Інфраструкура ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1

1.1. Поняття «інфраструктура»

1.2. Ринок та його інфраструктура

Розділ 2

2.1. Класифікація бірж в ринковій інфраструктурі

2.2. Банки як складова частина ринкової інфраструкиури

Розділ 3

3.1 Види бірж

3.2 Проблеми її формування в Україні

Висновки

Бібліографічний список

Додатки

Вступ

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму коріння перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства на основі економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним та соціальним прогресом суспільства.

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, «атмосферою», в рамках яких відтворюються і панують відносини і зв*язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, само регульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії ХІХ ст.. Сучасний же ринок - це один із феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівництва господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Звичайно Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терині колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Тісно взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Тому, на мою думку, питання про сучасний стан та проблеми формування інфраструктури ринку в Україні на сьогодні є дуже актуальним, оскільки її розвиток є одним з визначальних факторів, що впливають на розвиток економіки країни.

В своїй курсовій роботі я намагалась дати якісну характеристику інфраструктури ринку, а також проблемам становлення ринкової системи в Україні.

У першому розділі моєї роботи зображено сутність понять «інфраструктура» та «інфраструктура ринку», а також її структуру.

У другому розділі дано якісну та функціональну характеристику складових елементів ринкової інфраструктури, їхньому рівні розвитку та ролі в національному господарстві країни.

У третьому зображено проблеми становлення ринкової системи в Україні, а також умови формування ефективної інфраструктури ринку.

Розділ 1

1.1 Поняття «інфраструктура»

Термін «інфраструктура» походить від лінгвістичного значення латинських слів «infra» - нижче і «structura» - будова. Воно запозичено з військового лексикону, в якому під час другої світової війни термін «інфраструктура» викоривловували для визначення «сукупності будинків, споруд і комунікацій, необхідних для організації системи постачання збройних сил, зокрема, для товарів і передачі повідомлень. І лише десь в 50-х роках термін почали використовувати в економічній літературі. Стосовно ринкової економіки, поняття «інфраструктура» вперше застосувала R.Jocnimsen, визначивши її як суму матеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються у розпорядження економічних суб'єктів і створюють умови для повної інтеграції та забезпечення максимально можливого рівні розвитку господарської діяльності. З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорює економічний розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя людей.

Закономірною стала необхідність першочергового розвитку інфраструктури в нових регіонах. Спочатку будується житло, інші елементи інфраструктури, а потім в регіоні виникають об*єкти основного виробництва. Інфраструктура стала засобом політики.

1.2 Ринок та його інфраструктура

У сучасній економічній літературі існують різні трактування «ринкової інфраструктури».

Найчастіше виділяють три групи понять ринкової інфраструктури.

І група. Ринкова інфраструктура визначається як комплекс галузей, підгалузей і сфер діяльності, головне завдання яких зводиться до доведення товарів від виробництва до споживачів.

ІІ група. Ринкова інфраструктура визначається як каркас рикну, що являє собою розгалужену і взаємозалежну мережу підприємств і господарств для обслуговування процесів обміну і руху товару.

ІІІ група. Ринкова інфраструктура визначається яу сукупність технічних засобів та устаткування, які забезпечують ринкові процеси.

Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Отже, ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією РІС є підвищення ефективності капіталу, та , відповідно, ринкової економіки в цілому.

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

- кредитна система і комерційні банки;

- емісійна система і емісійні банки;

- організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;

- аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;

- система регулювання зайнятості населення і центри (державні і недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

- інформаційні технології і засоби ділової комунікації;

- податкова система і податкові інспекції;

- системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії;

- спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства і засоби масової інформації;

- торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;

- митна система;

- професійні спілки тих, хто працює за наймом;

- комерційно-виставочні комплекси;

- система вищої і середньої економічної освіти;

- консультативні (консалтингові) компанії;

- аудиторські компанії;

- громадські і державно-громадські фонди , створенні з метою стимулювання ділової активності;

- спеціальні зони вільного підприємництво тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір - від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплектності та ефективності її інфраструктури.

Ринкова інфраструктура виконує такі функції:

1) організаційне оформлення ринкових відносин;

2) полегшення реалізації інтересів учасників ринкових відносин;

3) спеціалізація різних сую'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їх роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

4) полегшення форм юридичного і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види:

1) спеціалізована ринкова інфраструктура; 2)загальна ринкова інфраструктура.

Спеціалізована ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Біржа - постійно діюча організаційна форма оптового ринку цінностей.

Такими цінностями є:

- товари масового попиту, які мають стандартні споживчі якості;

- акції акціонерних підприємств і банків;

- боргові грошові зобов*язання держави і облігації корпорацій, казначейські білети;

- векселі (цінні папери, виписані під надані в кредит товари);

- фрахтові документи ( страхові зобов'язання під товари, що перевозяться);

- валюта (іноземні банкноти (девізи) або чеки на іноземні депозити);

- нерухоме майно;

- праця.

За видом діяльності розрізняють біржі загальні і спеціалізовані. Загальна біржа - біржа, на якій обертається кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа - біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

Існують спеціалізовані біржі: товарні, фондові, фрактові, валютні, нерухомого майна, праці.

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції - укладаються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу укладають на біржі професійні посередники - агенти, брокери, дилери. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформаційну діяльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.

В Україні функціонує низка бірж: Українська універсальна товарна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа ін. Найпоширенішими є товарні біржі.

Торговий дім - спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що біржі готують самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торговому домі - сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому досить широка: операції з внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам різноманітних супутніх послуг (комерційно-посередницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експедиторських, фрактових, страхових та ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські приміщення, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні центри. Торгові доми існують у формі акціонерних товариств, засновниками яких є промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи та інші.

В Україні торгові доми виникли на базі товарних бірж після прийняття Закону «Про товарну біржу», згідно з яким біржам було заборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість перших бірж були зорієнтовані саме на це. Щоб не порушувати закону, деякі з них змінили свій статус на торговий дім.

Аукціон - різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбувається продаж товарів, що вирізняються індивідуальними властивостями і не є взаємозамінними твори, мистецтва, антикваріат, хутро та ін.

Існує два способи проведення аукціонів: !) аукціон на підвищення цін; 2) аукціон на зниження цін (голландський аукціон). На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а також державні та приватні організації для реалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в установлений термін майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Роздрібна торгівля - діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

1) за пропонованим асортиментом - спеціалізовані магазини, універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту, торговельні комплекси та роздрібні підприємства послуг;

2) за цінами - магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за каталогами;

3) за характером обслуговування - торгівля на замовлення, торговельні автомати тощо;

4) за власністю - корпоративна, державна, кооперативна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець - головний суб*єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробництва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роздрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

Гуртова (оптова) торгівля - діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого використання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним торгівельним підприємствам і промисловим споживачам, виконуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, формування товарного асортименту, складування, транспортування, фінансування та ін.

В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організаційних структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

Аудиторська фірма - організація, яка здійснює комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит - це надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її засновників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний матеріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляді ділових відносин між різними суб'єктами. У країнах з ринковою економікою цей вид послуг широко практикується. В Україні відбувається його становлення.

Холдинг - компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг - для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю і власних інтересах; 2) змішаних холдинг - окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність - промислову, торговельну, транспортно, кредитно-фінансову та ін. Створюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями дочірніх фірм або поглинання ними інших акціонерних товариств.

Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдингові компанії існують і різних юридичних формах - акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, одноосібно компанія, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності - податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів - акумулювання коштів населення і використання їх для нагромадження.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій ( концерну, асоціації), або правління, або конкретні громадяни. Як правило, головним органом управління інвестиційним фондом є загальні збори, конференція, сесія, або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Страхова фірма - акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, виробництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою і підприємництвом. Зокрема, мобілізовані ними кошти населення вкладають в кредитні операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50% потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у крупні та найприбутковіші компанії, володіють великими пакетами високодохідних заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми суттєво спливають на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа монополізована державою, виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населення.

Загальна ринкова інфраструктура об'єднає безпосередні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. Її елементами є грошова, фінансово-кредитна, податкова системи. Грошові (готівкові та безготівкові) - інструмент, який абстрактного змісту цінності (вартості) надає реальності, конкретності, дієвості.

Грошова система - форма грошового обігу, яка історично формується в країні та закріплюється її законами.

Її утворюють такі взаємополв'язані елементи:

- масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможність;

- певний порядок чеканення національних монет;

- місія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

- організація і регламентування безготівкового обігу;

- організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

Основою для емісії грошей є :

- вартість товарної маси, що виробляється в країні;

- боргові зобов'язпння держави перед центральним банком у вигляді урядових цінних паперів;

- запаси іноземної конвертованої валюти.

Кредитно-паперові гроші - всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості.

Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобто такими, що засновані на довірі.

Кредитні гроші - узагальнююче поняття. До них належать різні види грошей, які об'єднуються у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші - переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначейських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозитні) гроші - найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90% від усієї грошової маси країни, їх основою є депозит - тимчасова вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Останніми роками набули поширення так звані електронні гроші - безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази без паперовим способом - за допомогою електронних розрахункових систем.

Фінанси - сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

Фінансова система - сукупність форм, методів і цілей формування, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарської діяльності, населення.

Фінансову систему України утворюють:

- бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети;

- централізовані цільові фонди грошових коштів загальнодержавного призначення;

- фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства;

- майнове та особисте страхування;

- кредит (державний і банківський). Державний бюджет. Фінансову політику здійснює держава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Державний бюджет України і місцеві бюджети.

Державний бюджет - система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процесі формування і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу державі позв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей - витрати, пов'язані з вирішенням регіональних, структурниз та інших загальнонаціональних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централізацією економічних, соціальних функцій, оскільки що більше функцій, зокрема господарських, бере на себе держава, то більше вона повинна концентрувати в бюджеті грошових кошів, а основним джерелом цих коштів є податки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З огляду на це країни з розвинутою ринковою економікою намагаються формувати бюджет а обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втручання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових народногосподарських програм, що контролюються законодавчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини державних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

Податки - обов'язкові нормовані платежі до державного і місцевих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

- для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціального страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабілізації і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполучення;

- для населення: прибутковий податок.

Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламентуються законодавчими актами різних рівнів.

Ринкова система належно функціонує лише за постійного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання забезпечує кредитна система.

Кредит (лат. сrecio - вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система - сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх к позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого - підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Основним формами кредиту є комерційний і банківський.

Комерційний кредит - кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або наданні послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит - кредит, наданий банком чи іншою кредитно-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т.д.), а з іншого - банківські позики та споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит - кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит - довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель).

Основу кредитної інфраструктури становить банківська система.

Банк - організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником міх кредитором і позичальником.

Сфера діяльності банків - операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи не дають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі.

Розділ 1

2.1 Класифікація бірж в ринковій інфраструктурі

Біржі як складова частина ринкової інфраструктури. Перші біржі з'явилися у XV-XVI ст.. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові (торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, при чому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції.

Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків.

У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі переважно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески відрахування організацій, що є засновниками біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших операцій.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Наприклад, на американській біржі «Чикаго Борл офтрейд» реалізують пшеницю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазуту тощо, тобто продовольчі та не продовольчі товари. Об*єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є продукти харчування, худоба тощо. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими. У свою чергу їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Наприклад, на американській біржі «Чикаго Меркантайл Ексчейндж» здійснюється купівля-продаж сільськогосподарської продукції ( великої рогатої худоби, свиней, продуктів їх переробки тощо), біржа « Канзас- Сіті Бордо ф трейд» є вузькоспеціалізованою, оскільки торгує лише одним товаром - пшеницею.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безкоштовно відвідувати біржу користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні та разові.

Суб'єкт може набути статусу постійного відвідувача біржі придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржових торгах. Власник абонемента може брати участь в усіх біржових торгах. Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає право на участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових посадах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим спеціалістом і має спеціальний статус, що дає йому право на виконання таких функцій: посередництво під час укладання угод через прийняття доручень (наказів) членів та відвідувачів біржі, підбір відповідних контрагентів; представництво інтересів клієнтів у здійсненні біржовий операцій та укладання угод від свого імені; консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що продаються; документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації; експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо.

Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати певним вимогам. Насамперед він має бути масовим, а отже, немонопольним. Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях. Фактично величину продажу називають лотами, тобто партія. У разі стандартизації якості біржового товару як єдину міру використовують базовий сорт, тобто найпоширеніший вид продукції цього ринку.

Так, у США тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших сортів. У свою чергу, вона має 5 класів, з яких другий є сортом, що котирується , на його основі за допомогою коефіцієнтів визначають ціну інших.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна курити і продати, тобто він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача біржовий товар багато разів переходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку.

Котирувальна ціна - це типова ціна, що встановлюється з урахуванням кон'юнктури ринку.

Кон'юнктуру ринку визначають на основі трьох параметрів: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін упродовж біржового дня; кількості здійснених угод.

Біржова угода - це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки.

Вона буває двох видів - з реальних товаром і строкова. У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарооборот. Товар має перебувати у приміщені біржі (на її складах) або бути поставленим у строк від 1до 15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще спот.

Форвардні угоди - це зобов'язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості в зазначений час. Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту. Позабіржові угоди укладають для поставки товару майбутньому беї будь-якого офіційного гаранту. Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу це форвардна угода біржового обороту.

Форвардні угоди є вигідними як для продавців так і для покупців реального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною мірою страхують від зміни цін. Це набуває особливо важливого значення в умовах інфляції.

У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля тощо.

Угоди «з умовою» поширенні в країнах, що перебувають у стані переходу до ринкової економіки. Їхня сутність полягає в тому, що продаж одного товару відбувається за одночасної купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів в операційному залі за участі маклера, а об обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф'ючерсних угод є постачанням товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що встановлюються на ринку реального на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. При строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим оскільки це продаж на товар. Ставши об'єктом такої торгівлі він може реалізовуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів відрізняються ). Якщо ціна зросла, різницю виплачую продавець, якщо знизилась - покупець.

Для того, щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику небажаного для виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаковою мірою зацікавлені в усуненні значних коливань ціни. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А той, хто купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. Останні виступають страховими гарантами, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на ту саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець товару застосовує хеджування продажем, а продавець товару - купівлею.

Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон) , що є торгівлею попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни, на відміну від ціни під час укладення опціонної угоди, є премія. Це величина ризику, тобто сума, яку може витратити покупець опціону, якщо відмовиться від купівлі товару.

Формування товарних бірж в Україні сприятиме концентрації у певних місціх великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціноутворення, якою є біржа, створити ринок засобів виробництва.

Фондова біржа - це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами - акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

В сучасному світі функціонує: більше ніж 200 фондових біржю Всі вони мають свої особливості часто досить суттєві. Беручи за критерій визначення правового статусу бірж їх поділяють на три типи: публічно-правові, приватні і змішані.

Діяльність публічно-правових бірж постійно перебуває під державним контролем. Держава приймає активну участь в створенні правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів. Публічно-правовий тип фондової біржі характерний для Франції та Німеччини.

Приватні фондові біржі - це акціонерні товариства, що абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються у відповідності дочинного в країні законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової і торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип характерний для США та Англії.

При змішаному типі - фондова біржа створюється як акціонерне товариство, але при цьому 50% їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, він же проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австралії, Швейцарії та Швеції.

Окрім цієї класифікації фондові біржі умовно поділяють також на «брокерські» та «банківські». Перший тип характерний для США, відповідно до такої організації бірж торгівлею цінними паперами займаються лише брокери, а комерційним банкам «вхід» на біржу заборонено. За другим типом (Німеччина, Франція) навпаки - банки є найважливішими суб'єктами біржової торгівлі цінними паперами. В Україні під час створення першої фондової біржі існувала розвинута система комерційних банків, інших же різновидів інвестиційних посередників та мережі брокерських контор ще не було. Тому саме комерційні банки прийняли участь у створенні першої Української фондової біржі. У день реєстрації УФБ із 29 засновників - 21 були комерційні банки.

Найбільшими за обігом та значенням залишаються ті національні біржі, які знаходяться в головному фінансовому центрі країни. На них концентруються операції загальнонаціональних масштабів, провінційні ж біржі поступово втрачають свої позиції. Так складається поступово моноцентрична система, яка в найбільш закінченому вигляді представлена в Англії, де Лондонська біржа має назву Міжнародної фондової біржі оскільки вона перебрала на себе фондові біржі оскільки вона перебрала на себе фондові біржі не тільки Великобританії, але й Ірландії. На сьогодні на біржі котирується близько 3500 цінних паперів, вкладаючи іноземні та облігації. В неофіційному котируванні перебувають близько 300 акцій.

У 1986 році відбулося злиття Лондонської фондової біржі з саморегулюючою організацією, учасниками якої були дилерські фірми, що здійснювали торгівлю іноземними цінними паперами, саме в результаті цього Лондонська набула статусу міжнародної і стала називатись Лондонською міжнародною фондовою біржею.

Токійська міжнародна фондова біржа, що виникла в 1878 році і є найбільшою фондовою біржею в Японії, на яку припадає близько 80% національного біржового обороту цінних паперів. На біржі котируються акції близько 1700 емітентів, а також облігації. Цінні папери котируються тільки офіційно. Торги «з голосу» проводяться спеціалістами (аукціоністами), які приймають заявки від учасників торгів і проводять аукціон. Котируються близько 200 акцій, які найбільш активно купуються і продаються. Торги з менш активними акціями, включаючи іноземні, здійснюються в електронному режимі.

Паризька фондова біржа посідає перше місце серед семи бірж Франції. На неї припадає більш як 90% угод, що укладаються на національному біржовому ринку. На біржі існує три різні котирування. Офіційне котирування призначене для великих корпорацій, які отримують стабільні прибутки, регулярно виплачують дивіденди, розміщують на ринку значну частину акцій і виконують рекомендації установ, які координують діяльність бірж. На такому самому рівні котируються також цінні папери іноземних емітентів. Акції малих та середніх підприємств котируються на другому рівні, який називають вторинним ринком. На третьому рівні, так званому вільному ринку, котируються цінні папери, що не були допущені до котирування на вищих рівнях.

В країнах, що мають федеративний державний устрій, біржовій фондовій системі притаманна полі центричність, в таких країнах майже рівні позиції займає кілька центрів фондової торгівлі. Так, наприклад, в Австралії лідирують фондові біржі Торонто та Монреаля, в Німеччина - біржі Франкфурта-на-Майні, Дюссельдорфа, Мюнхена та Гамбурга.

Нью- Йоркська фондова біржа, яка була заснована в 1792р., є однією з найбільших і найстаріших фондових бірж світу. Операції на біржі здійснюють тільки члени біржі, загальна чисельність яких сягає 1400. Членами біржі, як правило, є фізичні особи. Серед фірм - членів біржі - домінують кілька десятків інвестиційних банків, які займають ключові позиції на американському фондовому ринку. Ціна брокерського місця на біржі становить близько $500000.

У лістингу на NYSE перебуває близько 2300 емітентів. Всі вони являють собою еліту американського бізнесу. На активи цих компаній припадає близько 80% всього капіталу, що має обіг в США. Протягом дня на біржі купується і продається близько 100 млн. акцій. Різниця в цінах попиту-пропозиції для акцій, що активно котируються на NYSE, становить до $ 0,3, що менш як 1% ціни.

Діяльність фондової біржі в Україні регламентується Законом України від 18.06.91 року «Про цінні папери і фондову біржу», іншими законодавчими актами України, статуту та правилами фондової біржі.

Функції, які виконує фондова біржа впливають на різні сфери життя країни, основними з них є такі: в економічній сфері:

* прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

* переміщення капіталу з однієї галузі в інші - найефективніші чи соціально значущі;

* акумуляція вільних коштів населення, тимчасове вилучення їх з обігу, що стримує інфляційні процеси, сприяє стабілізації державного бюджету, унеможливлює залучення копнім приватних осіб для інвестицій;

* регулювання обігу цінних паперів котируванням, зміною курсу, ринкової вартості;

* відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів рентабельності того чи іншого підприємства;

у фінансовій сфері:

* організація біржових зборів для проведення гласних публічних торгів;

* визначення ринкової ціни цінних паперів, що котируються на біржі;

* гарантування виконання умов біржових угод, розробка системи розрахунків за укладеними на біржі угодами;

* здійснення біржового арбітражу, розв*язання спільних питань, що виникають по біржовим угодах у процесі біржових торгів;

* забезпечення учасників ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан та тенденції розвитку фондового ринку;

у політичній сфері:

* сприяння укріплень економічної самостійності, яка є головною опорою незалежності держави;

* сприяння розвитку ринкової економічної системи, як основи демократичного суспільства;

* прискорення інтеграційних процесів входження України до світового співтовариства;

* вихід через фондову біржу національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських підприємств, а від так - інвестування іноземного капіталу (через цінні папери) в економіку України;

у соціальній сфері:

* акумуляція капіталу, у тому числі й вільних коштів населення, для інвестування як у виробничу, так і в соціальну сферу та підвищення добробуту населення;

* створення нових робочих місць завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню.

Усі фондові біржі можна поділити на кілька груп. Умовно вони класифікуються так: найбільш розвинуті, розвинуті, перспективні й щойно створені. До першої групи належать Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, Паризька, Франкфуртська та Копенгагенська фондові біржі. Ця група фондових бірж посідає провідне місце серед усіх бірж за торговим оборотом цінних паперів, застосуванням майже на 100% комп'ютерних засобів тощо. До другої групи фондових бірж слід віднести, наприклад, Американську (США), Цюріхську (Швейцарія), Амстердамську (Голландія), Міланську (Італія), Торонтську (Онтаріо, Канада), Австралійську та ряд ін. Ця група фондових бірж характеризується досить високими оборотами цінних паперів, розвинутою структурою процедур допущення до участі біржових торгах та котируванні, широким застосуванням комп'ютерних засобів, інформування про зміну курсів та укладенні угоди, а також проведенням та розрахункових операцій. Фондові біржі, що складають цю групу, були створені, як правило, кілька століть тому і за цей період досягли високого рівня розвитку.

На відміну від згаданих груп, існує досить багато-численна група фондових бірж, що розвиваються, або перспективних. Як правило, в цю групу входять біржі, які хоча й були створенні кілька десятиліть тому, однак на цей період не досягли з тих чи інших причин належного рівня торгових оборотів та комп'ютерного оснащення, притаманних біржам попередніх груп. До числа перспективних фондових бірж відносять такі біржі, як Сеульська (Пд..Корея), Гонконгівська, Бангкокська (Таїланд), Манільська (Філіппіни), Сінгапурська та ряд ін.

Особливий інтерес викликає група новостворених фондових бірж або тих, що знову відновили свою діяльність. Характерним рисами цієї групи є те, що ці фондові біржі з'явилися кілька років тому; в більшості випадків вони виникли в умовах, коли фактичні ринкові відносини в даних країнах тільки почали складатися; при створені фондової біржі враховувався досвід розвинутих країн щодо використання електронної форми торгівлі. Фондові біржі цієї групи створювалися в умовах недостатньої розвиненості національних фондових ринків. Кожна з них мала свої труднощі, однак деяким, наприклад, Варшавський та Будапештський, вдалося вже а перші роки досягти певних результатів.

До останньої групи також входить Українська фондова біржа ( УФБ), яка виникла в 1991 році. Вона є першою в історії незалежної України національною фондовою біржею, яка веде всій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувались на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Парижської фондової біржі).

В Україні на початок 2003 року провідні позиції на біржовому ринку за обсягами укладених угод займала Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ) - 46% від загального обсягу угод, Українська міжнародна валютна біржа (УМВБ) посідає друге місце - 30%, на третьому Українська міжнародна фондова біржа (УМФБ) - 11%, на четвертому - Українська фондова біржа (УФБ) - 6%, на п'ятому - Донецька фондова біржа (ДФБ) - 4%, на шостому Кримська фондова біржа (КФБ) - 2%, останнє місце за обсягами торгів посідає Придніпровська фондова біржа (ПФБ) - близько 1%.

Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє узгодженню державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається безкоштовна державна система центрів і служб зайнятості.

2.2 Банки як складова частина ринкової інфраструктури

ринковий інфраструктура національний господарство

Банк - це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахункам і в операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяються на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальна), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції - операції, через посередництво яки утворюються ресурси банків (внески і позиченні гроші); емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

Активні банківські операції - діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (надання їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язані банку гарантувати платежі клієнтам. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції - посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять : платіжний оборот, операції з валютою інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має засновуватись в повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток - це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінюють за норма мою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається із двох рівнів. У ст..4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та ін. банків, які створені і діють на території України відповідно до положень Цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. гривень, який є державною власністю і служить для забезпечення зобов*язань Національного банку України.

Згідно зі Ст..99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;