Агропромисловий комплекс України

Технічне забезпечення. На початок 90-х років в аграрному виробництві працювало 455000 тракторів і щорічно постачалось 50000 одиниць. На сьогодні на селі залишилось близько 360000, з яких 211000 повністю вичерпали свій ресурс, а знос інших доходить до 75%. Якщо списати зношені на 100% трактори, то залишиться 155000. А якщо врахувати, що вони зношені на 75%, то практично повноцінних тракторів залишиться 38000.

Якщо застосувати цю методику до зернозбиральних комбайнів, то прийдемо до висновку, що із 107000 одиниць техніки залишилось 20000.

Стан техніки значною мірою визначає стан сучасного господарювання в аграрному секторі економіки.

Який вихід?

Відновлення технічної бази!

Пропонується два варіанти відновлення:

а) термінове придбання імпортної сучасної техніки. Але при використанні комплексу вітчизняних машин, наприклад, для виробництва цукрових буряків собівартість 1 тони цукру становить ~ $273, зарубіжних машин ~ $350. При виробництві озимої пшениці - відповідно, $106 і $151. Тобто, товаровиробник втрачає $77 на 1т цукру та $45 - зерна. Це означає, що при забезпеченні сільгоспвиробників імпортною технікою цим вносяться приховані інвестиці в економіку інших країн щонайменше 1,08 млрд. доларів по пшениці і понад 0,485 млрд. - по цукру, що разом становить 1,56 млрд. доларів (за рахунок аграрного сектору та країни в цілому). Крім того, це загроза вітчизняному товаровиробникові.

б) випуск вітчизняної техніки. Але виготовляти техніку старих зразків не має сенсу, оскільки вона морально застаріла, енерго - і матеріалоємка.

Щодо нової техніки., то в Україні тільки -но розроблена документація і виготовлено її дослідні зразки. Отже, пройде 5-10 років, поки в Україні буде своя, відносно дешева і якісна техніка. Але цей час необхідно використати не для падіння виробництва, а для його розвитку.

Тому, сама реальність підказує послідовність шляхів забезпечення сільського господарства технікою:

- закупка необхідного мінімуму техніки в промислово розвинених країнах;

- одночасне створення СП та АТ разом із західними фірмами, максимально використовуючи можливості українських заводів (ХТЗ, Херсонського, Тернопільського комбайнових, заводів оборонної промисловості);

- паралельне створення власної техніки.

Форми використання техніки:

Капітальне будівництво. Агробудівельний комплекс сьогодні переживає складні часи через відсутність замовлень на будівництво. Незважаючи на це, в галузі успішно проведено роздержавлення і приватизація майна (що повинно позитивно вплинути на стабільність виробництва). Реалізація аграрної реформи також буде сприяти стимулюванню господарської ініціативи підприємців у цій галузі та появі нових замовлень на будівництво.

Одним з можливих шляхів виходу галузі з кризи є перепрофілювання та технічне переоснащення, направлене на випуск конкурентоздатної продукції.

Забезпечення добривами та засобами захисту рослин. Сьогодні господарства не мають змоги придбати потрібні кількості добрив, тому знижується і потреба у їх виробництві. Внесення добрив скоротилося у 7,5 разів. Обсяги вапнування кислих грунтів скоротилися в 12 разів, а гіпсування солонцюватих - у 44 рази.

Підприємства по виробництву добрив відчувають також дефіцит сировини для виробництва фосфорних та калійних добрив.

Серед проблем галузі також і економічні. Так, 100% податків надходить до центру. Між тим потрібна чітка регіональна податкова система, яка б передбачала частину податків залишати в зоні розміщення заводів, що особливо актуально з урахуванням екологічних проблем.

В галузі величезний експортний потенціал (що власне і тримає її “на плаву”).

Заводи-гіганти по виробництву мінеральних добрив:

- Рівнеазот;

- Сіверодонецьке ВО “Азот”;

- Дніпродзержинський “Дніпроазот”;

- Горлівський “Стирол”;

- Черкаське ВО “Азот”;

- Одеський припортовий завод;

- Сумський “Хімпром” (ВАТ “Сумихімпром”).

Хоча відчувається зношеність обладнання, що впливає на собівартість продукції, вона є конкурентоспроможною на ринку СНД, Європи, Азії, Америки.

В кожному регіоні є відповідні служби по забезпеченню сільського господарства добривами та засобами захисту - “Сільгоспхімія (відповідно районного чи обласного масштабу) та наукового забезпечення їх використання - станції хімізації та захисту рослин. В останній час з'явилась сітка комерційних структур по реалізації як вітчизняних, так і імпортних агрохімікатів.

Набагато складніша (!) ситуація із засобами захисту тварин від хвороб та шкідників. По ряду захворювань вона знаходиться на епідемічному рівні. Зважаючи ж на те, що ряд хвороб тварин є одночасно і хворобами людей, це питання потрібно взяти під особливий контроль і опіку держави.

Говорячи про виробництво засобів виробництва в Чернігівській області, слід сказати, що воно представлене випуском запасних частин для сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання для переробних галузей АПК. Тобто, область залежить в цьому відношенні від зовнішніх поставок. Це з однієї сторони - негатив, а з іншої - є можливість безконкурентної конверсії підприємств оборонної промисловості в підприємства по виготовленню сільськогосподарської техніки (напр., малогабаритної).

3. Реформування агросервісних підприємств

Частина підприємств не підлягає приватизації: це навчально-курсові комбінати, підприємства стандартизації і метрології, бази відпочинку тощо. Ремонтно-транспортні, постачальницькі, будівельні підприємства можуть бути повністю приватизованими. На сьогодні закінчується їх роздержавлення. Це дасть змогу створити ринок агросервісу і забезпечить АПК конкурентною продукцією. В країні створюється мережа МТС. Більша їх частина у приватній власності (фірма “Агроінком”).

Проблеми реформованих підприємств, насамперед, фінансові - відсутність зовнішніх інвестицій та великий податковий тиск. Один із шляхів вирішення проблеми - перетворення ЗАТ у ВАТ.

Інші проблеми галузей:

- оскільки основним споживачем продукції агросервісних підприємств є сільське господарство, яке не може вчасно розрахуватись за послуги, це прямо позначається на розвиткові ринку збуту (а інколи зводить його нанівець);

- перейшовши до вільного ціноутворення, сервісні підприємства в пошуках шляхів покращення свого фінансового стану, встановлюють високі ціни на свою продукцію і тим самим відштовхують споживачів;

- недовіра значної частини сільськогосподарських виробників до посередників;

- недоступність кредитів;

- нерозвиненість ринкової інфраструктури агротехсервісної сфери (біржі, аукціони, ярмарки, фірми, технічні центри тощо).

Основні складові розвитку агротехнічного забезпечення приведено в схемі.

Схема

Розвиток агротехнічного забезпечення

І Макрорівень

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

ІІ Мікрорівень

Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Базові поняття

Забезпечуючі галузі Технологічний блок

Енергетичний блок Капітальне будівництво

Технічний блок

Тема 8. Наукове та інформаційне забезпечення АПК

Після здобуття незалежності Україна стала власником не тільки величезного аграрного потенціалу, а й значної частини науково-дослідних установ союзного підпорядкування та інфраструктури.

З ряду важливих напрямів досліджень сільськогосподарського спрямування (генетика і селекція пшениці, селекція і вирощування цукрового буряку, кукурудзи і ін.) у нас сконцентрована більшість наукового потенціалу, яким володів колишній СРСР.

Це пояснюється тим, що за рядом видів виробництва сільськогосподарської продукції в колишньому Союзі частка України була найвищою (табл.).

(і це при тому, що орні землі України становили лише 15% від загальносоюзних площ орних земель).

а) землеробство і агроекологія - обгрунтовується оптимальна структура сільськогосподарських ландшафтів і розробляються енергозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур; технології раціонального використання грунтів, ефективного використання мінеральних добрив; вирішуються проблеми оптимального застосування органічних добрив, створення біодобрив і ін. (Інститут землеустрою, Інститут землеробства, Інститут землеробства південних регіонів, Інститут землеробства і тваринництва західних регіонів, Інститут грунтознавства та агрохімії, Інститут агроекології і біотехнології, Інститут сільськогосподарської мікробіології і ін.);

б) рослинництво - виведення високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, пристосованих до різних природно-кліматичних умов, стійких до ряду хвороб, з підвищеним вмістом білку (бобові), клейковини (зернові), олії (соняшник, соя, ріпак), крохмалю (картопля); стійких до осипання; розробка нових технологій вирощування і післязбиральної обробки насіння; розробка системи захисту рослин від хвороб і шкідників (Інститут пшениці, Інститут зернового господарства, Інститут картоплярства, Інститут садівництва, Інститут зрошувального садівництва, Інститут цукрових буряків, Інститут рослинництва, Інститут луб'яних культур, Інститут ефіроолійних та лікарських рослин, Інститут сільськогосподарської мікробіології, Інститут захисту рослин і ін.);

в) тваринництво і ветеринарна медицина - розмноження високоінтенсивних порід тварин, кросів птиці, розробка норм і раціонів відгодівлі тварин; розробка ефективних ресурсо- і енергозберігаючих технологій виробництва та переробки продукції тваринництва; розробка нових методів боротьби з хворобами тварин і птиці (Інститут птахівництва, Інститут рибного господарства, Інститут розведення і генетики тварин, інситут свинарства, Інститут тваринництва, Інститут тваринництва степових районів “Асканія - Нова”, Технологічний інститут молока і м'яса, Інститут бджільництва, Інститут фізіології і біохімії тварин, Інститут епізоотології, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарії, Інститут ветеринарної медицини, Інститут клінічної біохімії і санітарії тварин, Інститут сільськогосподарської мікробіології і ін.);

г) механізація - розробка нової техніки, нових сервісних технологій і ін. (Інститут гідротехніки і меліорації, Інститут механізації і електрифікації сільського господарства, Інститут механізації тваринництва, Інститут технічного сервісу, Інженерно-технологічний інститут “Біотехніка”);

д) економіка - формування аграрної політики, напрямків господарювання, удосконалення цінової політики, відпрацювання фінансово-кредитної політики і ін. (Інститут аграрної економіки).

Проблеми аграрної науки:

I. Макрорівень