Інноваційні процеси розвитку підприємств

Размещено на http://www. аllbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Інноваційні процеси: загальні положення

1.1 Загальна характеристика інноваційних процесів

1.2 Правове забезпечення інноваційної діяльності

1.3 НТП, технічні та організаційні нововведення і їх вплив на розвиток інноваційних процесів

Розділ 2. Аналіз інноваційної діяльності в Україні

2.1 Сучасний стан інноваційної діяльності України

2.2 Інноваційний розвиток промислових підприємств

2.3 Впровадження інновацій у виробничу діяльність підприємства, а саме: інноваційний розвиток державного підприємства поліграфічний комбінат “Україна” з виготовлення цінних паперів

Розділ 3. Проблеми та шляхи подолання інноваційної діяльності в Україні

3.1 Проблеми та перспективи інноваційного розвитку підприємств в Україні

Висновок

Перелік використаної літератури

Вступ

Невід'ємною частиною розвитку виробництва є розробка та впровадження інноваційних процесів. У загальному розумінні інноваційний процес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищувати продуктивність праці, залучати до виробничої сфери нові резерви.

Актуальністю теми є впровадження інновацій у виробничу діяльність сприяючи прогресивними змінами.

Метою є дослідження, підвищення інноваційної діяльності, а також запровадження нововведень у виробничу діяльність в Україні.

Завданням роботи є розкривання загальних положень та характеристик інноваційної діяльності, аналізування інноваційної діяльності в Україні, а також розглянути проблеми та перспективи інноваційної діяльності.

Інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Первісними імпульсами запровадження нововведень на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

інноваційний процес україна

Розділ 1. Інноваційні процеси: загальні положення

1.1 Загальна характеристика інноваційних процесів

Усю сукупність процесів, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи -- традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні -- розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів -- персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а запровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Первісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результати фундаментальних наукових досліджень, а й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види.( Додаток А)

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів, технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо);

економічні -- методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо);

юридичні -- нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи -- локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційними, кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Будь-які локальні і глобальні нововведення різного спрямування можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, комплексно й гармонічно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових організаційно-технічних рішень). Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує їхні істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25--30%, накладні витрати -- більше ніж на 80%, виробничі площі зменшуються на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5--6 разів. З-поміж глобальних технічних нововведень за силою впливу на економіку підприємства варто назвати роторні та роторно-конвеєрні лінії, які забезпечують проти традиційних знарядь праці: підвищення продуктивності праці -- у 4--10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі --у 2--2,5 раза; скорочення тривалості циклу виготовлення -- у 15--20, а обсягу транспортування виробів -- у 25--30 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси. Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва. Спеціальними науковими дослідженнями встановлено, наприклад, що збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора раза і що врожайність пшениці в зонах дії підприємств кольорової металургії на 40--60% менша, ніж за межами цих зон. Водночас сучасні прогресивні технології у багатьох випадках уможливлюють не тільки зменшення кількості шкідливих відходів, а й перетворення їх на додаткові чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема, застосування технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електростанціями через оснащення їх відповідними газоочисними установками може задовольнити половину потреби народного господарства України в сірчаній кислоті.

Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу.

У зв'язку з цим можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи іншої сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН). Зокрема варто обчислювати такі техніко-еко-номічні показники.

* Приріст обсягу виробленої продукції:

(1)

де L_Вп -- кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

B¹_п -- продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн/осіб;

V_Вп -- обсяг виробленої продукції, тис. грн.

* Приріст продуктивності праці:

(2)

де I¹_Вп -- загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

L¹ -- фактична чисельність персоналу, осіб;

В°_п -- продуктивність праці у базовому році (періоді).

* Приріст фондоозброєності праці:

(3)

де I_f¹ -- темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

Ф_осн -- вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;

f°--фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

* Приріст фондовіддачі:

(4)

де І_F -- темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F° -- фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

* Частка економії (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

 (5)

де D¹ -- середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

Р¹-- загальна сума прибутку у тому ж році (періоді).

* Приріст рентабельності виробництва:

(6)

де R¹-- рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

Ф_Вир -- загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організаційних нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.

За загальної помітної тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечують значне підвищення цього показника (приблизно на 18%).

Проти загальної позитивної динаміки показників витрат на виробництво (собівартості продукції) і рентабельності виробництва, темпи їх відповідно зниження і збільшення цих показників, зумовлені організаційно-технічними чинниками, були майже у 1,5--2 рази вищими.

При цьому частки зміни розрахункових показників під впливом технічних та організаційних нововведень становили у середньому 62 -- 63 і 37 -- 38 відсотків загальної позитивної їхньої динаміки.

1.2 Правове забезпечення інноваційної діяльності

Однією з економіко-правових форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка має особливе значення у зв'язку з орієнтацією нашої держави на забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки країни.

Незважаючи на деякі розбіжності в законодавстві (про що зазначатиметься нижче,) можна дати таке визначення цього поняття: Інноваційна діяльність - це одна з економіко-правових форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень, науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу з мстою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в т. ч. випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнення прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, здійснення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соціального й екологічного становища, випуску нових конкурентноздатних товарів, послуг та ін.

Вирішальною ознакою інноваційної діяльності є інновації, що створюються в результаті її здійснення та/або застосовуються в процесі її здійснення.

Інновації - новостворені і вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

Залежно від мети здійснення інноваційна діяльність може бути некомерційною та комерційною.

Некомерційною слід визнати таку інноваційну діяльність, метою здійснення якої є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку -- як безпосередня мета здійснення такої діяльності - відсутня, проте вона може бути досягнена згодом як один з її результатів).

Комерційною є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

Види інноваційної діяльності відповідно до ст. 327 ГК України визначаються залежно від її напрямів:

* проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального та екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Здійснення інноваційної діяльності можливе завдяки збалансованій реалізації (1) приватних інтересів учасників (в т. ч. суб'єктів) такої діяльності (в забезпеченні конкурентоспроможності товарів та послуг та збільшення в результаті цього розміру прибутку від їх реалізації) і (2) публічних інтересів (в підвищенні ефективності економіки країни, регіону, а також задоволення інших суспільних потреб у сфері охорони здоров'я, освіти, культури тощо). Зазначена обставина зумовлює втручання держави в сферу інноваційної діяльності, основні напрями та принципи державної інноваційної політики, серед яких:

§ визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

§ формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

§ створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

§ забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансо- во-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

§ ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково- виробничій сфері;

§ здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

§ фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

§ сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

§ інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

§ підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Для стимулювання залучення інвестицій в інноваційну діяльність встановлена система державних гарантій (ст. 329 ГК України) та низка інших заходів.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

§ підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

§ підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

§ охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності.

§ вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

§ підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801) передбачений комплекс заходів, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності, в т. ч.:

створення системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції;

створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційних проектів;

розширення форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій.

Найбільшого заохочення з боку держави та суспільства заслуговує інноваційна діяльність з пріоритетних напрямів, що забезпечують науково-технологічне оновлення виробництва та сфери послуг у країні, наповнення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та можливість виходу з нею на світовий ринок. З метою концентрації ресурсів держави на таких напрямах Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» передбачено механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності залежно від їх видів: стратегічні (розраховані на тривалу перспективу - не менш як десять років - найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу) і середньострокові (розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох - п'яти років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та/або зовнішньому ринках).

1.3 НТП, технічні та організаційні нововведення і їх вплив на розвиток інноваційних процесів

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні -- це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука -- техніка -- виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних -- зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція(НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкрить (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, і зокрема:

* перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

* новий етап суспільного поділу праці, зв 'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

* прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

* інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

* якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва -- засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості).

Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні наслідки,глибина та ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. З огляду на це високий рівень організації діяльності людей, що для досягнення своїх цілей спираються передовсім на потужний науково-технічний потенціал, набуває за сучасних умов особливо важливого значення.

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології,

застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практичну реалізацію окремих напрямків НТП постійно зв'язано з великими затратами суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у крайньому разі -- незначних додаткових ресурсів).

З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей народного господарства ключову роль відіграє організація виробництва -- певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці; вона охоплює всі ланки виробництва (від робочого місця на окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої сфери). У зв'язку з цим необхідно розрізняти локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва. Перші було покликано до життя одиничним поділом праці і вони включають: поділ та інтеграцію виробничих процесів усередині підприємства; кооперування окремих виробничих ланок -- дільниць, цехів; раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах дільниці, цеху, підприємства в цілому. Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці. До них належать: концентрація, деконцен-трація, оптимізація розмірів виробництва в межах галузі; спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей народного господарства, конверсія виробництва; комбінування різно-галузевого виробництва, диверсифікація підприємств; розміщення (територіальна організація) підприємств.

Під впливом НТП, за умови усвідомленої необхідності розв'язання великомасштабних завдань щодо переведення економіки на ринкові відноси-ни та інтенсивний шлях розвитку, мають місце істотні (нерідко радикальні) організаційні перетворення не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й в усій системі його обслуговування та управління. Для забезпечення ефективного управління організаційним прогресом важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні й небажані зміни у формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму. Основні сучасні тенденції організаційного прогресу можна звести до такого:

* прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв 'язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

* посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

* розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

* раціоналізація організації потоку й використання засобів виробництва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального прогресу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їхнього використання, утилізації відходів виробництва;

* формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації та раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

* удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими конрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

* активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам дальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організованості й виконавської дисципліни.

Розвиток і поглиблення названих тенденцій у галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і дальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Тільки комплекс заходів такого спрямування може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення й підвищення ефективності організаційного прогресу.

Що стосується ефективності технічних нововведень, то до груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм -- народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання, він відбиває ефективність тієї чи іншої групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Алгоритм обчислення народногосподарської економічної ефективності технічних нововведень зображено в додатку Б.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «наука--виробництво--експлуатація(споживання)», дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обгрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга -- у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як

сума основних(р,°) і супровідних (р,^с) результатів:

(7)

Основні результати обчислюються за формулами:

* для засобів тривалого користування -- Р_t° = Ц_t * V_t * W_t; (8)

* для нових предметів праці -- Р_t° ⁼ Ц _t *V_t /D_t (9)

де Ц _t-- Ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її

застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t ;

V_t-- обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t;

W_t-- продуктивність засобів праці в році t;

D_t -- витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.

До супровідних результатів належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства (наприклад, запровадження нових видів транспортних засобів може зумовити до даткову економію на складах та перевалочних базах завдяки скороченню запасів вантажів, а використання нових засобів автоматизації -- зменшення обсягу незавершеного виробництва тощо), а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Вартісну оцінку останніх можна знайти, користуючись формулою:

(10)

де Р_t^с -- вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у році t;

R_jt -- величина окремого результату (в натуральних вимірниках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t;

a_jt -- вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t;

n -- кількість показників, що враховуються за визначення впливу технічного нововведення на соціальну сферу й навколишнє середовище.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції, тобто

(11)

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково:

(12)

де С_t -- поточні витрати на виробництво (використання) продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію;

К_t -- одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у році t;

Л_t--залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів,

що вибувають у році t.

До складу поточних включаються витрати, що враховуються згідно з чинним на підприємствах порядком калькулювання собівартості продукції, а до одночасних -- капітальні вкладення та інші 2 витрати одномоментного характеру. Зокрема, до них відносять витрати на: науково-дослідні, конструкторсько-технологічні і проектні роботи; освоєння виробництва і доробку дослідних зразків продукції; придбання устаткування, його транспортування, монтаж і налагодження; спорудження нових або реконструкцію діючих будівель та інших елементів нерухомих основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури; поповнення оборотних коштів, котре зв'язане з реалізацією технічного нововведення; кошти, потрібні для запобігання негативним соціальним, екологічним та іншим наслідкам.

Наявність народногосподарського економічного ефекту від того чи того технічного нововведення не завжди свідчить про доцільність його використання. Таке може трапитись у разі, коли економічно вигідне для народного господарства в цілому нове технічне рішення призводить до погіршання певних економічних показників діяльності окремих наукових організацій або підприємств, причетних до відтворювального циклу «наука--виробництво--експлуатація (споживання)».

Тому необхідно завжди визначати не лише загальну величину економічного ефекту, а й ту його частку, яку має одержати кожний з учасників процесу створення й реалізації технічного нововведення, тобто обчислювати внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект.

За умов функціонування ринкових економічних відносин між контрагентами виробництва для оцінки внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних нововведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації); його обчислюють за формулою:

(13)

де П _t -- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації) у році t;

Р_t -- виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного (споживчого) призначення в році t за ринковими (іншими застосовуваними) цінами;

С _t -- собівартість продукції в році t;

В_t -- загальна сума виплат з балансового прибутку підприємства (наукової організації) та податків у році t.

З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники -- коефіцієнт ефективності одночасних витрат (внутрішню норму ефективності), строк їхньої окупності тощо.

За сучасних умов розбудови соціально орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм порівнювання й вибору найліпшого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.

* По-перше, проводиться ранжирування цілей розробки, виробництва й використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого -- максимізацію економічної ефективності.

* По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що їх зафіксовано в державних і міжнародних стандартах, а також у цільових нормативах соціального характеру, -- якщо новини не відповідають таким цілям і вимогам, то вони мають бути відхилені незалежно від рівня їхньої економічної ефективності.

* По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння й вибору треба розглядати тільки соціально й екологічно допустимі (і в цьому розумінні -- ефективні) варіанти технічних новин чи нововведень; найліпший з них визначається вже за економічним критерієм.

З огляду на особливості оцінки ефективності організаційних нововведень всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу -- організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу -- ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.

Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхідності його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину -- до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати.

Розділ 2. Аналіз інноваційної діяльності в Україні

2.1 Сучасний стан інноваційної діяльності України

Інноваційна діяльність в умовах переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку набуває особливого значення. Охопивши різні аспекти ринкових відносин (виробничі, підприємницькі, соціальні, науково-технічні та маркетингові), інноваційний процес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищувати продуктивність праці, залучати до виробничої сфери нові резерви.

Інтерес до аналізу стану інноваційної діяльності зростає і є вкрай необхідним при формуванні інноваційної політики. Інформаційною базою в цьому аналізі виступає досить нова галузь статистики - статистика інновацій, яка повинна відобразити процеси створення, впровадження і розповсюдження нових або удосконалених продуктів, послуг та технологічних процесів.

Під інноваційною діяльністю розуміють вид економічної діяльності, що пов'язаний з трансформацією ідей (зазвичай результатів наукових досліджень та розробок або інших науково-технічних досягнень) в технологічно нові чи удосконалені продукти (послуги), які впроваджені на ринку, в нові чи удосконалені технологічні процеси або засоби створення (розповсюдження) послуг, що використовуються у практичній діяльності. Тобто інноваційна діяльність спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.Вона припускає ряд наукових, технологічних, організаційних, фінансових та комерційних заходів, які разом і призводять до інновації.

В останні роки з'явився ряд публікацій українських науковців, що стосуються проблем інновацій.Аналіз великої кількості робіт закордонних та вітчизняних дослідників цього питання показав провідне значення інновацій для економічного та соціального прогресу. Це обумовлює об'єктивну потребу поглибленого вивчення особливостей інноваційної діяльності в Україні з використанням міжнародних принципів та стандартів. Актуальність істотно зростає з урахуванням кризових явищ, пов'язаних з подоланням технічного відставання, переорієнтацією виробничого потенціалу на створення конкурентоспроможних виробництв у промисловості України тощо.

Економічні перетворення 1990-х років супроводжувались різким падінням рівня виробництва та платоспроможності на фоні високих темпів інфляції та позначились неухильним зниженням інноваційної активності промислових підприємств. Укінці 1980-х років питома вага підприємств, що займались розробкою та впровадженням нової чи вдосконаленої продукції або виробничих процесів, у промисловості колишнього СРСР складала 60-70 %, а на початку 1990-х років цей показник знизився більш ніж утричі. У 1992-1995-х роках частка інноваційно-активних підприємств була в межах 20-26%. Останні роки ця проблема тільки посилилась. Так якщо у 1997 р. питома вага підприємств, що здійснювали інновації, у загальній кількості промислових підприємств України складала 17%, у 2000 р. - 18,0%. то у 2003 р. - лише 15,1% (рис. 1).

Для порівняння відмітимо, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія - 26% та Греція - 29%. тобто більше ніж в 1,5 раза вищі, ніж в Україні. А у порівнянні з країнами -лідерами у цій галузі, такими як Нідерланди (62%), Австрія (67%),Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), розрив становить 3-4 рази.

Одним з найважливіших показників інноваційної активності є частка підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. Він дозволяє характеризувати ситуацію загалом, стан економіки в цілому, дослідити темпи технологічної перебудови окремих виробництв.



Рис.1 Динаміка питомоі ваги інноваційно-активних підприємств у загальній кількості промиислових підприємств Украіни.

Комплексний аналіз стану інноваційної діяльності в промисловості України у 2003 році показав, шо розробкою та впровадженням інновацій займалися 1496 підприємств. Інноваційну ситуацію в державі визначають підприємства машинобудування (449 підприємства) і харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (432 підприємства).

В той же час зазначимо, що найбільша питома вага серед підприємств, які займаються інноваційної діяльністю, за видами економічної діяльності визначається щодо підприємств виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (35,4%), хімічної та нафтохімічної промисловості (24,0%), машинобудування (23,9%), металургії та оброблення металу (17,0%). Підприємства цих галузей характеризуються найбільш високим рівнем інноваційної активності, який вищий, ніж у середньому по Україні. Найменші значення цього показника спостерігались серед підприємств, що займались виробництвом та розподілом електроенергії, газу та води (3,2%), у добувній (4,2%), у целюлозно-паперовій промисловості та видавничій справі (по 8,1%). Таким чином, при зазначених масштабах інноваційної активності в Україні інновації поки що не відіграють ту важливу роль у подоланні економічної кризи, підвищенні конкурентоспроможності, що визначена у державних програмах з переходу на інноваційний шлях розвитку економіки.

Відповідно до затвердженої Наказом Держком-стату України інструкції про порядок складання статистичної звітності №1-інновація "Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства", у статистиці виділяють наступні напрями інноваційної діяльності:

- дослідження та розробки;

- придбання нових технологій, з них виділяють придбання права власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ліцензії на використання зазначених об'єктів;

- виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, впровадження нових методів їх виробництва;

- придбання машин, обладнання, установок. інших основних фондів та капітальні витрати, пов'язані з упровадженням інновацій;

- маркетинг, реклама.

Аналіз показників, які характеризують активність підприємств за окремими напрямами інноваційної діяльності, показав, що основним напрямом в Україні залишається придбання та впровадження машин, обладнання та устаткування - 45% більше всіх інноваційно-активних підприємств (Додаток В). Однак це пояснюється тим, що економічна ситуація в країні не сприяє довготривалим інвестиціям у результати наукових досліджень, виникає необхідність саме найшвидшої окупності вкладених коштів.

Серед основних показників, що характеризують інноваційну діяльність, важливе місце займають витрати на інновації. За даними Держкомстату України, у 2005 році підприємствами було витрачено на інноваційні роботи близько 3,1 млрд. грн., що майже в 1,6 раза перевищує показники 2003 р. Основний приріст витрат забезпечений за рахунок таких галузей, як машинобудування, харчова промисловість, хімічна промисловість та металургія.

Аналіз структури витрат за напрямами інноваційної діяльності показав, що основна увага приділяється фінансуванню безпосередньо процесів впровадження нововведень, здатних у відносно короткий термін забезпечити окупність вкладених коштів. Так основні витрати припадають на придбання та впровадження машин, обладнання та установок (61,2% у загальному обсязі витрат). Порівняно з 2003 роком (9,3%) збільшилась частка витрат на виробниче проектування та підготовку виробництва для впровадження інновацій, вона склала 17,3% у 2005р.

У останні роки чітко простежується тенденція зменшення частки витрат на придбання нових технологій, з 6,3% у загальному обсязі в 2003 р. до 3,1% в 2005 р. Разом з падінням частки витрат на придбання права власності на винаходи, корисні моделі, ліцензії з 4.7% до 0,9%, відповідно, це свідчить про скорочення інноваційних наробок у промисловості, недостатній рівень новизни та конкурентоспроможності інноваційної продукції.

Найбільші витрати на маркетингові дослідження та рекламу припадають на підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (майже 53%) і машинобудування (33,2%).

Проведення ефективної інноваційної діяльності вимагає значних фінансових вкладень. У більшості країн світу основними джерелами інноваційної діяльності є бюджетні кошти, що лімітуються у законодавчому порядку.

Особливості кількісних та якісних характеристик інноваційних витрат вітчизняної економіки багато в чому визначаються умовами фінансування інновацій, шо сформувались в Україні. Головним його джерелом протягом останніх років залишаються власні кошти підприємств, на частку яких приходиться 70,3% загального обсягу витрат на інновації, хоча порівняно з 2002 р. (71,1%) вона зменшилась. Слід відмітити, що в таких галузях, як металургія та обробка металу, хімічне виробництво, виробництво машин та устаткування інноваційна діяльність здійснювалася практично у повному обсязі за рахунок власних коштів (91-96%).

Державна участь у фінансуванні інноваційної діяльності, включаючи місцеві бюджети, склала у 2005 р. 3,1%, що майже в 1,5 раза більше, ніж у 2004р. (2.0%). Галузевий розподіл бюджетних асигнувань на інновації є нерівномірним, 65% їх зосереджено в добувній промисловості. Також у 2005 році за їх рахунок профінансовано інновації, що здійснювались підприємствами харчової та легкої промисловості, машинобудування, металургії та оброблення металу, а також ті підприємства, що займались виробництвом та розподілом електроенергії, газу та води. В той же час частина галузей взагалі не отримала будь-яких бюджетних коштів (виробництво деревини та виробів з дерева, виробництво коксу та продуктів нафтопере-роблення, виробництво неметалічних мінеральних продуктів).

Із загального обсягу фінансування інновацій 18,0% (551,1 млн. грн.) здійснювалось завдяки кредитам, ними скористалось 77 підприємств промисловості.

Четверте місце серед джерел фінансування інноваційної діяльності займають кошти іноземних інвесторів. Питома вага їх складає 4,2% загального обсягу витрат, або 130 млн. грн., понад 70% яких припадає на здійснення інновацій у харчовій промисловості.

Майже 112 млн. грн. (3,7% загального обсягу витрат) складають кошти на фінансування інноваційних робіт вітчизняними інвесторами. Ці кошти були спрямовані на здійснення нововведень підприємствами, що займались видобуванням неенергетичних матеріалів, харчової промисловості, нафтоперероблення. металургії, машинобудування.

Такий стан фінансування відображається на результативності інноваційної діяльності в українській промисловості, що, як видно з аналізу, залишається на дуже низькому рівні. Про це може також свідчити показник обсягу відвантаженої інноваційної продукції, що знизився порівняно з 2004 р. (7%) і становив 5,6% загального обсягу відвантаженої продукції.

Низький рівень інноваційної активності торкнувся також і процесів технологічного обміну. Так у 2005 р. у придбанні нових технологій в межах України приймало участь 191 підприємство (13% інноваційно-активних підприємств), що на 2% менше, ніж у 2004 р. Щодо технологій, отриманих чи переданих за межі України, то ці показники склали відповідно 62 підприємства (4%).

Націленість підприємств на прискорену віддачу від реалізації інновацій обумовлює переважний розвиток закупівлі укомплектованих технологій, втілених у машинах та обладнанні. Такою формою придбання нових технологій займалося у 2005 р. 103 підприємства (або 54% від числа підприємств, що придбали нові технології в межах України). Це можна пояснити складним економічним становищем підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність саме таким чином, на шкоду продуктових і процесових інновацій.