Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівновага ринку праці та теоретичні моделі безробіття

ПЛАН

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ
• 1.1 Поняття ринку праці та його складові
• 1.2 Типізація ринку праці
• 1.3 Сегментація ринку праці за всіма ознаками
• РОЗДІЛ 2. МАКРОЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА НАСЛІДКИ ЯВИЩА БЕЗРОБІТТЯ
• 2.1 Поняття безробіття, його галузевий та регіональний розріз
• 2.2 Соціально-економічні наслідки безробіття
• 2.3 Поточні проблеми зайнятості в Україні
• РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ БЕЗРОБІТНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ДОДАТКИ
• ринок праця безробіття україна

ВСТУП

Довгострокова стратегія радикального і масштабного реформування економіки України зумовлює необхідність використання адекватних ринковим умовам механізмів залучення людини до системи факторів виробництва і реалізації її соціально-економічних можливостей в економічній діяльності.

Дуже важлива роль у вирішенні цієї проблеми належить збереженню і розвитку трудового потенціалу як основи соціально-економічного поступу і формування такої зайнятості, що швидко реагує на динаміку соціально-економічних трансформацій у країні та її регіонах.

Водночас доводиться констатувати, що на сьогодні колосальний розрив між цілями і можливостями здійснення ринкових перетворень не дає змоги повноцінно використовувати трудовий потенціал на основі створення оптимальних умов для формування ефективної моделі зайнятості і відтворення робочої сили.

У зв'язку з цим можна стверджувати, що актуальність даного дослідження визначається широким спектром досі невирішених науково-теоретичних та практичних завдань щодо корінного реформування існуючих та запровадження принципово нових механізмів формування, збереження і розвитку трудового потенціалу та способів досягнення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості. У контексті обставин, які склалися в Україні, можна стверджувати, що суть завдання полягає у пошуку ефективних форм, важелів і методів вирішення соціально-економічних суперечностей, що виникли і виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання трудового потенціалу, розробки нової концепції зайнятості населення на основі використання досвіду посттоталітарних східноєвропейських та пострадянських країн, формування ефективнішого механізму регулювання соціально-трудових відносин.

Головна мета роботи полягає в тому, щоб у контексті сучасних трансформаційних процесів виявити закономірності, тенденції, пріоритетні напрямки й особливості збереження і розвитку трудового потенціалу, а також на цій основі розробити пропозиції щодо зайнятості населення і відтворення робочої сили та визначити ефективні механізми їх реалізації.

Досягнення мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

? розкрити специфіку і особливості відтворення трудового потенціалу в економіці перехідного періоду;

? проаналізувати концепції зайнятості з метою з'ясування тих кількісних і якісних змін, що відбуваються у процесі її ринкового формування;

? розкрити конкретні напрями впливу умов відтворення трудового потенціалу на формування зайнятості населення в умовах макроекономічних деформацій;

? дослідити суті й ролі діючого в Україні порядку формування зайнятості працездатного населення;

? проаналізувати сучасні показники рівня зайнятості населення в Україні та вплив на них структурних змін в економіці;

? виявити конкретні причини існуючого безробіття в Україні, його особливості, динаміку та нові тенденції у складі безробітних;

? оцінити чинний в Україні механізм державного регулювання зайнятості населення;

? розробити рекомендації та перспективні напрямки, які сприяють проведенню ефективної політики зайнятості в Україні.

Об'єктом дослідження є ринок праці як сукупність сутнісних і потенціальних можливостей населення України до мотивованих продуктивних видів діяльності, а також як економічна модель.

Предметом дослідження є закономірності та особливості формування рівноваги на ринку праці та механізм подолання безробіття.

Методологічною основною курсової роботи є багатоманітний спектр методів, що властиві водночас емпіричному і теоретичному рівням наукового пізнання (спостереження, абстрагування, методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, історичний та логічний), а також характерні тільки для теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, теоретичне моделювання, формалізації тощо).

Відповідно в основу дослідження зайнятості населення і відтворення робочої сили покладено системний аналіз, логіка застосування якого пов'язана з необхідністю використання підходу, що дає змогу вивчати об'єкт дослідження загальнонаукових методологічних принципів системності у рамках розвитку і взаємодії всіх його структурних елементів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ

1.1 Поняття ринку праці та його складові

Одним з основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок взагалі - це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів та послуг, форма зв'язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об'єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Відповідно ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем, це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці, і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Сюди відносяться проблеми оплати і умов, обсягу й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічно активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця - працівниками та створює умови для функціонування економіки [7].

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці. Частини цих множин, що не перетинаються, складають поточний ринок праці.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити, працівники, які намагаються змінити місце роботи, особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час [9].

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні ( вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною є приховане безробіття. Поточний попит (ПП.) визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або виконання разових робіт.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці - це його кон'юнктура. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є загальний стан економіки, галузева структура народного господарства, рівень науково-технічного розвитку країни, рівень життя населення, загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо), стан соціальної та виробничої інфраструктури та ін.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці:

? трудодефіцитна - якщо попит перевищує пропозицію.

? трудонадлишкова - якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української економіки.

? рівноважна - коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти.

Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг [11]. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу.

1. На звичайному ринку купівля товару означає перехід права власності на нього від продавця до покупця. Купівля праці роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власником результатів праці, оскільки остання проявляється лише в результатах.

2. На ринку матеріальної продукції контакти між продавцями і покупцями короткі і знеособлені. Угоди ж що складаються на ринку праці, означають початок тривалих взаємовідносин роботодавця і найманого працівника.

3. Своєрідність відносин, що виникають на ринку праці, викликає необхідність чіткої і детальної регламентації різних аспектів діяльності його агентів. Тому цей ринок дуже насичений різноманітними інституціональними структурами особливого роду. До них передусім належать:

? система трудового законодавства, що регламентує умови найму, використання, оплати праці, звільнення працівників,

? державна служба зайнятості,

? профспілки різного рівня як представники інтересів найманих працівників і спілки роботодавців як виразники їхніх інтересів,

? державні програми в галузі праці й зайнятості.

4. На ринку праці важливішими, ніж на інших ринках, є не грошові аспекти угоди. До них перед усім належать зміст і умови праці, гарантії зайнятості, перспективи професійного розвитку і службового прасування, мікроклімат в колективі, територіальне місцезнаходження підприємства та ін. Дуже часто на ринку праці не грошові аспекти угоди стають важливішими, ніж розмір заробітків. Якщо є можливість вибору, сучасний працівник все частіше відмовляється від нецікавої, безперспективної, а тім більше шкідливої роботи, навіть за умови її вищої оплати.

5. Угоди, що укладаються на ринку праці, відрізняються від угод на інших ринках величезною різноманітністю. Кожен працівник по-своєму унікальний, якщо навіть формальні ознаки якості робочої сили (професія, спеціальність, кваліфікація, стаж тощо) однакові, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом. Кожне робоче місце теж якоюсь мірою відрізняється від інших і має особливі вимоги до працівників. Більше того, найчастіше унікальність робочого місця і особливо працівника розпізнається не в момент укладання угоди, а вже пізніше, в процесі праці. Тому угоду на ринку праці слід розглядати швидше не як короткий акт, а як тривалий процес.

Світова економічна думка називає різні об'єкти купівлі-продажу цього товару, який є єдиним творцем продуктів. Найпоширеніші три точки зору. Згідно з першою таким об'єктом купівлі-продажу є праця, згідно з другою -- робоча сила, згідно з третьою -- послуги праці або робочої сили [12].

Уперше працю об'єктом купівлі-продажу назвав У.Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, величина якої (зарплата) визначається необхідними для існування робітника засобами (їх мінімумом).

Як об'єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі сучасні західні економісти (німецький економіст М.Гертнер, англійський економіст Дж.Хікс та інші).

Таку точку зору найбільш послідовно заперечував Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця -- це процес свідомої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних, розумових і організаторських здібностей, або робочу силу.

Праця є функцією товару робоча сила, і ці категорії не слід ототожнювати. Капіталіст купує в робітника -- власника робочої сили -- тимчасове розпорядження нею. По-друге, купівля-продаж праці вступає у суперечність із законом вартості, не дає змоги розкрити джерело вартості й додаткової вартості.

Наукові здогади про таке джерело знаходимо вже у праці У.Петті. Визнаючи зарплату мінімумом засобів до існування, він дійшов висновку, що у вигляді зарплати робітник отримує лише частину вартості, яку він створив. Такого ж погляду дотримувався й А.Сміт, коли стверджував, що із створеної працею робітника вартості йому дістається у вигляді заробітної плати лише певна її частка.

Слід зауважити, що з таким розумінням проблеми у його праці поєднується інша точка зору, згідно з якою джерелом доходу капіталіста є його діяльність і ризик.

Двоїстість поглядів на це питання була характерна й для Д.Рікардо. Він не вбачав різниці між робочою силою і працею як її функцією. Правильно визначаючи вартість товару працею, Рікардо водночас вважав, що робітник продає капіталістові працю. Але в такому разі він повинен би отримувати повний еквівалент своєї праці (відповідно до вимог закону вартості), який дорівнює всій створеній робітником вартості.

Оскільки Д.Рікардо знав, що такого еквівалента робітник не отримує, то джерелом прибутку він називав нееквівалентний обмін, тобто він не дотримувався вимог закону вартості.

М.Туган-Барановський вважав трактування заробітної плати як ціни товару робоча сила помилковим, оскільки робочу силу, по-перше, не можна відчужувати від робітника (а отже, й продавати); по-друге, вона є не об'єктом, а суб'єктом господарства, по-третє, він підкреслював тавтологію у визначенні вартості робочої сили суспільне необхідними витратами її виробництва [9].

Якщо брати до уваги перший аргумент ученого, то ще більшою мірою не можна відчужувати (а отже, й продавати) працю. Маркс також вважав тавтологічним визначення вартості праці суспільне необхідними витратами.

Позиція М.Тугана-Барановського виявилася дещо непослідовною, оскільки він вживав поняття "робоча сила". "Класовий антагонізм продавців та покупців робочої сили, -- зазначав учений, -- запозичений у самому єстві найманої праці і тому зникнути ніколи не може". Водночас він стверджував про продаж трудової послуги і праці. На його думку, капіталіст привласнює безоплатно лишок робочого часу робітника, об'єктом купівлі-продажу залишаються послуги праці.

Певна теоретико-методологічна нечіткість попередніх точок зору зумовила появу ще однієї концепції. Згідно з нею товаром є не робоча сила, а послуги, які надає ця робоча сила, або послуги праці. П.Самуельсон з цього приводу зазначав, що люди за певну ціну "здають свої послуги в оренду", а заробітна плата є формою доходу, ціною одного з факторів виробництва. Іншими формами доходу він називає прибуток, ренту, позичковий відсоток. Проте послуги, як уже зазначалося, є корисними не як річ, а як діяльність, отже, вони також не можуть відокремлюватися від працівників.

Конкретизуючи своє розуміння продажу робочої сили капіталістові, Маркс зазначав, що капіталіст купує не що інше як тимчасове розпорядження робочою силою. Категорія "розпорядження" є однією з вузлових категорій права (поряд з поняттями "володіння", "користування"), юридичної власності.

Тому не випадково Маркс підкреслював у "Капіталі", що процес купівлі-продажу робочої сили у сфері обміну здійснюється лише юридичне. При цьому найманий робітник не відмовляється від права власності на свою робочу силу, а вступає з капіталістом у договір як юридичне вільна людина. Логічним продовженням цієї точки зору у працях деяких сучасних західних економістів є твердження про наявність ринку трудових контрактів.

Якщо процес купівлі-продажу робочої сили розглядати в юридичному аспекті, то правомірно визнавати й наявність ринку праці. Ця категорія менш містка (порівняно з ринком робочої сили), вона виражає відносини юридичної власності між найманими працівниками, підприємцями і державою (опосередковано) з приводу умов праці робочої сили, її використання та оплати (неповної) результатів такої праці. Ринок робочої сили -- більш містка категорія, оскільки, по-перше, складається не лише з працюючих найманих працівників, а й тих, хто активно шукає роботу; по-друге, до неї входять не лише часткова оплата праці, а й низка статей, пов'язаних з оплатою невідпрацьованого робочого часу (відпустка, вартість професійного навчання, виплати підприємців на соціальне забезпечення тощо). Наймісткішою категорією з погляду об'єктів, пов'язаних з робочою силою, є трудові ресурси. Це зумовлено тим, що вони складаються не лише з економічно активного населення, яке шукає роботу і зайняте працею, а й трудового потенціалу, репрезентованого випускникам навчальних закладів, і частини зайнятих у домашньому господарстві [11].

З трьох наведених точок зору найнелогічнішою є та, згідно з якою купують-продають працю. Хоча робочу силу не можна відокремлювати від людини, виділення цієї категорії цілком правомірне при розгляді людини економічної.

1.2 Типізація ринку праці

Ринок праці більшою мірою, ніж інші ринки реагує на вплив інституційних факторів, що зумовлює його структуру та механізм функціонування (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Суб'єктно-об'єктна структура ринку праці

Суб'єктами ринку праці є наймані працівники як власники, носії та продавці товару "робоча сила" і роботодавці як її покупці.

Об'єкт купівлі-продажу -- робоча сила є специфічним товаром, який:

? не відчужується від власника в процесі купівлі-продажу, оскільки є іманентною властивістю свого носія;

? не знищується в процесі його використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання життєвих благ;

? кількісно та якісно не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів;

? оплачується роботодавцями після його використання протягом певного часу;

? потребує юридичного оформлення умов свого використання, яке здійснюється у формі трудового договору (контракту).

Поряд із загальним інституційним середовищем ринок праці зазнає значного впливу специфічних інститутів: профспілкового руху, методів та ступеня участі держави у регулюванні трудових відносин, традицій соціального партнерства, що історично склалися в країні. Це певним чином позначається і на механізмі встановлення рівноваги на ринку праці.

Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною -- заробітною платою.

Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших детермінант:

? чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси;

? можливості певної взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін на них;

? продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару.

Названі детермінанти впливають на процес формування попиту на робочу силу.

Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер.

На формування пропозиції робочої сили впливають:

? чисельність населення, його вікова і статева структура, міграційна активність;

? професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили;

? вартість засобів існування, необхідних для забезпечення працездатності людини, та задоволення потреб непрацюючих членів сім'ї;

? рівень і якість життя;

? мотивація до праці;

? звички, традиції, культура, релігія;

? державне регулювання ринку праці і вплив профспілок.

Величина пропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, на відміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер.

Основним регулюючим інструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринкова ціна заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робочої сили. Водночас вона відображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками [5].

Разом з тим, заробітна плата займає особливе місце в ціновому ряду. Нині вона розглядається як дохід, величина якого не повинна опускатися нижче рівня, за яким втрачається гідність праці.

Тому заробітна плата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а, навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Така особливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої сили як специфічного товару.

Специфіка ринку праці виявляється у його функціональному навантаженні.

Ринок праці:

? оцінює робочу силу як ресурс для суспільного виробництва;

? інформує своїх суб'єктів про необхідність коригування їхніх рішень;

? гарантує покриття суспільно-корисних витрат робочої сили;

? стимулює кількісно-якісне її зростання й ефективне використання;

? регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат;

? узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній.

Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість -- явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних. Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

1.3 Сегментація ринку праці за всіма ознаками

Сегментація ринку праці означає наявність в його складі чітко окреслених підсистем, які хоча і розвиваються за загальними законами, мають свою специфіку. Ця специфіка виявляється в особливостях пропозиції робочої сили, попиту на неї, умовах купівлі-продажу тощо. Сегменти характеризуються різним ступенем стабільності в часі, різним впливом окремих факторів на попит та пропозицію робочої сили, різним ступенем конкуренції в межах одного і того ж сегменту та між різними сегментами, певними обмеженнями обміну руху робочої сили і робочих місць між сегментами, нарешті -- соціальними особливостями суб'єктів ринкової економіки.

Одночасно ринок може бути сегментований за різними ознаками, наприклад, існують сегменти за ознаками кваліфікації -- кваліфікованої і некваліфікованої праці; за галузевими ознаками -- індустріальний, сільськогосподарський та сфера обслуговування. Слід підкреслити, що межі між виділеними сегментами, як правило, є досить умовними і рухомими. Кожний сегмент являє собою підсистему, яка динамічно розвивається, і відповідно окремі елементи можуть переходити з одного стану до іншого.

Сучасний ринок праці в Україні є неоднорідним. Від являє собою багатошарову структуру, яка об'єднує зареєстровані та незареєстровані, в тому числі приховані частини.

Так, сегментація за кваліфікаційними ознаками передбачає виділення принаймні п'яти сегментів, які розрізняються за якістю пропозиції робочої сили та попиту на неї:

? відносно нечисленна, але стабільна група висококваліфіковані них керівників та управлінців;

? кадрові робітники та службовці;

? працівники тих галузей обробної промисловості, які безпосередньо втягнуті в процеси структурної перебудови і спаду виробництва;

? працівники трудомістких галузей (переважно сфери послуг);

? соціальне уразливі економічно активні особи -- молодь, яка вперше виходить на ринок праці, особи передпенсійного та пенсійного віку, інваліди, жінки з малолітніми дітьми тощо [7].

Фахівці Міжнародної організації праці пропонують інше групування, яке спирається на вид роботи, що виконується, і кваліфікація (табл. 1.1, Додаток А). При цьому робота визначається як сукупність задач і обов'язків, що виконується однією особою, а кваліфікація визначається як спроможність працівника виконувати конкретні задачі та обов'язки в межах даного виду діяльності.

Таблиця 1.1. Сегментація ринку праці України за кваліфікаційними ознаками відповідно до стандартів МОП, 2009 рік [15]

Кваліфікаційні групи	Питома вага сегменту, %
	у національному ринку праці	у міському ринку праці	у сільському ринку праці
1	2	3	4
Законодавці, вищі державні службовці, керівники	7,1	8,4	4-0
Професіонали	13,0	15,2	8,1
Фахівці	15,7	18,0	10,3
Технічні службовці	4,1	4,5	3,1
Робітники сфери обслуговування таторгівлі	10,9	12,3	7,5
Кваліфіковані робітники сільського господарства, риборозведення та рибальства	3,1	0,8	8,6
Кваліфіковані робітники з інструментом	13,4	15,4	8,8
Оператори та складальники устаткування і машин	15,8	14,8	18,1
Найпростіші професії	16,9	10,6	31,5

Як і слід було очікувати, сільський ринок праці характеризується більшою питомою вагою сегментів з низькою кваліфікацією, особливо це стосується найпростіших професій, тобто робочих місць, які потребують низькокваліфікованої або некваліфікованої робочої сили.

Важливою для аналізу та регулювання ринку праці є галузева сегментація (Додаток Б). Перехідний процес викликав значні зміни в структурі зайнятості за секторами та галузями економіки. В більшості країн найбільш помітне скорочення зайнятості спостерігалось в промисловості. За винятком Угорщини, Чехії та Естонії, втрата робочих місць в промисловості значно перевищувала будь-який інший сектор. В країнах СНД таке скорочення виглядало б ще більш вражаючим, якби належним чином були враховані особи, що перебувають в адміністративних відпустках або працюють на умовах скороченого робочого режиму.

Більше всього в умовах економічної кризи постраждали галузі з високою доданою вартістю (машинобудування, легка промисловість). Добувні галузі (за винятком вугільної), металургія, енергетика і харчова промисловість пережили менш глибокий і менш тривалий спад. В більшості країн регіону частка добувних галузей в зайнятості збільшилась. Проте в окремих країнах -- переважно Центральної Європи -- завдяки прямим іноземним інвестиціям та виконанню замовлень фірм з економічно розвинених країнах, які вирішили скористатися дешевою і кваліфікованою місцевою робочою силою, почалося зростання попиту на робочу силу і в галузях з високою доданою вартістю.

Роль сільськогосподарського сектору в розвиткові ринку праці країн перехідної економіки має суперечливий характер. В тих країнах, де криза змінилась економічним зростанням і зріс попит на робочу силу в несільськогосподарських секторах (це -- передусім країни Центральної Європи та Естонія), частка згаданого сектору швидко скорочується. Єдиний виняток становить Польща, де сільське господарство базується на невеликих низькопродуктивних сімейних фермах, які отримують істотні державні субсидії і захист від конкуренції імпортної продукції. Відповідно в цьому секторі зберігається високий попит на робочу силу, і сільське населення досить часто орієнтується саме на нього.

В інших країнах сільське господарство перетворилось на буфер від безробіття -- виробництво на присадибних ділянках стало основним джерелом доходу для сільських мешканців, позбавлених доступу до роботи на великих сільськогосподарський підприємствах або в інших секторах економіки. В цих країнах частка сільськогосподарського сектору в національному ринку праці збільшилась, а подекуди зросла і абсолютна чисельність зайнятих.

На відміну від цих тенденцій в країнах СНД істотного збільшення попиту на робочу силу з боку сфери послуг не відбулось, за винятком хіба що державного управління та фінансів. Однак слід підкреслити, що значна частина послуг надається без реєстрації. Негативно вплинуло на розвиток цього сектору зниження платоспроможного попиту населення, яке не в змозі оплачувати значну частину споживчих послуг. Саме це стало основною причиною скорочення значущості сфери послуг в Україні, при чому слід підкреслити, що основне зниження відбулося за рахунок суто обслуговуючих галузей. Попит на робочу силу з боку освіти та охорони здоров'я практично не змінився.

РОЗДІЛ 2. МАКРОЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА НАСЛІДКИ ЯВИЩА БЕЗРОБІТТЯ

2.1 Поняття безробіття, його галузевий та регіональний розріз

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість населення" законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Аналіз причин виникнення безробіття дає багато економічних шкіл. Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина ХІХ століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає, чи хоча б зменшується, незважаючи на те що ріст капіталу відбувається ще більш високими темпами [7].

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить безробіття постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади змінюють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тому, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову - безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвинутому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вона перетворилася в інвестиції необхідно мати визначений рівень так названого ефективного попиту, споживчого й інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття [9].

Цікаве трактування безробіття видатного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати здатне стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

Функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону [9]. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою [11].

Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці.

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що Інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Запровадження системи соціального захисту безробітних, надання їм "щедрої" допомоги на відносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що максимально відповідає його настановам. Фактично високий рівень інституційного безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки.

Слід підкреслити, що на відміну від інших видів, Інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане з виплатами соціальної допомоги [15].

Окремою частиною інституційного безробіття є реєстрація в службах зайнятості осіб, які реально не пропонують свою робочу силу на ринку праці і не потребують допомоги в працевлаштуванні, але потребують відповідної довідки для отримання інших видів соціальної допомоги. Це може бути допомога на дітей, на оплату різних послуг (житлово-комунальних, медичних, навчальних тощо).

Аналіз ситуації в Україні доводить наявність зв'язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це -- запровадження Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива. Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі -- з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не е безробітними, почали реєструватись.

Цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М. Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким "рівнем безробіття, Що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці".

Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4-5%, Північної Америки -- 6,5-7%. При цьому протягом другої половини XX сторіччя в зв'язку із глобалізацією економіки і формуванням транснаціональних ринків праці, із поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили, із посиленням соціального захисту безробітних, із зростанням динамічності економіки в цілому помітно зростає і природна норма безробіття.

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.

На відміну від природного безробіття, що як правило, е певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця [12]. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу.

Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства [17].

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил.

Хоча структурне безробіття є практично неминучим супутником динамічної економіки, воно є досить хворобливим. Його розвиток примушує досить великі соціальні, професійні групи (причому практично повністю) змінювати спосіб життя, часто й місце проживання. Тому офіційні гарантії постраждалим від структурного безробіття звичайно є одним з центральних компонентів державної політики зайнятості. В тих країнах, де проблема структурного безробіття є особливо гострою, створюються спеціальні агентства, орієнтовані на визначені професійні групи населення. Так, наприклад, в Англії поряд зі службою зайнятості, що надає допомогу всьому населенню, існує спеціальна державна служба, чия увага концентрується виключно на допомозі шахтарям. Здійснюються спроби надавати дієву допомогу цим групам саме в працевлаштуванні на основі їх перенавчання, створення спеціально для них нових робочих місць, дотацій працедавцям за їх працевлаштування тощо.

Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.

Безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі [8]. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу не тільки на загальний рівень безробіття, а й виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття в країнах перехідної економіки с його довготривалість, застійний характер. Частка безробітних більше року в їх загальній чисельності е, як правило, істотно вищою, ніж в економічно розвинених країнах; вона віддзеркалює динамічність розвитку економіки в цілому і ринку праці зокрема і знаходиться у зворотному зв'язку з цими ознаками. Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття -- як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією -- серед жінок нижчі.

З позицій окремої особи безробіття є повним тоді, коли охоплена ним людина зовсім не має роботи і відповідно -- доходів. Міжнародна методологія, що прийнята Міжнародною організацією праці, припускає можливість виключно випадкових заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробіття. Звертаючись до міжнародної методології, необхідно підкреслити, що визначення часткового безробіття принципово не припускає його тотожності з сезонною зайнятістю. Сезонність притаманна досить численним виробництвам та галузям економіки, насамперед тим, що так чи інакше зв'язані з сільським господарством, риболовством, охотою, будівництвом. В цьому відношенні рекомендації МОП є цілком категоричними: сезонна зайнятість не має ніякого відношення до часткового безробіття. Хоча чисто статистичне вимірювання тривалості річного фонду робочого часу і його відповідності прийнятим в країні стандартам (тобто визначення повноти зайнятості і відповідно діагностика можливого часткового безробіття) не викликає ніяких труднощів. Проблема визначення часткового безробіття має не тільки академічне, а й суто практичне значення, оскільки більшість країн світу в межах програм підтримки доходів безробітних передбачає певну компенсацію втрат від часткового безробіття. Принципи визначення компенсацій -- такі ж як і в випадку повного безробіття.

2.2 Соціально-економічні наслідки безробіття

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна "ціна" безробіття -- не випущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.

Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули цього взаємозв'язку:

1) Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

(Y-Y*)/Y = -в(и - и*)

де Y -- фактичний обсяг виробництва;

Y* - потенційний ВВП;

и -- фактичний рівень безробіття;

и* - природний рівень безробіття;

(и - и*) - циклічне безробіття;

в -- коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на в%).

Коефіцієнт в найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2/2,5%.

2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою.

У цьому випадку варто скористатися іншою формулою:

(Y1-Y0)/Y0 = 3-2(и1 - и0)

де Y1 -- фактичний обсяг виробництва в поточному році;

Y0 -- фактичний обсяг виробництва у попередньому році;

и1 -- фактичний рівень безробіття в поточному році;

и0 -- фактичний рівень безробіття у попередньому році.

Ця формула свідчить, що:

а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (и1=и0), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом;

б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и1 - и0=1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

Проте циклічне безробіття -- це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

Недавні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану -- підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.

2.3 Поточні проблеми зайнятості в Україні

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці у 2009 та на початку 2010 року порівняно з 2008 роком, щодо економічної активності населення працездатного віку:

? збільшення рівня економічної активності з 71,7% до 72,3% населення відповідного віку;

? збільшення рівня зайнятості з 66,7% до 67 %;

? зменшений обсягів самостійної зайнятості - на 7,2%;

? зростання кількості безробітного населення;

? зменшення кількості вільних робочих иісць (вакансій) на 4,7 %;

? зниження рівня працевлаштуванні незайнятого населення та збільшення допомоги державної служби зайнятості з 45,4% до 43,3%;

? зростання середньомісячної допомоги по безробіттю на 6,33%;

? зростання розміру середньомісячної нонінальної заробітної плати на 33,7%;

? зростання реальної заробітної плати иа 6,1%;

Через економічну кризу, прогнозують експерти з Міжнародної організації праці, на 2009 рік кількість безробітних у світі зросте на 20 мільйонів, і їхня кількість становитиме 210 млн. осіб.

За даними Держкомстату, за останній місяць лави українських безробітних вже збільшилися на 4 тисячі людей. Яка нині ситуація на ринку праці?

Ринок праці - це дзеркало економіки, соціально-економічних відносин в суспільстві. Зараз на багатьох підприємствах, особливо в сільській місцевості, незначна різниця між розміром матеріальної допомоги по безробіттю та рівнем заробітної плати. Як наслідок, втрачається мотивація людини до праці. У громадян немає економічної зацікавленості працювати, а у служби зайнятості - законодавчих підстав примусити їх до цього. На обліку в державній службі зайнятості станом на 1 січня 200 року перебувало 1231,5 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, із них більш ніж половину складали мешканці сільської місцевості та жінки, понад третину - молодь у віці до 35 років. Офіційний статус безробітних на зазначену дату набули 96,8 відсотка незайнятих громадян, із них 72,7 відсотка отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожен другий раніше займав місце робітника, а кожен четвертий - посаду службовця або не мав професійної підготовки. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 серпня того року становив 2,2 відсотка від кількості населення працездатного віку, що на 0,3 відсоткового пункту менше, ніж на відповідну дату минулого року. Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості порівняно з червнем цього року не змінилося і становило 3 особи на 1 вільне робоче місце. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 особи у м. Києві до 13 осіб у Хмельницькій області. За сприяння державної служби зайнятості у 2009 році було працевлаштовано 677,8 тис. осіб, що на 4,8 відсотка більше, ніж у відповідному періоді минулого року Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні - червні того року порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 5,5 відсоткового пункту та становив 39,6 відсотка. Причому таке зростання спостерігалось в усіх регіонах країни. Зазначений показник знаходився в межах від 31,2 відсотка у Рівненській області до 67,4 відсотка у м.Києві [15].