Аналіз заходів антиінфляційної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Сутність, форми та чинники інфляції

1.2 Соціально-економічні наслідки інфляції

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз причин та наслідків виникнення гіперінфляції в Україні в 1992 1994рр

2.2 Особливості розвитку та аналіз показників інфляції в Україні

2.3 Аналіз заходів антиінфляційної політики в Україні

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

3.1 Вплив інфляції на оцінку ефективності інвестування коштів в виробництво з використанням банківського кредиту

3.2 Стратегія забезпечення низької і стабільної інфляції застосовуючи систему інфляційного таргетування

ВИСНОВКИ



ВСТУП

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, ослабляє національну валюту сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства - від бідніших шарів суспільства до багатших. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Проте вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. Обрана тема курсової роботи є дуже актуальною в наш час, оскільки ми знаємо, що саме інфляція надала нищівного удару по економіці України та інших країн світу в період світової фінансової кризи. Зараз ми спостерігаємо пожвавлення і відповідно зниження рівнів та темпів інфляції. Та все ж ці результати не найкращі. Тому потрібно й далі працювати для викорінення таких високих показників інфляції в нашій країні.

У зв'язку з цим дослідження питань запобігання інфляційних процесів набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є інфляція та інфляційні процеси в Україні.

Предметом дослідження є організаційно-економічні засади регулювання інфляційних явищ.

Методи дослідження- системний підхід, тобто запобігання інфляційних процесів розглянуто як систему; економічний аналіз; математична статистика,на основі даних якої зроблено стан інфляційних процесів на території України та розроблено шляхи вдосконалення антиінфляційної політики.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних причин виникнення інфляції, розкритті діючої практики боротьби з інфляцією, а також пошук шляхів удосконалення антиінфляційної політики та напрямів підвищення її ефективності.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

-вивчити сутність, форми та чинники інфляції;

-дослідити соціально-економічні наслідки інфляції;

-проаналізувати причини та наслідки виникнення гіперінфляції в Україні в 1992-1994рр;

- дослідити особливості розвитку та зробити аналіз показників інфляції в Україні;

- проаналізувати заходів антиінфляційної політики в Україні;

- визначити вплив інфляції на оцінку ефективності інвестування коштів в виробництво з використанням банківського кредиту;

- запропонувати стратегію забезпечення низької і стабільної інфляції застосовуючи систему інфляційного таргетування;

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, уряду держави.

Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих у роботі, дозволить уряду ефективно застосовувати антиінфляційну політику для запобігання інфляційних процесів, мінімізувати будь-які ризики та викорінити таке явище, як інфляція. Це надасть можливість організувати діяльність економічних суб'єктів у відповідності з умовами ринкової економіки.



РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Сутність, форми та чинники інфляції

Інфляція, як специфічна особливість грошей, виникла багато століть тому. Вважається, що її поява пов'язана з першим періодом виникнення грошей. Саме поняття “інфляція” (від лат. inflatio - вздуття) вперше стало використовуватися у Великобританії та Франції. В економічній літературі воно виникло на початку XX століття.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Отже, сучасна інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

Інфляція -- це одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства.

Інфляція - явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням цінності золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася цінність самої монети, що зумовлювало зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних перетрубацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище.

Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння цінності грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його «інфляція»/

Незважаючи на очевидність зв'язку інфляції зі знеціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного трактування в економічній літературі. Найчастіше її трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін.

Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань

1) Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції?

2) Чи за будь-яких темпів зростання цін виникає інфляція?

3) Чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція? Тощо.

Уже сам перелік поставлених запитань свідчить про те, що інфляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, що це складніше соціально-економічне явище.

Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, проте знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через так звані примусові заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий інфляційний навіс, під тиском якого держава планово підвищує ціни, як це неодноразово було в СРСР.

Найрадикальнішим заходом проти інфляційного навісу є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто «згоряють» від інфляції, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992 -- 1994 рр. Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояви і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушується рівновага на товарних ринках і знецінюються гроші у будь-якій формі.

Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених вище запитань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має.

Не зовсім коректно називати інфляцією і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Ще більш складним і дискусійним є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння Фішера» MV=PQ. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд:

(1.1.)

де М - маса грошей в обороті;

V - швидкість обігу грошей;

Q - фізичний обсяг виробництва,

тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), прискоренням обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення M, зменшення Q, чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається переважно об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.

Найбільш послідовно і повно цей підхід розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М. Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Причини інфляції він пов'язує з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає прояв інфляції. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцію.

Деякі економісти вважають, що не тільки зростання пропозиції грошей призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обороту. Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище. Є різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий -- як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Таким чином інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого - у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу/

Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Звичайно інфляція має свій зовнішній прояв у підвищенні цін. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін. [36] Але це будуть, як правило, не інфляційні, а певною мірою природні періодичні зміни цін на окремі товари і послуги.

Насправді ж інфляція - є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

1) порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

2) значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

3) надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

4) мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

5) збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

6) випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.).

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються, і стала ознакою колишніх соціалістичних країн, які переходять до ринку, таких як Польща, або Югославія, а також країн колишнього Радянського Союзу. Інфляція означає зростання загального рівня цін.

Індекс споживчих цін характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його ще називають індексом вартості життя.

Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою:

(1.2)

де P₀ і P₁ - ціни одиниці товарів (послуг) на базову і звітну дату відповідно; g₀ - кількість товарів у «споживчому кошику» на базову дату.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

(1.3)

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

Має бути постійна рівновага державного бюджету.

Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.[60]

Ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить ii пiдвищитись або впасти.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

1) невиважена первинна емісія;

2) структурні перекоси у матеріальному виробництві та цінові політиці;

3) затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

4) значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

5) від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

6) бюджетний дефіцит.



Рис 1.1 Чинники інфляції

Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції:

Інфляція -- це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.[80]

За формами виявлення розрізняють:

1. Подавлену (приховану) інфляцію, - коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асортименту, продажі старих товарів під новим маркуванням і відповідно за більш високими цінами.

2. Відкриту інфляцію, - що виявляється безпосередньо в рості цін.

3. Інфляцію попиту, - викликає надлишок грошей, доходів й попиту. Сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити пропозицію i попит.[39]

Слід зазначити, що покриття дефіциту державного бюджету за рахунок кредитно - грошової емiсiї з одним з найважливіших чинників iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицiї грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

1) інфляція витрат, - спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва.

2) два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію.[43]

Також інфляція може бути:

1) збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

2) очікувана і неочікувана. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.2 Форми прояву інфляції

Процес зменшення темпів інфляції отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце тоді, коли загальний рівень цін падає. Підтримувана дефляція, коли ціни постійно падають протягом декількох років, як правило, асоціюється з періодами глибокої депресії.

Інфляція має різні ступені тяжкості. Згідно з цим економічна наука виділяє три її види:

1) повзуча інфляція, - характеризується повільним зростанням цін. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до умов виробництва і попиту;

2) галопуюча інфляція, - при цьому виді інфляції ціни зростають від

20 до 200 % в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод;

3) гіперінфляція, - цей різновид інфляції має місце, коли ціни зростають на тисячу, мільйон чи мільярд процентів за рік.

В умовах гіперінфляції реальна заробітна платня може знижуватись в середньому на третину протягом одного місяця [85]. Дуже відчутним с вплив гiперiнфляцiї на розподіл багатства. Знецінення грошей руйнує заощадження населення, підриваючи економічну свободу суспільства. Ці інтенсивні коливання у відносних цінах i реальній зарплатні, збіднення населення ілюструють головну втрату від інфляції. На щастя, гіперінфляція трапляється досить рідко. Вона має місце переважно під час війни чи в періоди, що йдуть за війнами i революціями. Гiперiнфляцiя сучасного періоду характерна для країн, що здійснювали революційний перехід від соціалізму до ринкової економіки.

1.2 Соціально-економічні наслідки інфляції

Якщо сферою походження інфляції є грошовий обіг, то сфера її дії набагато ширша. Вплив інфляції на економіку майже завжди переважно негативний. Хоча деякі економісти кажуть про позитивний (тонізуючий) вплив помірної, повзучої інфляції (в перших виданнях підручника Семюелсон стверджував, що 5-відсоткова інфляція невразлива [12]. Але абсолютна більшість економістів впевнена, що інфляція, яка прискорюється, рано чи пізно стає нестерпною). Загальновідомі й надзвичайно вагомі негативні наслідки інфляції.

Інфляція -- це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками. У світі немає країни, яка б тією чи іншою мірою не зазнала втрат від інфляції.

Виникнувши, інфляція постійно відтворює себе у всезростаючих масштабах: так звана інфляційна спіраль "зарплатня - ціни". Через зростання цін профспілки вимагають підвищення зарплатні, зростання зарплатні означає для підприємців подорожчання витрат виробництва, тож виникає потреба підвищувати ціни.

Інфляція руйнує нормальні відносини: гроші втрачають свою купівельну спроможність, ціни не виконують інформаційної ролі (викривлення цінового сигналу), тож невигідні інвестиції. За словами Ф. Хайєка, висока інфляція, особливо та, що непередбачено варіюється, "призводить до того, що перешкоди повністю "забивають" корисний сигнал й важлива інформація перетворюється на безглуздий шум".

Відбувається перерозподіл доходів, тобто інфляція порушує пропорції, що встановилися в розподілі національного доходу між приватним сектором і державою. Цей перерозподіл відбувається на користь держави, а населення обкладається своєрідним інфляційним податком. Найбільше страждають ті, хто отримує фіксовані доходи [37]. Відбувається перерозподіл доходів у взаємовідносинах "кредитор - боржник".

Відбувається ефект інфляційного оподаткування (ефект Танзі-Олівера), тобто інфляційне знецінення надходжень до бюджету за час, що минає від нарахування податку до безпосереднього його стягування [2]. На відміну від безробіття, яке людина може подолати на мікрорівні, самотужки, інфляція є проблемою, від якої надзвичайно важко ухилитися. Інфляція сама по собі не знищує економіку, але вона унеможливлює економічну діяльність і це може тривати до колапсу економіки.

Економічна наука вважає, що інфляція є своєрідним податком, яким держава шляхом емісії нічим не забезпечених грошей додатково обкладає доходи населення, що веде до негативних соціальних наслідків. Ще Дж.М. Кейнс писав, що "тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати таємно і непомітно значну частину багатства своїх громадян.

Соціальні наслідки інфляції:

1) інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

2) інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

3) інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Економічні наслідки інфляції:

1) інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

2) капітали переливаються зі сфери виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також переміщаються за кордон у пошуках прибутковішого застосування й гарантованого прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

3) порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

4) поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад до простої, або випадкової, форми вартості.

5) інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Відповідно до теорії «прискорення інфляції» на довгострокових тимчасових інтервалах підвищення темпів інфляції щорічно допомагає підтримувати реальний обсяг виробництва вище свого природного рівня [19].

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки.

Ключовий момент сучасної інфляції розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти. [66]



РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз причин та наслідків виникнення гіперінфляції в Україні в 1992-1994рр

Проблема інфляції має для України не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Уже в 1991 р. -- році проголошення курсу на незалежність -- Україну охопила глибока інфляція, з якої вона остаточно не вийшла за 10 років. Українська дійсність дала багатий інфляційний матеріал, на базі якого можна перевірити та уточнити розглянуті вище теоретичні положення щодо сутності, форм прояву, причин та наслідків інфляції, а також виявити особливості перебігу інфляційного процесу в наших специфічних умовах.

Перш ніж розглянути особливості інфляційного процесу в Україні, слід визначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства в цей період. Найбільш загальною, специфічною рисою цього періоду в Україні є те, що він був перехідним, коли ринкові методи й елементи тісно перепліталися з командно-адміністративними не тільки в економічному житті, а й у свідомості творців економічної політики. Більш конкретно специфіку цього періоду можна звести до такого:

-- Україна дістала у спадок від СРСР високозатратну, неефективну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмірно високою питомою вагою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що провокувало зростання бюджетного дефіциту;

-- разом з такою -- інфляційно орієнтованою -- економікою Україна дістала в спадок і великий «інфляційний навіс» у вигляді 117,0 млрд крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів і готовою «згвинтити» ціни за першої спроби їх лібералізації;

-- Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кардинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом «спроб і помилок», за якого «спроби» зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною «на плаву» старого виробничого потенціалу, а «помилки» -- до неймовірного роздування бюджетних витрат на ці цілі. Чим довше утримувалась така ситуація в економіці, тим могутнішим генератором інфляції вона ставала.

На цьому фоні зростання цін в Україні набуло високих темпів і мало всі ознаки класичної інфляції, про що свідчать дані, наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 РОЗВИТОК ІНФЛЯЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ В 1991 -- 1994 рр

Рік	Темпи зростання роздрібних цін,%	Темпи зростання маси грошей (М3), %	Відношення (2 : 3), %
1	2	3	4
1991	390,0	240,0	162,5
1992	2100,0	1100,0	191,0
1993	10256,0	1930,0	531,0
1994	501,0	700,0	71,6

З наведених даних видно, що в 1992--1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного періоду найвищою інфляція була в 1992 р. -- 2609,0%, що майже в 4 рази нижче, ніж в Україні в 1993 р. У Білорусі найвища інфляція в цей період була в 1994 р. -- 2321%, що в 4,4 раза нижче, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорд» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. -- 3389,6%, Перу в 1990 р. -- 7481,6%, Заїр у 1992 р. -- 3860%. [72] Таку надто високу гіперінфляцію в Україні в 1991--1993 рр. можна пояснити двома групами причин:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін у 1991--1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази. Під впливом цього чинника роздрібні ціни в 1991--1992 рр. зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса -- в 1,6 і 1,9 раза відповідно. Цей розрив був спровокований не тільки прямою трансформацією вимушених заощаджень у платоспроможний попит, а й генеруванням цією трансформацією інфляційних очікувань та прискоренням швидкості грошей, особливо в 1992 р., коли одержані доходи в основному негайно витрачалися і купувалися товари не стільки для поточного споживання, скільки для зберігання, у тому числі для майбутнього перепродажу. Про це свідчить надзвичайно висока питома вага «поточної каси» (М1) у загальній масі грошей у 1992 р. -- 82%. Більш високого рівня не було в жодному іншому році цього періоду;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центральний банк України. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс удвічі і становив 29% від ВВП. Органи монетарної політики, насамперед НБУ, без особливого супротиву монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджетних потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для нього ще недоступними. Піти ж на скорочення бюджетних витрат заради оздоровлення грошей у владних структур не вистачило ні політичної волі, ні глибокого розуміння серйозної загрози майбутньому України від гіпервисокої інфляції. Більше того, уряд, Президент та Верховна Рада поперемінно приймали протягом 1992--1993 рр. додаткові рішення щодо істотного підвищення цін та проведення непланових фінансових витрат, мотивуючи їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. [55] Пов'язані з цим додаткові потреби в грошах догідливо задовольнялися НБУ за рахунок нарощування емісії грошей (у формі так званої кредитної емісії). НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалася владними структурами переважно з політичних міркувань.

Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 раза. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньйоражу та його роль у поліпшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошовою масою. [29] Це можна пояснити тим, що економічні суб'єкти, передусім населення, повірили творцям нової монетарної політики, «пригнітили» свої інфляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.

Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту вправо і вгору, тим далі вліво і вгору зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін.

Про це красномовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП у період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. -- 8,7%, у 1992 р. -- 9,9%, у 1993 р. -- 14,2%, у 1994 р. -- 23,0%.

Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найвищої інфляції в 1993 р.

І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був «переламаний» завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у 1995 р. до 3 у 1997 р. і 0,4% у 1999 р.

Четверта особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10,0% у 1996 р.; -3,0% у 1997 р.). З огляду на ці обставини наша практика явно не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного процесу, що дало привід деяким економістам стверджувати, що в Україні монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика НБУ не спрацювала.[6] Проте справа не в монетарній теорії чи політиці. Коріння цього явища слід шукати в структурі української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990--1991 рр., тобто не адекватною ринковим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах нової монетарної політики. Така невідповідність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ в Україні.

П'ята особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як вісім років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 2001 р.) знизився нижче 10% за рік, а в інші роки підвищувався до 20,0 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.

З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідченням того, що економіка України все ще залишається високозатратною, малоефективною і потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче штовхає вгору попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку, така тривала потреба економіки в інфляційній підтримці з боку держави свідчить про неспроможність існуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових фінансових вливань ззовні. Це пояснюється значною застарілістю основного капіталу, втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу та неадекватністю ринковим умовам самої структури виробництва.

Єдиною формою господарювання, яка могла б швидко пристосуватися до умов низької інфляції, є мале і середнє підприємництво, організоване на приватних і колективних засадах. Значний прошарок цього підприємництва істотно розширив би попит на гроші, що дозволило б підвищити монетизацію економіки, накопичити достатній фінансовий капітал всередині країни, за рахунок якого можна було б неінфляційним шляхом профінансувати реструктуризацію існуючих великих і середніх підприємств. На жаль, після 1993 р. розвиток малого і середнього підприємництва в Україні був повністю заблокований. [11] Як наслідок, Україна після переходу до антиінфляційної політики потрапила в смугу затяжної стагфляції, коли тривале зростання цін відбувається на фоні хронічного скорочення виробництва ВВП.

Безпосередньо з попередньою особливістю інфляції в Україні пов'язана ще одна -- розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростали неплатежі державного бюджету установам та працівникам бюджетної сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо. Це можна пояснити тим, що ужорсточення монетарної політики не супроводжувалося відповідними змінами у сфері реальної економіки та бюджетній сфері: зниженням витрат виробництва і збитковості, підвищенням платежів до бюджету, скороченням бюджетних витрат і дефіциту тощо.

З огляду на те, що грошовий обіг обслуговував не більше третини господарського обороту, дедалі знижувалася ефективність монетарних важелів економічного регулювання, деформувалася інформаційна база монетарної політики. Збільшення обсягів реалізованої продукції за рахунок зростання заборгованості, створювало ілюзію пришвидшення обігу грошової маси. Виникла також низка чинників впливу на грошові та валютні ринки, непідконтрольних Національному банку. Децентралізована емісія грошових сурогатів та поширення бартеру обумовили втрату централізованого контролю над грошовим обігом, містили в собі передумови посилення суперечностей між центром і регіонами.

Ігнорування структурних чинників інфляції, які перешкоджали її швидкому зниженню до мінімальних значень, призвело до надмірного акцентування уваги економічної політики на антиінфляційних заходах. Обмежувальна грошова політика, як свідчить досвід інших країн, повинна бути згодом замінена на політику стимулювання економічного зростання. В Україні цього не відбулося. [46] Позбавлені тривалий час необхідної для процесу відтворення грошової маси, підприємства почали заміщувати її бартером та зростанням заборгованості. Так, за 1994 - 1999 рр. грошова маса М2 зросла у 45 разів, а кредиторська заборгованість підприємств - більш ніж у 170 разів (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Стан грошової маси у 1993-1995 рр

Рік	Індекс споживчих цін	М2	Кредитна заборгованість підприємств
1993	102,56	19,28	67,20
1994	5,01	6,67	5,35
1995	2,82	2,13	4,50

Тенденції розвитку готівкового обігу віддзеркалюють економічні процеси, що відбуваються в Україні. Слід відзначити, що ситуація на ринку операцій з готівкою за останні роки розвивалася вкрай нерівномірно і характеризувалася нестабільністю.

В період нарощування інфляційних процесів (1992-1993 роки) готівка в обігу виросла у 394 рази. Результатом цього було безпрецедентне зростання нулів на банкнотах, у той час як реальні доходи населення фантастично впали (майже на 50 відсотків).

З початком впровадження стабілізаційних заходів і падінням темпів інфляції, зростання готівки в обігу значно уповільнилося. З 1994 року у готівковому обігу намітилися позитивні тенденції:

1) зниження темпів зростання готівки в обігу внаслідок проведення виваженої грошово-кредитної політики;

2) стабільне і відчутне зниження рівня осідання грошей в обігу з 28,3% у 1992 році до 3,7% у 1996 році, а в січні поточного року навіть мало місце вилучення грошей з обігу.

Проте рівень готівки в загальній грошовій масі залишається досить високим до 43 відсотків на кінець 1996 року, що пов'язано з кризою неплатежів і ухиленням суб'єктів господарювання від безготівкових розрахунків через банківську систему.

Національний банк України протягом усього періоду своєчасно і в повному обсязі забезпечував установи банків готівкою для потреб народного господарства та для здійснення розрахунків по заробітній платі, пенсіях, інших платежах, що є однією з основних функцій. Затримок виплат заробітної плати або інших готівкових платежів з причини відсутності готівки в установах банків за останні роки не зафіксовано.

Таблиця 2.3 Основні показники готівкового обігу у 1992 - 1994 рр

Період	Емісія	Темпи зростання до попереднього періоду,%	% осідання	Індекс інфляції,%	Питома вага готівки у грошовій масі (кін. періоду)
1992	4,9	-	28,3	2100	19,2
1993	123	2510,2	24,7	10256	26,5
1994	663,2	539,2	14,7	501	24,7

Середовище розробки та здійснення економічної стратегії в Україні на початку 90-х років характеризувалося структурно недосконалим виробничим потенціалом при недостатності як державної, так і приватної економічної влади.

За таких умов проведення ефективних економічних стратегії і тактики без докорінних змін як об'єктів, так і суб'єктів економічної влади було неможливим. З іншого боку, політика, що об'єктивно вела до погiршення становища, руйнування економічного потенціалу, зниження конкурентоспроможності національної економіки, була вигiдною багатьом iз новонароджених потужних економiчних структур, представникам "тiньової" економiки, якi мали вагу у визначеннi економiчної полiтики. За словами Президента України Л. Кучми, у першій половині 90-х років економiчний кримiналiтет освоював ринок швидше, нiж офiцiйна економiка. Це, на думку Президента, посилювало антинародний характер економiчної системи, вело до поширення апатiї i зневiри населення, стало реальною загрозою українськiй державностi.

Унаслідок цього 1990-1994 рр. стали періодом прогресуючого прискорення темпів економічного падіння. Скорочення ВВП склало за цей час 46,5 %, промислового виробництва - 40,4 %. Лише у 1994 р. зазначені показники становили 22,9 та 27,3 % відповідно (табл. 2.3). Головними чинниками спаду, на думку фахівців, стали: радикальні інституційні зміни; руйнування СРСР та РЕВ і обвальний розрив економічних зв'язків; наслідки системної кризи народного господарства СРСР; успадковані структурні деформації; технологічна криза, застаріла технологічна база, витратність економіки; складна екологічна ситуація. [73] Надмірний негативний вплив цих чинників став можливим через значну розбалансованість економічної стратегії, неузгодженість її елементів. Ефективність економічної стратегії на цьому етапі може бути оцінена як вкрай низька.

Незважаючи на деклароване здійснення неокласичних рецептів, український уряд у 1992-1993 рр. практично не застосовував засобiв контролю над грошовою масою, що за падіння виробництва та платоспроможності пiдприємств призвело до надмiрного зростання обсягів кредитування i стало потужним iнфляцiйним чинником, довівши темпи iнфляцiї до рекордних 100 % на мiсяць у другiй половинi 1993 р. Відбувалось безконтрольне емісійне фінансування видатків бюджету (власне, іншого способу в умовах гіперінфляції й не існувало).

Таблиця 2.4

Динаміка основних економічних показників в Україні 1991-1994рр.

Рік	Приріст ВВП	Приріст промислового вир-ва	Індекс спожив. цін	Приріст інвест.
1991	-8,7	-4,8	3,9	-7
1992	-9,9	-6,4	21	-37
1993	-14,2	-8	102,6	-10
1994	-22,9	-27,3	5	-12,5

Підводячи підсумок, слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що визначається монетаристським трактуванням сутності та причин інфляції. Разом з тим в інфляційному процесі в Україні мали місце і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені перехідним характером нашої економіки та особливостями процесу її ринкової трансформації. Ці відмінності можна сформулювати так:

1) надмірне затягування інфляційного процесу на досить високому рівні (близько 20% за рік) без відчутного стимулюючого впливу на економічне зростання, внаслідок чого інфляція набула форми стагфляції;

2) антиінфляційна державна політика супроводжувалася поглибленням платіжної кризи, яка перетворилася в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушувала органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робило антиінфляційну політику недостатньо послідовною та ефективною.

гіперінфляція інвестування інфляція



2.2 Особливості розвитку та аналіз показників інфляції в Україні

У вересні 2010 року зафіксовано сплеск зростання споживчих цін: 2.9% за місяць, 7.4% з початку року, 10.5% у річному вимірі. При цьому базовий ІСЦ за вересень зріс на 1.5%, небазовий - на 4.5%. Погіршення цінової динаміки переважно викликане подорожчанням продуктів харчування (на 4.4% у вересні), насамперед, сирих (7.2%). Водночас внесок сезонного фактору в зміну цін на сирі продукти становив лише 0.2 в.п. Прискорення темпів зростання базового ІСЦ у ІІІ кварталі (на відміну від середнього значення в ІІ кварталі, коли базова інфляція зростала по 0.2% щомісячно) викликане:

1) стрімким зростанням цін на продукти харчування

2) підвищенням акцизів на алкогольні та тютюнові вироби

3) стрімким зростанням реальної зарплати;

4) погіршенням інфляційних очікувань (з 11.8% до 14.5% в III кв.)

Вони почали стрімко реалізовуватись вже у вересні у зв'язку з низьким урожаєм (як в Україні, так і в світі), процесом прийняття податкового кодексу; підвищенням цін на газ.

5) зростанням вузької базової інфляції (на 0.5% у вересні), пов`язаним з подальшим послабленням НЕОК гривні в умовах укріплення євро на світових ринках.

Інфляція на рівні 10.5% станом на вересень хоч і вище центрального прогнозу, проте, за оцінками, її різке зростання у вересні носить тимчасовий, шоковий характер та може бути частково нівельоване вже до кінця року. ІЦВ у вересні зріс лише на 0.1% (зниження до 19.2% в річному вимірі). Зростання цін було зафіксоване в харчовій промисловості, зниження цін - у галузі виробництва та розподілення електроенергії газу та води на 4.1%. Приріст ІСЦ у вересні на 2.9%, в основному, було забезпечено зростанням цін на сирі продукти на 7.2%. [62]

Додатковими інфляційними факторами стали:

1. Зростання зовнішнього попиту в умовах нижчого за очікуваний врожай як в Україні, так і у світі.

Очікується, що урожай зернових в Україні у 2009-2010 маркетинговому році складе (38.5 млн.т), що на 16.3% нижче, ніж попереднього року. Це разом з песимістичними очікуваннями на урожай 2010-2011 (через суттєву затримку темпів посівних робіт), зумовило подорожчання зернових. [7,26] Так, ціни на борошно у вересні зросли на 3.9% (3.2% у серпні), пшоно на 7.6% (4.6% у серпні). Зростання цін на зернові також стимулювало підвищення цін на м'ясо та м'ясопродукти на 2.4% у вересні (3.0% в річному вимірі).

2. Невизначеність щодо податкових пільг, підняття закупівельних цін на молоко та продовження тенденції до скорочення поголів'я великої рогатої худоби. Це стимулювало зростання цін на молоко (5.7% у вересні, 32.7% в річному вимірі) та молокопродукти. [4] Окрім того, дефіцит молочної сировини на зовнішніх ринках, зокрема, російському, стимулюватиме підвищення внутрішніх цін до рівня цін експорту молочних продуктів.

3. На деякі продукти ціни зростали в результаті цінової корекції. Так, ціни на яйця у вересні зросли на 51.5% після зниження літом, коли з огляду на несприятливі погодні умови виробники були вимушені їх знижувати через значне скорочення терміну реалізації. Таким чином, ціни на яйця з початку року знизились на 12.7% (3.1% в річному вимірі), досягши свого середнього значення для вересня за 2001-2009 роки. [67] Зростання цін на сирі продукти збільшило темпи росту небазового індексу споживчих цін у вересні (4.5% за місяць). Таким чином, в річному вимірі небазова інфляція прискорилась до 14.7% (таблиця 2.5).



Таблиця 2.5 Зміна цінових індексів та внески компонентів в ІСЦ

	Вересень 2010
	Зміна за місяць	12-місячна плинна
	Зміна,%	Внесок в ІСЦ,в.п.	Зміна,%	Внесок в ІСЦ,в.п.
ІСЦ	2,9	2,9	10,5	10,5
Базова інфляція	1,5	0,8	7,7	4,0
Небазова інфляція	4,5	2,1	14,7	6,5
Сири продукти	7,2	2,0	13,5	3,8
Адміністративні	0,4	0,1	17,8	2,7
Паливо	-1,4	0,0	-0,9	0,0

З іншого боку, збільшення негативного розриву ВВП (з 1.0% у ІІ кварталі 2010 року до 2.9% - у ІІІ кварталі) посилило стримуючий вплив з боку попиту на зміну базового ІСЦ (рис 2.1).

Рис 2.1. Тиск с боку попиту на базову інфляцію

Незважаючи на швидке зниження відсоткових ставок, накопичення банками значних обсягів вільної ліквідності, а також збільшення обсягів депозитів на 23.6% в річному вимірі, обсяги кредитування в річному вимірі зменшуються (-0.5%). Таким чином, в умовах все ще низького рівня довіри між суб'єктами господарювання та високими ризиками реального сектору ефективність кредитного каналу трансмісійного механізму монетарної політики залишається невисокою, внаслідок чого вплив процентної політики на інфляційні процеси все ще є обмеженим. Проведення Національним банком політики, спрямованої на зменшення обсягу вільної ліквідності (у III кварталі на 40.1% до 14.8 млрд.грн.) через операції з мобілізації та на відкритому ринку зумовило зменшення грошової бази у серпні-вересні на 7.1 млрд.грн. Це позначилося на уповільненні темпів її зростання у вересні до 18.0% у річному вимірі. Зростання індексу реальної заробітної плати в річному вимірі уповільнилося у серпні до 12.3% (13.1% - у липні). Разом з тим, збільшилась схильність до заощаджень у ІІ кварталі 2010 року з 6% до 13% в структурі витрат населення. За нашими оцінками, зростання доходів населення не мало суттєвого впливу на прискорення інфляції вересня. Поточні видатки зведеного бюджету за виключенням видатків по обслуговуванню боргу та трансфертів до пенсійного фонду (бюджетні видатки, які напряму формують споживчий попит) у серпні зросли на 16.8% в порівняні з відповідним місяцем минулого року. Зважаючи на приблизно 3-місячний лаг впливу зростання видатків бюджету на споживчі ціни, в кінці останнього кварталу 2010 року можливе посилення інфляційного тиску на споживчому ринку.

Під впливом помірного зовнішнього попиту на продукцію металургії продовжилось уповільнення індексу цін виробників (до 19.2% в річному вимірі). За місяць ІЦВ зріс лише на 0.1%, що було обумовлене протилежним впливом зростання цін в харчовій промисловості та зниження цін у галузі виробництва і розподілення електроенергії газу та води (рис 2.2).

Рис 2.2 Поточні видатки зведеного бюджету та індекс споживчих цін

Так, під впливом збільшення цін на сировину ціни в харчовій промисловості зросли на 3.0%. У той же час, за рахунок збільшення частки атомної електроенергії ціни в галузі виробництва та розподілення електроенергії, газу та води знизились на 4.1%.

Інфляція у жовтні склала 0.5% (10.1% у річному вимірі, 7.9% з початку року), це було повністю забезпечено зростанням базового ІСЦ (БІСЦ). Отже, помірне зростання інфляції у жовтні підтвердило оцінки Департаменту про тимчасовість сплеску вересневої інфляції. [30]

Причини зростання базової інфляцій у жовтні:

1) подорожчання на 1.3% продуктів харчування з високим ступенем обробки, насамперед молочних виробів. В річному вимірі базова інфляція прискорилась до 7.8%. [5]