Економічний прогрес. Еволюція товару в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасна економічна наука - одне з найбільших інтелектуальних і практично значимих досягнень людства. Тільки завдяки економічній науці люди проникли в таємниці суспільного виробництва і змогли створити механізм його оптимального регулювання.

Економічна наука не завжди може пророчити конкретний хід розвитку подій, однак вона здатна відкрити їхню економічну логіку, і в пізнанні цієї логіки її практична цінність.

Економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економіч-них відносин виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму. Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, а від нього - до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця.

Економічний прогрес - основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соціальна, правова, політична, національна, культурна, духовна та інші сторони прогресу.

Існувати - означає перебувати в русі. З цього погляду рух - це суперечність, єдність суперечностей.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту, утворенням класів, розвитком товарно-грошових відносин між виробництвом і споживанням виникають такі проміжні форми, як обмін і розподіл. Тому слідом за суперечністю між виробництвом і споживанням виникають суперечності між виробництвом і розподілом, розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміном тощо, їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джерелом економічного прогресу. В межах певного суспільного способу виробництва вони набувають специфічних форм розвитку.

1. Сутність і критерії економічного прогресу

Сутність економічного прогресу. Поняття «прогрес» походить від латинського слова progressive, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм. З цього погляду економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економіч-них відносин (а водночас технологічного способу виробництва), виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму. Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, а від нього - до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить концентрований вияв у еволюції типів і форм власності: від індивідуальної до колективної (у різних її видах і ступенях зрілості), від колективної - до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності. Прогрес господарського механізму виражається в еволюції ринкових важелів управління економікою, поступовому переході його до державного, до раціонального поєднання державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес - основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соціальна, правова, політична, національна, культурна, духовна та інші сторони прогресу. Загалом такий рух уперед виражається в послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, у тому числі економічного, прогресу є науково-технічний прогрес, раціональне державне регулювання економіки, дух народу, енергія й активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку: екстенсивний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, за незмінного рівня його технічної основи. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять удвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості, застосовують вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації та рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес (НТП), а в наш час революційна форма його розвитку - НТР, що розгортається. Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності виробництва.

Основні критерії економічного прогресу. Результат економічного прогресу - реальні досягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є критеріями соціально-економічного прогресу. Оскільки суспільний спосіб виробництва містить низку структурних елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Двома основними сторонами суспільного способу виробництва, як уже зазначалось, є продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносини власності - формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил виступає найбільш загальним критерієм економічного прогресу. Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до іншого, однієї стадії, фази - до іншої. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії, продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу, як рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Наприклад, рівень розвитку робочої сили визначається їїзагальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону суспільного способу виробництва. Тому слід визначити його основний або вищий критерій. Оскільки головною продуктивною силою є людина, яка одночасно виступає і продуктивною силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин власності, то головним критерієм суспільного способу виробництва є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу (навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може підпорядковуватися розвитку більшості населення, трудящих. Ця мета реалізується в дії основного економічного закону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин (до цієї сукупності, як уже зазначалося, належать економічні, юридичні та інші відносини), то розвиток людини - головний критерій усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних, політичних, національних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної оснащеності праці, розвитку НТП, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим вираженням економії часу, яку К. Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.

Оскільки закон економи часу - загальний економічний закон (тобто діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже, розкриває сутність прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його змістом є економія живої й уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку технологічного способу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил, економію часу зумовлюють прогресивні зміни в кожному з елементів цієї системи (засобах праці, предметах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці, інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни у техніко-економічних відносинах або в її речовій формі - спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які зумовлюють економію часу. Щодо основної продуктивної сили така економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особи-стісних факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил, для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Завдяки цьому зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічного прогресу, конкретизує його попередні критерії.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного і суспільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток відносин економічної власності, належать ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу, самостійність (відносна) підприємств, участь в управлінні тих, хто створює матеріальні та нематеріальні блага, частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни, розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток усієї системи суспільних відносин, належать ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників, їх можливості впливати на ідеологію, національні відносини, користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями техніко-економічного і соціально-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм. Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітом культури і мистецтва у Давній Греції та Римі. Проте примусове поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність у них матеріальної зацікавленості в результатах своєї праці, зумовлена відсутністю власності на робочу силу, на засоби виробництва, призвели до загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепаду її культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці в утвореному нею національному доході тощо.

На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного, соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою їх розвитку була людина, розквіт її сутнісних сил, потреб, інтересів, добробуту.

2. Рушійні сили і фактори економічного прогресу

Розвиток суперечностей - джерело прогресу. Г. Гегель називав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати - означає перебувати в русі. З цього погляду рух - це суперечність, єдність суперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою. Виникнення суперечностей спричинене наявністю загальних зв'язків, залежностей і зумовленостей всередині певної матеріальної системи, взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межах суперечностей. Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням, взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожної зі сторін суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементів залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і взаємодія.

По-друге, кожна суперечність проходить у своєму розвитку такі послідовні етапи: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв'язання суперечності, перехід її у вищу форму свого розвитку. Найшвидше економічний прогрес здійснюється на перших трьох етапах еволюції суперечності. Рух суперечності відбувається насамперед внаслідок більшої активності заперечувальної, революційної сторони. Такою стороною в межах суспільного способу виробництва є продуктивні сили, а серед них головна продуктивна сила - людина. Тому прогрес суспільства, у тому числі економічний, - це діяльність людей, які ставлять перед собою мету і досягають її. В основі цілей людини лежать потреби та інтереси. На зорі людського суспільства окрема особа не могла вижити в боротьбі з природою. Тому об'єднання людей у ранню первісну общину (первісні комуни) було спрямоване на спільне збирання дарів природи (плодів, ягід, коренів, дрібних тварин тощо). Пізніше основною формою їх діяльності стало полювання. Для цього потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці (ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте задоволення найелементарніших потреб в існуванні, виживанні. Так на ранніх етапах існування людського суспільства виникла суперечність між виробництвом і споживанням, що є рушійною силою розвитку виробництва, незалежно від її суспільної форми у межах певного способу виробництва. В процесі виробництва виникають нові потреби, породжуючи ідеальний образ ще не існуючих продуктів, і тим самим стимулюють їх виробництво в майбутньому.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту, утворенням класів, розвитком товарно-грошових відносин між виробництвом і споживанням виникають такі проміжні форми, як обмін і розподіл. Тому слідом за суперечністю між виробництвом і споживанням виникають суперечності між виробництвом і розподілом, розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміном тощо, їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джерелом економічного прогресу. В межах певного суспільного способу виробництва вони набувають специфічних форм розвитку.

Оскільки людина є суб'єктом продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин економічної власності, і ці дві сторони способу виробництва становлять різні сторони суспільного індивіда, а відносини між людьми в більшості суспільно-економічних формацій розвиваються У формі взаємодії між класами, то джерелом і рушійними силами економічного прогресу є взаємодія і боротьба між класами (їх інтересами, потребами, цілями), соціальними групами, прошарками тощо.

Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільного способу виробництва, то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної з них. Це означає, що кожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремого їх елемента через систему техніко-економічних відносин або певні їх сторони впливає на еволюцію виробничих відносин, або відносин економічної власності, окремі ланки цих відносин. У свою чергу, зміни у виробничих відносинах стимулюють (або гальмують) розвиток продуктивних сил. Але визначальною, активнішою і революційною стороною суспільного способу виробництва є продуктивні сили, їх розвитку притаманні внутрішні закони, суперечності. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людей до природи, то використання людьми сил природи в процесі праці, суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїх потреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джерелом розвитку самої системи продуктивних сил.

Ця система в усіх суспільно-економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці, предметів праці, використовуваних людьми сил природи. Суперечності між ними також становлять внутрішнє джерело розвитку цієї сторони суспільного способу виробництва. Ці суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивів розвитку (схема 2.)

Вихідною точкою перевороту в технологічному способі виробництва, у взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революція почалася з ма-шини-знаряддя, або робочої машини, в текстильній промисловості. Винайдення такої машини, з одного боку, розв'язало суперечність між технікою і людиною, оскільки кількість знарядь праці, якими одночасно орудує робоча машина, звільняється від обмежень, властивих ручному знаряддю робітника. З іншого боку, поява робочої машини ввійшла в технічну суперечність із двигуном, що тоді існував, зумовивши революцію в паровій машині. Крім того, вона сприяла революційним змінам в обробці сировини, зокрема винайденню вовночесальних машин.

Ці суперечності водночас поповнювалися специфічними соціальними формами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників за підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня тощо змусила капіталістів впроваджувати нову техніку, щоб позбавити їх змоги вести страйкову боротьбу або послабити її вплив. Саме таким чином були винайдені сельфактори у прядінні, вовночесальні та інші машини.

Згодом переворот у технологічному способі виробництва, що здійснюється в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах. Ця своєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбувається внаслідок існуючої системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв'язку між різними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їх розвитку.

У межах системи продуктивних сил важливою рушійною силою є змагання між людьми в процесі їх спільної праці. Воно доповнюється специфічними суспільними формами. Ними в умовах капіталізму є конкуренція (між робітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів).

Значну самостійну роль серед рушійних сил економічного прогресу відіграють виробничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки вони розвиваються відносно самостійно в межах суспільного способу виробництва, тобто частково незалежно від розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічного прогресу. До них належать суперечності між різними типами і формами власності. Чим більше їх в межах певного способу виробництва, тим сильніші рушійні сили й джерела економічного прогресу.

Значну, відносно самостійну роль серед рушійних сил даної форми прогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокрема оптимальне співвідношення між спеціалізацією, концентрацією, комбінуванням виробництва тощо. Але найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами економічної власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил у сучасних умовах - це людина (в її межах - робоча сила), наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності.

Кожен з елементів, у свою чергу, складається з відповідних компонентів (наприклад, наука - з фундаментальної і прикладної науки). Компонентами робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації, культури, психологічний стан тощо. Найбільш динамічні та революційні елементи робочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами економічної власності. Це зумовлює процес переростання робочою силою або наукою домінуючих у даний час типу або форми власності, перехід до якісно інших, розвинутіших в межах суспільного способу виробництва. Переростання окремими компонентами робочої сили, науки тощо певних типів чи форм економічної власності й поява внаслідок цього більш розвинутих призводять до того, що адекватними для розвитку певного елемента продуктивних сил, а отже і всієї її системи, стають одночасно декілька конкретних типів і форм економічної власності в межах одного суспільного способу виробництва. Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв'язання економічних суперечностей у межах одного й того самого суспільного способу виробництва.

Основними методами розв'язання економічних суперечностей суспільного способу виробництва є:

1. Створення якісно нових форм руху для попередніх суперечностей. Це означає водночас певне пристосування виробничих відносин, відносин економічної власності до рівня й характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загострення суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами у першій половині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.

2. Економічні кризи. Залежно від їх глибини і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів, фінансові, кризи кредитної системи та ін.) здійснюється часткове (коли криза охоплює одну зі сфер господарства, окремі галузі або їх групу) і тимчасове або більш повне розв'язання економічних протиріч. Через деякий час ці протиріччя знову вступають у фазу власне суперечності, конфлікту, загострюються до краю і готують нову економічну кризу.

3. Господарський механізм, насамперед діяльність держави.

Господарський механізм - система управління економікою шляхом свідомого використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти, механізм узгодження економічних інтересів тощо.

4. Кількісний метод. У процесі переростання продуктивними силами або їх окремими елементами меж певної форми економічної власності в умовах суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважно кількісні зміни, тобто нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництва та ін., що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. І лише через певний час кількісні зміни зумовлюють появу нової якості - розвинутішої форми економічної власності. Розвиток цих процесів здійснюється відповідно до вимог закону переходу кількості в якість і навпаки.

5. Процес діалектичного заперечення в межах суспільного способу виробництва. Поява якісно нових, розвинутіших типу або форми економічної власності в межах одного суспільного способу виробництва означає водночас процес діалектичного заперечення попередніх, менш розвинутих типів і форм такої власності, тобто не повне усунення останньої, а часткове, зі збереженням її позитивних якостей і одночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищому типу або формі економічної власності. Так зберігаються позитивні властивості всіх існуючих типів і форм економічної власності, завдяки чому відбувається пристосування виробничих відносин до рівня, характеру й структури продуктивних сил, здійснюється економічний прогрес.

Фактори економічного прогресу. В сучасній спеціальній літературі поняття «фактори економічного прогресу» і «фактори виробництва» розглядають здебільшого як тотожні, тобто вважають їх джерелами національного доходу, зокрема прибутку.

У працях західних науковців ще другої половини XIX ст. (зокрема Ж.-Б. Сея) міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва, кожний з яких створює його власнику особливий вид доходу, є капітал, земля і праця. Згідно з теорією продуктивності капіталу кожен із факторів має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить капіталісту прибуток, земля - ренту землевласникові, а праця - платню робітникові. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує по справедливості й експлуатація відсутня. Англійський економіст А. Маршалл на початку XX ст. разом з цими трьома факторами виділив четвертий - діяльність з організації виробництва, яка приносить платню керуючому виробництвом. Австрійський економіст К. Менгер найважливішим фактором економічного прогресу вважав прогрес знання про найефективніше використання факторів виробництва, ресурсів. Американський економіст Й. Шумпетер головним джерелом прибутку назвав здійснення підприємцем «нових комбінацій» щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо.

Марксистська політична економія чітко розмежовує фактори виробництва та джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, - речовими факторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому вважають особистісним фактором, який також бере участь у створенні споживчої вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу - суб'єктивним фактором.

Речові фактори виробництва самі не є капіталом. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли служать засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення. Засоби виробництва в руках дрібного товаровиробника (фермера, ремісника тощо) не перетворюються на капітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості, й відповідно додаткової вартості, не створюють, їхня вартість лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого працівника. Наприклад, працею токаря на деталь, яку він виготовив, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата. Фізичною продуктивністю, тобто здатністю самим створювати частину доходу, засоби виробництва не володіють.

Теорію факторів виробництва не підтримують багато західних економістів. Так, Ф. Махлуп (США) не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у цьому разі є витрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б сказати, що відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил слід віднести форми та методи організації виробництва, науку та інформацію. Ці елементи є факторами, які сприяють перетворенню речовини природи відповідно до потреб людей, створенню матеріальних і духовних благ і зростанню продуктивності праці. Тому не самі названі фактори є джерелом певної частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпечення щодо вдосконалення форм і методів організації праці та ін.

Суперечки з приводу такого фактора, як засоби виробництва, між марксистською та буржуазною політекономією тривають понад півтора століття. Обидва напрями розвитку економічної науки не враховують важливий фактор, що може пояснити реальний стан речей з цієї проблеми. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили в процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що породжує так званий синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Цю нову продуктивну силу на поверхні явищ окремі суб'єкти економічних відносин, як і багато науковців, можуть розглядати як фізичну продуктивність самих засобів виробництва, або як плату за ризик. Більше того, в процесі ускладнення системи продуктивних сил, появи у ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набирати химерних форм У свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості, й прибутку зокрема, є лише праця в її різновидах.

3. НТР та її роль в економічному прогресі

Сутність НТР та її основні етапи. В історії розвитку техніки виділяють три основні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці і тривав до кінця XVIII - початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Цей етап охоплює приблизно 3 млн. років існування людського суспільства, а притаманний йому технологічний спосіб виробництва ґрунтується на ручній праці. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і ґрунтувався на машинній праці.

На першому етапі техніка розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. Головними віхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з каменю, бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам: кам'яний, бронзовий та залізний. В умовах цього технологічного способу виробництва існували первісний, рабовласницький, феодальний і більша частина нижчої стадії розвитку капіталістичного ладу (з початку XVI до кінця XVIII ст.). Розвиток науки і техніки в докапіталістичних формаціях здійснювався відокремлено. І лише в XVI-XVIII ст. почався процес поступового зближення наукового й технічного прогресу.

НТП має еволюційну та революційну форми розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник лише в період промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст. Еволюційна форма розвитку характеризується поступовими кількісними та якісними змінами в розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу принципово нових видів техніки, предметів праці, фундаментальних наукових відкриттів, їх практичне застосування та ін., тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.

У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в розвитку техніки крупного машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва.

Спочатку машина складалася з тих самих знарядь праці та інструментів, які використовувалися в мануфактурному виробництві. Але якщо раніше вони були в руках людини, то тепер стають органами машини. Це розв'язує техніко-економічну суперечність між людиною і знаряддям праці, про що йшлося вище.

Машина складається з: робочої машини, яка приводить у дію знаряддя праці; двигуна, що забезпечує машину енергією передавального механізму (або приводу), який служить для передачі енергії від двигуна до робочої машини. У промисловій революції XVIII - початку XIX ст. вихідним пунктом було винайдення робочої машини, що згодом зумовило докорінні зміни в інших частинах машини.

Хоча перші машини виникли на ґрунті поступового нагромадження емпіричних знань, але з цього часу техніка стає результатом цілеспрямованого вивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів, наука починає перетворюватися на специфічну продуктивну силу. У свою чергу, технічний прогрес стає надзвичайно сильним стимулом розвитку науки. Науково-технічний прогрес означає якісні (еволюційні) та істотні (революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а також аналогічні зміни речової форми розвитку продуктивних сил - відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо. Ці зміни супроводжуються певними кількісними та якісними зрушеннями в розвитку робочої сили, змісті праці.

Подальший розвиток системи машин, перехід до комплексної механізації виробництва потребував значної кількості кваліфікованих робітників, верстатників, наладчиків, спеціалістів з виготовлення нової техніки тощо. Внаслідок цього зростає загальноосвітній рівень робітників. Наприкінці XIX - на початку XX ст. типовою була початкова освіта, а наприкінці 40-х - на початку 50-х років XX ст. - середня. Через це, а також завдяки зменшенню надмірного дроблення процесу виробництва, переходу до нових форм організації виробництва і праці та іншим факторам дещо послаблюється технологічне підпорядкування праці капіталом, технологічне відчуження найманих робітників, зростає інтерес до змісту праці, частково долається однобічний розвиток безпосередніх виробників, спостерігається певний прогрес у розвитку особистості.

Тіснішим стає взаємозв'язок наукового і технічного прогресу. Наприкінці XIX ст. з'являється перша наукова лабораторія в американській корпорації «Дженерал електрик». З часом такі лабораторії на гігантських монополістичних підприємствах стають типовими. Все це поступово створює матеріальні (об'єктивні) і духовні (суб'єктивні) передумови для такої революційної форми науково-технічного прогресу, якою є НТР, що розгорнулася в середині 50-х років XX ст.

Термін «науково-технічна революція» уперше ввів у науковий обіг Дж. Бернал у книзі «Світ без війни», що вийшла в колишньому СРСР 1960 р. З того часу з'явилося понад 150 визначень сутності НТР у працях науковців країн СНД. Сутність НТР вони найчастіше розглядають як передання функцій людини машині, як революцію в технологічному способі виробництва, як процес інтенсивного зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основній продуктивній силі. Щоб осягнути глибинну сутність НТР, слід попередньо з'ясувати суперечності технологічного способу виробництва.

Визначальними суперечностями в межах технологічного способу виробництва є:

1. Суперечність між людиною і природою. Ставлення людини до природи, їх взаємодія становить зміст системи продуктивних сил. Тому суперечність між людиною і природою є визначальною рушійною силою розвитку цієї системи. Технологія, як відомо, розкриває активне відношення людини до природи і безпосередній процес її життя, а весь історичний процес розвитку техніки можна зобразити як заміну людської сили силами природи.

2. Суперечність між продуктивними силами та їх речовою формою, тобто відносинами спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрацією тощо.

Виходячи з цього, глибинну сутність НТР коротко можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини і природи, а також в системі продуктивних сил та їх речової форми. Оскільки система продуктивних сил охоплює засоби і предмети праці, науку, робочу силу, використовувані людьми сили природи, а в сучасних умовах все більшою мірою інформацію, то НТР зумовлює істотні зміни в кожному з цих елементів. Через те що кожний з елементів системи продуктивних сил перебуває в певних кількісно-якісних взаємозалежностях з іншими елементами, їх взаємодія (кожного з іншим окремим елементом і системою продуктивних сил загалом) також має характер суперечливої єдності.

Хоча суперечність між людиною і природою становить глибинну сутність техніко-економічної категорії «науково-технічна революція» і внаслідок цього належить до неантагоністичних суперечностей, проте за недотримання людиною законів природи вона може набувати конфліктних, антагоністичних форм розвитку. Оскільки людина є біосо-ціальною істотою, то в цьому разі відбувається деформація людської особистості, її деградація, поглиблюються суперечності всього суспільного способу виробництва, у тому числі суперечності в системі відносин власності.

Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах (схема. 3). В них вона розгортається в цілісну систему, охоплює головні структурні елементи технологічного способу виробництва.

Основні риси НТР:

1. Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. Наука - це загальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтелект, суспільне знання. Процес такого перетворення, як уже зазначалося, почав-

ся ще в період першої промислової революції, а завершився лише в епоху НТР. Його особливістю є випереджуюче зростання науки в системі «наука - техніка - виробництво». У свою чергу, закономірність розвитку науки полягає в тому, що її прогрес у певний проміжок часу залежить від маси знань, успадкованих від попередніх поколінь, а в наш час - і від засвоєння, активної переробки наукових знань, набутих в інших країнах, від інтернаціоналізації науки.

Функцію безпосередньо продуктивної сили наука виконує насамперед традиційним шляхом, тобто через механізм реалізації наукових винаходів у машинах, робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, а також шляхом перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносно самостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній функції управління виробництвом, розширенням меж продуктивної праці, сукупного виробника. У ході цього процесу поглиблюється також суспільний поділ праці, розширюються масштаби товарного виробництва тощо.

2. Фундаментальні зміни в техніці - штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини і природи. В історії розвитку техніки розрізняють три основні етапи: інструменталізація (знаряддя ручної праці), механізація (машинна праця) й автоматизація (автоматизована праця). Остання є матеріальною основою виникнення і розвитку нового сучасного технологічного способу виробництва. Центральною ланкою революційного перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих машин і поява четвертої ланки машин - автоматично керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, й істотно змінює роль людини в процесі виробництва. Отримуючи імпульс від розвитку науки, зокрема від відкриття нових властивостей матерії, розробки нової техніки, конструкційних матеріалів, джерел енергії та ін., техніка стає проміжною ланкою на шляху здійснення НТР і, у свою чергу, дає науці стимули розвитку.

Сучасна техніка все більше охоплює такі види трудової діяльності людини, як технологічна, транспортна, енергетична і контрольно-управлінська. Впровадження принципу нової техніки в процес виробництва безпосередньо впливає на предмети праці найновішої технології; на структуру речей на молекулярному, атомному та субатомному рівнях, що спричиняє якісні зміни у змісті праці людини, сприяє розвитку її сутнісних сил у процесі виробництва. Якщо в умовах машинного виробництва мало місце технологічне підпорядкування праці капіталом, то автоматизована система машин є матеріальною основою для подолання техніко-економічного відчуження. Праця людини все більше замінюється працею машин, людина звільняється не лише від ручної праці, а й від виконавчих функцій, частково від функцій розумової праці нетворчого змісту. Відбувається перетворення процесу виробництва на науково-виробничий процес, який все більше ґрунтується на використанні потенціалу сил природи. В результаті функціонування автоматизованої системи машин людина виходить з безпосереднього процесу виробництва і стає поряд з виробництвом, а автомати, крім чисто виконавських функцій, все більше виконують функції контролю й управління. Так уперше за всю історію людської цивілізації людина починає виконувати функції, що відповідають її природі, а це створює небачений простір для розвитку її особистості, сутнісних сил.

3. Докорінні перетворення головної продуктивної сили - людини. Вони полягають у гармонійному поєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, в її духовному збагаченні. Докорінне перетворення робочої сили передбачає перевагу розумових зусиль, духовних здібностей людини в організації й управлінні виробництвом, високий рівень освіти і кваліфікації, що дає змогу швидко здійснювати перехід до інших видів праці, забезпечує професійну мобільність. Таке перетворення також означає, що серед потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному вдосконаленні її, виявленні талантів. Сюди також належать потреби у всебічному розвитку здібностей людини до сприйняття знань, максимально можливому продовженні активного життя. З цього моменту почнеться розвиток людини як самомети, або абсолютне виявлення її творчих обдарувань, всіх людських сутнісних сил. Особа, яка володітиме «безмежністю своїх потреб і здатністю до їх розширення» (К. Маркс), стане могутнім фактором економічного і суспільного прогресу, що, постійно збагачуючись, прискорюючись, за своїм ефектом перевершить сукупну дію всіх інших елементів системи продуктивних сил.

4. Докорінна зміна предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями. Вони створюються на основі синтезу використовуваних раніше матеріалів і речей, що мають необхідні фізико-хімічні властивості. Так з'явилися композитні матеріали (поєднання металів і кераміки, скла й кераміки тощо), сплави різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно та ін.

5. Впровадження принципово нових технологій, створених на базі фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових, мембранних та ін. їм властиві маловідход-ність, зростання продуктивності в десятки разів, висока якість продукції, екологічна чистота тощо.

6. Революція у використовуваних людьми силах природи. Уперше таке широке використання мало місце під час промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст., коли у безпосередньому виробництві були задіяні такі сили природи, як вітер, пара, електроенергія. В умовах НТР взаємодія людини і природи в ідеальному вигляді характеризується розвитком природничих наук (відбувається перехід на молекулярний, субмолекулярний та атомний рівні), що відкрило шлях до використання ядерної та термоядерної енергії. Розробляються методи використання енергії термоядерного синтезу, енергії Сонця, океанських припливів, підземного тепла Землі та ін.

7. Початок інформаційної революції, її матеріальною базою є поява принципово нових засобів передання інформації (космічні, волоконно-оптичні засоби зв'язку).

8. Мультимедіа - завершальна риса НТР. Тобто новітні інформаційні технології, які забезпечують об'єднання графічних образів, відео, звуку тощо за допомогою сучасних комп'ютерних засобів.

Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто, системно визначити її сутність, що полягає в таких революційних перетвореннях науки, техніки та технології, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи, особистісних і речових факторів виробництва, системи продуктивних сил та їх речової форми, що, у свою чергу, детермінує принципові зміни ролі людини в суспільному виробництві, перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу.

Особливості сучасного етапу НТР та економічний прогрес. Із середини 70-х років почався новий етап розвитку НТР, пов'язаний передусім з електронною автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості. Його вихідним пунктом є поява і розвиток мікропроцесорів на великих інтегральних схемах - мікропроцесорна революція. Так, кристал площею 1 кв. см може за допомогою магнітних хвиль нагромаджувати до 5 млн. біт інформації. Така мініатюризація основних блоків ЕОМ, у тому числі пристроїв пам'яті (або блоків пам'яті), дала змогу підключати їх до будь-якої машини і механізму як керуючу частину. Як результат - поява досконалих комп'ютерів, електронних блоків управління в побутовій техніці тощо.

Якісне поліпшення інформаційної місткості, надійності, швидкості роботи ЕОМ, її гнучкості й автономності (без втручання людини) послужили матеріальною основою для створення ЕОМ п'ятого покоління, спроможних «розуміти» мову людини, «читати» знімки, графіки та інші символи, що значно прискорює створення «штучного інтелекту». У СІЛА та деяких інших країнах проводять розробку суперкомп'ютера, що містить майже 1 млн. мікропроцесорів і здійснюватиме 10» операцій за секунду.

Для нормального функціонування таких ЕОМ необхідна велика кількість різних програм, за допомогою яких зовнішня інформація переводиться на цифрову мову. Цим видом інтелектуальної та професійної діяльності в СІЛА зайнято до 500 тис. фахівців, що свідчить про появу і швидке поширення нового виду професій, сприяє збільшенню відсотка осіб розумової праці.

Сучасний комп'ютер, доповнений відповідною технікою зв'язку, дає змогу окремому робітникові розв'язати широке коло завдань. Мікропроцесорна революція підвищила комп'ютерну грамотність робітників, зменшила фізичне навантаження, зросла роль розумової праці, а отже, значно прискорився НТП.

Розгортання мікропроцесорної революції, у свою чергу, послужило матеріальною основою для появи промислових роботів третього покоління, або «інтелектуальних» роботів, які за допомогою сенсорної системи сприймають інформацію про навколишні події, обробляють її за допомогою найновіших ЕОМ і передають у свій виконавчий механізм. Це створює реальну передумову для комплексної автоматизації виробництва, формування «безлюдних виробництв», або заводів-автоматів, що є найвищим ступенем автоматизації, який передбачає виготовлення машин самими машинами. Завдяки цьому створюється можливість неперервної роботи, величезного зростання продуктивності суспільної праці, швидкого освоєння нової продукції, системного контролю за якістю продукції, що виробляється Все ширшого розвитку набувають ресурсо і працезаощаджуючі напрями НТП.

Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується також інтенсивним розвитком біотехнології, зокрема генної та клітинної інженерії. На основі біотехнології з'являються нові галузі промисловості, знижуються енерго-місткість і матеріаломісткість у сільському господарстві, нафтовій, хімічній галузях, революціонізуються медицина, виробництво продуктів харчування та ін.

Розвиток біотехнології готує ґрунт для розгортання «біологічної», «біотехнологічної революції». Йдеться насамперед про те, що за допомогою генної інженерії створюватимуться нові організми з наперед заданими властивостями, змінюватимуться спадкові якості сільськогосподарських рослин і тварин. Зокрема, докорінний переворот у сільському господарстві очікується від вироблення у сільськогосподарських рослин здатності засвоювати азот безпосередньо з повітря, збільшення у них кількості та якості білків, цукрів, вітамінів. Згідно з прогнозами через 50 років більшість сільськогосподарських продуктів вироблятиметься за допомогою біосинтезу.

Важливим каталізатором науково-технічного й економічного прогресу, нових винаходів, технологій в усіх галузях економіки є космонавтика, освоєння космічного простору. Вже нині без неї неможливі супутникові зв'язки, точна метеорологія, навігація, картографія. В космосі одержано досконалі кристали для напівпровідникової промисловості, біологічно активні та чисті препарати. Саме в космосі виготовлятиметься все більше чистих і специфічних продуктів, здійснюватиметься контроль енергопостачання (за рахунок збирання сонячної енергії в космосі та її передання на Землю), дистанційне зондування Землі з космосу. У довгостроковій перспективі в космосі буде створений могутній промисловий потенціал. У 2020 р. США планують висадку людини на Марс. Здійснення цих проектів також неможливе без найновіших ЕОМ.

Бурхливий розвиток електронної техніки зумовлює поступове перетворення всієї інформаційної діяльності, створення потужних індустріально-інформаційних комплексів як у національних, так і в міждержавних межах, а їх електронізація є одним з найважливіших напрямів сучасного етапу НТР. До цього комплексу належать збирання, обробка, систематизація інформації та видача її кінцевому споживачеві, що передбачає зближення ЕОМ і споживача інформації, інтеграцію ЕОМ, їх обслуговування дедалі більше здійснюватиметься через штучні супутники Землі. Одна з ланок цієї системи - широка мережа інформаційних пунктів.

4. Розвиток товару і товарного виробництва сучасних умовах

економічний процес суспільний товар

Еволюція товару в сучасних умовах. Упродовж останнього століття відбувалася еволюція товару, в діалектиці відносин конкретної й абстрактної, приватної і суспільної праці з'явилися якісно нові сторони.

Наочне уявлення про ці процеси може дати виробництво сучасного автомобіля, який нині став звичайним товаром. Наприклад, США і Японія щорічно виробляють майже по 15 млн. автомобілів. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей (у тому числі до 1500 основних), виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і величезна кількість дрібних підпри-ємств-постачальників. В цих умовах суперечність між абстрактною працею, що створює вартість, і конкретною працею, що виробляє споживчу вартість, набуває нової, складнішої форми.

У створенні споживчої вартості автомобіля беруть участь декілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення праці призводять до того, що конкретна праця все менше виявляється як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника. У наймогутні-шої американської монополії, що виробляє автомобілі, - «Дженерал моторз» - на початку 90-х років налічувалося до 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обігу становила приблизно 48%. В японських компаніях «Тойота» і «Ніссан» питома вага деталей та матеріалів, що закуповуються, становить понад 70%. В цих умовах зведення конкретних видів праці до абстрактної, а споживчої вартості до вартості, визначення конкретної праці як суспільної відбуваються через систему замовлень, контрактів, субпідрядів. «Дженерал моторз» встановлює з постачальниками тривалі виробничі зв'язки, і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар не відбувається звичайним шляхом повної та вільної конкуренції на ринку, а планується заздалегідь, набирає форми договору. Головна фірма жорстко контролює витрати виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений комерційний розрахунок, постійно орієнтуючись при цьому на зовнішніх постачальників. Це означає підрив товарного виробництва в сучасних умовах.