Конкуренція і монополія: моделі ринкових структур

За станом на 1 листопада 2003 року кількість загальнодержавних товарних ринків, на яких діють суб'єкти господарювання, визнані органами Комітету як такі, що посідають монопольне становище, склала 548 ринків з 368 монопольними утвореннями (на 1 січня 2003 року було 560 і 374 відповідно). На регіональних ринках за станом на 1 листопада 2003 року було відповідно 6342 ринки і 4289 суб'єктів (на 1 січня 2003 року - 6391 і 4315 відповідно).

За експертними оцінками, зведена частка агрегованих ринків, на яких існують структурні ознаки індивідуального домінування (монополії), у загальному обсязі виробництва за 2002 рік склала 29,9 відсотків. При цьому, на загальнодержавних ринках її значення майже вдвічі вище, ніж на регіональних (відповідно 35,5 відсотків і 16 відсотків).

Зведена частка агрегованих ринків, на яких існують ознаки “жорсткої” олігополії і у певних умовах можливе колективне домінування (колективна монополія), склала 23,5 % загального обсягу виробництва.

У галузевому розрізі найбільша частка агрегованих ринків, на яких існують структурні ознаки індивідуального домінування (монополії), у загальному обсязі виробництва за 2002 рік мала місце в паливно-енергетичному комплексі (60,9 %), найменша - у сфері торгівлі (3,5 %).

За даними Міністерства економіки України, на кінець 1999 року питома вага підприємств, що посідають монопольне становище на загальнодержавних ринках, у загальному обсязі виробництва продукції (робіт, послуг) складала 23,1 %, скоротившись до кінця 2003 року до 15 %.

З урахуванням регіональних ринків частка товарів (робіт, послуг) монопольного сектора у ВВП України в 2000 році складала близько 40 %.

Більш точне визначення питомої ваги монополізованого сектора національної економіки вимагає впровадження системи обліку Держкомстатом України частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, у тому числі окремо для природних монополій.

У будь-якому випадку наявна частка монополізованого сектора в економіці України є надмірною і відіграє гальмуючу роль в економічному розвитку держави.

Про можливі втрати суспільства, тобто про соціальну ціну монополії в українській економіці можна судити, порівнюючи сукупний рівень концентрації в обробній промисловості України і США (див. таблицю нижче). Більше ніж півторакратне перевищення частки найбільших підприємств в обсязі виготовленої продукції в Україні над аналогічним показником у США (48,6 % проти 31,8 %) свідчить про істотну перевагу в Україні монополізованого сектора. Отже, можна припускати, що і соціальна ціна монополії в Україні (тобто втрати суспільства) також істотно вище.

Табл. 2. Сукупний рівень концентрації в обробній промисловості України та США.

Виходячи з такого припущення, цілком виправданою виглядає задача, сформульована “Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2000 - 2004 роки”, відповідно до якої рівень монопольного сектора, включаючи природні монополії, не повинен перевищувати 10 - 12 відсотків ВВП.

Слід зазначити, що аналіз галузевої структури монополізованих товарних ринків в Україні і динаміки її зміни за останні роки свідчить, що істотне скорочення частки монопольного сектора у ВВП не може бути досягнуто тільки за рахунок структурної демонополізації й усунення адміністративних факторів, які обмежують конкуренцію. Основною передумовою досягнення поставленої мети може бути тільки забезпечення постійного приросту немонополізованих галузей економіки темпами, що перевищують темпи росту монополізованого сектора. Таким чином, стан і ефективність конкурентних відносин можна вважати інтегральним показником результативності економічних реформ як у цілому, так і по окремих напрямах.

Наведене вище і висновки спростовують думку багатьох українських громадян про те, що ринкові відносини позбавлені моральних принципів і цінностей. Домінуючими цінностями розвинутої ринкової економіки, що можлива тільки в умовах реальної конкуренції, є пріоритет особистої свободи і особистої ініціативи; взаємна повага інтересів учасників економічних відносин; взаємна повага держави і громадян; своєрідна трудова і підприємницька мораль.

Ідея вільної конкуренції, запропонована А. Смітом і закладена в основу ліберальних ідей, у її дійсному, споконвічному розумінні повинна орієнтувати економіку на зменшення негативних соціальних і економічних наслідків монополізації при збереженні її об'єктивно обумовленого економічного змісту.

Висновок

Я вважаю, що конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, високу якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кільості і якості праці, можливість регулювання зі сторони держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, відмінність в умовах діяльності, що призводить до нечестних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і ін.

Надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю зі сторони держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі", чим в принципі і є ТНК. Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачаються стимули знаходження більш ефективних рішень функціонування в економіці і ін.

В цілому, конкуренція несе менше негативних моментів, чим позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, яка зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримання динамізма в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

Список використаних джерел

1. Аптекар С. Розвиток конкуренції в Україні. - 2009. - №7.

2. Буянова Н. Основні функції та стан конкуренції в Україні//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №6.

3. Годляк Ю. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності стратегічних галузей Української економіки//Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №6.

4. Горняк О. Розвиток теоретичних підходів до аналізу взаємозв'язків ринкових структур, конкуренції та концентрації//Економічна теорія. - 2009.

5. Гражевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі//Економіка України. - 2008. - №9.

6. Грецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і сутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №12.

7. Кіндзерський Ю. Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні//Економіка України. - 2006. №8.

8. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы, політика. Москва, Республика, 1995. Т.2.

9. Мартиненнко В. Методи оцінки конкурентоспроможності суб'єктів господарювання//Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №10.

10. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання ринків та місце в ньому держави//Економіка. Фінанси. Право. - 2007. - №10.

11. Механік О. Інновації, Історія їх виникнення, суть та значення для підвищення конкурентоспроможності України//Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №2.

12. Паламарчук Г. Проблеми концентрації виробництва в Україні//Економіка України. - 2008. - №11.

13. Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки//Економіка України. - 2008. - №8.

Размещено на Allbest.ru