Види товарного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

40

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Курсова робота

на тему: «Види товарного виробництва»

Миколаїв 2010

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1 ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВ

1.2 ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ЙОГО ОЗНАКИ

1.3 ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 ПРОСТА ФОРМА ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.2 РОЗВИНЕНА ФОРМА ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.3 ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ І КАТЕГОРІЇ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

РОЗДІЛ 3. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1 ЕВОЛЮЦІЯ ТОВАРУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.2 ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТОВАРНОЇ ЕКОНОМІКИ І ВИНИКНЕННЯ БЕЗПОСЕРЕДНЬО СУСПІЛЬНОЇ ФОРМИ ВИРОБНИЦТВА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки. Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна.

Тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, які визначаються ринком, називається товарним.

Товамрне виробнимцтво - виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих факторів. Саме це створило умови для виникнення товарного виробництва і стало причиною цього.

Сучасне суспільство просто немислиме без товарного виробництва, пройшли часи, коли людина виробляла ті чи інші продукти праці виключно для власних потреб, прийшов час торгівлі та обміну продуктами праці, які людина почала виробляти в надлишку.

Життя людського суспільства складна, багатогранна та сповнена протиріч. Майже у всьому світі, щоб вижити, людина повинна працювати, тому, що оточуючі його речі у своєму природному стані, формі та місцезнаходженні не можуть задовольнити його вимоги. Людина долає небезпеку і негаразди свого природного середовища, змінює форму, стан і місцезнаходження об'єктів природи, займаючись виробництвом матеріальних благ.

Виробництво є процес дії людини на речі природи з метою створювання матеріальних благ, необхідних для розвитку суспільства. Історично воно пройшло довгий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до найскладніших технічних систем, гнучких переналагоджувальних комплексів, комп'ютерів. У процесі виробництва не тільки змінювався шлях і вид виготовлення благ, але й виникають й нові форми економічних відносин, йде удосконалювання самої людини.

Система організаційно-економічних відносин, при котрій корисні продукти створюються для їх продажу на ринку, називаються товарним виробництвом, котре є базисом економічного розвитку суспільства.

РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1 Характеристика товарного виробництва

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України. Як вже згадувалося у попередньому розділі, суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Розглянемо більш детальніше ці види. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна. Натуральне господарство, за якого продукти праці як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці - роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі маєтки традиційного типу. Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаючий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного господарства. Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято 50-60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва. На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом [7. 5].

1.2 Товарне виробництво та його ознаки

Товарне виробництво - така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

відкрите господарство;

розподіл праці;

непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи : що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти [13. 6].

Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві. Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: “Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…”. Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці :

міжнародний поділ праці (між країнами);

загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);

особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);

одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий - внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво - обмін - споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів. Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв'язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення [1. 7].

1.3 Причини виникнення товарного виробництва

господарство товарний виробництво суспільний

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. Економічна відособленість товаровиробників - це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі. 3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і від платність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників.

Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед [15. 8].

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар - гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру. Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг. Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо. Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються.

В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою. Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший - із стабільною, другий - з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали - чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин - бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5-6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX-XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними. Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.

Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції. Перетворення споживної вартості в свою протилежність - вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через посередництво ціни - грошового вираження вартості, втіленої в товарі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільно необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості. Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільно необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток.

В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються. Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку - мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці. Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму її - ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника.

Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів. Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар - золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента - грошей.

Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару "робоча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми. Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія - працівника в соціальне активну особу.

Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. 3 цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.

Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.

Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу [2. 9].

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 Проста форма товарного виробництва

Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного виробництва: просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво. Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво. Воно засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва та відсутність експлуатації людини людиною. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.

Спрямованість простого товарного виробництва на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників через їхні різні особистісні якості, вміння використати кон'юнктуру ринку тощо. Іноді навіть випадковий збіг обставин дає можливість здобути перемогу одних над іншими в конкурентній боротьбі, що призводить до збагачення меншості і зубожіння більшості, й ніякі сили не змогли зупинити цей закономірний процес розвитку вшир та вглиб.

Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого - люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар - робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які можуть наймати робочу силу, інші - найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів для існування.

Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками - ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім'ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах.

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов'язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу. Цьому сприяло існування селянського ринку, де ремісники збували свою продукцію і купували сировину та продовольство. В міру розкладу феодальних відносин, під ударами товарного виробництва і грошового обігу просте товарне виробництво і дрібна буржуазія дедалі активніше розвиваються. Дрібне виробництво в місті і на селі стає переважаючим серед самодіяльного населення.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дубильне, капелюхове, кушнірне і т. п. ремесла майже припинили своє існування. Виробництво скла, бронзи, кераміки, шпалер, килимів, багатьох видів художніх промислів давно вже пов'язані з важкою промисловістю. Велика кількість ремісників перейшла від виробництва виробів до ремонту фабричних і заводських. До таких професій належать слюсарі, ковалі, механіки та ін. Все ще зберігається значний шар простих товаровиробників у деревообробній промисловості (невеликі лісопильні, столярні і т. д.). Частина дрібних виробників спеціалізується на виготовленні кріплень, металевого оснащення та інших металовиробів [3. 16].

Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості, дані щодо розвитку обробної промисловості Палестинської Національної Автономії, яка все ще є колонією Ізраїлю вміщені в табл. 1.

Таблиця 1. - Загальна характеристика підприємств обробної промисловості Палестини в 1994 р.

Просте товарне виробництво в Палестині ефективне. Так, середня продуктивність праці в обробній промисловості Палестини в 1994 р. становила 6815 дол. США, а по всьому приватному сектору - 6945 дол. США, що значно більше ніж в Україні. Тільки за 1968-1992 рр. просте товарне виробництво Палестини збільшило виробництво в 4,96 рази. А в 1998 р. виробництво ВВП на душу населення Палестини становило 1730 дол. США.

Очевидно, що Україна має використовувати досвід передових країн у розвитку простого товарного виробництва в сільському господарстві, у багатьох галузях промисловості, в будівництві і торгівлі, у деяких інших сферах, що матиме позитивний результат для піднесення економіки нашої країни [11. 18].

2.2 Розвинена форма товарного виробництва

Розширене товарне виробництво з'явилося другим, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.

Впродовж ХVІІ-ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товару. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу відокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку. Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т. і. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні - як провідні і визначальні - та нетоварні зв'язки [9. 20].

Просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства, капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й, так зване, первісне нагромадження капіталу - насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Як наслідок, безпосередні виробники, позбавлені засобів існування, стають продавцями своєї робочої сили і покупцями продуктів своєї праці. Це означає, що поряд з ринком засобів праці й предметів споживання виникає новий - ринок праці. Форма господарства, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.

Оскільки за капіталізмом всі (або майже всі) продукти праці виготовляються як товари і робоча сила є товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми. Але й на стадії розвинутого капіталізму існує дрібне товарне виробництво.

На різних історичних ступенях розвитку товарне виробництво має особливий зміст і відіграє різну роль, що визначається насамперед формами власності. У рабовласницьких і феодальних економічних формаціях товарне виробництво було простим і не мало панівного значення. Воно виконувало підпорядковану роль. Панівними були натуральне виробництво і натуральні відносини. Однак товарне виробництво і товарний обмін теж мали суттєве значення. В рабовласницькому суспільстві вони частково виражали відносини, пов'язані з експлуатацією рабів (зведення споживання до мінімальних фізіологічних потреб, боргове рабство, торгівля рабами, податки). За феодалізму вони виражали відносини, пов'язані з експлуатацією кріпосних селян феодалами.

У XIV-XV ст. з'являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об'єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва - існування ринку та грошей.

Функціонування товарного виробництва і його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов'язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються [4. 20].

За товарної форми господарювання існує безліч самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. Як наслідок, економічна влада широко розосереджена. Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва, обміну, як:

* закон вартості найважливіший закон товарного виробництва. Відповідно до нього виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування. Необхідними умовами дії закону вартості або встановлення цін на товари на рівні їх вартості є такі: обмін товарів перестає бути випадковим чи тільки поодиноким явищем; товари виробляються в кількості, що відповідає взаємній потребі в них. Ця потреба встановлюється досвідом у результаті тривалого обміну; відсутня будь-яка природна або штучна монополія, яка не давала б можливості сторонам, що укладають угоду, продавати товари вище від вартості або нижче від неї.

Іншими словами, необхідно, щоб попит і пропонування вільно взаємодіяли, впливаючи на обмін і виробництво товарів, зумовлюючи конкуренцію між виробниками.

* закони попиту і пропонування; Закон попиту - величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший - товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію - згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Закон пропозиції - при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніше за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

* закон конкуренції - закон економічного суперництва між товаровиробниками, підприємцями, фінансистами та іншими учасниками ринку, який полягає у прагненні забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та збуту товарів (послуг), користування і завоювання кращого становища на ринку капіталу. У зв'язку з цим інтереси учасників ринку різні, часто протилежні. Щоб вижити, вони повинні проявляти активність та спритність, вивчати ринок. Одним зі способів подолання сили конкуренції є постійне вдосконалення підприємницької діяльності, впровадження технічного прогресу.

* закони грошового обігу - загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

Де M - об'єктивно необхідна маса грошей;

УPQ - сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

УК - сума продажів товарів і послуг у кредит;

УП - загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

УВП - сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

При прискоренні швидкості обігу грошей в економіці їх стає потрібно менше, тобто спостерігається обернена залежність. Людство до цих пір не знайшло більш ефективної форми організації суспільного господарства.

2.3 Економічні закони і категорії товарного

виробництва

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та технологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існування.

Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.

Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли формуванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язковості та взаємній довірі.

У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулятором суспільного виробництва.

В сучасних умовах у різних господарських системах регулюванням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахування попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено.

Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва.

Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних категорій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є формами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених.

Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма - ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належить передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апробовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов'язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі.

З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробника комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок ґрунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат.

Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх.

В умовах комерційного розрахунку кругообіг ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу.

Господарювання на основі комерційного розрахунку неможливе без стабільної грошової одиниці. В умовах істотного коливання її орієнтири підприємницької діяльності втрачають стійкість. Руйнується основа комерційних розрахунків товаровиробника. Виявом нестабільності грошової одиниці є надмірне, таке, що не піддається комерційним прогнозам, коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізує товаровиробник, а й на засоби виробництва, робочу силу, які він купує для організації виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки, зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.

Нестабільна грошова одиниця перестає виконувати функцію міри вартості, бути надійною формою економічних зв'язків між відособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засіб платежу. Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальних витрат праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарного виробництва. Збагачуються насамперед не ті, хто виробляє необхідні суспільству товари при менших витратах, а спекулянти, які використовують постійне коливання цін. Спекуляція є невід'ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесі перетворення споживної вартості в ціну, відособленні торгового капіталу та торгового прибутку, пов'язана з рушійними силами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари. За певних умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного виробництва, стимулювати дію їх. Проте коли спекуляція починає брати верх, то це свідчить про серйозний розлад у товарному виробництві, його грошовій системі внаслідок знецінення грошей, надмірного випуску їх в обіг, інфляції. Суспільне багатство не зростає, навпаки, підриваються джерела його зростання внаслідок хижацького перерозподілу доходів.

Отже, у товарному виробництві важливе значення має дотримання закону грошового обігу. Суть його полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін товарів треба відняти суму цін товарів, проданих у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якими настав час оплати.

Надмірний випуск паперових грошей, кількість яких перевищує існуючу товарну масу, призводить до зниження купівельної спроможності грошових одиниць, тобто інфляції. Така ситуація характерна для періодів соціальних потрясінь, стихійних катастроф, економічних криз і воєн, коли значно скорочуються можливості випуску товарів і в той самий час не зменшуються або навіть зростають витрати держави, яка підтримує обсяги виробництва емісією паперових грошей.

Інфляція підриває нормальне функціонування грошової системи, негативно впливає на процес товарного обігу, зумовлює підвищення цін практично на всі товари. Це призводить до падіння рівня життя народу (особливо тієї його частини, яка має фіксовані доходи), знижує мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальне і політичне напруження в суспільстві, а також страйковий рух, економічні втрати від якого негативно впливають на народне господарство і створюють умови для дальшого зростання інфляції.

Відновлення нормального функціонування грошової системи можливе лише на основі подолання негативних економічних і суспільних явищ. Однак при цьому обов'язковими є заходи, безпосередньо спрямовані на подолання інфляції.

Інфляція як надлишок маси паперових грошей в обігу порівняно з ринковою товарною масою може бути зупинена насамперед вилученням цих надлишкових грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу має назву дефляції. Для цього потрібні чималі державні кошти. Шляхом дефляції відновила стійкість своєї валюти після франко-прусської війни Франція, а після першої світової - Великобританія.

Існує ще метод нуліфікації: старі гроші прирівнюються до нуля, а замість них здійснюється випуск (емісія) нових. Так, наприклад, були замінені старі гроші у Франції в період революції кінця XVIII ст. Фактично те саме було зроблено в Німеччині в 1924 р. коли мільярд старих марок було прирівняно до однієї нової марки.

Якщо паперова грошова маса не настільки переповнює ринок, щоб її купівельна спроможність наблизилась до нуля, і в той же час уже досягла таких розмірів, а також, якщо держава не в змозі вилучити з обігу надлишки, використовують девальвацію. Вона означає зниження курсу одиниці паперових грошей. Це найпоширеніший метод оздоровлення грошового обігу.

Девальвація будь-якої валюти зачіпає інтереси насамперед широких верств населення країни, оскільки різко підвищує ціни на предмети широкого вжитку. Разом з тим вона негативно відбивається на економіці тих країн, які імпортують товари з держав, що проводять девальвацію, оскільки за один і той самий обсяг товарів імпорту доводиться платити дорожче в національних грошових одиницях.