Главная Коллекция "Otherreferats" Экономика и экономическая теория Аналіз національної конкурентоспроможності економіки України

Аналіз національної конкурентоспроможності економіки України

Дослідження напрямів конкурентної політики в Україні відповідно до сучасних теоретичних уявлень та світових тенденцій. Застосування засобів підвищення конкурентоспроможності. Факторний аналіз національної конкурентоспроможності на ринку зерна в Україні.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.04.2011
Размер файла 56,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ I. Формування конкурентного середовища як обов'язкова умова конкурентоспроможності
  • 1.1 Поняття конкурентного середовища у світовій економічній думці
  • 1.2 Нормативно-правове забезпечення конкурентоспроможності в Україні
  • Розділ II. Аналіз національної конкурентоспроможності економіки України
  • 2.1 Загальна характеристика ринку
  • 2.2 Факторний аналіз прибутку та рентабельності суб'єктів діяльності на ринку
  • 2.3 Резерви підвищення конкурентоспроможності суб'єктів діяльності на ринку
  • Розділ III. Шляхи та напрями вдосконалення конкурентоспроможності формування середовища ринку
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Вступ
  • Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову може відбутися лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, її господарюючих суб'єктів, а також продукції, що виробляються на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації, які створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Процеси розробки і впровадження інновацій тісно пов'язані. Таким чином, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов [1].
  • Отже, метою даної курсової є перегляд напрямів конкурентної політики в Україні відповідно до сучасних теоретичних уявлень та світових тенденцій, застосування засобів підвищення конкурентоспроможності.
  • Теоретичним положенням, що відкриває шлях до концентрації виробництва, є концепція ринку з потенціальною конкуренцією [5,с.90]. Вихід компаній на такий ринок майже не потребує витрат, тому рішення суб'єктів про ціни та обсяги виробництва постійно перебувають під тиском потенціальної конкуренції. Це робить нестійкою сучасну монополію. Монопольні надприбутки внаслідок високих цін спонукають потенціальних конкурентів входити до галузі. Тому компанія-монополіст змушена обмежувати рівень цін, щоб не залучати інші компанії на ринок.
  • Рівень конкуренції та темпи науково-технічного прогресу є практично несумісними та мають зворотну залежність, оскільки досконала конкуренція:
  • - не дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;
  • - не створює достатніх стимулів для проведення досліджень, тому що приріст прибутку внаслідок технологічного удосконалення буде тимчасовим через легкість входження інших фірм до галузі;
  • - не завжди може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів, тому що призводить до стандартизації продукції [6,с.30].
  • Основними завданнями курсової роботи є:
  • 1) дослідити поняття конкурентного середовища;
  • 2) розглянути нормативно-правове забезпечення конкурентоспроможності в Україні;
  • 3) проаналізувати національну конкурентоспроможність на ринку зерна в Україні;
  • 4) дослідити факторний аналіз прибутку та рентабельності суб'єктів діяльності на ринку зерна;
  • 5) запропонувати шляхи та напрями підвищення конкурентоспроможності середовища ринку.
  • Об'єктом курсової роботи є конкурентне середовище як одна з умов конкурентоспроможності на загальнодержавному рівні, та на рівні регіонів.

Розділ I. Формування конкурентного середовища як обов'язкової умови конкурентоспроможності

1.1 Поняття конкурентного середовища у світовій економічній думці

Розвиток світової економіки на сучасному етапі характеризується глобалізацією ринків та інтенсифікацією міжнародних економічних зв'язків. Визначальною метою кожної країни за таких умов стає нарощення економічного зростання, покращення інвестиційного клімату і, як результат, підвищення її конкурентного статусу.

Нині питання конкурентоспроможності економіки України потребує ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів, тому що незважаючи на різноманітність підходів та критеріїв оцінки, відчувається дефіцит наукових праць, у яких розкривається саме сутність проблем конкурентоспроможності на загальнодержавному рівні та на рівні окремих регіонів, що зумовлює можливість подальшого швидкого нагромадження соціально-економічних негараздів, зниження темпів економічного зростання, падіння рівня добробуту населення [4, с. 43].

У розвиток проблематики конкуренції та конкурентоспроможності значний внесок зробили такі вітчизняні і закордонні вчені: Я. Базилюк, В. Безугла, М. Гельвановський, Т. Гончарук, Л. Лісогор, С. Смерічевська, С.Л. Брю, А. Курно, Ф. Еджуорт, К.Р. Макконел, М. Портер, А. Сміт, та ін.

Усі вони використовували різні підходи до визначення умов конкурентного середовища та чинників конкурентоспроможності. Наприклад, Майкл Портер, один із провідних сучасних дослідників цієї проблематики, відзначив соціально-економічну сутність конкурентоспроможності національної економіки як забезпечення власним громадянам досить високого та зростаючого рівня життя. Здатність держави це зробити залежить від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси - праця та капітал [3, с. 30].

За визначенням Національного інституту українсько-російських відносин конкурентоспроможність - це комплексна категорія, переваги якої остаточно реалізуються через торгівлю, однак при цьому базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва [7].

На нашу думку, доцільно розділяти тенденцію до конкурентоспроможності національної економіки в цілому і можливості отримати конкурентні переваги в окремих галузях та виробництвах. Адже у першому випадку йдеться про стратегічну лінію державної політики, що зумовить перебудову всієї системи механізмів підтримки прав національних виробників у глобальному економічному суперництві, у другому - про визначення пріоритетних галузей, виробників і видів продукції на рівні країни. Варто підкреслити, що держава тільки створює відповідні умови для виникнення і поліпшення чинників конкурентних переваг, а безпосередньо формуються ці переваги самими товаровиробниками.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва у порівнянні з шістьма економічно найрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високі рейтинги: у забезпеченості сільгоспугіддями - 3 місце, трудовими ресурсами - 4 місце, науковим потенціалом - 3 місце [7]. Але щодо реалізації цих можливостей вона, на жаль, посідає останні місця.

Я.Б. Базилюк, старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень, розглядає конкурентоспроможність як економічну категорію, що характеризує стан суспільних відносин щодо формування і реалізації економічної політики для забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон'юнктури та зростаючого попиту населення на основі досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [6, с. 19]. Дійсно, системоутворюючим чинником підвищення конкурентоспроможності української економіки є соціально-економічна політика та дії всіх гілок влади, адекватні умовам ринку та вимогам ефективної інтеграції у світову економічну систему.

У Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» зазначено, що досягти підвищення національної конкурентоспроможності можна за рахунок розвитку саме людського потенціалу у високоінтелектуальних сферах праці, а також розширення експортного потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій [1].

Таким чином, проблема утримання конкурентоспроможності національного середовища в останні роки поглиблення глобалізації вимагає постійно підтримувати високу ефективність суспільного виробництва. А оскільки в еволюціонуючому ринковому середовищі пріоритети національної конкурентоспроможності постійно видозмінюються, то й оцінка їх у теорії і практиці міжнародного порівняльного аналізу здійснюється з використанням ресурсного, факторного, рейтингового та інших підходів, які при комплексному використанні дають загалом об'єктивну характеристику [3, с. 30].

Якщо говорити про Україну, то її низькоконкурентні позиції у світових рейтингах, з одного боку, відображають нереалізованість національного потенціалу розвитку, а з другого - висвітлюють наявні мікро- та макроекономічні проблеми системного характеру. Процесами, що в наш час негативно впливають на рівень конкурентоспроможності в Україні, є: витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішнього ринків; відплив ресурсів, скорочення виробництва та робочих місць; розвиток та поширення «тіньової» економіки та корупції; низька якість та висока ціна національних товарів; нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва; відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками; відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів; розташування на території України промислової периферії розвинутих країн, несприятливий інвестиційний клімат; незбалансована структура державного боргу та його динаміка, що створює великі ризики для фіскальної системи; застарілі технології, обладнання, потужності [4, с. 40].

Звідси випливає, що для підвищення конкурентоспроможності української економіки необхідне формування такої ідеології політики, яка була б адекватна, по-перше, умовам ринку, а по-друге, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у світову економіку. З цих міркувань діяльність уряду має спрямовуватись перш за все на збалансування між стимулюванням окремих секторів та недопущенням погіршення стану інших секторів господарювання всередині країни [2, с. 35].

З метою запобігання нераціональному використанню національних ресурсів, актуальними стають такі заходи: визначення секторів економіки, які мають реальні умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку; державне сприяння і цільова підтримка пріоритетних галузей і виробництв; розробка науково-практичного та інституційного забезпечення. Згадуючи про вплив інвестиційних та техніко-інноваційних чинників, неможливо упустити людський фактор. Відтак, аналізуючи місце України у рейтинговій позиції конкурентоспроможності, Голова ради конкурентоспроможності України

Ю. Полунєєв зауважує, що “Україна має надзвичайний за силою та потенціалом “людський капітал”. Цей капітал необхідно модернізувати, використовувати та примножувати” [5, с. 29].

Як бачимо, конкурентоспроможність є багаторівневим комплексним процесом, який залучає до роботи практично весь арсенал державної економічної політики. На наш погляд, підвищення конкурентоспроможності економіки можливе при активній діяльності держави, яка встановлює «правила гри» у ринкових відносинах. Отож основними умовами для успішного конкурентоспроможного середовища є: залучення у національну економіку прямих іноземних інвестицій, розвиток наукового та інтелектуального потенціалу, відтворення національних засобів виробництва на новій техніко-інноваційній основі, а також наявність чіткої законодавчої бази.

Конкурентоспроможність національної економіки -- це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки. Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів -- якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Економічна наука вважається наукою про рідкісність ресурсів. Споживачі конкурують за якісний та дешевий товар, а виробники -- за споживачів, які здатні оплатити високі ціни, або за ресурси. В цьому розумінні економічна наука може також вважатися наукою про конкуренцію.

Конкуренція може бути визначена як ситуація, в якій дві чи більше сторін вступають у конфлікт через те, що їхні цілі повністю або частково взаємовиключають одна одну. Одна з форм конкуренції -- коли цілі суб'єктів подібні, але взаємовиключні (тобто коли обидві сторони намагаються продати чи придбати однаковий продукт). Однак конкуренція також буде мати місце, коли цілі суб'єктів не є подібними, але взаємовиключні (коли одна сторона намагається придбати продукт якомога дешевше, а інша -- продати дорожче).

Конкуренція є не другорядним нюансом, а мотором економічного зростання як для економіки, так і для окремої фірми. На мікрорівні конкуренція -- це сила, яка стимулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва, або отримання більшого випуску при таких самих витратах. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів.

Для окремої компанії конкуренція та конкурентоспроможність є суттєво необхідними для виживання та досягнення цілей компанії.

У сучасній світовій економічній системі значно посилилась дія тих факторів, які ведуть до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва. Протягом останніх років значні розбіжності, які існували між країнами до середини XX ст., почали поступово зменшуватися. Основними причинами вважають: посилення подібності інфраструктури; поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції; збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб у споживачів у різних країнах. Великі мережі роздрібної торгівлі, телереклама, кредитні картки -- ось деякі приклади феноменів, які швидко стали універсальними.

Крім того, національні ринки капіталу інтегруються у глобальний ринок капіталу, який характеризується надмірними потоками фондів між країнами. Глобалізація фінансового ринку посилила короткострокові коливання обмінних курсів поруч з посиленням дії тих сил, які ведуть до вирівнювання вартості капіталу між країнами. Прискорення швидкості проведення операцій та їх обсяги на глобальному ринку капіталу призвели до того, що уряди різних країн вже не можуть значно впливати на обмінний курс національної валюти, їх спроби захистити національну валюту стають все менш ефективними.

У той же час успішні двосторонні та багатосторонні домовленості зменшили рівень тарифних ставок міжнародної торгівлі після Другої світової війни. Такі регіональні економічні угоди були створені для полегшення торговельних та інших відносин між країнами, що свідчить про зменшення торговельних бар'єрів між ними.

1.2 Нормативно-правове забезпечення конкурентоспроможності в Україні

З 1999 р. проблемам підвищення конкурентоспроможності на вищому рівні управління стали приділяти увагу в Росії. У Щорічному посланні Президента Російської Федераті Б. Єльцина „Росія на рубежі епох" було відзначено, що головною ідеєю входження Росії у XXI ст. має стати підвищення конкурентоспроможності країни, а всі дії керівних установ, політиків і посадовців мають оцінюватися за єдиним критерієм - зміцнення конкурентоспроможності Росії. Ідея підвищення конкурентоспроможності держави була включена також у „Концепцію національної безпеки Російської Федерації" в редакції від 10 січня 2000р.

У Посланні Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради „Україна поступ у XXI століття. Стратегія економічної тa соціальної політики на 2000-2004 pp." IV розділ присвячено підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Зокрема наголошується, що для України існує лише один шлях довгострокового стабільного зростання - розширення внутрішнього ринку та зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, її окремих виробництв та галузей. „Це завдання, - наголошував Президент України - має реалізуватися через нову стратегію промислово-інноваційної політики запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження та перетворення АПК в лідируючий спектр економіки, утвердження економіки України як транзитної держави, розвиток інформативних систем" [2].

Подальший розвиток і конкретизацію положення про зміцнена» конкурентоспроможності вітчизняної економіки отримали у Посланнях до Верховної Ради „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році" та „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році". Зокрема, у Посланні-2001 привертається увага до дотримання міжнародних стандартів якості для підвищення конкурентоспроможності української продукції, а у Посланні-2002 відзначається факт зростання цінової конкурентоспроможності України відносно 18 країн - основних зовнішньоекономічних партнерів нашої держави. В цьому ж документі наголошується на тому, що підготовка України до вступу у COT та діяльність її як члена цієї організації мають сприяти реалізації низки стратегічних завдань макроекономічного характеру, в тому числі забезпеченню реалізації факторних переваг України, її інфраструктурного, людського, інноваційного, матеріально-ресурсного потенціалу та підвищенню на цій основі конкурентоспроможності національної економіки.

Дискусійним залишається питання - чи повинна держава безпосередньо підтримувати конкурентоспроможність стратегічно зважливих галузей виробництва за допомогою важелів торгової політики або ці проблеми краще вирішувати на основі ринкової самоорганізації. Серед тих, хто підтримує ідею необхідності державного регулювання торгівлі, досі немає єдності в питаннях конкретних механізмів і меж такого регулювання, їх співвідносності з принципом свободи торгівлі, обґрунтованим класиками політичної економії. Немає єдності й в погляді на питання залежності інструментарію регулювання торгівлі від досягнутого рівня економічного розвитку країни та структури її економіки. Нарешті, недостатньо вивченими є проблеми впливу сучасних процесів транс націоналізації виробництва на характер формування конкурентних переваг та модифікацію механізмів світової торгівлі, а отже, й на роль регулювання механізмів в економіці, що глобалізується [10, c.80].

Всі ці проблеми загострюються внаслідок суперечності інтересів найбільш розвинених країн та країн, що розвиваються. Останні мають хронічні проблеми з досягненням високого рівня конкурентоспроможності в галузях обробної промисловості і не мають змоги ефективно використовувати можливості більш раціональної організації господарювання у відкритому ринковому середовищі. За таких умов вони тяжіють до використання важелів підтримки з боку держави.

Якість промислової продукції характеризується системою показників, які відображають її найважливіші властивості і параметри. До таких показників належать: призначеність, надійність, енергомісткість, довговічність, точність, естетичність, безпечність тощо. На їх основі можна визначити комплексний показник якості товару за формулою:

Кяк = ? (аі*бі)

де аі - параметричний індекс якості за і-м показником; бі - вагомість і-го показника для споживача; т - кількість показників-параметрів, які аналізуються.

Якщо Кяк і=1, то новий вид продукції має вищий технічний рівень порівняно з аналогом.

За умов скорочення внутрішнього попиту на промислову продукцію вагомим чинником оздоровлення промислового виробництва та економіки в цілому може стати розвиток її експортного потенціалу. Нині зростання експорту промислової продукції відбувається в основному за рахунок сировинних галузей. Однак, імпортуючи значні обсяги енергоносіїв, Україна значну їх частину використовує для виробництва первинної сировини і напівфабрикатів, реалізуючи їх без вигоди для вітчизняної економіки.

Низька конкурентоспроможність вітчизняної промисловості стоїть на перешкоді розширення експортного потенціалу. Тому основним завданням промислової політики в сфері зовнішньої торгівлі має стати розробка заходів та створення умов підвищення конкурентоспроможності промислової продукції [13, c.56]. Панівною стратегією в промисловості повинна бути стратегія протекціонізму щодо розвитку пріоритетних галузей та виробництв. Реалізація конкурентної стратегії України вимагає:

-- вивчення факторів ефективної конкуренції в секторах національного ринку та відповідних галузях інших країн;

-- проведення активної реструктуризації підприємств та прискорення розвитку конкурентоспроможних галузей;

-- підвищення ефективності промислового виробництва, зменшення матеріало- та енергомісткості продукції;

-- забезпечення узгодження інтересів державного та приватного секторів промислового виробництва;

-- розвитку ринкової інфраструктури, підвищення кваліфікації фахівців;

-- удосконалення та стабілізації нормативно-правової бази конкуренції відповідно до світової практики;

-- відмови від надання прямих та прихованих субсидій збитковим підприємствам.

В цілому довгострокова стратегія розвитку промислового сектора передбачає як стимулювання нарощування експортного потенціалу, так і забезпечення потреб внутрішнього ринку у промисловій продукції за умови розширення внутрішнього попиту держави, суб'єктів господарювання і населення.

Основним завданням державної промислової політики на середньостроковий період є обґрунтований вибір певної кількості підприємств, які за умов незначних фінансових вкладень зможуть стати точками стабілізації промислового розвитку, а з часом трансформуватися у центри зростання індустріальної складової національного виробництва. При цьому орієнтиром повинні бути галузі високих технологій, розвиток яких дасть можливість поступово інтегруватися у світове економічне середовище, зберігаючи та примножуючи інноваційний та технологічний потенціал промислового розвитку [24, c.129].

Перспективним варіантом успішної реалізації державної конкурентної стратегії є застосування кластерної моделі розвитку промисловості. Кластерна модель розвитку промислового комплексу - це модель співробітництва підприємств однієї галузі в регіоні або за технологічним виробничим ланцюгом, що дає змогу об'єднаним підприємствам легше пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, спеціалізуватися на виробництві конкурентоспроможних товарів, з меншими витратами впроваджувати інновації та ефективно використовувати залучені інвестиції.

Державне регулювання якості продукції здійснюється через систему стандартизації та сертифікації [1]. Державна система стандартизації спрямована на забезпечення якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства. Державну політику стандартизації розробляє Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації. Державні стандарти розробляються на вироби загальномашинобудівного застосування, продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для населення та народного господарства. На промислову продукцію при відсутності державних стандартів розробляються галузеві стандарти, а на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві, - стандарти підприємства.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну [2]. Обов'язковій сертифікації підлягають: побутове устаткування, світлотехнічна продукція, радіоелектронна побутова апаратура, відео-, телевізійна техніка, будівельно-монтажний електрифікований інструмент, технологічне устаткування для харчової, м'ясо-молочної промисловості, іграшки, мийні засоби, медична техніка.

Обов'язкова сертифікація включає перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший технічний нагляд за сертифікованою продукцією. Орган із сертифікації видає певним замовникам сертифікати на право маркувати свою продукцію спеціальним знаком відповідності.

Розділ II. Аналіз національної конкурентоспроможності економіки України

2.1 Загальна характеристика ринку

Виробництво (врожай) та споживання зернових є основними факторами які формують ціну на зерно. Якщо споживання є досить стабільним й не відрізняється суттєво рік від року, то яким буде врожай передбачити набагато складніше. Передні 2 речення є справедливими як в масштабах світу, так й для України.

Велика частка озимих зернових в Україні (більше 50% посівних площ під зерно) ускладнює і без того тяжку задачу оцінки перспективи майбутнього врожаю. З 1991 року найменший врожай - 20,2 млн.т зерна, було зібрано у 2003 році, найбільший (і не тільки з 1991, а за всю історію країни) - 53,3 млн.т зерна, зібрали у 2008.

2008 рік був рекордним не тільки в Україні, але і у всьому світі. Не дивлячись на постійно зростаюче споживання зерна, рекордний врожай викликав падіння цін на світовому ринку зернових, яке почалось наприкінці зими 2008 року й зупинилось лише в кінці 2009 року.

Ціна на зерно на внутрішньому ринку України залежить в першу чергу від світових цін [25, c.200]. Але, перспектива врожаю суттєво впиває на внутрішні ціни під час збору й в перші місяці після завершення жнив.

Так, якщо зібраний врожай є середнім або вищим за середні показники попередніх років, то під час й декілька місяців після жнив ціни знижуються (якщо на світовому ринку немає ніяких сильних факторів для росту цін) завдяки великої пропозиції зерна на внутрішньому ринку.

Й навпаки, низький врожай викликає збільшення цін, у тому числі завдяки попиту з боку внутрішніх споживачів (знову, якщо не впливають такі фактори, як заборона на експорт, великий врожай в сусідніх країнах тощо).

В останні роки в Україні було отримано порівняно високі врожаї зернових культур. Це є свідченням того, що на шляху надзвичайно складних процесів ринкових перетворень у сільському господарстві України визначилися певні позитивні зміни [22, c. 22].

Активна позиція на зерновому ринку у 2001-2002 роках, показали, що наша держава може бути повноцінним партнером у світовому розподілі праці по забезпеченню населення нашої планети продовольством.

Минулого маркетингового року було експортовано 9,1 млн. тонн зерна, а з урожаю 2002 року - близько 11 млн. тонн. Характерно, що у поточному сезоні частка продовольчої пшениці у експорті значно зросла - до 30%, тоді як в останні роки цей показник рідко коли сягав 10%. Дані по експорту за два останні маркетингові сезони різко контрастують з двома попередніми. Так, у 1999-2000 роках Україна експортувала близько 3 млн. тонн зернових, а у 2000-2001 - лише 1,6 млн. тонн. Отримані у 2001-2002 роках урожаї зернових були для нас повчальними щодо розв'язання окремих проблем.

По-перше, низькі урожаї зернових у попередні роки потребували вирішення зовсім інших проблем, ніж високий урожай. Програма “Зерно України 2001-2004” була скоріше декларативною, ніж програмою для практичного застосування.

Передбачені даною програмою заходи не мали належного фінансового забезпечення [16, c.27]. Уже у 2001 р. визначилися певні проблеми, які особливо загострилися у 2002 р. на фоні падіння світових цін на зерно.

Ми виявилися не готовими розпорядитися вирощеним урожаєм без налагодження ринків збуту і чіткої державної регулятивної політики.

І хоча уряд неодноразово наголошував на недопущенні зниження доходів сільгосптоваровиробників, статки їх зменшилися істотно.

По-друге, ми на практиці відчули, як непросто зайняти нішу на світовому ринку і конкурувати з традиційними високопрофесійними експортерами зерна, які представлені потужними американськими, австралійськими і канадськими компаніями. Досить згадати ряд спровокованих фітосанітарних конфліктів у Франції, Канаді, Бразилії.

Але, до честі українських компаній-експортерів, їм вдалося усі ці проблеми залагодити і вивести Україну за обсягами експорту зерна у шістку лідерів країн-експортерів збіжжя.

Активний вихід на світові ринки зерна висвітлив проблему його якості при експортних операціях. Необхідно не лише привести у відповідність зі світовими вимогами на зерно наші вітчизняні стандарти, а і створити під ці вимоги відповідну інфраструктуру. [10, c.78-82]. Змішуючи в елеваторах зерно, різне за якісними показниками, ми втрачаємо, по-перше - прибуток, по-друге - довіру покупця щодо стабільності показників якості навіть в одній партії. І хоча компанія “СЖС-Україна” виконує великий обсяг робіт по забезпеченню формування експортних партій зерна однакової якості, ця проблема повинна вирішуватися спільно і свідомо як виробниками зерна, так і трейдерами. Залишаються не вирішені проблеми, що ускладнюють експорт зерна та іншої сільськогосподарської продукції, - це затратність та довготривалість процедур митного оформлення, сертифікації якості товару, ветеринарного та карантинного контролю експортних партій. Відсутня єдина уніфікована система платежів між різними підрозділами служби ветеринарної медицини та різними регіонами. І ці операції здійснюють переважно державні служби, підпорядковані Міністерству аграрної політики, яке неодноразово запевняло про зниження розцінок на послуги [12, c. 125].

Міністерство аграрної політики не декларативно, а конкретними кроками має підтвердити свою зацікавленість в тому, щоб продовольче зерно не продавалося за цінами фуражного, а Україна мала на світовому ринку авторитет надійного партнера, який гарантує задекларовану якість продукції.

Ці питання перебувають у центрі уваги всіх гілок влади, якій, перш за все, необхідно вирішувати подвійне завдання: не допустити різкого зростання цін на хлібобулочні вироби на внутрішньому ринку, виходячи із купівельної спроможності населення, і забезпечити належний рівень доходності вирощування й реалізації зернових культур.

Тільки неупереджений і об'єктивний аналіз рішень, які приймались для реалізації економічної ситуації в сільському господарстві, їх практична реалізація дозволить у подальшому не тільки уникнути допущених помилок, але й вийти на застосування ринкових механізмів державного регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва, основним сектором якого залишається виробництво зерна.

З позиції сьогодення спробуємо оцінити, що було зроблено в законодавчій сфері в останні роки, що стало поштовхом для збільшення обсягів виробництва зерна, що завадило і заважає сьогодні переходу до системи сталого розвитку в цьому секторі.

1.У березні 2000 року відповідним Законом України було скасовано усі борги господарств перед державою, а уряд зняв із себе функції забезпечення сільського господарства матеріально-технічними ресурсами. Це був своєчасний і правильний крок. На той час склалась ситуація, коли держава вже не могла виконувати ці функції і водночас вимагала повернення накопичених в сільському господарстві боргів продовольчим зерном за встановленими коефіцієнтами бартерного обміну [24, c. 128-131].

Сума боргу на той час досягла сотень мільйонів доларів США і стала нереальною для повернення. Монопольне положення держави на ринку зерна обмежувало вільний доступ до нього інших суб'єктів господарювання, які для сільгосптоваровиробників могли бути більш вигідними партнерами. Прийняттям зазначених рішень ситуацію було розблоковано, але бартерні операції, запроваджені в 90-х роках, і зараз залишаються основою тіньових схем на зерновому ринку.

2. Влітку 2000 року Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні” була запроваджена система цінової підтримки та експортної сертифікації зерна.

Указ було підписано Президентом 29 червня, коли в Україні повним ходом йшли жнива. У той час, коли було опубліковано цей Указ, трейдерам не була відома процедура здійснення сертифікації експортних партій зерна. Незважаючи на те, що відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів мав у двотижневий термін здійснити необхідні процедури щодо проведення сертифікації експорту. На ділі цей процес почався з великим запізненням. Навіть у вересні зернотрейдери скаржилися, що працівники митниць затримують експортні вантажі, оскільки на той час вони не мали чітких інструкцій щодо правил проведення сертифікації і процедури митного оформлення вантажів за новими правилами.

Підсумовуючи, можна сказати, що Указ “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні” дещо підірвав торгівлю зерном в Україні саме під час жнив, коли сільськогосподарські виробники, постачальники ресурсів та трейдери проводили торговельні операції. Часові рамки виходу Указу були, вочевидь, необачними [5, c. 17].

Зрозуміло, що даний Указ був реакцією на прогнозований низький урожай 2000 року. Але ще навесні було зрозуміло, що він не перевищить рівень врожаю 1999 року, тому й рішення можна було приймати кількома місяцями раніше, винісши його на всебічне обговорення, що є життєво необхідним елементом демократичного процесу у ринковій економіці. Зрозуміло і те, що даний Указ, на думку його розробників, мав би убезпечити від повторення подій 1999 року, коли велику кількість зерна експортували одразу після закінчення жнив, що пізніше, у наступні місяці, призвело до необхідності імпорту саме продовольчої пшениці.

Але, які б не висувались мотиви щодо необхідності опублікування Указу “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні” саме в той, а не інший строк, він свідчить про те, що ще у 2000 році застосовувались методи державного втручання в ситуацію на ринку зерна, далекі від економічних.

3. До явних позитивів слід віднести фінансово-кредитну політику уряду щодо аграрного сектора. Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 року "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" була застосована часткова компенсація ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільгосптоваровиробникам та іншим підприємствам АПК з Державного бюджету України. На цей захід було виділено 150 млн. грн. Розмір компенсації ставки для сільськогосподарських товаровиробників та зерноторговельних підприємств становив 70% встановленої облікової ставки НБУ, а для інших підприємств АПК - 50%. Запроваджений механізм значно активізував кредитування аграрного сектора комерційними банками. У 2001 році зросло кредитування тих аграрних галузей, у яких повернення кредитів у 2000 році було не нижче 85%. Разом з тим скоротилося кредитування зернозаготівельних та зернопереробних підприємств. Питома вага кредитів, які отримали сільгосптоваровиробники, є найбільшою серед позичальників АПК і склала 77%. Доцільно відмітити, що у 2001 році кредитування дрібних товаровиробників збільшилося порівняно з 2000 роком у 4,2 рази. Але їх питома вага у загальній масі кредитів залишалася незначною. Так, питома вага кредитів, наданих селянським (фермерських) господарствам - 6%, особистим підсобним господарствам і того менше - 0,2%. Закон "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" скасував мораторій на проведення процедури банкрутства сільськогосподарських підприємств, що спростило систему відносин між позичальниками та кредиторами, а також забезпечило захист прав кредиторів. Здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації кредитної ставки справді стало стимулом.

Однак збільшення попиту на кредитні ресурси спричинило недостатність бюджетних коштів, передбачених на компенсацію. Тому із 150 млн. грн., виділених із Держбюджету на компенсацію ставки за кредитами комерційних банків у 2002 році, 30 млн. виплатили як борг за попередній рік. Це обмежило обсяг підтримки у 2002 році. Указ Президента від 21 лютого 2002 року "Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектора економіки”, в якому було рекомендовано розробити механізм компенсації ставки за кредитами, вартість яких не перевищує подвійної облікової ставки Нацбанку, і був спрямований на вирішення проблеми, що виникла. Однак одночасно зменшити вартість ресурсів банки не могли, а додатковий механізм залучення дешевих ресурсів не був розроблений. Тому очікування на цей механізм дещо знизило звичайну активність у цей період. В той же час дещо менший рівень кредитування у 2002 році (2,2 млрд. грн. проти 2,8 у 2001 році) можна пояснити певною забезпеченістю обіговими коштами підприємств та появою інших механізмів та джерел фінансування.

Аналізуючи структуру кредитного ринку, необхідно відзначити обмеженість довгострокових кредитних ресурсів.

Ця обставина пов'язана не з особливістю кредитування сільськогосподарського виробництва, а із загальним станом фінансової інфраструктури взагалі. Довгострокове кредитування в Україні тільки розвивається. У загальному кредитному портфелі банків воно займає в середньому 22%, а у обсягах кредитування сільського господарства лише 15%. Довгострокове кредитування формують позики з терміном використання від одного до трьох років. Продовження політики у даному напрямку - надійна запорука приросту фінансових потоків у сільськогосподарське виробництво у наступних роках.

4. У 2002 році Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про зерно і ринок зерна”. Його прийняттю передувало широке обговорення основних положень ще в стадії підготовки проекту всіма зацікавленими структурами, як державними, так і недержавними. Однак, основні положення цього закону залишились не реалізованими, зокрема і положення про заставні ціни.

Через відсутність необхідних бюджетних коштів Кабінет Міністрів був змушений прийняти рішення про затвердження заставної ціни на рівні 50% середньозваженої біржової ціни на день підписання договору, яка й близько не покривала витрат на вирощування зерна. Тому замість 2 млн. тонн за заставними операціями із ринку вилучили лише 70 тис., що звісно не могло стабілізувати цінову ситуацію. Фахівці стверджують, що заставний механізм дієвий лише за умови 100% бюджетного фінансування. Тільки за таких умов будь-які ризики лягають на плечі держави, а не на агентів та сільгоспвиробників. Але й у цьогорічному бюджеті фінансування заставних закупок відсутнє. Натомість, передбачено 70 млн. грн. для здешевлення кредитів комерційних банків. Якщо державний агент ДАК “Хліб України” погодиться на такі умови, то може розділити долю сумнозвісного аграрного банку “Україна”. А розрекламована ефективна діяльність більш ніж тисячної мережі агроторгових домів, оптово-продовольчих ринків та 20-тисячна мережа заготівельних організацій, із яких 18 тисяч знаходяться у сільській місцевості, як виявилося, не має абсолютно ніякого впливу на формування цінової ситуації на ринку зерна.

Не розвивається біржова торгівля. Основною перепоною на цьому шляху є значний обсяг бартерних операцій в торгівлі і давальницькі схеми переробки продукції, які є, по суті, також бартерними операціями в сфері переробки. Все це, а також позачасові розрахунки готівкою, є основою тіньових схем. [17, c. 20-21].

За таких умов сподівання на розвиток біржової торгівлі за форвардними і ф'ючерсними контрактами є досить примарними.

Я назву два основні фактори, що змушують підприємницькі структури застосовувати тіньові схеми:

1. Неповернення податку на додану вартість експортерам продукції.

2. Зволікання з боку Уряду з прийняттям рішення щодо особливостей оподаткування прибутку суб'єктів підприємницької діяльності, виробнича і комерційна діяльність яких пов'язана із сезонною заготівлею і переробкою сільськогосподарської продукції.

Констатуючи зростаючу бюджетну заборгованість по відшкодуванню податку на додану вартість на фоні зменшення надходжень до бюджету, наші державні фінансово-економічні структури не хочуть бачити причин, що їх зумовили, особливо, в аграрному секторі.

Тільки повний перехід на систему грошових розрахунків може стати гарантією сталого розвитку економіки сільського господарства. Вступ до СОТ вимагатиме від нас прийняття необхідних рішень.

5. Минулорічні жнива засвідчили, що в Україні відсутня інформаційна система, яка б забезпечила усіх суб'єктів господарської діяльності доступною і, підкреслюю, достовірною інформацією. Мабуть, і сьогодні ніхто з впевненістю не може сказати, скільки і якого зерна було зібрано у 2002 році і скільки його є в наявності зараз. Оголилися проблеми і з регіональними запасами, які наразі скоріше віртуальні, ніж реальні, і з балансами.

Існуюча система звітності лише дезорієнтує і органи державної влади і операторів ринку.

Першочерговими для розвитку зернового ринку України мають стати такі принципи економічного регулювання, які б гарантували рівень доходів виробника, стимулювали розвиток ринкової інфраструктури та приватного бізнесу у сільській місцевості, а також сприяли експорту продукції з високим ступенем переробки.

На жаль, ми поки що у прийнятті необхідних рішень не випереджаємо події, а швидше відстаємо від них. Бракує нашим агрочиновникам далекоглядності та передбачуваності. Пожвавлюються лише з початком весняно-польових робіт. Ось і цього разу прийнято низку нормативно-правових актів. Зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про здійснення заставних операцій із зерном” визначено Державного агента - ДАК “Хліб України”, а постановою “Про затвердження Порядку декларування зерна суб'єктами зберігання” вперше передбачено механізм обліку обсягів зерна, що зберігається. Важливими є постанови: “Про Положення про інтервенційний фонд зерна”, “Про утворення державного органу у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки”, “Про заходи щодо забезпечення зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки”, підготовлено проекти нової редакції Законів України “Про товарну біржу”, “Про подвійні та прості складські свідоцтва”. Група депутатів - представники різних фракцій внесли погоджений з Кабінетом Міністрів проект Закону “Про підтримку виробництва та розвитку ринку сільськогосподарської продукції,” яким передбачається регулювання попиту та пропозицій, цін на сільськогосподарську продукцію та продовольство, надання дотацій на виробництво окремих видів продукції рослинництва і тваринництва, механізм державної підтримки кредитування, здешевлення довгострокових та короткострокових кредитів, створення фонду гарантій та кредитної підтримки сільського господарства, державна підтримка страхування в сільському господарстві [11, c. 21-22]. Створення правових, фінансових та організаційних умов для функціонування та розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, визначаються джерела фінансування підтримки розвитку сільського господарства.

Крім того Кабінет Міністрів вніс на розгляд у Верховну Раду проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” стосовно збільшення видатків на сільське господарство, в якому, враховуючи важкий фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств, пропонує спрямувати 576 млн.грн. на здійснення заходів з подолання наслідків стихійного лиха в сільському господарстві та розвитку аграрного ринку.

Зазначені кошти пропонується спрямувати на ряд заходів, зокрема: на здійснення заставних операцій з зерном, що дозволить в період максимального наповнення пропозиціями ринку зернових культур вилучити їх надлишки. Це повинно стабілізувати зерновий ринок та надати товаровиробникам можливість оперувати власними зерновими ресурсами щодо пошуку сприятливих цінових пропозицій у період до березня наступного року.

Використання цих коштів буде проводитися відповідно до норм Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” та постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164 “Про здійснення заставних операцій із зерном”.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України планується закупити 4,5 млн. тонн продовольчого зерна, у тому числі:

- через заставні операції - 2 млн. тонн;

- для регіональних потреб - 2 млн. тонн;

- до державного резерву - 500 тис. тонн.

Нормотворча активність досить висока. Але, щоб наміри не стали черговими деклараціями, необхідно детально відпрацювати усі механізми їх реалізації, як і раніше прийнятих законодавчих і нормативних актів.

2.2 Факторний аналіз прибутку та рентабельності суб'єктів діяльності на ринку

конкурентоспроможність ринок політика

Аналізоване підприємство - Сільськогосподарське Суспільство з обмеженою відповідальністю «Полісся», розташоване в Житомирській області, Коростенському районі, с. Поліське. Географічне положення підприємства достатнє вигідно, оскільки воно знаходиться поряд з важливими автодорожніми магістралями і недалеко від обласного центру м. Житомира. Клімат на цій території сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур - жарке літо і помірна сніжна зима. Сільськогосподарське суспільство з обмеженою відповідальністю є підприємством, заснованому на умовах угоди громадян України, юридичних осіб шляхом об'єднання їх майнових, земельних пайових, власних засобів для підприємницької діяльності відповідно до законодавства України. Основною метою Суспільства є виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка і реалізація, інші види господарської діяльності, направлені на задоволення потреб як учасників Суспільства, так і всього населення України, і отримання прибули.

Предметом діяльності Суспільства є:

- організація сільськогосподарського виробництва і реалізація продукції і сировини;

- переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаною.

Проаналізувавши отримані дані СТОВ «Полісся» в динаміці за 2008-2010 рр. можемо зробити вивід, що загальна сума виручки від реалізації в 2009-2010гг. зросла в порівнянні з 2008г. У 2009г. спостерігається значне збільшення об'ємів реалізації в порівнянні з 2008 г (на 1686,8 тис.грн.), але в 2010 р. Виручка знизилася в порівнянні з 2009 р. (на 1047,8 тис.грн.).

Структура товарної продукції на підприємстві за аналізований період піддавалася змінам, але впродовж всього періоду пріоритетною сферою (що приносить найбільшу суму прибули) залишалося виробництво і реалізація молока (хоча його питома вага в сумі виручки з 2008г. по 2010г. знизився на 7,6 %). Спостерігається збільшення об'ємів реалізації зернових культур - з 7,3 % у 2008 р. до 26,6 % у 2010г. у загальній структурі виручки (на 902,7 тис.грн.). Щодо реалізації соняшнику спостерігається тенденція різкого падіння виручки в 2009г. (зменшилася на 248,6 тис.грн.) і значне її зростання в 2010г. (збільшилася на 136,2 тис.грн.) в порівнянні з 2008г. Загалом по рослинництву спостерігається збільшення об'ємів реалізації і суми виручки на 936,7 тис. грн. в 2010г. в порівнянні з 2008г. Що стосується м'яса КРС і свиней в 2009г. спостерігається різке зростання суми виручки (КРС - на 490,6 тис. грн., свиней - на 252 тис.грн.), а в 2010г. її істотне зменшення при реалізації м'яса КРС (на 169,6 тис.грн.) і не значне зменшення при реалізації м'яса свиней (на 38,8 тис. грн) в порівнянні з даними базисного року - 2008г.

Швидкими темпами росте виручка від реалізації промислової продукції - з 3,2 тис.грн. у 2008г. до 66,5 тис.грн. у 2010г.

Порівнявши ж загальну суму виручки від реалізації всіх видів продукції, можна зробити вивід, що в 2009г. виручка істотно збільшилася в порівнянні з 2008г. (на 1686,8 тис.грн.), але вже в 2010 р. в порівнянні з 2009г. зменшилася (на 1047,8 тис.грн.). Звідси витікає, що виручка від реалізації товарної продукції СТОВ «Полісся» за аналізований період збільшилася на 639 тис.грн. в порівнянні з базисним роком - 2004г.

Таблиця 2.1. Склад і структура товарної продукції підприємства

Види товарної продукції

2008

2009

2010

сумарна виручка, тис. грн.

питома вага продукції в сумі виручки %

порядковий номер в ранжируваному ряду

сумарна виручка, тис. грн.

питома вага продукції в сумі виручки %

порядковий номер в ранжируваному ряду

сумарна виручка, тис. грн.

питома вага продукції в сумі виручки %

порядковий номер в ранжируваному ряду

1. Всього по рослинництву

991,6

26,2

1181,3

1.1. Зерно

274,6

7,3

5

662,6

12,1

3

1177,3

26,6

2

1.2. Соняшник

591,8

15,6

3

343,2

6,3

5

728,0

16,4

4

1.3. Овочі

102,4

2,7

6

154,8

2,8

6

6,2

0,1

9

1.4. Інша продукція рослинництва

22,8

0,6

9

20,7

0,4

9

16,8

0,4

8

2. Всього по тваринництву

2675,4

70,6

4164,6

76,1

2360,1

53,3

2.1. Молоко

1353,3

35,7

1

2099,7

38,4

1

1244,8

28,1

1

2.2. М'ясо КРС

957,0

25,2

2

1447,6

26,4

2

787,4

17,8

3

2.3. М'ясо свиней

362,5

9,6

4

614,5

11,2

4

323,7

7,3

5

2.4. Інша продукція тваринництва

2,6

0,1

10

2,8

0,1

11

4,2

0,1

9

3. Промислова продукція

3,2

0,8

8

67,6

1,2

7

66,5

1,5

6

4. Інша продукція, роботи і послуги

23,2

0,6

9

15,6

0,3

10

15,9

0,4

8

5. Товари

66,4

1,8

7

46,3

0,8

8

56,8

1,3

7

Результати господарської діяльності багато в чому залежать від рівня спеціалізації і концентрації виробництва [26, c. 110-116]. Спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва розвиваються під впливом двох тенденцій: з одного боку, поглиблення суспільного розподілу праці сприяє вужчій спеціалізації, а з іншої -- особливості сільськогосподарського виробництва (сезонність, особлива роль землі і тісний зв'язок рослинництва і тваринництва) викликають необхідність розвитку багатогалузевих підприємств. Більшість колгоспів і радгоспів є багатогалузевими, хоча останніми роками збільшилася кількість вузькоспеціалізованих господарств (птицефабрик, овочевих фабрик, комплексів по вирощуванню і відгодівлі тварин і ін.). Проте така вузька спеціалізація можлива далеко не по всіх видах сільськогосподарської продукції.

Завдання аналізу -- не тільки визначити рівень спеціалізації, що склалася в господарстві, але і намітити шляхи її подальшого вдосконалення [13, c. 203-210]. Основним показником, що характеризує спеціалізацію сільськогосподарських підприємств, є структура товарної продукції. Як додаткові показники можуть бути використані структура посівних площ, валової продукції, поголів'я худоби, витрат праці. По питомій вазі в загальному об'ємі реалізації продукції виділяють 2 -- 3 основних галузі або культури і додаткові. Вивчають обґрунтованість підбору додаткових галузей виробництва, узгодженість їх розміру з провідними галузями. Додаткові галузі часто необхідні для нормального функціонування основних (наприклад, в свиноводстві потрібне молоко для випойки поросят, в насінництві -- розвиток бджільництва).

Багато додаткових галузей прискорюють оборотність капіталу, підвищують ефективність використання земельних ресурсів і основних засобів. У неспеціалізованих господарствах можна спостерігати універсальність виробництва: одночасно проводиться і реалізується багато видів продукції рослинництва і тваринництва, причому важко визначити, які з них переважають.

Для оцінки рівня (глибини) спеціалізації виробництва розраховують коефіцієнт спеціалізації:

До сп. = 100 / [У дi ·(2n - 1)]

де У дi - питома вага 1-го виду товарної продукції загалом її об'ємі; п - порядковий помер окремих видів продукції по їх питомій вазі в ранжируваному ряду.

Значення коефіцієнта спеціалізації може коливатися від 0 до 1. Якщо його рівень менше 0,2, то це свідчить про слабо-виражену спеціалізацію, від 0,2 до 0,4 -- про середню, від 0,4 до 0,65 -- про високу і понад 0,65 -- про поглиблену. [17, с. 9-11]

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены