1. Визначення тіньової економіки і форми її прояву

Що таке тіньова економіка? На це питання даються найрізноманітніші відповіді. Висловлюється думка, відповідно до якої тіньова економіка - економічна діяльність, що суперечить чинному законодавству, тобто вона являє собою сукупність нелегальних господарських дій, що фінансують карні злочини ваги різного ступеня .

Відповідно до іншої думки, під тіньовою економікою розуміються невраховувані офіційною статистикою і неконтрольовані суспільством виробництво, споживання, обмін і розподіл матеріальних благ.

Третя точка зору - тіньова економіка - усі види діяльності, спрямовані на задоволення потреб, що культивують у людині різні пороки.

Кожна з зазначених точок зору по-своєму правильна і відбиває в тому чи іншому ступені реальні процеси, що спостерігаються в економіці. Вони характеризують тіньову економіку з різних сторін і, власне кажучи, не суперечать один одному. Таким чином, тіньова економіка як би розпадається на три великих блоки:

1.Неофіційна економіка. Сюди входять усі легально дозволені види економічної діяльності, у рамках яких мають місце невраховувані офіційною статистикою виробництво послуг, товарів, приховування цієї діяльності від оподатковування.

2. Фіктивна економіка. Це приписки, розкрадання, спекулятивні угоди, хабарництво і всякий рід шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей.

3. Підпільна економіка. Під нею розуміються заборонені законом види економічної діяльності.

Об'єктивною причиною стрімкого зростання тіньової економіки в Україні є перехід від бюрократичної, командної системи керування до ринкової. Зміна суспільного ладу супроводжується і зміною старої моралі. При цьому тіньова економіка повинна базуватися і розвиватися з конкретних джерел.

Перше з них - це горезвісний вивіз за рубіж капіталу, сировинних і енергетичних ресурсів (по оцінках авторитетних експертів це біля $30 млрд. у рік) , при цьому основна частина угод не є в буквальному значенні тіньовою, тобто здійснюється на законних підставах: сировина й енергоресурси часто реалізуються за рубіж за заниженими цінами через посередницькі компанії, а відповідний відсоток від прибутку останніх осідає за кордоном.

Другим, і основним джерелом тіньової економіки є нерегульована державними органами господарська діяльність, що має місце у всіх сферах економіки. Наприклад, яким чином можуть протягом 5-6 років реформ виживати численні шари населення, доходи яких виявилися (по офіційним статистичним даним) значно нижче прожиткового мінімуму?

Відповідно до офіційної статистики, рівень життя населення в Україні в 1995 році відносно 1991 року склав 40%. Причому тільки в 1995 році реальна зарплата знизилася на 25%. Тим часом кількість легкових автомобілів у приватному володінні не зменшилося, а число “іномарок” - збільшилося: тільки в 1995 році в Україну було завезено 150 тисяч автомобілів [8]. Цю статистику можна пояснити тільки наявністю тіньового фактора.

У загальносвітовому масштабі питома вага тіньової економіки оцінюється в 5-10% від валового внутрішнього продукту. Так, в африканських країнах цей показник досягає 30%, у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5--13% ВВП, у Казахстані - 34,3%, Латвії - 35,3%, Болгарії - 36,2%, Росії - 41,6% вага тіньової економіки в господарському обороті в Україні дорівнює 50% [3].

Показник 40-50% є критичним. На цьому рубежі вплив тіньових факторів на господарське життя стає настільки відчутним, що протиріччя між легальним і тіньовим укладами спостерігається практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Ключовою ознакою тіньової діяльності можна вважати відхилення від офіційної реєстрації комерційних договорів, навмисне перекручування їхнього змісту при реєстрації. При цьому основним засобом платежу стають готівка й особливо іноземна валюта. У рішенні ж ділових питань переважають так звані “розборки”.

Якщо відкрити “тіньову завісу”, то за нею виявиться “піраміда” рушійних сил неформального сектора економіки.

Своєрідна надбудова тіньової економіки - сугубо кримінальні елементи: торговці наркотиками, зброєю, викрадачі автомобілів, кілери, наймані убивці, сутенери. До цієї категорії можна віднести і представників органів влади і керування, якщо вони хабарничають, торгують державними посадами й інтересами.

У середині - тіньовіки-господарники. До них варто віднести підприємців, комерсантів, фінансистів, промисловців, дрібних і середніх бізнесменів, у тому числі і “човників”. Ці люди - “мотор” економічної діяльності, і не тільки нелегальної.

Третя група представлена найманими робітниками, причому як фізичної, так і інтелектуальної праці. До них можуть примикати корумповані державні службовці, у доходах яких (по деяким даним) до 60% складають хабара [10].

Звичайно, даний розподіл деякою мірою умовний , але це явище охоплює близько 15 млн. активного населення країни.

Загальний інтерес для всіх шарів “піраміди” полягає в одержанні додаткового доходу за межами “правового полюсу”. Є і загальні форми реалізації інтересів. Так, вивіз капіталу за рубіж - явище, притаманне всім. Правда, представники кримінального і середнього класів роблять це в основному шляхом незаконних операцій із сировиною і стратегічними матеріалами, з імпортними товарами, з інвестиціями, з підробкою платіжних документів. Капітал, вивезений зусиллями тільки цих шарів, експерти оцінюють у $30 млрд [9]. Наймані робітники можуть запропонувати на експорт тільки “мозки” і робочі руки.

Кримінальні структури діють переважно в сфері перерозподілу доходів, що одержують позаекономічними методами, головним чином насильством - від шантажу до найманого убивства.

Представники середнього класу, як правило, споконвічно є законними власниками вироблених доходів. І лише надалі, з волі обставин, “ведуть” доходи від оподатковування. Найчастіше для них інакше не можна: застосування діючих штрафів і пені ставить під погрозу існування власної справи. На роль суддів-арбітрів по виконанню угод вони залучають представників кримінальних структур. Адже угоди не зареєстровані, а виходить, звертатися офіційно в арбітражний суд у випадку невиконання домовленості неможливо.

Кримінальний шар “піраміди” об'єктивно зацікавлений в існуючих умовах, при яких набирає силу тіньова економіка. Тому що її представники контролюють до 90% підприємств і організацій. І це основне поле для одержання нелегальних доходів. З метою консервування такої ситуації в хід пускається підкуп виборних і призначених посадових осіб. Чи не тому так довго розглядаються в законодавчих органах відповідні закони?

Тіньовиків-господарників сьогоднішня ситуація не повинна влаштовувати: вони виявляються між молотом і ковадлом. З одного боку - кримінальні структури, з іншого боку - правоохоронні органи. Так ще і відповідальність одного перед одним по виконанню умов угоди.

Об'єктивно виявляються зараз у гірших умовах наймані працівники-професіонали. У розвитих країнах зарплата по основному місцевої діяльності складає 70-80% доходів працівника, а в Україні - лише біля третини. Не може влаштовувати найманих робітників і посилення впливу кримінальних елементів. Плата за “дах” автоматично здорожує товари і послуги на 30% [7]. А це серйозно б`є по бюджету споживача.

2. Механізм функціонування тіньової економіки

Механізм функціонування тіньової економіки можна розділити на два великих класи. Це основний і допоміжний механізми.

Перший, основний, припускає наявність “об'єкта експлуатації” , при цьому в ролі “дійної корови” виступає держава або велике підприємство.

Відповідні схеми:

Перша: При підприємстві створюються товариства з обмеженою відповідальністю (напр. акціонерні товариства закритого типу і т.п.), у число засновників яких входять керівники базового підприємства. Закупівля ресурсів, устаткування, здійснюється за посередництвом цих товариств так, що ресурси підприємству обходяться дорожче, ніж при прямих постачаннях, але члени товариства в результаті збільшують свій доход.

Схема є симетричною, діючої в обидва боки - продаж надлишків сировини і матеріалів на сторону також здійснюється за посередництвом цих організацій, що і тут мають свій відсоток доходу.

Друга: Деяка комерційна структура орендує в базового підприємства виробничі потужності, випускаючи продукцію, аналогічну продукції заводу. У число працівників, так чи інакше задіяних у цій структурі, входять співробітники відділів збуту заводу, що переадресовують найбільш вигідні замовлення “рівнобіжному підприємству”.

Третя: Базове підприємство являє собою НПО чи НДІ, що одержують засоби на проведення науково-дослідних робіт з державного бюджету. Зазначені засоби переводяться з бюджетного рахунка підприємства на депозитний рахунок комерційного банку. Після закінчення, обумовленого депозитним договором і часом виконання плану науково-дослідних робіт, гроші виплачуються реальним виконавцям (які до цього працювали без оплати), бюджетний і депозитний рахунки “розчищаються”, а депозитний відсоток перелічується у відповідну комерційну структуру, де були задіяні так звані “науковці”.

Відзначені три схеми механізмів охоплюють операції по приховуванню отриманих доходів від оподатковування держави. Тут, власне, губляться “кінці” зазначених вище угод: готівка перетворюються в валютну форму, доходи вкладаються в нерухомість і особисте майно, перевозяться за рубіж.

Дане коло угод важко фіксувати і вивчати, а швидке становлення нової вітчизняної банківської системи безпосередньо зв'язано з обслуговуванням подібних операцій.

Зареєстрований зараз рівень ділової активності не дозволяє більшості підприємств промисловості, будівництва і транспорту хоча б зберігати виробничі потужності. Спроба включити витрати у ціну продукції приводить до її різкого подорожчання, унаслідок чого не офіційною практикою стали замовлення на виробництво послуг через “малі підприємства”, що діють при базовому підприємстві. Такий сьогоднішній механізм “переказу” основних доходів.

Загальна структура будь-якого фінансово-господарського угруповання, що веде спільну “тіньову” діяльність, звичайно включає:

- підприємства, що здійснюють торгово-посередницькі і виробничі операції;

- банк;

- “службу безпеки”;

- зв'язку.

Що являє собою кожний з цих елементів? Та сама господарська діяльність звичайно ведеться українськими підприємцями через кілька фірм. Це допомагає вирішувати проблему тимчасової неплатоспроможності їхніх партнерів: неплатежі “скидаються” на одне з підприємств, що і спеціалізується на їх “розшивці”. Крім того, за допомогою розгалуженої структури основній групі власників легше контролювати поведінку своїх партнерів (реорганізації і переділи власності в угрупованнях відбуваються регулярно).

Банк дозволяє оперативно переказувати безготівкові гроші в наявні і навпаки, не говорячи вже про інші операції.

“Служба безпеки” має різні форми: це і звичайні охоронці, і спортивні секції, що фінансуються угрупуванням; і “дах” державних органів керування. Крім того, більшість угруповань так чи інакше прагне виступати співзасновниками в громадських організаціях і засобах масової інформації, що розцінюється як поширення турботи про свою безпеку на сферу суспільної думки.

Зв'язки так само можуть бути різними. У цій якості виступають: звичайні родичі (прямі чи далекі), з якими була спільна робота в партійних, комсомольських організаціях і державних органах; земляцтво; етнічна приналежність.

Структури “тіньової економіки” у принципі не є в повному змісті економічними, тобто орієнтованими на максимальне задоволення запитів споживача при мінімальних витратах виробника. Вони більше нагадують державу в мініатюрі. Про це свідчить наявність органів, аналогічних Центробанкові і “силовим міністерствам”, дублювання підприємств, що займаються тими самими операціями і т.п.

Корені розростання тіньової економіки розвивалися в 80-х роках, у часи остаточної деградації адміністративної системи. Нове покоління політичних керівників України проміняло “владу на власність”. Достовірного аналізу на цей рахунок не існує, однак, якщо прийняти подібну гіпотезу в якості основної, те це образ, що руйнує національну економіку.

За суперечками останніх років про реформи і контрреформи, про те, що перетворення йдуть погано або взагалі зупинилися, суспільство упускає зовсім очевидну реальність - реальність формування системи висококриміналізованих економічних відносин, що характеризуються рядом ознак.

Це, насамперед, величезна вага “тіньового” сектора, величезна роль неформальних і неправових відносин.

Це утворення в економічній сфері кланів - стійких владних-господарських структур, що мають “дах” у виді того чи іншого державного владного органа, що розпоряджаються великими сумами накопиченого різними шляхами капіталу і ведучих широкомасштабну комерційну діяльність. Однак з наслідків виникнення подібних кланів - блокування конкуренції на фінансових ринках, на ринках основних груп товарів і навіть у зовнішній торгівлі.

Інший сумний наслідок формування кланів - вузького прошарку людей, що привласнюють колосальні доходи - зубожіння величезної частини населення.

Третій наслідок - деградація бюджетної системи (на який ці структури паразитують, використовуючи таке головне джерело наддоходів, як операції з бюджетними ресурсами і державною власністю), ріст державного боргу як змушене в подібних умовах засіб рішення фінансових проблем у суспільстві.

Четвертий наслідок - перерозподіл національного доходу на користь елітної групи. Ми бачимо, як воно росте, у той час як народногосподарські сфери, що забезпечують добробут більшої частини населення (охорона здоров'я і т.п.) занепадають.

П'ятий наслідок - витік українських капіталів за кордон.

Уся ця система сьогодні стійко відтворюється, причому головний механізм її відтворення зв'язаний з тим, що клани, що сформувалися, фактично диктують свої умови в прийнятті загальнодержавних економіко-політичних рішень. А ті підприємства, що, як і покладається в ринковій економіці, працюють на свій страх і ризик, законослухняні і справно платять податки, не маючи “даху” у владних структурах і правоохоронних органах, приречені на банкрутство.

Про те, що весь держапарат підкоряється інтересам обраних кланів, свідчить урядова політика бюджетного нарощування, державного боргу, а також приватизаційна політика, що явно робиться за замовленням конкретних комерційних структур. У цій ситуації весь бюджет спрямований на обслуговування відповідних інтересів. Фактом є, з одного боку, величезна перевитрата бюджетних коштів у порівнянні з законодавчо встановленими лімітами на обслуговування держапарату, на надання казенних позичок. З іншого боку - постійно недофінансуються соціально-культурні заходи, охорона здоров'я й оборона.

Подібного роду економічна система не представляє нічого принципово нового в економічній історії. Її аналоги існують на Філіппінському пів-ові, у Мексиці, у Колумбії. І світовий досвід свідчить, що вийти з подібної пастки дуже складно.

Реальні рішення зв'язані з дуже серйозними зусиллями, у тому числі з політичними. Дійсно реалістичний рецепт - просування по шляху демократизації всіх соціально-економічних процесів, підвищення відповідальності виконавчої влади перед парламентом, посилення судової системи і првоохоронних органів у цілому, жорстка боротьба з корупцією в держапараті.

Криміналізація бізнесу відбулася не без допомоги держави. Саме вона, не оплачуючи в термін держзамовлення, спонукала директорів підприємств шукати шляхи по залученню кредитів для підтримки виробництва.

3.Особливості тіньової економіки в окремих галузях

Тіньова економіка в АПК

Поглиблений аналіз тіньової економічної діяльності у агропромисловому комплексі України лає підстави окреслити такі основні напрями зловживань у цій важливій галузі в період реформування, а саме: |3]

1. Які притаманні галузі незалежно від її трансформації:

-- розкрадання матеріальних цінностей, державного або колективного майна:

-- зловживання службовим становищем;

неефективне, нецільове використання бюджетних та позабюджетних коштів;

-- шахрайство з фінансовими ресурсами, фіктивне підприємництво;

-- недбале зберігання, нестача і псування сільськогосподарської продукції.

2. Які існують тільки в період реформування:

-- порушення при реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств порядку прийняття рішень з питань реформування. невиконання рішення в частині створення на базі вказаних підприємств нових агро-формувань;

-- невідповідність вимогам чинного законодавства статутних документів новостворених агроформувань (зокрема, в частині правонаступництва);

-- відсутність належного контролю з питань реорганізації підприємств, інвентаризації майна сільгоспвиробників;

не включення осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), у списки на їх одержання;

-- несвоєчасний розгляд сільськими, селищними радами заяв членів колективних сільськогосподарських підприємств, які мають право па земельну частку (пай), та вчинення перешкод при виділенні його в натурі;

-- встановлення розміру орендної плати нижче рівня, передбаченого законодавством;

-- зловживання спеціалістів земельних ресурсів при виготовленні документів, необхідних для одержання державного акту на право власності на землю;

-- зловживання працівників органів місцевого самоврядування при оформленні оренди земель;

-- незаконне списання основних засобів серед КСП, які готувалися до реформування;

-- безпідставне відчуження майна колишніх КСП та витрачання грошових коштів, що надходять віл цього, за власним розсудом керівників агроформувань;

-- правопорушення, пов'язані з використанням сільгосптехніки іноземного виробництва на правах лізингу.

Слід відмітити, що останнім часом набули поширення злочини, пов'язані зі зловживанням владою або службовим становищем (Ст. 364 КК України). Так. наприклад, в Царичанському районі Дніпровської області порушено кримінальну справу відносно директора ТОВ "Гермес і До" (м. Дніпропетровськ) і одночасно засновника ТОВ "Лан" (с. Прялівка, Царичанського району Дніпропетровської області) К., який, зловживаючи службовим становищем, дав усну вказівку директору ТОВ "Лан" Ж. на безпідставну (без рішення загальних зборів засновників підприємства) передачу врожаю 2001 року в розпорядження ТОВ "Гермес і До", внаслідок чого товариству "Лан" було заподіяно збитки на суму понад 4,9 млн. грн [2].

Крім цього з появою у новому Кримінальному Кодексі Ст. 209 про легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, порушено ряд кримінальних справ за ознаками цього злочину, а саме: в Березівському районі Одеської області порушено кримінальну справу відносно директора "Аванта плюс", який шляхом надання підроблених документів скоїв розкрадання майна з ВАТ “Березівський елеватор”, яке належало ТОВ "Краянії", на загальну суму 663 тис. грн. і та з метою отримання готівки перерахував і грошові кошти, що були отримані віл реалізації майна, до ТОВ "Палала".

Тіньова економіка переробної галузі

На особливу увагу заслуговує переробна галузь АПК. де активно застосовуються механізми виготовлення необлікованої "тіньової" продукції, зокрема, спирту, лікеро-горілчаних виробів.

Динаміка легального виробництва горілки та лікеро-горілчаних виробів свідчить про послідовне нарощування обсягів виробництва: якщо у 1999 році їх виробництво складало 21 млн. дол. то у 2001 р. -- 21.4 млн. дол. а у 2002 р.. за даними Державного комітету статистики України, виробництво горілки та лікеро-горілчаних виробів збільшилося на 6% -- до 22.7 млн. дол [2].

Виходячи з оцінок експертів, потреби українського ринку у горілчаних напоях оцінюються у ЗО -- 35 млн. лад на рік. з яких 10-12 млн., дол.. становить "тіньовий" ринок [6].

Згідно з бюджетом на 2002 рік планувалося зібрати 2.542 млрд. грн.. акцизних зборів з товарів, вироблених в Україні, та 676 млн. грн. -- за імпортовані товари.

Таким чином, у 2002 році за рахунок виробництва лікеро-горілчаних виробів у тіньовому секторі зменшилася сума акцизних зборів, і держава недоодержала близько 1 млрд. грн.

Динаміка виробництва тютюнових виробів свідчить про позитивні тенденції в галузі. Якщо у 1996 році виробництво тютюнових виробів становило 44.8 млрд. штук. то у 2001 -- 69.4 млрд. штук. За минулий рік виробництво тютюнових виробів досягло 80,1 млрд. штук.

Потреби вітчизняного ринку в тютюнових виробах складають, за оцінками фахівців, приблизно 68-75 млрд. штук. Відносно стабільну частину споживання тютюнових виробів складає нелегально завезена в Україну тютюнова продукція.

У 2001 -- 2002 рр.. за оцінками фахівців, обсяги нелегального обігу тютюнових виробів склали орієнтовно 5-10 млрд. штук, бюджет недоотримав 500 млн. грн.

За підрахунками, спиртова галузь за рівнем сукупного нелегального прибутку (від 300 до 1000 %) знаходиться на третьому місці після нафтового та приватизаційного бізнесу [11].

За останні декілька років випуск та продаж нелегальної та фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції перетворилися на справжню індустрію.

За результатами перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються виготовленням та реалізацією спирту, лікеро-горілчаних і тютюнових виробів. встановлено, що найбільш поширеними злочинами в цій сфері є:

-- ухилення від сплати зборів.

-- виготовлення та реалізація фальсифікованої алкогольної продукції:

-- використання підроблених марок акцизного збору;

-- ненадходження відпущеної із спиртозаводів продукції до місця призначення;

-- реалізація продукції власного виробництва за заниженими цінами та ставками акцизних зборів:

-- незаконне переміщення тютюнових і алкогольних виробів через митний кордон України.

За даними МВС України, в спиртовій та лікеро-горілчаній галузі за період 2000 -- 2002 роки порушено біля 300 кримінальних справ.

За виявленими на підприємствах тютюнової промисловості фактами правопорушень за останні 3 роки порушено і більше 20 кримінальних справ. І Враховуючи ситуацію, то склалася у цій важливій галузі АПК, Верховною Радою України 7 лютого 2002 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання виробництва і обігу спирту етилового. коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Прийняття цього закону є прикладом вдалого державного регулювання, оскільки воно:

-- поліпшило систему ліцензування відносно алкогольних напоїв та тютюнових виробів, визначивши органи з питань ліцензування та їх повноваження, ліцензійні умови, види діяльності, котрі підлягають ліцензуванню, вичерпний перелік документів. які подаються органу ліцензування для одержання ліцензії, плату за її видачу, підстави анулювання останньої;

-- визначило маркуваня алкогольних

напоїв та тютюнових виробів;

-- встановило використання спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилого ректифікованого плодового для виробництва алкогольних напоїв та парфумерне -- косметичної продукції;

-- оптимізувало нормування втрат при виробництві спирту та алкогольних напоїв.

Крім цього з метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, збільшення надходжень до державного бюджету Президентом України був виданий Указ від 27 грудня 2002 року № 1234/2002 "Про заходи щодо запровадження державної монополії у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів", який має позитивне значення, оскільки встановив єдині засади державної політики у цій важливій галузі агропромислового комплексу України.

Контрабанда продуктів переробки є домінуючою складовою "тіньової" економіки АПК, саме вона дозволяє уникати сплати митних платежів, одержувати від злочинної діяльності максимальний прибуток, переказувати грошові кошти на рахунки в іноземні банки та у такий спосіб накопичувати капітал.

Контрабанда нерозривно пов'язана з корупцією в органах влади, управління, правоохоронних органах, банківських структурах та суттєво впливає на стан тіньової економіки в країні. Вона завдає збитків економіці держави, встановленому правопорядку в галузі міжнародної торгівлі, порушує державний суверенітет.

Протягом останніх років у 1,6 рази зросла кількість затримань товарів, що незаконно переміщувалися через кордон, а вартість затриманих товарів -у 2,1 рази. Зросли обсяги затриманих прикордонниками товарів, зокрема горілчаних виробів -- у 3 рази, цукру -- у 2,4 рази, тютюнових виробів -- у 1,9 рази.

Контрабандисти активізували свою діяльність практично на всіх ділянках кордону. Таке становище є наслідком, перш за все, "прозорості" 4579 км кордону, що становить 55,7 % від усієї довжини державного кордону України, а також приблизно 1500 доріг, що зв'язують нашу країну із суміжними державами на півночі, сході та південному заході, з яких лише 98 забезпечують виданий Указ від 5 березня 2002 року №21 б/ 2002 "Про заходи щодо детенізації економіки України на 2002-2004 роки" [13].

В цьому Указі з метою забезпечення виконання державою соціальних гарантій та відповідних зобов'язань в інтересах суспільства, збільшення обсягів реального внутрішнього продукту передбачається здійснення комплексу заходів щодо детенізації економіки за такими напрямами:

-- перегулювання підприємництва;

-- удосконалення управління державними корпоративними правами та ринкових механізмів управління в сфері економіки;

-- легалізація нерегламентованої зайня-1 тості та доходів населення; '

-- удосконалення функціонування окремих товарних ринків;

-- удосконалення грошово-кредитної та банківської систем;

-- реформування податкової системи;

-- посилення контролю у бюджетній сфері;

-- удосконалення системи контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-- удосконалення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Реалізація цих заходів за умови політичної та громадської підтримки дасть змогу усунути причини, що призвели до значного поширення тіньової економіки, криміналізації соціально-економічної сфери.

Легалізація тіньової економіки призведе до посилення підприємницької активності, підвищення доходів та соціальної захищеності широких верств населення. Економіка України стане більш привабливою для зовнішніх і внутрішніх інвесторів.

Декриміналізація соціально-економічної сфери буде сприяти формуванню гармонійних відносин у супільстві, забезпеченню основних прав і свобод людини.

3.Основні напрямки і механізми формування тіньових потоків в експортно-імпортних операціях

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом останніх років внаслідок зростання експорту його питома вага до ВВП перевищила 40%, що забезпечує робочі місця і значно впливає на виведення української економіки з тривалої кризи.

Зважаючи на це однією з найактуальніших задач для України на сьогоднішньому етапі розвитку є припинення вивозу національного капіталу за межі України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а саме в таких напрямках, де сконцентрований основний експортний потенціал України. За їх допомогою під виглядом міжбанківських міжнародних розрахункових операцій здійснюється розкрадання валютних коштів, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки тощо.

Огляд наукових джерел, присвячених дослідженню закономірностей функціонування тіньової економіки, а також інтерв'юірування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності свідчать, що найчастіше мають місце наступні основні механізми здійснення тіньових оборотів в експортно-імпортних операціях:

· завищення контрактної ціни при імпорті товарів, техніки, технологій і послуг з виведенням різниці між контрактною і реальною ціною на зарубіжні рахунки учасників угоди;

· зниження контрактної ціни при експорті продукції послуг з виведенням різниці між реальною ціною купівлі і вказаною в контракті на зарубіжні рахунки експортерів;

· вивіз капіталів шляхом організації фіктивної закупівлі імпорту чи неповернення коштів за експортовану продукцію;

· проведення розрахунків за угоди, що здійснюються в Україні, на зарубіжні рахунки учасників і посередників цих угод (в офшорних зонах, через транснаціональні компанії);

· нееквівалентні товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах двосторонньої торгівлі між резидентом та нерезидентом, що здійснюється без оплати і повернення в країну імпортної частини, обумовленої офіціальною угодою повністю чи частково;

· передача резидентом нерезиденту майна в оренду або здійснення лізингових операцій за заниженими цінами;

· неповернення товарно-матеріальних цінностей, що були передані на зберігання (консигнацію і т.д.);

· вивезення зайомного капіталу без повернення їх кредиторами-резидентами;

· незаконний (контрабандний) вивіз за кордон валютних і матеріальних цінностей, технологічної і воєнно-стратегічної інформації.

Приховування виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів представляє найбільш велику небезпеку для економіки держави, що розвивається. Розглянемо деякі способи отримання тіньового капіталу більш детально.

1. Неповернення валютної виручки за товари або послуги, що експортуються, полягає в тому, що підприємство - резидент України проводить продаж товарів (робіт, послуг) іноземному партнеру, за які воно повинно отримати оплату в іноземній валюті, і ухиляється від переводу валютної виручки в Україну. При цьому під ухиленням потрібно розуміти ситуацію, при якій підприємство-резидент має реальну можливість розпоряджатися вказаною валютною виручкою. При експорті товарів саме неповернення валютної виручки наносить найбільший економічний збиток і дорівнює 20% (за розрахунковими даними) вартості охоплених контролем експортних операцій [6].

2. При здійсненні імпортних операцій має місце значна заборгованість по угодах, яка на порядок більше, ніж по експортним, тобто відбувається виведення значних сум із фінансового обороту країни, що дозволяє їх «прокручувати» у вигляді кредитів і одержувати відповідні відсотки. Саме в цьому напрямку спостерігається значна частина неконтрольованих грошових потоків, що завдає значний економічний збиток державі. Величину обсягів тіньових капіталів у даному випадку можна вичислити опосередковано, використовуючи окремі дані платіжного балансу, індикатором яких є обсяги неповерненого експортного виторгу, нереалізованих, але оплачених контрактів, стаття «Помилки і пропуски», тощо.

3. Зменшення в договорі валютно-розрахункових зобов'язань іноземного партнера відбувається через штучне заниження підприємством-резидентом вартості товарів або послуг, що експортуються, унаслідок чого частина валютної виручки, яка складає різницю між заниженою і звичайною ціною, в Україну не поступає і використовується експортером за кордоном. При цьому підприємці використовують ситуацію, коли вони є власниками іноземних фірм.

4. Ще одним каналом приховування валютної виручки є оплата з неї витрат за кордоном, не пов'язаних з даною зовнішньоекономічною операцією. Вказаний спосіб має місце також у випадку, коли з валютної виручки за одними контрактами проводиться оплата банківських і інших витрат за іншими контрактами.

5. Приховування валютної виручки відбувається і при здійсненні бартерних операцій шляхом її незарахування, що маскується так званим подвійним контрактом, коли на території України фіксується контракт з одними умовами, а за кордоном цей контракт виглядає інакше. На першій стадії укладається договір бартеру, потім після вивозу товарів за кордон України, підписується додаткова умова до контракту (зниження ціни експортованого товару, відмова від постачання по економічних причинах), змінюється предмет контракту (бартерний контракт змінюється на договір купівлі-продажу).

Бартерні угоди досить різнопланові і передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, постачання складних технічних виробів товарів спеціального призначення.

При здійсненні бартерних операцій основні порушення базуються у першу чергу на різниці рівня цін і на деяких особливостях, властивих таким операціям, що

сприяє формуванню тіньових потоків. До них варто віднести:

* проведення бартерних операцій поза митним контролем, тобто контрабандним шляхом, через так звані “вікна” на кордоні;

* навмисне заниження вартості бартерної операції з метою приховування прибутку і зменшення суми сплати податків;

* невідповідність предмета експорту-імпорту бартерних операцій;

* відкриття попереднього імпортного депозиту на суму, що не відповідає дійсній вартості бартерного договору;

* порушення термінів виконання бартерної експортно-імпортної операції (значний часовий розрив у виконанні експортної та імпортної часток контракту);

* невикористання індикативних цін при укладанні товарообмінної угоди суб'єктами ВЕД.

Оскільки товарообмінні операції не супроводжують перерахуванням коштів, то це і створює сприятливі умови для розвитку тіньових операцій. Крім того здійснення бартерних операцій не суперечить дійсному законодавству.

Одним із прикладів утворення тіньових капіталів бартерних операціях є функціонування ЄЕСУ. Основою бізнесу корпорації була поставка газу підприємствам на основі бартеру, коли підприємства відпускали високоліквідну продукцію за демпінговими цінами, а іноді - навіть нижче собівартості. Крім того практикувались відправка металу та металолому в рахунок погашення боргів підприємства за газ закордонним підприємствам United Energy International Limited Somolli Enterprises Limited, Corlan enterprises Limited, що були засновниками ЄЕСУ і водночас діловими партнерами корпорації. Українські підприємства практично не отримували «живих» грошей за продаж своє продукції за кордоном. Іноземні партнери ЄЕСУ залишали на своїх рахунках до 70% виручки. Те, що переказували на Україну, використовували на погашення: векселів підприємств, що раніше були викуплені за бросовими цінами [4].

6. Ще один спосіб утворення тіньового капіталу - це приховування валютної виручки шляхом припиненню діяльності суб'єкта підприємництва. Цей спосіб орієнтований на проведення фіктивних зовнішньоекономічних операцій з метою приховування валютних цінностей, для чого за фіктивною юридичною адресок та за допомогою підроблених документів створюється суб'єкт підприємницької діяльності. За зовнішньоекономічним контрактом суб'єктом підприємництва купу-ються валютні кошти для здійснення контракту. Ненадання після закінчення встановленого терміну в банківську установу документів, що підтверджують проведення зовнішньоекономічної операції, і є ознакою такого засобу.

Різновид такого способу -- отримання банківських кредитів під фіктивні контракти з подальшою конвертацією і переказом валютних коштів на рахунки в закордонні банки.

7. Приховування валютних цінностей шляхом неповернення в Україну товарів і сировини, вивезених на тимчасове зберігання і переробку за кордоном, здійснюється резидентом шляхом укладання зовнішньоекономічного контракту на переробку давальницької сировини. Внаслідок цього партії сировини і товарів вивозяться з України без належного оформлення експортних контрактів на підприємства інших країн, а потім у порушення зобов'язань по тимчасовому зберіганню і переробці реалізовуються там. Для приховування протиправних операцій надаються документи про нібито ввезені в Україну перероблені товари.

При ввезенні давальницької сировини до України вона не обкладається митом. Тому саме ці операції, які найбільш поширені на нафтопереробних, коксохімічних, трубних підприємствах найбільш широко використовуються для приховування валютної виручки.

8. Ще одним із найбільш складаних у процесі виявлення є спосіб приховування валютних цінностей шляхом незаконного відкриття валютних рахунків з участю іноземних юридичних осіб. Відкриття резидентами рахунків в іноземних банках регламентовано «Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами рахунків в іноземних банках». Однак існує велика кількість рахунків в іноземних банках з участю іноземних юридичних осіб, про які у порушення законодавства про повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, державним органам нічого не повідомляється. У цьому випадку схема проходження валютних коштів прослідковується лише за допомогою банківських установ, які перераховують кошти за кордон на конкретний рахунок одержувача. Такі операції використовуються для “об- налічення” коштів і ухилення від оподаткування.

9. До легальних операцій вилучення коштів з України, що відображається у статті платіжного балансу «дебіторська заборгованість», відноситься продаж акцій своєму ж філіалу, розташованому в офшорній зоні, де по них виплачуються дивіденди за рахунок зменшення прибутку підприємства в Україні. Легальний вивіз капіталу з України у формі одержання під великі проценти банківських кредитів від спільників за кордоном, куди згодом і спрямовується значна частка прибутку, заробленого в Україні, у вигляді плати за кредит також відображається у від'ємному сальдо платіжного балансу з активами.

10. Бездоганний результат для тіньових угод забезпечують операції із застосуванням трансфертного (внутріфірмового) ціноутворення між «материнською» (українською) та «дочірньою» (офшорною, закордонною) компаніями. При ставці податку на прибуток у «материнської» компанії 50% може скластися ситуація, наведена в таблиці.(Додаток №1).

За обох варіантів обсяг консолідованого прибутку є однаковим, однак при продажу товару від виробника до збутової фірми за 2800 тис.у.о. (за варіантом А) відбувається концентрація прибутку за кордоном, а фірма сплачує податок у розмірі 550 тис. у.о. коли ж виробник підвищує ціну продажу до 3400 тис. у.о. (за варіантом В), то прибуток уже зосереджується в нього, і “материнське” підприємство зазнає втрат. За умов нашого прикладу (50% податку на прибуток) сплачується 700 тис. у. о. Отже за такої схеми роботи підприємства легко уникають податкового тиску і переказують гроші на закордонні рахунки. За різними оцінками, з України до усіляких офшорних зон і банків західних країн вивезено від $20 млрд. до $32 млрд [8].

Тим часом бюджет нашої держави не становить і $8 млрд. Отже вивезення капіталу є логічною відповіддю бізнесових структур на нестабільність політичної, соціальної та господарської ситуації в країні, на високий рівень оподаткування та посилення адміністративного тиску.

11. Поза сферою валютного контролю також знаходяться офшорні зони, вивіз капіталу через які практично легальний, і основна маса експорту високоліквідних українських товарів (металопродукція, ряд товарів хімічної та гірничо-збагачувальної промисловості) здійснюється через офшорні компанії, де залишається основна частка прибутку від операції. Схеми діяльності офшорних компаній є досить різноманітними, але їх об'єднує прагнення уникнути податкового тиску. Класичною схемою ухилення від оподаткування є реєстрація фірмою (концерном) в офшорній зоні страхової компанії, в якій вона стає юридичним клієнтом. У цій компанії страхується все майно підприємства, причому всі грошові внески надходять за кордон. У свою чергу, страхова компанія за рахунок одержаних коштів починає надавати концернові кредити, а той сплачує їй проценти за них. Оскільки страхові внески, як і проценти за кредит, вважаються виробничими затратами, то вони виключаються з прибутку і не підлягають оподаткуванню.

12. Слід зауважити, що послуги взагалі не контролюються, що дає підстави для відтворення тіньових операцій у даній сфері підприємництва (надання фіктивних послуг або торгівля по завищеній вартості), основним індикатором у даному випадку є неповернення виручки з-за кордону. Умовою реалізації цієї схеми є певна домовленість між замовником і виконавцем послуг про участь обох сторін у виконанні робіт та їх оплата. Можливістю реалізації такої схеми є безвідповідальність замовника робіт за фінансові результати роботи, яка залишає безкарними дії по організації будь-якої діяльності на збитковій основі.

Про поширеність таких операцій свідчить зростаюче від'ємне сальдо платіжного балансу по певним статтям послуг. Так, у 1998 р. з України було вивезено страхових послуг на суму $29,7 млн., фінансових -на суму $55,6 млн., державних послуг -- на суму $541,2 млн. [4]. По цим каналам має місце легальний відтік капіталу, а критерієм цього виступає доцільність виконання відповідних робіт, ступінь платоспроможності замовника, наявність матеріальної віддачі від отриманих послуг.

Треба зауважити, що своєчасність та повнота розрахунків за експортно-імпортними операціями є найбільш суттєвим індикатором нормального функціонування зовнішньоекономічних відносин, тому що вони є основою укладених угод і пронизують всю структуру зовнішньоекономічної діяльності. Розрахунки присутні практично у всіх напрямках цієї діяльності, у зв'язку з чим основний масив нормативного матеріалу присвячено регулюванню питань своєчасності та повноти розрахунків за експортно-імпортними операціями. Це пов'язано з тим, що своєчасність надходження валютної виручки та поставки товарів є кінцевим результатом, заради якого укладається та чи інша угода. Треба зауважити, що до теперішнього часу існуючі закони та нормативні акти, не створили дієвого механізму контролю за надходженням валютної виручки з-за кордону. Відсутність цього механізму особливо стосується імпорту робіт, послуг ц прав інтелектуальної власності.

Таким чином, слід зазначити, що в експортно-імпортних операціях має місце різноплановість проявів тіньової діяльності, що потребує розробки комплексної методології для її обчислювання з застосуванням різних методів її оцінки.

Можна припустити, що основна маса порушень, як забезпечують одержання неврахованих доходів, відбувається за рахунок реалізації продукції за цінами, що не відповідають їх реальній вартості і дозволяють на різності цін приховувати певний обсяг прибутку. Найбільш питомою сферою застосування дії зазначеної схеми є операції з реалізації товарів прибуткових галузей промисловості, як то: паливо, електроенергія, чорті й кольорові метали, сировина тощо. Аналіз дати платіжного балансу, грошових потоків, а також тіньових схем і механізмів в експортно-імпортних операція! свідчить про те, що вона не є повністю прихованою, тому може бути обчислювана з різною ступеню достовірності на основі розбіжностей рівня цін, а також даних платіжного балансу (величині неповерненої експортної виручки, нереалізованих, але оплачених контрактів, різних збитків).

Аналіз основних напрямків тіньових потоків, її кількісно-структурна оцінка при проведенні експортно-імпортних операцій також дають підставу для пропо- зицій економіко-правового характеру, що дозволить залучити додаткові фінансові засоби в прибуткову частину бюджету, сприяти зміні економічної ситуації в країні в позитивну сторону.

5. Тіньова економіка як наслідок недосконалої податкової системи

Протягом усього періоду ринкових перетворень в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося відсутністю компромісів між державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, то спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду погребам надмірного державного споживання.

Згідно із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податковою навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.

Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні виграти (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки [1].

Частково зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.

Спотворення економічних пропорцій на користь важкої промисловості й паливно-енергетичного комплексу спричинило домінування галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання економічно не обгрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Попри те, що в Україні за останні п'ять років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2001 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) -- податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) -- податку на прибуток [7].

При цьому загальний обсяг дебіторської та кредиторської заборгованостей за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) з початку року збільшився на 15,3% та 5,5% і станом на 01.08.2001 р. становив відповідно 213,7 та 272,6 млрд. грн. Зросла також чисельність статистичне зафіксованих збиткових підприємств -- із 37,7% у 2000р. до 42% у 2001 році.

Усе вищенаведене дає змогу визначити проблему подолання надмірного податкового навантаження як важливу умову зменшення обсягів тіньового сектору в Україні. Проте фактично реалізується зовсім інший підхід -- всебічне посилення податкового тиску, передусім за рахунок покарання неплатників, застосування різного роду санкцій, накладання штрафі» та ін. Є підстави стверджувати, то для розв'язання проблеми застосовуються ті самі заходи, які цю проблему породжують. За умови, коли держава перерозподіляє майже весь обсяг прибутків і доходів легальної економіки, заходи щодо зменшення обсягів тіньової економіки не можуть дати реальних результатів, а рівень справляння податків не може не бути низьким.

Приблизну оцінку ухилення від сплати податків на основі порівняння потенційних податкових надходжень із фактичними було зроблено науковцями Інституту економіки НАН України. Розрахунки було проведено за трьома основними видами податків, які мають найбільшу питому вагу у доходах бюджету, -- ПДВ, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку. Встановлено, що до бюджету перераховується лише 40% можливих надходжень із ПДВ. Виявлено, що сукупний податковий розрив лише за трьома основними податками у 1999 році перевищував 36% усіх доходів бюджету і становив понад 12% ВВП. Якщо взяти до уваги, що розрахунки були зроблені на основі офіційної статистики без урахування обсягів доданої вартості, створеної "у тіні", то фактично втрати бюджету від неефективного справляння податків ще вищі.