Визначимо коефіцієнт спеціалізації нашого підприємства за аналізований період:

1). 2008р. До сп. = 100/(35,7 · 1 + 25,2 · 3 + 15,6 · 5 + 9,6 · 7 + 7,3 · 9 + 2,6 · 11 + 1,8 · 13 + 0,8 · 15 + 0,6 · 17 + 0,6 · 17 + 0,1 · 19) = 0,24

2). 2009р. До сп. = 100/(38,4 · 1 + 26,4 · 3 + 12,1 · 5 + 11,2 · 7 + 6,3 · 9 + + 2,8 · 11 +1,2 · 13 + 0,8 · 15 + 0,4 · 17 + 0,3 · 19 + 0,1 · 21) = 0,26

3). 2010р. До сп. = 100/(28,1· 1 + 26,6 · 3 + 17,8 · 5 + 16,4 · 7 + 7,3 · 9 + + 1,5 · 11 + 1,3 · 13 + 0,4 ·15 + 0,4 · 15 + 0,1 · 17 + 0,1 · 17) = 0,23

Звідси можна зробити вивід, що коефіцієнт спеціалізації за аналізований період піддавався не значним коливанням і підприємство СТОВ «Полісся» має середню спеціалізацію. Основними галузями є виробництво і реалізація м'яса КРС, молока і зернових культур, решта галузей - додаткові.

Дані таб. 2.2 свідчать про:

- збільшенні на 0,04 фондомісткості (показує вартість основних фондів, що доводиться на 1 грн. реалізованої продукції);

- збільшенні на 6,53 фондозабезпеченості (показує вартість основних засобів, що доводиться на 1 середньосписочного працівника);

- збільшенні на 0,041 основних засобів в загальному активі підприємства, що свідчить про поступове зростання і оновлення ОФ;

- негативним є збільшення коефіцієнта зносу ОФ, що привело до зменшення коефіцієнта придатності ОФ;

Таблиця 2.2 Показники оцінки основних фондів СТОВ «Полісся»

- коефіцієнт оновлення трохи зменшився (на 0,032), що свідчить про уповільнення покупки ОФ;

- коефіцієнт вибуття зменшився на 0,129, що показує про зменшення застарілого і повністю зношеного устаткування на підприємстві;

- коефіцієнти приросту збільшилися відповідно на 0,097 і 0,117, що свідчить про те, що на підприємстві активно упроваджується політика оновлення і вдосконалення основних фондів;

- фондовіддача (показує суми виручки, що доводиться на 1грн. середньорічній вартості ОФ) зменшилася на 0,145, що пов'язане із збільшенням вартості ОФ підприємства;

- рентабельність ( показує суму чистого прибутку, що доводиться на 1 грн. вартості ОФ) збільшилось на 0,422, що безпосередньо пов'язане із збільшенням чистого прибутку підприємства.

2.3 Резерви підвищення конкурентоспроможності суб'єктів діяльності на ринку

Основні засади аграрної політики за умови розгляду зернового ринку з точки зору логістичного інтегрованого підходу не повинні мати епізодичний і випадковий характер. Вони повинні базуватися на системному підході до проблеми, що дозволяє відслідковувати взаємозв'язки між різними аспектами діяльності господарюючих суб'єктів і розраховувати можливий вплив зміни одного із елементів системи на всі інші [4, c. 33-35]. Найважчим завданням, за таких обставин, є пошук “первинної проблеми” в цілому їх ланцюгу. Її усунення сприятиме значно легшому вирішенню сукупності наступних, за етапами руху матеріального потоку, проблем завдяки існуванню взаємозв'язку між ними.

Детальний аналіз досліджуваного ринку на основі процесного підходу дозволив систематизувати та класифікувати ці проблеми за етапами руху матеріального потоку. Відслідковуючи рух матеріального потоку на зерновому ринку, можна фіксували додаткові резерви підвищення виходу продукції з одного гектара. Використання таких резервів дасть можливість підвищити не тільки урожайність зернових культур, але й забезпечити зростання продуктивності праці та рівня рентабельності, зменшити собівартість продукції.

За дослідженнями вчених на еродованих землях щорічний недобір урожаю складає приблизно 20 %, що становить 7-8 млн. тонн зерна. Використання даного резерву передбачає вжиття природоохоронних заходів пов'язаних із укріпленням схилів, відновлення вмісту гумусу у верхній частині ґрунту. Частково вирішення цих завдань може бути здійснено за рахунок використання новітніх технологій зерновиробництва - мінімального обробітку ґрунту та органічного землеробства. В процесі здійснення технологічних операцій велика увага приділяється підбору якісного насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Здійснення кожного із названих заходів дає можливість підвищити вихід зерна або, принаймні, застрахувати себе від його втрат.

Використання якісного сортового елітного чи оригінального насіннєвого матеріалу дозволяє підвищувати урожайність на 25-27 %. Проте, забезпечення зерновиробництва якісною сировиною та матеріалами не завжди дає ефект [10, c. 78-82]. Значна частина проблем, пов'язаних з цим, лежить в площині несвоєчасного виконання технологічних операцій пов'язаних із сівбою, доглядом за посівами та збиранням урожаю і взагалі порушенням технологічних схем зерновиробництва. Такі порушення можуть призвести до втрати навіть 30% урожаю.

Неефективне використання технічних засобів, їх перевантаження, а також виконання технологічних операцій застарілою технікою призводить до втрати близько 3 млн. тонн зернових культур. Врахування усіх названих проблем лише на етапі виконання технологічних операцій дозволяє значно підвищувати урожайність зернових. Немалі резерви підвищення ефективності зерновиробництва криються і на інших етапах руху матеріального потоку - етапі постачання та реалізації продукції. Формування розподільчого сегменту зернового ринку відбувається в процесі інтеграції України в СОТ. Це, в свою чергу, висуває ряд вимог до регулювання реалізаційних та забезпечувальних процесів. Основним напрямом покращення стану підсистеми є формування ефективної системи маркетингу на кожному підприємстві чи в межах їх об'єднань. Окрім цього, значний ефект досягається за рахунок використання наявних методів цінового регулювання та розвитку біржової торгівлі зерном.

На даному етапі формування зернового ринку ефективна біржова торгівля здатна вирішити дві з найголовніших проблем аналізованого ринку: нормалізувати ціни на основі ф'ючерсних торгів, внаслідок чого ціни, які встановлюються на ринку, реально відображають співвідношення попиту та пропозиції із незначним корегуванням на спекулятивні чинники; створити основу для отримання гарантованого доходу від реалізації продукції завдяки активному використанню хеджування. Незважаючи на очевидні переваги біржової торгівлі і, зокрема, торгівлі ф'ючерсами, частка біржі в структурі реалізації зернових є дуже низькою.

Результати господарювання суб'єктів підприємницької діяльності в ринкових умовах залежать від кон'юнктури ринку, яка складається на певний момент часу [18, c. 148]. Саме вона визначає що, скільки і якої якості потрібне на ринку по якій ціні. В умовах зернового ринку таку кон'юнктуру формують покупці. Саме тому результати господарювання сільськогосподарських товаровиробників залежать від волі покупців, які в умовах недосконалості антимонопольного законодавства в сукупності із несформаністю судової системи правосуддя мають можливість змовлятися з метою отримання кращих конкурентних умов існування. Окрім цього, олігопсонічний характер ринку призводить часто до ситуацій, коли збільшення обсягів виробництва продукції сільськогосподарськими підприємствами не призводить до підвищення рівня їх рентабельності.

Важливу роль в нейтралізації негативного впливу покупців на характер ринкових відносин повинна відігравати держава, основним завданням якої, в таких умовах, повинна стати підтримка доходів аграрних формувань. На жаль, існуюча система підтримки, яка передбачає заохочення (у вигляді дотацій) тих виробників, які отримали збитки, не виконує свого основного призначення - економічного зацікавлення підприємств в отриманні якнайкращих результатів. Саме тому, більшість виробників балансуючи на рівні нульового прибутку будь-якими способами прагнуть показати у фінансово-бухгалтерській звітності негативні показники господарювання. Вирішити таку ситуацію можуть прямі виплати на площу посіву, які, проте, вимагають значних бюджетних ресурсів, інакше, їх вплив може звестися до мінімуму, а в окремих випадках - навіть погіршити стан системи.

Відповідно, виникає ситуація, коли сільськогосподарські товаровиробники не володіють основним елементом ринкового середовища - мотивом господарювання. Більшість з них працюють завдяки власному ентузіазмові, прихильності до традицій і консервативності, яка не дозволяє їм змінювати сферу діяльності [12, c. 201-205]. Отримання високих фінансово-економічних показників у сільському господарстві досягається в значній мірі завдяки високопрофесійному менеджменту окремих керівників, які, проте, складають досить незначну частку від їх загальної кількості.

Проблема із мотивацією сільськогосподарських виробників на ринках сільськогосподарських товарів, а особливо на зерновому ринку випливає, значною мірою, із основних принципів державної політики в даній сфері. Одним із основних завдань економічної політики нашої держави є добробут громадян та захист малозабезпечених верств населення, який відповідно до спотворених уявлень про економічні відносини, досягається, в першу чергу, за рахунок здешевлення основних продуктів харчування. Найбільшу частку у структурі споживання продуктів харчування займає продукція переробки зернових. Відповідно, заниження цін на продукцію зернопереробки та безпосередньо зерно дозволяє, в більшості випадків, тримати доступні ціни на ринку, проте, призводить до зменшення доходів як сільськогосподарських товаровиробників так і переробних підприємств, що, по своїй суті, дуже негативно впливає на їхню мотивацію в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності.

Розділ III. Шляхи та напрями вдосконалення конкурентоспроможності формування середовища ринку

Створюючи конкурентоспроможний товар, СТОВ «Полісся» використовує такі підходи, як:

- домогтися відмінності своїх товарів в очах покупців від товарів конкурентів;

- вибрати з намічених до виробництва товарів один, що є найбільш привабливим для всіх покупців, і здійснити на цій основі проривши на ринку;

- відшукати нове застосування товарам, що випускаються;

- вчасно вилучити економічно неефективний товар зі своєї збутової програми;

- знайти вихід на нові ринки як зі старими, так і з новими товарами;

- здійснювати модифікацію товарів, що випускаються, відповідно до нових смаків і потреб покупців;

- регулярно розвивати й удосконалювати систему сервісного обслуговування реалізованих товарів і систему стимулювання збуту в цілому.

У міжнародній практиці вважається доцільним випускати не один виріб, а їхній досить широкий параметричний ряд, що утворить асортиментний набір. Тому підприємство - виробник СТОВ «Полісся» вважає, що чим обширніші параметричні ряди й асортиментні набори, тим вище імовірність того, що покупець знайде для себе оптимальний варіант закупівлі.

Шляхами підвищення конкурентоспроможності, прогнозованих ДП «Ружин-молоко» є:

- розширення асортименту продукції, що виробляється;

- активізація рекламної діяльності в засобах масової інформації;

- стимулювання продажів за рахунок проведення різноманітних акцій.

Підсумовуючи вищесказане, слід зробити висновок, що дослідження шляхів підвищення конкурентоспроможності товару має здійснюватися безперервно, цілеспрямовано і комплексно, з орієнтацією на задоволення потреб. Адже споживацький сектор є головним у діяльності кожного виробника і необхідно розраховувати та вивчати всі можливі шляхи удосконалення конкурентоспроможності не тільки самого підприємства - виробника, а й його продукції.

Висновки

Агропромисловий комплекс України нині переживає не найкращі часи. Як і багато інших галузей, він знаходиться у глибокій транснаціональній кризі. Реформи в аграрному секторі України просуваються повільно. Одна із причин - неспроможність уряду виробити і втілити дієву стратегію реформ, спрямовану на забезпечення тривалої ефективності галузі та підвищення її конкурентоспроможності. Цю неспроможність зумовлюють кілька чинників, зокрема такі: неспроможність виробляти й аналізувати політику; брак скоординованості у виробленні та провадженні політики; невідповідність адміністративних структур; протидія сторін, зацікавлених у гальмуванні реформ; вплив консервативних сил.

Аграрний сектор України має величезний потенціал, але за браком відповідних економічних та інституційних умов не може його використати. Спад виробництва великою мірою зумовили помилки в здійсненні аграрної політики. Керівники та працівники сільськогосподарських підприємств не мають відповідних стимулів до діяльності, що призводить до низької продуктивності факторів виробництва. Не останню роль відіграє збереження монополізованої та неефективної системи постачання виробничих ресурсів і реалізації продукції. Цю структуру Україна отримала в спадок від планової економіки. Як і раніше, існує також непрямий контроль над цінами, який встановлюють через державні угоди та замовлення. За такої політики сільськогосподарські виробники постійно перебувають під тиском і змушені продавати продукцію за низькими цінами. Інакше не матимуть доступу до ресурсів та кредитів, які вкрай важко одержати самотужки. Тому існує істотна різниця між світовими і внутрішніми цінами на сільськогосподарську продукцію.

Неправильно розроблений план приватизації не допоміг розв'язати проблеми корпоративного управління, а також не сприяв реальній реструктуризації сільськогосподарських підприємств. У кінцевому підсумку, ефективність аграрного сектору загалом не підвищилася. Через нестачу інвестицій практично не відбувається оновлення матеріально-технічної бази підприємств. Розвитку та реструктуризації в аграрному секторі перешкоджають, зокрема, такі чинники: брак чітко визначених прав власності на землю, брак ефективної правової основи для оренди землі, слабкий розвиток ринку землі та неможливість використовувати землю як заставу, обмежений доступ підприємств до фінансових ринків і, нарешті, непоінформованість сільських мешканців до їхніх прав та обов'язків.

Для оптимального функціонування агропромислового комплексу та підвищення його конкурентоспроможності в умовах реалізації нової аграрної політики на ринкових засадах особливе значення має розбудова інфраструктури із залученням іноземних інвестицій, великих приватних капіталовкладень.

Список використаних джерел