Інноваційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра аналізу та контролінгу

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

для участі в щорічному конкурсі

На кращу НДР студентів

«Інноваційна діяльність підприємства. Особливості стратегії впровадження інновацій.»

Студентка 11 МБОА групи

Яламова Євгенія Сергіївна

Науковий керівник: к.е.н. доцент

Ілляшенко Катерина Володимирівна

м. Мелітополь, 2010

Зміст

Вступ

Розділ1.Теоретичні основи аналізу й економічного обґрунтування інноваційної діяльності підприємства

1.1 Роль економічного обґрунтування нововведень у процесі їхньої мотивації

1.2 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

Розділ2.Стратегія впровадження інновацій на підприємстві

Розділ3.Інновайні стратегії

Розділ4.Стратегія впровадження інновацій на підприємстві

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Важливою проблемою сучасного етапу розвитку економіки України є вдосконалювання управління інноваціями в організаціях. Тільки на цій основі можна досягти макроекономічної стабілізації і забезпечити економічний зріст. Значимість проблеми зростає з урахуванням сучасного стану економіки України, що характеризується кризовими явищами, низькою конкурентоспроможністю, недостатнім сприйняттям підприємствами нововведень. Одною з причин становища, що утворилося, є недостатня увага державних органів протягом тривалого періоду часу до проблем інноваційної діяльності. На низькому рівні знаходиться використання прогресивних технологій у більшості галузей економіки, що призводить до науково-технічного відставання від розвинутих країн.

Водночас у ринкових умовах інноваційна діяльність є основою для випуску конкурентоспроможної продукції, зміцнення конкурентних позицій підприємств, підвищення ефективності виробництва.

Різним аспектам даної проблеми присвячено роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених: П.Н. Завліна, С.М. Ілляшенка, А.К. Казанцева, М.К. Коноваленко, В.Г. Мединського, П.Г. Перерви, С.Ф. Покропивного, З.Л. Рум'янцевої, М.О. Саломатіна, В.М. Тимофєєва, Л.Г. Шаршукової, А.І. Яковлєва, Б. Санта, Б. Твісса, І. Шумпетера та ін.

Проте ряд питань цієї складної проблеми потребує подальшого теоретичного і практичного обґрунтування.

Одним з головних завдань сучасного етапу розвитку економіки України є подолання кризи, розробка та застосування сучасних методів і форм управління інноваційною діяльністю, створення умов для її активізації і підвищення ефективності.

У наукових дослідженнях управління інноваційною діяльністю недостатньо розробленими є питання організації інноваційної діяльності, а також комплексної оцінки ефективності інноваційних проектів.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування і розробка науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалювання управління інноваціями в організаціях та підвищення їх ефективності.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

ь Визначити роль економічного обґрунтування нововведень у процесі їхньої мотивації;

ь Розглянути особливості державного регулювання інноваційної діяльності в Україні;

ь Обґрунтувати значення інноваційного потенціалу щодо вибору інноваційної стратегії;

ь Запропонувати найбільш оптимальну структуру інноваційного потенціалу організації;

ь Проаналізувати існуючі інноваційні стратегії й запропонувати внутрішньоорганізаційний шлях нововведення на досліджуваному підприємстві;

ь Розробити стратегію впровадження інновацій на підприємстві.

Об'єкт дослідження - інноваційна діяльність підприємства.

Предмет дослідження - інновації у сфері нових видів продукції та технологій, їх ефективність.

Проведені дослідження базуються на наукових розробках вітчизняних і зарубіжних вчених з питань удосконалення організації інноваційної діяльності, оцінки ефективності інноваційних проектів, а також на законах і нормативних актах, що регламентують інноваційну діяльність в Україні, офіційних статистичних даних.

У процесі дослідження було використано такі наукові методи: логічного узагальнення і техніко-економічного аналізу; прогнозування; економіко-математичного моделювання.

Розділ1.Теоретичні основи аналізу й економічного обґрунтування інноваційної діяльності підприємства

1.1 Роль економічного обґрунтування нововведень у процесі їхньої мотивації.

Сучасні темпи здійснення інноваційної діяльності в Україні є вкрай незадовільними. В останні роки кількість підприємств, що впроваджували інновації, не перевищує 15%, а чисельність мало відхідних і ресурсосберігаючих технологічних процесів, освоєних ними в порівнянні з 1995 р. зменшилися більш ніж у 2 рази. Таке положення вказує на недосконалість діючої системи керування інноваційними процесами й обумовлює необхідність удосконалення традиційних недостатньо ефективних підходів до впровадження нововведень з урахуванням принципової зміни пріоритетів діяльності вітчизняних суб'єктів, викликаного трансформацією національних умов господарювання.[1]

Спираючи на те факт, що становлення ринкових відносин в Україні привело до підвищення ролі економічних результатів у процесі прийняття управлінських рішень про доцільність здійснення якого-небудь виду діяльності, останнім часом істотно зросла значимість такого етапу інноваційного процесу як економічне обґрунтування, у ході якого здійснюється перехід від невизначеної зацікавленості в нововведеннях до формування чітких і стійких економічних мотивів постійного їхнього використання. Особливе значення зазначеному етапові додає вага можливих негативних наслідків від реалізації мало- або неефективних нововведень і існуючий дефіцит інвестиційних ресурсів.[2]

Слід зазначити, що питання визначення економічної доцільності реалізації нововведень детально розглядалося багатьма дослідниками як вітчизняними, так і закордонними. Однак сьогодні досить складно привести точний методологічний апарат щодо зазначеного вище, оскільки підходи, що традиційно склалися в централізовано-плановій економіці, найчастіше є неадекватними, а існуючий світовий досвід вимагає попередньї переробки з урахуванням специфіки національної економіки. Усе це обумовлює потреба надалі дослідженні питань здійснення економічного обґрунтування інноваційних проектів.

Формування ринкових відносин в Україні, супроводжуване зміною умов господарювання, у цілому характеризується істотним економічним спадом, що знайшло відповідне відображення в негативній динаміці окремих макроекономічних показників. Так, наприклад, за період з 2008 р. по 2009 р. відбулося практично дворазове зниження індексів фізичного обсягу валового внутрішнього продукту й обсягів виробництва промислової продукції, чотириразове - інвестицій в основний капітал; фізичний знос основних виробничих фондів промисловості досяг рівня 50,1%, а частка уведених виробничих потужностей зменшилася практично в чотири рази. І хоча в останні роки в національній економіці спостерігаються визначені позитивні зміни, загальне положення все-таки залишається не зовсім привабливим, тому що сучасні темпи розвитку дозволять вийти на рівень 1990р. не раніше, ніж до 2015-2020 р. У цьому зв'язку сьогодні потрібне прийняття кардинальних мір, що сприяють не просто стабілізації досягнутих темпів росту, а наступному істотному їхньому збільшенню.[1]

У відношенні останнього слід зазначити, що подолання кризи в національній економіці і прискорення темпів її розвитку можливо на основі ефективного використання нових методів керування й організації виробництва, а також високопрогресивних техніки і технологій, що заміняють існуючі морально застарілі і фізично зношені [3]. Тобто за допомогою різного роду інновацій, що дозволяють різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентноздатну продукцію як єдиний засіб виживання в умовах конкурентної боротьби за споживача [4]. У цьому зв'язку особливого значення набувають питання активізації інноваційної діяльності, що реально сприяє інтенсифікації процесів розробки, впровадження і широкого поширення передових досягнень науково-технічного прогресу [5].

Однак сьогодні в Україні, як відзначено в "Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку України", "...швидко губляться можливості розвивати належним образом наукові дослідження, оперативно впроваджувати їхні результати в практику, реагувати на світові науково-технологічні досягнення й ефективно використовувати них у національних інтересах..." [1]. Так за даними Держкомстату України [3] у 2008 р. тільки 18 % обстежених промислових підприємств займалося інноваційною діяльністю, при цьому дослідження і розробки здійснювало усього біля чверті з них. Лише кожне десяте обстежене підприємство займалося освоєнням виробництва товарів народного споживання; кожне двадцять п'яте - упровадженням нових технологічних процесів; кожне п'ятидесяте здійсненням комплексної механізації й автоматизації виробництва.

Проведений аналіз статистичних даних свідчить про те, що існуюча державна політика в сфері науки і науково-технічної діяльності (позначена Законом України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" [1]), що традиційно зводиться до вибору пріоритетів у науці і техніку, а також створенню сприятливих умов для подальшого успішного розвитку наукової і науково-технічної сфер, сьогодні є недостатньо ефективною і бідує в удосконалюванні. Однією з причин зазначеного виступає зміна умов господарювання в Україні, що обумовлює необхідність використання іншого підходу до здійснення нововведень. Більш детально зупинимося на останньому аспекті.

Насамперед, слід зазначити, що сучасні умови господарювання кардинально відрізняються від існуючих раніше при централізовано-плановій економіці. Так однію з характерних рис економіки доперебудованого періоду була перевага масового виробництва стандартизованої продукції. З обліком цього, а також у силу переважної орієнтації більшості вітчизняних підприємств на задоволення масових потреб і випуск стандартизованих продуктів, необхідність у використанні різного роду нововведень відчувалася не так гостро. Крім того, нововведення в основному здійснювалися методами активного державного втручання, що також було немаловажним, а часом визначальним (так, наприклад, у ході формулювання змісту планового завдання по реалізації нововведення, як правило, заздалегідь був установлений його споживач, що істотно знижувало рівень ризикованості). Як наслідок цього - незначні (у порівнянні із сучасними умовам господарювання) індивідуальна відповідальність новатора за можливі негативні наслідки і роль результатів економічного обґрунтування в мотивації нововведень. У цьому зв'язку, для забезпечення успішності процесу нововведення нерідко досить було організувати тісний взаємозв'язок науки і техніки.

Однак остання умова, як правило, є достатньою тільки при використанні директивного підходу до керування нововведеннями, що деякою мірою обумовлює затребуваність генерируючих наукою нововведень. Унаслідок цього зміни, що відбуваються, у національній економіці і, насамперед, відмовлення від директивних методів керування в істотній мері знижують (часом до нуля) ефективність використання традиційно існуючого підходу до нововведень, тому що в рамках ринкової волі дій кожен окремий елемент: наука, техніка і споживання може мати власні цілі функціонування, часом ніяк не співпадаючі з цілями інших. Таким чином, на сучасному етапі господарювання зростає імовірність виникнення ситуації, коли процес трансформації наукових знань у конкретне нововведення відбувається успішно, а таке, у кінцевому рахунку, виявляється незатребуваним.

Виходячи з зазначеного, новим і принципово важливим аспектом здійснення процесу нововведення, в істотній мірі визначальний його зміст, сьогодні стає необхідність обов'язкової орієнтації на кінцеве споживання.

Зазначене, у свою чергу, обумовлює необхідність орієнтації сучасного виробництва не на масового "знеособленого" споживача, а на задоволення конкретних потреб окремих індивідів, невеликих ринків і їхніх сегментів [6]. З обліком цього інноваційна діяльність, у відмінності від науково-технічної, не зводиться просто до практичного використання нововведень, її кінцевий продукт інновація -- завжди повинна бути орієнтована на конкретного споживача або потребу. При цьому, "...інноваційний процес не закінчується впровадженням, тобто першою появою нового продукту, послуги або доведення до проектної потужності нової технології ..., тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, робиться більш ефективним, здобуває нові, раніше не відомі споживчі властивості. Це відкриває для нього нові області застосування і ринки, а, отже, і нових споживачів, що сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе...". Іншими словами: "... інноваційний процес спрямований на створення необхідних ринком (споживачем) продуктів, технологій або послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем: його спрямованість, темпи, мети залежать від соціально-економічного середовища, у якій він функціонує і розвивається." [4]. Таким чином, у черговий раз підкреслюється пріоритетність підходу "від ринку". Однак не слід принижувати ролі іншого не менш ефективного (але більш ризикованого) підходу - "агресивного", коли розробка інновацій проводиться при відсутності реального попиту майбутнього ринку, а створені нові продукти потім "протаскуються" на ринок (наприклад, за допомогою активної рекламної компанії). У той же час структура витрат на інноваційну діяльність у 2009 р., наприклад, по Дніпропетровській області (одному з найбільш розвитих промислових регіонів України) показує, що сьогодні підприємства основну увагу приділяють поточним потребам, направляючи близько 95 % засобів на технологічну підготовку виробництва і закупівлю устаткування. Що ж стосується маркетингових досліджень і реклами, те навіть у інноваціойно набудованих суб'єктів частка витрат на їхнє здійснення в загальному обсязі постійно знижується. Так, якщо в 2006 р. вона складала 2,1 %, у 2007 р. - 2,0 %, у 2008 р. - 1,2 %, а в 2009 р. - усього 0,9% [5].



Рис.1. Частка витрат на маркетиногові дослідження у %.

У сучасних умовах знання набули статусу економічного ресурсу, а інформаційні технології повністю змінили світове господарство. Тому, для покращення ефективності роботи фірми слід розробляти алгоритм стратегічного планування інноваційної діяльності підприємства та широко впроваджувати його.

У цьому зв'язку для підвищення результативності інноваційної діяльності на сучасному етапі господарювання вітчизняним підприємствам необхідно не тільки підвищувати конкурентноздатність продукції, що випускається, але і приділяти більшу увагу формуванню кінцевого споживання, тому що одних зусиль по нарощуванню обсягу науково-технічних розробок недостатньо.

Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що трансформація традиційних підходів до процесу здійснення інновацій, породжена принциповою зміною умов господарювання [6], обумовлює необхідність перегляду ролі і змісту окремих складових його етапів, в істотній мірі визначальну кінцеву його ефективність. Одним з таких є економічне обґрунтування нововведень, результати якого дозволяють судити про можливість і доцільність реалізації планованого нововведення.

Характеризуючи позначений етап інноваційного процесу, насамперед, необхідно вказати на високу його значимість, обумовлену, по-перше, твердим дефіцитом вільних інвестиційних ресурсів і, по-друге, особливою важливістю інноваційних рішень. Останнє в істотній мері обумовлено наступними немаловажними аспектами: інновації, як правило, носять стратегічний характер; впливають на поточну діяльність суб'єктів господарювання; безпосередньо зв'язані з їх фінансовим станом.

У відношенні першого аспекту слід зазначити, що вдало прийняті інноваційні рішення значною мірою визначають майбутні, насамперед, економічні можливості підприємства і його місце на ринку на тривалий період. Іншими словами - закладають і упрочняют основи наступного розвитку. Саме тому, навіть, незважаючи на змушену орієнтацію більшості вітчизняних підприємств на збільшення поточного прибутку, важливо не упускати з уваги довгострокових перспектив науково-технічного розвитку і впровадження радикальних нововведень планувати завчасно, а не під тиском різкого падіння ефективності виробництва, коли вже неможливо запобігти великі економічні втрати. Тобто сучасна політика у відношенні нововведень повинна обумовлюватися не тільки поточними умовами господарювання і короткострокових вигод, але й інтересами перспективного розвитку. Однак важливо пам'ятати, що сформульовані сьогодні мети і пріоритети відбивають положення речей лише на даний момент часу, хоча згодом вони можуть істотно змінюватися з урахуванням нових фактів і умов. У цьому зв'язку сучасна стратегія у відношенні нововведень повинна бути розроблена так, щоб, по-перше, нею був охоплений весь інноваційний процес, позначені основні пункти "утручання" у нього, визначені темпи підвищення технологічного рівня виробництва і способи перебування необхідних для цього ресурсів; по-друге, при необхідності її можна було змінити.

Не менш важливий вплив роблять інновації і на тактику підприємства, оскільки спрямовані на впровадження більш зробленої техніки, технологій і інших нововведень, в істотній мірі сприятливої структуризації поточних виробничих витрат шляхом оптимізації витрати сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, витрат на ремонт, обслуговування і т.д. Крім того, інвестиції в інноваційну діяльність збільшують частку постійних витрат у собівартості продукції, що випускається, що підвищує імовірність утрат, обумовлених зміною структури вкладення засобів в основні й оборотні активи. У результаті зміни в зовнішнім середовищі можуть викликати більш вагомі для підприємства збитки, чим при короткочасному збільшенні тільки перемінних витрат. Це в черговий раз свідчить про те, що рішення про інвестування інновацій повинне бути детально обґрунтовано.

Здійснення інноваційного процесу, як було відзначено вище, безпосередньо зв'язане з фінансовим станом суб'єктів господарювання, оскільки не тільки визначає необхідність мобілізації визначеного обсягу стартового капіталу, але і сприяє формуванню наступних витрат і доходів, зв'язаних з реалізацією нововведень. При цьому необхідний обсяг капіталу може бути отриманий, наприклад, шляхом нагромадження в результаті обмеження споживання частини отриманого раніше доходу, тобто в результаті добровільного або примусового відмовлення від споживання. У випадку недоліку власних фінансових засобів, як правило, залучаються позикові. Такого роду рішення (про залучення позикового капіталу) є особливо важливими для суб'єктів, що хазяюють, тому що помилкові дії здобувають форму важких наслідків.

Значимість зазначених аспектів інноваційної діяльності обумовлює необхідність здійснення процедури різнобічного обґрунтування планованих нововведень. Однак, як відзначають окремі дослідники [7], що визначає значення все-таки належить саме економічному їхньому обґрунтуванню, у ході ухвалення остаточного рішення про реалізації інноваційних проектів крім його параметрів немаловажне значення мають що дозволяє зіставити сучасні витрати на розробку і впровадження з майбутніми доходами від реалізації, а також визначити можливість і доцільність мобілізації необхідного обсягу капіталу. Практика показує, що навіть у випадку реалізації технологічно бездоганного нововведення, без проведення попереднього економічного аналізу або, незважаючи на низькі показники його ефективності, ринковий механізм автоматично може зруйнувати створюваний інноваційний процес, що згодом обертається значними фінансовими втратами для новатора. Справедливість приведених суджень підтверджується результатами проведеного анкетування 56 промислових підприємств східного регіону, відповідно до якого велика частина з них головним фактором при ухваленні рішення про доцільність реалізації різного роду нововведень визначила саме економічну їхню ефективність. Безумовно, доцільності економічних технічні, технологічні, екологічні, соціальні й інші.

Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що питання економічного обґрунтування нововведень завжди займали важливе місце в інноваційному менеджменті. Однак кардинальна зміна умов господарювання (придбання підприємствами більшої самостійності, посилення індивідуальної відповідальності за економічні наслідки реалізації нововведень, а також наявність твердого дефіциту інвестицій), з одного боку, обумовило посилення ролі цього етапу інноваційного процесу в ході формування і наступного прийняття управлінських рішень, а з іншої визначило необхідність його удосконалювання з метою забезпечення відповідності сучасним вимогам. При цьому важливість і складність аналізованого об'єкта визначають доцільність використання комплексного підходу до проведення заглибленого дослідження. У цьому зв'язку, перш ніж формувати рекомендації з економічного обґрунтування нововведень, необхідно попередньо розглянути цілий ряд важливих питань, успішний дозвіл яких буде сприяти підвищенню об'єктивності й ефективності розроблювальних рекомендацій. У числі таких питань: визначення ролі економічного обґрунтування нововведень, аналіз діючої державної інноваційної політики в Україні, а також дослідження сутності і специфіки інноваційного процесу.

Розвиток ринкових відносин в Україні сприяє формуванню переважної орієнтації вітчизняних суб'єктів господарювання на економічні результати своєї діяльності. Саме це прагнення, посилене іншими аспектами (соціальну, екологічними, політичними і т.д.), значною мірою визначає їхню економічну активність, у тому числі й інноваційну. У цьому зв'язку істотне підвищення останньої може бути забезпечено тільки за допомогою цілеспрямованої мотивації суб'єктів господарювання до здійснення інноваційної діяльності, що забезпечує можливість одержання надприбутку (або максимізації розміру прибутку, що знімається з одиниці інвестованого капіталу) за допомогою успішного використання різного роду "нових комбінацій" інновацій.

У першу чергу слід зазначити, що на відміну від централізованої-планової економіки, коли стихійне коливання цін і обсягів виробництва під впливом попиту та пропозиції був виключений, ринкові умови господарювання реально допускають можливість одержання надприбутків за допомогою "нових комбінацій". Зазначене стає можливим, тому що суб'єкт, що вперше успішно освоїв таку, стає свого роду монополістом (принаймні, тимчасово і на окремому ринку або його сегменті) із усіма наслідками, що звідси випливають - можливість істотного збільшення обсягу прибутку за допомогою завищення цін на нові товари, відсутність твердої конкуренції і т.д.

Однак, "нова комбінація" - джерело надприбутку, через особливу привабливість, один раз увінчавши успіхом, згодом стає надбанням багатьох. У результаті чого на ринку (мова йде про ринок або його сегмент, на якому ця зміна була уперше використана) з'являється велика кількість конкурентів, що бажають використовувати цей спосіб одержання надприбутку. При цьому виникає ситуація, яку можна описати словами К. Маркса: "У практичному житті ми знаходимо не тільки конкуренцію, монополію і їхній антагонізм, але також і їхній синтез, що є не формула, а рух. Монополія робить конкуренцію, конкуренція робить монополію. Монополісти конкурують між собою, конкуренти стають монополістами..." [6].

В описаній ситуації активно починають виявляти себе такі економічні закони, як закон вартості, а також закон попиту та пропозиції. При цьому одним з основних наслідків їхнього прояву є перелив капіталу в новий ще недостатньо розвитий і малоосвоєний сегмент ринку, на якому вперше була реалізована інновація. У результаті цього зазначений сегмент починає бурхливо розвиватися, досягши у визначений момент рівня, при якому пропозиція зрівняється з попитом. У цьому зв'язку підприємець-новатор, не вдоволений сформованим положенням, незважаючи на невизначеність кінцевого результату і високий ризик втрати інвестованого капіталу, знову буде відшукувати і реалізовувати різні "нові комбінації" - потенційні можливості одержання надприбутку, у черговий раз порушуючи зазначений стан рівноваги. Тобто, як у свій час відзначав Ф. Энгельс: "усяку рівновагу лише відносно і тимчасово" [12].

Однак згодом, під дією конкуренції, порушена рівноважний стан знову відновиться, що знову створить необхідні передумови до пошуку й освоєння наступних "нових комбінацій" інновацій, здатних і далі забезпечувати підприємцеві одержання бажаного надприбутку. Описаний процес, навіть, незважаючи на те, що ринкова економіка є досить динамічною і важкопередбачуваною системою, характеризується стійкою циклічністю, тому що постійне одержання інвестором надприбутку не приводить до зникнення зацікавленості в ній (іншими словами, зазначена циклічність обумовлена стійкістю визначального мотиву прагнення до надприбутку). При цьому характерним є те, що черговий раз відновлений стан рівноваги зовсім не тотожно попередньому, тому що процес його відновлення супроводжується переміщенням всієї економічної системи господарювання на принципово новий рівень. Тобто впровадження інновацій сприяє постійному процесові розвитку цієї системи.

Усе вищевикладене свідчить про те, що інноваційна діяльність, безумовно, є цілеспрямованою. Приймаючи в увагу той факт, що реалізація інновацій по своїй суті спрямована на забезпечення визначеного ефекту, а також, з огляду на, що в умовах обмежених ресурсів успішність здійснення інноваційної діяльності сприймається, насамперед, через ступінь задоволення економічних інтересів суб'єкта-новатора, цілком обґрунтовано формалізованим відображенням мотивації цього виду діяльності можна вважати величину економічної результативності. У даному випадку формалізація сприяє більш точному формулюванню мотивів, а також дозволяє виключити можливість неоднозначного їхнього трактування. Іншими словами, економічна результативність інновацій виступає як вербально виражену причину, що переконує в доцільності розробки і реалізації різного роду нововведень.

Подальший розгляд загальнотеоретичних основ керування інноваційною діяльністю в Україні логічно продовжити дослідженням специфіки державного її регулювання, що в істотній мері впливає на формування мотивів здійснення нововведень і обумовлює кінцеву їхню ефективність. Отримані при цьому результати дозволять підвищити об'єктивність розроблювальних методик і рекомендацій з економічного обґрунтування інновацій, тому що вони будуть враховувати специфіку національних умов господарювання.

1.2 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання, функціонуючи на принципах самооплатності і самофінансування, вправі самостійно приймати рішення про здійснення різного роду інноваційних змін, орієнтуючись при цьому на власні потреби і можливості. Однак, як свідчить світовий досвід, при будь-якому ступені розвитку ринкових відносин ступінь їхньої інноваційної активності в істотній мері визначається мірами, що починаються державою, по регулюванню інноваційної сфери, що спрямовані на посилення мотивів і стимулів здійснення інноваційної діяльності і забезпечення привабливості інноваційного типу розвитку.

Доцільність державного регулювання інноваційної сфери можна пояснити тим, що навіть високорозвинений ринок, що являє собою добре налагоджений механізм, здатний успішно вирішувати різні економічні задачі, що коштують перед суспільством [1], у визначеній мері характеризується обмеженістю і недосконалістю, що виявляється в наступному.

По-перше, відсутня чітка погодженість і взаємодія окремих елементів нічних механізмів через багатоаспектну інноваційну сферу і велику кількість різноманітних об'єктів керування.

По-друге, у деяких галузях НТП, постійно стимулюємий ринковим механізмом, чисто з технологічної точки зору вимагає розгортання великомасштабного виробництва, що згодом приводить до зменшення кількості фірм, що одночасно функціонують на ринку, тобто природною монополізацією ринку, а, отже, і до зниження ролі «здорової» конкуренції в прискоренні НТП.

По-третє, нездатність ринку адекватно реагувати на зовнішні ефекти так називані екстерналії, що являють собою витрати і вигоди, зв'язані з виробництвом або споживанням визначених інновацій, але, що випадають на частку осіб, що не є учасниками конкретної угоди.

По-четверте, ізольоване здійснення інновацій в окремих випадках приводить до істотних утрат як для конкретних фірм, так і для економіки в цілому, при цьому багато інновацій є прибутковими лише при значних масштабах їхньої реалізації, тому вони можуть виявитися економічно не ефективними для ряду суб'єктів господарювання, що гостро бідують у них, однак маючих обмежену виробничу базу або лімітований ринок збуту. Крім того окремі інноваційні проекти взагалі не можуть бути реалізовані на комерційній основі (наприклад, проекти, спрямовані на задоволення потреби суспільства в цілому - оборона, соціальні блага, екологія і т.д.).

По-п'яте, в окремих випадках висока вартість нових видів продукції і послуг робить їх недоступними для масового споживача, що, у кінченому рахунку, може негативно позначитися на темпах поширення.

При цьому всі регулюючі функції держави в інноваційній сфері з визначеним ступенем умовності можна розділити на дві основні групи:

- забезпечуючі подальше ефективне становлення і розвиток ринкових відносин (спрямовані на формування нормативно-правової бази функціонування ринкового господарства, а також стимулювання і захист «здорової» конкуренції як важливої рушійної сили і т.д.);

- що доповнюють і коректують дії ринкових механізмів (спрямовані на перерозподіл доходів і деяких ресурсів, стимулювання економічного росту, забезпечення економічної стабільності і т.д.).

Немаловажним є те, що поступово, у міру подальшого розвитку ринкових відносин в Україні, державний вплив на науково-технічну й інноваційну сфери повинне трансформуватися, здобуваючи характер координації і загального регулювання. Саме тому сучасна проблема активізації інноваційної діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання не може бути вирішена тільки за допомогою старих підходів, головним чином заснованих на повній централізації функцій керування і регулювання НТП, а також розгляді окремих підприємств у ролі безпосередніх виконавців і користувачів бюджетних засобів. У цьому зв'язку сьогодні, коли в результаті ринкових трансформацій центр ваги в прийнятті рішень про здійснення інноваційних змін перемістився на рівень окремих підприємств і інших власників капіталу, усі форми впливу держави на інноваційні процеси повинні здійснюватися в рамках ефективної політики, що відповідає новим економічним і соціально-політичним реаліям, а також сприятливому виведенню економіки країни з затяжної кризи і забезпечення стабільного її росту.

економіка інновація мотивація нововведення

Розділ2.Стратегія впровадження інновацій на підприємстві

Функціонування та розвиток організації забезпечується всією сукупністю її внутрішніх елементів. Отже, потенціалом організації у широкому розумінні можна вважати її здатність до стабільної виробничої діяльності в межах обраної стратегії і спроможність своєчасно та адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Водночас з розвитком потенціалу відбувається розвиток організації і її підрозділів, а також усіх елементів виробничо-господарської системи. Але досить часто організації, що змогли налагодити стабільне виробництво за певних умов, стикаються зі значними труднощами під час зміни цих умов унаслідок інертності елементів свого внутрішнього середовища. Таке відставання в темпах і термінах змін спричиняє ослаблення конкурентних позицій фірми, втрату нею частки ринку. Тому в межах потенціалу організації слід вирізняти її інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал організації -- це міра її готовності виконати завдання, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети, тобто міра готовності до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегічних змін. Саме завдяки інноваційному потенціалові організація може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища, вносячи необхідні зміни до свого внутрішнього середовища. Тому оцінка інноваційного потенціалу є необхідною операцією процесу розробки стратегії.

Структура інноваційного потенціалу охоплює ті елементи організації, які зумовлюють її готовність до змін (табл. 2.1).

Що стосується досліджуваного підприємства Агроцех №64 ММК ім..Ілліча, то можемо сміливо стверджувати, що в ньому присутні елементи як високого так і низького інноваційного потенціалу. Цілком високий потенціал високий, що пов'язано з недостатністю коштів і низьким рівнем державної підтримки.

Таблиця 2.1 Структура інноваційного потенціалу організації

Елементи організаційного механізму	Інноваційний потенціал
	Низький	Високий
Організаційна структура	Лінійна, лінійно-функціональна	Лінійно-функціональна з елементами програмно-цільових організаційних утворень, матричні структури.
Технологія	Спеціалізоване виробниче обладнання, жорстко пов'язане в єдиний потік для масового випуску продукції	Гнучкі автоматизовані виробничі модулі, пов'язані безрейковою гнучкою транспортною системою
Виробничі та офісні приміщення	Спеціально спроектовані під певний виробничий процес -- повне використання простору приміщень	Універсального типу, наявність резервних площ та можливість змінити компонування цехів і відділів
Організація праці	Індивідуальна, поопераційна	Бригадна з високим рівнем поєднання операцій і професій
Оплата праці	Індивідуальна, відрядна	Погодинно-преміальна, бригадна з використанням КТУ
Мобільність персоналу	Мінімальна, здебільшого за ієрархічною градацією	Можливість горизонтальних і вертикальних переміщень згідно з вирішуваними завданнями
Стиль управління	Авторитарний, мінімум делегування повноважень, жорсткий контроль за виконанням	Делегування повноважень, що забезпечує високий ступінь залучення персоналу до розробки рішень; робота в команді
Система інформування персоналу	Оперативна інформація про виконання планових завдань певним підрозділом	Докладне інформування про діяльність організації в цілому, її життя, проблеми та завдання
Орієнтири роботи	Спрямованість на вирішення поточних завдань у рамках свого робочого місця	Спрямованість на пошук як оперативних, так і довгострокових рішень, у тому числі й поза межами свого робочого місця
Психологічний клімат	Переважають формальні стосунки	Сильно розвинена корпоративна культура, довірливі стосунки в колективі

Високий потенціал характеризує спроможність організації в цілому вести інноваційний пошук і здійснювати організаційні зміни. Низький потенціал не забезпечує такої можливості. Але готовність організації до змін у цілому ще не означає її здатність реалізувати конкретний інноваційний проект, який потребує специфічних ресурсів. У таких випадках потрібен детальніший підхід до оцінювання інноваційного потенціалу, з використанням, зокрема, схеми "ресурси -- функції -- проекти". Ця схема застосовується ще на стадії обгрунтування інноваційного проекту і охоплює:

* висвітлення проблеми розвитку підприємства й постановку завдання, що входить до програми розв'язання проблеми;

* опис середовища розв'язання проблеми (стан внутрішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

* оцінку ресурсного потенціалу щодо поставленого інноваційного завдання (забезпечення проекту необхідними для його реалізації ресурсами);

* характеристику здатності персоналу досягати зазначених результатів діяльності (ресурсне забезпечення управлінських функцій);

* оцінку рівня забезпечення проекту необхідними для його реалізації функціями (функціональне забезпечення проекту);

* визначення інтегральної оцінки потенціалу організації, її готовності вирішити завдання;

* розроблення основних заходів, які потрібно здійснити на підприємстві для досягнення необхідного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

Ще одним способом оцінки інноваційного потенціалу організації є SWOT- аналіз, який дає можливість не просто оцінити здатність організації реалізовувати інновації, але й визначити, яким чином впливає на цю здатність інноваційний клімат, сформований у зовнішньому середовищі. Стандартна методика SWOT- аналізу осмислюється з погляду інноваційних можливостей, які може надати середовище господарювання, та потенціалу самої організації. У процесі аналізу фіксуються:сильні сторони, які (це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання);[21],слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавляють її шансу використати нові можливості або створюють загрозу для її існування.

Розділ3.Інновайні стратегії

Інноваційна стратегія реалізується в рамках стратегічного планування. З вибором стратегії пов'язана розробка планів, проведення досліджень, здійснення інших форм інноваційної діяльності. Основа розробки інноваційної стратегії ґрунтується на теорії життєвого циклу продукту, ринковій позиції фірми та її науково-технічній політиці.

Вирізняють такі типи інноваційних стратегій:

Стратегія наступу -- характерна для фірм, які базують свою діяльність на принципах підприємницької конкуренції. Вона пов'язана з прагненням фірм досягти технічного й ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів. Така стратегія передбачає постійну орієнтацію фірми на світові досягнення науки й технології, наявність наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фірмою, швидке реагування та пристосування до нових технологічних можливостей. Особливістю наступальної інноваційної стратегії є активна участь співробітників фірми у створенні та впровадженні інновацій.

Стратегія захисту -- спрямована на те, щоб утримати конкурентні позиції фірми на вже наявних ринках. Даної стратегії дотримується більшість фірм, які уникають надмірного ризику. Вони прагнуть рухатися на крок позаду від "піонерів" і впроваджують новацію, тільки впевнившись у її перспективності. Але це не проста імітація новинки. Як правило, у неї вносяться істотні поліпшення, що сприяє впровадженню новації в інших сферах, за іншим призначенням чи перенесенню на інші ринки. Головна функція такої стратегії -- оптимізація співвідношення "витрати--випуск" у виробничому процесі. Захисна стратегія також потребує значних зусиль у науково-дослідницькій сфері, що дає змогу використовувати її лише досить потужним високотехнологічним фірмам. Проаналізувавши досягнення й помилки фірм-піонерів, вдосконаливши новацію і юридично захистивши її новий зразок, вони розпочинають масове виробництво і отримують від цього значні прибутки. Наприклад, фірма ІВМ, використовуючи саме захисну стратегію, перевершила у виробництві комп'ютерів піонерну фірму Сперрі Ренд. У свою чергу, багато комп'ютерних фірм придбали ліцензію в ІВМ і, тим чи іншим чином вдосконаливши її базовий комп'ютер, тобто теж використавши захисну стратегію, заполонили своїми виробами світовий ринок.

Імітаційна стратегія -- використовується фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок тих або інших нововведень, але прилучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію. Деколи імітація може відбуватися й без дозволу фірм-лідерів, піратським способом. При цьому фірма-імітатор не лише копіює основні споживчі властивості нововведень, а й досягає у виробництві певних переваг. Такими перевагами можуть бути зниження вартості завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже наявних виробничих потужностей у новому призначенні та ін. Має суттєве значення і здатність працівників фірми вдало зімітувати новинку. Прикладом такої стратегії є випуск українськими виробниками лазерних дисків, які завдяки низьким цінам заполонили не тільки вітчизняні, але й західні ринки. Продаж українських "піратських" CD-дисків, за деякими даними, сягав 60--70 тис. на рік. Щорічні збитки від цього лише у Сполучених Штатах Америки становили близько 200 млн доларів. Тому під тиском США Верховна Рада України в січні 2002 р. ухвалила закон "Про особливості виробництва, експорту та імпорту лазерних дисків". В цьому законі окреслено правове поле їх виробництва. Але якщо імітаційна стратегія здійснюється з дотриманням прав щодо інтелектуальної власності фірми-лідера і забезпечується при цьому вдале поєднання чужої технології з перевагами власних ресурсів, то така стратегія може бути досить корисною для фірми-імітатора. Для українських підприємств вона є одним зі способів підвищення наукомісткості й технологічності виробництва і, за певних захисних дій уряду для підтримки вітчизняного товаровиробника, може сприяти підвищенню потенціалу фірми, зміцненню її ринкових позицій (таким, наприклад, є результат діяльності деяких українських оліє-екстрактних заводів, які придбали за ліцензією технологію виробництва та фасування олії і водночас дістали можливість використовувати дешеву сировину завдяки високій ставці вивізного мита на соняшникове насіння). Але така стратегія може виявитися й невдалою, якщо недостатньо вивчити кон'юнктуру відповідного ринку (спільний проект "АвтоЗАЗ--Daewoo").[18]

Залежна стратегія -- характер технологічних змін у даному разі залежить від політики фірм, які виступають як "батьківські" стосовно "залежних" фірм, що не роблять спроб змінити свою продукцію, бо вони тісно пов'язані з вимогами до неї від головної фірми. Зазвичай ідеться про субпідрядні роботи. Малі фірми такого типу поширені в капіталомістких галузях, їхній ринковий успіх безпосередньо залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми. Такі фірми не здійснюють інноваційний пошук самостійно, але забезпечують високі критерії якості роботи і гнучкість пристосування до вимог нових технологій та ринків збуту. Значна частина їх зайнята в сервісному бізнесі та в просуванні продукції на нові ринки.

В Україні цей тип інноваційної стратегії є досить поширеним. Світові лідери у високотехнологічних галузях приходять у нашу країну саме через створення місцевих фірм субвиробників комплектуючих для їхньої продукції ("Мікросистема", "Квазар-Мікро" та ін.). Отже, завдяки "залежній" інноваційній стратегії українські фірми можуть брати активну участь у світовому інноваційному процесі.

Традиційна стратегія -- цей тип стратегії не передбачає значних технологічних змін, тому він лише умовно належить до інноваційного. Часто виробництва стають традиційними внаслідок закріплення за ними певних інноваційних форм на тривалий період їхнього "життєвого циклу". Тому, якщо фірма на підставі ретельного аналізу ринкової ситуації та становища конкурентів цілком впевнена у сталості ринку та споживчих перевагах своєї продукції, вона може свідомо дотримуватися традиційної стратегії. Водночас, ця стратегія передбачає вдосконалення форм обслуговування традиційної продукції, тому їй також притаманні риси інноваційної поведінки. Прикладом тут може бути ресторанний та готельний бізнес.[14]

Вибір організацією певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників. Це і умови та чинники зовнішнього середовища, і сфера діяльності організації, і номенклатура та асортимент її продукції, і тривалість життєвого циклу товарів, і спроможність організації здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій, і наявність відповідного науково-технічного й технологічного потенціалу, і багато інших, про які йшлося вище.

Водночас важливо пам'ятати, що управління інноваційними процесами в організації не обмежується лише вибором інноваційної стратегії. Зусилля вищого керівництва необхідно спрямовувати на те, щоб забезпечити реалізацію вибраної стратегії. Це великою мірою залежить від інноваційного потенціалу організації, який визначається станом її внутрішнього середовища.

Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприємстві (в т.ч. в Агроцех № 64) проходить ряд етапів, які наведені в табл. 2.1.

Таблиця2.1Внутрішньоорганізаційний шлях нововведення на підприємстві агроцех №64 ММК ім.Ілліча.

Етапи опанування нововведенням	Сутність діяльності
1.Визначення необхідності в інновації	І Обізнаність з проблемою, рішення в необхідності (переконання членів організації в необхідності нововведення)
2.Збір інформації про інновацію	Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення
3. Попередній вибір нововведення	Оцінка інформації про нововведення, вибір інновації
4.Прийняття рішення про впровадження нововведення	Розробка рішення про впровадження інновації, затвердження рішення.
5. Упровадження	Пробне впровадження, повне впровадження і використання
6. Інституціоналізація	Дифузія

 Як свідчить табл. 2.1, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.

Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані з прибутковістю і негативно-- з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.

На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір . Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).

Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційне вигідного товару (ініційованого ринком) здійснюється за такою схемою:

* розроблення стратегічних цілей:

* виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;

* визначення можливостей фірми для створення цих виробів;

* проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей, розроблення нового виробу (товару);

* проектування, конструювання виробу; у випуск дослідного зразка;

* пробний маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);

* запуск виробу в серійне виробництво.[11]

Така схема організації процесу нововведення й управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів.

Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель;

* Одержання інформації про межу технології, товару на основі 5-подібної кривої.

* Виникнення проблеми нововведення.

* Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.

* Відбір ідей, оцінка їх економічної ефективності.

* Дослідження, розробка, упровадження.

* Розробка програми технологічного переозброєння підприємства.

* Виявлення вузьких місць виробництва.

* Вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення.

* Оперативне управління впровадженням інновації.

За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вони створюють автоматизовані банки даних.

У конкретному середовищі організації (фірми, підприємства) намагаються першими вийти на ринок з новим продуктом (технологією), щоб отримати додаткові прибутки у вигляді інтелектуальної ренти, оскільки з дифузією інновації попит на неї зменшується. Крім того, керівництво підприємства зацікавлене у створенні продукції, яка б істотно перевершувала за своїми споживчими властивостями вже існуючі аналоги і яка б могла стати базовою для подальших модифікацій.

Тому ключовим чинником успіху нововведення с: 1) перевага товару над своїми конкурентами, тобто наявність у нього унікальних властивостей, що допомагає кращому сприйманню споживачем. Цей чинник відзначають усі дослідники як головний; 2) маркетингове ноу-хау фірми, тобто краще розуміння поведінки споживачів, психології сприйняття новинок, тривалості ЖЦТ і розмірів потенційного ринку; 3) висока синергія НДР і виробництва, або взаємодія всіх підрозділів підприємства як одного цілого -- технологічне ноу-хау.

Усі три чинники перебувають під контролем підприємства, що виключає всякий фаталізм в інноваційній діяльності. Успіх тут визначається якістю інноваційного менеджменту.

Нововведення бувають не лише успішними, а й невдалими. Особливо висока частка невдач у сфері споживчих товарів. У дослідженнях наводяться такі дані: приблизно 80 % нових споживчих товарів, ЗО % нових промислових продуктів і 20 % нових послуг приречені на невдачу . Більшість аналітиків гадають. що відсоток невдалих нововведень зростатиме, бо цьому сприяють: скорочення життєвого циклу товарів: зростання витрат на дослідження новацій; глобалізація конкуренції; жорсткість законодавчих актів і захист прав споживачів; зменшення рентабельності торгових марок підприємств (компаній) послідовників: зволікання з розробленням інновацій,

Таким чином, невдачі -- це невід'ємна частина інноваційного процесу, менеджерам необхідно постійно аналізувати причини, які ведуть до фіаско нововведень, що дасть змогу уникнути багатьох проблем або значно знизити ризики.

Розділ4.Стратегія впровадження інновацій на підприємстві

На сьогодні інновації набувають все більшої актуальності оскільки світ вступив в епоху «інтелектуальної економіки», де основними джерелами добробуту та визначними факторами виробництва стають нововведення та творчі досягнення людей . Саме вони дають змогу підприємству здобути значних переваг у конкурентному середовищі і зайняти панівне становище у своїй ніші шляхом створення нового продукту, впровадження технічного процесу або економіко-організаційної методики, що спрямовані на вдосконалення виробництва, покращення якості споживання, рівня життя.

Головною проблемою управляння інноваціями є вибір інноваційної стратегії підприємства. Стратегічне планування пов'язане з глобальними цілями підприємства, зорієнтоване на майбутнє і дає оцінку чинникам зовнішнього середовища, на які підприємство не може мати впливу[2]. Таким чином пропонуємо наступний алгоритм стратегічного планування інноваційної діяльності на підприємстві Агроцех №64 (рис. 3) [1].

Рис 3. Алгоритм стратегічного планування інноваційної діяльності Агроцех 64

Усяке нововведення веде до порушення рівноваги, стійкості системи підприємства, змінює його параметри, викликає в ній внутрішнє напруження, оскільки зміна одного елементу в системі веде до змін стану всіх інших. Неминучою стає перебудова організації в цілому [3]. Але при цьому слід враховувати, що економіка кожної національної держави, її структура, технологічні потреби, наявні наукові наробітки своєрідні і неповторні.Тому механічний перенос навіть супер інноваційних технологій у «чуже» середовище може виявитися не творчим, а руйнівним.