Аналіз ресурсів підприємства "Авто"
Основні засоби і трудові ресурси підприємства, особливості управління фінансовими ресурсами. Організація економічного аналізу машинобудівного підприємства. Аналіз ефективності використання основних фондів, обладнання і виробничої потужності підприємства.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 22.03.2011 |
Размер файла | 73,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Гуманітарний університет
“Запорізький інститут державного та муніципального управління”
Курсова робота
Зміст
Вступ
1. Поняття ресурсів підприємства
1.1 Основні засоби підприємства та їх ефективне використання
1.2 Трудові ресурси підприємства
1.3 Деякі аспекти управління фінансовими ресурсами підприємства
2. Організація економічного аналізу на підприємстві
3. Аналіз ресурсів підприємства «Авто»
3.1 Характеристика умовного машинобудівного підприємства «Авто»
3.2 Аналіз технічного рівня розвитку підприємства
3.3 Аналіз ефективності використання основних фондів
3.4 Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів, ресурсів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, -- дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність ресурсів, охоплює блоки: перший -- показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий -- показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.
Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Необхідною умовою реалізації основної цілі підприємництва - отримання прибутку на авансований капітал - є планування відтворення капіталу, яке охоплює стадії інвестування, виробництва, реалізації і споживання.
Формування і використання різних грошових фондів для покриття витрат капіталу , його накопичення і споживання складає сутність механізму фінансового управління на підприємстві.
Для розуміння сутності господарських процесів, що відбуваються в промисловості, велике значення має оцінка виробничого апарату підприємств, представленого категорією основних виробничих фондів. Основні фонди слід розглядати як важливі ресурси, що визначають величину виробничої потужності підприємств, їх потенційну здатність виробляти максимальну кількість продукції у визначений відрізок часу.
Особливе місце основних фондів зумовлене усе зростаючою їх роллю в економічному розвитку промисловості. Ріст технічної будови виробництва, що представляє собою закономірний процес і є наслідком науково-технічного процесу, проявляється у збільшенні вартості основних фондів, що приходяться на одного робітника. Це викликає перегрупування сил між факторами виробництва, посилюючи роль і значення основних фондів серед інших факторів.
Виходячи з цього можна сказати, що питання ресурсів підприємства на сьогодні дуже актуальне і аналіз їх використання має важливе значення для ефективної роботи кожного підприємства.
Ціль аналізу полягає в оцінці рівня технічної озброєності виробництва, виявленні виробничих резервів зростання ефективності використання потужностей підприємства.
Під час аналізу фактичну середньооблікову кількість працівників у цілому і за окремих категоріях порівнюють з плановими даними та даними за попередній період, знаходять абсолютні відхилення і причини змін кількості. Вивчають також можливі зрушення у структурі працюючих і дають оцінку стану загальної забезпеченості підприємства робочою силою. Після цього слід докладно проаналізувати забезпеченість кадрами окремих виробничих підрозділів та якісні показники наявної робочої сили. При цьому особливу увагу треба приділяти показникам кваліфікаційного рівня робітників, стажу роботи, професійному складу. Аналізуючи питання забезпеченості робочою силою, потрібно пам'ятати, що в сучасних умовах внаслідок помітних скорочень обсягів виробництва підприємства більше стикаються не з проблемою недостачі, а з наявністю зайвої робочої сили, необхідністю скорочення робочих місць і водночас -- збереження кваліфікованих кадрів на майбутнє.
1. Поняття ресурсів підприємства
1.1 Основні засоби підприємства та їх ефективне використання
Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття -- відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. і ому визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів -- екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, але й передачу певної їх частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період часу); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнту вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення і охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст яких нечітко відображений у їх назві, характеризують ось що:
Ш коефіцієнт змінності роботи устаткування -- відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до числа встановленого устаткування;
Ш напруженість використання устаткування (виробничих площ) -- випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
Ш коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування -- відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
Серед показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки не враховує внутрізмінні втрати робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше обчислювати виходячи з коефіцієнту використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже при коефіцієнті використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).
Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша -- збільшення екстенсивного завантаження; друга -- підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів
При цьому треба відзначиш дві важливі обставини. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко скуплюються за рахунок одержуваного внаслідок
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій; перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії і перш за все машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнті/ змінності роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівних підприємствах України цей показник впродовж останніх років практично > не змінюється і по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45 (з урахуванням внутрізмінних простоїв ще менше -- всього 1,25), що свідчить про наявність достатньо великих резервів кращого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження діючих засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якого є значними (декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах України, а також виведення З експлуатації" зайвого та неефективно використовуваного устаткування і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.
Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасне здійснення заходів щодо заміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Для підтримання порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньої технології, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві свої специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі у чорній металургії; різних каталізаторів, високих температур і тиску -- у хімічній промисловості; обробки металу тиском, точних методів литва -- у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття і тиску під колошником домни зумовлює зростання виробництва чавуну майже на третину.
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.
Досить істотні за величиною резерви кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей мають бути реалізовані шляхом освоєння у стислі строки проектних потужностей, введених в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5-6 років. Разом з тим технічно і економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників нових потужностей і виробничих об'єктів на підприємствах видобувної промисловості за півтора-два роки, а обробної -- за один рік і навіть швидше.
В умовах ринкової економіки діюча система господарювання в цілому повинна містити в собі достати економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика, державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо.
1.2 Трудові ресурси підприємства
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.
Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Трудові ресурси -- це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до певної праці у перспективному періоді).
Саме трудові ресурси, реальні та потенційні, є одним з головних об'єктів управління на рівні як макросистем (держава, регіон, галузь), так і мікросистеми (підприємство). Управління трудовими ресурсами підприємства охоплює певні етапи.
Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни -- персонал, кадри, трудовий колектив.
Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи -- промислово-виробничого персоналу -- відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони -- тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.
Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Разом з тим поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.
У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.
Керівники -- це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищеперелічених посад.
Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема -- інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.
До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема -- діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.
Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.
В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних -- тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних -- тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації межі між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.
Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.
Професія -- це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність -- це більш, або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії,
Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.
Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки галузі діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. В той же час існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців. Так, наприклад, у харчовій промисловості нараховується 850 професій та спеціальностей і з них тільки біля половини є специфічними для цієї галузі.
Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.
Кваліфікація -- це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді. Відрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та деяким практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади -- інженерні, економічні, але не мають спеціальної освіти).
За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл.).
Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик). Для оцінки кваліфікаційного рівня та організації оплати праці ' робітників тих професій, а керівників, спеціалістів та службовців за посадами, що є загальними для всіх бюджетних установ і організацій, використовується "Єдина тарифна сітка" (29-ти розрядна). При цьому передбачається, що посадові оклади (ставки заробітної плати) працівників бюджетних організацій встановлюються з урахуванням кваліфікаційних вимог і тарифних розрядів працівників відповідної кваліфікації на основі атестації або тарифікації.
Слід враховувати протиріччя, яке досить часто виникає з двох річних підходів до визначення кваліфікації. З одного боку, оцінка кваліфікації робочих місць або робіт, що підлягають виконанню, з іншого -- оцінка кваліфікації конкретних виконавців цих робіт, їх розбіжність створює конфліктну ситуацію, яка повинна розв'язуватись у переговорному процесі при складанні відповідних тарифних год. чи контрактів.
Наведені вище класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для ефективного управління важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працюючих, а вивчення співвідношення між ними.
Це дозволяє не тільки виявити вплив фактору й встановити найбільш суттєві структурні зміни, їх рушійні сили, тенденції і на цій основі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.
На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів як на макро-, так і на мікрорівні в найближчі роки будуть впливати такі фактори та загальні тенденції:
Ш Включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку.
Ш Підвищення частки допоміжної розумової праці (сьогодні вона в кілька разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою).
Ш Зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може значною мірою задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керівників та спеціалістів.
Ш Уповільнення темпів зниження частки мало- та некваліфікованої праці у зв'язку з різким скороченням за останні п'ять років технічного переозброєння діючих підприємств.
Ш Система освіти недостатньо враховує можливі та вже існуючі технологічні зрушення, продовжуючи відтворення кваліфікованих кадрів в основному за старою фаховою схемою.
Ш Входження економіки України в гіперінфляційний режим обумовлює нарощування безробіття, яке сьогодні ще виявляється, в основному, у прихованих формах.
Формування ринкового механізму та системи державного регулювання ринку праці потребують урахування цих та інших об'єктивних тенденцій, їх позитивного та негативного впливу на функціонування економіки в цілому та окремих підприємств.
Управління трудовими ресурсами, забезпечення їх ефективного використання викликає необхідність формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства.
Перш за все слід відрізняти явочну, облікову та середньо облікову чисельність працюючих на підприємстві. Явочна чисельність вклад - є всіх постійних, тимчасових і сезонних працюючих, що прийняті на роботу на строк один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені від праці за хворобою чи з інших причин. Середньооблікова чисельність працюючих за певний період визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді. Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, що не виходять на роботу з поважних причин.
Окрім оцінки персоналу шляхом аналізу групування за названими вище ознаками, найбільш часто у зарубіжній та вітчизняній практиці управління трудовими ресурсами використовуються такі показники:
Плинність персоналу = Кількість звільнених з усіх причин / Середньо-облікова чисельність
Стабільність або "відданість" персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві = Загальна сума років роботи на даному підприємстві всього персоналу / Середньо-облікова чисельність
Рівень дисципліни (неявок на роботу) = Неявки на роботу (людино/днів) / Всього відпрацьовано (людино/днів)
Відповідність кваліфікації робітників рівню складності виконуваних ними робіт = Середній тарифний розряд групи робітників / Середній тарифний розряд робіт, що виконуються
Співвідношення чисельності окремих категорій працівників = Чисельність основних робітників / чисельність допоміжних робітників.
Чисельність робітників, зайнятих безпосередньо у виробництві / чисельність працівників апарату управління
Чисельність висококваліфікованих і кваліфікованих робітників / Загальна кількість робітників
Ці та інші аналітичні показники (коефіцієнти) потребують їх порівняння з аналогічними споріднених підприємств або ж повинні аналізуватися в динаміці. Треба також враховувати, що вони характеризують тільки потенціал трудових ресурсів та його відповідність іншим факторам та умовам виробництва. Ефективність використання трудових ресурсів виявляється повною мірою через показники, що характеризують результати діяльності підприємства.
Окреслюючи цілі та напрямки розвитку діяльності підприємства, його керівництво повинно визначити необхідні для їх реалізації ресурси, в тому числі трудові.
Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві починається з оцінки їх наявності. Остання передбачає інвентаризацію робочих місць, виявлення кількості працюючих на кожній операції, що забезпечує реалізацію кінцевої мети (створення продукції, надання послуг). Аналіз і подальші розрахунки проводяться за категоріями працюючих (робітники, керівники, спеціалісти, службовці), а по кожній з них -- за професіями, спеціальностями, розрядами. Щодо працівників розумової праці можливе використання системи інвентаризації трудових навичок або спеціальностей, що передбачає реєстрацію професійних навичок службовців з зазначенням кількості працівників, які володіють ними.
Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, але й на можливий рівень їх використання, аналіз обумовлюючих факторів -- технічних, організаційних, соціально-економічних.
Об'єктами аналізу виступають:
Ш номенклатура виготовлюваної продукції та послуг, що надаються;
Ш втрати робочого часу та їх причини;
Ш характер та порівняльний рівень технологічних процесів та устаткування;
Ш прогресивність та відповідність сучасним вимогам організації праці та виробництва;
Ш рівень мотивації трудової діяльності;
Ш норми обслуговування та виробітку, рівень їх фактичного виконання тощо.
Визначення планової чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування. Зокрема:
Ш розрахунки за своїм обсягом будуть різними для підприємств масового і серійного виробництва у порівнянні з підприємствами одиничного та дослідного виробництва;
Ш підприємство, яке докорінно диверсифікує свою діяльність, натрапить на значно більші проблеми у розрахунках, ніж підприємство, що розширює тільки обсяги виробництва чи надання послуг;
Ш підприємству, виробництво на якому носить ритмічний характер протягом всього року, невідомі проблеми виробництва сезонного характеру, у тому числі у розрахунках чисельності персоналу.
За умови значних організаційних зрушень (наприклад, створення нового підприємства) оцінка майбутніх потреб у трудових ресурсах являє собою досить складне завдання. У цьому випадку використовуються типові структури, моделі, аналоги.
При визначенні чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:
Ш ринкову кон'юнктуру, пов'язану з тим чи іншим видом діяльності;
Ш циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загального економічного спаду;
Ш регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);
Ш державні (урядові) програми, замовлення, контракти (у відповідності з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);
Ш юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т. ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працюючих;
Ш можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.
Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їх професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи іншого підприємства. Але у всіх випадках вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.
1.3 Деякі аспекти управління фінансовими ресурсами підприємства
В сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорстокої конкуренції як з боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищення вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. Отже на початку 2008 року спостерігалось швидке зростання економіки, яке було обумовлено, як вважають економісти, кращою ціновою кон'юнктурою на світових ринках, а також посиленню внутрішньої конкуренції в найрозвиненіших галузях економіки. Сучасний стан економіки і зниження темпів економічного зростання (приріст реального ВВП та промислового виробництва зменшився у 2 рази, виробництва товарів народного споживання - у 2,1 рази) свідчать про те, що практично вичерпали себе екстенсивні фактори економічного росту. Але, у той же час, не повною мірою використовуються інтенсивні фактори, які спрямовані на підвищення ефективності виробництва.
Одним з шляхів підвищення ефективності виробництва, який забезпечить конкурентоспроможність підприємств і подальший соціально-економічний розвиток, є сфера розширеного відтворення за рахунок впровадження інновацій.
Отже, інноваційна модель підприємства полягає у тому, що замість максимізації прибутку від наявності певних фінансових, матеріальних нематеріальних ресурсів, використовується будь-яка можливість підвищення ефективності використання ресурсів підприємства, що в кінцевому вигляді зменшить питому вагу ресурсів в кожній гривні отриманих результатів діяльності.
Таким чином, підвищення ефективності використання фінансових ресурсів є важливою науковою та практичною задачею. Але її вирішення ускладнюється через відсутність однозначного визначення економічної сутності фінансових ресурсів.
Дослідженням міркувань про сутність фінансових ресурсів підприємства присвячені наукові праці: Поддєрьогіна А.М., Бланка І.А., Кущ О.Є., Вакульчик О.М. та інші. Так, на думку Поддєрьогіна, фінансові ресурси підприємства - це одноразові капітальні виробничі витрати, які підприємство здійснює для забезпечення безперервності виробничо-комерційної діяльності. Це визначення фінансових ресурсів підприємства як витрат дозволяє зробити вдосконалення в сфері фінансової діяльності підприємства, управління фінансовими ресурсами, а також підвищити ефективність їх використання.
Особливістю фінансової діяльності підприємства є те, що вона підпорядковується основним цілям і задачам операційної діяльності. Тобто, підприємство може проводити різні види діяльності ,паралельно з операційною, і отримувати прибуток, але головною задачею підприємства є розвиток саме операційної діяльності. Фінансова діяльність направлена на забезпечення росту прибутку, а це досягається за рахунок збільшення обсягів виробництва або зниженням всіх видів витрат (операційних, поточних, одноразових та капітальних). Виходячи з цього, фінансова діяльність підприємства завжди направлена на вирішення задач щодо ефективного використання фінансових ресурсів підприємства.
З метою ефективного функціонування підприємства його фінансова діяльність спрямовується на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, а також дотримання раціонального співвідношення власних і залучених коштів. Саме цим зумовлена необхідність систематичної оцінки фінансового стану підприємства, згідно з якою забезпечується стабільних фінансовий стан підприємства. Оцінка фінансового стану підприємства проводиться за декількома напрямами:
Ш об'єктивна оцінка вартості фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємства, а це в свою чергу зумовлює його плато- і кредитоспроможність;
Ш дослідження джерел формування фінансових ресурсів, а також рівня їх ефективності їх використання з метою пошуку резервів покращання фінансових результатів підприємства;
Дослідження за цими напрямами не можуть проводитись окремо, але на нашу думку доцільно звернути більше уваги на другий напрям дослідження бо він покликаний на виконання функції використання фінансових ресурсів.
Використовуючи різні методики аналізу та оцінки фінансового стану підприємства можна дослідити рентабельність та фінансову стійкість підприємства, забезпеченість підприємства власними коштами, оцінити стан платоспроможності та фінансову стабільність підприємства та ін. Але, на нашу думку, зазначені коефіцієнти мають ряд недоліків:
Ш велика кількість ідентичних за економічним змістом коефіцієнтів, але з різними назвами, що призводить до зайвих та трудомістких розрахунків;
Ш більшість методичних підходів аналізу та оцінки фінансового стану підприємства направлені на розрахунок показників прибутковості продукції, капіталу. Але використовуючи ці методики не можна дати повного аналітичного результату збитковій діяльності;
Ш еталонні значення показників не завжди теоретично і практично співпадають, вони є усередненими і не враховують особливості господарської діяльності в Україні;
Ш використовуючи ці методики аналізу не можна однозначно визначити в якому місті (за номенклатурою), в який час, суму втрат фінансових ресурсів підприємства під час здійснення операційної діяльності. А головне, не можливо відокремити фактори які вплинули на ці втрати і що треба зробити щоб уникнути цих втрат.
Досліджуючи теоретичні джерела, які присвячені підходам і методам аналізу та оцінки фінансового стану підприємства можливо встановити, що методи та підходи зосереджені на визначені рівня збалансованості окремих структурних елементів активів і пасивів підприємства.
А зміст аналізу і оцінки фінансового стану складається з вивчення розміщення і використання засобів виробництва, стану виробничих запасів, залучених та власних джерел формування фінансових ресурсів, забезпеченості обіговими коштами, визначення платоспроможності підприємства. Але, в свою чергу, не приділяється належної уваги підвищенню ефективності виробництва на рівні підприємства, ефективності використання фінансових ресурсів.
Проаналізувавши систему показників аналізу та оцінки фінансового стану підприємства можна зробити висновок, що враховуючи зазначені вище недоліки, діючі методики аналізу та оцінки фінансового стану підприємства не можуть дати об'єктивної, однозначної відповіді на питання про розвиток ефективності використання фінансових ресурсів підприємства.
Надалі, необхідно проводити дослідження спрямовані на вдосконалення методик аналізу та оцінки фінансового стану підприємства в напрямку розробки інструменту, який буде спрямований на зниження капіталомісткості результатів діяльності, що в кінцевому вигляді зможе підвищити ефективність використання фінансових ресурсів, що в свою чергу призведе до зростання прибутку і укріпленню фінансового стану підприємства.
трудовий фінансовий машинобудівний виробничий потужність
2. Організація економічного аналізу на підприємстві
Цілеспрямованість аналітичного дослідження, вагомість його висновків та обґрунтованість пропозицій значною мірою залежать від добору виконавців та організації робіт. Під організацією взагалі розуміють створення злагодженої постійної системи для виконання якихось робіт або досягнення певної кінцевої мети.
Організація аналітичної роботи включає:
Ш розробку загальних засад і порядку проведення аналізу
Ш планування роботи в цілому, окремих її робіт та етапів;
Ш матеріальне, науково-методичне та кадрове забезпеченні
Ш загальне керівництво;
Ш прийом виконаних аналітичних робіт, порядок їх оформлення;
Ш контроль за впровадженням у виробництво розроблені заходів з метою поліпшення діяльності підприємства.
Аналітична робота підприємства розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи на підприємстві та план (програму) конкретних аналітичних робіт. Загальний план роботи складається на рік з розбивкою за кварталами. У плані зазначаються розділи господарської діяльності та об'єкти, що мають вивчатися, періодичність і терміни проведення робіт, відповідальні технічні виконавці, технічні засоби та джерела інформації, потрібні для здійснення аналізу.
У планах окремих робіт, які складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи, передбачаються об'єкти етапи аналізу, терміни виконання й завдання робіт тощо.
Організація проведення окремих аналітичних робіт включають такі питання:
Ш призначення керівника роботи;
Ш підбір кваліфікованих виконавців;
Ш складання плану роботи;
Ш забезпечення необхідним інструктивним матеріалом;
Ш забезпечення технічними та іншими засобами;
Ш контроль роботи та реалізація пропозицій аналітиків;
Ш інші.
Організаційні питання можуть вирішуватися по-різному залежно від того, стосується це проведення аналітичних робіт працівниками підприємства та для власних потреб його колективу чи це пов'язано з вивченням діяльності підприємства сторонніми контролюючими установами. Це може обумовлювати зміни термінів і виконавців, а й змісту програми що використовується. Якщо аналіз виконують сторонні організації, то аналітиками можуть бути аудитори, працівники банків та наукових установ, відомчі ревізори та інші працівники контролюючих організацій. Аналіз проводять економічні підрозділи підприємства, але до виконання аналітичних робіт залучаються також працівники технічних, технологічних та інших служб.
Програмою аналізу може виступати розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчати, а також комплект таблиць, обов'язковий до опрацювання під час аналізу. Однак, треба мати на увазі, що старанне складання програми аналізу забезпечує необхідну зібраність і повноту проведення аналітичного дослідження. При цьому виключаються пропуск окремих питань та гаяння часу на вивчення другорядних або зайвих проблем. Визначаючи зміст аналітичної роботи і терміни її проведення, треба враховувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збору й опрацювання іншої інформації і, нарешті, часу, який потрібний для виконання окремих етапів робіт.
Рекомендується вирізняти три головні етапи: попередній, основний та заключний. На попередньому етапі здійснюється загальне ознайомлення із станом справ, визначається ступінь виконання плану за основними показниками, робиться попередня оцінка роботи або стану справ. На цьому етапі також складається докладна програма аналізу, готуються макети таблиць, збирається й перевіряється головна інформація, визначаються виконавці та вирішуються інші організаційні питання. Основний етап передбачає заповнення усіх таблиць, вивчення і опрацювання необхідної додаткової інформації, визначення Факторів і виконання розрахунків їх впливу на зміну величини показників, пошук резервів. З окремих питань, які вивчено, роблять оцінки і підраховують резерви виробництва.
На заключному етапі узагальнюються наслідки аналізу і підраховуються зведені резерви виробництва, дається заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства; розробляються конструктивні заходи з метою поліпшення роботи та використанні знайдених резервів виробництва. Із цих трьох етапів найбільш тривалим і трудомістким є другий. Але терміни проведення аналізу залежать від затвердженої програми, вміння використовувати готові аналітичні матеріали, що є в справах підприємства (акти ревізій та перевірок, накази, виробниче листування тощо). Однак при цьому слід завжди критично оцінювати матеріали, що залучаються, вміло відрізняти об'єктивні показники від суб'єктивного, тенденційного їх тлумачення.
Зібрані під час аналізу матеріали, заповнені таблиці, розрахунки впливу факторів і резервів на останньому етапі узагальнюють та письмово оформляють у вигляді довідок, актів, аналітичних та доповідних записок, пояснювальних записок до звітів. Працівники зовнішніх установ полюбляють оформлювати наслідки аналізу у вигляді висновку.
Самостійним або додатковим документом, у якому відображаються наслідки аналізу і необхідні заходи для впровадження у виробництво, є проект наказу. Цей документ, якщо він скріплюється підписом керівника підприємства, має обов'язковий характер для виконання запропонованих аналітиком заходів. За виконанням заходів слід установлювати дійовий і повсякденний контроль, інакше одні й ті самі недоліки в роботі будуть знов повторюватися в наступних матеріалах перевірок і аналітичних висновках.
Обов'язковою умовою стійкого виробничого процесу є своєчасне і повне забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. Цими питаннями на підприємстві займається спеціальний підрозділ -- відділ матеріально-технічного постачання, складські й транспортні служби. Значну увагу приділяють цьому плановий і технічний відділи, головні адміністратори підприємства. У процесі аналізу необхідно дати оцінку, наскільки підприємство було в цілому забезпечене необхідними основними й допоміжними матеріалами, комплектуючими виробами, паливом та електроенергією тощо. Слід з'ясувати причини і визначити винних осіб, якщо у будь-яких позиціях викривалися факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва. Однією з причин може бути недбале складання плану постачання, внаслідок чого мають місце пропуски потрібних матеріалів, а отже, не робляться відповідні замовлення постачальникам. Водночас допускаються прорахунки в обсягах потреби і термінах постачання. За допомогою аналізу слід з'ясувати, де провина постачальників матеріалів, а де недогляд якогось працівника підприємства.
Після цього треба проаналізувати якість придбаних матеріалів, комплектність постачання і дотримання передбачених угодами термінів виробництва та ритму. Треба взяти до уваги, що повне та якісне постачання значною мірою залежить від своєчасності укладання договорів і старанного відпрацювання всіх умов і зобов'язань. Це дає змогу уникнути багатьох непорозумінь і прикростей. Вибір постачальників і перехід на довгостроковий характер співробітництва з найбільш відповідальними і надійними є також важливим фактором нормального забезпечення підприємства матеріальними ресурсами. Мета аналізу -- показати, як на підприємстві налагоджено контроль за виконанням договірних умов постачальниками, які заходи вживались у разі затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує підприємство на ті чи інші відхилення.
Певним показником у цій справі можуть бути суми штрафних санкцій, які подало підприємство своїм постачальникам для покриття збитків внаслідок порушень постачання. Доречно вивчити і "коефіцієнт корисної дії" цих санкцій, якість юридичного обґрунтування і супроводження. Взагалі юридичний бік процесу постачання, юридична підтримання договірних стосунків -- дуже важлива справа, яка потребує окремої оцінки при аналізі.
Певна неритмічність, а також недопостачання можуть бути повністі або частково нейтралізовані за допомогою складських запасі матеріалів та інших ресурсів. Отже, такі запаси виконують функцію амортизатора в постачанні. При аналізі дається оцінка загальної величини складських запасів, динаміки їх залишків, комплектності, наявності непотрібних і зіпсованих матеріалів та сировини. Як критерій при аналізі використовують нормативи, що розраховуються за групами і окремими видами матеріалів або сировини. Нормативі мають не тільки грошове, а й натуральне (дні запасу) вираження.
Незаповнення нормативів може спричинити неритмічність виробництва, навіть його тимчасові зупинки. Зайві запаси, або понаднормативні залишки, також небажані, оскільки потребують додаткових приміщень і фінансових ресурсів.
Основними причинами відхилень від нормативів є:
Ш зміна суми вступних складських запасів для виробництва;
Ш відхилення, пов'язані з надходженням ресурсів на підприємство;
Ш зміна обсягів випуску продукції.
Ш зміна норм витрат ресурсів на виробництво окремих видів, продукції;
Ш асортиментно-структурні зрушення у виробництві;
Ш недоліки в плануванні, обліку і зберіганні сировини й матеріалів;
Ш прорахунки в обчисленні нормативів тощо.
Аналіз завершують розробкою заходів щодо оптимізації рівня складських запасів, поліпшення стану їх зберігання і ліквідації понаднормативних запасів. Недоліки в постачанні, зменшення обсягів матеріалів у поточних запасах можуть до певної міри компенсуватися економією їх у процесі виробництва. І навпаки, перевитрати матеріальних ресурсів та їх використання не за прямим призначенням спричиняють невиконання плану виробництва продукції при у цілому задовільному матеріальному постачанні. Аналіз використання матеріалів здійснюється за допомогою узагальнюючих показників матеріаломісткості або зворотного до нього показника матеріаловіддачі. Ці показники можна розрахувати в цілому для всієї товарної продукції, а також для окремих виробів. Слід вивчити зміну цього показника в динаміці та в порівнянні з іншими підприємствами, врахувати галузеві особливості формування витрат. І нарешті, концентрують увагу на пошуків причин зміни цих показників і можливих резервів економії. В процесі аналізу використовують як допоміжні показники рівня відходів і браку продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат матеріалів, палива, енергії на окремі вироби. Аналіз виконання норм витрат матеріалів та інших ресурсів є безперечно головним питанням цієї теми. Досліджуючи зміну норм витрат матеріальних ресурсів, слід урахувати, що основними причинами, які зумовлюють поступове їх зниження, є:
а) конструктивне поліпшення виробів, у тому числі спрощення;
б) вдосконалення технології виробництва;
в) повторне використання відходів виробництва;
г) коригування рецептур;
ґ) зменшення частки кінцевого браку продукції;
д) зміна якості матеріалів (сировини), що споживається, а також продукції, що виробляється;
е) інші.
Під час аналізу слід оцінити обґрунтованість норм, своєчасність їх перегляду. Сучасне нормативне господарство -- важлива умова для ощадливого використання ресурсів. Тому прискіпливий аналіз якості норм і засад їх формування дає змогу запобігти зайвим затратам ресурсів І тим самим істотно поліпшує ефективність роботи підприємства.
При проведенні аналізу дуже часто зустрічаються факти заміни матеріалів. Заміну здійснюють з метою здешевлення собівартості продукції, підвищення надійності виробів, поліпшення їх зовнішнього вигляду тощо. Проте у переважній більшості випадків мають місце так звані вимушені заміни, які, до речі, не завжди санкціонуються вищим керівництвом. Вони або зумовлені відсутністю деяких матеріалів взагалі чи у певний період, або викликані потребою здешевлення виробництва за будь-яку ціну. Такі заміни мають імпульсивний характер і недостатньо обґрунтовані, внаслідок чого найчастіше шкодять виробництву -- погіршують якість виробів, а отже, репутацію фірми. Тому при великій кількості замін матеріалів слід у цілому негативно оцінювати такий стан використання ресурсів, зокрема організації й управління на підприємстві.
Аналіз може виявити випадки, коли деякі допоміжні матеріали зовсім не використовують у процесі виробництва. Причинами такого явища можуть бути недостача цих матеріалів або суттєвий брак часу під час виробництва. Якщо всі перелічені вище заходи не дають змоги виробити необхідну кількість продукції через недостачу основних матеріалів, підприємство переходить на випуск тих виробів, для яких є достатньо матеріальних ресурсів на складі. Так виникають асортиментно-структурні порушення у випуску продукції, і їх слід відносити до категорії вимушених. Проте на підприємствах іноді трапляються такі випадки, коли ці зрушення викликані зовсім іншими причинами, однак маскуються під недостачу матеріалів і незадовільне постачання. Це потребує від аналітиків особливої пильності та об'єктивності. Слід також додати, що останні порушення у випуску продукції штучно ускладнюють роботу відділу матеріально-технічного постачання. За вимогою адміністрації робітники відділу, залишивши на деякий час планову роботу, починають "вишукувати" додаткові незамовлені матеріали, а в цей час основний процес постачання здійснюється без належного контролю.
3. Аналіз ресурсів підприємства «Авто»
3.1 Характеристика умовного машинобудівного підприємства «Авто»
Аналіз і оцінки складу, структури і використання основних фондів роздивимось на прикладі умовного машинобудівного підприємства «Авто».
Баланс підприємства «Авто» на 01.01.2010 р.
Актив |
Сума |
|
1. Фінансові активи всього в тому числі: - основні фонди - амортизаційні відрахування - нематеріальні активи - інше майно |
11060 14800 4740 --- 1000 |
|
2. Поточні активи всього в тому числі: - гроші на р/р - цінні папери - дебіторська заборгованість - запаси продукції - запаси матеріалів і НЗВ - виплати наступних періодів |
12200 1300 1700 2100 1500 5200 400 |
|
Всього активів |
23260 |
|
Пасив |
Сума |
|
1. Власний капітал |
Подобные документы
Економічна сутність, склад і структура основних фондів. Основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства. Види і чинники формування його виробничої потужності. Шляхи підвищення ефективності її використання. Оцінка основних виробничих фондів.
курсовая работа [147,5 K], добавлен 08.04.2014Структура довгострокових активів. Методика аналізу технічного рівня розвитку підприємства. Основні фонди, їх визначення, оцінка технічного стану, руху та ефективності використання. Аналіз використання виробничої потужності та технологічного обладнання.
реферат [59,3 K], добавлен 28.09.2009Показники ефективності розвитку машинобудівної галузі, індекси обсягу промислової продукції. Аналіз виробничої потужності підприємства, собівартість продукції, використання основних фондів. Заходи по підвищенню ефективності і рентабельності виробництва.
курсовая работа [130,8 K], добавлен 08.10.2010Сутність основних фондів торгівельного підприємства, поняття їх руху та управління рухом. Аналіз наявності, складу та стану основних фондів торгівельного підприємства "Барс". Дослідження інтенсивності їх відновлення і оцінка ефективності їх використання.
курсовая работа [3,6 M], добавлен 11.07.2010- Підвищення економічної ефективності використання основних фондів операційної діяльності підприємства
Поняття, оцінка та склад основних фондів торговельного підприємства. Оцінка та відтворення основних фондів торговельного підприємства. Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства. Завдання управління основними фонд
курсовая работа [223,0 K], добавлен 26.10.2004 Визначення показників виконання річної виробничої програми підприємства. Аналіз економічних результатів діяльності підприємства, ефективності використання ресурсного потенціалу. Вартісна оцінка основних виробничих та оборотних фондів підприємства.
курсовая работа [494,3 K], добавлен 14.04.2019Основні напрямки підвищення ефективності використання основних виробничих фондів. Аналіз забезпеченості підприємства ОВФ і аналіз ефективності їх використання. Характеристика системи управління охороною праці, як підсистеми загальної системи управління.
курсовая работа [116,5 K], добавлен 11.09.2010Загальна структура підприємства. Оборотні фонди підприємства. Поняття, основні складові елементи оборотних фондів підприємства. Нормування оборотних фондів ресторану. Основні шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.
контрольная работа [41,6 K], добавлен 06.06.2016Економічний зміст та класифікація запасів підприємства. Організаційно-інформаційна модель аналізу запасів. Методика аналізу матеріальних ресурсів та ефективності їх використання на прикладі базового підприємства Добротвірської ТЕС ВАТ "Західенерго".
курсовая работа [238,8 K], добавлен 22.02.2011Основи аналізу ліквідності підприємства. Сутність та завдання аналізу ліквідності підприємства. Аналіз ліквідності підприємства. Аналіз ефективності використання основного та оборотного капіталу підприємства. Аналіз фінансової стійкості підприємства.
курсовая работа [123,3 K], добавлен 07.07.2008