Вимірювання продуктивності праці на ВАТ "Електровимірювач"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вимірювання продуктивності праці в організації

1.1 Суть і значення продуктивності праці як економічної категорії

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Розділ 2. Методологія вимірювання продуктивності праці на ВАТ "Електровимірювач"

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства як суб'єкта господарювання

2.2 Аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на ВАТ "Електровимірювач"

2.3 Аналіз рівня та динаміка продуктивності праці у ВАТ "Електровимірювач"

Розділ 3. Шляхи удосконалення резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема дослідження продуктивності праці тривалий час залишається нагальною для України. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. Продуктивність праці в українській економіці залишається поза увагою господарських органів та управлінських структур, а значною мірою - і науки.

Актуальність даної теми полягає в тому, що праця - це основа виробничого процесу і одне з найважливіших соціально-економічних явищ, а від рівня продуктивності праці залежить прибуток підприємства і в кінцевому результаті рівень життя населення.

Метою курсової роботи є дослідження вимірювання рівня продуктивності праці на прикладі ВАТ "Електровимірювач", визначення та аналіз продуктивності праці та ефективності її використання, дослідження шляхів її підвищення.

Для досягнення цієї мети нами були поставленні наступні завдання:

- провести огляд нормативної бази та літературних джерел з приводу даної теми;

- проаналізувати організаційно-економічну структуру ВАТ "Електровимірювач"

- проаналізувати фінансовий стан ВАТ "Електровимірювач"

- проаналізувати стан продуктивності праці на ВАТ "Електровимірювач"

- опанувати всі поняття та категорії в сфері продуктивності праці.

Об'єктом дослідження є - продуктивність праці, фактори, які на її впливають та господарська діяльність ВАТ "Електровимірювач". Головною метою діяльності підприємства є виготовлення та збут електровимірювальних приладів.

Предметом дослідження у курсовій роботі виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів диференціації продуктивності праці.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки ступінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому.

Найбільш розробленими і такими, що широко застосовуються на практиці, є три методи вимірювання продуктивності: нормативний метод, багатофакторна модель вимірювання продуктивності і багатокритеріальний метод.

Оскільки праця - це основа виробничого процесу, то її організація повинна здійснюватися на науковій основі. Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на передових досягненнях науки, передовому досвіді, дозволяє поєднувати найкращим чином техніку і людей в єдиному процесі виробництва, забезпечує найефективніше використання всіх видів ресурсів, підвищення продуктивності праці і сприяє збереженню здоров'я людини.

Дешевизна робочої сили і масове безробіття дозволяють нехтувати трудомісткістю продукції. Забувається, що саме продуктивність праці - головний критерій ефективності економіки, освоєнь досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення конкурентоспроможності продукції і водночас - вирішальна умова підвищення життєвого рівня населення країни.

Реалізація наведених в даній роботі пропозицій сприятиме підвищенню ефективності управління продуктивністю праці на підприємстві, а також раціональному використанню трудових ресурсів. Результати дослідження можуть бути використані в процесі подальшого реформування економіки України.

Розділ 1. Теоретичні основи вимірювання продуктивності праці в організації

1.1 Суть і значення продуктивності праці як економічної категорії

продуктивність праця економічний кадр

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця -- це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця -- це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Подвійність поняття "праця" зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці е кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Розглядають ще поняття "змістовність" праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і не відчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

* способу здійснення -- розумова й фізична;

* кінцевого результату праці -- продуктивна й непродуктивна;

* рівня складності праці -- складна й проста;

* рівня творчості -- творча й нетворча.

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої редукції, складається з:

* живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

* минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової проекції (сировина, матеріали, енергія -- повністю, машини, споруди тощо -- частково).

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький.

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності представлена моделлю "пастки" низької продуктивності (рис. 1.1).



Рис. 1.1. Модель "пастки" низької продуктивності

Модель відображає причинний зв'язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

* стратегічну -- підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;

* найближчу -- підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в Підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише І умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

В умовах ринкових відносин висока продуктивність праці в кінцевому рахунку забезпечує ріст обсягу виробництва. Продуктивність праці відображає плодотворність, ефективність людської праці в сфері матеріального виробництва.

Розрізняють індивідуальну, локальну і суспільну продуктивність праці.

Індивідуальна продуктивність живої праці відображає продуктивність праці окремого робітника.

Загальна продуктивність -- це усереднена індивідуальна продуктивність, розрахована на ділянці, у цеху, на підприємстві, у галузі.

Незважаючи на велике значення індивідуальної і локальної продуктивності в господарській діяльності підприємства, ці показники не відображають сукупних витрат праці, зв'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. Трудові витрати й економія, досягнуті на всіх етапах виробництва, включаючи задоволення споживача, можуть бути враховані тільки в продуктивності суспільної праці, що характеризується економією праці, розрахованої в цілому по народному господарству.

Отже, продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

1.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Продуктивність праці, як було вказано вище, являє собою співвідношення між кількістю продукції, виробленої певною організаційною структурою, і кількістю затрат, використаних у тій самій організаційній системі для випуску цієї продукції. Щоб виміряти продуктивність, треба взяти кількісний вираз продукції та затрат і зіставити їх. Розрізняється продуктивність індивідуальної і суспільної праці.

Показниками продуктивності індивідуальної (живої) праці служать виробіток і трудомісткість. Вони пов'язані між собою обернено пропорційною залежністю:

Методи визначення виробітку залежать від способів вимірювання продукції, що виробляється.

Існують три основні методи визначення обсягу продукції і відповідно середнього виробітку -- натуральний, трудовий і вартісний.

Продуктивність суспільної праці вимірюється тільки у вартісному виразі на підставі національного доходу. Для визначення рівня продуктивності суспільної праці (Пс) різниця між валовим суспільним продуктом (Ув) і матеріальними затратами (М) ділиться на чисельність зайнятих (Ч3) у суспільному виробництві:

 (1.1.)

Натуральний метод -- обсяг виробництва продукції виражається у фізичних одиницях -- штуках, кілограмах, метрах і т. ін. Такий спосіб вимірювання обсягу продукції, що випускається, є найбільш точним, але він має досить обмежену сферу застосування, оскільки мало яке підприємство випускає однорідну продукцію. У багатьох організаціях затрати дуже різноманітні навіть у межах одного виду ресурсів. Наприклад, кондитерська фабрика випускає шоколадні цукерки, карамель, печиво, тобто таку продукцію, яку підсумовувати за вагою не можна. Тонна нафти, добута з однієї свердловини, не дорівнює за своїми якостями тонні нафти, добутої з іншої свердловини. Продукцію машинобудівного або деревообробного підприємства, яке випускає великий асортимент продукції, виразити через натуральний показник неможливо.

Виробіток у натуральному виразі (Вн) визначається діленням обсягу продукції (У) в натуральних одиницях обчислення на число робітників (Чр).

(1.2.)

Тому використовується ще умовно-натуральний метод вимірювання обсягу виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до одного вимірника. Наприклад, різні сорти мила перераховуються в єдиний сорт мила з 40% вмістом жиру, а різні сорти палива -- в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг. Застосування цього методу також можливе лише в деяких галузях народного господарства.

Трудовий метод заснований на використанні норм трудових затрат (нормо-годин) для характеристики обсягу виробництва. Він придатний для оцінювання продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, в цехах, але потребує чіткої обґрунтованості використовуваних норм. Застосування цього методу не має широкого розповсюдження, тому що при різнонапруженості норм він дає суттєві викривлення.

Виробіток за трудовим методом (Вш) визначається діленням суми добутків обсягів окремих видів продукції в натуральному виразі (У), і відповідних величин затрат праці на одиницю продукції (Тє ) на число робітників (Чр) (працюючих) за формулою:

(1.3.)

Вартісний метод є найбільш універсальним, оскільки дає змогу проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, країні.

Для вимірювання обсягу виробництва застосовується низка показників.

Перевага показника вартості валової продукції полягає в тому, що обчислення продукції різних підприємств і в різні роки в єдиних оптових цінах підприємств за станом на будь-який час дозволяло нівелювати зміни цін у різні періоди і досягати за цим критерієм порівнянності показників. Однак вартість валової продукції відображає затрати не тільки живої, а й минулої праці, уречевленої в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах, деталях і вузлах, що надходять за кооперацією. Більш дорога сировина, що надходила на обробку, збільшувала вартість валової продукції і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої участі робітників підприємства. До таких самих наслідків приводили зміни у кооперації, коли підприємство А припиняло випуск якого-небудь вузла майбутнього виробу внаслідок того, що цей вузол став надходити до нього за кооперативними поставками з підприємства Б. Вартість вузла продовжувала входити до вартості виробу, що випускався підприємством А, але затрат праці на виготовлення цього вузла воно вже не несло, штучно завищуючи за рахунок цього продуктивність праці. У вартість валової продукції входить також вартість незавершеного виробництва на початок і на кінець періоду. Таким чином, за рахунок збільшення обсягів незавершеного виробництва підприємства можуть підвищувати вартість валової продукції, а разом з нею і показник продуктивності праці.

Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, що властиві показнику валової продукції.

У деяких галузях для характеристики обсягів виробництва може використовуватися показник нормативної вартості обробки (НВО), до якого входить нормативна вартість затрат живої праці: заробітна плата основних виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування, цехові та загальнозаводські витрати, розраховані за нормативами.

Достоїнством показника НВО є те, що він здебільше вільний від затрат минулої праці -- вартості сировини, матеріалів, покупних виробів (за винятком тієї їх частки, яка входить до загально-цехових і загальнозаводських витрат). До недоліків НВО відноситься те, що вона враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення, не характеризуючи новоствореної вартості. Доцільність використання цього показника викликає сумніви через нечіткість його економічного змісту.

Найповніше уявлення про внесок підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції -- новоствореної вартості, тому що на його величину не впливають затрати на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати і вузли, він вільний від вартості амортизаційних відрахувань. Чиста продукція, являючи собою заробітну плату з нарахуваннями, прибуток, точно характеризує новостворену вартість, якщо продукція реалізується за ринковими цінами. Встановлення вартості чистої продукції стає проблематичним, коли монопольні ціни спотворюють реальний внесок підприємства у створення нової вартості.

Показник умовно-чистої продукції, крім зарплати з нарахуваннями і прибутку, включає в себе також частку минулої праці у вигляді суми амортизації основних засобів. Застосовується він у галузях з високим рівнем технічного оснащення. При значній різнорентабельності виробів і великих розходженнях частки прибутку в оптовій ціні підприємств використання цього вимірника не дає надійних результатів порівнянності реального внеску підприємства у випуск продукції та його відображення у вигляді відповідної величини прибутку.

Працезатрати (Тж) можуть визначатися методом вимірювання людино-годин, людино-днів або середньоспискової чисельності персоналу.

Найточніше працезатрати визначаються кількістю відпрацьованих людино-годин. Але їх підрахунок дуже трудомісткий.

Менш точний результат працезатрат порівняно з людино-годинами дає вимірювання людино-днів, позаяк вони не враховують внутрішньозмінних простоїв.

Показники годинного і денного виробітку застосовують при внутрішньовиробничому аналізі господарської діяльності підприємства.

При підрахунках річної продуктивності праці використовують середньоспискову чисельність персоналу, вона не враховує цілоденних простоїв, але забезпечує порівнянність показників різних підприємств, галузей і в країні загалом.

Отже, для визначення виробітку вибирають відповідні показники обсягу виробленої продукції (У) та працезатрат (Тж) і здійснюють розрахунки згідно з формулою.

Величина працезатрат на макрорівні залежить від чисельності зайнятих і від тривалості середнього робочого тижня. Чисельність зайнятих, у свою чергу, залежить від чисельності населення в працездатному віці і від частки працездатного населення, реально залученого до виробництва, а середній робочий тиждень визначається законодавчими нормами і колективними угодами.

Одна з основних цілей в економіці держав ринкового типу -- економічне зростання. Збільшення суспільного продукту на душу населення означає підвищення рівня матеріальних благ, що надаються державою своїм працівникам, і можливе лише як результат зростання реального продукту.

Збільшення реального валового національного продукту (ВНП) або чистого національного продукту (ЧНП) можливе лише при такий економіці, що динамічно розвивається.

Зазначимо, що будь-яке з можливих сполучень показників обсягу продукції і трудових затрат має певний економічний смисл, а вибір їх повинен визначатися конкретними завданнями вимірювання рівня продуктивності праці.

Приступаючи до проектування і розробки систем вимірювання і оцінювання продуктивності праці, потрібно враховувати кілька обставин.

На процес вимірювання продуктивності праці впливають такі фактори, як зміни асортименту, тривалість виробничого циклу, відношення конкретної продукції до конкретних затрат, метод агрегування даних, імовірність відсутності даних і вибір міри продуктивності.

Найбільш універсальним способом визначення виробітку на підприємстві буде розрахунок величини чистої продукції підприємства за рік, що припадає на одного середньоспискового працівника цього підприємства (для підприємств промисловості береться чисельність промислово-виробничого персоналу) за рік.

Для вимірювання необхідні інформація про продукцію і затрати та можливість їх порівняння. При цьому дані про затрати повинні відображати всі види ресурсів, витрачені для випуску цієї продукції. Діапазон системи вимірювання, тобто період, який підлягає аналізу, визначає кількість зібраної інформації. Періодом може бути рік, квартал, місяць і т. ін.

Найбільш розробленими і такими, що широко застосовуються на практиці, є три методи вимірювання продуктивності: нормативний метод, багатофакторна модель вимірювання продуктивності і багатокритеріальний метод.

Нормативний метод -- це організаційний метод вимірювання продуктивності, заснований на активній участі персоналу, орієнтований на розвиток системи вимірювання.

Нормативний метод став широко використовуватися зі створенням і розвитком комп'ютерно-інформаційних мереж.

Цей метод придатний для дрібних одиниць аналізу, наприклад для робочих груп або відділів. Тому його застосування можна вважати децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності. При застосуванні нормативного методу для більш крупних одиниць аналізу (завод, служба або фірма) застосовують:

1) вибіркове представництво;

2) дельфійський метод;

3) об'єднання різних систем вимірювання.

Нормативний метод застосовується не тільки при розробці систем вимірювання продуктивності, а й у стратегічному плануванні, перспективному розв'язанні проблем і т. ін.

Багатофакторна модель вимірювання продуктивності базується переважно на звітних даних і меншою мірою розрахована на участь робітників. Процедура робіт спрямована "зверху вниз" і використовує тільки коефіцієнти та індекси для вимірювання продуктивності.

Багатокритеріальний метод вимірювання продуктивності праці (матриця цілей) дає змогу виміряти й оцінити результативність і продуктивність та забезпечити отримання агрегованого індексу цих показників. Цей метод тісно пов'язаний з двома зазначеними вище методами і базується на їх методологічних розрахунках. Спираючись на отриманий за допомогою нормативного методу перелік вимірників результативності, процедура використання багатокритеріального методу охоплює такі стадії робіт:

1) визначення і аранжування критеріїв, за якими слід оцінювати продуктивність;

2) оцінювання значущості критеріїв результативності (у відносному вираженні);

3) об'єднання графіків результативності зі значущістю критеріїв. Багатокритеріальний метод дає змогу розробити наглядну і ефективну систему вимірювання і оцінювання продуктивності і результативності, яка є ефективним інструментом ув'язки плану підвищення і вимірювання продуктивності.

Будь-яке підвищення продуктивності праці в кінцевому розрахунку означає економію праці, збереження робочого часу, справедливе і зворотне твердження -- економія праці проявляється у підвищенні продуктивності.

Вимірювання продуктивності виробництва з позицій живої праці припускає використання показника продуктивності праці. Разом з тим більш адекватний реальній дійсності підхід вимагає розглядання динаміки ВНП з позицій як живої, так і уречевленої праці. Багатофакторний підхід до динаміки ВНП припускає використання макроекономічних виробничих функцій.

При багатофакторному підході виходять з того, що обсяг і динаміка валового національного продукту пов'язані безпосередньо з двома або більше видами виробничих ресурсів. У нашому випадку показники економічної ефективності можуть розглядатися як окремі показники економічної ефективності фактора виробництва і сукупної ефективності факторів виробництва.

Тут важливим є те, що всім агрегатним змінним економічного зростання, їх фізичним об'ємам притаманний принцип неоднорідності. Проблема неоднорідності вирішується у взаємозв'язку з редукцією основних складових економічного зростання.

Структурна неоднорідність затрат праці зумовлена статево-віковими і професійними змінами складу робочої сили. Розв'язати проблему неоднорідності можна приведенням до однакового рівня кваліфікації, професійної підготовки, освіти.

Дослідження динаміки працезатрат з урахуванням їх неоднорідності необхідне для точнішого пояснення джерел зростання продуктивності праці й виробництва.

Водночас проблема неоднорідності притаманна і виробничим фондам, і продукції. Отже, повністю узгоджені результати може дати тільки рішення проблеми відносно всіх факторів виробництва.

Розділ 2. Методологія вимірювання продуктивності праці на ВАТ "Електровимірювач"

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства як суб'єкта господарювання

Житомирський завод ВАТ «Електровимірювач» був заснований в листопаді 1956 року. Спочатку це було невеличке підприємство, яке випускало дуже мізерну частку продукції. Але продукція відразу почала користуватися попитом. З часом завод розширив свою територію і почав набирати потужностей. Від випуску одного виду приладів він перейшов, до випуску багатьох видів електровимірювальних приладів, з часом їх вдосконалюючи. Одних лише спеціалістів, що займалися розробкою нових приладів на заводі було більше 500 чоловік, вони були зібрані в один відділ, що називався СКТБ (спеціальне конструкторсько-технологічне бюро). Там працювало біля 10 одних лише кандидатів наук, а на самому заводі працювало більше 6000 чоловік.

В 1978 році завод був перейменований в ВО (виробниче об'єднання) і саме з цього часу почався розквіт підприємства. Тисячі електровимірювальних приладів заполонили не лише на той час ринок СРСР, ринок збуту розширився далеко за його межами. Продукція підприємства експортувалася у більш ніж 50 країн світу, у тому числі: Англію, Францію, Японію. Підприємство постійно тримало першість по союзу, нагороджувалося призами, преміями, працівники одержували гарну зарплату.

На вимогу антимонопольного законодавства і відповідно до постанови кабінету міністрів України від 02.03.94 р. №126, комісія по приватизації підприємства прийняла рішення про доцільність виділення зі складу об'єднання структурного підрозділу - філії заводу «Електровимірювач» у смт Чоповичі в самостійне підприємство з правом юридичної особи.

В 1996 році було перейменовано у відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ), де на той час вже випускали десятки найменувань приладів. Випускали приладні щитки до автомобілів, підводних човнів, літаків. Але спад виробництва продовжувався, виробничі потужності використовувались лише на 6%. Почався пошук шляхів поліпшення становища. Було вирішено питання про необхідність реструктуризації ВАТ «Електровимірювач».

У 1998 році, на базі підрозділів ВАТ було здійснено відокремлення перетворених у юридичні особи дочірніх підприємств, що входять в господарське товариство відповідно до статті 41 Закону України «Про господарські товариства» а саме :

- ДП «Технолог» - розробка технологічних документів та здача в оренду;

- ДП «СКТБ» - розробка та конструювання нових виробів та впровадження їх у виробництво;

- ДП «Квант» - виготовлення нестандартного устаткування та виконання робіт і послуг за замовленням;

- ДП «Автоприлад» - виготовлення виробів для автомобілів;

- ДП «Мак» - виготовлення спецтехніки»

- ДП «Побут і житло» - надання житлово-побутових послуг;

- ДП «Прилад» - виготовлення цифрових приладів;

- ДП «Бутон»

- ДП «Мегапласт»- метало- та пластмасообробка.

З усіх цих дочірніх підприємств на сьогоднішній день діють лише 3: ДП «СКТБ»; ДП «Квант» та ДП «Бутон» усі вони знаходяться за адресою: м. Житомир, пл. Перемоги.

За весь період роботи підприємства змінилось лише 8 директорів. В теперішній час підприємство, як багато інших, потерпіло від перебудови, у зв'язку із падінням попиту на виготовлену продукцію, занепало. Але теперішній голова правління ВАТ С.М. Гречко робить все можливе для того, щоб виробництво не припинило свого існування. Не задіяні території здані в оренду під магазини, офіси, дочірні підприємства, деякі взагалі продані і на сьогоднішній день підприємство не має боргів по заробітній платі.

Основною сферою діяльності підприємства є виробництво електровимірювальних приладів та іншої продукції загально промислового призначення.

Крім цього, предметом діяльності підприємства виступає:

- виконання робіт по випробовуванню та сертифікації якості продукції загальнопромислового та споживчого призначення;

- здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

- здійснення експортно-імпортних торговельних операцiй;

- дiяльнiсть повязана iз зберiганням та перевезенням вантажiв;

- здiйснення операцiй з дорогоцiнними металами i дорогоцiнними камiннями у сферi виробництва, використання та обiгу зазначених цiнностей у порядку, передбаченому чинним законодавством;

- проведення науково-дослiдних i дослiдно- конструкторських робiт, вивчення дослiдження експлуатацiї, виявлення потреб народного

господарства, узагальнення технiчних вимог на нову продукцiю, виконання пуско-налагоджувальих робiт, а також впровадження нових;

Організаційна структура підприємства представлена виробничими цехами та функціональними підрозділами. Вона зображена на рисунку 2.1.

До виробничих підрозділів належать технологічні цехи, транспортні цехи та складські приміщення.

Основні виробничі підрозділи на ВАТ «Електровимірювач»:

Енерго-механічний відділ (ЕМВ) - обслуговування сантехнічних систем, ремонт і обслуговування обладнання підприємства.

Відділ капітального будівництва (ВКБ) - будівництво нових споруд і виконання поточних ремонтів.

Відділ надійності та випробувань (ВН і В) - випробування готової продукції в різних умовах.

Шеф-монтажний відділ - ремонтне обслуговування вже проданої продукції.

Враховуючи складність діяльності підприємства, існує ряд функціональних підрозділів, які здійснюють облік, планування та забезпечення контролю якості. Основні функціональні відділи показані в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Характеристика служб, відповідальних за внутрішній та зовнішній економічний механізм господарської діяльності ВАТ «Електровимірювач» у 2008 році.

Характеристика економічної роботи	Відповідальні служби
Складання бізнес-плану підприємства за його об'єктами господарювання та планових розрахунків доцільності здійснення окремих господарських операцій. Економічне обґрунтування договорів і ціноутворення при розрахунках з покупцями та постачальниками. Розрахунок завдань для структурних підрозділів підприємства за обсягами господарювання, витратами та доходами Оцінка та аналіз роботи підприємства.	Планово-економічний відділ (ПЕВ)
Положення про оплату праці і преміювання працівників, здійснення розрахунків з власниками. Встановлення окладів, норм виробітку.	Відділ оплати праці і зарплати (ВОПЗ і З)
Встановлення нормальних умов праці та стеження за безпекою на підприємстві.	Відділ охорони праці і техніки безпеки (ВОП і ТБ)
Постачання необхідних матеріалів для виготовлення деталей.	Відділ матеріально-технічного забезпечення (ВМТЗ)
Перевірка якості готової продукції.	Відділ технічного контролю (ВТК)
Набір програмного забезпечення, що дозволяє автоматизувати процеси при розрахунку і виплаті зарплати та ін.	Відділ автоматизованої системи управління виробництвом (ВАСУВ)
Продає неліквіди (запчастини, які уже зняті з виробництва, але ще є в наявності).	Комерційний відділ
Пошук дешевих комплектуючих.	Відділ маркетингу
Прийом, облік, звільнення персоналу.	Відділ кадрів

Бухгалтерія має свою структуру: головний бухгалтер та його 2 його заступники, відділ малоцінних та головних засобів, розрахунковий відділ. Там ведеться облік руху ВВП. Вся інформація обробляється в бухгалтерії, а потім передається в ВАСУП, де проводяться основні розрахунки на великій автоматизованій комп'ютерній системі.

На заводі добре налагоджена робота відділу збуту. Там чітко за допомогою комп'ютерів дають відповідь на предмет наявності тих чи інших приладів, їх розходження по заявниках не лише в Українi, а й за їi межами. До речi, основним покупцем є росiйське мiсто Iжевськ, яке давно спiвпрацює з ВАТ «Електровимiрювач».

Вiддiл маркетингу займається вивченням структури ринку своєї продукції та її просування.

Пiдприємство вiдвантажує виробленi прилади своїми машинами в кiлькостях декiлька тисяч штук в мiсяць, розсилає їх в малих кiлькостях за допомогою пошти, продає в своєму магазинi "Прилад" та багатьох магазинах мiста.

Складське господарство на пiдприємствi працює чiтко. Продукцiя надходить на центральнi склади за профiлями: iнструментальний, комплектуючий, металовиробiв, кабельний. Оприбутковується завскладами та комiрниками, далi комiрники цехiв та вiддiлiв по накладних, завiрених конкретними профiльними керiвниками, отримують деталi та iнструменти, i, оприбуткувавши в цехових коморах, видають робiтникам. Це все контролюється одним iз вiддiлiв бухгалтерiї, де кожен рiк з 01.10 по 10.10 проводиться інвентаризацiя.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується рівнем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансовою стійкістю і динамікою структури джерел фінансування, спроможністю своєчасно розрахуватися за борговими зобов'язаннями.

У правильній оцінці фінансового стану зацікавлені і керівництво і власники (засновники) підприємства, стратегічні інвестори, партнери, кредитори, державні органи.

Для оцінки фінансового стану підприємства використовується певна інформаційна база. Вона включає звіт про фінансові результати роботи і баланс на певну дату.

Для нормальної роботи на підприємстві створений власний капітал, який має тенденцію до зростання. Також формуються виробничі ресурси, про що свідчать наведені дані в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Виробничий потенціал ВАТ «Електровимірювач», тис.грн.

№ з/п	Показники	2006 р.	2007 р.	2008 р.	Відношення 2006 р. до 2008 р., %
1	Статутний капітал	6600, 8	6600, 8	6600, 8	100, 0
2	Власний капітал, тис.грн.	23434, 2	22835, 3	25554, 0	у 1, 1 рази
3	Залучений капітал, тис.грн.	1370, 9	1992, 0	7343, 1	у 5, 3 р.б.
4	Вартість необоротних активів, тис.грн.	19210, 4	19030, 2	24621, 6	у 1, 3 р.б.
5	Вартість оборотних активів, тис.грн.	5594, 7	5797, 1	8275, 5	у 1, 5 р.б.
6	Фондоозброєність, тис. грн./чол	21, 3	29, 3	45, 6	у 2, 1 р.б.
7	Коефіцієнт співвідношення: - необоротних і оборотних активів - оборотних і необоротних активів	3, 43 0, 29	3, 28 0, 3	2, 98 0, 33	86, 9 у 1, 1 рази
8	Середньорічна вартість основних засобів	18131, 6	16651, 1	19104, 6	у 1, 1 рази

Як свідчать дані таблиці за аналізований період, вартість необоротних активів зросла майже в 1, 3 рази, а вартість оборотних активів зросла майже в 1, 5 рази. Залучений капітал зріс в 5, 3 рази. Що стосується джерел утворення господарських засобів, то за рахунок збільшення залученого капіталу на 5972, 2 тисячі гривень, збільшилася сума власного капіталу на 2119, 8 тисяч гривень. Покращився стан забезпеченості підприємства основними засобами. У 2008 році на одного працівника припадало 45, 6 тисяч гривень основних засобів, що на 24, 3 тис. грн. більше порівняно з 2006 роком. Це відбулося за рахунок зменшення кількості працівників у звітному періоді.

Аналізуючи дану таблицю, стало зрозуміло, що: коефіцієнт покриття у 2006 і 2007 роках перевищує нормативне значення, тобто у підприємства є реальна можливість покриття поточних зобов'язань за рахунок його оборотних засобів, хоча у 2008 він зменшився на 3, 78. тобто на кожну гривню поточних зобов'язань підприємства припадає у 2006році 5, 55 а у 2008 році 1, 77 грн. оборотних активів.

Значення коефіцієнта швидкої ліквідності і в 2006 і в 2008 роках також перевищує нормативне значення, і свідчить про можливість повністю погасити поточні зобов'язання підприємства за рахунок грошових коштів і очікуваних фінансових надходжень (дебіторська заборгованість).

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності як в 2006 р. (0, 11) так і в 2008 р. (0, 01) роках є меншим за нормативне. У 2008 році значення коефіцієнта ще зменшилось і складає 0, 01, що свідчить про можливість підприємства погасити лише 1% поточних зобов'язань за рахунок наявних грошових коштів.

Таблиця 2.4 Показники фінансової стійкості ВАТ «Електровимірювач»

№ з/п	Показники	Нормативне значення	2006 р.	2007р.	2008 р.	2008 р до нормативу, пункти
1	Коефіцієнт автономії	>0, 5	0, 94	0, 92	0, 78	1, 56
2	Коефіцієнт фінансової залежності	<2, 0	1, 06	1, 09	1, 29	0, 65
3	Коефіцієнт довгострокових зобов'язань	<0, 2	0, 26	0, 27	0, 36	1, 8
4	Коефіцієнт поточних зобов'язань	>0, 5	0, 74	0, 73	0, 64	1, 28
5	Коефіцієнт співвідношення власного і залученого капіталу	<0, 1	0, 06	0, 09	0, 29	2, 9
6	Коефіцієнт забезпечення власними коштами	>0, 1	0, 76	0, 66	0, 11	1, 1
7	Коефіцієнт фінансової стабільності	>1	17, 09	11, 46	3, 48	3, 48

За даними таблиці 2.4 можна зробити висновок, що відбулися деякі зміни у складі показників, якими характеризується фінансова стійкість. Так у 2008 році підприємство на 78% фінансувалось за рахунок власного капіталу, у 2006 році - на 94%. Відповідно, протягом цих років відбулося збільшення фінансової залежності. У структурі пасиву підприємства як у 2006 так і в 2008 роках відсутні довгострокові зобов'язання ( коефіцієнт поточних зобов'язань дорівнює відповідно 0, 74 і 0, 64). Збільшення коефіцієнту співвідношення залученого та власного капіталу свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Так у 2008 році на 1 гривню власного капіталу припадало 0, 29 гривні залучених засобів, що на 0, 23 гривні більше ніж у 2006 році. Динаміка наведених показників, у тому числі коефіцієнта фінансової стійкості (3, 48) свідчить про погіршення фінансового становища у 2008 році порівняно з 2006 роком, але більш-менш стабільне фінансове становище в загальному, тому що коефіцієнт фінансової стабільності на 3, 48 пункти вищий від нормативу.

Таблиця 2.5 Показники господарської діяльності ВАТ «Електровимірювач»

№ з/п	Показники	2006р.	2007 р.	2008 р.	відношення 2008 р до 2006 р., %
1	2	3	4	5	6
1	Фактичні обсяги виробництва продукції, тис. грн.	6782, 2	7285, 5	7203, 3	у 1, 1 рази
2	Доход (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	5077, 4	5343, 7	7823, 0	у 1, 5 р.б.
3	Податок на додану вартість, тис.грн.	722, 0	770, 1	724, 7	0, 3
4	Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн.	4355, 4	4573, 6	7098, 3	у 1, 6 р.б.
5	Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	4628, 4	4456, 7	5650, 6	у 1, 2 рази
6	Прибуток, збиток, тис.грн.	-273	+116, 9	+1447, 7	у 5, 3 р.б.
7	Рівень рентабельності продукції, %	-5, 9	2, 62	25, 62	+ 31, 52
8	Рівень рентабельності використаних фондів, %	-1, 23	0, 57	6, 42	+ 7, 65
9	Рентабельність статутного капіталу, %	5, 8	4, 6	1, 3	- 4, 5
10	Рентабельність власного капіталу, %	1, 6	1, 3	0, 4	-1, 2

При аналізі цієї таблиці можна зробити висновок, що за останні роки намітилась тенденція зростання виробництва продукції. Фактичний обсяг виробництва продукції з 6782, 2 тисяч гривень у 2006 році зріс до 7203, 3 тисяч гривень у 2008 році, або на 6, 2%. Це дозволило підприємству збільшити доходи від реалізації продукції майже на 10% з одночасним ростом витрат на виробництво, що вплинуло на результат.

Оскільки зменшилась чисельність працівників, але збільшився фонд оплати праці (цей показник буде розглядатися пізніше), та збільшились понесені матеріальні витрати(у 2008 році відбулися зміни в технологічному процесі, асортименті випуску продукції, що певним чином вимагало здійснення додаткових витрат на збут, тощо), то відповідно збільшилась і собівартість реалізованої продукції майже в 1, 2 рази.

Через те, що собівартість реалізованої продукції у 2006 році перевищувала чистий дохід від реалізації продукції, то в кінцевому результаті підприємство отримало збиток. Але ця ситуація у 2008 році перемінилася : хоча собівартість реалізованої продукції і зросла, але вона була нижча за чистий дохід від реалізації продукції і тому підприємство отримало 1447, 7 тис. грн. прибутку.

За рахунок зростання рівня рентабельності продукції у звітному році, порівняно з базовим, на 31, 52 пункти підвищився рівень прибутковості. У 2008 році на кожну гривню собівартості припадало майже 26 копійок прибутку. Таку тенденцію можна пояснити зростанням обсягу виробництва і підвищенням собівартості продукції.

2.2 Аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на ВАТ "Електровимірювач"

Результати господарської діяльності залежать передусім від ефективності використання живої праці - найбільш ефективного і власне вирішального фактора виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності парці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.

До трудових ресурсів відносяться та частина населення, яка має необхідні фізичні дані, знання і навички праці.

Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими у минулому періоді. Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень про витрати робочого часу в людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.

За характером участі у виробничому процесі працівники підприємства розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.

До працівників основної діяльності відносять такі категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічний персонал і персонал охорони.

Для аналізу трудових ресурсів використовується інформація звітних форм 2-ПВ "Звіт з праці", 1-П "Звіт підприємства з продукції", 6-ПВ "Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів", а також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства, інші оперативні дані. Із таблиці 2.6 видно, що у звітному періоді збільшилась чисельність персоналу в порівнянні з минулим періодом на 54 особи в тому числі збільшилось працівників основної діяльності на 53 осіб, робітників збільшилось на 51 особу, службовців збільшилось на 2 особи. Обсяг продукції відповідно також збільшився в порівнянні з минулим періодом на 87, 2%, що в сумі склало 31047 тис. грн.

Поряд з аналізом наявності та руху чисельності працівників важливо структуру персоналу основної діяльності і визначити рівень її оптимальності. Для цього порівнюють фактичну питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній кількості з необхідною, протягом кількох періодів і визначають відхилення (табл. 2.6).

Таблиця 2.6 Оцінка забезпечення підприємства трудовими ресурсами

Показники	Факт за минулий період	За звітний період	Відхилення абсолютне (+, -)	Фактично, %
		план	факт	від плану	Від минулий період	до плану	доминулий період
Усього персоналу, осіб у т.ч.	548	550	602	+52	+54	109, 5	109, 9
1. Працівники основної діяльності із них	520	540	573	+33	+53	106, 1	110, 2
- робітники	479	520	530	+10	+51	101, 9	110, 6
- службовці у т.ч.	41	41	43	+2	+2	104, 9	104, 9
- керівники	10	11	12	+1	+2	109, 1	120, 0
- спеціалісти	31	31	31	-	-	-	-
2. Непромисловий персонал (неосновної діяльності)	28	28	29	+1	+1	103, 67	103, 6
- Обсяг продукції тис. грн.	35597	45597	66644	+21047	+31047	146, 2	187, 2

Таблиця 2.7 Структура трудових ресурсів підприємства

Категорії персоналу	Персонал основної діяльності
	Минулий період	За звітний період
		За планом	Фактично
	к-сть осіб	Питома вага, %	к-сть осіб	Питома вага, %	к-сть осіб	Питома вага, %
Працівників основної діяльності у т.ч.	520	100	540	100	573	100
- робітники	479	92, 1	520	96, 3	530	92, 5
службовці із них:	41	7, 9	41	3, 7	43	7, 5
Керівники	10	1, 9	11	2, 0	12	2, 1
Спеціалісти	31	6, 0	31	5, 7	31	5, 4

Дані таблиці 2.7 свідчать, що питома вага робітників збільшилася на 0, 4% проти минулого періоду або на 51 особу, однак питома вага службовців знизилася на 0, 4 проти минулого періоду.

Підвищення питомої ваги робітників проти минулого періоду спричиняє відповідне підвищення праці у розрахунку на одного працівника основної діяльності в цілому, а також на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується множенням різниці між фактичною питомою вагою робітників і питомою вагою робітників за минулий період у загальній чисельності на середню продуктивність праці за минулий період (92, 5 - 92, 1) • 45597 : 100 = 182, 4 грн.

Збільшення питомої ваги робітників у загальній чисельності спричинило підвищення продуктивності праці у звітному періоді на 96, 7 тис. грн. (182, 4 • 530).

Дальше поглиблення аналізу структури чисельності персоналу проводимо виходячи з того, що для високопродуктивності праці підприємство має бути збережене основними і допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Ми вивчаємо співвідношення між основними і допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з'ясувати причину утримування позапланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їх скорочення за рахунок автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт (табл. 2.8).

Таблиця 2.8 Чисельність основних і допоміжних робітників

Категорії робітників	За звітний період	Минулий період	Відхилення (+, -)
	План	Фактично
	к-сть осіб	% до заг. к-сті	к-сть осіб	% до заг. к-сті	к-сть осіб	% до заг. к-сті	Від плану	від минулого періоду
Робітники, усього осіб в т.ч.	520	100	530	100	479	100	+10	+51
- основні	425	81, 7	436	82, 3	384	80, 2	+11	+52
- допоміжні	95	18, 3	94	17, 7	95	19, 8	-1	-1

З таблиці 2.8 бачимо, що питома вага робітників зросла проти планової на 0, 6% (82, 3 - 81, 7), а проти минулого періоду на 2, 1% (82, 3 - 80, 2). Підвищення питомої ваги основних робітників у загальній кількості робітників позитивно характеризує роботу підприємства, оскільки супроводжується зростання продуктивності праці. Вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності на виробіток одного робітника визначається діленням різниці між фактичною і плановою питомою вагою основних робітників на планову питому вагу основних робітників: (82, 3 - 81, 7) : 81, 7 • 100 = 0, 73%.