Аналіз заходів антиінфляційної політики в Україні

2) послаблення НЕОК гривні внаслідок знецінення курсів долара США та гривні до євро. Це зумовило зростання вузького базового ІСЦ на 0.5%. Водночас в річному вимірі тривало його уповільнення (до 2.6%). Небазовий ІСЦ не змінився (0% за жовтень, 13.8% річна зміна). Зростання цін на сирі продукти повністю компенсувалося зниженням цін та тарифів, що регулюються адміністративно. При цьому, зниження цін на адміністративні товари та послуги відбулося за рахунок подешевшання цукру (-5.1% за місяць) та зменшення тарифів на міжміський телефонний зв'язок (-6.7%). [42] Під впливом пожвавлення зовнішнього попиту на продукцію металургії індекс цін виробників у жовтні зріс на 2.4% (19.8% - в річному вимірі). При цьому жовтнева зміна ІЦВ переважно забезпечена: (1) зростанням цін у виробництві та розподілі електроенергії, газу та води; (2) підвищенням цін у галузях, пов`язаних з металургією. (рис 2.3).

Рис. 2.3 Вплив НЕОК на базову інфляцію

Протягом жовтня-грудня 2008 року гривня втратила більше 50% своєї вартості відносно долара США, що було однією з найсильніших девальвацій у світі. До причин такої девальвації можна віднести наступні чинники.

По-перше, передкризова вразливість економіки України до зовнішніх економічних потрясінь (поєднання великого дефіциту РПО, значних виплат за зовнішніми забов'язаннями та недоліків банківського сектора) була серйозніша, ніж в багатьох інших країнах. Стрімкий спад обсягів експорту та притоків іноземного капіталу різко скоротив валютні надходження до країни. Відношення обсягу зовнішнього боргу, термін виплат за яким наставав у 2009 році, до валютних резервів НБУ було більшим, ніж у багатьох інших країнах. А недоліки банківського сектора, включаючи рівень негативно класифікованих активів, були одними з найсерйозніших у світі. Всі ці чинники змусили багатьох учасників ринку побоюватись, що валютний курс не вдасться втримати. Це викликало значне збільшення попиту, в тому числі і спекулятивного, на іноземну валюту. Такий раптовий дисбаланс між пропозицією та попитом на іноземну валюту спричинив суттєвий девальваційний тиск на гривню.

Таблиця 2.6

Обчислення обмінного курсу гривні до долара США на сонові паритету купівельної спроможності (ПКС)

По-друге, неадекватна монетарна політика (недостатня прозорість та послідовність у проведенні валютних аукціонів та операцій з рефінансування банків, а також слабкий контроль за використанням наданих коштів) підірвали впевненість громадськості у здатності центрального банку забезпечити стабільність валютного курсу. Ця недостатня довіра суттєво посилила нестабільність на валютному ринку. НБУ здійснював валютні інтервенції та вжив адміністративних заходів, намагаючись відновити ринкову рівновагу. Беручи до уваги наявні макроекономічні дисбаланси, НБУ не перешкоджав змінам валютного курсу, а намагався згладити процес девальвації шляхом продажу своїх міжнародних резервів. Однак непередбачуваність та недостатня прозорість цих інтервенцій завадили припиненню спекуляцій як на міжбанківському, так і на готівковому ринках. По суті, НБУ не зміг чітко роз'яснити основні умови своїх валютних інтервенцій, включаючи часові рамки, курс та обсяг інтервенцій, а також процес вибору банків для продажу валюти. Все це поглибило недовіру до політики НБУ та банківської системи в цілому. [64] Водночас, суттєве погіршення ліквідності декількох великих комерційних банків ще більше посилило цю недовіру. НБУ також надав підтримку комерційним банкам шляхом вливання мільярдів гривень додаткової ліквідності через канал рефінансування. Однак, непрозора політика рефінансування та слабкий контроль за використанням коштів завадили відновити довіру до НБУ. Тим часом, значна частина коштів, наданих в рамках рефінансування, вірогідно, була виведена з країни, посилюючи тиск на валютний курс.

По-третє, нестабільна політична ситуація та суперечливі заяви влади про майбутній валютний курс не сприяли відновленню довіри громадськості до національної валюти.

По-четверте, вже багато років в Україні спостерігалася висока інфляція, в той час як валютний курс залишався практично незмінним. Рано чи пізно ця втрата конкурентоспроможності мала бути відновлена шляхом відповідних змін валютного курсу, оскільки численні економічні дослідження підтверджують дію паритету купівельної спроможності у середньостроковій перспектив.

Підводячи підсумок,слід сказати, що в основі механізму формування інфляції передусім лежать зв'язок попиту і витрат, спад виробництва і зростання цін, спіраль "зарплата - ціна". Інфляція також значно поглиблюється деформацією психології споживачів і виробників, що виявляється у нарощуванні поточного попиту за рахунок заощадження.

Оскільки інфляція зароджується на грошовому ринку, то вона насамперед є результатом помилкової монетарної політики владних структур, зокрема фінансування дефіциту державного бюджету грошовою емісією.

Значно поглиблюють інфляційну нерівновагу монополізація ринків і малообгрунтовані найрізноманітніші привілеї владних структур багатьом підприємствам та організаціям, зокрема звільнення їх від податків і мита, надання позик на пільгових умовах, дозвіл відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачування податків у кредит, проведення розрахунків без участі банків України тощо.

Ситуація що склалась в Україні, не викликає радості ні у уряду, ні у громадян. Влада має зробити все, щоб зупинити ріст темпів інфляції, тому що вона може призвести до самих не передбачуваних наслідків. Для цього вона повинна застосовувати методи антиінфляційної політики для стабілізації економіки.

2.3 Аналіз заходів антиінфляційної політики в Україні

Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів.

Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію.

Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

­ дефляційна політика (регулювання попиту);

­ політика доходів (регулювання витрат);

­ адаптаційна політика.

Минула осінь відзначилася бурхливими подіями на інфляційному фронті -- за різким стрибком цін у вересні відбулося таке ж різке уповільнення темпів зростання споживчих цін у жовтні та листопаді. Тому за підсумками 2010 року темп інфляції, швидше за все, буде нижчим за 10%, уперше з 2003-го.

Натхненний цим успіхом, уряд ставить ще більш амбіційні цілі на майбутнє, розраховуючи знизити річні темпи зростання цін до 6 -- 7% усього через два-три роки.

Інфляційна динаміка останніх місяців ще раз продемонструвала, якими мінливими можуть бути економічні показники в нашій країні. Здавалося б, стрімкий ривок споживчих цін у вересні (індекс споживчих цін (ІСЦ) виріс на 2,9% порівняно з попереднім місяцем) призведе до розкручування інфляційного маховика, і в заключному кварталі ціни так само стрімко збільшуватимуться. Проте в наступні два місяці, попри традиційну інфляційну напруженість цього періоду, немов за помахом чарівної палички, темпи зростання споживчих цін сповільнилися: спочатку до 0,5% у жовтні та ще більше -- до 0,3% -- у листопаді. Така динаміка інфляційних показників виглядає досить дивною. Жовтневі темпи інфляції виявилися нижчими за вересневий аналог вперше за останні десять років, а листопадовий показник став найменшим за всю новітню історію України.

Рис 2.4 Індекс реального ефективного обмінного курсу на основі ІСЦ

Встановити справжню причину такої дивної поведінки споживчих цін досить складно. На наш погляд, стрімкий стрибок цін у вересні міг бути невиправданим, тому різке вповільнення темпів інфляції в наступні місяці можна пояснити поверненням темпів зростання ІСЦ до якогось нормального рівня. Крім того, зважаючи на все, мало місце і значне посилення адміністративного контролю над цінами з боку центральних і місцевих органів влади. Рішучість чиновників можна пояснити гострою потребою обмежити зростання цін на соціально вразливі товари напередодні місцевих виборів, а також утримати інфляцію в межах 10% за підсумками 2010 року.

Для досягнення цих цілей використовувалися всі засоби -- і адміністративний тиск на виробників і рітейлерів, і більша жорсткість монетарної політики НБУ (що, до речі, разом із сезонним зростанням бюджетних видатків призвело до значного зниження рівня ліквідності в банківській системі).

Також, попри те, що ціни на газ для підприємств теплокомуненерго підвищили на 50% ще в серпні, уряд так і не наважився провести відповідне підвищення тарифів на тепло й гарячу воду (відповідно до рішення НКРЕ, прийнятого цього тижня, тарифи буде підвищено з 1 січня наступного року).

У результаті різко збільшився рівень неплатежів за спожитий газ підприємствами теплокомуненерго, що призвело до подальшого погіршення фінансового стану НАК «Нафтогаз України». Так що дефіцит НАК нинішнього року становитиме 1,5--1,6% ВВП, що вище, ніж передбачено угодою з МВФ (1%). Більш того, під сумнівом і зведення до нуля дефіциту компанії наступного року.

У майбутньому уряд має намір продовжити безкомпромісну боротьбу з інфляцією. Зокрема, 2011 року прогнозується зростання ІСЦ на рівні 8,9% (на кінець року), а в 2012--2013 роках інфляція має сповільнитися до 7,9 і 6,2% відповідно. [1,83] Проте, на наш погляд, такі прогнози виглядають надто оптимістичними. Так, на наступний рік заплановано, наприклад, істотне підвищення комунальних тарифів: зростання в середньому на 25% розцінок на тепло і гарячу воду із січня 2011 року, підвищення цін на газ на 50% у квітні і наступне за ним іще одне підвищення комунальних тарифів. Що, за нашими розрахунками, додасть близько 3% до індексу споживчих цін у 2011 році (навіть без урахування можливого підвищення тарифів на електроенергію).

Крім того, враховуючи, що вітчизняна економіка наступного року продовжить поступово відновлюватися після недавнього колапсу (очікується, що темп зростання ВВП у 2011 році становитиме близько 4--4,5%), споживчий попит також зростатиме, створюючи тиск на ціни. Тому утримати інфляцію в наступні 12 місяців у межах 10% навряд чи можливо, адже адміністративні важелі контролю можуть бути ефективними тільки в короткостроковому періоді -- всього лише два-три місяці, після чого ціни обов'язково вирвуться на волю.

Навряд чи цього, з урахуванням неодноразово набитих гуль, не розуміють в уряді. Тому встановлення заниженого інфляційного орієнтира пов'язане, швидше за все, з національними особливостями бюджетного планування. На основі такого заниженого показника формується консервативний план доходів бюджету, а якщо інфляція виявиться вищою за прогнозовану (за що жодного високопоставленого чиновника ще не звільнили), це тільки допоможе уряду виконати й перевиконати бюджетний план. Така тактика неодноразово застосовувалася урядом у попередні роки.

Проте прагнення уряду знизити темпи інфляції в Україні, безумовно, похвальне. Тому хотілося б докладніше проаналізувати основні чинники інфляції в Україні й позначити заходи, реалізація яких потрібна для зниження темпів інфляції до стійко низького рівня (хоча б до 5 -- 7% у середньостроковій перспективі). Таким чином, досить очевидно, що висока та волатильна інфляція стала однією з основних причин виникнення істотних макроекономічних дисбалансів, які в результаті й призвели до такого поганого результату в 2008 році. Більш того, згубний вплив високої інфляції на економіку країни триває.

У результаті масштабної номінальної девальвації в четвертому кварталі 2008-го українська економіка одержала певний запас цінової конкурентоспроможності, однак у разі збереження високих темпів інфляції цей запас незабаром може швидко вичерпатися. Ситуація погіршується ще й через те, що відновлення світової економіки відбувається дуже повільно і болісно, тому істотного збільшення зовнішнього попиту на продукцію українського експорту можна не очікувати. Як уже зазначалося вище, негативний вплив високої інфляції на конкурентоспроможність частково згладжувався в попередні роки за рахунок прив'язки гривні до долара, який постійно девальвував стосовно інших валют. Однак нині немає жодних гарантій, що цей вдалий збіг обставин збережеться й у майбутньому.

У результаті в України залишаються два шляхи для підтримки конкурентоспроможності національної економіки -- боротьба з інфляцією (плюс структурні реформи, спрямовані на зростання продуктивності) або керована девальвація національної валюти. На наш погляд, другий шлях є явно програшним, оскільки і в цьому випадку країна ризикує опинитися в замкненому інфляційно-девальваційному колі.

Хоча девальвація тимчасово поліпшує конкурентоспроможність і стимулює економічне зростання, потім знову зростає інфляція та знижується конкурентоспроможність, погіршується платіжний баланс і виникає новий девальваційний тиск на національну валюту. Результатом усього цього може стати цілковитий колапс банківського кредитування (адже валютне кредитування залишається під забороною, а кредитування в національній валюті обмежене дефіцитом довгого і дешевого гривневого ресурсу), остаточна доларизація економіки та подальше погіршення фінансового стану банківської системи, тому що частка валютних кредитів (насамперед населенню) залишається на високому рівні.

Однак іще більш значущим, на наш погляд, чинником високої інфляції в Україні є надзвичайно висока неефективність української економіки -- всепроникна корупція (що створює перешкоди для вільної конкуренції), гнітюча динаміка показників продуктивності, слабкість антимонопольного законодавства тощо. Адже через відсутність чітких правил гри і високий рівень корупції ринкові механізми працюють неефективно, що призводить до монополізації, отже, й до невиправданого завищення цін.

Очевидно, що з допомогою лише традиційних інструментів (жорсткість монетарної та фіскальної політики) здолати інфляцію неможливо. Тому сама по собі зміна моделі монетарної політики (наприклад, впровадження режиму інфляційного таргетування) навряд чи здатна якісно змінити ситуацію, навіть будучи помноженою на жорстку бюджетну економію. Без усунення структурних причин інфляції жодні фіскальні або монетарні заходи до успіху не приведуть.

І в зв'язку з цим хотілося б зазначити, що перехід до режиму плаваючого обмінного курсу може відіграти важливу роль в антиінфляційних механізмах (крім стандартних аргументів про те, що гнучкий обмінний курс дає можливість більш ефективно вибудовувати монетарну політику, отже, і контролювати інфляцію). Як приклад можна навести досвід східноєвропейських країн і Туреччини в першій половині 2000-х років. Після азіатської кризи валюти цих країн мали значний потенціал для номінальної ревальвації, тому для підтримки конкурентоспроможності за умов плаваючого обмінного курсу ці країни були змушені посилено боротися з інфляцією та здійснювати структурні реформи для стимулювання зростання продуктивності.

На наш погляд, саме такого економічного стимулу і бракувало Україні, тому що прив'язка гривні до долара (на заниженому рівні) на тлі сприятливих умов торгівлі зовсім не сприяла проведенню реформ, спрямованих на зниження інфляції, створюючи ілюзію економічного добробуту. Тобто навіщо напружуватися, вживати непопулярних заходів для боротьби з інфляцією, якщо все й так добре. Таким чином, поступовий перехід до режиму плаваючого обмінного курсу виступатиме стимулом для дезінфляції.

Таким чином, доводиться констатувати, що райдужні інфляційні прогнози поки що не підтверджуються реальними діями. А відсутність цих реальних кроків пов'язана не з відсутністю чітких рецептів боротьби з інфляцією, а з труднощами їх імплементації, з огляду на слабкість і корумпованість судової системи й тісне переплетіння політичних і бізнес-інтересів.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

3.1 Вплив інфляції на оцінку ефективності інвестування коштів в виробництво з використанням банківського кредиту

Одним з найважливіших факторів зовнішнього середовища, які впливають на ефективність проекту, є інфляція, яка в результаті формування ринкових механізмів господарювання стала безпосередньому атрибутом нашої економіки.

Відповідно до Методичних рекомендацій, процес інфляції трактується як підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці або на даний вид ресурсу, продукції, послуг, праці, при цьому найважливішою характеристикою служить темп інфляції, під яким розуміється зміна загального рівня цін, виражене у відсотках.

Зазвичай виділяють наступні основні показники інфляції:

1. Дефлятор валового національного продукту (ВНП), що позначається як DEF (t) і дорівнює відношенню номінального ВНП до реального ВНП, де номінальний ВНП вимірюється в поточних цінах даного року t, а реальний - у постійних цінах (цінах базисного року).

2. Індекс споживчих цін (ІСЦ), що розраховується як відношення вартості споживчого кошика в даному році до вартості споживчого кошика в базовому році.

3. Індекс оптових цін або темп інфляції року t, рівний вимірюваному у відсотках приватному від ділення різниці між дефлятора цього та попереднього періодів на дефлятор попереднього періоду, тобто

TI (t) = {100% [DEF (t) - DEF (t - 1)]} / DEF (t - 1)

4. Індекс зміни цін ресурсу, що розраховується як частка від ділення ціни ресурсу в момент часу t на його ціну в базисний момент часу t (Індекс зміни цін ресурсу) t = (Ціна ресурсу) t / ЦенаtБ

5. Темп інфляції по ресурсу = (Індекс зміни цін ресурсу - 1) Ѕ 100%.

Навіть очікувана інфляція спричиняє серйозні витрати, які доводиться нести практично всім учасникам економічного процесу:

1) "витрати стоптаних черевиків", викликані більш частими відвідинами банку через невигідність зберігання грошей на руках

2) "витрати меню", пов'язані з необхідністю фірм часто змінювати цінники при підвищенні цін;

3) витрати, набуті внаслідок рухливості відносних цін, зі зміною податкових зобов'язань;

4) витрати, пов'язані з некомфортність існування в світі з інфляцією.

Ще складніше йде справа з непрогнозованою інфляцією: чим більше нестійкий темп інфляції, тим сильніше дія чинника невизначеності у формуванні очікувань. Нестійкість темпів інфляції пов'язана з додатковим інфляційним ризиком, і тому зачіпає в чималому ступені інтереси всіх, не схильних до ризику суб'єктів. Сильна (галопуюча) інфляція завжди нестійка: темпи інфляції суттєво змінюються з року в рік. [22] Інфляційні процеси позначаються на фактичній ефективності інвестицій, тому фактор інфляції обов'язково слід враховувати при аналізі проектів і виборі варіантів капіталовкладень.

Аналіз міжнародного досвіду та вітчизняної практики обліку інфляції при оцінці ефективності інвестиційного проекту дозволяє ввести наступну класифікацію методів обліку:

- Інфляційна корекція грошових потоків, пов'язана з проблемою постійних і поточних цін і розрахунками в рублях і валюті.

- Облік інфляційної премії в ставці відсотка.

- Аналіз чутливості в умовах високого рівня інфляції.

При оцінці фінансової ефективності інвестиційного проекту розрахунки можуть бути виконані:

- в рублях або у ВКВ (наприклад, у доларах);

- в залежності від використовуваних цін

- у незмінних (постійних) цінах;

- в поточних (прогнозних) цінах.

Перехід до твердої валюти не означає скасування необхідності врахування інфляції, так як сильна інфляція змінює план реалізації проекту.

Показники фінансової ефективності проекту пов'язані з динамікою значень ставок відсотка. При цьому ставку відсотка рекомендується приймати на рівні, відповідному ставками у країнах розвиненої ринкової економіки, але з урахуванням ризику російських умов. Якщо б грошові потоки розраховувались в постійних цінах, то вибір ставки відсотка не був би настільки проблематичний.

Постійні ціни забезпечують порівнянність різночасних показників. При проведенні попереднього аналізу інвестиційного проекту, як правило, використовуються саме ціни, зафіксовані на рівні, що існує в момент прийняття рішення - незмінні або постійні. До переваг роботи з постійними цінами слід віднести простоту при розрахунку та аналізі реальної динаміки ключових показників проекту (собівартість продукції, обсяг продажів і т.д.) і відсутність необхідності прогнозу цін. [45] На цьому базується переконання більшості проектних аналітиків у тому, що якщо розрахунки проводяться у незмінних (постійних) цінах, то облік інфляції можна проводити на стадії оцінки ризиків проекту. При цьому необхідно мати на увазі, що облік впливу інфляції на майбутні грошові потоки при нестабільній економічній ситуації, як правило, проводиться в умовах неповної та недостатньо достовірної інформації.

Для аналізу впливу інфляції на прогноз грошових потоків недостатньо просто змінювати величину окремих складових відтоку і припливу відповідно до передбачаються рівнем цін у перспективі. Це пов'язано з тим, що темпи інфляції з різних видів ресурсів неоднакові (неоднорідність інфляції за видами продукції і ресурсів). Інфляція може надати як позитивне, так і негативний вплив на фактичну ефективність інвестиційного проекту.

Так, наприклад, інфляція веде до зміни впливу запасів і заборгованостей: вигідним стає збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості, а невигідним - зростання запасів готової продукції та дебіторської заборгованості. Прикладом позитивного впливу інфляції на ефективність проекту може бути збільшення залишкової вартості активів у міру зростання цін. Однак виграш для інвестора від підвищення цін частіше має запізнілий характер, і тому, в кінцевому підсумку, звичайно розглядають вплив інфляції в негативному плані.

Інфляція тягне за собою зміни фактичних умов надання позик і кредитів, причому часто неможливо передбачити, на чию користь зміняться умови кредитування, що впливає на ефективність інвестиційних проектів, що фінансуються за рахунок позикових коштів. Іншим прикладом негативного впливу інфляції на параметри інвестиційного проекту є невідповідність амортизаційних відрахувань підвищується рівня цін, і, як наслідок цього, завищення бази оподаткування. Амортизаційні відрахування провадяться на основі ціни придбання з урахуванням періодично виробляються переоцінок, не адекватно відображають темп інфляції. У країнах з розвиненою ринковою економікою захистом від такого податкового преса є: законодавчо дозволена коригування суми нарахованого зносу і залишкової вартості постійних активів, створення спеціальних резервів для переоцінки основних фондів, інвестиційний податковий кредит.

Так, прискорена амортизація, представляючи собою податкове прикриття, сприяє зменшенню бази оподаткування та заохочує формування капіталу. За відсутності подібних механізмів податковий тягар тим сильніше тисне на інвесторів, чим вище темпи інфляції: амортизаційні відрахування представляють собою фіксовані суми, причому їх питома вага в собівартості продукції падає, а накопичення не дають можливості зробити адекватну заміну обладнання. У результаті - збільшення сум виграшу від податкового прикриття відстає від динаміки інфляції.

Вітчизняна практика інвестиційного проектування пропонує використовувати процедуру врахування впливу інфляції на показники ефективності інвестиційного проекту на основі розрахунків прогнозних показників інфляції по роках протягом всього життєвого циклу проекту, коригуючи таким чином величину грошового потоку проекту.

На основі узагальнення світового досвіду, пов'язаного з вивченням впливу інфляційної складової, можна дати наступні рекомендації:

1. У припущенні використання в проекті інвестиційні коштів необхідно врахувати, що на величину необхідних сум впливає розмір інфляції. Перевищення кошторисних витрат, викликане інфляцією, розглядається аналітиками проекту не як перевищення запланованих витрат, а як додаткове запозичення, що відбиває тільки підвищення загального рівня цін. Тим не менш, з-за неадекватності реаліям фінансування проект може зіткнутися з кризою ліквідності або навіть неплатоспроможністю.

2. У ряді країн, де стягується податок на прибуток корпорацій, що віднімаються з оподатковуваного податком доходу амортизаційні платежі (податкові знижки на амортизацію) розраховуються на підставі первинної вартості активу, що амортизується. Якщо інфляція існує протягом певного часу, відносне значення податкових знижок скорочується, приводячи до зростання реальних сум податків на прибуток у порівнянні з безінфляційно ситуацією. Для проекту таке збільшення відсотка податку є не підвищенням ресурсної вартості проекту, а передачею коштів від проекту державі. Це збільшення податкових платежів може призвести до ситуації, в який проект має значні труднощі з грошовими коштами і навіть стикається з неплатоспроможністю. У цьому випадку прогнозовані економічні і соціальні результати проекту можуть зазнати чималі зміни.

3. Зв'язок інфляції з податками відчувають комерційні підприємства, вимушені зберігати запаси сировини і матеріалів або готової продукції. У багатьох країнах компанії повинні враховувати цінність своїх товарно-матеріальних запасів за принципом FIFO (first-in-first-out). Таким чином, у вартості проданих товарів враховуються самі старі запаси, що веде до збільшення реального податкового тягаря.

4. Інфляція впливає на номінальну процентну ставку. Номінальна процентна ставка i, розмір якої визначається фінансовим ринком, складається щонайменше з трьох компонентів:

Приклад. Розглянемо ситуацію, в якій i = r. Припустимо, що реальний відсоток r = 5%; позику становить 1000 одиниць. Тоді щорічні процентні платежі рівні 5 одиницям. Але якщо ввести в розгляд інфляцію, складову 10% на рік, і умовно знехтувати ризиком, то кредитори більше не будуть зацікавлені надавати кошти під 5% річних, тому що вони щороку втрачають 10% реальної цінності основної суми кредиту. Таким чином, для підтримки колишнього благополуччя їм буде потрібно номінальна ставка відсотка не менше ніж 15,5%, тобто i = 0,05 + 0 + (1 + 0,05 + 0) * 0,1 = 0,155.

Якщо кредитори отримають такий відсоток, то протягом терміну кредиту реальна приведена цінність процентних платежів і платежів у рахунок погашення основної суми буде такою, як якщо б інфляція була відсутня, а процентна ставка була б дорівнює 5%. При інфляції номінальна ставка буде вище, але реальні витрати на погашення кредиту - менше.

У припущенні, що темпи інфляції змінюються і потрібно рефінансування заборгованості проекту, номінальна ставка відсотка повинна коректуватися так, щоб відповідати новому очікуваному рівню інфляції. Це не повинно мати значного впливу на загальну ефективність проекту, вимірювану критерієм NPV (чистого дисконтованого доходу). Проте тут можуть виникнути серйозні обмеження по ліквідності проекту через вплив на виплату відсотків і погашення основної суми кредиту. Нерідко досить стабільні компанії приходили до втрати фінансової стійкості та банкрутства через неадекватну потоку грошових коштів, який був нездатний забезпечити виплату більш високих відсотків, викликаних великими темпами інфляції. Хоча підприємства могли мати достатні основні фонди для покриття своїх зобов'язань, вони могли опинитися в ситуації, коли вони не мали можливості позичати кошти для покриття короткострокових зобов'язань з виплати відсотків і, таким чином, втрачали платоспроможність.

5. Вплив підвищення номінального відсотка на зобов'язання з виплати податку на прибуток. У ряді країн процентні платежі при розрахунку оподатковуваного прибутку не враховуються. Виплати основної суми кредитів не розглядаються як витрати і, отже, не віднімаються при розрахунку оподатковуваного прибутку. Якщо очікувані темпи інфляції підвищуються, то підвищується і номінальний відсоток. Остаточний результат - передача частини реальної цінності платежів в рахунок погашення основної суми кредиту на користь процентних платежів, причому останні віднімаються з оподатковуваного прибутку і, отже, знижують розмір податкових виплат.

6. Зміна загального рівня цін впливає на реальну цінність касових залишків, покликаних полегшити здійснення угод. Комерційне підприємство зазвичай намагається зберігати в касі або на банківському рахунку гроші в сумі, що дорівнює певній частці виручки і закупівель. Якщо масштаб такої діяльності залишається незмінним протягом якогось часу і інфляція відсутня, то після виділення необхідних сум в один з початкових періодів функціонування проекту ніяких додаткових інвестицій в касові залишки не потрібно. Однак, якщо спостерігається зростання загального рівня цін, навіть якщо кількість реалізованих і придбаних товарів та послуг залишається тим самим, їх цінність, виражена в реальних цінах, збільшується. У цьому випадку підприємству доводиться збільшувати збережені касові залишки для того, щоб вести бізнес з тією ж легкістю, що й раніше. Такі додаткові вливання грошових коштів являють собою витрати проекту, і їх слід віднімати з фінансового потоку грошових коштів при визначенні його життєздатності. Зниження купівельної спроможності таких грошових коштів називають інфляційним податком з грошових коштів. Основним його результатом є передача фінансових і економічних ресурсів із секторів, що використовують гроші, у банківський сектор, який відповідає за пропозицію грошей в економіці.

На основі викладеного вище можна зробити наступні висновки.

При проведенні експертизи інвестиційних проектів необхідний облік інфляційних тенденцій в економіці, тому що від цього багато в чому залежить коректність проведення фінансового аналізу, а отже, і правильність прийняття рішення про інвестування. Безпосередній спосіб обліку інфляційної складової визначається аналітиком проекту та обгрунтовується в аналітичній записці.

Інфляція не може бути врахована повністю при проведенні експертизи, тому її наявність в економіці є додатковим фактором ризику при прийнятті рішення про інвестування грошей в проект.

3.2 Стратегія забезпечення низької і стабільної інфляції застосовуючи систему інфляційного таргетування

Першим формально запровадив режим прямого інфляційного таргетування Резервний банк Нової Зеландії у 1990 році, після чого велика кількість центральних банків також перейшли до використання експліцитних інструментів контролю за інфляцією. Водночас цей монетарний режим викликав багато наукових дискусій. Цікаво те, що сьогодні немає одностайності у визначенні цього режиму контролю за інфляцією.

Таргетування - це режим монетарної політики, основним елементом якого є оголошення кількісної інфляційної мети разом з чітким бажанням центрального банку та уряду досягнути цієї мети, що виражається, зокрема, у діях центрального банку, який активно застосовує свої інструменти у випадку відхилення прогнозу інфляції від мети.

Існує три види таргетування:

- Таргетування обмінного курсу, в якому якорем макроекономічної стабільності є курс долара (рідше - євро чи іншої валюти) ;

- Монетарне таргетування, при якому рівень цін регулюється грошовою пропозицією;

- Інфляційне таргетування, при якому центробанк за допомогою облікової ставки регулює вартість грошей в економіці.

Таргетування, як метод боротьби з інфляцією, набув все більшої популярності. Навіть склалася цікава залежність, що всі «успішні» центральні банки є прихильниками інфляційного таргетування, а «неуспішні» - ні.

За інфляційного таргетування цільовий рівень інфляції відіграє роль монетарного якоря, тому і монетарна, і фіскальна політики спрямовані на досягнення цієї мети. Основною перевагою цього монетарного режиму є те, що на його ефективність не впливає стабільна залежність рівня інфляції від зміни грошових агрегатів (як це спостерігається за режиму монетарного таргетування), а також не позначаються і проблеми, пов'язані з фіксацією курсу.

В Україні вперше про пріоритет прямого таргетування інфляції було заявлено в «Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік»: «Національний банк України поступово створює умови, необхідні для переходу в перспективі до визначення таргетування інфляції пріоритетним орієнтиром грошово-кредитної політики, тобто прямого таргетування інфляції».

На даний момент Україна дотримується таргетування обмінного курсу (один з трьох видів таргетування). В цьому режимі якорем макроекономічної стабільності є курс долара (рідше - євро чи іншої валюти).

Нажаль, сьогодні метод боротьби з інфляцією шляхом таргетування обмінного курсу, не є дієвим, оскільки відкритість української економіки, значна частка експорту, а також обсяги імпорту енергоресурсів зводять до мінімуму вплив цього інструменту на економіку України, тому вона є дуже чутливою до зовнішніх шоків. Тож висновок такий: курсове таргетування економіку України не зможе захистити від зовнішніх чинників, а отже, і від інфляції.

Поступово НБУ переходить від таргетування обмінного курсу до інфляційного таргетування. Про це свідчить те, що в 2004 році в грошово-кредитній політиці України замість прогнозів стали давати орієнтир рівня інфляції. Цей перехід непростий. Оскільки існує багато перешкод. Для того, щоб досягти цільових орієнтирів рівня інфляції:

- Національний банк України повинен повернути довіру населення до своєї монетарної політики;

- уряду потрібно відмовитись від значних бюджетних дефіцитів та способів їх покриття за рахунок кредитів НБУ, також відмовитись від великих зовнішніх боргів;

- голові НБУ потрібно відстояти свою політичну незалежність, а потім домовитись з Кабінетом міністрів про злагоджені дії для регулювання цін;

- Національному банку потрібно створити умови, при яких інструменти грошово-кредитної політики будуть реально впливали на ринок.

Застосування інфляційного таргетування є доцільним коли потрібно привести рівень фактичної інфляції до планового. Що стосується України, то проаналізувавши фактичний та плановий рівень інфляції за 2009 рік, які відповідно дорівнюють 12,3 % та 9 % ми бачимо перевищення фактичного показника над плановим на 3,3 %, тобто НБУ не досяг орієнтиру.

На 2010 рік урядом України була запланована інфляція на рівні 9,7% що дорівнює 0,8 % щомісяця. Проаналізувавши дані статистики, бачимо, що вже зараз фактичний рівень інфляції дорівнює 0,81 % щомісяця (враховуючи лише десять місяців року, оскільки рік не закінчивя), тобто і в цьому році НБУ не досяг орієнтиру. Потрібно вже зараз докласти багато зусиль для запобігання перевищення фактичного рівня над плановим, для того, щоб й справді перейти від таргетування обмінного курсу до більш дієвої монетарної політики - таргетування інфляції.

ВИСНОВКИ

У роботі наведене узагальнення основ теорії подолання такого явища, як інфляція і запропоновано нове вирішення наукової задачі теорії, методології та методики управління інфляційнми процесами та виведення економіки з кризового становища. Проведене дослідження дозволило зробити такі загальні висновки та обґрунтувати наступні пропозиції:

У будь-який період розвитку суспільства, інфляція завжди була і є одним з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему України загалом.

За своїм характером, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і позначається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а досить стійкий.

Управління інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загалом економічної політики України. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.

Інфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються, що надає актуальності обраній темі.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Адже крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн і звiдси - порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї. Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя - це не лише свiдоцтво слабкостi економiки, а й свiдоцтво слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

На сьогоднішній день у світовій економічній теорії та практиці майже всіх країн світу (як розвинених, так і країн, що розвиваються та з перехідною економікою) «цінова стабільність» є концепцією, якої дотримується переважна більшість центральних банків при проведенні монетарної політики, і яка полягає у підтриманні відповідного інфляційного середовища в економіці конкурентної країни у довгостроковому періоді.

На жаль, ситуація, що склалася в економіці України в останні роки, не дає можливості вирішувати питання цінової стабільності і її досягнення монетарними методами, оскільки фактори, що породжують інфляцію, пов'язані значною мірою з підвищенням витрат на виробництво продукції, ставить питання про необхідність спільних скоординованих дій для досягнення помірної інфляції Уряду України і Національного банку України. Також потрібно зазначити, що на даний момент інфляція в Україні досягла високого рівню, тому саме вона є однією з причин такої глибокої затяжної кризи. Порівнюючи показники рівнів інфляції Україні з показниками рівнів інфляції інших країн, можемо побачити, що ситуація в нашій країні була критичною. Та сьогодні ми спостерігаємо поліпшення ситуації і вважаємо, що криза все позаду.

У найближчі роки, за умов подорожчання енергоносіїв і послуг, кількісні параметри оптимального рівня інфляції визначатимуться не лише майбутніми цінами імпортованого газу та нафти, але і дієвістю урядової стратегії з технологічного оновлення виробництва, якості його модернізації та швидкості зростання загальної економічної ефективності. Таким чином, ефективне зниження інфляції у наступні роки може визначатися не тільки монетарною політикою Національного банку, а й результативністю зусиль Уряду України щодо розвитку інфраструктури ринку, його конкурентних засад на основі нарощування інвестиційної активності та використання можливих фінансових важелів впливу для досягнення поставлених цілей.

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru