Розробка плану собівартості продукції на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Содержание

ВСТУП

1. МЕТОДИКА РОЗРОБКИ ПЛАНУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Мета та завдання розробки плану собівартості продукції

1.2 Загальна характеристика витрат на виробництво продукції ( надання послуг)

1.3 Планування витрат на виробництво

1.4 Показники та методи розрахунку собівартості продукції

1.5 Планування собівартості продукції

2. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА СОБІВАРТОСТІ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Загальна характеристика динаміки основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності ПП «Біо-Захід»

2.3 Оцінка обґрунтованості планового рівня собівартості товарної продукції

2.4 Аналіз загальної суми собівартості товарної продукції на ПП «Біо-Захід»

2.5 Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

2.6 Аналіз витрат за економічними елементами на ПП «Біо-Захід»

2.7 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

3. РОЗРОБКА ПЛАНУ СОБІВАВРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Оцінка резервів зниження собівартості продукції

3.2 Розрахунок узагальнюючих показників плану собівартості

3.3 Складання зведеного кошторису витрат на виробництво на плановий рік

3.4 Складання планових калькуляцій для усієї номенклатури продукції

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Метою даної курсової роботи є наукове обґрунтування теоретичних засад процесу планування економічної безпеки підприємств та розробка рекомендацій щодо його удосконалення з урахуванням визначених чинників.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

· визначено роль і місце економічної безпеки у системі управління підприємством;

· обґрунтовано фактори, які зумовлюють економічну безпеку підприємства;

· проаналізовано теоретичні розробки і практичний досвід з питань планування економічної безпеки підприємства на сучасному етапі;

· розроблено методичні рекомендації з аналізу і виявлення основних загроз фінансової стійкості підприємства;

· запропоновано концептуальні засади планування економічної безпеки підприємства;

· розроблено методичні рекомендації моніторингу економічної безпеки підприємства;

· запропоновано підхід до визначення одиниці планування економічної безпеки підприємств.

· Об'єктом дослідження є процесом формування економічної безпеки підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні і прикладні аспекти планування економічної безпеки підприємств .

Теоретичну і методологічну основу дослідження становлять роботи вітчизняних та зарубіжних провідних вчених і фахівців у галузі планування економічної безпеки підприємства і теорії ухвалення відповідних управлінських рішень. Методологічною основою досліджень є філософські принципи пізнання, діалектичний та системний підходи до розгляду процесів і явищ в економіці.

Об'єктом дослідження є ВАТ»Івано-Франківськгаз»забезпечує транспортування та постачання природного газу до споживачів 13-ти адміністративних районів області. На сьогодні , ВАТ “Івано-Франківськгаз” , газифіковано природним газом 14 міст, 20 селищ міського типу, та 546 сіл. Службами районних управлінь забезпечується технічне обслуговування 362389 квартир (які є газифіковані природним газом). Діяльність нашого Товариства забезпечує 3630 працівників.

Відкрите акціонерне Товариство по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз»(далі-Товариство)засноване відповідно до наказу Державного комітету по нафті і газу від 14 березня 1994 року №22 шляхом перетворення державного підприємства по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» у відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз»на підставі Указу Президента України від 15 червня 19993 року «Про Корпоратизацію державних підприємств» №210/93. Місцезнаходження-товариства: вул. Лепкого, 20, м.Івано-франківськ, Україна, 76010.

1. МЕТОДИКА РОЗРОБКИ ПЛАНУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Мета та завдання розробки плану собівартості продукції

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним з результативних показників господарської діяльності.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо:

- валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

- здійснення загальногосподарського управління підприємством;

- виконання господарських операцій по збуту продукції;

- сплати податкових платежів;

- здійснення капітальних інвестицій;

- виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

У процесі планування здійснюється:

- розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

- обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

- визначення загальної величини витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в натуральному та вартісному виразах;

- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;

- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах в натуральному виразі;

- ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

- облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

- норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

- економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

- плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

собівартість витрата виробництво продукція

1.2 Загальна характеристика витрат на виробництво продукції (надання послуг)

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети.

Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції -- виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Собівартість продукції -- це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

- дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

- підготовку й освоєння нової продукції;

- виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

- обслуговування виробничого процесу та управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

- розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

- набір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати -- прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

1.3 Планування витрат на виробництво

Важливою передумовою підвищення точності розрахунків з визначення собівартості продукції як під час планування, так і обліку є збільшення по змозі частини виробничих витрат, яка має прямо відноситись на собівартість виробництва окремих видів продукції (так звані основні витрати).

Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контроль за використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.

З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [2]. Галузеві особливості передбачені «Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» [2]. Згідно з ними усі витрати за характером виконання і функціональним призначенням можна поділити на такі групи:

-операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

- фінансові витрати;

- витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

- надзвичайні витрати.

У свою чергу операційні витрати розподіляють на ті, що:

а) включаються у виробничу собівартість продукції:

-- прямі матеріальні витрати;

-- прямі витрати на оплату праці;

-- інші прямі витрати;

-- загальновиробничі витрати;

б) не включають у виробничу собівартість продукції:

-- адміністративні витрати;

-- витрати на збут;

-- інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

-- матеріальні витрати;

-- витрати на оплату праці;

-- відрахування на соціальні заходи;

-- амортизація;

-- інші операційні витрати.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні та накладні. Перші пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, а другі -- з управління та обслуговування діяльності підрозділу, галузі чи підприємства в цілому.

Особливу увагу при плануванні та обліку витрат слід приділити поділу їх на постійні і змінні .

З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості всі операційні витрати групують за статтями. Кожне підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості.

1.4 Показники та методи розрахунку собівартості продукції

Існують дві групи причин розрахунку собівартості:

дані про собівартість незавершеного виробництва і готових продуктів необхідні для формування фінансової (бухгалтерською) звітності;

калькуляція собівартості необхідна для:

планування діяльності підприємства;

контролю виконання планів;

ухвалення управлінських рішень, оскільки на основі даних про собівартість формується асортиментна і цінова політика.

Класифікація методів розрахунку собівартості [8] :

1. Попроцессний метод Застосовується на підприємствах, які працюють в безперервному режимі. Класичний варіант попроцесного методу застосовується в галузях з масовим типом виробництва, який характеризується:

· нетривалим виробничим циклом;

· наявністю єдиної характеристики для всієї продукції;

· обмеженою номенклатурою продукції;

· повною відсутністю або незначними об`ємами напівфабрикатів і незавершеного виробництва.

Найпростіший тип масового виробництва представлений енергетичними підприємствами і характеризується відсутністю запасів готової продукції. У таких випадках використовується простій одно кроковий спосіб калькуляції собівартості. Собівартість одиниці продукції визначається діленням повної суми витрат за період на кількість одиниць продукції, проведеної за цей період:

C = Z / X (1.4.1)

де С -- собівартість одиниці продукції.; Z -- сукупні витрати за період; X -- кількість одиниць проведеної продукції (шт., км. і так далі).

Існує невелика кількість підприємств, які задовольняють чотирьом основним вимогам. Для них використовується спосіб простій двоступінчатій калькуляції, що передбачає виділення в обліку виробничих і невиробничих витрат. Виробничі витрати відносяться на всю проведену готову продукцію, а невиробничі вважаються витратами періоду і відносяться на продукцію реалізовану.

С = Zвв /хгп + Zневр /хрп (1.4.2)

де Zвв -- виробничі витрати; Хгп -- кількість одиниць готової продукції, проведеної за період; Zневр -- невиробничі витрати періоду; Хрп -- кількість одиниць продукції, реалізованої за період.

Даний варіант числення собівартості дозволяє визначити собівартість реалізованої продукції і оцінити запаси виготовленим в даному періоді, але нереалізованій продукції.

2. Попередільний метод Даний метод застосовується в галузях і на підприємствах, де продукція в ході технологічного циклу послідовно проходить декілька стадій.

Переділ -- це змістовно і просторово відособлена сукупність технологічних операцій, що становить частину повного технологічного процесу виготовлення кінцевої продукції. В результаті кожного переділу виходить напівфабрикат, який може бути переданий по технологічному ланцюжку для подальшої обробки або реалізований на сторону.

Особливостями масового типу виробництва є невелика номенклатура виробів, які випускаються у великих кількостях, вузька спеціалізація робочих місць, високий рівень устаткування і автоматизації. Різновид масового типу виробництва -- потокове виробництво (целюлозно-паперова, прядильна, металургійна, хімічна і нафтохімічна промисловість).

Виробництво на всіх стадіях технологічного процесу ведеться незалежно від інших, тому між переділами можуть виникати значні об`єми напівфабрикатів -- продуктів одного переділу, переданих в наступний переділ, але не використаних там протягом звітного періоду. Така особливість організації виробництва обумовлює вибір як об`єкт калькуляції не кінцевого продукту, а продукту кожного переділу. Об`єкт обліку -- окремий переділ.

3.Позаказний метод Даний метод калькуляції собівартості застосовується на підприємствах з одиничним або серійним типом виробництва, де випускається унікальна продукція по спеціальних замовленнях. Він застосовується в найбільших судо-, авіа-, машинобудівних концернах, в малому бізнесі -- при виробництві меблів, візитних карток, при наданні аудиторських послуг.

Суть позаказного методу обліку витрат і числення собівартості полягає у віднесенні прямих витрат в розрізі заздалегідь встановлених статей калькуляції на окремі замовлення і розподілі непрямих витрат по замовленнях відповідно до встановлених ставок розподілу. Об`єкт обліку витрат і калькуляції -- окреме замовлення.

4. Партіонний (післяопераційний) метод. Різновидом позаказного методу є партіоне (післяопераційне) калькуляція.

Партіона калькуляція застосовується там, де окремі одиниці випуску, оформлені як замовлення, в процесі свого виготовлення проходять декілька стадій виробництва (операцій), причому для кожної одиниці набір стадій може бути індивідуальним, а частина операцій -- загальною для всіх виробів.

Підприємство виготовляє стандартні модулі -- тумбочки, шафи, полиці, які відповідно до побажань клієнта піддаються різним видам обробки, оснащуються різними фасадами, фурнітурою і аксесуарами. Таким чином, ціна замовлення визначається як сума вартостей окремих модулів і витрат, які підприємство понесло на всіх операціях відповідно до специфікації.

5. Облік витрат по функціях. Дану систему обліку витрат застосовують організації, які випускають великий асортимент продукції різними партіями. Суть методу полягає в співвідношенні витрат з певними функціями, які здійснюються на користь виробництва і реалізації товарів.

1.5 Планування собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) -- це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (далі -- собівартість продукції). Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Урожайність вирощуваних культур, продуктивність наявного поголів'я тварин, валовий обсяг виробництва, рівень механізації, електрифікації та хімізації виробництва, освоєння досягнень науки та передового досвіду в господарстві, продуктивність праці -- усе це відбивається в собівартості продукції. Зниження собівартості продукції -- одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. Як уже зазначалося, у підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершенного виробництва виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігаєтьсяз кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:

Ск = Сз + Сн1 - Сн2, (1.5.1)

де Ск -- собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період

Сз -- загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.; Сн1, Сн2 -- собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчисленнясобівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктово-го виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:

* весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);

продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об'єднані на одному рахунку.

2. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА СОБІВАРТОСТІ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства

З моменту свого створення, в травні 2000 року, і до сьогоднішнього дня, основним напрямком роботи організації є гуртова та роздрібна торгівля медикаментами. Сьогодні ПП «Біо-захід» є одним із лідерів серед підприємств продуктової дистрибуції Івано-Франківська та Івано-Франківської області. Мережу організації складають 4 філіали (м. Івано-Франківськ, м. Коломия, м. Рожнятів, м. Тлумач).

Більше 100 контрактів на гуртову поставку кисломолочної продукції з вітчизняними компаніями-виробниками та 1 контракт із російськими партнерами дозволяють постійно підтримувати широкий асортимент продукції.

Клієнтами організації є більше 72 юридичні та фізичні особи, товарний асортимент - 827 позицій.

ПП «Біо-захід» знаходиться в м. Івано-Франківську на вул. Промисловій, 1Б..

Організація є юридичною особою (приватне підприємство), що діє на основі статуту. Товариство створене одним засновником. Початковий статутний фонд організації становив 120000 гривень. Для забезпечення господарсько-фінансових розрахунків організація має власну печатку із зазначенням назви організації

Керівник Підприємства несе повну відповідальність за сплату податків та зборів.

Майно організації, що надається в оперативне використання, становлять основні фонди та обігові кошти, вартість яких відображається на балансі організації. Майно використовується виключно для діяльності і в межах повноважень ПП.

Управління фірмою здійснює директор, який приймається на роботу та звільняється з роботи за рішенням власника.

Структура та штатний розпис Підприємства затверджується директором і розраховується згідно з нормативними документами.

До складу ПП входять такі структурні підрозділи: адміністрація, бухгалтерія, група планування, відділ кадрів, відділ охорони праці, група технології та надання послуг, група експлуатації та виробничих питань, група обробки та контролю первинної документації, диспетчерська, головна каса, група механізації, група інформаційних технологій, господарська група, дільниця передплати та роздрібної торгівлі.

Оплата праці в організації здійснюється відповідно до Закону України “Про оплату праці”, Кодексу законів про працю України, інших законодавчих, нормативних актів і Галузевої угоди.

Оплата праці працівників забезпечується на основі коефіцієнтів співвідношення розмірів посадових окладів (тарифних ставок) працівників, діючої Схеми посадових окладів і тарифних ставок керівника, спеціалістів, службовців і робітників.

Так, станом на 31.12.2009 року загальна вартість майна Підприємства становила 650000 тис. грн., на 31.12.2004 року - 307456. грн., а на 31.12.2005 року - 389010. грн.

Здійснення розрахунково-касового обслуговування забезпечується ВАТКБ “ПЛЮС БАНК”, який одержує від Підприємства плату за надані послуги в розмірі 2% від суми проведених операцій.

Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами здійснюється на базі Міського Центру Зайнятості по безробіттю м. Івано-Франківська, а також за рахунок власного підбору кадрів.

2.2 Загальна характеристика динаміки основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності ПП «Біо-Захід»

Темхніко-економімчні показнимки -- величини, які характеризують матеріально-виробничу базу підприємств, використання знарядь і предметів праці, організацію виробництва, затрати на виробництво продукції.

Техніко-економічні показники застосовуються для планування та аналізу організації виробництва і праці, рівня техніки, якості продукції, використання основних і оборотних фондів, трудових ресурсів; є основою при розробці техпромфінплану підприємства, встановлення прогресивних техніко-економічних норм і нормативів.

Простежимо динаміку основних економічних показників за 2007 - 2009рр. Для цього розглянемо наступні таблиці та рисунки.

Табл.2.2.1 Техніко-економічні показники ПП « Біо-Захід»

Основні техніко-економічні показники	Роки
	2007	2008	2009
Обсяг випуску продукції, грн.	39208800	44160000	45620000
Собівартість випущеної продукції, грн.	34567040	38306400	40661000
Прибуток підприємства, грн.	4641760	5853600	4959000
Рентабельність підприємства, %.	13,43	15,28	12,2

Таблиця 2.2.2 - Абсолютні ланцюгові та абсолютні базисні основні техніко-економічні показники підприємства.

Основні техніко-економічні показники	Рік	Абсолютні показники
1	2	Ланцюгові	Базисні
		3	4
Обсяг випущеної продукції, грн.	2007	-	-
	2008	4951200	4951200
	2009	1460000	6411200
Собівартість випущеної продукції, грн.	2007	-	-
	2008	3739360	3739360
	2009	2354600	6093960
Прибуток підприємства, грн.	2007	-	-
	2008	1211840	1211840
	2009	-894600	317240
Рентабельність підприємства.	2007	-	-
	2008	1,85%	1,85%
	2009	-3,08%	-1,23%

Таблиця 2.2.3. - Ланцюгові та базисні темпи росту основних техніко-економічних показників підприємства.

Основні техніко-економічні показники	Рік	Темпи росту
		Ланцюгові	Базисні
Обсяг випущеної продукції, %.	2007	100	100
	2008	112,63	112,63
	2009	103,31	116,35
Собівартість випущеної продукції, %.	2007	100	100
	2008	110,8	110,8
	2009	106,15	117,63
Прибуток підприємства, %.	2007	100	100
	2008	126,11	126,11
	2009	84,72	117,63
Рентабельність підприємства, %	2007	100	100
	2008	113,8	113,8
	2009	79,84	90,84

Таблиця 2.2.4.- Ланцюгові та базисні темпи приросту основних техніко-економічних показників.

Основні техніко-економічні показники	Рік	Темпи приросту
		Ланцюгові	Базисні
Обсяг випущеної продукції, %.	2007	-	-
	2008	12,63	12,63
	2009	3,31	16,35
Собівартість випущеної продукції, %.	2007	-	-
	2008	10,8	10,8
	2009	6,15	17,63
Прибуток підприємства, %.	2007	-	-
	2008	26,11	26,11
	2009	-15,28	6,83
Рентабельність підприємства, %	2007	-	-
	2008	13,8	13,8
	2009	-20,16	-916

2.3 Оцінка обґрунтованості планового рівня собівартості товарної продукції

Для досягнення конкурентоспроможності підприємство змушене постійно планувати зниження собівартості своєї продукції.

Важливою передумовою дійовості аналітичних висновків є наявність правдивої планової та звітної інформації. Тому аналізові собівартості продукції має передувати старанна перевірка джерел інформації, яка передбачає оцінку узгодження показників у різних формах звітності, обґрунтованість планових завдань та достовірність відображення фактичних витрат виробництва.

Щоб визначити обґрунтованість планового рівня собівартості виробленої продукції, використовують дані про залишки нереалізованої продукції на початок і кінець року, обсяг реалізації та складають розрахунок

Таблиця 2.3.1 Розрахунок рівня собівартості продукції, на ПП «Ьіо-Захід» тис. грн..

№	Показник	За оптовими цінами підприємства	За плановою собівартістю	Прибуток	Витрати на 1 грн продукції
1	Залишки нереалізованої продукції на початок року	410	320	90	78,05
2	Реалізація продукції	8323	6698	1625	80,47
3	Залишки нереалізованої продукції на кінець року	487	405	82	83,16
4	Випуск товарної продукції (ряд. 2 + ряд. 3 - ряд. 1)	8400	6783	1617	80,75

З таблиці 2.3.1 бачимо, що за планового обсягу реалізації в оптових цінах підприємства 8323 тис. грн та планового прибутку від реалізації 1625 тис. грн, собівартість реалізованої продукції становить 6698 тис. грн, а планова собівартість товарної продукції з урахуванням зміни планових залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року -- 6783 тис. грн. Потрібно пам'ятати, що внаслідок систематичного зниження собівартості витрати на одну гривню продукції в залишках нереалізованої продукції на кінець року мають бути нижчі від середньорічних, а в собівартості товарного випуску -- нижчі, ніж у собівартості реалізованої продукції, бо в останню закладено підвищені витрати в залишках нереалізованої продукції на початок року. На підприємстві, яке ми аналізуємо, цієї вимоги не додержано, собівартість товарної та нереалізованої продукції постійно зростає, а тому зменшується прибуток на одну гривню продукції. Високий рівень витрат у залишках нереалізованої продукції був спричинений зростанням цін на матеріали і зниженням попиту на дорогу продукцію. Ця обставина може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Маючи розрахунковий рівень собівартості товарної продукції, обчислюють планове завдання щодо її зниження проти минулого звітного періоду і розробляють план організаційно-технічних заходів, який забезпечить це зниження.

2.4 Аналіз загальної суми собівартості товарної продукції на ПП «Біо-Захід»

Міра ефективності використання матеріальних, трудових і грошових засобів з найбільшою повнотою розкривається під час вивчення собівартості товарної продукції, бо об'єктом аналізу стають ресурси підприємства, використані для основної діяльності.

Аналіз собівартості товарної продукції починають із загальної оцінки виконання плану собівартості, визначають відхилення звітних показників від планових, їх динаміку, виявляють фактори, що вплинули на це відхилення,.
В нашому випадку ПП «Біо-Захід» допустило небажане зростання собівартості на 72 тис. грн -- за рахунок погіршання структури і на 141 тис. грн -- за рахунок зміни рівня витрат. З цього можна зробити нвисновок про низький рівень господарювання.

Ураховуючи вплив зміни обсягу виробництва на рівень витрат, усі витрати підприємства ділять на постійні та змінні. Постійні витрати (амортизація, погодинна оплата працівників, оренда приміщень, цехові витрати) залишаються незмінними навіть за зміни обсягу виробництва.

Змінні витрати (відрядна заробітна плата виробничників, сировина, матеріали, паливо, енергія) змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції.

Взаємозв'язок між постійними і змінними витратами можна виразити рівнянням першого степеня.

Y = а + вх,

де Y -- сума витрат на виробництво продукції; а -- абсолютна сума постійних витрат; в -- частка змінних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг); х -- обсяг виробництва продукції.

Залежність між витратами і обсягом продукції на ПП «Біо-Захід» показано в табл. 2.4.1.

Таблиця 2.4.1

Залежність суми витрат від обсягу виробництва продукції

Обсяг виробництва продукції, тис. грн	Собівартість усієї продукції, тис. грн	Собівартість на одну тис. гривень виробленої продукції, тис. грн
	усього	у т. ч. витрати	усього	у т. ч. витрати
		постійні	змінні		постійні	змінні
1500	1700	1240	550	2290	1640	650
3200	4000	1240	2950	1197	547	650
4700	3865	1240	4250	978	328	650
6500	6230	1240	2550	884	234	650
8200	7600	1240	4505	842	192	650

Дані таблиці 2.4.1 свідчать, що загальна сума постійних витрат 1240 тис. грн є фіксованою для всіх обсягів виробництва. Абсолютна її величина не змінюється зі зростанням обсягів виробництва продукції. Проте на одиницю продукції постійні витрати змінюються обернено пропорційно зростанню обсягу виробництва. Так, випуск продукції збільшився у 8,5 раза, а постійні витрати на одиницю продукції зменшились у 8,5 раза. Змінні витрати в собівартості всього випуску зростають прямо пропорційно обсягу виробництва, тобто в собівартості одиниці продукції вони становлять постійну величину.

2.5 Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Використання цього показника зумовлене: по-перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівнянну, так і непорівнянну продукцію; по-друге, він забезпечує зв'язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним органічну єдність; по-третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років.

Для аналізу облікові дані систематизують у таблиці 2.5.1

Таблиця 2.5.1

Витрати на 1 грн продукції

№	Показники	План	Фактичний випуск продукції	Факт
			планові норми і планові ціни	в планових цінах	чинні ціни на матеріали і планові на продукцію
1	Обсяг продукції в порівнянних оптових цінах, тис. Грн	8200	8350	8350	8470	8500
2	Собівартість продукції, тис. грн	5892	6864	6958	7145	7145
3	Витрати на 1 грн продукції (ряд. 2 : ряд. 1),	59,5	75,04	77,15	84,36	84,06

Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 грн продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрати на фактичний випуск і асортимент продукції. Наше підприємство під впливом цього фактора збільшило витрати на кожну гривню продукції на 1,11 коп. (82,15 - 81,04).

Вплив зміни оптових цін на матеріали і тарифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на гривню продукції за цінами, що реально існують у звітному році, і тими, що їх було закладено в план. За рахунок зміни оптових цін на спожиті матеріальні цінності і тарифів на вантажні перевезення підприємство допустило зростання витрат на 2,25 коп. (84,36 - 82,15).

Зниження витрат на 1 грн продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 грн продукції, обрахованих у чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах -- на продукцію. Підвищення ціни на продукцію зменшило витрати на 1 грн продукції на 0,30 коп. (84,06 - 84,36), або на 0,37 %.

Аналіз показав, що підприємство підвищило собівартість продукції за рахунок безгосподарності (зайві витрати) і зростання цін на матеріали. Ці перевитрати воно частково покрило за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Отже, підприємство -- об'єкт аналізу є наочним прикладом поганого господарювання.

Нині багато фірм в Україні змушені постійно підвищувати ціни. Вони роблять це, усвідомлюючи, що зростання цін спричиняє незадоволення споживачів, дистриб'юторів та торгового персоналу. Однією з голових причин цього є стійке зростання витрат, зумовлене стійкою інфляцією. Зростання витрат, що перевищує темп зростання продуктивності праці, призводить до зниження норм прибутку та змушує фірми регулярно збільшувати ціни. Часто до підвищення цін призводять постійні інфляційні очікування або побоювання запровадження державного контролю над цінами. Іншою причиною цього є наявність надмірного попиту. Коли фірма не може повністю задовольнити потреби своїх замовників, вона може підняти ціни, увести нормований розподіл товару або зробити і те, і те одночасно. Ціни можна збільшити практично непомітно, скасувавши знижки та поповнивши асортимент дорожчими видами товару, а можна зробити це і не маскуючись.

На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї продукції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, пам'я-тати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вплив визначається як добуток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового (табл. 2.5.2).

Таблиця 2.5.2

Розрахунок впливу окремих факторів на зміну собівартості продукції

№	Фактор	Витрати на 1 грн продукції	Виробнича собівартість продукції
		розрахунок впливу факторів	величина впливу, коп.	розрахунок впливу факторів	величина впливу, тис. грн
1.	Зміна обсягу випуску продукції	x	x	80,75 * (8500 -- 8400)	+80,7
2.	Зміна структури асортименту продукції	81,04 -- 80,75	0,29	0,29 * 8500	+25
3.	Зміна собівартості виробів	82,15 -- 81,04	+1,11	1,11 * 8500	+94,3
4.	Зміна оптових цін на матеріали і тарифів	84,36 -- 82,15	+2,21	2,21 * 8500	+188
5.	Зміна цін на продукцію	84,06 -- 84,36	-0,30	-0,30 * 8500	-26
	Усього	84,06 -- 80,75	+3,31	7145 -- 67833,31 * 8500	+362+281,3

Отже, надпланове зростання собівартості продукції на підприємстві склалось під впливом позитивних і негативних факторів. Якщо надпланова собівартість виробів цілком залежить від незадовільної роботи підприємства, то зміна оптових цін на матеріали і зміна тарифів не залежать від нього. Зростання обсягу виробництва за інших однакових умов об'єктивно веде до абсолютного збільшення собівартості всієї продукції, тому це явище не розглядається як недолік у роботі спеціалістів підприємства.

2.6 Аналіз витрат за економічними елементами на ПП «Біо-Захід»

Витрати на виробництво всієї товарної продукції планують та обліковують за двома напрямками: за економічними елементами і за статтями калькуляції.

Елементи витрат -- це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносять сировину і матеріали, паливо, енергію, заробітну плату, амортизацію, відрахування на соціальне страхування та ін.

Планування витрат за економічними елементами дає змогу пов'язати їх з іншими розділами плану: планом матеріально-технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо.

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кілька періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елементів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудомісткості, собівартос ті продукції і вплив технічного прогресу на структуру витрат (табл. 2.6.1).

Дані таблиці 2.6.1 складеної на підставі даних кошторису витрат (план) та звітної форми 2 або облікової інформації, свідчать, що матеріаломісткість продукції є дуже високою і її зростання триває. Збільшення матеріальних витрат відбувається за рахунок зниження витрат на оплату праці і відрахувань на соціальні заходи. Зростає питома вага відрахувань на амортизацію основних фондів та інші витрати. Головним напрямком пошуку резервів зниження собівартості є дослідження складу кожного елемента матеріальних витрат, виявлення причин їх зростання.

Таблиця 2.6.1

Аналіз витрат за економічними елементами

Елементи витрат	Попередній рік, %	Звітний період	Відхилення (±)
		план, %	фактично	Від попереднього року, %	від плану%
			тис. грн	%
Матеріальні витрати(за винятком вартості повторно використовуваних відходів)	19,5	25,6	1992	31,9	+6,4	+5,3
Амортизація основних фондів	8,6	5,8	348	5,7	+0,12	-0,12
Витрати на оплату праці	29,0	20,1	1157	16,0	-6,0	-5,1
Відрахування на соціальні заходи	27,3	17,0	1054	14,7	-2,6	-2,3
Інші витрати	2,6	9,5	694	9,7	+0,1	+02
Усього витрат на виробництво	100	100	7145	100	0,0	0,0

Аналіз даних про витрати за економічними елементами дає змогу вивчити структуру собівартості за галузями промисловості та окремими підприємствами, розкрити галузеві закономірності формування собівартості і тенденцію її змін за кілька звітних періодів.

Фактичні дані про витрати на виробництво використовуються для планування собівартості на майбутнє, визначення розміру нормованих оборотних засобів та прибутку. Слід пам'ятати, що кошторис витрат складається в цілому по підприємству без розподілу за виробами, послугами та роботами, тому практично неможливо підрахувати планові витрати на фактичний обсяг і асортимент продукції. А виявлені відхилення фактичних витрат від планових щодо кожного елемента не можуть розглядатись як економія чи перевитрата.

Різниця між фактичною і плановою основною та додатковою заробітною платою свідчить про абсолютну економію чи перевитрату фонду заробітної плати. Порівняння фактичної суми амортизаційних відрахувань з плановою дає можливість зробити висновки про виконання плану створення амортизаційного фонду -- джерела фінансування капітальних вкладень.

Дані про структуру витрат за економічними елементами наводяться в статистичних щорічниках. Вони показують, що у виробництві електро- та теплоенергії найбільшу питому вагу мають витрати на амортизацію, у вугільній -- на заробітну плату, а в переробних галузях -- на сировину та матеріали. Для виявлення резервів зниження собівартості, контролю та аналізу процесу формування витрат саме цим елементам необхідно приділяти першочергову увагу.

Собівартість продукції за економічними елементами стосовно фактичного обсягу продукції відображає форма 2, а стосовно планового -- сам план.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, відраховується вартість повторно використовуваних відходів. Повторно використовувані відходи -- це залиш-ки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), утратили цілком або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це або використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції), або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, покупні вироби, напівфабрикати, паливо, енергія, заробітна плата виробничників, відрахування на соцстрахування), які можуть бути безпосередньо включені до їхньої собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних засобів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

Залежно від впливу обсягу виробництва на рівень витрат виділяють: умовно-змінні та умовно-постійні витрати.

До умовно-змінних витрат належать ті, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. Це витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні -- це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поді ляються за календарними періодами на поточні та одноразові.

Поточними називають звичайні витрати або витрати з періодичністю, меншою за один місяць.

2.7 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями (рис. 14.3).

Витрати за статтями калькуляції -- це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне й допоміжне виробництво.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, де саме, на які цілі, в якому обсязі використано ресурси. Воно необхідне для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їхнього скорочення.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу встановити їх цільові напрями, зв'язок з технологічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням.

Залежно від способу включення витрат у собівартість продукції усі витрати (за статтями) на виробництво продукції класифікують як прямі та як накладні (непрямі). Прямі витрати відносять на вироби за прямою ознакою, і вони утворюють одноелементні статті. Накладні витрати попередньо групують у кошторисах з утворенням комплексних статей витрат, які розподіляють між виробами пропорційно до певних ознак.



Рис. 2.7.1 Схема формування й аналізу собівартості за статтями калькуляції

Аналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводять, порівнюючи фактичні витрати з минулорічними та плановими. При цьому визначають абсолютне та відносне відхилення щодо кожної калькуляційної статті і дають їм оцінку (табл. 14.5).

Спосіб віднесення калькуляційних статей на собівартість окремих виробів значною мірою визначає організацію контролю та аналізу собівартості продукції. Щодо прямих одноелементних статей аналіз здійснюється прямим порівнянням фактичних витрат з плановими або нормативними. У непрямих комплексних статтях, крім того, аналізується виконання кошторису з кожної статті та обґрунтованість принципу їх розподілу між видами продукції (виробами).

3. РОЗРОБКА ПЛАНУ СОБІВАВРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Оцінка резервів зниження собівартості продукції

В даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції.

Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва.

Суть схеми полягає у такому. На виробництво продукції витрачаються жива праця і певні засоби виробництва, а на виробництво останніх, у свою чергу, витрачені праця та інші засоби виробництва тощо.

Жива праця, витрачена підприємствами на виробництво сільськогосподарської продукції в даному році, за даними поточної статистичної звітності обліковується повністю, а уречевлена сільськогосподарська і несільськогосподарська праця, що обліковується в собівартості тільки у вартісному виразі, переводиться у трудовий вираз таким чином. Витрати на предмети праці сільськогосподарського походження (насіння, корми та ін.), які обліковуються за собівартістю їх виробництва без обліку оцінки праці на суспільство, підрозділяються за структурою витрат попереднього року на дві складові - оплату живої праці та матеріальні витрати.

Для оцінки ефективності суспільних витрат і вирішення ряду важливих економічних завдань, поряд з аналізом собівартості, виникає потреба в розрахунку і аналізу повних суспільних витрат виробництва продукції.

Оскільки вихідною базою для обліку всієї суспільної праці в сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, є виробнича калькуляція собівартості продукції, то для розрахунку повних витрат виробництва використовуються статистичні дані про собівартість продукції в першу чергу по країні, регіонах, зонах і групах підприємств.

Основними джерелами резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є: