Комплексний аналіз і оцінка резервів підвищення продуктивності праці
Сутність продуктивності праці як основного показника ефективності виробництва; формули її визначення та чинники впливу. Розрахунок трудомісткості для планування роботи на підприємств. Аналіз раціонального використання трудових ресурсів на ВАТ "СІ і ТО".
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.01.2011 |
| Размер файла | 189,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Харківський державний економічний університет
кафедра управління персоналом
Курсовий проект
З курсу "Економіка праці в організації"
на тему: " Комплексний аналіз і оцінка резервів підвищення продуктивності праці "
Виконав
студент ф-та ЕіП
4 к. 6 гр. спец. 8. 050 109
Бершак С. Г.
Керівники:
Москаленко Н. О.
Калініна Т. Е.
Харків - 2007
Зміст
- Вступ
- РОЗДІЛ 1. Теоретичні положення по удосконалюванню продуктивності праці на підприємстві
- 1.1 Продуктивність як основний показник ефективності виробництва і праці
- 1.2 Показники і методи виміру продуктивності праці
- 1.3 Напрямки удосконалення управлінням продуктивністю праці
- РОЗДІЛ 2. Аналіз трудових показників ВАТ "СІ і ТО"
- РОЗДІЛ 3. Управління продуктивністю праці і її планування
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Вихід України з економічної кризи і вирішення стратегічних завдань по створенню національної економіки можливі за умови значного підвищення ефективності всієї сукупної праці суспільства. Від цього залежить ступінь задоволення потреб її громадян і місце в світовому співтоваристві. Тому вже сьогодні необхідні кардинальні зрушення для зростання ефективності праці. Середньорічні темпи падіння продуктивності праці тільки за останні роки становили більш 8, а в сільському господарстві - 12%.
Погіршилася трудова і виробнича дисципліна, зменшилася зацікавленість працівників у розвитку майстерності. Така ситуація вимагає практичних дій в цьому напрямку.
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю. В економічній науці й господарській практиці для характеристики результативності трудової діяльності людей і оцінки її рівня протягом багатьох років використовувалася категорія "продуктивність праці".
Однак в сучасному економічному і соціальному житті суспільства відбуваються зміни, які вимагають нового підходу до розуміння цієї економічної категорії і використання категорії "ефективність праці". Суттєвою особливістю категорії "ефективність праці" є те, що вона характеризує результативність живої праці як діяльності людей, усіх її видів і всієї сукупності праці суспільства, а також усіх її складових.
Рівень ефективності праці в ринковій економіці має характеризуватися системою взаємопов'язаних і доповнюючих один одного натуральних і вартісних показників, кожен з яких відбиває результат праці з того чи іншого боку і може використовуватись у господарському механізмі ринкової економіки.
В галузях матеріального виробництва такими показниками можуть бути: вид продукту, номенклатура і асортимент продукції, загальна кількість продукції і її кількість в розрахунку на одиницю часу, обсяг продукції в грошовому виразі, затрати праці на виробництво одиниці продукції.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні положення по удосконалюванню продуктивності праці на підприємстві
1.1 Продуктивність як основний показник ефективності виробництва і праці
Ринкова економіка є стимулом росту продуктивності праці і підвищення ефективності виробництва. Але навіть у цих умовах важливо визначити основний напрямок підвищення ефективності праці. Істотною особливістю категорії "ефективність праці" є те, що вона характеризує результативність живої праці діяльності людей, усієї сукупності праці суспільства і узагалі всіх її складових.
Продуктивність праці - найважливіший показник ефективності виробництва. Він характеризується відношенням кількості продукції, виготовленої підприємством за визначений період, до кількості ресурсів, ужитих для виробництва позначеного виду продукції. Продуктивність праці є узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили. А підвищення ефективності сукупної праці суспільства є однієї з найважливіших задач економіки України. Саме тому вже сьогодні необхідні кардинальні зрушення для підвищення ефективності праці.
На малюнку 1.1 можна побачити, яким образом робиться збільшення реального продукту і доходу. А саме: шляхом залучення великого обсягу ресурсів і за допомогою більш ефективного їхнього використання.
А реальний обсяг виробництва визначається множенням трудовитрат на продуктивність праці.
У випадку якщо продуктивність праці падає, виникають негативні наслідку в рівні життя, прискорюються інфляційні процеси [2, c.75]. Ріст продуктивності праці є основою прискорення темпів росту реальної заробітної плати і поліпшення рівня життя. Ріст продуктивності праці може компенсувати ріст номінальної заробітної плати, а зниження продуктивності праці приводить до швидкого зростання питомих трудових витрат і прискоренню темпів інфляції. Слід також зазначити, що на зниження продуктивності праці впливають такі фактори: інвестиції, фондовіддача праці, технічний прогрес, якість праці, організація виробництва. А відставання від своїх торговельних партнерів по темпах росту продуктивності праці веде до зниження конкурентоспроможності на світовому ринку.
Загальновизнаної є головна роль продуктивності праці в збільшенні національного багатства і підвищенні добробуту кожного члена суспільства.
Рис.1.1. Фактори, що визначають динаміку реального продукту.
Учені - економісти розійшлися в думці, коли мова зайшла про поняття продуктивності праці. Одні автори вважають, що вона представляє собою широку економічну категорію, що відображає представлення про те, у що повинна реалізуватися продуктивна праця. Вона охоплює більшість сторін підсумкової діяльності господарських об'єктів (мал. 1.2.)
Інші фахівці вважають, що продуктивність праці - один з оціночних показників. Таких поглядів дотримували більшість економістів радянського періоду, а також закордонні вчені П. Друкер, Д.С. Синг і ін. Основне ж практичне призначення продуктивності праці - сприяти підвищенню ефективності керування. Вчені одноголосні в тім, що продуктивність праці є основою збільшення національного доходу і підйому народного добробуту.
Рис. 1.2. Продуктивність праці як узагальнююча категорія підсумкової діяльності підприємства.
Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільного праці. Продуктивність суспільної праці (Побщ) виміряється відношенням виробленого національного доходу (НД) до середньої чисельності робітників, зайнятих у галузях матеріального виробництва (чм):
Побщ = НД / чм (1.1)
А для збільшення темпів приросту національного доходу необхідно, щоб продуктивність праці росла швидше, ніж фондоозброєність. Це забезпечує ріст фондовіддачі й економію упредметненої праці в одиницю виробу [3, c.108].
Продуктивність праці розраховується за формулою:
Продуктивність праці = (1.2)
Продуктивність праці виражає ступінь ефективності конкретної живої праці, що робить визначену кількість матеріальних благ в одиницю робочого часу. У залежності від продуктивності праця виявляється те більш багатим, те більш убогим джерелом продуктів. Ріст продуктивності праці виявляється в скороченні витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції або ж у збільшенні випуску продукції при тих самих витратах робочого часу [4, c.38].
Під продуктивністю праці також потрібно розуміти і ступінь корисності використання не тільки самої живої праці, але і приводяться їм у рух коштів виробництва.
Якщо ж спостерігається ріст продуктивності праці, то за цим випливає і зниження суспільних витрат на виробництво продуктів. Тобто відбувається зниження їхньої вартості, що також служить підставою для зниження цін на товари.
Якщо темпи росту середньої заробітної плати вище темпів росту продуктивності праці (за інших рівних умов), то собівартість продукції підвищується. Це веде до зниження маси прибутку, уповільненню розвитку підприємства, скороченню витрат на соціальні нестатки. А випереджальний ріст продуктивності праці сприяє прискоренню інтенсифікації економіки, тому що скорочуються витрати праці на одиницю продукції. Таким чином, кінцеві результати виробництва повинні рости швидше чим витрати на нього.
А для поліпшення плодотворності і забезпечення подальшого росту заробітної плати необхідно зробити упор на прискорення прогресу техніки, удосконалення організації і нормування праці, усунення втрат робочого часу, посилення контролю за мірою праці і його заохоченням, з результатом праці.
На рівень продуктивності праці впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці і техніко-технологічне зростання виробництва.
Головним же джерелом росту продуктивності праці є техніко-технологічне удосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. Закордонний досвід свідчить, що на протязі останніх десятиліть у розвитих країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більш ніж у 2 рази, при цьому інтенсивність праці залишилася тієї ж, а продуктивність праці збільшилася в кілька разів. Проявом цього було значне зростання добробуту народу. Саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість робити усе більше і більше споживчих благ при менших витратах праці.
1.2 Показники і методи виміру продуктивності праці
Найважливішими вимогами, пропонованими до показників продуктивності праці, є:
1) об'єктивність, тобто правильне відображення в цих показниках процесів, що відбуваються на підприємстві, виключення впливу змін аса-сортименту продукції, складу сировини і питомої ваги кооперованих поставок на величину показника;
2) порівнянність показників за різні періоди часу, а також порівнянність звітних і базових показників;
3) порівнянність показників різних підприємств не тільки у вузьких галузевих межах, але й у рамках великих галузей.
У загальному виді показник продуктивності праці може бути виражений наступною залежністю:
(1.3)
де ПТ - продуктивність праці;
О - обсяг зробленої продукції;
З1 - витрати упредметненої праці;
З2 - витрати живої праці.
При цьому витрати живої й упредметненої праці повинні бути визначені в порівнянних показниках. [5, с. 351]
Одним з показників, що характеризують економію витрат як живого, так і упредметненої праці, є виробництво національного доходу на одній зайнятого в сфері матеріального виробництва. Відповідний йому показник продуктивності праці в промисловості - виробництво національного доходу (чистої продукції) на одного працюючого.
На підприємстві й у галузі одним з показників, що характеризують економію витрат живої й упредметненої праці на одиницю продукції, є зниження її собівартості.
Рівень продуктивності праці виміряється трьома методами: натуральним, трудовим і вартісним.
Вимір продуктивності праці в натуральному вираженні використовується в галузях, що випускають однорідну продукцію, наприклад на автомобільних, вагонобудівних заводах. Продуктивність праці по трудовому методу визначається як відношення обсягу продукції в натуральному вираженні до кількості витраченого часу. Відпрацьований час можна підрахувати в людино-годинах, людино-днях і т.д.
Трудовий метод виміру продуктивності праці застосовується в галузях широкою номенклатурою продукції, наприклад, у машинобудуванні. Показником, що характеризує рівень продуктивності праці, служить трудомісткість.
Трудомісткість - це кількість часу, необхідне для виготовлення одиниці продукції.
Трудомісткість - це зворотний показник рівня продуктивності роботи, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).
Для планування й аналізу роботи на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості [2, с.83].
Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратами роботи основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.
Трудомісткість обслуговування (Те) визначається витратами роботи допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.
Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості і трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати роботи основних і допоміжних робітників на виконання одиниці продукції.
Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами роботи керівників, фахівців, технічних виконавців.
Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає усі витрати роботи на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою:
Тп = Тт + Тп + Ту = Тв + Ту (1.4)
продуктивність праця трудомісткість трудовий
При розрахунку показників трудомісткості за основу приймається технологічна трудомісткість, що розраховується по нормах часу на операцію, деталь, вузол, виріб, вид продукції, а виробнича і повна трудомісткість розраховується укрупненно, за допомогою коефіцієнтів, що характеризують співвідношення між відповідними групами робітників[18].
Найбільше часто використовується вартісної метод, що дозволяє обчислювати продуктивність праці не тільки по окремих підприємствах, але й у цілому по галузях і народному господарстві.
Обсяг продукції при цьому визначається обсягом валової або Т-Варною продукції в порівнянних оптових цінах, чистій продукції (НП) або нормативної вартості обробки (НСО). З метою аналізу розраховують годинну, денну і місячну (річну) виробіток на один працівника, робочого або основного робітника. Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу і розраховуються за формулою:
В = О : Т (1.5)
де В - виробіток;
О - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);
Т - витрати роботи на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).
При розрахунку годинного виробітку за одиницю витраченого часу приймаються відпрацьовані людино-години. У цьому випадку продуктивність праці виміряється тільки за фактично відпрацьований час.
При розрахунку денного виробітку враховуються внутрізмінні втрати робочого часу. Денний виробіток обчислюється в людино-днях.
Середньомісячний або середньорічний виробіток відображає вплив невиходів (цілозмінних втрат робочого часу) [11, c.134].
Поряд з показником рівня продуктивності праці розраховується показник динаміки або темпів росту продуктивності праці. Для цієї мети застосовується індексний метод. У загальному виді індекс продуктивності праці (J) обчислюється по формулі:
(1.6)
де ТПП, ТПБ - товарна продукція, відповідно, за планом і базовим періодом;
ЧП, ЧБ- чисельність працюючих відповідно в плановому і базовому періодах.
Показники продуктивності живої праці. Коли продуктивність праці визначається як ефективність витрат тільки живого праці, загальна формула продуктивності праці може бути виражена як:
або , (1.7)
де: В - виробіток;
TP - трудомісткість;
О - обсяг виробництва;
З2 - витрати живої праці.
У першому випадку продуктивність праці буде характеризуватися виробітком продукції в одиницю робочого часу, у другому - трудомісткістю одиниці продукції.
Показники продуктивності суспільної праці. Порівняння результатів праці з повними витратами живої й упредметненої праці представляє великі труднощі і в даний час у практиці планування й обліку не вживається.
Продуктивність праці в грошовому вираженні по товарній продукції піддана впливові зовнішніх факторів - вартості сировини і матеріалів, обсягу кооперованих постачань і ін [6, c. 93].
Трудовий метод виміру продуктивності праці ґрунтується на використанні даних про трудомісткість продукції, що випускається: обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу (годин), потім відноситься до фактично відпрацьованого часу. У такий спосіб встановлюється прямий зв'язок між кількістю продукції і витратами праці на її виробництво.
Залежність між показниками виробітку і трудомісткості під-зчитується за формулами:
; (1.8)
де: у - відсоток підвищення виробіток;
а - відсоток зниження трудомісткості.
У масштабі народного господарства рівень продуктивності праці в сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості - національного доходу за визначений період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого в сфері матеріального виробництва за той же період. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їхнє надання за визначений період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за той же період.
1.3 Напрямки удосконалення управлінням продуктивністю праці
З огляду на першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентноздатності підприємства, необхідно розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.
Управління продуктивністю праці вимагає реалістичного, ефективного планування і зацікавленої участі в цьому процесі.
Системи управління продуктивністю праці (діючі та проектовані) необхідно піддавати ретельному аналізові, щоб отримати бажані результати.
Ріст продуктивності праці є метою кожного підприємства, тому досить актуальним ставиться виявлення резервів її підвищення.
Під резервами росту продуктивності праці прийнято розуміти ще невикористані, але реальні можливості підвищення, що можуть бути виражені кількісно і реалізовані протягом визначеного часу [21, c.32]
Внутрівиробничі резерви росту продуктивності праці виявляються безпосередньо на підприємствах. Різноманіття внутрівиробничих резервів росту продуктивності праці викликає необхідність проведення їхньої класифікації (мал. 1.3).
Виявлення і використання виробничих резервів сприяє підвищенню продуктивності праці в тій або іншій галузі промисловості.
Рівень продуктивності праці залежить від двох величин: фонду корисного робочого часу і трудомісткості виготовленої продукції. При цьому для підвищення продуктивності праці вирішальне значення має планомірне виявлення і використання резервів зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції. Оскільки досягнутий рівень продуктивності праці в промисловості виміряється виробленням продукції на один працюючого, те важливим резервом її росту є також зменшення частки працівників, що безпосередньо не беруть участь у виробництві продукції, у загальній чисельності виробничого персоналу [19].
Резерви подальшого росту продуктивності праці в галузях промисловості зв'язані зі скороченням кількості морально і фізично зношеного устаткування, поліпшенням його технологічної структури.
Існуючий ріст продуктивності праці в промисловості досягається за рахунок упровадження прогресивної технології виробництва.
До найбільш великих резервів зниження трудомісткості і збільшення вироблення продукції на один працюючого у всіх галузях промисловості відносяться можливості удосконалювання організації виробництва і праці.
Важливим резервом росту підвищення продуктивності праці є розвиток спеціалізованого виробництва інструмента й оснащення.
Негативно позначається на темпах росту продуктивності праці в промисловості досить низький рівень централізації і спеціалізації ремонту устаткування, транспортних засобів і інших видів основних фондів.
Істотним резервом росту продуктивності праці в промисловості є збільшення корисного часу роботи устаткування і робітників шляхом підвищення коефіцієнта змінності і ліквідації невиправданих внутрізмінних і целодневных утрат робочого часу [24].
Реалізація наявних у промисловості резервів росту продуктивності праці вимагає також удосконалювання її планування й економічного стимулювання. Для цієї мети розроблена єдина класифікація факторів росту продуктивності праці:
а) підвищення технічного рівня виробництва;
б) удосконалювання керування, організації виробництва і праці;
в) зміна обсягу і структури виробництва (відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу в зв'язку з ростом обсягу виробництва; зміни питомої ваги окремих видів продукції або виробництв; зміна частки покупних напівфабрикатів і кооперативних постачань);
г) галузеві фактори.
Рис. 1.3. Схема класифікації внутрівиробничих резервів росту продуктивності праці в промисловості
Типовий процес керування продуктивністю праці включає:
вимір і оцінку продуктивності праці;
пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці в цілому і по окремих видах праці;
планування контролю за підвищенням продуктивності праці на основі інформації, отриманої в процесі виміру й оцінки продуктивності праці;
здійснення мір контролю по підвищенню продуктивності праці;
розробку систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці;
вимір і оцінку впливу мір, передбачених планом і всією програмою, спрямованих на підвищення продуктивності праці.
Керування продуктивністю - це процес, що припускає стратегічне й оперативне планування і постійний контроль за ефективним впровадженням.
У системі керування продуктивністю праці на підприємствах можна виділити два напрямки: мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, його залучення в інноваційні процеси) і технічний (упровадження нових технологій і техніки). Підвищення продуктивності праці є процесом змін усіх складових її елементів, для чого необхідно керувати цими змінами, тобто мотивувати, стимулювати і генерувати їх.
Програми підвищення продуктивності праці різні за обсягами, масштабами і цілями. Вони передбачають внесення змін в усі або в деякі сфери організації: людські ресурси, структуру, культуру, технологічні процеси.
Ріст продуктивності праці повинний плануватися на базі наступних принципів: [2].
1. Принцип єдності. Він припускає, що планування повинне мати системний характер, тобто враховувати сукупність елементів. Повинні бути забезпечені взаємозв'язок і наявність єдиного напрямку розвитку всіх елементів планування.
2. Принцип участі. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваної функції. Планування, засноване на принципі участі, називається партисипативним.
3. Принцип безперервності. Даний принцип означає, що процес планування на підприємствах (в організаціях) повинний здійснюватися постійно, а розроблені плани і програми - безупинно змінювати один одного.
4. Принцип гнучкості. Він складається в доданні планам, програмам і процесові планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з непередбаченими обставинами. Програми повинні складатися так, щоб до них можна було вносити зміни, погоджуючи них із внутрішніми і зовнішніми умовами.
5. Принцип точності. Тут мова йде про те, що плани повинні бути конкретизовані, і деталізовані в тім ступені, що дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.
РОЗДІЛ 2. Аналіз трудових показників ВАТ "СІ і ТО"
Одним з найважливіших елементів процесу виробництва є праця. Кількість та якість затраченої праці визначається об'ємом виробництва продукції. Розмір заробітної плати працівників є одним з основних елементів витрат виробництва.
Тому раціональне і ефективне використання трудових ресурсів, запровадження таких форм організації оплати і стимулювання праці, в яких тісно зв'язались би приватні, колективні і суспільні інтереси, є найважливішими факторами зростання випуску продукції, зниження її собівартості, і таким чином зростання прибутку [25].
Якісна структура трудового потенціалу підприємства характеризується низкою групувань працівників підприємства за таким ознакам як стать, вік, стаж роботи на підприємстві, освіта, кваліфікація, характер механізації та автоматизації праці.
Кількісний склад працюючих на підприємстві у 2001 та 2002 роках представлений в табл.2.1
Таблиця 2.1 Кількісний склад працюючих на підприємстві
|
Категорія персоналу |
2001р. |
2002р. |
Абсолютне відхилення |
Відносне відхилення |
|
|
Промисловий персонал всього |
145 |
124 |
-21 |
85,5 |
|
|
робочі |
840 |
789 |
-51 |
94,0 |
|
|
ІТР, з них |
293 |
176 |
-117 |
60,1 |
|
|
керівники |
142 |
103 |
-39 |
72,5 |
Таким чином, чисельність промислово-виробничого персоналу зменшилась. Особливо це помітно в змінах чисельності інженерно-технічних працівників, що пов'язане з сумісництвом професій з метою зменшення фонду оплати праці, а також з недостатньою завантаженістю і неповним робочим тижнем.
Узагальнюючі показники чисельності працівників на підприємстві і заробітної плати наведені в табл. 2.2
Таблиця 2.2 Кількість працівників на підприємстві і заробітна плата
|
Показники |
2001р. |
2002р. |
Абсолютне відхилення |
Відносне відхилення |
|
|
Середньоспискова чисельність штатних працівників, чол. |
145 |
124 |
-21 |
85,5 |
|
|
Середня чисельність позаштатних працівників, чол. |
2 |
3 |
1 |
150 |
|
|
Відпрацьовано штатними працівниками, чол./днів |
41325 |
35340 |
-5985 |
85,5 |
|
|
Фонд оплати праці, т. грн. |
375,47 |
361,25 |
-14,22 |
96,2 |
|
|
Середньомісячна заробітна плата, тис. грн. |
2,59 |
2,91 |
0,32 |
112,4 |
Узагальнюючим показником, що характеризує рівень забезпеченості підприємства основними виробничими фондами, є фондоозброєність, технічна озброєність та машиноозброєність.
Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.
Ці показники, за звичай, визначаються за двома показниками:
- одного працівника промислово-виробничого персоналу;
- одного робочого.
Фондоозброєність праці визначається за формулою:
- одного працівника промислово-виробничого персоналу:
ФО = : ; (2.1)
- одного робочого:
ФО' = : раб; (2.2)
де - середня вартість основних виробничих фондів;
, раб - середньосписочна чисельність промислово-виробничого персоналу і робочих відповідно.
Технічна озброєність праці характеризує озброєння праці активними основними фондами.
ТО = а : ; (2.3)
ТО' = а : раб, (2.4)
де a - середня вартість активної частини основних виробничих фондів.
Машиноозброєність праці характеризує озброєність праці робочими та силовими машинами і устаткуванням:
Виходячи з цих формул можна розрахувати ці показники за 2001 та 2002 роками у розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу і одного робочого, а потім провести їх аналіз.
Фондоозброєність (2001 рік):
на одного працівника промислово-виробничого персоналу:
ФОПВП2001 = 7426,4 / 145 = 51,216 (тис. грн/чол.)
на одного робочого:
ФО20011р = 7426,4 / 108= 68,762 (тис. грн/чол.)
Фондоозброєність (2002 рік):
на одного працівника промислово-виробничого персоналу:
ФО2002ПВП = 6027,4 / 124 = 48,608 (тис. грн/чол.)
на одного робочого:
ФО20021р = 6027,4 / 89= 67,723 (тис. грн/чол.)
Технічна озброєність (2001 рік):
на одного працівника промислово-виробничого персоналу:
ТО2001ПВП = 3178,5 / 145 = 21,921 (тис. грн/чол.)
на одного робочого:
ТО20011р = 3178,5 / 108 = 29,431 (тис. грн/чол.)
Технічна озброєність (2002 рік):
на одного працівника промислово-виробничого персоналу:
ТО2002ПВП = 2579,7 / 124 = 20,804 (тис. грн/чол.)
на одного робочого:
ТО20021р = 2579,7 / 89 = 28,985 (тис. грн/чол.)
Динаміка показників фондоозброєності та технічної озброєності по двом рокам у розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу та на одного робочого наведена у табл. 2.3
Таблиця 2.3 Динаміка показників фондоозброєності, технічної озброєності та машиноозброєності
|
Показник |
1 працівникаПВП |
1 працівника |
Абсолютне відхилення |
Відносне відхилення |
|||||
|
2001р. |
2002р. |
2001р. |
2002р. |
ПВП |
1р. |
ПВП |
1р. |
||
|
ФО |
51,216 |
48,608 |
68,762 |
67,723 |
-2,608 |
-1,039 |
94,9 |
98,5 |
|
|
ТО |
21,921 |
20,804 |
29,431 |
28,985 |
-1,117 |
-0,446 |
94,9 |
98,5 |
Об'єм продукції, що випускається, продуктивність праці залежать від використання робочого часу і дотриманні трудової дисципліни. Аналіз використання робочого часу має метою виявити непідтверджені втрати і невиробничі витрати робочого часу, установити конкретні причини і місця виникнення цих втрат, визначити їх вплив на об'єм виробленої продукції, розробити заходи по стисканню робочого дня.
Аналіз використання робочого часу відбувається на основі балансу робочого часу (табл.2.4.).
Таблиця 2.4 Баланс робочого часу
|
Показники |
Кількість людино-днів |
В % до загалу |
|
|
1. Відпрацьовано працівниками |
30670 |
66,38 |
|
|
2. Цілодобові простої |
14 |
0,03 |
|
3. Неявки на роботу всього, в тому числі:щорічні відпустки;відпустки на навчання;відпустки по вагітності і родам;по хворобі;інші неявки, які дозволяються законом;неявки з дозволу адміністрації |
560024491852772079245365 |
12,125,30,40,64,50,530,79 |
|
|
4. Свята і вихідні |
9920 |
21,47 |
|
|
5. Календарний фонд робочого часу |
46204 |
100 |
На основі даних табл. 2.4 розраховуються показники:
1. коефіцієнт використання календарного часу:
К = (30670 / 46204) * 100% = 66,38%
2. коефіцієнт використання максимально можливого фонду робочого часу:
К = (30670 / (46204-9920-2449)) * 100% = 90,65 %
3. коефіцієнт використання табельного фонду часу
К = (30670 / (46204-9920)) *100% = 84,53 %
Різниця між знаменником і чисельником коефіцієнта використання максимально можливого фонду робочого часу характеризує резерв робочого часу, який може бути використаний для збільшення випуску продукції.
33835 - 30670 = 3165 (чол.-днів)
Зміна кількості працівників підприємства за звітний період характеризується системою абсолютних і відносних показників.
Рух кадрів на підприємстві - це зміна облікового складу персоналу в наслідок прийому та звільнення працівників. Рух кадрів сприяє приведенню в рівновагу потреби виробництва, заміщенні вакантних робочих місць та потреби в праці відповідно до якості, в просуванні по службі тощо. Разом з тим можливість переміщення робітників залежить також від того, на скільки прийняті робітники готові зайняти вакантні місця, тобто від рівня загальної та професійної підготовки прийнятих, від їх демографічних особливостей, досвіду роботи. Від того, на скільки раціонально організовані на підприємстві внутрішні переміщення, залежить можливість кваліфікаційного просування, отримання роботи за інтересом, з оптимальними для робітниками умовами та оплатою праці. Із загальної кількості проблем руху робітників на підприємстві більш за все приділяється уваги проблемам зовнішньому оберту робітників.
До зовнішнього руху кадрів належать оберти по прийому та звільненню, коефіцієнт плинності кадрів. До внутрішнього руху кадрів слід віднести: міжцеховий рух, міжпрофесіональне просування, кваліфікаційний рух та перехід робітника в інші категорії.
Рівень інтенсивності руху працівників характеризують коефіцієнти обороту по прийому і вибуттю, загального обороту. Коефіцієнти стабільності і постійності кадрів характеризують ту частину працівників, які працюють на підприємстві визначений період часу і характеризують постійність кадрів.
Коефіцієнт обороту по прийому визначається делением числа працівників, прийнятих за період, що аналізується, на середньоспискову чисельність працівників.
Кпр. = Ч / (2.5)
Кпр. = 21 / 124 = 0,17
Коефіцієнт обороту по вибуттю розраховується делением числа працівників, що вибули, за період, що аналізується, на середньоспискову чисельність працівників.
Квиб = Чвиб / (2.6)
Квиб = 36 / 124 = 0,52
Коефіцієнт обороту загальний розраховується делением суми чисельності працівників, що прийняті та вибули, за період, що аналізується, на середньоспискову чисельність працівників.
Кзаг = (Чпр.+ Чвиб) / (2.7)
Кзаг = (21+36) / 124 = 0,46
Характеристика руху працівників на основі коефіцієнтів обороту ще не розкриває причини вибуття. При аналізі руху робочої сили необхідно користуватися коефіцієнтом плинності, який виражається відношенням кількості працівників, які звільнились з підприємства за особистим бажанням, з дозволу адміністрації і звільнених за порушення трудової дисципліни, до середньоспискової чисельності працівників.
Кп = (ЧЗОБ + ЧЗПП) / Чс х 100, (2.8)
де Кп - коефіцієнт плинності;
ЧЗОБ - кількість робітників, що звільнилась за особистим бажанням;
ЧЗПП - кількість робітників, звільнених за прогули та інші порушення трудової дисципліни;
Чс - середньоспискова чисельність робітників.
При вивченні плинності кадрів необхідно її рівень не тільки по підприємству в цілому, а й за окремими його підрозділами, групами робітників. Коефіцієнти, що характеризують рівень плинності кадрів в окремих підрозділах, називають приватними коефіцієнтами плинності. Відношення приватного коефіцієнта до загального коефіцієнту плинності по підприємству називають коефіцієнтом інтенсивності плинності кадрів.
Для характеристики стійкості кадрів на підприємстві розраховують такі показники, як коефіцієнт стабільності та стійкості кадрів.
Основними видами внутрішнього руху кадрів є:
міжцеховий рух - переміщення робітників між цехами, відділами та іншими підрозділами. В основі такого руху лежать технічні зміни у виробництві, організації перебудови, а також незадоволення умовами праці, відносинами з керівниками та колегами;
між професійна рухливість - перехід до нової професії, який може бути пов'язаний як з технічним прогресом, так ы з особистими інтересами.
Перехід в інші категорії реалізується в межах розподілу робітників на категорії і відображає різний зміст їх праці.
Кп = 25 + 5 / 124 = 0,24.
Що свідчить о високому рівні плинності кадрів на підприємстві.
У системі узагальнюючих показників ефективності виробництва продуктивності праці випадає основна роль. З одного боку, вона характеризує досягнутий рівень розвитку матеріально-технічної бази виробництва, ефективність використання трудового потенціалу і досягнень науково-технічного процесу, а з іншого, продуктивність праці виконує роль основи росту національного доходу, реальних доходів населення і соціального розвитку країни.
Дійсне підвищення продуктивності праці проявляється у зниженні трудоємності окремих видів продукції, що виробляється, яке забезпечується запровадженням до виробничого процесу досягненнями науково-технічного прогресу. Науково-технічний прогрес сприяє неперервному та якісному вдосконаленню всіх трьох елементів процесу виробництва: засобів праці, предметів праці, робочої сили, також методів їх об'єднання, тобто різних форм наукової організації виробництва і праці.
Рівень продуктивності праці може бути відображеним показником виробітку продукції на одного працівника або робочого або показником трудоємності одиниці продукції.
Продуктивність праці на одного працівника у 2001 році становила:
ПТпвп2001 = 880,90 / 145 = 6,08 (тис. грн. /чол.)
Продуктивність праці на одного робочого у 2001 році становила:
ПТ1раб2001 = 880,90 / 108 = 8,16 (тис. грн. /чол.)
Продуктивність праці на одного працівника у 2002 році становила:
ПТпвп2002 = 641,46 / 124 = 5,17 (тис. грн. /чол.)
Продуктивність праці на одного робочого у 2002 році становила:
ПТ1раб2002 = 641,46 / 89 = 7,2 (тис. грн. /чол.).
З проведених розрахунків можна сказати, що можна сказати, що продуктивність праці на одного працівника промислово-виробничого персоналу і на одного робочого у 2001 році була більша ніж у 2002 р.
РОЗДІЛ 3. Управління продуктивністю праці і її планування
Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, необхідно розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.
Керування продуктивністю праці вимагає реалістичного, ефективного планування і зацікавленої участі в цьому процесі.
Системи управління продуктивністю праці (діючі і проектовані) необхідно піддавати ретельному аналізу, щоб одержати бажані результати.
Типовий процес управління продуктивністю праці включає:
вимір і оцінку продуктивності праці;
пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці в цілому і за окремими видами праці;
планування контролю за підвищенням продуктивності праці на основі інформації, отриманої в процесі виміру й оцінки продуктивності праці;
здійснення мір контролю за підвищенням продуктивності праці;
розробку систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці;
вимір і оцінку впливу мір, передбачених планом і всією програмою, спрямованих на підвищення продуктивності праці.
Управління продуктивністю - це процес, що припускає стратегічне й оперативне планування і постійний контроль за ефективним упровадженням.
Підвищення продуктивності праці - результат керування і втручання в ключові процеси перетворення. Воно відбудеться при дотриманні кожного з перерахованих нижче умов.
Обсяг продукції зросте, витрати зменшаться.
Обсяг продукції зросте, витрати залишаться незмінними.
Обсяг продукції зросте, витрати збільшаться, але більш низькими темпами.
Обсяг продукції залишиться незмінним, витрати скоротяться.
Обсяг продукції скоротиться, витрати зменшаться більш швидкими темпами.
Управління продуктивністю праці на основі системного підходу базується на двох основних принципах:
орієнтації на вихід продукції (кінцеві результати системи) ;
інтеграції всіх підсистем організації в єдине ціле.
Він охоплює:
організаційні форми підвищення продуктивності праці;
сфери підвищення продуктивності праці;
прийоми і методи підвищення продуктивності праці.
У системі управління продуктивністю праці на підприємствах можна виділити два напрямки:
мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її залучення в інноваційні процеси) ;
технічний (впровадження нових технологій і техніки).
Підвищення продуктивності праці є процесом змін усіх складових її елементів, для чого необхідно керувати цими змінами, тобто мотивувати, стимулювати і генерувати їх.
Планування і координування масштабів і інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, технологію й устаткування, продукцію і ринки збуту, - основні елементи керування продуктивністю праці, що припускають:
управління якістю (процес забезпечення якості);
планування (процес, який визначає, що повинно бути зроблене для підвищення ефективності виробництва);
вимір трудовитрат (процес оцінки їхньої економічності);
бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами, що займаються оцінкою прибутковості).
Програми підвищення продуктивності праці різні за обсягами, масштабами і цілями. Вони передбачають внесення змін в усі чи в деякі сфери організації: людські ресурси, структуру, культуру, технологічні процеси.
Ріст продуктивності праці повинен плануватися на базі наступних принципів.
Принцип єдності. Він припускає, що планування повинне мати системний характер, тобто враховувати сукупність елементів. Повинні бути забезпечені взаємозв'язок і наявність єдиного напрямку розвитку всіх елементів планування.
Принцип участі. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваної функції. Планування, засноване на принципі участі, називається партисипативним.
Принцип безперервності. Даний принцип означає, що процес планування на підприємствах (в організаціях) повинен здійснюватися постійно, а розроблені плани і програми - безупинно змінювати один одного.
Принцип гнучкості. Він полягає в доданні планам, програмам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв'язку з непередбаченими обставинами. Програми повинні складатися так, щоб до них можна було вносити зміни, погоджуючи їх з внутрішніми і зовнішніми умовами.
Принцип точності. Тут мова йде про те, що плани повинні бути конкретизовані і деталізовані в тім ступені, в якому дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства
Для цілей планування підвищення продуктивності праці, розробок програм, проектів її росту найбільшою мірою підходить інтерактивне планування, що має дві головні риси:
воно засноване на принципі участі і максимально мобілізує творчі здібності учасників підприємства (організації);
припускає, що майбутнє підвладне контролю і значною мірою є продуктом творчих дій працівників організації. Ціль інтерактивного планування - проектування майбутнього.
У вітчизняній теорії і практиці окремі економісти успішно працювали в галузі дослідження вибору оптимального напрямку росту продуктивності праці, з урахуванням різних ресурсів, що характеризують даний показник.
Важливо вибрати такий варіант напрямку підвищення продуктивності праці, який одночасно сприяв би зниженню витрат живої і упредметнених праці. Виходячи з того, що продуктивність праці залежить від кількості і використання даних витрат, що забезпечують максимум результату при мінімумі витрат.
Ріст продуктивності праці приводить до зниження витрат на одиницю продукції. Він тим вище, чим більшу кількість таких витрат удається скоротити. Більше їхнє зниження досягається за допомогою одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці.
Однак задача забезпечення максимального росту продуктивності праці не обов'язково припускає пошук шляхів одночасного зниження витрат живої й упредметненої праці. У визначених ситуаціях переважніше вибрати інший шлях: знизити тільки одні витрати, або одні знижувати, а інші підвищувати. В остаточному підсумку буде досягнутий максимум зниження витрат живої й упредметненої праці.
Планування і проектування продуктивності праці - складна і багатогранна проблема, що вимагає комплексного, системного підходу до її рішення.
Саме такий підхід виявив Г. Емерсон у своїй книзі "Дванадцять принципів продуктивності". Автор роботи розглядає тільки принципи, не зупиняючи на формах і методах керування і планування продуктивності праці. Він узяв лише незмінне, що характерно для будь-якої соціальної системи, незалежно від місця і часу застосування.
Емерсон указував на взаємозв'язок усіх принципів, діючи разом, вони зміцнюють один одного Правильні принципи в руках посередніх людей, на його думку, виявляються сильнішими безсистемних і випадкових спроб генія
Отже, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.
Методика пофакторного розрахунку підвищення продуктивності праці складається з наступних етапів. Насамперед визначається вихідна чисельність працюючих, необхідних для виконання виробничої програми планованого року при рівні вироблення, досягнутому в базисному періоді. Розрахунок можливого підвищення продуктивності праці виробляється по кожному фактору шляхом виявлення відносної економії чисельності працівників.
Зменшення чисельності працівників за рахунок скорочення внутрізмінних простоїв можна визначити, користуючись формулою:
Эч=(t1-to)/(100-t1)Ч(Ур Ч t p), (3.1)
де to - внутрізмінні простої в базисному періоді, %;
t1 - плановані внутрізмінні простої, %;
tp - частка простоїв з вини робітників у базисному періоді.
Эч=(0,33-0,05) / (100-0,33) Ч (46204Ч 0,05) = 6,4.
Приведений вище розрахунок показує, що якщо зменшити простої з 33% до 5% то чисельність працівників можна зменшити на 6,4%.
Відносне зменшення чисельності працюючих у зв'язку з ростом обсягу виробництва обумовлене тим, що чисельність усіх категорій промислово-виробничого персоналу, крім основних виробничих робітників, при інших різних умовах, збільшується в меншому ступені, чим зростає обсяг виробництва. Його визначають за формулою:
Эч = (Вo(Кв-Кп)) / 100, (3.2)
де Вo - чисельність промислово-виробничого персоналу (без
основних виробничих робітників) у базисному періоді;
Кп - планований ріст обсягу виробництва, %;
Кв - необхідне збільшення чисельності промислово-виробничого персоналу (без основних виробничих робітників), прийняте для розрахунку в зв'язку з ростом обсягу виробництва, %.
Эч = (97(1-0,8)) / 100 = 0,00197 (0,2%).
Економія часу складає сутність росту продуктивності праці. Усі можливості економії часу реалізуються через використання сукупності факторів його росту.
Фактори визначальний ріст продуктивності праці в промисловості і її окремих виробничих ланках, досить різноманітні як по своїй природі, так і по характері і ступеневі впливу на рівень і динаміку вироблення (трудомісткості): матеріально-технічні, організаційні, економічні, соціальні, природні [12].
До числа матеріально-технічних факторів відноситься впровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробництва, застосування нових прогресивних матеріалів і технологічних методів їхньої обробки, модернізація устаткування. Матеріально-технічні фактори впливають на підвищення продуктивності праці у всіх галузях промисловості.
Найважливішою умовою високопродуктивної роботи є наукова організація праці. Вона значною мірою визначає ефективність використання нової техніки. Широке поширення в промисловості повинні одержати раціональні форми поділу і кооперації праці (поопераційний поділ праці, спеціалізація бригад, сполучення операцій і професій). Накопичений у промисловості досвід свідчить про високу ефективність заходів щодо удосконалювання організації праці. У багатьох галузях промисловості НТР забезпечує 15-25 % приросту продуктивності праці [9]. Найважливішим організаційним фактором підвищення продуктивності праці є керування промисловим виробництвом на основі його автоматизації і скорочення зайнятості, спрощення структури управлінських ланок.
До соціальних факторів росту продуктивності праці відносяться: характер суспільного і державного ладу країни, культурно-технічний рівень кадрів промисловості, моральне стимулювання високоефективної роботи.
Метод вирахування факторів росту продуктивності праці в плануванні і статистику можна назвати методом прямого рахунка, оскільки він заснований на прямому розрахунку приросту продуктивності праці під дією кожного фактора.
Показники впливу групи заходів щодо удосконалювання виробництва на ріст продуктивності праці, отримані методом прямого рахунка, вигідно відрізняються від характеристик регресійної і кореляційної моделей, оскільки дозволяють провести розрахунок впливу факторів на ріст продуктивності праці для будь-якої структури заходів щодо удосконалювання виробництва.
Таким чином, для керування продуктивністю праці існує безліч шляхів, і кожне підприємство, у залежності від успіхів у тій або іншій сфері діяльності, вибирає найбільш раціональне для нього напрямок.
Також, на підвищення продуктивності праці впливає зменшення браку при виробництві продукції. Чим більший відсоток бракованої продукції тим менша продуктивність праці робітників, і чим менша кількість бракованої продукції тим більша продуктивність. Залежність між браком та продуктивністю праці оберненопропорційна. Економія чисельності працівників (ЕЧр) за рахунок скорочення браку можна розрахувати за формулою:
ЕЧр = , (3.3)
де Б - втрати від браку, відповідно в базисному та плановому періодах, %
Чр - чисельність робітників в базисному періоді.
ЕЧр = = 6,2 (6 чол),
При за плановому скороченні браку з 7% у 2002 р. до 2% у 2003 році можна скоротити чисельність робітників на 6 чоловік.
Іще одним дуже важливим джерелом (резервом) підвищення продуктивності праці являється підтягування працівників, які не виконують норми виробітку. Визначення безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок підтягування працівників, які не виконують нормативи виробітку до 100%-го або середнього % виробітку. За цим фактором продуктивність праці можна розрахувати за формулою:
Пп = , (3.4)
де Чр1 та Чр2 - чисельність робітників по групам, в яких рівень виконання норм нижче 100%;
х1 та х2 - середнє виконання норм, відповідно по групам;
Д- питома вага робітників, які не виконують норми виробітку в загальній їх кількості.
У 2002 році 10 працівників виконували нормативи праці на 65% та 17 - на 83%.
Пп = = 4,04%,
Даний розрахунок показав, що якщо підтягнути виконання нормативів робітниками, які їх не виконують на 100%, то продуктивність праці зросте на 4,04%.
На даному підприємстві використовується дуже застаріле обладнання, яке не може показувати рівень продуктивності на сучасному рівні через своє моральне та фізичне старіння. На даному обладнанні навіть високо кваліфіковані робітники не можуть показати високий рівень продуктивності праці.
Пропонується замінити 3 токарних станка ТС-180 з виробничою потужністю 6300 деталей на рік, станком з ЧПУ з виробничою потужністю 11500 деталей на рік.
Вартість станка ТС-180 16 000 грн. , а вартість станка з ЧПУ - 20 000 грн.
Термін служби 7 років.
Ціна однієї виготовленої деталі - 5 грн.
На трьох станках ТС-180 працює 3 токаря, у котрих заробітна плата 600 грн./міс., а за станком з ЧПУ потрібен 1 токар 6-го розряду з зарплатою 700 грн./міс.
Річна заробітна плата робітників на ТС-180:
ЗП = 600*12*3 = 21 600 (грн.)
Річна заробітна плата робітника на ЧПУ:
ЗП = 700*12 = 8 400 (грн.)
Витрати на електроенергію на 3 станка ТС-180 за рік складуть 2700 грн. (500кВт/год. - потужність одного станка), витрати на станок з ЧПУ - 1000 грн. (700кВт/год.)
На річні витрати на міжремонтне обслуговування виділяється:
ТС-180 - 3000 грн.
ЧПУ - 400 грн.
Річна сума амортизації розраховується за прямолінійним методом, виходячи з первісної вартості устаткування і норми амортизації, обумовленого його терміном служби. Ліквідаційна вартість -3% від його первісної вартості.
АТС-180=3*16000*0,97 / 7 = 6651 (грн.)
АЧПУ=20000*0,97 / 7 = 1662 (грн.)
Розрахуємо річний приріст прибутку (?П) на станках ТС-180 та ЧПУ, грн.;
?П = Р - З , (3.5)
де Р- вартісна оцінка результату впровадження нового станка;
З - вартісна оцінка витрат впровадження інвестицій;
Річні витрати на станок з ЧПУ та його обслуговування складають:
З = 8 400 + 1 662 + 400 = 10462 (грн. )
Вартісна оцінка результату впровадження нового станка:
Р = 11500 * 5 = 57500 (грн.)
?ПЧПУ = 57500 - 10462 = 47038 (грн.)
Річні витрати на станки ТС-180 та їх обслуговування складають:
З = 21 600 + 6651 + 2 700 = 33951 (грн. )
Вартісна оцінка роботи 3-х станків ТС-180:
Р = (6300 * 5)*3 = 74500 (грн.)
?ПТС-180 = 74500 - 33951 = 40549 (грн.)
Розрахуємо продуктивність старого обладнання, та того, яке пропонується придбати за формулою:
Продуктивність праці = (3.6)
ПЧПУ = = 5,49 (грн.)
ПТС-180 = = 2,51 (грн.)
Дані розрахунки підтверджують те, що токарний станок з ЧПУ являється більш продуктивним ніж токарні станки ТС-180.
Для оцінки ефективності необхідно розрахувати:
1) чисту дисконтова ну вартість (ЧДВ)
ЧДВ= - КВ + , (3.7)
де КВ - капітальні вкладення, або вартість устаткування, грн.;
?П - річний приріст прибутку, грн.;
е - річна ставка відсотку, е=0,15;
Подобные документы
Методи визначення рівня ефективності використання підприємством трудових ресурсів, виявлення резервів підвищення продуктивності. Фактори морального і матеріального стимулювання робітників щодо підвищення кваліфікації й раціоналізації виробничих процесів.
курсовая работа [62,9 K], добавлен 27.12.2014Поняття і значення продуктивності праці у збільшенні обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Методика визначення показників продуктивності праці. Динаміка показників продуктивності і оплати праці ТОВ АПК "Розкішна", шляхи їх підвищення.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 03.03.2013Аналіз фінансово-економічної діяльності і рівня ефективності використання трудових ресурсів на ВАТ "Сумський завод продовольчих товарів". Визначення показників і резервів підвищення продуктивності праці. Використання стимулювання, як механізму її росту.
курсовая работа [92,2 K], добавлен 23.07.2010Переваги використання натурального, трудового та вартісного методів визначення продуктивності праці. Формули розрахунку виробітку продукції, технологічної, виробничої, нормативної трудомісткості. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці.
курсовая работа [82,6 K], добавлен 24.11.2010Значення та система показників аналізу ефективності використання трудових ресурсів. Економічна характеристика господарсько-фінансової діяльності Диканської райспоживспілки. Аналіз впливу екстенсивних та інтенсивних факторів на рівень продуктивності праці.
курсовая работа [74,3 K], добавлен 07.09.2009Оцінка ефективності використання трудових ресурсів ЗАТ "Техмашсервіс". Аналіз забезпеченості та структури кадрів на підприємстві. Факторний аналіз продуктивності праці та розрахунок економічної ефективності виробництва. Стан охорони праці на підприємстві.
дипломная работа [382,4 K], добавлен 05.02.2013Економічна необхідність ефективного використання трудових ресурсів торговельних підприємств. Класифікація трудових ресурсів, оцінка ефективності їх використання. Організаційно-економічна характеристика діяльності ПП "Гал–Ф", аналіз продуктивності праці.
дипломная работа [262,2 K], добавлен 22.04.2010Поняття ефективного використання робочого часу, аналіз складу і структури працюючих на підприємстві, суть плинності кадрів. Показники продуктивності праці, основний зміст аналізу витрат коштів на оплату роботи. Характеристика умов праці коллективу.
реферат [27,1 K], добавлен 06.06.2010Визначення продуктивності праці як це показника результативності та ефективності виробництва. Показники ефективності функціонування підприємства. Розрахунок фонду роботи на основі складання балансу робочого часу. Персонал підприємства, склад і структура.
курсовая работа [126,1 K], добавлен 12.02.2011Сутність трудових ресурсів, принципи їх формування в сучасних умовах господарювання. Оцінки ефективності використання персоналу підприємства ВП "Шахтоуправління ім. 17-го партз’їзду". Фактори формування резервів підвищення продуктивності праці.
курсовая работа [477,6 K], добавлен 09.10.2011
