмір планового прибутку, що підприємство може одержати (за умови 100% платежів). При високих неврахованих витратах у системах, більша частина оборотних коштів повинна покривати фактично більші операційні витрати в порівнянні із плановими, що зменшує фактичні доходи підприємств й обмежує ресурси для фінансування капітальних проектів і подальше поліпшення технологічних систем.

Відсутніми є економічні стимули для здійснення інвестицій у комунальну галузь. На сьогодні не дозволене питання щодо оподатковування житлово-комунальних послуг з метою здешевлення їхньої вартості й посилення фінансових стимулів для здійснення інвестицій. Існуюча система оподатковування капітальних інвестицій не сприяє залученню коштів на їхню реалізацію. Фактично тільки 70% від суми, включеної в тариф на здійснення капітальних інвестицій, може залишитися для їхнього фінансування. Наприклад, якщо на здійснення проекту необхідно лише сто гривень, у тариф потрібно включити сто сорок три гривні, для того, щоб урахувати витрати на податок на прибуток.

Неузгодженої є практика застосування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату підприємствами податків і санкцій щодо несвоєчасної оплати послуг населенням. У період дії заборони на стягнення пені із громадян при несвоєчасній оплаті ними спожитих житлово-комунальних послугу підприємствам комунального господарства застосовуються фінансові санкції за несвоєчасну оплату в державний бюджет податків, зборів й інших обов'язкових платежів. З огляду на, що всі платежі в бюджет, разом зі штрафними санкціями, повинні здійснюватися в грошовій формі, рівень зобов'язань підприємства в грошовій формі збільшується в більшій мері, чим ріст наявних надходжень, що приводить до зменшення оборотних коштів підприємства.

Залишається обмеженим кількість інноваційних механізмів фінансування довгострокових проектів. Можна сказати, що на сьогодні не існує діючих механізмів забезпечення комунального господарства технічними коштами на лізинговій основі [21, c. 130-137,25 c. 54-60].

2. Економічний аналіз і оцінка результатів діяльності костянтинівського виробничого керування житлово-комунального господарства

2.1 Особливості господарської діяльності Костянтинівського ВУЖКГ

У даній випускній роботі представлене Костянтинівське виробниче управління житлово-комунального господарства. Далі представлена коротка довідка, що характеризує підприємство.

Костянтинівське виробниче управління житлово-комунального господарства створено в червні 1994 року при передачі відомчого житлового фонду ВАТ «Костянтинівський завод Утяжелітєлєй» у комунальну власність Константиновского міської ради народних депутатів Донецької області і є комунальним підприємством.

Юридична адреса: 85114, Україна, Донецька обл., м. Константиновка, вул. Леніна, 99

Структура управління: очолює керування начальник.

До складу управління входить: головний бухгалтер, механічна ділянка, ділянка капітального ремонту, аварійно-ремонтна служба, мережа ЖЕКО і готелі. Середньосписочна чисельність працюючих на підприємстві становить на 31.12.2008 року 57 чоловік.

Предметом діяльності базового виробництва керування є:

1. Своєчасне і якісне виконання поточного й капітального ремонту житлового фонду;

2. Зміст електротехнічного й встаткування житлового фонду;

3. Збирання й очищення території й земельних насаджень, тротуарів і дворів;

4. Очищення урн від сміття;

5. Поліпшення благоустрою двірських територій;

6. Готельне обслуговування;

7. Надання платних послуг населенню (виготовлення столярних виробів, виробів з металу, транспортні послуги, ремонт квартир, балконів й інші);

Основу планів становлять договори, укладені на підставі предмета діяльності виробничого керування.

Виробниче керування здійснює матеріально - технічне забезпечення зміст житлового фонду через систему прямих угод, або через товарні біржі й інші посередницькі організації. Виробниче управління реалізує свої послуги, матеріальні цінності за цінами й тарифами, які встановлюється самостійно відповідно до закону України, або на договірній основі у випадках передбачених законодавство України за державними цінами й тарифам.

Майно виробничого керування відповідно до закону України є державною власністю й закріплюється за ВАТ «завод Утяжєлітєлєй», належить йому на праві повного господарського ведення.

Джерелом формування майна виробничого керування є:

1. Доходи від реалізації послуг наданих населенню;

2. Квартирна плата;

3. Експлуатаційні витрати;

4. Доходи від готельного обслуговування;

Вилучення державою у виробничому керуванні його основних фондів, оборотних коштів, здійснюється на підставі законодавства України.

Сума надпланового зниження збитків віддається у ведення виробничого керування. Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності виробничого керування є зменшення планових збитків

Виробниче керування створює цільові фонди, призначені для покриття витрат, зв'язаних зі своєю діяльністю:

1. Фонд розвитку виробництва;

2. Фонд споживання;

3. Резервний фонд;

4. Інші фонди.

Відношення виробничого керування з іншими підприємствами, організаціями й громадянами у всіх сферах виробничої діяльності здійснюється на основі договорів.

Ліквідація й реорганізація (з'єднання, приєднання, розділ, відділення) виробничого керування здійснюється за рішенням Органа керування майном при участі ВАТ «завод Утяжєлітєлєй» відповідно до діючого законодавства.

2.2 Методика аналізу й оцінки господарської діяльності житлово-комунального підприємства

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщення й використанням коштів і джерелами їхнього формування.

Основні елементи й взаємозв'язок етапів проведення аналізу фінансового стану підприємства представлені на рисунок. 2.1.

Основна мета аналізу господарської діяльності підприємства - одержання максимальної кількості найбільш інформативних параметрів, що дають об'єктивну картину фінансового стану підприємства, її прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами й кредиторами [15, c. 5-8].

Практикою фінансового аналізу вироблені основні правила (методики) аналізу фінансових звітів. Умовно їх можна розділити на чотири типи аналізу:

- горизонтальний (тимчасовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

- вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових показників з виявленням впливу кожної позиції на результат у цілому;

- трендовий аналіз;

- аналіз фінансових коефіцієнтів.

Існує також факторний аналіз, що дозволяє оцінити вплив окремих факторів на результуючий показник [13, c. 15-16].

Варіантом горизонтального аналізу є трендовий аналіз, при якому кожна позиція звітності рівняється з рядом показників попередніх періодів і визначається тренд, тобто основна тенденція динаміки показника.

На базі абсолютних показників формуються відносні параметри. Відповідні показники, розраховані на основі фінансової звітності, називаються фінансовими коефіцієнтами. Вони характеризують різні сторони економічної діяльності підприємства [17, c. 10-11].

Фінансові коефіцієнти, будучи відносними характеристиками, дозволяють зіставляти результати діяльності різних підприємств, незалежно від масштабу абсолютних показників [32, c. 15].

Для аналізу господарської діяльності підприємства використають наступні відносні показники [16, c. 14].

2.3 Аналіз економіко-фінансового стану Костянтинівського ВУЖКГ

Загальна оцінка структури, складу й динаміки балансу Костянтинівського ВУЖКГ

На основі методів горизонтального й вертикального аналізів, а також формул 2.2-2.4 складаються аналітичні баланси для розглянутого років (Додаток А, табл. А. 1-А.3).

На основі змін у структурі активів і пасивів порівняльного балансу можна зробити наступні висновки:

1. За досліджуваний період (2005-2007 роки) загальна вартість майна підприємства (валюта балансу) зменшилася на 7,18%, при цьому необоротні активи зменшилися, а оборотні активи збільшилися приблизно однаково (відповідно 7,44% й 7,5%); у необоротних активах відбулося різке зменшення нематеріальних активів на 52% й основних коштів на 7,43%; при цьому варто враховувати, що питома вага основних коштів у загальній сумі активів підприємства вкрай великий - 98,2% на початок досліджуваного періоду й 97,9% на його кінець; в оборотних активах різко зменшилися запаси на 86,3%, дебіторська заборгованість за товари, роботи й послуги на 39,12%; при цьому на кінець досліджуваного періоду інші оборотні активи відсутні, різко зросли дебіторська заборгованість по розрахунках і кошти і їхні еквіваленти (відповідно 1563% й 149,3%), інша дебіторська заборгованість збільшилася на 3,9%

2. За досліджуваний період (2005-2007 роки) джерела формування майна зменшилися, при цьому власний капітал зменшилося на 10,78%, а позиковий капітал значно збільшився на 169,4%; у власному капіталі значно зменшився непокритий збиток (на 94,95%) і інший додатковий капітал (на 20%); у позиковому капіталі з'явилися довгострокові зобов'язання, але поточні зобов'язання по розрахунках й інших поточних зобов'язаннях зменшилися (відповідно на 7,7% й 20,3%), кредиторська заборгованість за товари, роботи й послуги збільшилася на 25%;

3. У цілому можна сказати, що структура активів підприємства побудована не щонайкраще, тому що більша частина їх доводиться на необоротні активи (іммобілізовані, важкореалізуємі, найменш ліквідні), призначені для довгострокового використання;

4. Структура джерел майна з однієї сторони сприятлива, тому що частка власного капіталу більше, ніж позикового, але з іншої сторони існує тенденція до зменшення власного капіталу й збільшенню позикового.

Аналіз складу й джерел формування майна Костянтинівського ВУЖКГ

На основі таблиць. Б. 1, Б. 3, Б. 5 (Додаток Б) аналізуються необоротні активи підприємства: за досліджуваний період необоротні активи зменшилися на 7,44%, при цьому більшу частину в структурі необоротних активів займають основні кошти: 99,97% на початок періоду й 99,98% на кінець періоду; за досліджуваний період значно зменшилися нематеріальні активи, але в необоротних активах вони займають усього 0,031% на початок періоду й 0,016% на кінець періоду, тому їхній вплив незначно; таким чином, зниження необоротних активів відбулося в основному за рахунок зменшення основних средств.

За даними таблиць Б.2, Б.4, Б.6 (Додаток Б) можна виявити наступне: за досліджуваний період оборотні активи збільшилися на 7,5%; більшу частину в структурі оборотних активів займають дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги й дебіторську заборгованість по розрахунках (відповідно 87,63% на початок періоду й 49,63% на його кінець, 3,15% на початок періоду і 48,76% на кінець періоду); значно зросли дебіторська заборгованість по розрахунках, інша дебіторська заборгованість і кошти і їхні еквіваленти; разом вони становлять третю частину оборотних активів, тому їхній вплив великий і досить для збільшення оборотних активів. Позитивним моментом є й те, що запаси в оборотних активах займають усього 8,64% на початок періоду й 1,11% на його кінець.

З таблиць В. 1, В. 3, В. 5 (Додаток В) видно, що: за досліджуваний період власний капітал зменшився на 10,78%; більшу частину власного капіталу становлять статутний капітал (43,37% на початок періоду й 48,61% на кінець періоду), що за досліджуваний період не змінився й залишився на рівні 100299,8 тис. грн., і інший додатковий капітал (57,4% на початок періоду й 51,44% на його кінець), що зменшився на 20,06%; за досліджуваний період значно зменшився непокритий збиток (на 94,95%) і значно зменшилося забезпечення майбутніх витрат і платежів (на 100%), але в загальній сумі власного капіталу ці показники займають усього відповідно 0,78% й 0% на початок періоду й0,04% і 0,0004% на його доонец.

З таблиць В.2, В.4, В.6 (Додаток В) треба, що: позичковий капітал за досліджуваний період значно збільшився (на 169,4%), чому сприяло появу до кінця досліджуваного періоду довгострокових зобов'язань, а саме відстрочених податкових зобов'язань у розмірі 7389,7 тис. грн., і збільшення кредиторської заборгованості на 25%; цьому не перешкодило зменшення поточних зобов'язань по розрахунках на 7,7% й інших поточних зобов'язань на 20,3%; слід також зазначити те, що позиковий капітал не перевищує.

Крім того використаються й відносні показники для аналізу майна підприємства і його джерел.

Відносні показники розраховані відповідно до формул 2.5-2.24 і занесені в таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 - Відносні коефіцієнти аналізу складу і джерел формування майна

Показник	2005 рік	2006 рік	2007 рік
1. Коефіцієнт зміни валюти балансу	-0,0576	-0,0615	-0,0425
2. Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів:
початок року	0,0175	0,0206	0,0195
кінець року	0,0207	0,0214	0,0203
3. Коефіцієнт оборотності активів (трансформації)	0,0073	0,0013	0,00016
4. Частка основних коштів в активах підприємства
початок року	0,9825	0,9735	0,975
кінець року	0,9735	0,9726	0,98
5. Коефіцієнт зносу основних коштів
початок року	0,2442	0,2939	0,3423
кінець року	0,2939	0,3424	0,3891
6. Фондовіддача	0,0075	0,0014	0,00027
7. Фондоємкость	133,25	734,14	3696,176
8. Коефіцієнт оборотності запасів за собівартістю	12,753	7,132	7,005
9. Коефіцієнт оборотності запасів по чистому доходу	7,843	4,395	1,178
10. Період одного обороту запасів у днях	28,228	50,475	51,39
11. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (загальної)	0,4164	0,0657	0,0138
12. Період обороту загальної дебіторської заборгованості	864,648	5479,006	26141,66
13. Співвідношення дебіторської й кредиторської заборгованостей
початок року	0,8076	0,8260	0,8106
кінець року	0,8260	0,8106	0,831
14. Коефіцієнт оборотності загальної кредиторської заборгованості по чистому доходуі	0,34	0,054	0,011
15. Коефіцієнт оборотності загальної кредиторської заборгованості за собівартістю	0,008	0,087	0,067
16. Період обороту загальної кредиторської заборгованості	44529,75	4133,167	5367,631
17. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)
початок року	0,98	0,975	0,9693
кінець року	0,975	0,966	0,9421
18. Коефіцієнт фінансової залежності
початок року	1,02	1,026	1,032
кінець року	1,026	1,035	1,061
19. Коефіцієнт фінансового ризику
початок року	0,02	0,026	0,032
кінець року	0,026	0,035	0,061
20. Коефіцієнт співвідношення короткострокових пасивів і перманентного капіталу
початок року	0,02	0,026	0,024
кінець року	0,026	0,027	0,025

З таблиці. 2.1 слідує, що: протягом досліджуваного періоду валюта балансу неухильно знижується; коефіцієнт оборотності активів знижується, що говорить про зниження реалізованої продукції на 1 грн. авансовану в активи; різко зменшилася фондовіддача (рисунок 2.2), тобто зменшився обсяг продукції на 1 грн. основних коштів, або збільшилася потреба в основних коштах для виробництва однієї одиниці продукції; різко збільшився період обороту дебіторської заборгованості, що говорить про збільшення строку комерційного кредиту підприємства своїм покупцям, при цьому зріс також і період обороту кредиторської заборгованості, тобто збільшився строк оплати кредитів самого підприємства.



Рисунок. 2.2 - Динаміка фондовіддачі в часі

Аналіз прибутку і рентабельності Костянтинівського ВУЖКГ

У таблицях. Г.1, Г.2, Г.3 (Додаток Г) представлені зміни фінансових результатів підприємства. На початок досліджуваного періоду дохід (виручка) від реалізації продукції склав 2026,1 тис. грн, а на кінець - 71,0 тис. грн. Чистий доход (виручка) від реалізації продукції на початок досліджуваного періоду склав 1695,5 тис. грн, а на кінець - усього 59,2 тис. грн. Збиток від операційної діяльності на початок досліджуваного періоду був 175,3 тис. грн., а на кінець уже прибуток склав13,5 тис. грн. Чистий прибуток підприємства на початок досліджуваного періоду склав -468,2 тис. грн., а на кінець періоду - уже 1038,2 тис. грн.

Рентабельність - відносний показник, що визначає рівень прибутковості бізнесу. Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:

- показники рентабельності капіталу (інвестицій);

- показники рентабельності продукції (рентабельність виробництва й рентабельність продажів).

Розраховуються деякі показники рентабельності й заносяться отримані результати в таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 - Показники рентабельності підприємства

Показник	2005 рік	2006 рік	2007 рік
1. Рентабельність сукупного капіталу	0,00277	0,00015	0,00463
2. Рентабельність власного капіталу	0,00283	0,00016	0,00485
3. Рентабельність основних фондів	0,00283	0,00016	0,00474
4. Рентабельність продукції	-0,38503	-0,38373	-0,83181
5. Рентабельність підприємства	0,03395	0,00204	0,05475
6. Рентабельність необоротних активів (основного капіталу)	0,00283	0,00016	0,00472
7. Рентабельність оборотних активів (оборотного капіталу)	0,14839	0,00742	0,23738
8. Рентабельність продажів по валовому прибутку	-0,62611	-0,62268	-4,94595
9. Рентабельність продажів по чистому прибутку	0,37782	0,00550	17,53716

Таким чином, проявляється тенденція повільного підвищення рентабельності власного капіталу, сукупного капіталу, основних фондів, рентабельності підприємства, але за досліджуваний період відбулося значне зменшення рентабельності продукції й рентабельності продажів по валовому прибутку, при цьому рентабельність продажів по чистому прибутку зросла в 46 разів (причиною тому послужило, як ми з'ясували з факторного аналізу прибутку, збільшення інших доходів, а не прибутки від операційної діяльності).

Аналіз ліквідності і діагностика банкрутства Костянтинівського ВУЖКГ