Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже "комуністичне" безкласове суспільство.

Точніше, будуть лише два умовні класи: по-справжньому багаті й усі решта - принижені й знедолені, змушені просто намагатися якось вижити. Адже останні статистичні та соціологічні дані ставлять під сумнів можливість існування вже не тільки "середнього", але й так званого "умовно середнього класу", до котрого донедавна належали ті, хто брав кредити на купівлю квартир та автівок.

Результати останніх соціологічних опитувань засвідчують, що абсолютна більшість українців констатує погіршення економічної ситуації (хоча з тим уже погоджуються і влада, і так звана політична еліта). Головним проявом цього для них є зростання цін та скорочення робочих місць. Або навпаки. Кількість респондентів, що дотримуються такої думки, вже наблизилася до 90 відсотків.

Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, які перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень - на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. "Приріст" становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це - тимчасове затишшя перед новою "бурею". Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.

Відповідно до останніх законодавчих нововведень, ті з новітніх безробітних, хто зареєструвався у центрах зайнятості пізніше 13 січня, можуть розраховувати на отримання допомоги лише через три місяці після реєстрації. Отже, далеко не всі, хто мав намір стати на законний облік, дізнавшись про це, поспішали офіційно підтверджувати свій статус. Адже, на думку пересічного громадянина, за три місяці може багато що змінитися. І загалом далеко не всі, хто не має офіційної роботи, реєструються у службах зайнятості. З різних причин.

Окрім цього, не варто занадто розраховувати на допомогу державної служби. Кількість бажаючих влаштуватися на роботу та співвідношення запропонованих місць - не на користь перших. Наприклад, у грудні на 10 вакансій претендувало. 96 безробітних.. Підтверджує, що кількість безробітних в нас реально більша за офіційну, як і те, що допомогу отримують не всі зареєстровані, й сама міністр праці та соціальної політики Людмила Денисова.

Із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у березні 2010 р. на допомогу по безробіттю було витрачено 366,1 млн.грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 806,0 тис. осіб, або 68,9% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного. Середній розмір допомоги у березні 2010 р. становив 804,16 гри., то майже дорівнює законодавчо встановленому мінімальному рівню заробітної плати [16].

Зважимо й на інше - наприкінці минулого року прогнозувалося, що на 1 січня кількість тих, хто втратив роботу, в країні буде на рівні 900-940 тисяч осіб, а дефіцит Фонду соціального страхування, з якого виплачується, зокрема, й допомога з безробіття, в 2010 році може сягнути 3,4 млрд грн. Отже, гроші на виплати допомоги все одно доведеться шукати у тому ж дефіцитному Держбюджеті. Хоча й незрозуміло, з яких саме статей видатків.

Як би там не було, але кількість безробітних помітно зростає. А це неминуче відбивається на добробуті людей. Як свідчать результати опитування, проведеного у грудні 2009 року Центром соціальних досліджень "Софія" у всіх адміністративних центрах країни, категорія "забезпечених" і "багатих" людей звузилася протягом року з 10% до 6,2%. Скоротилася і кількість так званих середньо забезпечених людей: з 50% до 33,2%.

Проте найбільш загрозлива динаміка спостерігається серед тієї категорії громадян, кому грошей не вистачає навіть на необхідні продукти - раніше їх було 9,2%, а наприкінці 2009-го - 17%. Новітні опитування, якщо їх будуть проводити, гадаємо, засвідчать ще гірші результати [20].

Звісно, серйозно розраховувати на допомогу з боку влади тим, хто втратив роботу, в нинішніх умовах не доводиться. Хоча для безробітних, точніше тих, хто працює за скороченими графіками, деяка допомога таки передбачається. Наприкінці 2009 року центр розпочав виплату допомоги з так званого часткового безробіття. Сплата такої допомоги є своєрідною компенсацією робітникам, дохід котрих зменшився після переходу підприємств на скорочені графіки роботи (скажімо, три дні на тиждень або два тижні на місяць).

Рішення, щодо виплат прийматиме спеціальна комісія, до складу котрої входитимуть представники об'єднання роботодавців, профспілок і державних організацій. Виплачувати допомогу планують до 1 травня 2010 року. Проте надавати її будуть не напряму, а через тих же роботодавців. Та й то лише після того, як робітник надасть усі необхідні й завізовані документи. Щодо фінансування таких виплат, то затверджені вони окремим положенням і становлять попередньо 274 млн грн.

За сприяння державної служби зайнятості у березні 2010 р. було працевлаштовано 45,7 тис. осіб, що на 40,6% більше, ніж у лютому 2010 р. (у березні 2009 р. - 65,7 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 39,3%, а молодь у віці до 35 років - 47,3%.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2010 р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м. Києві та Кіровоградській області (Додаток В ).

Водночас динаміка падіння вакансій зменшилася майже в 10 разів. Якщо у грудні було втрачено близько 45 тис. вакансій, то у січні - лише 4600.

Сьогодні ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.

Пояснюється це значною кількістю людей - 1 млн. 700 тис. осіб, - що перебувають у стані латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятості працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.

За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2010 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.

Зокрема, у 2009 році до служби зайнятості звернулося 2 млн. 419 тис. українців, у 2008-му - 2 млн. 500 тис.

До того ж цього року приблизно у 2,1 раза збільшився бюджет Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Якщо 2009 року на виплату допомоги з безробіття було витрачено 2 млрд. 210 млн. гривень, то цьогоріч на, як вже зазначалося на ці цілі передбачено 4 млрд. 710 млн. гривень.

Дефіциту бюджету Фонду страхування на випадок безробіття, якого побоювалися вже у лютому, вдалося уникнути завдяки прийнятим змінам до законодавства. На сьогоднішній день допомога виплачується у повному обсязі та своєчасно.

Зараз роботодавці пропонують вакансії у багатьох галузях економіки. Серед робітничих спеціальностей затребувані слюсарі, електромонтери, маляри, електрогазозварювачі, серед професій сфери обслуговування - продавці, водії, охоронці. Щодо вакансій службовців, то, як і раніше, спостерігається підвищений попит на IT-спеціалістів, а також почали з'являтися вакансії для менеджерів з продажів і менеджерів з реклами.

Загалом на січень на одне вільне місце припадало 11 безробітних українців. Однак по регіонах ситуація нерівномірна. Найкращий стан справ із зайнятістю традиційно спостерігається в Києві, де на 12 тис. безробітних було 20 тис. вакансій.

У деяких областях України ситуація набагато гірша - там на одне вільне місце може припадати 35-40 незайнятих громадян. Зокрема, у Вінницькій області на сьогодні зареєстровано 44 тис. 650 безробітних, а пропонується лише 1393 вакансії.

Скорочення обсягів зареєстрованого безробіття у березні п.р. спостерігалося в усіх регіонах країни, крім Донецької, Івано-Франківської областей, міст Києва та Севастополя.

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), за повідомленнями підприємств, установ та організацій, у березні 2009р. зросла на 6,0 тис, або на 7,7%, і на кінець місяця становила 84,5 тис.

Тенденції співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції у січні-березні 2009-2010 рр. характеризують дані, наведені в таблиці (Додаток Г).

Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) майже половина передбачалася для робітників, більше третини - для службовців та кожне сьоме вільне робоче місце - для осіб, які не мають професії.

Навантаження незайнятого населення, яке у березні 2010 р. перебувало на обліку державної служби зайнятості, порівняно з лютим п.р. знизилось і на кінець цього місяця становило 106 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад). За регіонами зазначений показник у декілька разів перевищував відповідний показник березня 2009 р. та коливався від 7 осіб у М.Києві до 611 осіб у Івано-Франківській області.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Цікава також диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді [20].

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні

У загальному випадку всі області України за гостротою зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю [18].

Отже, в Україні гостре безробіття спостерігається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва.

Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10% . При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).

Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття визначається як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі державного регулювання.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ БЕЗРОБІТНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Ще в 50-х роках у так званій "шведській моделі" (або моделі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають в часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому; таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригування обсягу додають йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних "вузьких місць". На відміну від цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов'язаної з ним системи фінансової допомоги.

Велике значення для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій. Нині підприємці мотивуються надавати відповідну інформацію тільки штрафами за невиконання цієї вимоги. Світовий же досвід доводить, що значно більш ефективним е застосування стимулюючих механізмів: можливість на пільгових умовах публікувати рекламу в засобах інформації, що належать службам зайнятості, або розміщати її в приміщеннях служб; забезпечення.

Дуже дієвим механізмом активізації безробітного населення є сприяння додатковій тимчасовій зайнятості безробітних.

Організація тимчасових робіт є важливим напрямом соціального захисту безробітних, оскільки дозволяє з одного боку -- забезпечити їм більш прийнятний рівень добробуту, виплачуючи певну винагороду за суспільно корисну діяльність, а з другого -- протидіє соціальній дезадаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості протягом тривалого періоду. Проте, тимчасові роботи мають не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Програми громадських робіт - відносять до активної політики зайнятості. Оскільки організація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони орієнтовані), цей напрямок політики ринку праці, безумовно, є елементом активної політики. Але треба мати на увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість, що жодна людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасивною політикою.

На додаток треба звернути увагу на позицію світового банку, який розглядає участь в громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активності безробітного, як можливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю. Фактично цю ідею реалізовано в Білорусі, при чому в ряді випадків для уникнення психологічного дискомфорту осіб, які раніше мали досить високий соціальний статус, їх залучають для участі в громадських роботах в інших населених пунктах.

Окремим видом тимчасових робіт є так звані "інтервенційні роботи", поширені зокрема в Польщі. Це роботи, спрямовані на виконання конкретного завдання (зазвичай, ремонтного чи будівельного характеру), обмежені не в часі, а в обсязі робіт, які фінансуються і організуються за загальною схемою громадських робіт [22].

Організація сезонних робіт, не постійний але ефективний у деяких випадках метод вирішення проблеми зайнятості. Цей напрям є особливо вдалим при направленні безробітних на сільгоспроботи. Як свідчить практика, люди часто погоджуються на такого роду роботу навіть за умови отримання винагороди у натуральній формі.

Тимчасове працевлаштування в державному секторі поширене в критичних випадках у Швеції і є досить дорогим напрямом політики ринку праці. Як правило, до таких дій вдаються у випадках необхідності допомоги особам з обмеженою працездатністю, безробітним більше 1 року та особам, що повернулися з міст позбавлення волі.

За умов значного перевищення пропозиції над попитом, що дуже характерно для економіки України, виникає потреба в заходах щодо скорочення сукупної пропозиції на ринку праці. Можливі три напрями впливу на сукупну пропозицію на ринку праці:

? зниження припливу робочої сили на ринок праці;

? стимулювання відпливу робочої сили;

? перерозподіл робочого часу і робочих місць між зайнятими.

Зниження припливу робочої сили на ринок праці може забезпечуватися за рахунок:

? зменшення припливу молоді через розширення програм загальноосвітньої та професійної підготовки зі збільшенням термінів навчання;

? збільшення в закладах освіти місць з денною формою навчання і скорочення місць з вечірньою формою;

? підвищення розмірів стипендій студентам денної форми навчання;

? збільшення допомоги й тривалості відпусток жінкам для догляду за дітьми, надання їм пільг при нарахуванні трудового стажу;

? збільшення пенсій інвалідам, особам, які за ними доглядають;

? збільшення допомоги по безробіттю та запровадження системи страхування по безробіттю;

? надання можливості отримання нетрудового доходу від використання нерухомості, цінних паперів та ін. [3].

Стимулювання відпливу робочої сили з ринку праці може здійснюватися в такі способи:

? зниження віку виходу на пенсію або стимулювання дострокового виходу на пенсію, а також збільшення її розмірів. Першу частину цього заходу передбачено Законом України "Про зайнятість населення" для працівників, вивільнених з підприємств, організацій та установ у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією або змінами у виробництві та організації праці. Реалізація другої частини заходу в сучасних умовах практично унеможливлюється через відсутність достатніх коштів;

? введення вікового цензу для деяких професій;

? обмеження одночасного отримання пенсій і заробітної плати;

? введення практики надання навчальних відпусток працюючим особам;

? надання можливості організації власного бізнесу всім бажаючим.

Перерозподіл робочого часу і робочих місць здійснюється з метою зменшення пропозиції на ринку праці при тій самій кількості зайнятих. Стимулювати працівників переходити на часткову або тимчасову зайнятість можна за рахунок таких самих видів соціального забезпечення, розмірів відпустки та інших соціальних гарантій, що й для повністю зайнятих працівників, забезпечення гарантованого мінімального рівня заробітної плати, збільшення тривалості щорічних відпусток і скорочення тривалості робочого дня й робочого тижня.

Водночас як на етапі ринкової трансформації економіки України, так і на очікуваному етапі функціонування ринкової економіки можливе використання методів скорочення попиту на робочу силу та методів збільшення індивідуальної пропозиції. Так, у трудодефіцитних регіонах України виникають економічні ситуації, за яких потрібно використати методи скорочення попиту на робочу силу, зокрема:

? встановлення додаткових податків за використання робочої сили;

? жорстку кредитну політику;

? встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за найм працівників певної категорії;

? зниження інвестицій;

? скорочення або відміну гнучких форм зайнятості тощо.

Найдієвішим методом збільшення індивідуальної пропозиції є підвищення якості останньої, а отже, і конкурентоспроможності. З цією метою потрібно забезпечити:

? організацію профпідготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації працюючих та безробітних;

? надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників;

? розробку спеціальних програм підвищення конкурентоспроможності окремих груп населення на ринку праці.

Зауважимо, що заходи, спрямовані на збільшення індивідуальної пропозиції на ринку праці, автоматично збільшують і сукупну пропозицію. Крім того, потенційно обсяг сукупної пропозиції може збільшитися в разі збільшення народжуваності та зменшення смертності населення, підвищення віку виходу на пенсію і т. п. Однак зазначені методи можуть бути задіяні тільки після збільшення попиту на робочу силу.

Досвід України свідчить, що скласти більш-менш правильний прогноз пропозиції робочої сили за всіма її елементами, а надто прогноз поточної пропозиції, зокрема безробіття, не дуже просто. Крім того, на різних етапах ринкової трансформації економіки України держава може застосовувати різноманітні підходи до формування сукупної пропозиції робочої сили. Зокрема, на етапі кризового стану економіки доцільно створювати організаційно-правові перепони на шляху руху робочої сили з потенційних джерел (а саме з внутрішньофірмових і зовнішніх) у поточні. До того ж доцільно стримувати рух робочої сили з джерел, не пов'язаних з найманою працею, в поточну пропозицію.

Держава користуючись адміністративними методами, які хоча й відповідають потребам ринку, але все ж таки мають більш адміністративний характер, створює і розробляє програми зайнятості населення.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Законом України "Про зайнятість населення" передбачено розробку Кабінетом Міністрів України і виконавчими органами відповідних рад річних і довгострокових державних і територіальних програм зайнятості населення. Республіканська і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямовування вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скороченню підвищенням економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

ВИСНОВКИ

У роботі було розглянуто проблему формування ринку праці при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. Як концептуальна основа розв'язання цієї проблеми запропоновано підхід до ринку в сфері зайнятості найманою працею як до механізму відтворення робочої сили в усіх його фазах: виробництво, розподіл, обмін і використання. При цьому в основу покладено теоретичне припущення про те, що головні соціально-економічні та організаційні питання відтворення робочої сили в ринкових умовах, як і суспільного продукту взагалі, мають вирішуватись в Україні приблизно так, як і в інших країнах, виходячи з об'єктивних закономірностей НТП, демократичної системи управління виробництвом і суспільством, дотримання норм права, товарно-грошових відносин. Проте в питаннях формування системи відтворення робочої сили та ринку в сфері зайнятості найманою працею треба враховувати також і місцеві особливості, а саме: галузеву та територіальну структуру національного господарства, рівень розвитку національної системи загальної та професійної освіти та системи перепідготовки й підвищення кадрів, традиції в системі соціального захисту, рівень розвитку соціального партнерства, якість робочої сили тощо.

Отже, результатом функціонування ринку праці є формування певного рівня і структури зайнятості населення. При цьому методологічно важливим принципом є те, що зайнятість в ринковому господарстві має формуватись переважно на основі самостійного працевлаштування. Це означає, що ринок праці має носити відкритий характер, оскільки природними причинами зміни місця роботи має бути прагнення людини покращити свої умови й оплату праці. Держава повинна допомагати людині здійснити ці прагнення. Тому держава регулює і організовує зайнятість населення.

Сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.

Конкретний механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.

Основною рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задовольняння пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.

Було визначено, що скороченню структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих, чия професія виявилася застарілою.

Найважче боротися з циклічним безробіттям. Для вирішення такої задачі найбільш ефективним є наступний метод: створення умов для росту попиту на товари. Тому що попит на ринку праці - похідний і залежить від ситуації на ринках товарів і послуг

Способами збільшення попиту є:

1. Стимулювання росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них;

2. Підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

3. Створення умов для скорочення пропозиції праці. Очевидно, що чим менше людей претендують на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть за умови того ж числА вільних робочих місць.

4. Створення умов для росту самозайнятості. Зміст такого роду програм полягає в тому, що людям допомагають відкрити власну справу, щоб вони могли прокормити себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу за наймом.

5. Реалізація програм підтримки молодих працівників. Для допомоги молоді можуть використовуватися різні методи: економічне стимулювання молодіжної зайнятості; створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді, створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

З метою подолання регіональних диспропорцій на ринку праці та забезпечення економічного розвитку, доцільно запровадити наступну систему заходів:

? - збільшення фінансових надходжень до служб зайнятості несприятливих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах залежно від потреб кожного з них;

? розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної підтримки сільськогосподарськім виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;

? удосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;

? запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази;

? розробка та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш уразливих верст населення; забезпечення гідних соціальних гарантії для багатодітних родин (встановлення пільг у медичному, освітньому обслуговуванні );

? реалізацію механізмів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів, передбачених Законом України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю" .

Упровадження цих заходів дозволить підвищити якість національної робочої сили, подолати регіональні диспропорції на ринку праці в Україні та істотно підвищити попит на робочу силу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України „Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. "Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників" // Збірник законодавства про працю. К., - 2001. - 266с.

3. Бандур С. І., Заяць Т. А., Терон І. В. Сучасна регіональна соціально-економічна політика держави: теорія, методологія, практика. -- К. : РВПС України НАН України, 2009. -- 250с.

4. Брич В. Я., Шевченко І. Б. Регіональний ринок праці. // Україна: аспекти праці.- 2010.- № 2.- C.39-44.

5. Глаголєва О. Б. Ринок праці. -- К.: УкрІНТЕІ, 2008. -- 35 с.

6. Економіка України: десять років реформ. /За ред. З.Ватаманюка. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001

7. Калініна С. П. Ринок праці і зайнятість: теоретико-методологічний аспект: монографія -- Донецьк: ДНУ, 2005. -- 227 с.

8. Ковальський В. Регіональний ринок праці та особливості його формування та регулювання // Україна: аспекти праці. - 2003. - №..

9. Кочума І. Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання // Україна: аспекти праці.- 2007.- № 6.- C.19-24.

10. Лібанова Е. М. Ринок праці. -- К.: Центр навчальної літератури, 2008. -- 223 с.

11. Лібанова Е. М., Мельничук Д. П. Ринок праці в економічній системі. -- Житомир: ЖІТІ, 2002. -- 261 c.

12. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз: моногр. / Ред.: Е.М. Лібанова; НАН України. Ін-т демографи та соц. дослідж. - К., 2007.

13. Мостовий Г.І. Державне регулювання ринку праці / Удосконалювання механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних районах. - Х., 2008.

14. Онікієнко В. В., Ткаченко Л. Г. Молодіжний ринок праці України: проблеми та шляхи вирішення// Україна: аспекти праці.- 2007.- № 5.- C. 55-60.

15. Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua/

16. Офіційний сайт Міністерства зайнятості та соціальної політики. Адреса - http://www.mlsp.gov.ua/

17. Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. / Е.М. Лібанова, Д.П. Мельничук. - Житомир: ЖІТІ, 2002.

18. Стефонишин О.В. Розвиток українського ринку праці як передумова реалізації людського інтелектуального потенціалу // Регіональна економіка.- 2009.- № 2.- C.43-50.

19. Стратегія вирішення проблеми безробіття в Україні // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. Вип.6 / Відп. ред. О.П.Степанов. - К.: КНЕУ. - 2001. - С. 58-64.

20. Таршина О. Державне регулювання продуктивної зайнятості в умовах ринкової економіки // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України.- 2010.- № 2.- C.261-266.

21. Чепурко Г. І. Ринок праці в Україні: проблеми зайнятості в період становлення ринкової економіки// Регіональна економіка.- 2009.- № 7.- C.93-107.

22. Шляхи розв'язання проблеми безробіття: зарубіжний досвід // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. Вип.4 / Відп. ред. О.П.Степанов. - К.: КНЕУ. - 2008. - С. 350-353.

ДОДАТКИ

Додаток А. Питома вага сегментів на різних рівнях ринку праці, %

Додаток Б.

Структура зайнятості за секторами, 2005-2009 pp., (%)

Роки	2005	2006	2007	2008	2009
Латвія Промисловість Сільське господарство Обслуговування	28,5 19,5 52,0	26,1 19.3 54,6	28,0 17,4 54,0	26,7 17,9 55,4	26,8 20,6 52,6
Польща Промисловість Сільське господарство Обслуговування	31,5 25,7 42,6	32,2 23,8 44,5	32,0 22,6 45,3	31,7 22,1 46,2	31,9 20,5 47,6
Росія Промисловість Сільське господарство Обслуговування	37,8 15,5 46,6	35,6 16,1 48,3	33,7 15,7 50,6	- - -	- - -
Угорщина Промисловість Сільське господарство Обслуговування	33,8 9,1 57,1	33,0 8,7 58,3	32,6 8,0 59,4	32,6 8,3 59,1	33,11 7,91 59,01
Україна Промисловість Сільське господарство Обслуговування	- - -	- - -	- - -	- - -	40,3 36,2 23,5
Чехія Промисловість Сільське господарство Обслуговування	43,7 7,9 48,4	42,9 7,0 50,0	42,2 6,6 51,2	42,0 6,3 51,6	41,2 5,8 53,0

Додаток В. Статистичні дані по безробіттю в Україні

	Кількість зареєстрованих безробітних на 01.06.2009, тис.осіб	01.03. 2010	01.01. 2010	Населення працездатного віку
Україна	879,0	97,0	104,0	3,1
АРК	28,7	97,8	109,9	2,4
Вінницька	42,6	97,5	102,7	4,4
Волинська	24,0	97,3	94,7	3,9
Дніпропетровська	57,6	97,2	110,6	2,8
Донецька	68,1	100,9	123,9	2,5
Житомирська	33,2	99,9	100,9	4,4
Закарпатська	23,2	99,1	100,6	3,0
Запорізька	39,6	97,9	110,1	3,5
Івано-Франківська	29,7	100,6	96,2	3,6
Київська	30,7	98,7	112,5	2,9
Кіровоградська	25,9	93,3	101,4	4,3
Луганська	34,9	92,8	100,6	2,4
Львівська	42,9	98,8	101,9	2,8
Миколаївська	26,7	95,4	103,1	3,6
Одеська	29,4	92,0	98,1	2,0
Полтавська	43,9	94,9	103,5	4,9
Рівненська	31,6	97,3	99,1	4,6
Сумська	30,9	98,9	103,1	4,3
Тернопільська	30,4	94,5	92,4	4,7
Харківська	49,2	95,6	106,2	2,8
Херсонська	20,4	91,4	96,6	3,0
Хмельницька	33,5	97,4	99,8	4,3
Черкаська	30,1	96,6	105,1	5,2
Чернівецька	16,8	96,6	92,4	3,1
Чернігівська	30,1	96,3	98,4	4,6
м. Київ	12,9	100,4	128,9	0,7
м. Севастополь	2,4	103,1	121,2	1,0

Додаток Г. Тенденції співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції у січні-березні 2009-2010 рр.

	К-ть незайнятих громадян, які перебували на обліку, тис. осіб.	Потреба підприємств на заміщення вільних робочих місць, тис. осіб.	Навантаження незайнятого населення (на 10 вільних робочих місць вакантних посад), осіб
	2009	2010	2009	2010	2009	2010
січень	930	1395	86,5	66,5	108	131
лютий	924,9	1387,4	78,5	60,4	118	143
березень	897,8	1346,7	84,5	65	106	128

Размещено на Allbest.ru