Конкуренція і монополія: моделі ринкових структур

Размещено на http://www.allbest.ru/

40

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Хмельницький торговельно-економічний коледж

Курсова робота

на тему:

Конкуренція і монополія: моделі ринкових структур

Студент денної форми навчання

Групи БО-21

Приходько Інни Анатоліївни

Викладач-керівник курсової роботи

Мінаєва Тетяна Миколаївна

Хмельницький 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Конкуренція як сучасна економічна система

1.1 Сутність конкуренції. Конкуренція як категорія ринкової системи

1.2 Умови виникнення конкуренції

1.3 Методи і способи конкурентної боротьби

1.3.1 Методи цінової конкуренції

1.3.2 Методи недійової конкуренції

1.3.3 Нечесна конкуренція

1.4 Ринкова класифікація видів конкуренції

Розділ 2. Сутність та види монополії

2.1 Суть і основні види монополій

2.2 Причина виникнення монополій

2.3 Форми монополій

2.4 Типи монополій

2.5 Види монополістичних станів

2.6 Взаємозв'язок між конкуренцією і монополією

Розділ 3. Характеристика ринкових структур

3.1 Монополістична конкуренція в сучасній економіці

3.2 Різноманітність ринкових структур

3.3 Поведінка підприємств в умовах досконалої конкуренції і чистої монополії

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм , що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур , що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

По визначенню ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, що споживачі можуть купити по певній ціні ) і пропозиції виробників (пропозиція - це кількість товару, що виробники продають по певній ціні ) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквівалента вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відношень між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції. При цьому ринки приймають самі різні форми. Найближча автозаправна станція, закусочна, магазин грамплатівок, пришляховий ларьок фермера - усе це звичайні ринки. Нью-Йоркська фондова біржа і Чикагська зернова біржа - це уже високорозвинені ринки, на яких покупці і продавці відповідно акцій, облігацій і сільськогосподарської продукції з усього світу встановлюють контакт один з одним. Подібною уявою й організатори аукціонів зводять разом покупців і продавців предметів мистецтва, худоби, держаного сільськогосподарського устаткування, а іноді і нерухомості.

Всі ці ситуації, що зв'язують потенційних покупців із потенційними продавцями, утворюють ринки. Як випливає з наведених прикладів, одні ринки є локальними, тоді як інші носять національний або міжнародний характер. Деяких відрізняє особистий контакт між пред'явником попиту і постачальником, а інші є безособовими - на них покупець і продавець ніколи не бачать або зовсім не знають один одного. Існує безліч видів ринків, головні з який можна згрупувати по таких трьох ознаках.

Основні види ринків з погляду відповідності чинному законодавству:

ь по економічному призначенню об'єктів ринкових відносин;

ь по просторовій ознаці:

- легальний ринок;

- тіньовий ринок;

- споживчий ринок;

- ринок капіталів;

- ринок робочої сили;

- ринок інформації;

- фінансовий ринок;

- валютний ринок;

- місцевий ринок;

- національний ринок;

- міжнародний регіональний ринок;

- світовий ринок.

Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна розділити на складові елементи. Так ринок засобів виробництва включає ринок землі, верстатів, кормів, газу і т. д.; ринок інформації - ринки науково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринок - ринки цінних паперів, банківських позичок і інших кредитних ресурсів.

У даній роботі нас цікавить функціонування чисто конкурентних ринків. Подібні ринки припускають велике число незалежно чинних покупців і продавців, зацікавлених в обміні стандартних продуктів. Точніше, ми тут маємо на увазі не той тип ринку, до якого відносяться магазин грамплатівок і автозаправочні станції, де на загальний огляд вивішені цінники, а такі конкурентні ринки, як центральна зернова біржа, фондова біржа або біржа іноземних валют, де рівноважна ціна "виявляється" за допомогою узгоджених рішень покупців і продавців. Ми прагнемо також з'ясувати, як установлюються ціни на ресурсних ринках на основі рішень, прийнятих конкуруючими підприємствами - пред'явниками попиту, і на основі рішень, прийнятих конкуруючими домогосподарствами - постачальниками ресурсів.

Розділ 1. Конкуренція як сучасна економічна система

1.1 Сутність конкуренції. Конкуренція як категорія ринкової системи

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Це економічна боротьба, суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконаних робіт, наданням послуг одним і тим же споживачам.

Основне завдання і головна функція конкуренції - завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Негативні риси конкуренції. Дрібні виробники витісняються капіталом, перші розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне, майнове розшарування населення, загострюється безробіття.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передовій організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно поновлювати асортимент продукції, що випускається, пильно стежити за науково-технічним прогресом.

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом-причиною, що веде до утворення вартості. Цей причинно-наслідковий зв'язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості.

Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба веде до хаосу та анархії. Однак життя спростувало таке твердження. Американський економіст П. Самуельсон у книзі «Економікс» зазначає, що «конкурентна система - це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізм зв'язку, що служить для об'єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити: проблему, що охоплює тисячі невідомих змінних і відносин. Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулася, і, подібно до людської натури, змінюється. Водночас вона задовольняє не меншою мірою першу вимогу, що пред'являється до будь-якого соціального організму: вона здатна вижити.

Отже, конкуренція - головна ознака ринкової економіки.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Проте існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без конкуренції. Ось чому треба з'ясувати, як виникає конкуренція.

1.2 Умови виникнення конкуренції

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції - це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

Економічний закон конкуренції

У процесі конкуренції існують стійкі істотні причинно-наслідкові зв'язки, які свідчать про те, що це явище не випадкове, а має силу об'єктивного економічного закону.

Процесом-причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох господарських суб'єктів, які діють незалежно один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій економічний інтерес - одержати дохід (прибуток) при існуванні різних витрат виробництва і відмінностей споживних вартостей, що створюються.

Цей процес-причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, тому що діє закон вартості, і споживачі обирають тільки те, що відповідає їхнім інтересам. Отже, об'єктивно існує суперечність між можливостями виробництва товарів і послуг і можливостями їхньої реалізації.

Суперечність, яка виникає в умовах ринкової економіки, розв'язується через конкуренцію. Сутність її полягає у прагненні виробника задовольнити власний інтерес. Отже, суперечність долається конкуренцією, що є процесом-наслідком відповідного економічного закону.

Формами вияву економічного закону конкуренції є боротьба за виживання, одержання місця на ринку, привернення уваги споживачів до своєї продукції. Формами цієї боротьби є удосконалення виробництва завдяки досягненням науково-технічного прогресу, зниженню витрат виробництва і досягненню високої норми прибутку.

Для кількісного вираження закону конкуренції можна використати формулу коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Позначимо його Кк. Цей показник певною мірою може стати узагальнюючим при обчисленні конкурентоспроможності одиниці продукції (найкраще - однорідної, наприклад, 1 т цементу, 1 м тканини, однієї пари взуття тощо).

Коефіцієнт конкурентоспроможності виражає відношення між ринковою вартістю S і витратами підприємства С + V:

Цей коефіцієнт фактично характеризує здатність підприємства до виживання. Він не повинен досягати одиниці, оскільки це означатиме, що підприємство працює без прибутку. Чим коефіцієнт вищий від 1, тим успішніше діє суб'єкт конкуренції, тим міцніші його позиції на ринку.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляється передусім у тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково-технічного прогресу.

Новаторські застосування нової техніки і технології, що забезпечують зниження витрат виробництва, створюють підприємствам значні переваги перед конкурентами.

Учасники конкуренції знають, що тільки застосування ефективної техніки і технології дасть їм можливість успішно виживати, мати господарські успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче призводить до банкрутства.

Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива тільки за умови, коли більша частина товаровиробників - підприємств, організацій, громадян - має свободу господарської діяльності і підприємництва. Звільнені від монополізму держави товаровиробники повинні мати свободу для використання майна, що належить їм, орендується або передано в користування. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов'язані з господарською діяльністю і розвитком виробництва.

В умовах дії економічного закону конкуренції виникає комерційна таємниця. Вона може стосуватися виробничих, торговельних і фінансових операцій на підприємствах. Товаровиробники прагнуть приховати від конкурентів усе те, що дає їм змогу виробляти товари підвищеного попиту і одержувати за це високі прибутки.

1.3 Методи і способи конкурентної боротьби

1.3.1 Методи цінової конкуренції

Цінова конкуренція означає, що головними методами боротьби проти конкурентів є ціна, її використання ґрунтується на різноманітних методах і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.

На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливість дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу.

Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче за собівартість, що є вже методом нечесної конкуренції.

1.3.2 Методи недійової конкуренції

У ринковій економіці існує ще нецінова конкуренція. Вона застосовує такі способи:

1. Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

2. Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про споживчі властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати споживачеві про існування того чи іншого товару.

Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча його споживна вартість при цьому часто залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торговельних знаках і фірмових клеймах.

Умови, що пов'язані з продажем товару. Фірма зобов'язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безоплатні консультації щодо використання свого товару.

1.3.3 Нечесна конкуренція

Нечесна конкуренція - це діяльність господарського суб'єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції такі.

По-перше, дезінформація з боку виробника споживачів - покупців і господарських суб'єктів про товар і послуги. Вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару: клас, сорт, якість виготовлення.

По-друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони зареєстровані. Як правило, використовуються товарні бланки, маркування тих фірм, продукція яких користується великим попитом.

По-третє, поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така інформація, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

По-четверте, намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам в постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів.

По-п'яте, переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням більш високих окладів і різних пільг.

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права пропонувати товар за ціною, що нижча, ніж собівартість, з метою усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто на дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів нечесної конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм.

1.4 Ринкова класифікація видів конкуренції

Розрізняють два види конкуренції: внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція - це конкуренція між окремими підприємцями всередині кожної галузі щодо одержання прибутку. Як відомо, у кожній галузі є десятки, сотні й навіть тисячі підприємств, що залежно від технічного рівня організації виробництва потребують певної кількості праці (живої та уречевленої) для виробництва одиниці продукції певної споживної вартості. Відповідно до цього на різних підприємствах галузі створюється особлива індивідуальна вартість товарів. Проте на ринку в результаті внутрішньогалузевої конкуренції складається суспільна вартість товару.

Внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку в різних галузях. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція, яка є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за більш прибуткове застосування капіталу. Вона здійснюється у вигляді міграції капіталів з одних галузей в інші. В результаті переливу капіталів створюється середня норма прибутку.

В умовах ринкової економіки залежно від кількості конкурентів, обсягу продукції, яка пропонується покупцям, методів конкурентної боротьби існують ще такі види конкуренції, як чиста, монополістична і олігополістична (рис. 1.4.1).

Рис. 1.4.1 Види конкуренції.

При цьому першу вважають досконалою. Два інші види є недосконалими.

Чиста конкуренуція. Ринок чистої конкуренції складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або ж цілком ідентичні товари (наприклад, цемент певної марки, пшеницю певного сорту, папір певного виду тощо).

Особливість чистої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може призначити ціну вищу за ринкову, оскільки покупці можуть придбати потрібну кількість продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції.

Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Немає проблеми і з реалізацією. Продукція збувається методом звичайного обміну або через товарну біржу.

З цього можна зробити висновок, що в умовах чистої конкуренції виробники і продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, яка передбачає передусім розробку нових товарів, певну політику цін, рекламу, стимулювання збуту тощо.

Однак сказати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має жодних проблем зі збутом продукції, було б неправильно. Воно має уважно вивчати попит, можливі його коливання.

Є ще одна проблема: пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва. Пропонувати вищу ціну марно, зменшувати ціну означає зменшувати прибуток. Проте виробникові відомо, що однакова ринкова ціна не забезпечить однакову норму прибутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це змушує виробників вивчати і реалізувати перспективні шляхи розвитку виробництва.

Отже, конкуренція виконує такі функції:

- рівноважна - досягнення збалансованості між попитом та пропозицією;

- стимулююча - стимулювання впроваджень досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

- ціноутворююча - визначення вартості товарів та формування ринкової ціни;

- санаційна - вибору найбільш ефективних форм власності та господарювання через механізм фінансового банкрутства;

- структурна - визначає тип структури галузевого ринку;

- розподільча - розподіляє між товаровиробниками ресурси, прибутки, ринки збуту;

- регулююча - щоб перемогти, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач;

- мотиваційна - підприємець, що пропонує кращу за якістю продукцію або виготовляє її за меншими витратами, одержує винагороду у вигляді прибутку.

Розділ 2. Сутність та види монополії

2.1 Суть і основні види монополій

Ринок і ринкова економіка мають багато як позитивних так і негативних рис. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Історія монополії сягає сивої давнини. Згадку про неї знаходимо вже у старогрецького філософа Аристотеля. Він відносить її до “мистецтва наживати майно”, зазначаючи, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

Англійський філософ Томас Гобс описує монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, “метою яких є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.

Монополістичні тенденції проявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів, але стають катівними лише в ХІХ ст.

Монополія - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Воно є бажаним для кожного підприємства і підприємця, тому що:

1. Дозволяє уникнути їм цілого ряду проблем і небезпеки пов'язаних із конкуренцією.

2. Зайняти привілейовану позицію на ринку.

3. Можуть впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови.

Є три види монополій:

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива. Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами. Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності. Наприклад: на початку ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією. Це об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

3. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки: успішному розвитку підприємства;базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.

2.2 Причини виникнення монополій

Причини виникнення монополій (рис. 2.2.1) пов'язані передусім із змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кін. ХVІІІ - поч. ХІХ ст., технічні винаходи, поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості.

Рис. 2.2.1 Класифікація причин виникнення та існування монополій.

1. Через процес концентрації виробництва, коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал.

2. На основі централізації виробництва і капіталу. Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням (щоб вижити в такій боротьбі, отримати більше прибутків). Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Наприклад: утворення акціонерних компаній.

3. Внаслідок дій держави (спеціальних або навмисних її кроків).

4. Поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальмо продуктивних сил. Це означає, що в кінці ХІХ ст. під впливом наукових винаходів ( нові види двигунів і т. д) потрібно було будувати такі заводи, які неспроможний був побудувати жоден капіталіст. Крім того, у цей час починається спорудження залізниць, інших великих об'єктів. Нагромадити необхідні кошти окремий капіталіст міг хіба через десятки років. Виникає необхідність у новій формі власності, яка б змогла швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів.

5. Кризові явища в економіці.

2.3 Форми монополій

Ціни на товари, що їх виготовляють природні монополісти регулює держава. Такими типовими товарами є електрична енергія, послуги зв'язку і пошти та ін. Структура монопольного прибутку визначається так:

Рпр = Р1+Р2+Р3,

де Р1 - середній прибуток, який отримують підприємства за умов вільного переливу капіталу у результаті дії міжнародної конкуренції.

Р2 - звичайний прибуток (в результаті нововведень).

Р3 - монопольний надприбуток (в результаті використання монополістичного становища).

2.4 Типи монополій

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення: безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізувалася сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі та синдикати.

Картель - це об'єднання підприємств однієї галузі виробництва, які зберігають за собою і виробничу і комерційну (діяльність) самостійність, а домовлюються про ринки збуту і ціну.

Синдикат - це невелике за обсягом об'єднання однієї галузі, де учасники зберігають виробничу, але втрачають самостійну діяльність.

Трест - це об'єднання підприємств однієї галузі або декількох галузей, при якому часники втрачають і виробничу, і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, управління і фінанси. Учасникам видаються акції на вкладений капітал.

Концерн - багатогалузеве об'єднання 10, а то і 100 підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, де все повністю об'єднано, а головна фірма здійснює контроль за всіма ними (над іншими учасниками об'єднання).

Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності.

Наприклад: найбільша американська телефонна компанія “АТТ” скуповує готелі, автопрокатні станції. Крім бажання присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали на меті уникнути різних коливань кон'юнктури на ринку під час криз.

2.5 Види монополістичних станів

Сучасна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів:

1) проста або повна монополія (монополія окремого підприємства);

2) олігополія (монополія як змова);

3) монопсонія;

4) олігопсонія.

Проста чи повна монополія. Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” - один, “poleo” - продаю) - наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця. Наприклад: коли продавець один і у покупця дійсно немає вибору, то складається ситуація однієї монополії. Така монополія дуже рідко зустрічається на практиці. Вона є нестійкою і її дуже важко витримати надовго. Але вона дає фірмі монопольні високі прибутки.

Олігополія. Олігополія походить від двох слів (“oligos” - мало, небагато і “poleo” - продаю). На ринку діє декілька продавців одного товару. Це своєрідне поєднання монополії і конкуренції.

Досвід показує, що незалежна і безоглядна поведінка окремого виробника викликає загострення конкурентної боротьби з неминучими витратами, і в той же час погодження цін обіцяє принести взаємну вигоду, зростання прибутків. Найбільш поширена.

Монопсонія - “opsonia” - закупівля продовольства) - це єдиний покупець даного товару. Користуючись своїм становищем, він має можливість знизити ціну на куповані товари чи послуги і так збільшити свої прибутки. Олігопсонія - наявність невеликої групи покупців певного товару або послуги. Вони узгоджують ціни і знижують їх.

2.6 Взаємозв'язок між конкуренцією і монополією

На перший погляд може здатися, що конкуренція і монополія абсолютно несумісні один з одним. Адже монополізація здатна в кінцевому рахунку усунути вільну конкуренцію, а остання, в свою чергу, підриває чиє-небуть панування на ринку.

Між тим монополія знаходиться в досить складному і суперечливому взаємозв'язку з конкуренцією. Вже той факт, що виробництво і реалізація якого-небудь продукту захоплені монополістичною групою великих підприємців, які отримають від цього велику вигоду, викликає гостре суперництво - прагнення інших бізнесменів отримувати той же виграш. З іншої сторони, внутрішня логіка риночного поєдинку веде до монополії.

Якщо який-небудь підприємець прагне перемогти своїх суперників, то він, досягнувши такої мети, починає панувати на ринку. Одним словом, монополія зароджує конкуренцію, а конкуренція монополію.

В сучасних умовах великі капіталістичні об'єднання не знищили конкуренцію, а існують разом з нею. Це загострює і поглиблює загальне суперництво. Суперечливий зв'язок «конкуренція-монополія» нагадує спортивну боротьбу, відому під назвою «перетягування каната», в якій міряються силами протилежні один одному групи людей. Існує значне число підприємств, які не входять в монополістичне об'єднання і ведуть тяжке протиборство з ними.

В кожній країні монополії зустрічаються в числі конкурентів іноземні компанії, які проникають на внутрішній ринок. Тобто, за невеликим виключенням монополізація не призводить до зосередження всього виробництва і збуту якого-небуть товару в руках єдиної фірми.

В розвинутих капіталістичних і розвиваючих країнах, які досягли значного індустріального рівня, має місце внутрішньогалузева конкуренція перш за все між монополіями, які виробляють сторонні продукти. В таку боротьбу вплутуються сильні іноземні суперники.

Конкуренція ведеться і всередині кожної монополії, особливо при розподілі прибутку. Особливим «фронтом» зітнення є суперництво монополії і немонополізованими підприємствами.

Високі ціни, по яким в галузі збувається основна маса випущеної монополіями продукції, дозволяють і немонополізованим підприємствам часто реалізовувати свої вироби по вигідним цінам. У підсумку як суперництво між монополіями, так і конкуренція між останніми і немонополізованими підприємствами призводять до деякого зниження цін.

Розділ 3. Характеристика ринкових структур

3.1 Монополістична конкуренція в сучасній економіці

конкуренція монополія ринкова структура

Поняття монополія в наш час є дуже суперечливим, що викликає неоднозначне ставлення до неї як держави, так і суспільства. Практика багатьох сучасних країн довела, що наслідки монополії залежать від державного контролю за нею та стану економіки. Вже зазначалося, що за нестабільної, невизначеної економіки монополія проявляє свої негативні наслідки: тінізація економіки, корумпованість влади, відтік капіталів за кордон. І навпаки, при стабільній економіці з якісними ринковими відносинами, правильному контролі держави монополії мають значні позитивні соціально-економічні наслідки: раціональний розподіл ресурсів та капіталів, активна інноваційна діяльність, значні вклади до бюджету країни, соціальні витрати. Це все сприяє покращенню добробуту країни. Тобто монополісти повинні сприяти розвитку своєї країни, що є своєрідною платою за монопольне становище.

Новий рівень розвитку економічних відносин відкрив парадокс сучасної конкуренції. Виявляється, що конкуренція та темпи науково-технічного прогресу є практично несумісними речами та мають не пряму, як вважалося раніше, а зворотну залежність, що в свою чергу змушує шукати нові стратегії економічного розвитку. Постає питання необхідності концентрації виробництва, яке приведе до повернення трестівських форм, що і забезпечить міжнародну конкурентоспроможність та ефективність національного господарства. Безсумнівно, така ситуація на ринку дає дуже малі шанси для існування малого та середнього підприємництва, бо вони тепер вважаються тягарем на шляху до макроінтеграції та гальмом науко-технічного прогресу.

Серед таких переваг монополії над досконалою конкуренцією є такі:

- монополія дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво, одержати економію в масштабі та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;

- створює достатні стимули для проведення досліджень. Одержання можливості вдосконалення виробничого процесу вимагає великих фінансових ресурсів;

- може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів.

Концентрація внутрішнього виробництва дає змогу модернізувати галузі з високими капітальними затратами. Так, завдяки картельній практиці в Японії в 1955-1970 рр. було успішно проведено модернізацію чорної металургії, вугледобувної промисловості, суднобудування, нафтопереробки, виробництва хімічних добрив. У Північній Кореї в машинобудуванні, електроніці, текстильній промисловості, чорній і кольоровій металургії, нафтохімії та суднобудуванні здійснилося примусове злиття приватних компаній, що призвело до утворення високомонополізованих виробничих структур.

Більшість розвинених країн дозволяють своїм компаніям діяти як монополісти, бо їх існування є важкоподоланим бар'єром для входження на ринок зарубіжних конкурентів. До того ж, підвищується ефективність виробництва національних компаній.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що паралельно з процесами концентрації виробництва, злиття та поглинань у економічно-розвинених країнах світу конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформується в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами (які трансформуються у кластери - об'єднання за територіальним принципом) та фінансово-промислові групи (об'єднання за ознакою капіталу).

Отже, сучасний ринок має такі відмінні ознаки:

- інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;

- високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативність;

- впровадження інновацій;

- використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.

Отже, на сучасному етапі економічних відносин - розвиток міжнародної господарської діяльності та посилення конкуренції, до основних факторів виробництва додалися інтелектуальний капітал та міжнародні інформаційні ресурси. За таких умов середнє та мале підприємництво втрачає свою актуальність і для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника на міжнародному ринку, економічно-розвинені країни світу віддають перевагу великим монопольним об'єктам, які грають значну позитивну роль у національній економіці.

3.2 Різноманітність ринкових структур

Залежно від умов перебігу конкурентної взаємодії виникають досить стабільні утворення, що відрізняються одне від одного кількістю і розмірами учасників, характером продукції, що випускається, умовами виходу на ринок. Ці утворення називаються ринковими структурами. Найтиповіші та розповсюдженіші серед них: досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

Економісти розрізняють чотири досить несхожі ринкові ситуації, де існують різні конкурентні умови:

1. Чиста (або вільна) конкуренція.

2. Чиста монополія (або монополія).

3. Монополістична конкуренція.

4. Олігополія.

Враховуючи те, що найбільш повного вигляду конкуренція набуває в умовах ринку чистої конкуренції, такий ринок називають ринком досконалої (або повної) конкуренції. Для трьох інших типів ринкових структур використовується така загальна назва, як недосконала (неповна) конкуренція. Бо вони відхиляються від чисто конкурентної моделі ринку.

В умовах чистої конкуренції існує дуже велика кількість фірм, що виробляють стандартизований (однорідний) продукт, наприклад, картоплю чи помідори. Нові фірми можуть досить легко увійти в галузь, тобто розпочати в ній виробничу або торгову діяльність. Крім того, покупці знають усе, що їм потрібно знати про характеристику продукту, а всі виробники мають однакову інформацію про виробничі технології.

Повною протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія - ринок, на якому єдина фірма здійснює 100%-ий продаж певного продукту, що не має замінювачів (наприклад, місцева електрична компанія або місцевий газопостачальник). Проникнення в галузь додаткових фірм заблоковано, тому фірма представляє собою всю галузь.

Монополістична конкуренція нагадує досконалу конкуренцію тим, що теж передбачає наявність множини дрібних фірм, а також легкість входу і виходу. Проте в цьому випадку продукція різних фірм диференційована, тобто неоднорідна (наприклад, одяг, книги, парфуми). Диференціація продукту є основою для створення сприятливих умов для продажу й оновлення продукції.

Нарешті, олігополія відрізняється невеликою кількістю фірм, і це означає, що рішення про визначення цін і обсягів виробництва є взаємозалежними. Продукти можуть бути однорідними (наприклад, сталь або золото) або диференційованими (автомобілі чи будинки). Як правило, вступ в олігополістичні галузі - справа досить важка. Характерні риси основних типів ринкових структур подані в табл. 1.

Наведені в таблиці ринкові структури розподіляються на дві групи: реальні та ідеальні типи. Олігополія та монополістична конкуренція описує багато реально існуючих ринків. До олігополістичних структур відносяться, наприклад, галузі обробної промисловості, виробництво алюмінію і цигарок та ін. У сфері послуг - телефонний зв'язок і телебачення. Монополістичній конкуренції відповідають більшості галузей сфери обслуговування, наприклад: мережа ресторанів, станції технічного обслуговування, сфера банківських послуг. Прикладом монополістичної конкуренції у переробній промисловості є виробництво взуття, одягу.

Не існує жорсткого демаркаційного розмежування олігополістичного ринку та ринку монополістичної конкуренції. Оскільки відсутні якісні критерії оцінки розмірів фірми. Характеристика конкретного ринку може залежати від того, як визначена продукція реалізується на цьому ринку. Наприклад, така простора сфера діяльності, як видання газет і журналів, може бути охарактеризована як галузь монополістичної конкуренції, в той час як більш вузька сфера - видання щотижневих журналів новин - є олігополією, де домінуючі позиції займають декілька журналів.

На відміну від монополістичної конкуренції та олігополії, чиста конкуренція і монополія як ринкові структури не описують якусь більшість реально існуючих ринків. Вони є більш абстрактними, ідеальними типами ринкових структур.

Таблиця 1. Характерні риси основних типів ринку.

	Чиста конкуренція	Монополія	Монополістична конкуренція	Олігополія
Кількість фірм	Дуже багато	Одна	Багато	Декілька
Тип продукту	Однорідний	Унікальний, немає замінювачів	Диференційований	Однорідний або стандартизований
Контроль за ціною	Відсутній	Значний	Деякий	Обмежений взаємозалежий
Умови входу і виходу	Дуже легкі	Заблоковано	Досить легкі	Істотні
Нецінова конкуренція	Відсутня	Переважно реклама	Реклама, торгові марки і знаки	Досить типова
Доступність інформації	Однаковий доступ до інформації	Деякі обмеження	Деякі обмеження	Деякі обмеження
Типові приклади галузей	Сільське господарство	Місцеві підприємства суспільного користування	Роздрібна торгівля, виробництво одягу, взуття	Виробництво капіталомістких продуктів (сталь, автомобілі, верстати)

Під терміном "ідеальні типи" в даному випадку розуміється не те, що ці структури є "позитивними" в нормативному розумінні слова, а те, що вони існують як абстракції, до яких реально існуючі ринки можуть лише певною мірою наближатися. Досить важко зустріти ринки, які цілком відповідають чинникам досконалої конкуренції. Проте існують ринки, які відповідають вимогам досконалої конкуренції більше, ніж інші ринки. В той же час важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають домінуюче становище на своїх ринках. Майже завжди є декілька дрібних конкурентів. Крім того, дуже рідко певна продукція унікальна настільки, щоб взагалі не мати замінювачів. Але навіть ті ситуації, які підпадають під критерії чистої монополії, з часомзмінюються повністю.

Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в економічній теорії. Ідеальні типи (досконала конкуренція і монополія) володіють тією перевагою, що дозволяють чітко визначити систему обмежень, з якими зустрічається фірма на шляху максимізації прибутку. Виходячи з цих обмежень, можна побудувати точні моделі, які дозволятимуть продемонструвати усю сукупність альтернатив відносно обсягу випуску продукції до рівня цін, а також визначити оптимальний варіант вибору. Часто-густо ці моделі надають можливість зрозуміти функціонування таких ринків, які в дійсності далеко не повністю відповідають критеріям якоїсь однієї ринкової структури.

На відміну від досконалої конкуренції та монополії, олігополія і монополістична конкуренція значно ліпше описують ширший діапазон реально існуючих ринків. Справа в тому, що реальні ринкові структури характеризують сукупність обмежень для фірм у довготривалих термінах. Наприклад, в умовах олігополії та монополістичної конкуренції зміни в якості продукції повинні братися до уваги в тій же мірі, що й зміни в її кількості. Крім того, необхідно брати до уваги як вплив на попит ділових рішень конкурентів, так і вибір споживачів. Впровадження великої кількості змінних в аналіз прийняття рішень ускладнює процес побудови точних моделей. Тому, вивчаючи олігополію або монополістичну конкуренцію, ми часто більше дізнаємось про функціонування цих ринків за допомогою моделей досконалої конкуренції і монополії, ніж на основі більш складного опису обмежень, з якими зустрічається фірма на таких ринках.

Ступінь конкурентності на кожному з 4-х типів ринкових структур можна виразити такою динамікою (рис. 3.2.1):

Рис. 3.2.1 Ступінь конкурентності на кожному з 4-х типів ринкових структур.

Отже, можна стверджувати, що 100%-вий рівень конкурентності присутній на ринку чистої (досконалої) конкуренції. На цьому ринку діють дуже багато фірм, тому частка випуску продукції однієї фірми у загальному обсягу випуску цієї продукції на ринку є мінімальною. Це означає, що своїм випуском продукції одна фірма ніяк не може впливати на ринкову ціну, а приймає ціну. Тобто ця фірма є "ціноотримувачем". Таку фірму називають повністю конкурентною фірмою, бо вона приймає ціну на свою продукцію як дану, яка не залежить від обсягу продукції, що нею продається.

Проте не всі фірми повністю конкурентні, бо не всі ринки чисто конкурентні. Вони можуть піднімати ціну без втрати усіх клієнтів, а тільки їх частини. З іншого боку, фірми на ринках недосконалої конкуренції для зростання попиту на свою продукцію вимушені зменшувати ціну. Звідси неповністю конкурентні фірми можуть обирати ціну, тому їх називають "ціноутворюючими", або "ціновиробниками". Звідси випливає, що крива попиту на продукцію неповністю конкурентної фірми має вигляд не горизонтальної лінії (як це у випадку повністю конкурентної фірми на рис.3.2.2), а діагональної (рис.3.2.3).

Рис. 3.2.3 Випуск продукції неповністю конкурентної фірми.

Як бачимо, фірма на ринках недосконалої (монополія, монополістична конкуренція, олігополія) має можливість впливу на ринкову ціну (обирати ціну) обсягом продукції що випускається. Бо, наприклад, якщо фірма вироблятиме обсяг продукції 01, то ціна становитиме рівень Р1. А якщо фірма бажатиме зменшити ціну (з Р1 до Р2), то вона вироблятиме більше.

3.3 Поведінка підприємств в умовах досконалої конкуренції і чистої монополії

Головна властивість досконалого конкурентного ринку (незалежність ціни від обсягу виробництва) мовою математики означає, що функція ціни від обсягу випуску дорівнює константі, тобто:

P(Q) = P,

де P - ціна одиниці продукції;

Q - обсяг випуску.

У випадку недосконалої конкуренції функція ціни від обсягу випуску є змінною, як правило такою, що зменшується. Це можна відобразити графічно (рис. 3.3.1).

Рис. 3.3.1 Залежність ціни від обсягу пропозиції фірми при досконалій і недосконалій конкуренції.

Прибутком фірми є різниця між прибутком і витратами:

р = R-C, де

р - прибуток;

R - дохід;

C - витрати.

Фірма буде збільшувати виробництво доти, поки буде відбуватися приріст прибутку, що визначається величиною:

Др = ДR - ДC

Отже, умовою рівноваги фірми буде нульовий приріст прибутку:

Др = 0, тобто ДR = ДC.

Перейшовши до термінів граничного аналізу (приведення зміни доходів і витрат до одиниці продукції), одержимо

МR = МС,

де МR - граничні доходи, а МС - граничні витрати.

Так як граничним доходом на практиці є ціна реалізації одиниці продукції (згадаємо, що при досконалій конкуренції ціна продукції постійна), для фірми, що працює в умовах досконалої конкуренції, останнє співвідношення набуває спрощеного вигляду:

Р = МС.

Як бачимо, при монополії і досконалій конкуренції відрізняються тільки ліві частини рівнянь рівноваги.

Запишемо рівняння залежності сукупного доходу фірми від обсягу виробництва:

R(Q)= P(Q)Q.

Продиференціювавши ліву і праву частини, отримаємо граничний дохід:

MR(Q) = R'(Q) = P'(Q)Q + P(Q).

Звідси рівняння рівноваги для фірми-монополіста може бути записане в такий спосіб:

P'(Q*)Q* + P(Q*) = МС(Q*),

де Q* - обсяг виробництва, при якому досягається рівновага.

Враховуючи те, що ціна реалізації падає при збільшенні обсягу виробництва (рис. 1), похідна P'(Q*) є негативною величиною, тобто P(Q*) > MC(Q*). Таким чином, можна зробити висновок, що при монополії в стані рівноваги ціна реалізації перевищує граничні витрати, у той час як при досконалій конкуренції ціна збігається з граничними витратами. Тобто, при досконалій конкуренції споживач може споживати продукцію дешевше, ніж при монополії. Цей висновок можна вважати математично оформленим якісним порівнянням монополії і досконалої конкуренції.

Для кількісного порівняння рівня ціни й обсягу виробництва монополії і досконалої конкуренції проаналізуємо стан рівноваги фірми на довгостроковому періоді.

Для того, щоб фірма перебувала в стані довгострокової рівноваги, необхідне виконання наступних умов:

1) короткострокові граничні витрати повинні дорівнювати короткостроковому граничному доходу, що означає відсутність короткострокових спонукальних мотивів для зміни обсягів випуску при заданих розмірах підприємства;

2) кожна фірма повинна бути задоволена обсягами використовуваних постійних витрат, тобто короткострокові середні витрати дорівнюють найменшим можливим довгостроковим середнім витратам, що означає відсутність довгострокових мотивів для зміни розмірів підприємства;

3) не повинно бути мотивів для входження нових фірм у галузь і виходу з неї старих (робота з нульовим економічним прибутком), тобто ціна дорівнює середнім повним витратам.

В узагальненому вигляді ці умови можна представити як рівняння:

Pc = MC (Qc) = ATC (Qc), де

Pc - ціна одиниці продукції на абсолютно конкурентному ринку (стала);

Qc - обсяг випуску, при якому досягається рівновага;

MC - граничні витрати;

ATC - середні сукупні витрати.

Одночасно виконується й умова рівноваги попиту та пропозиції, тобто

S(Pc) = D(Pc)

Для наочності на рисунку 2 відобразимо рівновагу фірми-монополіста. Як відомо, обсяг рівноваги фірми-монополіста Qm визначається місцем перетинання кривої середніх змінних витрат AVC і кривої граничного доходу MR. Але для фірми-монополіста лінія попиту на її продукцію збігається з лінією попиту в галузі (присутній єдиний виробник), тобто ціна монопольної рівноваги встановиться на рівні Рm. Таким чином, стає очевидним той факт, що при монополії ціна буде вищою, а обсяг виробництва - меншим, ніж за умови досконалої конкуренції.

Наступним кроком можна визначити втрати у випадку монополії суспільства в цілому, тобто соціальну ціну монополії. Виходячи з поняття споживчого надлишку (різниця між максимумом ціни, що споживач готовий заплатити, і фактично заплаченої), можна стверджувати, що споживачі при монополії втрачають виграш споживача, що дорівнює площі фігур А і В. Виробник же втрачає виграш виробника в розмірі площі фігури С, але виграє в розмірі площі фігури А. Отже, загальний виграш монополіста-виробника складає величину А-С. Сукупні витрати суспільства складуть величину В + С. Це і є соціальна ціна монополії (рис. 3.3.3).

Таким чином, суспільство в цілому програє, а монополія виграє. Це дає підставу суспільству створювати тиск на монополію для того, щоб зменшити свій програш. На цьому ґрунтується правовий і моральний осуд монополії з боку суспільства.

Описана математична модель дала можливість оцінити величини чистих втрат від монополії. Для економіки США, наприклад, оцінка таких втрат у середньому по економіці склала до 6 відсотків ВВП США (Камершен, початок 60-х років) і 4 відсотки ВВП США (Коулінг і Мюллер, 1978 рік). Але в деяких галузях ці втрати дуже значні. Так, дослідниками показано, що 67 відсотків втрат від монополії в США припадає на 5 галузей: виробництво синтетичних матеріалів, медикаменти, нафтопереробка, виробництво канцтоварів і комп'ютерних аксесуарів, транспортні засоби споживчого призначення. І це без урахування багатьох інших факторів (міжгалузева взаємодія, ефект зниження реальних доходів споживачів, поведінка монополіста, пов'язана з якістю продукту тощо).

Результати дослідження 22 галузей південнокорейської економіки в 1981 - 1998 роках визначили втрати в розмірі від 8,45 відсотків ВВП у 1981 році до 3,36 відсотків у 1998 році. Таке істотне зниження втрат від монополії в південнокорейській економіці фахівцями пояснюється головним чином як результат схвалення урядом на початку 80-х років державної політики, спрямованої на розвиток конкуренції на антиконкурентному, на той момент, внутрішньому ринку.

Питання оцінки втрат від монополії в українській економіці тісно пов'язане з проблемами загальнонаціональної статистики підприємств і поки що чекає свого дослідження. Підхід до визначення монополії тільки на основі критеріїв концентрації виробництва без врахування можливостей заміщення і наявності регіональної монопольної влади не відображає реальну ситуацію. Необхідно додатково враховувати такі фактори, як вертикальні обмеження, бар'єри входу в галузь і виходу з галузі, що справлять значний вплив на стан ринків перехідної економіки.

Враховуючи ситуацію в українській економіці, можна дати поки що тільки приблизні оцінки якісного характеру, що застосовуються Антимонопольним комітетом для оцінки стану конкуренції і монополізму у вітчизняній економіці. Для цього використовуються такі показники, як кількість і питома вага монополізованих товарних ринків і суб'єктів господарювання, що посідають на них монопольне становище, тобто тієї частини національної економіки, у якій конкуренція обмежена чи відсутня.