Агропромисловий комплекс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний інститут економіки і управління

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

з дисципліни “Регіональний АПК”

спеціалізації “Аграрний менеджмент”

Укладач: професор Волкогон В.В.

Чернігів, 2001

Тема 1. Агропромисловий комплекс - як складна виробнича система та форма територіальної організації виробництва

План лекції

1. Предмет курсу та необхідність його вивчення.

2. Значення агропромислової інтеграції АПК.

3. Розвиток агропромислової інтеграції. Історичний аспект.

4. Галузева, функціональна та територіальна структура АПК.

5. Горизонтальна та вертикальна інтеграція.

6. Регіональні АПК.

1. Предмет курсу та необхідність його вивчення.

Дисципліна вивчає галузеву, функціональну та територіальну організацію АПК, умови і фактори впливу на розвиток АПК, проблеми формування і розвитку агропромислового виробництва окремих регіонів, характер міжрегіональних зв'язків.

Вивчення предмету необхідне для оволодіння знаннями специфіки АПК регіонів з метою вільного орієнтування і прийняття правильних, виважених менеджерських рішень.

2. Значення агропромислової інтеграції АПК.

АПК = сільське господарство (помилкове твердження)!

АПК= складне виробничо-територіальне утворення, що поєднує багато галузей народного господарства з метою забезпечення населення продуктами харчування та предметами споживання сільськогосподарського походження. (Це вірно!).

АПК = поєднання сільського господарства з промисловістю, яке грунтується на сукупності виробничих взаємовідносин. (Це вірно!).

Для чого потрібна така інтеграція?

Вона дає змогу краще використовувати природні і трудові ресурси, досягнення науки, впроваджувати індустріальні методи у виробництві продукції землеробства і тваринництві. Агропромислова інтеграція відкриває широкі можливості для зростання обсягів виробництва й зниження собівартості продукції (приклади: - впровадження науки (мінеральні добрива, засоби захисту) рослин, нові механізми для обробітку грунту); - зниження собівартості при впровадженні механізації.

Задачі АПК: в першу чергу забезпечення продовольчих потреб населення, усунення залежності від інших країн в продуктах харчування, розвиток експортного потенціалу продовольчого сектора економіки, створення надійних продовольчих запасів, гарантування продовольчої безпеки країни.

Крім цього, в задачі АПК входить розвиток галузей нехарчової промисловості, яка базується на сільськогосподарській сировині.

агропромисловий україна територіальний потенціал

3. Розвиток агропромислової інтеграції. Історичний аспект

Органічний синтез (органічне поєднання) сільського господарства і промисловості в різній мірі проявляється на протязі всього розвитку суспільного виробництва:

- докапіталістичний період (слабка інтеграція, оскільки при низькому рівні розвитку виробничих сил промисловість була представлена різними промислами);

- капіталістичний устрій (перетворення землеробства в залежну від промисловості галузь, зростання технологічної взаємозалежності, поява цукроварень, заводів тощо);

- “соціалістичний” устрій (інтеграція втілюється адміністративними методами - заводи - комбінати, радгоспи - заводи і т. ін.). Але це не мало великих масштабів. У 30-і роки матеріально-технічне база була слабкою, енергетичне господарство перебувало на стадії зародження, були відсутні кадри для організації інтегрованого виробництва. Сільське господарство проходило складний і повний протиріч шлях колективізації, мало низький рівень концентрації і спеціалізації виробництва.

60-і роки. Ідея інтеграції підсилюється, оскільки укріплюється матеріально-технічна база, за рахунок укрупнення колгоспів підвищується концентрація виробництва. Виникають однотипні спеціалізовані підприємства і стійки ресурсні зони, що сприяє створенню галузевих промислових об'єднань (“консервпром”, “главпродвинпром”, “ефірмасло” і т. ін.). Особливістю цього періоду було те, що в жодному із створених агропромислових об'єднань не було досягнено органічного поєднання виробництва і переробки продукції, взаємовідносини між сільськогосподарськими і промисловими підрозділами не були досконалі, була відсутня система планування, економічного стимулювання. В більшості випадків використовувались старі форми і методи управління.

70-80-і роки. Утворення агропромислових об'єднань в ряді підкомплексів не позбавило їх від структурної незавершеності; виробничо-економічні зв'язки обмежувались договірною системою, яка виключає взаємний інтерес в кінцевих результатах.

4. Галузева, функціональна та територіальна структура АПК

Галузева структура АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Співвідношення 1-ї, 2-ї і 3-ї сфер і є галузевою структурою АПК.

Одна із форм галузевої структури АПК - агропромисловий цикл - поєднання взаємопов'язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Приклади:

- цукробуряковий підкомплекс (цикл);

- олієжировий підкомплекс (цикл);

- овочеконсервний підкомплекс (цикл);

- льонопереробний підкомплекс (цикл).

Сфери АПК рідко оформляються організаційно. Наприклад, перша сфера - виробництво засобів виробництва, - організаційно відноситься до різних відомств і міністерств, але її вважають складовою частиною АПК через існування об'єктивного взаємозв'язку та взаємозалежності з комплексом. Частіше спостерігається поєднання сільського господарства з харчовою промисловістю та тими галузями, що використовують сільськогосподарську продукцію як сировину. Таке сполучення при бажанні учасників може бути оформлено організаційно.

Функціональна структура - характеризує співвідношення окремих груп і ланок виробництв в АПК (тобто визначає частку того чи іншого підкомплексу у багатогалузевому виробництві).

Територіальна структура АПК - характеризує внутрішню організацію, розміщення на певній території виробництва сільськогосподарської сировини та її промислової перероби, а також форми їх територіального зосередження.

5. Горизонтальна та вертикальна інтеграція

Горизонтальна інтеграція - це внутрішньогалузеве кооперування однотипних підприємств і виробництв з метою поглиблення спеціалізації, збільшення і поліпшення якості продукції, підвищення ефективності продукції.

Наприклад, виробники пшениці створюють консорціум з метою більш вигідної реалізації продукції та придбання необхідної техніки без послуг посередників.

Вертикальна інтеграція - це створення специфічних міжгалузевих виробничих підприємств різних сфер АПК, що забезпечує технологічний процес від виробництва сировини до її переробки та реалізації кінцевого продукту.

При вертикальній інтеграції впроваджуються нові виробничі відносини щодо рівномірного розподілу прибутків і певною мірою ліквідується монополія переробних та збутових підприємств на право володіння кінцевою продукцією.

6. Регіональні АПК

Регіональні АПК - це поєднання на території певного регіону взаємопов'язаних підприємств, що беруть участь у виробництві, переробці і збуті сільськогосподарської продукції.

Особливості регіональних АПК:

- в них, як правило, повніше преставлені сільськогосподарська ланка і переробна промисловість порівняно із сферою виготовлення засобів виробництва;

- вони мають певну специфічність, на яку впливає їх територіальне розміщення.

Базові поняття

Агропромисловий комплекс Територіальна структура АПК

Галузева структура АПК Горизонтальна інтеграція

Функціональна структура Вертикальна інтеграція

Регіональні АПК

Тема 2. Природно-ресурсний потенціал України як передумова розміщення продуктивних сил. Вплив природних умов на формування АПК

План лекції

1. Природно-ресурсний потенціал України.

2. Вплив природних факторів на формування і розвиток АПК:

- рель'єфу;

- клімату;

- забезпеченості вологою;

- грунтового покриву.

3. Природно-економічні зони України.

4. Характеристика земельного фонду країну.

1. Природно-ресурсний потенціал України

В Україні ресурсний потенціал досить високий

Паливні ресурси:

- кам'яне вугілля (зосереджено в Донбасі - 98% і в Львівсько-Волинському басейні);

- буре вугілля (Донбас, Дніпропетровський басейн, Закарпаття і на Поліссі);

- нафта і природний газ (Прикарпаття, Дніпровсько-Донецький басейн, який включає і родовища Чернігівської, Сумської, Харківської і Полтавської областей; Причорномор'я, шельфи Азовського і Чорного морів); потреба України в нафті складає біля 40-50 млрд. т, а власний видобуток забезпечує біля 4 млрд. т.

- торф (в країні понад 2500 родовищ, зосереджених переважно в Поліссі);

- горючі сланці (великі родовища в Карпатах, Кіровоградській обл.);

- залізні руди (Криворізький, Кременчуцький, Керченський басейни);

- хромові руди (Кіровоградська обл.);

- марганцеві руди (Нікопольське та Інгулецьке родовища в Запоріжській обл., Бурштинське - в Івано-Франківській обл.);

- мінерали, що містять титан - в Житомирській, Київській, Черкаській областях;

- алюмінієві руди (боксити в Черкаській і Дніпропетровській обл., алуніти - в Закарпатті, нефеліни - в Приазов'ї);

- нікель - Побузьке родовище (Кіровоградська обл.) та Придніпровське родовище (Дніпропетровська обл.);

- ртуть - Донецька та Закарпатська області;

- золото - біля 300 рудовиявлень (з невисокою концентрацією елементу);

- калійні солі - Львівська та Івано-Франківська області;

- фосфорити - Придністров'я, Сумська, Харківська області, АР Крим;

- сірка - в Прикарпатті;

- ліс - Полісся, Карпати;

Рекреаційні ресурси (мін. води, лікувальні грязі, ропа лиманів, кліматологічні ресурси лісів, морів тощо) - ті чи інші, в тій чи іншій мірі є в кожному регіоні;

Родючі землі є в кожному регіоні (за даним видом ресурсів Україна займає провідне, унікальне місце в Європі) (схема).

Підсумок: Окремі види мінеральних ресурсів значно вичерпані; по вугіллю, залізу, сірці Україна займає провідне місце в Європі. Кожен регіон має певні види ресурсів в обсязі, який дозволяє забезпечувати комплексність розвитку господарства. Раціональне використання родючих земель може значно поліпшити стан економіки країни та добробут громадян.

Ресурсний потенціал значною мірою впливає на розміщення продуктивних сил. В місцях видобутку корисних копалин, їх промислової переробки зосереджуються великі людські розселення, а це в свою чергу впливає на розвиток АПК.

2. Вплив природних факторів на формування і розвиток АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Рель'єф. В умовах рівнини активніше використовується земельний фонд, вищий ККД сільськогосподарських машин, менші витрати на транспортування продукції та засобів виробництва.

В районах з підвищеним і складним рель'єфом, крім збільшення собівартості продукції спостерігається погіршення родючості грунтів в наслідок водної ерозії, що позначається на ефективності сільськогосподарського виробництва.

Клімат. Кожна сільськогосподарська культура потребує для свого розвитку за вегетаційний період певної кількості тепла і вологи. Особливості кліматичних умов при виробництві одного й того ж самого виду продукції землеробства позначається на урожайності продуктивності праці.

Температура. Період інтенсивної вегетації (кількість днів із середньою температурою +15?С) коливається від 80 днів у гірських районах Карпат до 150 днів на південному березі Криму. В зоні Лісостепу та Полісся період інтенсивної вегетації складає 95-125 днів. Продовженість інтенсивної вегетації впливає на розміщення сільськогосподарських культур (наприклад в зоні Полісся зерно кукурудзи може не встигнути визріти).

Волога. Для України характерна зональність у розподілі вологи, Полісся і західний Лісостеп є регіонами достатнього забезпечення вологою, Лівобережний Лісостеп та частина Правобережного Лісостепу відносяться до напівзволожених територій; степ (за винятком Причорномор'я та Північного Криму) - напівпосушлива територія; Причорноморський Степ та степовий Крим належать до посушливої зони.

На сільськогосподарське виробництво значно впливає ступінь континентальності клімату, від якого залежать річні та добові амплітуди температур, кількість та розподіл опадів за сезонами, наявність суховіїв тощо. Характерною особливістю клімату України є зростання його континентальності з північного заходу на південний схід (схема).

Грунти. Розвиток сільського господарства і його територіальні відміни значною мірою залежить від характеру грунтового покриву. Різні грунти мають неоднакову природну родючість і тим самим зумовлюють різну ефективність вирощування тих чи інших культур. Крім того, кожна сільськогосподарська культура має специфічні особливості росту і розвитку і може давати високі врожаї тільки на певних грунтах.

Для грунтового покриву України характерна зональність (а також вертикальна зональність в районах Карпат і Кримських гір) (схема).

Узагальнення інформації щодо рель'єфу, клімату, грунтового покриву та ресурсного потенціалу дає можливість виділити 6 природно-економічних зон із специфічними умовами розвитку АПК:

- Полісся;

- Лісостеп;

- Північний та Центральний Степ;

- передгірські та гірські райони Карпат;

- гірські райони Криму.

Ці території відрізняються між собою не тільки природними умовами, а й густотою населення, його виробничими навичками, розміщенням певних виробництв.

Полісся.

Зона розташована в північній та південно-західній частинах України. площа - 18%. До зони входять північні райони Сумської, Чернігівської, Київської, Житомирської, Хмельницької, Тернопільської, Львівської областей, а також Рівненська і Волинська області. Характерна особливість зони - відносно невелика розораність земель і висока питома вага лісів, боліт, лук і пасовищ.

Лісостеп.

Загальна площа 35%. До складу зони входять Тернопільська, Хмельницька (за винятком північних районів), Вінницька Черкаська і Полтавська області, а також південні райони Львівської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, північні райони Харківщини та майже вся Чернівецька область.

Зона більш сприятлива для вирощування багатьох сільськогосподарських культур, ніж Полісся, характеризується високим ступенем розораності.

Північний і Центральний Степ.

Загальна земельна площа - біля 26%. До її складу входять: Південні райони Харківщини, Луганська, Донецька, Дніпропетровська області, північні райони Запорізької, Херсонської, Миколаївської та середня частина Одеської області.

Зона характеризується значно меншою густотою сільського населення в порівнянні з Поліссям та Лісостепом.

Південний Степ.

Площа - біля 10%. До складу зони входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, частина Запорізької області та степові райони Криму. Зона характеризується частими пасухами, суховіями, засоленістю грунтів.

Передгірськи і гірські райони Криму.

Для зони характерне сухе і жарке літо. Опади (до 1000 мм) переважають в осінньозимовий період.

Виділити передгірські і гірські райони Карпат.

Зона займає біля 6% площі України. Розміщена на південному заході країни. Характеризується різноманітністю грунтово-кліматичних умов, обумовлених складним рель'єфом. Це дозволяє вирощувати широкий набір культур.

Тема 3. Економічні умови розвитку АПК

План лекції

1. Загальна характеристика економічних факторів розвитку АПК.

2. Рівень економічного розвитку і науково-технічний прогрес. Вплив на розвиток АПК.

3. Народногосподарські потреби в продукції АПК, як фактор впливу на його розвиток.

4. Особливості урбанізації і формування систем розселення. Вплив на АПК.

5. Забезпеченість трудовими ресурсами.

6. Вплив транспортних умов на розвиток АПК.

1. Загальна характеристика економічних факторів розвитку АПК.

Економічні умови розвитку АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Деякі з приведених на схемі факторів впливають на формування АПК всіх типів (напр., рівень економічного розвитку, забезпеченість трудовими ресурсами), інші ж - тільки на формування певного їх типу (напр., великі системи розселення зумовлюють специфіку приміських АПК).

2. Рівень економічного розвитку і науково-технічний прогрес. Вплив на розвиток АПК

Промисловість постачає сільському господарству засоби виробництва і водночас є споживачем його продукції. Відповідно до розміщення промисловості формуються і центри попиту на продукцію сільського господарства (для харчування, або для переробки).

Для розвитку АПК особливе значення мають сільськогосподарське машинобудування, тракторобудування, виробництво устаткування для харчової та деяких видів легкої промисловості.

Від рівня розвитку науки і техніки, впровадження їхніх досягнень у виробництво залежить рівень економічного розвитку регіонів і країни в цілому. З розвитком НТП створюються нові виробництва і цілі галузі, з'являються нові засоби виробництва і предмети праці.

Комплексоутворюючий вплив НТП позначається у всіх трьох сферах АПК, зокрема на створенні засобів виробництва для сільського господарства, на способах ведення сільського господарства, транспортуванні продукції, зберіганні і переробці сільськогосподарської продукції. Особливо це позначається на формуванні і розвитку спеціалізованих АПК.

На сьогодні, завдяки НТП в господарствах виробництво майже повністю механізовано: (оранка - 100%; вирощування зернових, збирання зерна - 100%; сінокосіння - 94%; стогування сіна - 65%; збирання цукрових буряків 84%; збирання картоплі - 92%; навантаження буряків - 90%; картоплі - 67%).

Значні кроки НТП у рослинництві (сорти соняшнику з високим вмістом жирів; сорти пшениці, що не полягають, з високим вмістом клейковини; сорти гороху, що не осипаються, трансгенні рослини), тваринництві (племінна справа), технологіях вирощування сільськогосподарських культур.

3. Народногосподарські потреби в продукції АПК

Це один з найважливіших факторів, від якого залежить структура АПК країни і спеціалізація його регіональних комплексів.

Потреби можна розділити на дві групи:

а) загальнодержавні;

б) регіональні (які в свою чергу складаються з місцевих).

Місцеві потреби в продукції АПК найбільші в районах великих систем розселення, де структура і спеціалізація АПК підпорядковується потребам населення великих міст і промислових районів.

Особливо великий вплив на формування АПК мають загальнодержавні потреби. В територіальній структурі державного АПК здебільшого це проявляється у формуванні спеціалізованих районів загальнодержавного значення.

4. Особливості урбанізації і формування систем розселення. Вплив на АПК

Від величини міста залежить формування приміського АПК. Найбільші міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо середніх міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу, або формуються невеликі територіальні АПК. Для малих міст досить мати елементарні АПК різної спеціалізації (напр., овочеві чи молочно-м'ясного напрямку), переробні підприємства яких розміщені в цих містах і їх продукція споживається на місці.

Як правило, приміські АПК є функціональною ланкою народногосподарського комплексу цих міст і не беруть участі у загально-державному територіальному поділі праці.

5. Забезпеченість трудовими ресурсами

Трудові ресурси відігравали і відіграють важливу роль у розвитку і спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Так, вони сприяли поширенню в Україні таких трудомістких культур, як цукрові буряки, льон. В густозаселеній лісостеповій частині країни сформувалась найбільша в світі зона цукробурякового виробництва.

Отже, ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на структуру АПК. У районах, краще забезпечених трудовими ресурсами, розвиваються спеціалізовані АПК, що грунтуються на виробництві трудомісткої продукції.

6. Транспортні умови є важливим фактором формування АПК і при цьому його частиною (!).

Транспорт є зв'язуючою ланкою між основними складовими АПК.

У деяких спеціалізованих АПК транспорт повинен діяти особливо чітко, оскільки розрив у часі між заготівлею сировини та її промисловою переробкою має бути мінімальним. Це стосується, наприклад ефіроолійного, молочнопромислового та плодоовочепромислового підкомплексів.

В цілому Україна має досить густу мережу доріг з твердим покриттям та залізниць.

Крім доріг слід сказати про автотранспорт, оскільки успішне перевезення вантажів залежить від наявності спеціалізованих транспортних засобів (рефрижираторів, автоцистерн, автопоїздів для перевезення худоби, спецмашин для овочів, хліба тощо).

Базові поняття

Економічні фактори впливу на розвиток АПК

Рівень економічного розвитку

Науково-технічний прогрес

Урбанізація та системи розселення

Забезпеченість трудовими ресурсами

Транспортні умови.

Тема 4. Сільськогосподарська ланка АПК. Стан сільського господарства

План лекції

1. Потенціал сільськогосподарського виробництва.

2. Спеціалізація у сільському господарстві.

3. Сучасний стан сільського господарства.

4. Сільське господарство Чернігівщини.

1. Потенціал сільськогосподарського виробництва

Україна - одна з великих аграрних країн на Європейському континенті. Нашій державі належить 19,4% сільськогосподарських угідь від їх загальної площі в Європі (27,3% ріллі). Розмір сільськогосподарських угідь в розрахунку на 100 чоловік населення перевищує середньоєвропейський показник у 1,9 рази, а відповідний показник Франції, Німеччини, Польщі - у 1,6 рази, 3,8 рази і 1,7 рази відповідно.

На початок 90-х років Україна виробляла 13% зерна, 21% - цукрових буряків і картоплі, близько 24% соняшнику, 6,6% - м'яса в забійній вазі і 11,5% молока від загальних обсягів виробництва в Європі.

Виробництво зерна на душу населення в Україні на 28% перевищувало середній показник по Європі, цукрових буряків і картоплі - у 2 рази, соняшнику - в 2,4 рази, молока - більше на 12% і лише м'яса - менше на 36%, ніж у середньому по країнах Європи.

Зважаючи на те, що урожайність сільськогосподарських культур в принципі можна збільшити у 2-3 рази, виробництво молока і м'яса можна також нарощувати відповідно до потенційної кормової бази, можна вважати, що вищезазначені обсяги сільськогосподарської сировини цілком реально можна збільшити в декілька разів.

Отже потенційно (при досягненні належної продуктивності) є можливість не тільки забезпечити населення України продуктами харчування, але й по окремих видах продукції (цукор, олія, зерно, картопля) зформувати значні її обсяги для експорту.

2. Спеціалізація у сільському господарстві

Сільське господарство складається з двох основних галузей - рослинництва і тваринництва. В рослинництві слід виділити такі основні грунти культур:

- зернові;

- зернобобові;

- технічні;

- кормові;

- овочебаштанні;

- плодовоягідні.

Зернові культури - озима пшениця (основна зернова культура, займає 1/3 всіх посівних площ, зайнятих зерновими), озиме жито, ячмінь (яровий та озимий), овес, гречка, просо, кукурудза. Продукція використовується в хлібопекарській, макаронній, кондитерській промисловостях та є основою фуражу для тваринництва.

Зернобобові культури - горох, люпин, вика, соя (характеризуються підвищеним вмістом білку, використовуються для харчування людини і (в основному) в кормових раціонах худоби.

Технічні культури - картопля (використовується для харчування населення, відгодівлі худоби, як сировина в крохмале-паточній та спиртовій промисловості), цукрові буряки (основна культура для виробництва цукру; в тваринництві використовують відходи переробки), соняшник (основна культура для виробництва олії, в тваринництві використовують відходи переробки), льон, коноплі (основні культури для одержання волокна для легкої промисловості), ріпак (олійна культура, продукція якої використовується в харчовій промисловості та для виготовлення мастил і навіть дизельного палива), хміль тощо.

Кормові культури - злакові та бобові однорічні та багаторічні трави, кормові буряки, ряд хрестоцвітних однорічних культур.

Овочебаштанні культури - томати, огірки, капуста, морква, перець, диня, кавун, цибуля тощо (використовується безпосередньо для харчування населення та для переробної промисловості).

Плодовоягідні культури - яблуня, груша, виноград, кісточкові і ін. (використовуються як безпосередньо для харчування, так і для переробки).

Тваринництво в Україні - це великий комплекс взаємопов'язаних підгалузей, які виробляють висококалорійні незамінні продукти харчування (молоко, м'ясо, яйця) та цінну сировину (вовна, шкури, хутро) для переробної промисловості.

Тваринництво істотно впливає на розвиток рослинництва, підвищує ефективність землеробства, забезпечуючи його органічними добривами.

Розвиток тваринництва є однією з вирішальних умов підвищення матеріального рівня життя народу.

Тваринництво включає ряд підгалузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво і ряд більш вузьких підгалузей, наприклад кролівництво.

3. Сучасний стан сільського господарства

Економічна криза в країні не обминула і сільське господарство. Аграрне виробництво на сьогодні з прибуткового перетворилося в більшості галузей у збиткове, мінусова рентабельність свідчить про його складні часи. Ситуація, що склалась у сільському господарстві, не забезпечує не тільки розширеного відтворення, але й простого. До такого стану сільське господарство спонукало декілька причин. Серед них дві основних:

а) не могло статися так, щоб сільське господарство розвивалося б успішно в умовах глобального занепаду економіки;

б) до 2000 р. аграрної реформи, про яку постійно говорили, практично не було.

Реформи як такої не було через:

- незадовільне фінансово-економічне забезпечення (диспаритет цін, відсутність кредитів, недоліки податкової системи);

- складну соціально-демографічну ситуацію на селі;

- невизначення реального власника майна і землі;

- організаційні (суб'єктивно-чиновницькі) фактори.

4. Сільське господарство Чернігівщини

Чернігівська область займає великі площі сільськогосподарських угідь (друге місце в Україні після Одеської області) в недалекому минулому частка виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції до загальнодержавного складала:

зерна - 3,9%;

буряків - 2,8%;

картоплі - 9,7;

льону - 28,1;

м'яса - 4,7%;

молока - 5,1%.

В останні роки стан сільського господарства, як і в цілому в державі, значно погіршився.

Основні причини спаду виробництва сільськогосподарської продукції в області носять як загальнодержавний , так і регіональний характер. Це:

- відсутність паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, подальше викривлення цінової політики не на користь села;

- дефіцит нафтопродуктів і різке зростання їх вартості;

- відсутність кредитів;

- несвоєчасність розрахунків держави з сільськогосподарським виробником за вирощену (вироблену) продукцію;

- велика інфляція при сезонному виробництві;

- невміння (чи небажання) керівників і всіх працюючих господарювати в нових умовах;

- відсутність необхідної кількості працюючих на селі;

- структура посівів поліських районів, де найбільш поширеними були такі “непрестижні” сьогодні картопля і льон;

- нереалізована потреба у внесенні органічних і мінеральних добрив у низькородючі польські грунти;

- наслідки чорнобильської катастрофи.

Найбільш різкі зміни відбулися у виробництві картоплі, овочів та льону-довгунцю. Виробництво картоплі зменшилося в 2,5 рази. Це викликано, перш за все, скороченням попиту на картоплю безпосередньо в регіоні (зниження купівельної спроможності населення з одночасним одержанням земельних ділянок всіма бажаючими).

По-друге, південні області - традиційні споживачі чернігівської картоплі, зменшили об'єми заготівлі картоплі через збільшення транспортних витрат.

По-третє, в умовах енергетичної кризи господарствам стає невигідним займатись енергозатратними культурами (так, затрати на виробництво картоплі у 7,7 рази вищі за витрати на зернові, а рентабельність виробництва у 7 разів нижча).

Майже в такому стані льонарство. Крім того, що вирощування льону є надзвичайно енергозатратним, основними льонарськими районами є поліські райони, де є значні проблеми з трудовими ресурсами. До причин падіння льоновиробництва слід віднести також і наступні:

- товаровиробник не має можливості маневрувати зі збутом продукції (як це є з іншими видами сільськогосподарської продукції);

- місцеві льонозаводи не доводять продукцію до готового виробу, а посталяють її в інші регіони, що обмежує системи розрахунків.

Слід підкреслити, що льонопродукція має загальнодержавне значення, а тому повинна бути і відповідна державна політика, яка б мала певну систему матеріальних заохочень.

У важкому стані сьогодні грунти Чернігівського Полісся, які потребують в середньому біля 11 т органіки на гектар площі (щоб баланс гумусу був бездефіцитним). Внесення такої кількості гною є цілком реальним при відновленні поголів'я ВРХ. (Але скотарський напрямок господарювання на сьогодні є збитковим).

Нові економічні умови негативно вплинули на стан такої підгалузі, як свинарство. Поголів'я свиней скоротилося до рівня 1955 р. Але відновити галузь можна досить швидко, враховуючи скоростиглість тварин.

Вищеприведені матеріали свідчать про необхідність якнайшвидшого проведення ефективної аграрної реформи.

Базові поняття

Сільськогосподарське виробництво

Рослинництво

Тваринництво

Спеціалізація в сільському господарстві

Тема 5. Аграрні перетворення в Україні на сучасному етапі

План лекції

1. Необхідність проведення реформ.

2. Основні складові

3. Стан реформ на сьогодні

4. Регіональні особливості реформи.

5. Реформування соціальної інфраструктури села.

1. Необхідність проведення реформ пояснюється зміною суспільного устрою в країні

Існування сільського господарства в умовах усуспільнення землі та інших засобів виробництва безперспективне. Економічний механізм АПК “соціалістичного” типу базується хибних основах.

2. Основні складові аграрної реформи

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Перехід від загальнодержавної до приватної власності проводиться в чотирьох напрямках:

- паювання майна (проведено не тільки визначення частки вартості майна окремої особи, а й оформлено відповідний сертифікат на володіння майном, що дає право власнику розпоряджатись ним на власний розсуд; визначено частку майна, яка не підлягає розподілу, а також ту її частину, яку потрібно передати на баланс місцевим органам самоврядування);

- паювання землі (земля розпайована, оформлено сертифікати на володіння землею, які є надійною правовою базою володіння, користування і розпорядження; особливістю при паюванні землі є те, що у багатьох селах не визначені конкретні ділянки, а також тимчасове обмеження на продажу);

- приватизація переробних і сервісних підприємств АПК (проведена з певними перекосами, оскільки сільськогосподарські виробники у більшості випадків не володіють власністю цих підприємств, а вони є найбільш зацікавленою в роботі підприємств групою).

Впровадження нових форм господарювання.

Головне - створення таких форм, як були б життєдіяльні у ринковому середовищі і були б найдоцільніші в конкретних умовах господарювання.

Це можуть бути товариства: приватні, акціонерні (закриті, відкриті), з обмеженою чи додатковою відповідальністю, приватно-орендні і т.ін.

Перебудова відносин у виробництві:

Вони повинні базуватись на основі власності на землю, майно і працю (донедавна вони будувались на основі штатного розкладу, нормах виробітку і т.ін.).

Основне призначення перебудови - поєднання праці з власністю і, через це, - створення ефективного мотиву праці.

Створення ринкового середовища, в якому б ефективно функціонувала б кожна з форм господарювання. Це:

- інтеграція виробництва, переробки і збуту готової продукції в партнерську кооперацію (асоціації, консорціуми, концерни і т.д.) з метою розширення виробництва одержання більших прибутків; існування цих об'єднань можливе лише за умови справедливого розподілу прибутків та витрат між виробником сировини, її переробником, торговельними і фінансовими учасниками об'єднання;

- організація ефективної фінансової діяльності створених господарських структур ринкового типу (на рівні господарств повинні бути розробленими бізнес-плани та проводитись економічно-планова робота; на рівні держави повинно бути відпрацьовано: система пільгового кредитування сільськогосподарського виробництва, створення земельного банку, законодавче створення сприятливих умов для інвестування агропромислового виробництва, удосконалення податкової системи (вона повинна стати стимулюючою); тобто, треба переорієнтувати фінансові потоки у бік виробничих секторів АПК, від яких залежить фінансово-економічний добробут нації.

3. Стан реформ на сьогодні

- земля і майно колгоспів і радгоспів передана селянам;

- створена правові і організаційні умови для функціонування усіх форм власності і господарювання;

- сільськогосподарські виробники одержали свободу у визначенні структури виробництва, реалізації виробленої продукції та придбанні матеріальних ресурсів, розподілу доходів і ін.;

- приватизовано більшість переробних підприємств та організацій торгівлі і послуг.

Разом з тим, не вирішено ряд питань, серед яких найважливіши - реформування соціальної інфраструктури села, створення грошово-кредитної системи, яка б змогла утримувати кошти у виробничих сферах АПК, реформування податкової системи.

4. Регіональні особливості реформи

Не дивлячись на те, що вищерозглянуті складові аграрної реформи єдині для всіх регіонів України, загальнодержавна стратегія реформування опирається на тактику регіонів.

При цьому повинні враховуватись:

- політичні моменти та менталітет населення (напр., форми господарювання в західній Україні будуть відрізнятись від форм, запроваджених на Слобожанщині - в одних районах люди тяготіють до індивідуальних форм, а в інших - до колективних);

- економічно і природно сформована спеціалізація регіону (які б форми господарювання не були запроваджені, для держави вкрай необхідно зберегти спеціалізацію виробництва сільськогосподарської продукції по регіонах); (Аграрна реформа повинна привести не до зміни історично-, економічно- і природньо обумовленої спеціалізації, а навпаки - до розвитку такої спеціалізації і підвищення її потенціалу!).

- необхідність збереження індустріального потенціалу сільськогосподарських підприємств (напр., на базі таких специфічних господарств, як птахофабрики з відносно сильною матеріально-технічною базою, недоцільно масове формування індивідуальних господарств - це приведе до розвалу господарства, оскільки будуть зруйновані основні фонди; тому в таких господарствах доцільно створювати колективні форми господарювання, що зберегли технологічну цілісність підприємства і його спеціалізацію);

- підтримка на регіональному рівні малих і середніх виробництв (купівельно-збутових, виготовлення малогабаритної техніки і т.п., які вкрай необхідні в перехідний період).

5. Реформування соціальної інфраструктури села

Соціальна інфраструктура села - це мережа підприємств, установ, закладів, а також окремих служб (з їх матеріальною базою, працівниками, господарськими та іншими зв'язками), що забезпечують задоволення життєвих потреб сільського населення.

Стан соціальної інфраструктури села складний. Вона руйнується і скорочується, внаслідок чого в більшості сіл люди не можуть задовольнити найневідкладніші життєві проблеми. Утримання соціальної інфраструктури на селі принципово відрізняється від міського варіанту - соціальна сфера села практично повністю утримується місцевими господарствами. Оскільки ж господарства є збитковими, кошти на соціальну сферу майже не виділяються,.

На селі залишилось (проти 1990 р.) 25% підприємств побутового обслуговування, 60% магазинів, 75% - дитячих садків. Половина сіл не має мінімального набору найнеобхіднішого (магазину, школи, лікарні, клубу).

Все це відбувається на фоні низького рівня транспортного сполучення, що робить неможливим доступ селян до життєво необхідних послуг.

Надзвичайно низький рівень благоустрою сіл (природний газ, шляхи з твердим покриттям і т.п.).

До такого стану соціальної інфраструктури привели:

- фінансове банкрутство сільськогосподарських підприємств;

- мізерність бюджетного фінансування;

- купівельна неспроможність селян;

- відмова держави від підтримки.

Демографічна, соціальна, морально-психологічна ситуація в українському селі потребує невідкладного здійснення заходів соціально-економічного плану.

Ці заходи є невід'ємною частиною аграрної реформи.

Якими повинні бути ці заходи?

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

1. Розробка і відпрацювання механізму реформування соціальної інфраструктури. Для успішного функціонування соцінфраструктури необхідно, щоб її об'єкти були приватизовані. На сьогодні вони не приватизовані; не відпрацьовано також і механізм приватизації. Процес приватизації стримується через:

- відсутність коштів у селян для їх купівлі чи оренди;

- несприятливе оподаткування об'єктів соціальної інфраструктури;

- перехід значної частини боргів при реформуванні КСП на об'єкти соціальної сфери і включення їх у пайовий фонд;

- існування кадрових, санітарних та інших норм і нормативів, які розраховані на “великі форми” підприємств соціальної сфери;

- інші.

Отже, для реформування соціальної сфери на селі потрібно ліквідувати ці несприятливі фактори, а саме:

- зменшити, або відмінити оподаткування, (як при передаванні, так і при їх роботі);

- визначити шляхи ліквідації чи відстрочки заборгованості об'єктів;

- відпрацювати порядок передавання чи продажу об'єктів різним господарським структурам.

2. Розробка моделей функціонування об'єктів соціальної сфери села і порядку їх утримання після відокремлення від КСП.

- головне питання: кому приватизувати? (державні, комунальні, приватні, кооперативні, громадські, благодійні, комерційні структури?);

- умови передачі (викуплення об'єктів, оренда, оренда з подальшим викупом, участь через інвестиції);

- розробка заходів, направлених на одержання додаткового фінансування.

3. Вирішення проблеми подолання заборгованості об'єктів соціальної сфери села.

- реструктуризація боргів;

- при оцінці вартості об'єктів враховувати економічну придатність і доцільність подальшої експлуатації об'єктів.

4. Опрацювання механізму заохочення юридичних та фізичних осіб, які забезпечують функціонування об'єктів соціальної сфери села.

- зменшення податкового тиску (спеціальне оподаткування), ліквідація податків на певний період;

- відміна реєстраційного збору, тощо.

5. Вдосконалення законодавчих актів, що стримують формування соціальної інфраструктури села.

6. Організація методично-інформаційного забезпечення реформування. На місцях при реформуванні часто робляться помилки через незнання законів, положень і т.п. Тому, необхідно проводити в регіонах семінари, заняття, навчання по цьому питанню. Необхідно також розробити методичні і практичні рекомендації з цих питань.

Звичайно ж, реформу соціальної інфраструктури села потрібно проводити одночасно з аграрною реформою в цілому, щоб запрацювали економічні важелі господарювання, щоб зросли доходи селян. А це, в свою чергу, забезпечить достатню суму податків у місцеві бюджети.

І звичайно, в реформі соціальної інфраструктури села держава повинна зіграти роль не тільки організатора. Вона повинна допомогти реформі. На рівні держави повинні бути відпрацьовані нормативи забезпечення сільського населення в соціальному відношенні. Причому, тут повинен бути регіональний підхід, який врахує:

- характер розселення і специфіку проживання людей у селах (напр., в районах, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, повинні бути збудовані лікарні за державний кошт і т.п.);

- необхідність створення рівних можливостей розвитку соціальної інфраструктури села (вони повинні бути вищими за міські і диференціюватись по регіонах).

Держава повинна також, згідно з Конституцією, забезпечити громадян, які проживають у селі, їх законні права на житло, охорону здоров'я, екологічну безпеку, освіту, участь в культурному житті тощо.

Базові поняття

Аграрна реформа Ринкове середовище

Приватизація власності Соціальна інфраструктура села

Нові форми господарювання Демографічна ситуація на селі

Нові відносини у виробництві Об'єкти соціальної інфраструктури

Тема 6. Переробні галузі в системі АПК

План лекції

1. Загальна характеристика переробних галузей.

2. Ступінь інтеграції переробних галузей з сільськогосподарською ланкою виробництва.

3. Специфіка територіального розміщення переробної промисловості.

4. Характеристика переробної промисловості Чернігівської області.

5. Сучасні проблеми переробної промисловості в Україні. Реформи в переробній промисловості.

1. Загальна характеристика переробних галузей

Виробництво сільськогосподарської продукції повинно бути закріплене потужною, ефективно діючою промисловістю.

Переробна промисловість України багатогалузева (схема).

Сучасний АПК України має близько 9000 підприємств та виробництв харчової та інших галузей по переробці сільськогосподарської сировини.

Цукрова промисловість - 189 цукрових заводів, 5 - цукрорафінадних.

Борошномельно-круп'яна промисловість - галузь зорієнтована як на сировину, так і на споживача. Найбільші центри в Київі, Харкові, Одесі, Миколаєві, Запоріжжі, Львові, Тернополі. Елеватори високої потужності зосереджені у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кременчуці, Феодосії, Керчі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Крохмале-паточна промисловість - основне розміщення в Житомирській, Чернігівській та Дніпропетровській областях.

М'ясо-переробна промисловість. М'ясокомбінати, як правило, розміщені у великих містах та районних центрах. Найбільші - у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах, Прилуках.

Молокопереробна промисловість - (включає також маслопереробну, сироварну та молококонсервну). В Україні є понад 500 підприємств, в тому числі 10-по виготовленню консервів.

Оліє-жирова промисловість - це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону для виготовлення олії, маргарину, мила, оліфи тощо. Підприємства розміщені поблизу сировинних зон.

Плодоовочеконсервна промисловість - зосереджена біля сировинних районів. Найбільші центри промисловості - в Одесі, Сімферополі, Херсоні, Ізмаїлі, Черкасах, Ніжині, Кам'янець-Подільську.

Виноробна промисловість. Первинне виноробство розміщене у сировинних районах, а вторинне (та розлив) - як на сировинних місцях, так і в місцях споживання. Найбільші виробники вин - в Одеській обл., Криму, Херсонській, Миколаївській, Закарпатській обл.

Ефіро-олійна промисловість - зосереджена переважно в Криму.

Пиво-безалкогольна промисловість - майже 300 заводів, що виготовляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні води.

Спиртова (та лікеро-горілчана) промисловість - понад 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості (зосереджено переважно у великих містах); багато спиртових заводів в межах сировинних районів.

Тютюново-ферментаційна промисловість. Складається з 11 тютюнових фабрик, 7 ферментаційних заводів, 1 заводу ацетатних фільтрів.

2. Ступінь інтеграції переробних галузей з сільсько-господарською ланкою виробництва

Тісно інтегровані переробні галузі - ті, що переробляють малотранспортабельну сировину (виноробна, плодоовочепереробна, ефіро-олійна, тютюново-ферментаційна).

Галузі, що розвиваються в місцях споживання продукції. Хлібопекарська, пивоварна, кондитерська, тощо. Вони не визначають спеціалізацію АПК (лише доповнюють її) і не беруть участі в територіальному поділі праці.

Галузі переробної промисловості, що беруть участь в територіальному поділі праці і разом із сировинною базою створюють промислові райони: цукрова, оліє-жирова, виноградно-виноробна, ефіро-олійна, тютюново-ферментаційна.

3. Специфіка територіального розміщення переробної промисловості

Отже, на розміщення переробної промисловості мають вплив:

- розміщення сировинної бази;

- розселення населення (напр., в Донецькій і Луганські областях, внаслідок високої густоти населення, добре розвиненими є овочепереробна та молокопереробна галузі), тобто економічний фактор.

Розміщення переробної промисловості по природно-економічних зонах:

Полісся.

а) сконцетровані всі переробні заводи льону;

б) крохмало-паточна промисловість (половина виробництва крохмалю) - базуєтьсяна переробці картоплі;

в) спиртова промисловість (базується на переробці картоплі і зерна);

г) м'ясопереробна промисловість;

д) молокопереробна промисловість;

е) пивоварна;

є) хлібопекарська;

ж) комбікормова.

Слабким є виробництво консервів із м'яса, та вторинна обробка луб'яних культур.

Лісостеп.

а) цукрова (обумовлена наявністю сировини та історичним факторам), - 70% виробництва цукру;

б) крохмало-паточна (базується на переробці зерна);

в) спиртова (базується на переробці зерна);

г) комбікормова;

д) кондитерська;

е) м'ясопереробна;

є) молокоперербна;

ж) овочеконсервна (30% усіх видів консервів);

з) олієжирова (24% рослинної олії від загальнодержавних об'ємів);

і) пивоварна.

Степ.

а) круп'яна;

б) хлібопекарська;

в) олієжирова (75% виробництва олії);

г) овоче-консервна (54% виробництва консервів);

д) м'ясопереробна;

е) молокопереробна.

Крим.

а) виноробна;

б) плодоовочеконсервна;

в) ефіро-олійна;

г) м'ясопереробна;

д) молокопереробна.

Регіон Карпат (в т.ч. Прикарпаття та Закарпаття).

а) цукрова;

б) м'ясоперербна;

в) молокопереробна;

г) виноробна.

4. Характеристика переробної промисловості Чернігівської області

Чернігівська область представлена багатьма галузями переробної промисловості:

- льонопереробна (10 комбінатів - Городнянський, Киселівський, Куликівський, Козелецький, Ріпкинський, Сядринський, Іванівський, Коропський, Н.-Сіверський);

- крохмале-паточна ( 4 заводи - Нехаївський Коропського р-ну, Пелюхівський Ічнянського р-ну, Петрівський Щорського р-ну, Семенівський);

- спиртова (5 заводів - Тупичівський, Чемерський, Корюківський, Криський в Коропському р-ні, Ічнянський, Холминський, Ново-Боровицький);

- м'ясопереробна (великі комбнати - Бахмацький, Ніжинський, Н.-Сіверський, Прилуцький, Чернігівський, “Ритм” (в м. Чернігові), Прилуцький завод “Білкозин”), крім того в кожному райцентрі є невеликі переробні підприємства, а також сітка переробних цехів у господарствах;

молокопереробна - представлена, в основному 18 підприємствами, що входять до складу ВАТ “Чернігівмолпром; крім того існують самостійні підприємства по переробці молока: ВАТ “Бобровицький молокозавод”, ВАТ “Ічнянський завод сухого молока”, ВАТ “Ніжинський міськмолокозавод”, ВАТ “Прилуцький маслоробний завод”, ВАТ “Чернігівський міськмолокозавод”, ЗАТ “Бахмачконсервмолоко”, державний м'ясомолочний комплекс “Сіверський” (с. Чайкіно);

- борошномельна (23 комбінати);

- хлібопекарська (в т.ч. макаронна фабрика в м. Чернігові);

- комбікормова;

- підприємства по виготовленню різних видів продтоварів (оцету, майонезу, мінеральної води, хлібобулочних виробів, м'ясних консервів, переробки птиці, переробки риби, виготовленню лікеро-горілчаних виробів, тощо):

Прилуцький завод продтоварів;

Ніжинський завод продтоварів;

Бахмацький завод продтоварів;

Бобровицький завод продтоварів;

Борзнянський завод продтоварів;

Городнянський завод продтоварів;

Ічнянський завод продтоварів;

Козелецький завод продтоварів;

Корюківський завод продтоварів;

Н.-Сіверський завод продтоварів;

Менський завод продтоварів;

Сосницький завод продтоварів;

Щорський завод продтоварів;

Срібнянський завод продтоварів.

ВАТ “Ясен”.

Крім того є переробні підприємства облспоживспілки, ВАТ “Пивкомбінат “Десна”, овочесушильні комбінати в Чернігові і Бахмачі, ВАТ “Чернігіввовна”.

В області є 5 цукрових заводів, тютюнова фабрика в м. Прилуки.

5. Сучасні проблеми переробної промисловості в Україні

Реформи в переробній промисловості. Проблеми в переробній промисловості:

а) велика зношеність обладнання (в окремих галузях досягає 90%);

б) не досить вдале розміщення окремих підприємств з точки зору забезпечення сировиною;

в) проблеми пов'язані зі зміною власності (переробні підприємства, на жаль не стали тим центром інтеграції, навколо якого формується агропромислова система); як і раніше ігноруються інтереси постачальників сировини, оскільки роздержавлення пройшло без залучення широкого кола учасників і , насамперед, сільськогосподарських виробників).

Для подолання окремих проблем в переробних галузях потрібні інвестиції і залучення більш широкого кола акціонерів, переважно з числа сільськогосподарських виробників (для створення ефективного єдиного технологічного процесу).

Базові поняття

Переробна промисловість

Харчова промисловість

Легка промисловість

Інтеграція переробників сировинною ланкою.

Тема 7. Забезпечуючі галузі в АПК

План лекції

1. Класифікація забезпечуючих галузей.

2. Характеристика забезпечуючих галузей.

3. Реформування агросервісних підприємств.

1. Класифікація забезпечуючих галузей

Забезпечуючі галузі входять до першої сфери АПК - виробництва засобів виробництва (схема).

На сьогодні забезпечуючі галузі мають різний стан і розвиток. В тяжкому стані знаходяться підприємства, що виробляють сільськогосподарську техніку, а також ті, хто займається капітальним будівництвом, меліорацією. На грані зникнення мікробіологічна промисловість.

Добре почуваються служби постачання паливно-мастильних матеріалів. Відносно добре функціонують підприємства по виробництву мінеральних добрив та засобів захисту рослин від хвороб та шкідників.

Сучасне сільське господарство тимчасово не будує, не вносить добрив, не бореться з бур'янами, не вносить торф у пісчані грунти, не висіває елітне насіння, не годує худобу висококалорійними кормами з вітамінними і амінокислотними добавками, не проводить осушення чи полив земель.

Схема

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

2. Характеристика забезпечуючих галузей. Коротка характеристика окремих блоків

Енергетичне забезпечення. В енергетичному відношенні Україна

в значній мірі залежить від імпортних енергоносіїв. Тому вирішення енергетичного питання повинно проходити на макрорівні (державному) і мікрорівні (безпосередньо у виробництві). На державному рівні повинна бути реалізованою програма забезпечення альтернативною енергією та паливом, здійснена реконструкція заводів з метою поглиблення переробки нафти, побудовані нові нафтотермінали. На мікрорівні потрібно вирішити такі питання, як оптимізація розміщення культур у сівозміні з метою скорочення транспортних витрат (розміщення енерговитратнихкультур поблизу господарства), а також впровадження ресурсо-та енергозберігаючих технологій у рослинництві та тваринництві.