Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОМАШНЯ РОБОТА

«Оцінка та прогнозування інфляційних процесів в Україні»

Вступ

Інфляція є одним із індикаторів макроекономічної нестабільності і фактором, від якого в значній мірі залежить соціально-економічний розвиток країни. Тому приборкання високої інфляції та її підтримання на сприятливому для економіки рівні є ключовою проблемою державної економічної політики.

За період незалежності України вітчизняна практика накопичила значний досвід управління інфляційним процесом. Були сформовані основні засади антиінфляційної політики в перехідній економіці та апробовані певні методологічні підходи до прогнозування та регулювання інфляції. За цей період вдалося подолати гіперінфляцію і забезпечити перехід на помірні темпи інфляції. Якщо у 1993 році індекс інфляції склав 10256%, то у 1997 році він впав до 110,1%. І незважаючи на те, що в 1998 році індекс інфляції дещо зріс внаслідок впливу зовнішніх факторів, в останні роки державі вдалося відновити тенденцію до поступового зниження темпів зростання цін.

Питання, пов`язані з проблемами управління інфляцією в перехідній економіці, широко висвітлюються у вітчизняній науковій літературі. Основна увага в наукових публікаціях приділяється виявленню причин та наслідків інфляції, обґрунтуванню моделей прогнозування та методів її регулювання. Серед вітчизняних дослідників інфляції слід, зокрема, відмітити А. Гальчинського, В. Геєця, С. Дзюбика, Б. Кваснюка, М. Коваля, Т. Ковальчука, О. Мельника, В. Найдьонова, М. Савлука, А. Савченка, В. Степаненко та інших. Але незважаючи на велику кількість наукових публікацій і певні досягнення в теорії і практиці управління інфляційним процесом, дана проблема продовжує залишатися предметом наукових досліджень.

До невирішених питань, які безпосередньо стосуються обраної теми дослідження є визначення ролі грошової емісії в інфляційному процесі, знаходження шляхів узгодження між фіскальними та монетарними методами регулювання інфляції, пошук надійних моделей прогнозування та підвищення рівня керованості інфляцією тощо. Останнім часом на порядок денний висуваються питання, пов`язані із запровадженням в практику управління інфляцією такого методу як таргетування інфляції. Усе це зумовило вибір теми дослідження, визначило її мету, основні завдання та логіку даного дослідження.

Стабільність економічного розвитку країни значною мірою залежить від динаміки цін, яка складається під впливом численних, та навіть суперечливих факторів, а також дієвості урядових антиінфляційних заходів, спрямованих на утримання інфляції в межах, що відповідають вимогам економічної безпеки. В свою чергу підвищення результативності антиінфляційної політики поряд із іншим передбачає наявність достовірних прогнозів щодо динаміки цін.

Аналіз та прогнозування інфляції є необхідним як для кількісної оцінки найважливіших вартісних макроекономічних параметрів, так і для розробки та застосування адекватного механізму впливу держави на інфляційні процеси. Недосконалість методів прогнозування інфляції призводить до суттєвих відхилень та помилок при формуванні бюджету, інших фінансових показників, визначенні валютної політики, формуванні політики соціального захисту та вирішення багатьох інших завдань, що стоять перед суспільством.

Особливої актуальності прогнозування інфляції набуває при розробці короткострокових прогнозів соціально-економічного розвитку, оскільки на їх основі формуються проекти державного бюджету, визначаються основні напрямки грошово-кредитної політики, а також заходи щодо забезпечення основних параметрів економічного розвитку. Для прийняття обґрунтованих рішень в сфері макроекономічної, в тому числі антиінфляційної політики державні органи управління повинні спиратися на достовірну прогнозну інформацію щодо вірогідного розвитку інфляційних процесів в країні.

Проведені дослідження показали, що в сучасній економічній практиці для аналізу та прогнозування такого складного макроекономічного параметру, як інфляція, не існує спеціального універсального інструменту, а використовується певний набір підходів та методів. Вибір методів та моделей прогнозування інфляції обумовлюється, з одного боку, можливістю їх практичної реалізації та наявністю адекватної статичної бази. З іншого боку, розроблені моделі та методи мають забезпечити проведення оцінки та прогнозування насамперед найбільш вагомих інфлятогенних факторів як з боку попиту, так і з боку витрат.

Вирішення науково-практичного завдання прогнозування інфляції ускладнюється за умов структурних зсувів, коли ціни на різні товари та послуги демонструють різну динаміку.

Для сучасних інфляційних процесів в Україні характерним є висока інтенсивність та волатильність відносно світових трендів, через що ускладнюється прогнозування не тільки цінової динаміки, але і економічного розвитку в цілому. Труднощі посідають також в тому, що дотепер фахівцями не досягнуто консенсусу відносно детермінації різних чинників інфляції. Одна група аналітиків та урядовців вважає, що основні чинники української інфляції криються у політиці заробітної плати та податковій політиці, друга - головним чинником визначає обмінний курс гривні, третя - покладає основну провину за розкручення інфляційної спіралі в Україні на міжнародні енергетичні та сировинні ринки, в тому числі сільськогосподарської продукції. Такі розходження щодо визначення основних джерел української інфляції насамперед свідчать щодо недостатності інформації щодо емпіричних досліджень цінових процесів.

1. Суть інфляції

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення грошовоi одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означас, що пiдвищуються обов'язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцii деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Iнфляцiя виникас в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Протилежним до iнфляцii поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюється з перiодами глибокої депресii.

1.1 Види інфляції

Розрізняють наступні види інфляції:

· Повзучу - темпи якої не перевищують 10% на рік;

· Галопуючу - темпи росту цін досягають 10-100% на рік;

· Гіперінфляцію - річні темпи приросту цін перевищують 100% (в рамках гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття супергіперінфляції, при якій темпи росту цін досягають 50 та більше% на місяць). Аналiз виявляс декiлька харакерних рис гiперiнфляцii. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падас дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюється (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки, наприклад, в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в період 1989-1990 рр.

1.2 Форми виявлення інфляції

За формами виявлення розрізняють:

· подавлену (приховану) інфляцію - коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами. Прихована інфляція також проявляється в наявності незадовільненого попиту, представленого вимушеними заощадженнями, що утворилися через те, що покупці не можуть знайти необхідні товари. Офіційно регульовані ціни прориваються на «чорному» ринку. Динаміка цих цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Тому приховану інфляцію часто називають адміністративною, народжену адміністративними цінами;

· відкриту - інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.

1.3 Способи виникнення інфляції

За способами виникнення розрізняють:

· емітовану (класичну) інфляцію - викликану емітування урядом надмірної кількості нових грошей, зазвичай для фінансування бюджетних витрат;

· інфляцію пропозиції (витрат), яка проявляється в зростанні цін на ресурси та фактори виробництва;

· інфляцію попиту, яка виникає по причині перевищення попиту над пропозицією;

· інфляцію пропозицій, яка є результатом збільшення витрат виробництва;

· адміністративну інфляцію, котра породжується адміністративно встановлюємими цінами;

· інфляцію імпорту, викликану надмірним притоком в країну іноземної валюти або ж підвищенням цін на імпортні товари;

· кредитну інфляцію, яка викликається надмірною кредитною експансією;

· відкриту інфляцію, яка виникає за рахунок росту цін на споживчі товари і споживчі ресурси приховану інфляцію, яка є наслідком товарного дефіциту і супроводжується прагненням держави утримати ціни на тому самому рівні; в такій ситуації відбувається перетік товарів з контрольованої державою сфери обігу на тіньові «чорні ринки», де ціни продовжують зростати. Наслідком прихованої інфляції є утворення дефіциту.

· очікувану інфляцію - передбачуваний рівень інфляції в прогнозуємому періоді внаслідок дії факторів поточного періоду.

Загалом, інфляція є протилежністю дефляції, котра проявляється в падінні рівня цін, що, в свою чергу, викликає підвищення купівельної спроможності грошей.

1.4 Причини інфляції з позиції різних шкіл

В економічній науці існувало багато підходів щодо причин інфляції:

1. Австрійська школа та вільний ринок.

За визначенням Мюррея Ротбарта, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердої валюти» (золото, срібло) монети з коштовних металів) може називатись інфляцією. Друк нових грошей може призводити до зростання цін, однак, через складну природу ціноутворення, співвідношення між кількістю надрукованих грошей та цінами не лінійне. Зростання цін може бути викликане багатьма іншими чинниками окрім інфляції.

За визначенням Йорга Гюльсмана, інфляція - це збільшення номінальних обсягів будь-якого засобу обміну більше, за те, яке б відбулось в умовах вільного ринку. Оскільки вільний ринок має широке тлумачення, то інфляцію можна звузити до «збільшення пропозиції грошей через порушення прав власності».

Розширення кредитів також впливає на пропозицію грошей і може спричинити інфляцію. Відповідно до Австрійської теорії, штучне заниження облікової ставки центральним банком є основною причиною виникнення економічних циклів. Державні позики у банків також спричиняють інфляцію, оскільки створюють «замінники грошей».

Збільшення пропозиції грошей не приносить користі суспільству, корисне для одних, за рахунок інших. Ті, хто першими отримують новостворені гроші, виграють, останні - втрачають. Підприємства та клієнти банку виграють (принаймні, в короткій перспективі), оскільки першими отримують нові гроші. Споживання товарів у тих, то виграє від інфляції буде змінене новоствореними грошима, тому нові ціни, після завершення стабілізації, збільшаться не рівномірно. Купівельна спроможність грошової одиниці впаде, але не пропорційно для всіх товарів на ринку. Оскільки ціни на деякі товари зростуть більше за інші, дехто отримає постійний прибуток від інфляції, а дехто - постійні збитки.

Від інфляції страждають групи людей з фіксованим доходом, такі як пенсіонери, інваліди, державні службовці, студенти, тощо. Також зазнають втрат кредитори, ставки за наданими кредитами для яких не покривають втрат від знецінення грошей.

Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.

Випуск сертифікатів на неіснуючі резерви, тобто, інфляція, на вільному ринку вважається шахрайством, що тягне за собою покарання. В країнах з паперовими грошми та центральним банком, що має монопольне право на створення грошей, інфляція вважається одним з інструментів централізованого впливу та керування економікою. Відбовідно, урядові заходи з «подолання інфляції», «послаблення інфляційного тиску», тощо, абсурдні за своєю природою. «Оподаткування споживання з метою послаблення надлишкового попиту» є подвійним тягарем для громадян: спочатку, знецінюючи заощадження через здуття пропозиції грошей, вдруге, через оподаткування та перерозподіл ресурсів.

2. Монетарна концепція

Зараз переважно розглядають монетарний і немонетарний підхід причин інфляції.

Згідно монетарної концепції американського економіста Фішера, одна із головних умов виникнення інфляції полягає в швидшому зростанні грошової маси у порівнянні з ростом об'єму реального продукту, внаслідок чого виникає надлишок грошей, який призводить до їх знецінення та зростання цін. На основі рівняння Столерго Mv = cp можна скласти рівняння темпів зростання T_p для нетривалих періодів часу, використовуючи дану сукупність показників:

T_p=T_mT_v/T_c

З цього співвідношення випливає, що темп зростання цін (інфляції) напряму залежить від темпів зростання грошової маси при незмінних об'ємах реального продукту та швидкості обігу грошей.

3. Немонетарний підхід

Немонетарний підхід (кейнсіанський) пояснює причини інфляції надлишком сукупного попиту (інфляційного попиту) або також ростом витрат виробництва, що тягне за собою зростання цін і зростання заробітної плати.

Основними видами інфляції є такі:

· відкрита інфляція (паралельний процес інфляції попиту і витрат виробництва);

· структурна інфляція (виникає в періоди структурних перебудов і супроводжується макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю);

· подавлена інфляція (виникає в умовах регульованих цін, внаслідок чого виникає товарний дефіцит і надлишок грошовой маси).

Важливим показником в статистичних дослідженнях є показник рівня інфляції, що вимірюється за допомогою системи цільових індексів серед яких найбільше значення має індекс дефлятор ВВП і показник норми інфляції. Дефлятор ВВП характеризує ступінь інфляції за всією сукупністю товарів і послуг які виробляються і споживаються в країні.

I_def=N_ВВП/R_ВВП - відношення номінально до реального ВВП.

Показник норми інфляції:

I_H=(I_t-I_t-1)/I_t

Норма інфляції відображає відсоткову зміну інфляції за даний проміжок часу. Прийнято вважати, що у випадку норми інфляції менше 10%, то має місце «повзуча» інфляція; якщо норма інфляції дорівнює 50%, то маємо гіперінфляцію. Норма інфляції від 10% до 99% характерна для країн з перехідною економікою або для країн що розвиваються. Так, індекс-дефлятор ВВП України за січень-серпень 2008 року становив 134.4%.

2. Причини інфляційних процесів в Україні 1991-2005 рр.

2.1 Загальна характеристика факторів виникнення інфляції в Україні в 1991-1995 рр.

Як свідчать дані таблиці 1, інфляційні процеси протягом 1991-1993 рр набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання.

Таблиця 1. Індекс споживчих цін країн СНД, 1991-1994 рр, у% до попереднього року

Країни	1991	1992	1993	1994
Азербайджан	212	1039	1213	1880
Білорусь	199	1071	1290	2321
Казахстан	179	1615	1758	1977
Киргизстан	21	1189	1294	378
Молдова	214	1209	1284	586
Росія	200	2609	940	303
Таджикістан	213	1007	2236	339
Туркменістан	213	870	1731	2814
Узбекістан	197	515	1332	1650
Україна	390	2100	10256	501

За даними Кабінету Міністрів України у 1994-1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14% - зниженням обсягів виробництва… Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

1. невиражена первинна емісія;

2. структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

3. затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

4. значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

5. від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

6. доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993 рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

· у 1992 році - 1308,0%;

· у 1993 році - 4834,9%;

· у 1994 році - 992,0%;

· у 1995 році -253,5%

Безперечно, вищезгадані зростаючий попит та витрати виробництва є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів.

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991-1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1% (типова гіперінфляція) Економічна доповідь Президента, 1994 рік.

Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991-93 рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. рази. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів) Економічна доповідь Президента, 1995 рік. Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів» - за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40% загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата-ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту.

В даній роботі поставляю мету поєднати обидва підходи, оскільки, на мою думку, розподіл інфляційних процесів на типи є досить умовним, особливо коли мова йде про перехідну економіку. І найбільш доречним буде сказати, що інфляційні процеси, спричинені цілим розмаїттям факторів, дійсно являли собою переплетіння інфляції витрат та попиту, що значно ускладнювало проведення антиінфляційної політики.

Отже, проаналізуємо фактори, що спричинили інфляційні процеси в нашій державі.

2.2 Шок пропозиції» та залежність від зовнішніх енергоносіїв

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрофованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна частка виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3% і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7% (перед Туркменістаном -10,6%) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших кредиторів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8% від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний - 31,9% Економічна доповідь Президента, 1994 рік.

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

· електроенергії - 8,0%;

· нафти, включаючи газ конденсат - 5,8%;

· вугілля - 7,7%.

2.3 Невиважена грошова емісія

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання попиту над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М. Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, «емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн - крб.».

Збільшення суми незабезпеченнях товарною масою грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля становив 1: 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень-лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд. крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових грошах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової уміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992-1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

2.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики. Причини і наслідки

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України.

Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк України має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. держава керувалася експансійною фіскальною політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

· пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електоренергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувались на території України;

· підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

· жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;

· встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.;

· зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4%, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в II кварталі - до 5,0%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1% та 9,1% у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5%. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 рази або 218,1%, непродовольчі товари - у 3 рази або 203,6%. Платні послуги зросли у 5,5 рази або 549,8%

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8% у грудні 1993 року до 19,2% в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0% на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 рази.

За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика або політика стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати «пікові навантаження» темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України.

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання.

2.5 Долоризація економіки, валютна політика в Україні та проблеми інфляції

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало паралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5%, іноземної валюти - 13,5%. Станом на 1.01.1995 р. відповідно - 68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

· перший квартал - 16,80 трлн. крб.;

· другий квартал - 32,86 трлн. крб.;

· третій квартал - 59,60 трлн. крб.;

· за дев'ять місяців 1995 року - 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування - процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який ґрунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожує імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об'єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу - захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

2.6 Грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в 1996-2000 рр.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю - гривню. Проте, до цього, добре відомим наказом Президента України «Про реформу грошової системи України» 7 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано вихід нашої держави з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 р., в обіг було випущено тимчасову валюту - купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в Україні та основі чого вони проводились. Я погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в Україні грошова реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні етапи:

1. впровадження тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованців в готівковий обіг - січень 1992 р;

2. впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг - листопад 1992 р;

3. випуск у загальний обіг постійної національної валюти - гривні - вересень 1996 р;

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації - зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р. - лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні - 1%, серпні - 5,7%, у вересні - 2%.

Проте потрібно пам'ятати про негативні сторони сильного тиску з боку держави, зокрема утримання обмінного курсу валюти на певному рівні, про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року.

Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення попита над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв'язку з можливою емісією ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіреними способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, не обмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєво важливі для банківської та фінансової системи в цілому аспекти:

· вільна купівля-продаж валют;

· надання НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам;

· використання ОВДП в якості обов'язкових резервів.

Рівень інфляції в Україні за підсумками 9-ти місяців 2000 р. зросте до 20%. Ця цифра відповідатиме рівню інфляції, зафіксованому за весь минулий рік, повідомив київський голова Олександр Омельченко. Загалом, за його словами, за підсумками 2000 року інфляція зросте до 30%. Це призведе до того, що наприкінці року курс гривні впаде до 6 грн. за долар.

В. Ющенко підкреслив, що в листопаді через ускладнення фінансової ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи Росію, пройшла тотальна девальвація національних валют цих країн. У зв'язку з цим Україна має прийняти невідкладні заходи, що означає подальшу рестрикційну політику уряду. Тому портфельні інвестиції у вигляді держзобов'язань залишаються непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування відповідно високими. Розрив між офіційним та «сірим» курсом гривні посилюється, що може призвести до нової хвилі девальвації національної одиниці України.

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 200 р. поточного року становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%. За прогнозами уряду, в 2000 році вона становитиме 15,9%.

Поволi, але дедалi впевненiше, долар пiшов вгору. Спочатку банкiри тiльки натякали i чекали. Потiм почали активнiше скуповувати валюту на мiжбанкiвському ринку. Деякi з «буйних» любителiв знiмати вершки зi збитого панiкою мiжбанкiвського валютного ринку наважувалися навiть на розгойдування гривньо-доларового човна, викидаючи в днi iнтервенцiї Національного банку свої валютнi резерви на ринок. Як результат подiбної давно забутої активностi - долар «дешевшав», розкуповувався, ставав дефiцитом i знову пiдiймався, але вже на дещо вищу позначку. НБУ, в боротьбi за святу справу змiцнення нацiональної грошової одиницi, вiдновив практику масованого продажу валюти за офiцiйним курсом.

Мета подiбних iнтервенцiй, напевне, дати зрозумiти всiм i кожному - серйозних змiн на валютному ринку допущено не буде. Національний банк не обходять висловлювання експертiв комерцiйних банкiв про те, що на ринку складається стiйка тенденцiя збiльшення попиту на валюту i його переважання над пропозицiєю. Позицiя НБУ проста i лаконiчна i, за словами начальника управлiння валютних операцiй НБУ Миколи Мельничука, має приблизно такий вигляд: «Нацiональний банк не бачить на сьогоднi жодних ознак того, що найближчим часом станеться iстотне падiння курсу гривнi щодо долара США». Але якраз значнi соцiальнi виплати бюджетникам i можуть ще бiльш пiдхльоснути зростання долара. Тим бiльше, що Національний банк не роз'яснює своїх планiв щодо змiцнення гривнi за нинiшнього зростання долара на мiжбанку. Можливо, свої надiї урядовцi пов'язують з досить великими валютними резервами, накопиченими за тривалий перiод вiдносного спокою на мiжбанкiвському ринку. «Жирок», на думку деяких незалежних експертiв, становить до 1,2 млрд. доларiв, i збирався вiн довгих 8 мiсяцiв. Накопичити його НБУ вдалося завдяки «дебартеризацiї» та ефективному вибиванню платежiв до бюджету. До кiнця року уряд має виплатити зовнiшнiх зобов'язань на суму 550 млн. доларiв. У разi постiйної пiдтримки курсу гривнi шляхом валютної iнтервенцiї Національний банк може опинитися, за словами тих же експертiв, «з голим торсом перед амбразурою». Без поповнення валютних запасiв на кiнець року у нього залишиться запас не бiльше ніж 700 млн. гривень. Цього вочевидь замало. Зовнiшнi чинники у заокеанських друзiв з МВФ, на чию допомогу розраховував уряд, також «неприємностi на роботi». °х критикують за розбазарювання коштiв i вкладення їх в країни, що «дуже погано» розвиваються, на довгi роки. Звiсно, коли тебе лають, важко бути люб'язним з кимось третiм. Ось МВФ взяв i скоротив термiни надання кредитiв з 3,25-5 рокiв до 2,25-4 i пiдняв вiдсоткову ставку по вже виданих довготривалих кредитах. Цей чинник також грає, поза сумнiвом, не на змiцнення гривнi. Подолати «зовнiшнi чинники» i переконати фiнансистiв у стабiльностi позицiї гривнi - надзавдання для прем'єра Вiктора Ющенка та його мiнiстрiв. I тут наразi не ясно, чи вдасться уряду утримати цiни на нафтопродукти від подальшого зростання i розкрутити іноземних друзiв на термiновi позики. Внутрiшнi проблеми Мiнiстр фiнансiв Iгор Мiтюков свою власну стабiльнiсть вже продемонстрував. Отримавши запевнення президента України в його крайнiй необхiдностi на нинiшнiй мiнiстерськiй посадi для нормального закiнчення процесу ухвалення нового бюджету.

Можливо, що в разi ухвалення бюджету-2001 до кiнця року і успiшного завершення переговорiв з мiжнародними фiнансовими органiзацiями стiйкi позицiї мiнiстра фiнансiв (понад три роки на цьому посту!) ще бiльше змiцняться. Про що варто задуматися Мiнфiну, то це про взаєморозумiння з Національним банком. Міністерство вже «усвiдомило», що без НБУ йому летiти як з одним крилом, i борги з ОВДП (72 млн. гривень) були погашені. Тiльки ось «постраждальцi» (ПУМБ, АППБ «Аваль», Укрсоцбанк, банк «Хрещатик» i деякi iншi), як, втiм, i «минульцi» навряд чи тепер скоро захочуть мати справу з ОВДП. Надто вже «нервова» справа. Крiм того, виплати з ОВДП означають появу «зайвої» гривнi на мiжбанку, що також саме зараз не на користь стабiльностi курсу.

3. Оцінка практики прогнозування та регулювання інфляції в Україні

У цьому питанні досліджено етапи розвитку антиінфляційної політики в Україні, здійснено аналіз сучасних моделей інфляційного прогнозування, факторів та результатів прогнозування.

Становлення антиінфляційної політики в Україні розпочиналося в складних соціально-економічних умовах: прихована інфляція, яка залишилася у спадок від Радянського Союзу; різкий стрибок цін на імпортні енергоносії; значне падіння обсягів виробництва; відсутність національної грошової одиниці тощо. Зазначені умови справили істотний вплив на розвиток інфляційного процесу в нашій країні.

За 1992-2000 рр. Україні вдалося подолати гіперінфляцію, пік якої спостерігався у 1993 р., і здійснити перехід з 1997 р. до помірної інфляції. За цей період відповідний шлях пройшла і антиінфляційна політика в Україні. Її розвиток умовно можна поділити на п `ять етапів:

Перший етап - середина 80-х рр. - кін. 1991 р. - проведення антиінфляційної політики на основі заходів цінового регулювання з метою погашення інфляційних імпульсів, викликаних надмірною емісією у Росії.

Другий етап - кін. 1991 р. - поч. 1993 р. - проведення стимулюючої економічної політики з метою досягнення економічного зростання. Оскільки для даного етапу не було створено передумов (попередня грошово-кредитна і фінансова стабілізація), у 1993 році спостерігалися рекордні темпи інфляції -10255% протягом року, що і обумовило спрямованість заходів наступного етапу.

Третій етап - 1993 р. - 1994 р. - подолання гіперінфляції всіма можливими заходами. Але основними були цінорегулюючі (обмеження доходів населення та можливостей підприємств підвищувати ціни) та монетарні заходи (зниження темпів грошової емісії, зростання норми обов`язкових резервів, припинення практики прямого кредитування бюджетного дефіциту, регулювання діяльності комерційних банків). На даному етапі вдалося знизити темпи інфляції більше, ніж у 20 раз (з 10255% у 1993 р. до 501,1% у 1994 р.) та досягти певної грошової стабілізації.

Четвертий етап - кін. 1994 р. - 1999 р. - основним завданням етап було досягнення фінансової стабілізації, що фактично вдалося зробити, враховуючи появу у 1999 році тенденції до зростання обсягів ВВП. На цьому етапі провідну роль відігравали монетарні заходи (контроль за грошовою масою та поступове зниження темпів її приросту, відновлення торгів на міжбанківській валютній біржі, поступове збільшення облікової ставки і доведення її до позитивного рівня) та фіскальні заходи, оскільки основною причиною зростання грошової маси було грошове фінансування бюджетного дефіциту. Отже, необхідним стає застосування заходів, які б дозволили вирішити проблему фінансування дефіциту альтернативними шляхами, не провокуючи інфляцію. Тому саме на цьому етапі було запроваджено неемісійне покриття дефіциту бюджету (на основі внутрішніх та зовнішніх позик), проведення приватизації (поповнення доходної частини бюджету) та відмова від надання субсидій збитковим підприємствам (зниження бюджетних видатків). Крім того, було застосовано такий захід, як зниження рівня оподаткування.

П `ятий етап антиінфляційної політики почався приблизно у 2000 році, коли з`явилася тенденція до позитивної динаміки рівня ВВП. Даний етап відрізняється комплексністю заходів у різних сферах, оскільки стимулювання виробництва із збільшенням бюджетних видатків веде до зростання дефіциту та провокує інфляцію.

На шляху до помірної інфляції в Україні були сформовані та апробовані на практиці певні методи прогнозування інфляції. На сучасному етапі головними з них є два: метод факторного аналізу та метод регресійного аналізу.

Згідно з методом факторного аналізу індекс інфляції у прогнозному періоді визначається за формулою:

І_t = ?I_j ? W_j,

Де І_t - індекс споживчих цін у прогнозному періоді;

І_j - очікуваний коефіцієнт зростання цін по j-й групі товарів споживчого кошика;

W_j - вагові коефіцієнти, що відображають частку кожної товарної групи у складі споживчого кошика.

Головним компонентом даної формули є І_j. За його допомогою відображаються прогнозні індекси цін трьох груп товарів: продовольчих, непродовольчих та послуг. При цьому коефіцієнт зростання цін по кожній товарній групі обчислюється з урахуванням факторів, які стимулюють або стримують зростання цін. В практиці прогнозування до цих факторів відносять зміну непрямих податків, грошових доходів населення, заборгованості по зарплаті та соціальним виплатам, грошової маси, валютного курсу, цін на імпортні товари тощо, а також заплановане адміністративне регулювання цін та сезонні коливання цін.

До переваг методу факторного аналізу можна віднести: по-перше, прогноз інтегрального індексу інфляції дозволяє виявити, за рахунок яких товарних груп і в якій мірі зростають ціни; по-друге, при використанні цього методу можуть бути враховані ризики прогнозування, особливо ті, які пов`язані із зовнішньоекономічною кон`юнктурою; по-третє, даний метод створює умови для розробки кількох варіантів прогнозних сценаріїв.

Основний недолік методу факторного аналізу полягає в тому, що він спирається на систему припущень щодо поведінки інфляційних факторів у прогнозному періоді. Оскільки в основі цих припущень лежить метод експертних оцінок, то результати прогнозування інфляції сильно залежать від суб`єктивного фактора. Крім того, велика кількість факторів, які враховуються при застосуванні цього методу, робить її надто трудомісткою.

Широке застосування в практиці прогнозування інфляції мають регресійні моделі. В науковій літературі пропонується багато варіантів таких моделей. В останні два роки в Україні в практичному прогнозуванні інфляції використовується регресійна модель прогнозування макроекономічних показників (САSЕ модель), розроблена спільно польськими та українськими науковцями, складовим елементом якої є прогнозування індексу споживчих цін.