Розробка плану собівартості продукції на підприємстві

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використанн виробничих потужностей підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

3.2 Розрахунок узагальнюючих показників плану собівартості

Собівартість продукції -- це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці.

У собівартість товарної продукції включають усі витрати підприємства на виробництво. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної продукції плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого періоду.

Показники собівартості можна класифікувати за багатьма ознаками серед яких: місце виникнення витрат, цехова собівартість, виробнича собівартість, повна собівартість, тривалість періоду, середньомісячна собівартість, квартальна собівартість, середньорічна собівартість, метод розрахунку, планова собівартість, нормативна собівартість, фактична собівартість, об'єкти розрахунку, собівартість одиниці продукції, собівартість порівнянної продукції, собівартість непорівнянної продукції, собівартість усієї товарної продукції (витрати на одну гривню товарної продукції).

Цехова собівартість -- це витрати конкретного цеху на виробництво продукції.

Виробнича собівартість включає всі статті, крім адміністративних витрат і витрат на збут. Повна собівартість включає всі витрати. Вона вираховується для обґрунтування ціни, визначення конкурентоспроможності та інших розрахунків.

Собівартість товарної продукції визначається сумою витрат за всіма калькуляційними статтями окремих видів продукції, а собівартість реалізованої продукції -- це алгебраїчна сума витрат на товарну продукцію і витрат, які містяться в зміні залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року.

Цехові витрати в більшості галузей промисловості включаються в собівартість окремих видів продукції через розподіл їх пропорційно сумі заробітної плати робітників.

Наприклад, сума цехових витрат за місяць становила 75 млн гривень, а основна заробітна плата робітників -- 100 млн гривень. Це означає, що в собівартість окремих видів продукції цехові витрати будуть включені в розмірі 75 % від суми основної заробітної плати виробничих робітників, нарахованої за окремими видами продукції.

Суть інших видів собівартості продукції випливає вже із самої їх назви.

Облік, планування та аналіз собівартості спирається на такі узагальнюючі показники:

1) собівартість одиниці продукції;

2) виконання плану зниження собівартості порівнянної продукції;

3) витрати на 1 грн товарної продукції.

Собівартість одиниці продукції є історично найстарішим (найпершим) показником. На підприємствах планується та обліковується собівартість одиниці продукції лише основних видів. Для цього всі витрати на виробництво основного виду продукції ділять на обсяг продукції в натуральних показниках. Дані про собівартість одиниці окремих видів продукції, вільні від впливу побічних структурних факторів, уможливлюють докладну оцінку факторів, що впливають на прямі витрати. Показник собівартості одиниці окремих видів продукції є незамінним для порівняльного аналізу. Його беруть також за відправний пункт функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для виявлення можливих способів зниження собівартості за рахунок змін у конструкції та технології виробів.

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду продукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Починаючи з 1932 р., у СРСР було введено узагальнений показник -- виконання плану зі зниження собівартості порівнянної продукції. Порівнянною вважалася продукція, яка виготовлялась у минулому періоді. У планах передбачалось завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції в абсолютній сумі та у відсотках. На продукцію, що вироблялась уперше на цьому підприємстві, затверджувалась планова собівартість у цілому і за статтями калькуляції. У поточній і річній звітності фактичний випуск продукції перераховувався за плановою собівартістю одиниці продукції, а порівнянна продукція -- за плановою і за середньорічною собівартістю минулого року. Порівнюванням фактичних ви-трат із витратами, перерахованими в такий спосіб, виявлялась економія чи перевитрата. Головним було виконання завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції.

Проте прискорене оновлення промислової продукції привело до різкого зниження питомої ваги порівнянної продукції. Наприклад, у машинобудуванні порівнянна продукція уже 1958 року становила близько 30 %, а тому показник собівартості порівнянної продукції в народному господарстві охоплював менше половини її. Тому, починаючи з 1960 р., на підприємствах почали вводити (поряд з існуючими) новий універсальний показник -- витрати на 1 крб. продукції для всіх галузей промисловості. Водночас планувались також інші показники: витрати на одиницю окремого важливого виду продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

За умов ринкових відносин підприємства (залежно від потреби) використовують один чи більше показників. Аналіз порівнянної товарної продукції здійснюється на підприємствах, де її питома вага становить понад 50 %. Там, де переважає нова продукція, для аналізу динаміки собівартості використовуються показники витрат на 1 гривню товарної продукції і собівартості одиниці продукції.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. Завдання зі зниження собівартості продукції треба пов'язувати з ефективністю цих заходів.

3.3 Складання зведеного кошторису витрат на виробництво на плановий рік

Кошторис витрат являє собою зведений план усіх витрат підприємства на майбутній період виробничо-фінансової діяльності. Вона визначає загальну суму витрат виробництва за видами використовуваних ресурсів, стадіям виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та інших напрямах витрат.

До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані з виготовленням та продажем продукції, товарів і послуг, а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання різних робіт і послуг, у тому числі і не входять в основну виробничу діяльність підприємства. Планування видів витрат здійснюється в грошовому вираженні на передбачені у річних проектах виробничі програми, цілі та завдання, вибрані економічні ресурси та технологічні засоби їх виконання. Всі планові завдання і показники конкретизуються на підприємстві у відповідних кошторисах, що включають вартісну оцінку витрат і результатів. Наприклад, кошторис витрат складається як план очікуваних витрат за різними видами виконуваних робіт і застосовуваних ресурсів. Кошторис перспективних доходів встановлює плановані грошові надходження і витрати на майбутній період. Кошторис витрат на виробництво продукції показує плановані рівні матеріальних запасів, обсяги продукції, що випускається, вартість різних видів ресурсів і т.д.

В процесі розробки кошторису витрат на виробництво у вітчизняній економічній науці і практиці широко застосовую три основні методи:

1) кошторисний метод - на основі розрахунку витрат у масштабах всього підприємства за даними всіх інших розділів плану;

2) зведений метод - шляхом підсумовування кошторисів виробництва окремих цехів, за винятком внутрішніх оборотів між ними;

3) калькуляційної метод - на основі планових розрахунків по всій номенклатурі продукції, робіт і послуг з розкладанням комплексних статей на прості елементи витрат.

Кошторисний метод є найбільш поширеним на російських промислових підприємствах. Його застосування забезпечує тісну взаємоув'язки та приведення в єдину систему розрахунків комплексного плану. При цьому методі всі витрати на виробництво по окремих елементах кошторису знаходяться за даними відповідних розділів річного плану. Порядок визначення кошторисних витрат зазвичай наступний.

1. Витрати на основні матеріали, напівфабрикати і комплектуючі встановлюються на основі плану річної потреби матеріальних ресурсів. До кошторису включаються лише ті витрати, які протягом планового періоду будуть витрачені і підлягають списанню на виробництво продукції. Іншими словами, потреба в матеріалах приймається без урахування зміни залишків складських запасів.

2. Витрати на допоміжні матеріали також приймаються на підставі річних планів їх потреби. До складу цих витрат прийнято включати вартість витрачаються в плановому періоді покупних інструментів і малоцінного господарського інвентарю.

3. Вартість палива у кошторисі витрат планується безвідносно до його використання у технологічних процесах або в господарсько-побутових службах. Загальні витрати встановлюються без урахування зміни залишків енергетичних ресурсів.

4. Вартість енергії включається до кошторису витрат окремим елементом тільки в тому випадку, якщо підприємство купує її у зовнішніх постачальників. До складу цих витрат входять всі види енергії, що витрачається: електрична (силова, освітлювальна), стиснене повітря, вода, газ та ін Якщо якийсь вид енергії виробляється на самому підприємстві, то дані витрати відносяться на відповідні елементи кошторису витрат (матеріали, заробітна плата і т.д.).

5. Основна та додаткова заробітна плата всіх категорій персоналу визначається за діючими тарифними ставками і окладами з урахуванням складності і трудомісткості виконуваних робіт, чисельності та кваліфікації працівників. Сюди ж включається і фонд заробітної плати неспісочного складу працюючих, який зазвичай відноситься на рахунок основного виробництва.

6. Амортизаційні відрахування призначені для відшкодування зносу технологічного обладнання, промислових будівель, виробничих споруд та інших основних фондів за рахунок собівартості продукції, що випускається. Загальний розмір амортизаційних відрахувань залежить від існуючих норм амортизації, терміну служби устаткування і первісної вартості основних виробничих фондів.

7. Інші грошові витрати включають витрати, не передбачені в попередніх статтях кошторису виробництва. По кожній з статей інших витрат необхідно обгрунтувати величину відповідних видатків з існуючим нормам або досвідченим даним.

Зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає попередню розробку та зведення в єдину систему загальних витрат по цехах основного і обслуговуючого виробництва. У цехову кошторис витрат включаються дві групи витрат:

1) прямі витрати даного цеху на матеріальні ресурси і комплектуючі деталі, основна та додаткова заробітна плата, нарахування на зарплату, амортизаційні відрахування та інші грошові витрати;

2) комплексні витрати на послуги інших цехів, а також цехові витрати.

Розробку цехових кошторисів витрат на виробництво продукції рекомендується починати з заготівельних підрозділів підприємства, потім допоміжних цехів, а після них слід переходити до механообробні і складальним цехам. Зведений кошторис витрат підприємства складається шляхом підсумовування цехових кошторисів з подальшим виключенням із загальної суми внутрішнього обороту і коректуванням наявних виробничих запасів.

Загальна сума витрат на утримання устаткування і цехових витрат складає кошторис загальновиробничих або загальноцехового витрат. До кошторису цехових витрат входять статті витрат на утримання апарату управління цехом, амортизацію будівель і споруд, оренду виробничих приміщень, утримання і ремонт будівель, охорону праці, наукові дослідження і винахідництво, знос малоцінних предметів та інші цехові витрати.

Кошторис загальногосподарських або загальнозаводських витрат розробляється на вітчизняних підприємствах за наступними статтями витрат: витрати на утримання апарату управління; службові відрядження і переміщення; зміст пожежної, воєнізованої та сторожової охорони; амортизація основних засобів загальногосподарського призначення; витрати на ремонт основних засобів; утримання будівель, споруд та інвентарю загальногосподарського призначення; виробництво випробувань, проведення досліджень та утримання загальногосподарських лабораторій; охорона праці; підготовка кадрів; орендна плата за приміщення загальногосподарського призначення; податки, збори та інші обов'язкові відрахування; втрати від простоїв за зовнішніми причинами; інформаційні, аудиторські та консультаційні послуги; недостачі і втрати матеріальних цінностей на складах підприємства; інші витрати, всього по кошторису.

На основі наявних розрахунків собівартості окремих виробів з урахуванням річних обсягів виробництва розробляється шахова відомість, що містить всі економічні елементи і калькуляційні статті витрат.

Після складання шахової таблиці витрат розробляється уточнена загальна, або зведена кошторис витрат, планованих підприємством на майбутній період. Для отримання повної собівартості готової продукції з загального кошторису виключаються витрати на роботи та послуги, не пов'язані з виробництвом валової продукції, а також додаються позавиробничі витрати і враховується зміна витрат майбутніх періодів.

3.4 Складання планових калькуляцій для усієї номенклатури продукції

Калькулювання за статтями витрат називається калькуляцією. На практиці можуть застосовуватись різні її види серед яких:

1) Директивні (попередні) калькуляції в свою чергу поділяються на нормативні (стандартні), кошторисні та планові.

· Нормативні (стандартні) калькуляції застосовуються з мстою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих норм.

· планові калькуляції складаються на підставі виробничих норм і дозволяють визначити допустимий обсяг витрат на виробництво продукції виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства тощо.

· Кошторисні калькуляції, зазвичай, складаються при отриманні замовлення на новий вид продукції, при виготовленні в нових чи змінених технічних умовах продукції попередніх випусків і при освоєнні нового виробництва (найчастіше застосовуються в будівельних організаціях, де представляють собою визначення ціни будівельної поодукціїї.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).

На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічнінормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова - є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, навпаки, будується на виріб в цілому.

Нормативні калькуляції використовуються для:

1. визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

2. виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

3. оцінки незавершеного виробництва та браку тощо.

Для визначення суми витрат у зв'язку зі зміною норм щомісячно складається відомість перерахунку залишків незавершеного виробництва за нормами, введеними з 1-го числа звітного місяця, в якій фіксується зміст кожного повідомлення про зміни норм: його номер, причина зміни, стара та нова величина нормативного витрачання тощо. Визначена сума витрат за змінами норм, як правило, повинна розподілятися між випуском товарної продукції та незавершеним виробництвом на кінець звітного місяця.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускє підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеногообліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних ідомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат.У відомості бліку витрат на виробництво, побудованій за калькуляційними статтямивитрат, узагальнюються всі витрати, пов'язані з виготовленням однорідноїгрупи виробів в цехах підприємства. Дані про витрати на матеріали, заробітну плату та інші витрати наводяться у відомості у вже згрупованому по цехах вигляді. У відомості з метою спрощення наведені тільки відхилення від норм витрат, враховані зміни норм у звітному місяці.

Нормативну собівартість всієї товарної продукції розраховують як добуток кількості відвантаженої продукції на діючі в звітному періоді норми витрат по кожній статті калькуляції.

Через велике аналітичне значення калькуляцій для виявлення резервів зниження собівартості виробів за даними за рік більш широко застосовується форма калькуляційного листа, в якій наведені показники планової і звітної калькуляції, в силу чого вона називається планово-звітною. Калькуляція містить наступні три розділи:

І. Собівартість одиниці виробу

II. Розшифрування витрат на матеріали і напівфабрикати.

ІІІ. Розшифрування витрат на заробітну плату.

Короткостроковими або поточними є рішення щодо використання ресурсів,обсягів відповідальності, страхових тарифів, розширення або скорочення діяльності.

Повний склад статей калькуляції, за якими виконуються розрахунки, виконуються розрахунки, наведено нижче.

За вищенаведеним переліком складається планова калькуляція собівартості виконуємих робіт із капітального ремонту.

Планова калькуляція складається на кожному підприємстві або виробничо-технологічному підрозділі залізниці. Планова калькуляція виробничо-технологічних підрозділів затверджується на залізниці і використовується при укладанні договорів на виконання робіт із власниками вагонів для розрахунку орієнтовної суми попередньої оплати.

Після виконання робіт складається калькуляція собівартості за фактичними результатами, яка є підставою для пред'явлення рахунків за виконані роботи з ремонту вагонів.

Склад планових статей калькуляції

1. Прямі матеріальні витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість основних матеріалів та запчастин, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших матеріалів, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат. Перелік та норми витрат таких матеріальних цінностей наведено в технічних довідниках з окремих видів ремонту.

2.Прямі витрати на оплату праці.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються суми нарахованої основної і додаткової заробітної плати та інших виплат працівникам, робітникам, бригадирам, включаючи звільнених (далі працівникам), зайнятих виконанням деповського й капітального ремонту певного об'єкту, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат.

3. Інші прямі витрати.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, амортизація, втрати від браку, тощо.

4. Витрати пов'язані з операційною діяльністю.

5. Прибуток.

Висновок

В даній курсовій роботі розроблено план собівартості продукції на ПП «Біо-Захід». Охарактеризовано мету та завдання планування витрат на виробництво продукції,

Необхідність постійного дотримання плану собівартості для кожного виду продукції зумовлюється об'єктивно наявним завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

· здійснено аналіз витрат на виробництво продукції підприємства;

· обґрунтовано фактори, які зумовлюють економічну стабільність ПП «Біо-Захід»;

· проаналізовано теоретичні розробки і практичний досвід з питань планування собівартості продукції підприємства на сучасному етапі;

· розроблено методичні рекомендації з аналізу і виявлення основних загроз фінансової стійкості підприємства;

· запропоновано концептуальні засади планування собівартості продукції на ПП « Біо-Захід »;

· здійснено оцінку резервів зниження собівартості продукції ;

· складено зведений кошторис вмтрат та планові калькуляції на виробництво продукції на плановий рік.

Обєктм дослідженя в даній роботі є ПП «Біо-захід» яке знаходиться в м. Івано-Франківську на вул. Промисловій, 1Б..

Організація є юридичною особою (приватне підприємство), що діє на основі статуту. Товариство створене одним засновником. Початковий статутний фонд організації становив 120000 гривень. Для забезпечення господарсько-фінансових розрахунків організація має власну печатку із зазначенням назви організації

Керівник Підприємства несе повну відповідальність за сплату податків та зборів.

Майно організації, що надається в оперативне використання, становлять основні фонди та обігові кошти, вартість яких відображається на балансі організації. Майно використовується виключно для діяльності і в межах повноважень ПП.

Управління фірмою здійснює директор, який приймається на роботу та звільняється з роботи за рішенням власника.

Структура та штатний розпис Підприємства затверджується директором і розраховується згідно з нормативними документами.

До складу ПП входять такі структурні підрозділи: адміністрація, бухгалтерія, група планування, відділ кадрів, відділ охорони праці, група технології та надання послуг, група експлуатації та виробничих питань, група обробки та контролю первинної документації, диспетчерська, головна каса, група механізації, група інформаційних технологій, господарська група, дільниця передплати та роздрібної торгівлі.

Використана література

1. Авдеенко В. Производственный потенциал промышленного предприятия - М.: Экономика, 2006

2. Агєєв Є.Я. Тендер поставок - база для найраціональнішого забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами // Практика маркетингу - 2007- № 11 - С. 34-35

3. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник / Под ред. В.И. Стражева - Минск: Высшая школа, 2005

4. Андрейчиков А.В., Андрейчикова О.Н. Аналіз, синтез, планирования решений в экономике - М.: Финансы и статистика, 2007

5. Андрійчук В., Багер Л. Менеджмент: прийняття рішень і ризик - К.: КНЕУ, 2006

6. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І. Фінансова діяльність підприємства : Підручник - К.: Либідь, 2007

7. Бондарчук-Грита Г. Управління використанням виробничих ресурсів підприємств // Регіональна економіка - 2005 - № 2 - С. 153-158

8. Бунич П.Г. Экономико-математические методы управления оборотными средствами - М.: Финансы, 2008

9. Ковалев В.В. Финансовый анализ: управление капиталом, анализ отчетности - М.: Финансы и статистика, 2007

10. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств - К.: Видавничий дім „Скарби”, 2008

11. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз підприємства: Навчальний посібник - К.: Знання КОО, 2006 - 378 с.

12. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства - К.: „Скарби”, 2006

Размещено на Allbest.ru