Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Банківські системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує лише 11 років. Законодавство є нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської системи і міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

Актуальність обраної мною теми даної курсової роботи полягає в тому, що в сучасних умовах постає потреба детального вивчення проблем правового регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному житті України. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем національного права. Провідними науковцями, які проводили дослідження та наукові обгрунтування даного питання є: Біленчук П.Д., Усоскін В.Н., Воронова Л.К., Диннік О.Г. та інші.

Метою курсової роботи є визначення і обгрунтування особливості правового статусу банків в умовах переходу України до ринкової економіки, вироблення пропозицій щодо вдосконалення правової бази, якою регламентується банківська діяльність.

Для реалізації мети дослідження в курсовій роботі передбачається вирішити наступні задачі:

· Розкрити сутність банківської системи України;

· Визначити правове становище Національного банку та інших банків України;

· Охарактеризувати структуру та регулювання діяльності Національного банку та інших банків України.

Банківська система є невід'ємною частиною фінансової системи тому, що інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення, цінні папери та біржа, тісно пов'язані з фінансовим правом.

Отже метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні впевнитися.

1. Банківська система України

1.1 Формування банківської системи у незалежній Україні

банківський комерційний україна

Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні.

Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків.

У процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи:

1 етап - 1991-1992 р.р. - перереєстрації та реорганізації.

Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

2 етап - 1992-1993р.р. - виникнення банків “нової хвилі”.

На цьому етапі у різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших комерційних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних “кишенькових” банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції.1992-1994р.р. , використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор.

3 етап - 1994-1996 р.р. - це етап банкрутства.

Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.

4 етап 1996-1998 р.р. - стабілізація та впровадження національної валюти - гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему:

- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування збоку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.

Висока вартість фінансового посередництва обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

1.2 Банківська система України на сучасному етапі

Сучасний етап розвитку України характеризується гострою необхідністю створення цілісної програми соціально-економічного розвитку суспільства, а також забезпечення необхідних умов реальних перетворень фінансової, кредитної та грошової систем, адаптації їх до специфіки ринкових відносин. При цьому у сфері фінансового забезпечення економічної реформи подальшого вдосконалення потребує фінансове та податкове законодавство. З цієї позиції істотне значення має питання удосконалення правового регулювання банківської системи України.

В процесі становлення банківської системи, а також розвитку економіки України реєструються все нові комерційні банки, а ті банки, які не виживають в таких жорстких умовах ліквідуються або банкрутують, їх виключать із “Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ”.

На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995-1996 р.р. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в цілому в період з 1989 по 1994 р.

Саме слово “банк” походить від італійського banko, що означало стіл міняли на якому той викладав пригошні монет*.

Банкам передували середньовічні міняли - представники грошово-торгового капіталу; вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувались на обміні грошей різних міст та країн. З часом міняли стали використовувати ці вклади а також власні грошові кошти для надання кредитів і отримання процентів, що означало перетворення мінял у банкірів.

Українська банківська система, не дивлячись на ще недавній строк її автономного існування все ж має свою історію, котра органічно пов'язана з історією банківських систем Російської та Австрійської імперій, Польщі та Румунії, тобто тих держав, в склад яких входили землі сучасної України.

7 грудня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні:

“Банківська система України з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону”.

Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено термін “банк”:

“банк” - це юридична особа, яка маю виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб”.

Необхідно відмітити, що в статті 1 Закону України “Про Національний банк України” який був прийнятий 20 травня 1999р. (з подальшими змінами та доповненнями) дається визначення банків, хоча воно і не таке всеохоплююче, але все ж розкриває зміст поняття: “банк - це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України, здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах.”

На сьогоднішній день, як вже зазначилось вище, банківська система України має дворівневу структуру:

Перший рівень - Національний банк України,

Другий рівень - система інших банків.

Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичної особи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошової одиниці - визначила Конституція України.

Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів над видатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет.

Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України “ Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства і фондову біржу” та Інструкціями Національного банку України. Створювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Головні проблеми, які стають перед банківською системою на даному етапі:

1. Однією з важливих проблем діяльності банків у цьому році була проблема мінімального розміру статутного фонду.

2. Негативне відношення до малих банків. Як вже згадувалося, в системі комерційних банків 15 відсотків від загальної кількості становлять малі банки.

Асоціація українських банків займає позицію захисту права на існування всіх фінансово-стійких банків, незалежно від розміру їх активів.

Малі банки (а значна частина їх надійнішими і платоспроможними) мають своє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру і цілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливо малого і середнього бізнесу.

3. Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації - головним чином банки, відновлення нормальної діяльності яких може неможливо. У цій групі повинна провадитись реструктуризація - злиття, приєднання або ліквідація.

Процедура ліквідації банків дуже складна. Вона регламентована главою 16 “Ліквідація банків”.

4. Однією з систем ринкових відносин, зверхність позичальника над кредитором. Діючі ідеологічні, правова, політична і адміністративна інфраструктури дозволяють позичальнику в багатьох випадках законно не повертати борг. Позичальник спочатку стає боржником, а потім - власником грошей. Іншими словами, у рамках чинного законодавства і судочинства, кредитор має суттєві проблеми з поверненням своїх коштів.

Без радикальних змін в економіці й ідеології, політиці, законодавстві змінити ситуацію неможливо .

Задача полягає в тому, що забезпечити пріоритет кредитора над позичальником і це є вихідним пунктом успішної ринкової політики. Про це повинна потурбуватися держава: її законодавчий орган і відповідні правові та силові структури.

5. Питання стійкості національної валюти є невід'ємною умовою діяльності банків. Проблема стабільності гривні залишається актуальною і може вирішуватися лише в умовах ефективної економічної політики.

6. Важливою умовою подальшого розвитку банківської діяльності, залучення додаткових коштів населення, є вирішення проблем гарантування вкладів фізичних осіб.

Практика показує, що в умова загострення кризової ситуації повернення вкладів населенню набуває особливо політичного значення.

Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації українських банків, полягає в тому, щоб спільними зусиллями подолати труднощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і вжити заходів щодо вирішення нагальних проблем, які стоять перед банківською системою.

1.3 Національний банк України. Правове становище Національного банку України

Перший рівень банківської системи України, як вже зазначалося, займає НБУ. Його було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”. 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України “Про статут Національного банку України “ було затверджено статут НБУ.

В правовій та економічній літературі сформувалися визначення так званих “банків” , які можна називати Центральним (або національним) банком країни. Вважається, що Центральний банк має бути:

- єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золото-валютні резерви;

- банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери;

- органом стабільності національної грошової системи;

- кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів;

- органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму, в національній кредитній системі. *

Всім цим органам відповідає Національний банк України. Він представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та фінансово кредитних організаціях.

Згідно Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.

Національний банк України (далі Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - місто Київ. *

Однією з важливих ознак Національного банку є його статутний капітал. Відповідно до чинного законодавства (стаття 3 Закону “Про Національний банк України”) Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

НБУ являється економічно самостійним органом, і ця самостійність забезпечується державою. Він здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а останні не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Це ж саме стосується і зобов'язань стосовно інших банків.

Разом з тим Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходом відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов'язаних з виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку.

Національний банк виконує традиційні функції, що є характерним для центрального банку держави: являється емісійним та розрахунковим центром держави, банком-банків та банком уряду.

Основною функцією НБУ відповідно до ст.99 Конституції України та ст.6 Закону “Національний банк України” є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Також НБУ виконує ряд інших функцій, серед них:

1. Відповідно до розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику.

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її оббіг.

Емісійні операції НБУ - форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в оббіг. Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії валюти і здійснює фінансування державних видатків у межах отриманих доходів в бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечена кредитна основа сукупного грошового обігу України*.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форму платежів.

7. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

8. Веде реєстр банків його філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

9. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

10. Представляє інтереси України і центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах.

11. Здійснює відповідно до повноважень валютне регулювання.

12. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

13. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

14. Організує інкасацію та переведення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та переведення банкнот і монет та інших цінностей.

Розділ 2. Аналіз банківської системи в Україні

2.1 Аналіз законодавчої бази та державного регулювання банківської системи в Україні

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Банківська система - це динамічна цілеспрямована сукупність взаємопов'язаних банківських інститутів, що постійно розвиваються. Правовідносини, що виникають при здійсненні банківської діяльності, мають публічну фінансово-правову природу, оскільки спрямовані не тільки на забезпечення приватних інтересів клієнтів банків, скільки на забезпечення інтересів держави як суб'єкта фінансової діяльності. Навіть, вступаючи у приватно-правові відносини, банки обмежені владними розпорядженнями держави. Таким чином, при регулюванні банківської діяльності поєднуються елементи як приватного, так і публічного права з переважанням саме елементів публічного права, так як вони пов'язані в більшій ступені з реалізацією державних інтересів, ніж зі сферою приватних.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.

Банківська система виступає об'єктом державного фінансово-правового регулювання, оскільки вона пов'язана із суспільними відносинами, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, спрямованої на забезпечення безперебійного фінансування функціонування держави, місцевих органів самоврядування та всіх публічних суб'єктів.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Одним з основних напрямків діяльності Національного банку України є розвиток та зміцнення банківської системи. Здійснюючи такий напрямок діяльності, НБУ набуває публічно-правове спрямування на стабілізацію банківської системи, створюючи необхідні умови для реалізації права на здійснення банківської діяльності. Таке право на здійснення банківської діяльності випливає з конституційного права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

НБУ також є органом банківського регулювання та банківського нагляду. Головною метою банківського регулювання і нагляду виступає безпека та фінансова стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників та кредиторів. Згідно Закону „Про Національний банк України” регулюючий вплив НБУ на банківську систему здійснюється різними засобами: 1) за допомогою прийняття нормативно-правових актів (ст. 56); 2) за допомогою одержання від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію НБУ на здійснення окремих банківських операцій, інформації про їх діяльність та проведення операцій (ст. 57); 3) за допомогою встановлення обов'язкових економічних нормативів (ст. 58); 4) за допомогою визначення розмірів, порядку формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами (ст. 59).

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном “банківське законодавство”. Загалом його можна визначити як систему нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх взаємовідносини з клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій з цінними паперами, а також організацію банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій).

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами. Норми Конституції тією чи іншою мірою регламентують банківську діяльність Національного банку України як центрального банку держави, а також діяльність банків, що створені і діють на території України відповідно до чинного законодавства, або встановлюють обмеження цієї діяльності.

В Україні немає єдиного систематизованого нормативно-правового акта, норми якого врегульовували би відносини у сфері банківської діяльності, такого як, наприклад, Банківський кодекс. І оскільки банківське право своїм предметом охоплює різнорідні суспільні відносини, то закони, норми яких регулюють ці відносини, можна класифікувати на загальні та спеціальні. Спеціальним законам належить визначальне місце в правовому регулюванні банківської діяльності.

Велике значення для розвитку банківського законодавства має концепція розвитку банківської системи України, яка повинна, містити основні напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його кодифікації. В розробленому творчим колективом НБУ проекті концепції розвитку банківської системи України передбачається створити на основі всіх чинних законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та ознайомлюючи з ним усі банки України.

Таким чином, державне регулювання банківською системою це методи державного впливу Національного банку на поведінку об'єкта управління - державні та комерційні банки. Державне регулювання банківської діяльності здійснюється у формі адміністративного регулювання та у формі індикативного регулювання. В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ. До адміністративного регулювання належать: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; нагляд за діяльністю банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру. На відміну від адміністративного, індикативне регулювання передбачає використання Національним банком України різних методів при проведенні грошово-кредитної політики з метою забезпечення стабільності грошової одиниці. До індикативного регулювання належать: визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; імпорту та експорту капіталу.

2.2 Аналіз основних тенденцій розвитку банківської системи в Україні

В останні роки основний напрям розвитку банківської системи України - це забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Складна ситуація в економіці вимагала від Національного банку України відповідної гнучкості у проведенні грошово-кредитної політики та оперативної реакції на процеси, які відбувалися на макроекономічному рівні та у фіскальній сфері через зважене використання монетарних інструментів і механізмів.

Національним банком України в цілому: суттєво знижено темпи інфляції - індекс споживчих цін у 2009 році знизився до 112.3 порівняно зі 122.3% у 2008 році; посилено гнучкість обмінного курсу гривні; забезпечено дотримання кількісних критеріїв ефективності програми "Стенд-бай" за монетарною базою та чистими міжнародними резервами; утримано обсяг грошової пропозиції в межах прогнозних індикаторів, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2009 рік. Протягом 2009 року процентна політика НБУ проводилася відповідно до ситуації на грошово-кредитному ринку і спрямовувалася на утримання вартості грошей на позитивному рівні щодо інфляції з метою стимулювання повернення коштів у банківську систему, нівелювання девальваційного тиску та інфляційних ризиків.

НБУ відповідно до зниження інфляційного тиску та стабілізації ситуації на грошово-кредитному ринку коригував процентні ставки. Зокрема, протягом червня-серпня двічі знижувалась облікова ставка, яка визначалась як базова ставка щодо інших процентних ставок НБУ. Так, з 15.06.2009 р. було знижено розмір облікової ставки з 12.0 до 11.0% річних, а з 12.08.2009 р. - до 10.25% річних.

Забезпечення підтримання ліквідності банків Національним банком України упродовж 2009 року забезпечувалося шляхом надання банкам кредитів овернайт через постійно діючу лінію рефінансування, кредитів рефінансування строком до 14, 90 та 365 днів, стабілізаційних кредитів, операцій прямого репо, операцій з обміну іноземної валюти на національну валюту (своп), а також інших короткострокових та довгострокових кредитів.

У 2009 році Національний банк України згідно із законодавством України здійснював первинну емісію національної валюти у безготівковій формі через три канали: валютний, кредитний та фондовий. Так, за 2009 рік було випущено в обіг коштів на суму 141.2 млрд. грн., що на 77.0 млрд. грн., або на 35.3% менше, ніж у 2008 році, які було спрямовано на: підтримання ліквідності банків через різні інструменти рефінансування - 64.4 млрд. грн., або 45.6% безготівкової емісії (у 2008 році -169.5 млрд грн.); придбання цінних паперів на вторинному ринку - 47.4 млрд. грн., або 33.6% (у 2008 році -8.6 млрд. гра); придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку для формування золотовалютного резерву - 29.4 млрд. грн., або 20.8% (у 2008 році - 40.1 млрд. грн.).

У 2009 році Національним банком України було вилучено з обігу емісійних коштів обсягом 135.7 млрд. грн., що на 43.9 млрд. грн., або на 24.4% менше, ніж у 2008 році. Вилучення емісійних коштів здійснювалося шляхом повернення банками наданих раніше кредитів рефінансування в сумі 39.8 млрд. грн. (29.3% від загальної суми вилучених коштів), продажу Національним банком України іноземної валюті в сумі 93.2 млрд. грн. (68.7%), а також за рахунок операцій з погашення та продажу цінних паперів у сумі 2.5 млрд. грн. (2.0%).

Система валютного регулювання протягом 2009 року була спрямована на стабілізацію валютного ринку: було запроваджено заходи з удосконалення правил і процедур роботи на валютному ринку його учасників з одночасним удосконаленням механізмів контролю за проведенням валютних операцій. Враховуючи поступове зменшення дефіциту іноземної валюти на міжбанківському ринку України, скасовано низку заходів, ініційованих для попередження безпідставного відпливу капіталу з України в умовах фінансової нестабільності, викликаної впливом світової фінансової кризи, а саме: заборонено на купівлю іноземної валюти під оплату імпорту товарів без їх ввезення в Україну; обмежено суми переказів за межі України фізичними особами, а також суми купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку країни за дорученням фізичних осіб-резидентів і нерезидентів з метою переказу валютних коштів за межі України за поточними валютними неторговельними операціями.

У 2009 році діяльність банківського сектору України зазнавала впливу світової фінансової та економічної кризи й характеризувалась скороченням активної діяльності банків, зменшенням їх ресурсної бази, збільшенням питомої ваги проблемних кредитів та отриманням збитків. Водночас за 2009 рік відбулося збільшення статутного та регулятивного капіталу банків, зростання адекватності регулятивного капіталу, збільшення обсягів кредитування корпорацій (особливо в національній валюті) при скороченні кредитування населення (зокрема в іноземній валюті).

За станом на 01.01.2010 р. в Державному реєстрі банків зареєстровано 197 банків, з яких 182 банки мали ліцензію на здійснення банківських операцій (табл. 2.1). Упродовж 2009 року було зареєстровано 5 нових банків, у тому числі 1 банк за участю іноземного капіталу, виключено з Державного реєстру банків 6 банків, надано 1 попередній дозвіл на набуття банком статусу банку з іноземним капіталом.

Таблиця 2.1

Кількість зареєстрованих та діючих комерційних банків в Україні

Показник	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Кількість зареєстрованих банків, шт.	181	186	193	198	198	197
Кількість діючих банків, шт.	160	165	170	175	184	182
Кількість банків на ліквідації, шт	20	20	19	19	13	13
Банки з іноземним капіталом, шт.	19	23	35	47	53	51
Банки із 100% іноземним капіталом, шт.	7	9	13	17	17	18
Частка іноземного капіталу, %	9,6	19,5	27,6	35,0	36,7	34,6

В Україні функціонувало 2 банки, в яких 100% статутного капіталу перебувало у власності держави - відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" і публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".

Якщо розглядати тенденції кількісної зміни банків України за останні п'ять років, то їх кількість динамічно зростала, як зареєстрованих так і діючих. Кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації у 2008 році зменшилась на 6 банків. Це є позитивним фактом, адже в 6-й банках закінчилась довготривала процедура ліквідації, і нові кандидати даний список не поповнили. Незважаючи на гальмування інвестування іноземного капіталу в банківську систему України у 2009 році, у період з 2004 по 2008 роки цей процес активно розвивався. Так кількість банків з іноземним капіталом за п'ять років зросла на 34 банки, а з 100% капіталом на 10 банків. Відповідно значно зросла і частка іноземного капіталу в банківській системі України - з 9,6% у 2004 році до 36,7% у 2008 році, тобто на 27,1%.

У 2009 році спостерігалося зростання співвідношення загальних активів банків (не скоригованих на резерви під активні операції) до ВВП, яке на 01.01.2010 р. становило 109.5% (на 01.01.2009 р. - 102.7%). Водночас співвідношення активів банків до ВВП зменшилось до 96.2% (на 01.01.2009 р. - 97.7%), зобов'язань до ВВП - до 83.6% (на 01.01.2009 р. - 85.1 %), власного капіталу - залишилось на рівні попереднього року -12.6% (див. рис.2.1).

Рис.2.1 - Основні показники діяльності банків України

Обсяг депозитів, залучених у резидентів, на 01.01.2010 р. становив 335.0 млрд. грн. Протягом року динаміка залишків коштів на депозитних рахунках резидентів була низхідною з різноспрямованими коливаннями в середині року і значно залежала від макроекономічної ситуації в країні, динаміки валютного курсу гривні та ступеня довіри суб'єктів економіки до банківської системи. Якщо говорити про 2010 рік, то варто зазначити, що у першій половині 2010 р. економіка України продовжила тенденції поступового виходу з кризового стану, котрі намітились ще з другої половини 2009 р. ВВП у І кварталі зріс на 4,9%. Приріст промисловості перевищив 10%. Проте слід відзначити, що такі значні цифри відмічаються на фоні глибокого минулорічного падіння. Тому стверджувати про остаточне подолання симптомів рецесії зарано.

Позитивним фоном для відродження банківської системи є стабільність курсу гривні та відсутність масових банкрутств банків (прийнято рішення про ліквідацію лише 13). Негативним фактором виступає наявність значної кількості пробемних кредитів та майже повна стагнація кредитування.

Активи банків демонструють поступове збільшення. За січень-квітень 2010 р. вони виросли з 868,1 до 885,8 млрд. грн. Однак кредитний портфель банків перебуває в стадії стагнації: він навіть скоротився з 730 до 723 млрд. грн. Особливий удар криза нанесла по споживчому кредитуванню фізичних осіб. З початку року спостерігається подальше скорочення обсягів кредитування з 217,3 до 206,1 млрд. грн. Натомість ринок кредитів для суб'єктів господарської діяльності фіксує мінімальний ріст на 3 млрд. грн.

У 2010 р. продовжився приріст депозитів. Так, у січні-червні 2010 р. обсяг вкладів населення в банківській системі збільшився на 13,7%, а коштів юридичних осіб - на 6,2%. Переважна більшість депозитів оформлюється в національній валюті.

Незважаючи на ознаки симптомів оздоровлення, стан банківської системи продовжує залишатися складним. Свідченням чого є збиток в сумі 7,5 млрд. грн. за п'ять місяців поточного року. Доходи банків за січень - травень 2010 року порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилися на 11,3% і склали 53,9 млрд. грн. Витрати банків порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилися на 15,6% і становили 61,4 млрд. грн. Подальші перспективи розвитку банківського сектору пов'язані з процесами в українській і міжнародній економіці. Позитивні макроекономічні показники сприятимуть відродженню фінансової системи. Друга ж хвиля кризи може завдати нового удару по банкам України.

2.3 Основні проблеми розвитку банківської системи України та шляхи їх вирішення

В умовах перехідної економіки, на етапі формування та розвитку ринкових інститутів банківська система України ще сповна не мобілізувала й не реалізувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв'язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності; необґрунтовано високий рівень банківських витрат, недосконала структура ресурсної бази з переважанням дорогих залучених коштів, низька рентабельність активів, низький рівень банківського менеджменту та корпоративного управління, недостатні ефективність банківського нагляду й прозорість діяльності банківських установ; удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності. Відтак банківська система потребує удосконалення, розробки фундаментальних та прикладних засад її подальшого зміцнення, усунення негативних проявів, які мають місце в сучасній банківській практиці.

Основним завданням сучасного етапу розвитку вітчизняної банківської системи визначено нарощування обсягів капіталу, оскільки саме капітал складає основу функціонування і розвитку всієї банківської системи, забезпечує її фінансову стійкість, слугуючи джерелом пом'якшення негативних наслідків різноманітних ризиків, яких зазнає банківська діяльність.

Також стабільний та ефективний розвиток банківської системи значною мірою залежить від державної політики в сфері банківської діяльності, основними принципами якої мають бути принципи ринковості, невтручання, добровільності, конкурентності. Одним із напрямів підвищення якості державного регулювання є розроблення стратегії розвитку банківської системи України, яка повинна відображати пріоритетні напрями забезпечення стабільного та ефективного розвитку банківської системи, шляхи її пристосування до внутрішнього і зовнішнього середовища.

Варто зазначити, що банки гостро відчувають недосконалість, а в окремих випадках -- відсутність належної нормативно-правової бази. Зокрема це стосується захисту прав кредиторів, формування спостережних рад комерційних банків, стимулювання підвищення капіталізації та збільшення обсягів залучення коштів фізичних і юридичних осіб, недопущення перекладання на банки не властивих їм функцій контролюючих органів і т.п. Водночас багато нормативно-правових актів, що регламентують банківську діяльність, мають переважно організаційно-адміністративний характер і тому навряд чи можуть дати бажаний ефект у справі неухильного та стабільного розвитку банківської системи.

В останні роки актуальною залишається проблема інсайдерства. Власники та акціонери банків створюють структури та використовують схеми, що дозволяють з юридичного погляду уникати інсайдерства. У цьому плані проблематичним є те, що на відміну від органів податкової служби законодавство не передбачає використання банківським наглядом у своїй роботі непрямої (побічної) інформації. Достатньо складною проблемою залишається нагляд за великими та ризиковими операціями банків у режимі реального часу. З метою удосконалення такого нагляду запроваджено системний поточний моніторинг діяльності банків, який дозволяє виявляти (на жаль, постфактум) конкретні банківські операції, що суперечать як вимогам нормативно-правових актів Національного банку України, так і власним внутрішньобанківським положенням, і оперативним чином на них реагувати. Головними проблемами у повномасштабному впровадженні такого моніторингу є недосконалість законодавства (повноваження банківського нагляду щодо можливості вжиття запобіжних дій щодо ризикових операцій банків законодавчо не врегульовані) та недостатнє (в кількісному плані) кадрове забезпечення.

Виключно важливим та актуальним напрямком управління банківською системою є постійна систематична робота Національного банку, спрямована через використання економічних та адміністративно-законодавчих важелів на стимулювання споживачів банківських послуг до поступового зниження процентних ставок за депозитами до економічно обґрунтованого рівня.

Слід запровадити щоденне надання населенню через засоби масової інформації економічно обґрунтованих розрахунків та рекомендацій щодо процентних ставок за депозитами, які будуть сприяти їх зниженню. Окрім цього слід підвищити й відповідальність вкладників-громадян за ступінь ризику.

Існує необхідність розробки та запровадження певної градації відповідальності за ступенем ризику. Наприклад, через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Очевидно, на законодавчому рівні слід запровадити порядок, за якого сума компенсації вкладів Фондом буде залежати від рівня процентної ставки, тобто від ступеню ризику, на який свідомо наражається вкладник.

Отже, для вирішення (або часткового вирішення) вищезгаданих проблем необхідний жорсткий стиль управління банківською системою який був би побудований на ринково-економічних засадах. Тому на нашу думку, першочерговими конкретними практичними кроками у справі підвищення рівня розвитку банківської системи України мають стати:

1. У сфері зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків: зростання реальних доходів населення і зміцнення корпоративних фінансів; підвищення мінімального розміру капіталу місцевих кооперативних, регіональних та міжрегіональних комерційних банків; зниження існуючих норм резервування, нарахування відсотків на резервні фонди; створення потужних фінансових конгломератів, спроможних надавати комплексні фінансові послуги; розширення участі комерційних банків у заснуванні страхових компаній; розвиток системи рефінансування банків НБУ; спрощення процедур звернення на стягнення майна, наданого в заставу; обмеження розрахунків готівкою при придбанні нерухомості, автомобілів і т.п.

2. У сфері здійснення банківської діяльності: виключення ситуацій, коли банки приймають рішення під політичним тиском або під впливом суб'єктів господарювання; приведення нормативних документів НБУ у відповідність до міжнародних стандартів; створення державою правових (прийняття нових редакцій законів «Про банки та банківську діяльність», «Про промислово-фінансові групи», закону «Про кредит», "Про ощадні банки" тощо, зняття жорстких правових обмежень на об'єднання банківського, інвестиційного та страхового бізнесу) та економічних (упровадження стимулюючого оподаткування, надання преференцій) основ для здійснення комерційними банками інвестиційної діяльності, перебудови системи довгострокового кредитування, активізації участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп, приватизаційних процесах; створення у комерційних банках підрозділів з розробки стратегії їх розвитку; широке впровадження регіональних систем платежів, які дозволяють автоматизувати процес приймання та опрацювання наявних платежів у конкретному місті; розширення надання банками корпоративним клієнтам практичної допомоги у здійсненні електронної комерції; розвиток синдикованого кредитування суб'єктів господарювання; здешевлення банківських послуг за рахунок комплексності їх надання; проведення міжнародної сертифікації вітчизняних банкірів; проведення аудиту за підсумками поточного року за міжнародними стандартами; формування в громадській свідомості позитивного іміджу банків і працівників банківської системи, побудованого на доказових прикладах успішного співробітництва банків та клієнтів.

3. Інші банки, що створені і діють на території нашої держави відповідно до положень закону України “Про банки і банківську діяльність”

3.1 Правовий статус інших банків

Банківська система - одна із найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва тісно переплітаються на протязі історії. При цьому, банки виконуючи грошові розрахунки, кредитуючи господарство, виступаючи в ролі посередників перерозподілу капіталів, суттєво підвищують загальну ефективність виробництва на ріст економіки в цілому.

Інші банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на началах комерційного розрахунку.

Відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність” із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 20 вересня 2001 року №2740-111”, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків , що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Головною метою інших банків, є оперативне отримання їх засновниками та клієнтами широкого кола банківських послуг, вирішене засновниками за допомогою власного банку своїх групових або індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайщиків, а також для власного розвитку. На відміну від державних банків, які працювали під керівництвом уряду і за рішенням останнього кредитували завідомо неефективні, а іноді і парадоксальні витрати, створені інші банки повинні були вкладати кошти лише в високоефективні задуми і витрати.

З часом в результаті концентрації та централізації капіталу виникли різноманітні інші банки.

На сьогоднішній день відповідно до чинного законодавства інші банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або кооперативного банку відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про підприємництво”, “Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, інших законодавчих актів Національного банку України.