Вимірювання продуктивності праці на ВАТ "Електровимірювач"

Завдяки підвищенню питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності продуктивність праці одного основного робітника збільшилась на 0, 73%.

Відповідним етап аналізу забезпеченості підприємства робочою силою є вивчення її руху.

Склад працівників постійно змінюється у зв'язку із скороченням штату, звільненням з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв'язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку те перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи.

Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається з об'єктивних причин, які не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який вимагає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через недостатню високу кваліфікацію, у зв'язку з рішенням судових органів і інше.

Дані для аналізу руху робочої сили підприємства наведено в табл. 2.9.

Таблиця 2.9 Рух робочої сили на підприємстві

Показник	Минулий період	Звітній період	Відхилення
			Абсолютне (+;-)	%
1. Середньоспискова чисельність працівників	548	602	+54	+9, 85
2. Прийняття на роботу нових працівників протягом року	122	81	-41	-33, 4
3. Вибуло працівників у т.ч. з причини:	53	63	+10	+18, 87
а) призов до армії, вибуття на навчання, вихід на пенсію та з інших причин, передбачених законом	4	-	-	-
б) з власного бажання	11	9	-2	-18, 18
в) звільнення за порушення трудової дисципліни	-	-
4. Коефіцієнт обороту: з приймання, % зі звільненням	22, 3 9, 8	13, 5 10, 5	-8, 8 -0, 7	-39, 5 +7, 1
5. Коефіцієнт плинності кадрів, %	2, 0	1, 5	-0, 5	-2, 5
6. Коефіцієнт загального обороту, %	31, 9	23, 9	-8	-25, 1

Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності загального обороту.

Коефіцієнти обороту з приймання (КПп) - це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності працівників основної діяльності:

(2.1.)

(2.2.)

Коефіцієнт обороту зі звільнення (КПп) - це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності ПОД;

(2.3.)

(2.4.)

Коефіцієнт загального обороту (КПоб) - обчислюється як відношення кількості заново прийнятих на роботу і тих, що вибули, до середньоспискової чисельності:

(2.5.)

(2.6.)

Коефіцієнт плинності кадрів (КПпл) - розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньоспискової чисельності:

(2.7.)

(2.8.)

Розрахунок показує, що на підставі коефіцієнт загального обороту знизився у звітному періоді на 25, 1% (23, 9 : 31, 9 • 100 - 100), коефіцієнт обороту з приймання знизився на 39, 5% (13, 5 : 22, 3 • 100 - 100), коефіцієнт плинності кадрів знизився на 2, 5%.

Зниження коефіцієнта загального обороту та плинності кадрів пов'язаний із зниженням звільнених за власним бажанням на 18, 18% проти минулого періоду.

Особливу увагу слід звертати на плинність кадрів, тому що плинність знижує продуктивність праці на підприємстві для цього, щоб розробити заходи спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнення з власного бажання.

2.3 Аналіз рівня та динаміка продуктивності праці у ВАТ "Електровимірювач"

Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції. Трудомісткість є питома і технологічна. Питома трудомісткість - це загальні витрати людино - годин на продукцію. Технологічна трудомісткість - це витрати нормованого часу основних робітників - відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок - за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середнього денного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів. Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну і енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів; поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.

У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітників можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. продукції таблиця 2.10.

Таблиця 2.10 Аналіз трудомісткості продукції

Показник	Минулий період	Звітний період	Зміна показника, %
		за планом	фактично	план до минулого року	факт до минулого періоду	факт до плану
1.Обсяг продукції, тис. грн.	35597	45597	66644	128, 1	187, 2	146, 2
2.Відпрацьовано всіма робітниками, люд.-год.	980008	1096005	1096204	111, 8	111, 9	100, 01
3.Питома продуктивність на 1000 грн. люд.-год. (ряд.2: ряд 1) ·1000	27530, 6	24036, 8	16448, 7	87, 3	59, 7	68, 4
4. Середньогодинн. виробіток кожного робітника, грн.(ряд1:ряд2)	0, 036	0, 042	0, 061	116, 7	169, 4	145, 2

Наведені в таблиці 2.10 дані показують, що питома трудомісткість знизилась проти минулого періоду на 40, 3% (100 - 59, 7) за плану 12, 7% (100 - 87, 3). За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.

За рахунок зниження трудомісткості планувалося підвищити годинну продуктивність праці на.14, 5% .

Фактично вона зросла (у тому числі за рахунок зниження трудомісткості) на 65, 75% .

Оскільки між трудомісткістю і продуктивністю праці існує зворотний зв'язок, можна визначити темп зростання середньогодинного виробітку:

(2.9.)

І навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:

 (2.10.)

Трудомісткість знизилась на 31, 6%.

Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино - годин і людино - днів, а інші - як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об'єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу".

Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:

- середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;

- середня тривалість робочого дня.

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв'язку з навчанням.

Таблиця 2.11 Використання робочого часу на підприємстві

Показники	Минулий період	Звітний період	Відхилення (+; - )
		план	фактично	від плану	Від минулого періоду
1.Середньо облікова чисельність робітників, осіб	479	520	530	+10	+51
2.Відпрацьовано одним робітником а) днів б) годин (р.2а · р.3)	219 17, 301	219 1752	218 1722, 2	-1 -29, 8	-1 -7, 9
3. Середня тривалість робочого дня, год.	7, 9	8, 0	7, 9	-0, 1	-
4. Фонд робочого часу, год. (р. 1· р.2б)	828717, 9	911040, 0	912766, 0	+ 1726, 0	+84048, 1

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством.

Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

Таблиця 2.12 Дані для аналізу продуктивності праці

№	Показник	Умовні позн.	Минулий період	Звітний період	Відхилення від плану (+, -)
				за планом	факт	абсол.	%
1.	Товарна продукція, тис. грн..	ТП	35597	45597	66644	+21047	+46, 2
2.	Чисельність працівників, осіб	ЧП	520	540	573	+33	+6, 1
3.	З них робітників	ЧР	479	520	530	+10	+9, 1
4.	Питома вага робітників у загальній чисельності працівників, %	ПВр	92, 1	96, 3	92, 5	-3, 8	-3, 9
4а	Кількість відпрацьованих робітниками, люд.-днів.тис.	ЛДр	221, 0	219, 0	201, 2	-17, 8	-8, 1
4б	Людино-годин, тис.	ЛТр	980, 0	1096, 0	1096, 2	+0, 2	0, 02
5.	Кількість днів відпрацьованих одним робітником (ряд 4а:ряд3)	Д	219	219	218	-1	0, 46
6.	Тривалість робочого дня, год.	Тз	7, 9	8, 0	7, 9	-0, 1	1, 3
7.	Середня кількість годин, відпрацьованих одним робітником (р.4б:р.3)·100)	Гз	2045, 93	2107, 69	2068, 3	-39, 4	-1, 9
8.	Середня продуктивність праці одного робітника (р1:р3)грн..	РВр	74, 32	87, 69	125, 74	+38, 05	+43, 4
9.	Середня продуктивність праці одного робітника (р1:р4а), грн..	ДВр	161, 07	208, 21	331, 23	+23, 02	+59, 1
10	Середня продуктивність праці одного робітника (р1:р4б), грн.	ГВр	36, 32	41, 60	60, 80	+19, 2	+46, 2

Як свідчать дані таблиці 2.12 загальний фактичний фонд робочого часу на підприємстві збільшився на 1, 726 тис. год.

Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рівня, динаміки, та загальної оцінки виконання плану.

Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності, звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці (табл.2.8).

Наведені в таблиці 8 дані свідчать про те, що на підприємстві підвищилась продуктивність праці. Середня продуктивність праці одного робітника підвищилась проти плану на 38, 05 грн., що в відсотках складає 43, 45. дані таблиці 8 свідчать про те, що підприємство перевиконало план за всіма показниками продуктивності. Аналіз показує, що продуктивність праці зросла за всіма показниками проти планових, але не однаковою мірою.

Різниця в рівнях виконання плану щодо середньої продуктивності праці одного працюючого і одного робітника 15, 7% (59, 1 - 43, 4) пояснюється зниженням питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності на -3, 9%(92, 5 - 96, 3).

Різницю в рівні виконання плану одним робітником щодо середнього динної і середньоденної продуктивності праці в 12, 9% (46, 2 - 59, 1).

Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого. Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня. Отже, серед продуктивності праці одного працюючого дорівнює добутку таких факторів:

РВп = ПВр · Д · Т · ГВр.

Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньої продуктивності праці одного працюючого проводиться методом абсолютних різниць:

Зміна питомо ваги робітників:

- 3, 8 · 45597 : 100 = - 1732, 69 грн.

Зміна середнього виробітку одного робітника

123, 02 · 92, 5 : 100 = +113, 79 грн.

Аналогічно аналізується зміна середнього виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середнього динного виробітку:

зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:

(-1) · 8 · 41, 6 = - 332, 8 грн.

зміна тривалості робочого дня:

(-0, 1) · 218 · 41, 60 = - 906, 88 грн.

зміна середнього динного виробітку одного робітника:

19, 2 ·218·7, 8 = + 32647, 68 грн.

За даними аналізу середній виробіток одного працюючого вищий від планового на 38, 05 грн. ·(125, 74 - 87, 69). Він збільшиться за рахунок зростання середнього денного виробітку одного робітника.

На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, - середнього динну продуктивність праці одного робітника.

Розділ 3. Шляхи удосконалення резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:

- резерви зниження трудомісткості праці;

- резерви поліпшення використання робочого часу;

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково- технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

 (3.1.)

(3.2.)

де Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Ем - економія чисельності робітників;

Р - кількість виробів або операцій;

Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К - коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

(3.3.)

або

(3.4.)

де m - втрати робочого часу в базовому періоді %;

n - втрати робочого часу в поточному періоді %.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємстві для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

Загалом продуктивність праці на ВАТ «Електровимірювач» в звітному періоді в порівнянні з минулим збільшилась

Що до прогнозу на 2009р., то методом скоригованої екстраполяції можна визначити на скільки зміниться середня продуктивність праці одного робітника в 2009р. в порівнянні з минулим роком. Середня продуктивність праці одного робітника за 2007р. склала 74, 32тис.грн, а в 2008р. збільшилась на 69%, або на 51, 42тис.грн. і склала 125, 75тис.грн.. В такому разі середня продуктивність одного робітника в 2009р. буде складати: 125, 75 тис. грн. + 86, 76 тис. грн.(69%) = 212, 51 тис. грн. Це підвищення можна пояснити постійним збільшенням обсягів виготовленої продукції при незначному збільшенні кількості робітників. Також позитивним фактором що до збільшення продуктивності праці стало зменшення показника плинності персоналу та поступове збільшення виробничих потужностей підприємства.

Висновки

У курсовій роботі доведено, що головною умовою ефективного функціонування підприємства в нестабільному зовнішньому середовищі є ефективне використання трудових ресурсів. У процесі розробки теоретико-методологічних засад механізму вимірювання продуктивності праці підприємства було складено такі висновки наукового та практичного спрямування:

1. Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

2. Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність.

3. В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в Підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

4. Показниками продуктивності індивідуальної (живої) праці служать виробіток і трудомісткість. Існують три основні методи визначення обсягу продукції і відповідно середнього виробітку -- натуральний, трудовий і вартісний.

Найбільш розробленими і такими, що широко застосовуються на практиці, є три методи вимірювання продуктивності: нормативний метод, багатофакторна модель вимірювання продуктивності і багатокритеріальний метод.

5. Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

6. Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Управління продуктивністю праці на підприємстві -- це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Список використаної літератури

1. Аврамчук Р.Н. Економіка підприємства: Навч. пос. - Київ, 2003. - 288 с.

2. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. пос. - К. :АСК, 2004. - 400с.:іл..

3. Буряк П.Ю. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навч. пос. - К.: Центр, 2004. - 365 с.

4. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А. Економіка праці і соціально-економічні відносини: Навч. пос. - Київ, 2004. - 440с.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. пос. - К.: Вища школа, 1998. - 512с.

6. Господарський кодекс України. Господарський процесуальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 304с.

7. Економіка підприємства: Підручник. /За ред. Й.М. Петровича. - Львів, 2004. - 680с.

8. Економіка підприємства. Підручник. /За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

9. Завадський Й.С., Осовська Г.В., Юшкевич О.О. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч. - метод. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 444 с.:іл..

10. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка. - К.: МАУП, 2001. - 186с.

11. Кодекс законів про працю України// Кодекси України: В 4 т. - К. : Право, 1997. - Т. 4 станом на вересень 1997р.

12. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. - К.: КНЕУ, 1998. - 240с.

13. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навч. пос. - Житомир: ЖІТІ, 2002. - 345с.:іл..

14. Мельник Л.Г., Карінцева О.І. Економіка підприємства: Конспект лекцій: навч. пос. - Суми, 2003. - 412с.

15. Организация и нормирование труда. Учебник для вузов./ Под ред. Ю.Т. Одегова. - М.:"Экзамен", 2003. - 425с.

16. Основи економічної теорії: політичний аспект. Підручник. / За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. - К.: Вища школа, 1997. - 582с.

17. Осовсьнка Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. пос. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 304с.

18. Ринок праці в економічній системі: Навч. пос./ За ред. Е.М. Лібанової, Д.П. Мельничук. - Житомир: ЖІТІ, 2002. - 325с.

19. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. пос. - К.: Каравела, 2003. - 432с.

20. Управление персоналом организации: Учебник./ Под ред. А.Я. Кибанова. - М.: ИНФРА, 2002. - 638с.

21. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навч. пос. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 388с.

22. Шваб Л.Ю. Економіка підприємства: Навч. пос. - Житомир: ЖДТУ, 2004. - 459с.

Размещено на Allbest.ru