Трансформаційні процеси в Україні

42

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Зміст

Вступ

1. Об'єктивна необхідність та зміст економічної трансформації в Україні

2. Етапи та характер здійснення трансформаційних стратегій

3. Причини регресу виробництва в Україні протягом трансформаційного періоду

4. Перспективи розвитку трансформаційних процесів в економіці України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Стан економіки нашої держави завжди було болючим питанням протягом усього її історичного розвитку. Особливо гостро дане питання постало , коли Україна дістала незалежність і їй довелося обирати новий шлях свого розвитку, рухатися до нової формації. Тому економічні трансформаційні процеси були терміново необхідні для того, щоб вивести економіку України на загальноєвропейський рівень.

Я переконана, що проблема трансформаційних процесів в Україні, структурної перебудови економіки досить актуальна в наші часи і не втратить своєї актуальності й через багато років. Виходячи з того ,чого ми “досягли” за роки незалежності, а саме, глибокої економічної кризи, безробіття, можна твердо сказати, що для досягнення мети трансформаційних перетворень було зроблено дуже мало.

Я вважаю, що було б дуже доцільно глибше розглянути саму суть, об'єктивну необхідність, зміст та перспективи економічних перетворень, тому що саме від цього залежить майбутнє України.

Велику увагу приділив вивченню проблеми трансформаційних перетворень в Україні та в ін. країнах світу академік, професор Лукінов І.І. у своїй праці “Економічні трансформації наприкінці 20-го сторіччя” ,виходячи зі складних проблем, що виникають в трансформаційних процесах, автор зосередив головну увагу, перш за все, на теоретичних аспектах їх розв'язання, стратегії перехідного періоду на тлі світових тенденцій, по-друге - на механізмі державного й ринкового регулювання, по-третє - на здійсненні стратегічної політики структурних перетворень, визначенні макроструктурних пріоритетів, по-четверте - на розвитку інтеграційних процесів, зокрема, на інтеграції України в Міжнародні ринкові угруповання. Критичному осмисленню піддано перетворюючі процеси і їх наслідки в загальноекономічній, банківсько-фінансовій, енергетичній і агропромисловій сферах.

Також варто згадати ім'я доцента, кандидата економічних наук А. Куліша, який чітко висвітлив основні етапи розвитку трансформаційної економіки, професора, члена-кореспондента НАН України С. Дорогунцова, доктора економічних наук В. Чижова, які ретельно досліджують методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційний період та трансформацію структури економіки.

Таким чином, я обрала дану тему, тому що вона дає можливість зрозуміти, які помилки допустили економісти та політики, впроваджуючи економічні перетворення, до чого може призвести дестабілізація в політичній системі та що саме треба зробити, аби вивести Україну із структурної кризи.

1. Об'єктивна необхідність та зміст економічної трансформації в Україні

Сучасне і майбутнє соціально-економічних перетворень завжди пов'язані з об'єктивною необхідністю подолання живучих застарілих догм і стереотипів мислення минулого та ґрунтовної розробки нової теоретичної бази, наукових концепцій майбутнього прогресу як надійного фундаменту стратегії і тактики загальнодержавної політики. Саме вона орієнтує і диктує визначення цілей і завдань, методів і засобів їх досягнення. Для цього розробляються і здійснюються відповідні законодавчі акти, загальнодержавні концепції та Урядові програми високоефективного використання ресурсного потенціалу з врахуванням динамізму внутрішніх і зовнішніх передумов, знань, умінь і інтересів в активізації трудових зусиль, спрямованих на розвиток системи цивілізованого підприємництва.

У свій час Україна була однією з найбільш інтенсивно розвинутих республік колишнього СРСР. ЇЇ промисловий , аграрний, науково-технічний потенціали були найбільш потужними, особливо в сфері добувної промисловості та металургії, в агропромисловому і воєнно-промисловому комплексах. Випуск Україною основної промислової та сільськогосподарської продукції, а також продовольства становив у загальносоюзному виробництві близько 1/5, а за видобутком залізної та марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом металовиробів, цукру і олії, створенням окремих видів машин і устаткування вона займала одне з провідних місць. Проте загальне економічне становище, ринкова дефіцитність і добробут українського народу ледве утримувалися на середньосоюзному рівні, іноді і були нижчими від нього, що, природно, викликало незадоволеність і підрив мотивації до більш продуктивної праці та ефективного господарювання. Більше того, централізований перерозподіл матеріальних ресурсів через Держпостач, а фондів оплати праці та інвестиційних фондів через союзний бюджет призводив до ущемлення національних інтересів, адміністративного і фінансового обмеження зростання зарплати та інших доходів населення, а також вкладень до найбільш прогресивних сфер і структур господарської діяльності соціальної спрямованості.

Після розпаду Радянської імперії на початку 90-тих років нова ера, що розпочалася, отримала назву “трансформація”, що означало систематичні зміни від соціалізму у напрямку до ринкової економіки певної форми. Вже більше через 10 років процес трансформації вже не існує як такий; замість нього має місце цілий ряд трансформацій у Східній Європі та СНД : у той час, коли певні країни прагнуть отримати членство у Європейському Союзі (наприклад, Польща), інші все ще приймають рішення щодо того, яку саме економічну систему треба обрати (наприклад, Росія), інші взагалі відмовилися від переходу до ринкової економіки (наприклад, Болгарія). У цьому різноманітті трансформаційних процесів України посідає своє власне місце: у той час, коли Україна спочатку вважалася однією з самих сильних пострадянських республік, у 1992 році вона скотилася у прірву економічної депресії, від якої ще й досі не отямилася; з іншого боку, якщо спочатку її вважали потенційним центром етнічних конфліктів та політичної нестабільності, потім Україна перетворилася на демократичне, миролюбиве суспільство, яке чітко утвердилося серед нового європейського та світового ладу.

А тепер повернемося на 12 років назад та розглянемо сам процес економічних трансформацій, як він розпочинався та до яких зрушень в соціальній та економічній сфері призвів.

Вченими Інституту економіки Національної Академії наук у 1992 р. була розроблена і представлена органам державної влади концепція стратегії соціально-економічного розвитку України. Але уряд під впливом пануючих ідей монетаризму , які змінювалися досить часто, здійснював політику так званої шокової терапії. Слідом за Росією поспішно оголосили лібералізацію цін, стали на шлях форсованих ринкових відносин. Рубль замінили купоном навіть без утвердження його національною грошовою одиницею. Друкували купоно-карбованці за кордоном. Належного контролю за обсягом їх випуску, надійністю захисту, витратами на це конвертованої валюти не було встановлено. Під гаслами невтручання держави в господарську діяльність почалося обвальне падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів. Дуже швидко, як і попереджали уряд тверезо мислячі українські економісти, це призвело до вибухового зростання цін і емісії, розвалу грошово-фінансової системи. Вона опинилася в найбільш руйнівній фазі - гіперінфляції і гіперстагфляції з загостренням загальноекономічної кризи. Економічна трансформація, а саме, ринкова, була дуже необхідною для подальшого розвитку України. І головною необхідністю було те, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, які ґрунтувалися на державному замовленні, державному постачанні та державному фінансуванні, потрапили у безвихідь і почали банкрутувати. Це, в свою чергу, гальмувало позитивні структурні зрушення від економічного спаду до економічного зростання.

Варто зазначити, що розбудовуючи в Україні нову економічну систему, недопустимо механічно копіювати жодну ринкову модель. У процесі реформування економіки необхідно виходити з об'єктивних закономірностей її розвитку, враховуючи еволюцію продуктивних сил, спеціалізацію, кооперування, концентрацію виробництва та інші відносини технологічного характеру, а також історичні традиції, існуючі умови, регіональні особливості, власний досвід планових методів управління.

Проте фундаментальні дослідження хворобливих процесів в економіці тривали і тривають зараз. Наприкінці 1993 р. була завершена розробка "Стратегії соціально-економічного розвитку України,” яка охоплює три етапи перехідного періоду - фази стабілізації становища і виходу з глибокої кризи, економічного пожвавлення і переходу в фазу економічного зростання. Президія НАНУ після всебічного обговорення подала цей документ державним органам, які формують і реалізують соціально-економічну політику. На жаль, до цього часу він використовується лише частково, без системного і комплексного здійснення реформи. Створення якісно нової, соціально орієнтованої моделі конкурентоспроможної ринкової економіки почалось з подолання бурхливих темпів інфляції і проведення грошової реформи (вересень 1996 р.). Проте це не дало активного поштовху на загальноекономічну стабілізацію і економічне пожвавлення в 1996-1997рр.

Більш того, штучне стиснення грошової маси в обігу призвело до загострення кризи платежів. Залишалася замороженою інвестиційна та інноваційна діяльність, без чого не відбувається структурна трансформація за визначеними пріоритетами, а також технологічне оновлення товарного виробництва, інфраструктури і ринку. А саме це гарантує економічну, енергетичну, продовольчу й екологічну безпеку країни. Процеси ефективної, а не руйнівної приватизації, мотивації праці і підприємництва є найважливішими складовими стратегічної політики держави.

Ейфорія короткочасного і водночас кардинального вирішення складних економічних проблем, які останнім часом особливо загострилися в Україні, Росії та більшості інших країн колишнього СРСР, скінчилася. Досить нагадати, що повним економічним і політичним крахом завершилася бездумна й анархічна за своєю суттю майже п'ятирічна "перебудова", що ініціювалася М. Горбачовим. Після розвалу Союзу жодна з короткочасних урядових програм стабілізації економічного становища і виходу з кризи тепер вже нових, "незалежних" Стратегія соціально-економічного розвитку України. К., вид. Ін-ту економіки НАНУ, 1994.-232с. країн також не принесла бажаних наслідків.

Більш того, спроби негайного впровадження в життя цих програм натиском "зверху" лише посилюють кризу до критичного стану. Причини цього явища криються, з одного боку, в поверховості і хибах самих програм, які, до речі, будувалися за однобічним стандартним сценарієм ідеології Міжнародного валютного фонду, наївних порад і вимог від урядів нових країн та без фундаментальної розробки конкретних проектів глобальних економічних перетворень, які б добре розуміли широкі верстви населення, а з другого - у відсутності системного підходу до управління і організації їх виконання, чіткості і послідовності законодавчих і виконавчих рішень держави і дій господарських управлінських структур у сферах товарного виробництва і ринку, виробничої і соціальної інфраструктури, валютно-фінансового, кредитного, інформаційного обслуговування тощо.

Успішно здійснити економічну трансформацію великого масштабу в напрямі прискорення прогресу не можна шляхом проголошення політичних та ідеологічних гасел, архіреволюційних закликів до негайного руйнування всього старого, не створивши нічого нового, більш ефективного, не розвинувши системи нормального функціонування ринкових відносин. Процеси руйнування вже не раз були в нашій історії. Вони закінчувалися навіть жахливими голодоморами. Поверхові програми тактики попередніх урядів латання тих або інших дірок у кризовій економіці також заганяють її в прірву. Аналіз програм російського й українського урядів свідчить про те, що вони, на жаль, страждають або необгрунтованим економічним романтизмом, або навіть відвертим авантюризмом, видаючи бажане за дійсне.

Переходити до сучасної високорозвиненої ринкової економіки необхідно системно і комплексно, використовуючи для цього новітні розробки державного і господарського управління, жорсткого менеджменту, охоплюючи стратегію і тактику дій, забезпечуючи високий ступінь їх організаційної досконалості і правопорядку. Разом з тим вирішальну роль, безумовно, відіграють економічна мотивація високопродуктивної праці, підприємницька ініціатива, ринкові каталізатори інвестиційної й інноваційної діяльності, створення нових і якісне оновлення (модернізація) діючих господарських систем на базі новітніх технологій. Форми власності можуть бути різними, але функціонувати на рівних економічних умовах і засадах. У ході вільної ринкової конкуренції формується життєздатний великий, середній і малий бізнес. Проте слід зрозуміти, що наприкінці XX сторіччя - епохи бурхливого науково-технічного прогресу - регулюючі функції виконує не тільки кон'юнктура вільного ринку, як це було в епоху його первісного зародження, але поряд з ним активними і дійовими регуляторами виступають також загальнодержавна, регіональна і місцева економічна політика, сучасна система наукового менеджменту.

Ідеться про здійснення такої політики, яка б надавала широкий простір і можливості активній підприємницькій діяльності для всіх форм господарювання, мала не руйнівний,а створювально-оновлюючий, не гіперінфляційний, а навпаки, антиінфляційний характер.

2. Етапи та характер здійснення трансформаційної стратегії

Враховуючи, що криза 1992-1995 рр. в Україні набула загрозливого характеру, проблеми економічної стабілізації і пожвавлення мають першочергове стратегічне значення. Спочатку інфляційний шок і розвал валютно-фінансової системи держави, потім параліч платежів і взаєморозрахунків, розрив кооперованих зв'язків між підприємствами країн колишнього СРСР, деформація цінових паритетів і валютних курсів, невпорядкованість податкової і зовнішньоекономічної політики призвели до різкого падіння мотивації підприємництва і праці, промислового і сільськогосподарського виробництва, створення валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД). Загострюються дефіцити державного бюджету і платіжного балансу. Майже припиняється інвестиційна та інноваційна діяльність виробництва і внутрішнього ринку. Його дефіцитність, незважаючи на вибухове зростання роздрібних цін і катастрофічне падіння платоспроможного попиту споживачів, стає все гострішою.

У зв'язку з цим по окремих товарах і послугах створюється навіть штучне затоварювання. Проте місткість внутрішнього ринку звужується, зовнішні конкуренти поступово витісняють з нього власних товаровиробників за загальної тенденції скорочення товарообігу. Економіка країни знаходилася в цей період у найбільш Руйнівній стадії гіперстагфляції. Тим часом система державного і господарського управління і регулювання макро- і мікроекономічних процесів внаслідок протиборства різних політичних сил була деморалізована і значною мірою втрачена.

При визначенні стратегії соціально-економічного розвитку доводиться відштовхуватися від кризової ситуації, що охопила майже всі різноманітні сфери людської діяльності - виробництво, інфраструктуру, ринок, культуру, науку, освіту, охорону здоров'я, життя і відтворення українського населення. За цих умов визначення стратегічних цілей, засобів, методів і часу їх досягнення є досить складною проблемою наукового прогнозування. Вона органічно пов'язана з пошуком нових імпульсів мотивації і активізації економічного розвитку, особливостями формування фондів нагромадження і споживання, інвестицій та інновацій з їх неминучими лагами в процесах виробничого й обігового відтворення, оновлення діючих і створення якісно нових технологічних і господарських систем з прискореними циклами обертання й віддачі.

Можна навести такий приклад. Щоб вирішити найгострішу проблему власних енергоносіїв, Україні потрібно нарощувати видобуток вугілля та інших енергоносіїв, які є в її надрах. Проте оновлення і розвиток шахтного фонду на базі новітніх технологій вимагає величезних інвестицій. Протягом останніх майже двох десятиріч не було зроблено відповідного заділу, а строки будівництва нових шахт у наших умовах становлять близько 10 років. Старі шахти Донбасу виводяться з експлуатації і закриваються, а приріст навіть компенсаційних потужностей відсутній. Видобуток вугілля рік у рік скорочується. Зараз потрібні або величезні капіталовкладення на заділи загального відтворювального циклу для наступного нарощування видобутку вугілля, або вибір альтернативного, більш вигідного варіанту компенсації його неминучого скорочення. Стратегія державної енергетичної політики передбачає різні варіанти вирішення цієї проблеми.

Саме тому строки досягнення стратегічних цілей не можуть бути однаковими для економіки взагалі. Вони повинні диференціюватися відповідно до конкретних можливостей і особливостей відтворювальних процесів. Терміни стратегічного розвитку всієї економіки безпосередньо пов'язані зі структурними зрушеннями, визначенням першочерговості рішень і дій, які б зумовлювали загальне прискорення прогресу, темпів відтворення, товарно-грошового і загальноекономічного обігу, долаючи дію факторів, що гальмують ці процеси. Тим більше наївно розраховувати лише на короткострокові тактичні вирішення. Це довготерміновий еволюційний процес без архіреволюційних стрибків, які мають здебільшого руйнівний характер і лише заганяють економіку в ще більший кризовий стан, вихід з якого потребує величезних ресурсів, зусиль і часу,

Тому автори соціально-економічної стратегії України, про яку мова йшла вище, зупинилися на варіанті трьохетапного здійснення довгострокового курсу. Мета першого етапу - вихід із гострої валютно-фінансової і загальноекономічної кризи, припинення спаду товарного виробництва і його стабілізація з наступним переходом до фази економічного пожвавлення і початку зростання. Пропонується при виборі пріоритетів у спрямуванні підприємницької діяльності забезпечувати державну підтримку галузей і підприємств зі швидким циклом відтворення і обертання, продукція яких конкурентоспроможна, користується великим попитом на внутрішніх і зовнішніх ринках. Саме вони і дають необхідні фонди споживання і нагромадження. Без цього неможливо подолати гострі дефіцити платіжного балансу і державного бюджету як основи економічної стабілізації.

Йдеться про мотивацію і організацію масового виробництва сучасної наукомісткої промислової продукції, продукції харчової і легкої промисловості разом з її сировинною базою - сільським господарством і хімічною промисловістю. Треба також одночасно реалізовувати державні програми енергетичної безпеки і випереджаючого розвитку агропромислового комплексу, здійснювати економічну реформу, зокрема приватизацію не в руйнівному, а в створювально-оновлюючому напрямі. Кожний крок реформації повинен давати приріст потрібної товарної маси і послуг, їх якісне поліпшення і здешевлення. Це головний оціночний критерій кінцевих наслідків. З метою прискорення економічного розвитку, поряд зі збільшенням джерел внутрішніх інвестицій, треба створювати найкращі умови для залучення іноземного капіталу па взаємовигідних принципах його функціонування.

Вихід з глибокої кризи потребує введення жорсткої і ефективної системи управління макро- і мікроекономічними процесами, стабілізації і державного регулювання валютно-фінансової і кредитної систем, науково обгрунтованого проведення грошової і бюджетної політики. На всіх рівнях підприємництва, в кожній господарській системі та її структурних підрозділах, незалежно від форм власності і господарювання, повинна діяти новітня система менеджменту з високим ступенем організації і дисципліни, мотивації і відповідальності кожного працівника за конкретні результати. Без цього ніякого конкурентоспроможного виробництва товарів або послуг не буде. Кожний господар повинен уміти професіонально діяти в сучасному ринковому середовищі -якомога швидше організовувати товарне виробництво за технологією, що дає потрібну масу, якість і мінімальні затрати на одиницю продукції, знати місткість і кон'юнктуру ринків збуту, вміти своєчасно і ефективно продавати власний товар і купувати необхідні виробничі інгредієнти, ефективно користуватися кредитними ресурсами, власними доходами і їх витратами. І це є найважливішою складовою стратегії становлення справжнього ринкового підприємництва. Тут без цілеспрямованої державної політики не обійтися.

Строки кожного етапу реформації не піддаються точному визначенню, оскільки поряд з регулюючими діють фактори ризику і невизначеності, які можуть або стискати, або, навпаки, розтягувати ці етапи. Найскладнішою проблемою є формування якісно нових власників і господарів, фахівців і працівників з високим рівнем знань і уміння діяти, відповідальності, свідомості й моралі, які б забезпечували процеси господарювання, відтворення і конкурентоспроможності на сучасному світовому рівні.

Особливо важливо те, як наголошували автори, щоб здійснення економічної трансформації супроводжувалося відповідними імпульсами трудової активності людей, високоефективної виробничої і ринкової діяльності. Якщо цього немає, то така реформа шкідлива. Вона буде лише гальмувати прогрес. І це треба зрозуміти всім і кожному зокрема. Створення якісно нових підприємницьких і ринкових структур соціальне орієнтованої спрямованості - це не одноразовий правовий акт і тим більше не одноразова революційна акція руйнації діючого виробничого потенціалу і появи невідомо звідки більш ефективного нового. Це тривалий процес глибоких перетворень, технологічного оновлення й економічного розвитку, конверсії і диверсифікації капіталу, нарощування відповідно до ринкового попиту виробництва товарів і послуг. Об'єктивна оцінка наслідків ринкових реформ на мікрорівні пов'язана з реальним приростом валового національного продукту і доходу, а не з тим, скільки і які об'єкти приватизовано чи не приватизовано. Головне, як вони виконують свої функції, наскільки ефективніше господарюють, наскільки збільшується їх внесок у національне багатство країни. Сталінський режим свого часу вже визначав ефективність соціалістичної реформи на селі за темпами колективізації і розкуркулювання заможних селян, довівши народ України до жахливого голодомору.

Коли в Україні ще не було руйнівної гіперстагфляції, тривалість першого етапу здійснення ринкової реформи визначалася економістами в 2 - 2,5 роки. Але в умовах різкого погіршення ситуації, зокрема в 1994 - 1996 рр., тривалість цього етапу прогнозуваласяя майже вдвічі більшою. Та й то, якщо реформа йшла б зважено, цілеспрямовано, з комплексною і жорсткою системою економічного управління.

Таким чином, у 90-х роках минулого століття в економіці України почалося здійснення першого етапу ринкової трансформації. Відбувся перерозподіл функцій нагромадження від держави до основної частини первинних ланок у ході приватизації.

Формальний характер цього етапу ( а іншим він бути і не міг, якщо врахувати економічні та політичні умови здійснення приватизації в Україні) пояснюється тим, що хоч економічна теорія використала термін “нагромадження капіталу”, проте кожний раз під капіталом розумілося не розширене відтворення продуктивного потенціалу суспільства, яке здійснюється в ході взаємозв'язаних кругооборотів капіталу, товару та споживчих доходів, а тільки форма привласнення доходу. У цьому випадку ринкові відносини, по суті, ніяк не пов'язані з ефективністю нагромадження капіталу. Вони є орієнтованими на масу прибутку та його прирощування, отже, недостатньою мірою враховують темпи нагромадження та необхідність ефективної інвестиційної діяльності. Прагнення українських підприємств до максимізації грошового капіталу зумовлює екстенсивний розвиток, за якого показником економічного зростання виступає не норма ефективності капіталу, а норма додаткової вартості.

Відтворювальна відособленість господарюючих суб'єктів характеризує не розвинутий ринок. У ньому є недостатнім централізм, індивідуальні кругообороти капіталу зумовлюють високий ступінь невизначеності механізму усереднення затрат та ефективності нагромадження. Тому децентралізація економіки - цільова настанова тільки першого етапу трансформації.

Другий етап. Ціль - перехід від економічного пожвавлення до зростання прискореними темпами, спочатку хоча б на рівні 2-3, а згодом - 3-4 відсотків на рік, з подальшим прискоренням до 5-7 відсотків, без чого неможливо подолати величезне відставання. Тільки за рахунок трудової ініціативи і активності людей, підприємців-товаровиробників і новітніх технологічних і управлінських рішень можна досягти цих результатів. Тим більше, що ринкові механізми на другому етапі мають діяти вже на повну потужність. На базі високих темпів нагромадження, інвестиційної та інноваційної діяльності повинні відбудутися докорінні зміни в структурі виробництва, товарообміну і споживання з подоланням товарної дефіцитності на внутрішніх і широким виходом на зовнішні ринки. Мінлива ринкова кон'юнктура каталізує процес відбору й виходу на передові рубежі найбільш ефективних форм і методів господарювання, боротьби за технологічну і організаційну досконалість. Неминуче буде збільшуватися і кількість банкрутств, поглинань економічно сильними економічно слабких, у міру розумної і дійової трансформації економіки в створювальному напрямі повинні підвищуватися як загальний рівень життя народу, так і його соціальна захищеність. Проте не виключається і подальше розшарування суспільства на багатих і бідних. Тут мають спрацьовувати сильні регулюючі функції держави за прикладом країн, де панує політика західної соціал-демократії. Інакше не знімається загроза проявів нових революційних ситуацій.

Другий етап досягнення стратегічної цілі, за словами вчених, може тривати не менше 7-8 років за умов високоінтенсивних відтворювальних і обігових процесів. У зв'язку з цим випереджаючий розвиток інвестиційного комплексу виступає в цей час на перший план економічного процесу, тим більше, що не існує інших варіантів вибору для подолання технологічного і структурного відставання, коли ступінь фізичного і морального зносу діючих виробничих фондів сягає в окремих виробничих сферах 60-70 відсотків. Саме цей етап є центральним ланцюгом всієї стратегічної політики економічного розвитку держави.

Управління трансформаційними процесами в економіці України з другого етапу мав би взяти курс на розвиток первісного нагромадження сукупного капіталу. Його логіка розвивається за такою траєкторією: утворення різних видів корпоративних структур у рамках комплексу галузей, близьких за фондо- та трудомісткістю - у фондомісткому ( сировинному та паливно-енергетичному), нейтральному (інвестиційному) та трудомістсткому ( споживчому), провідною формою функціонування яких є акціонерні зв'язки; створення умов для становлення ринку капіталів, функціонування якого забезпечується централізовано регульованою фінансово-кредитною системою.

Якщо процеси модифікації механізму первісного нагромадження капіталу обмежаться другим етапом, то буде створено ринки з різною глибиною ринкових відносин, з різними системами забезпечення грошей в окремих комплексах галузей - бюджетно-фінансовою, валютно-фінансовою, товарною. У цьому випадку ще не забезпечується макроекономічна модель ринку, оскільки функціонування ринків сукупних капіталів обмежується рамками галузевих комплексів зі своїми параметрами ефективності. Кругообороти сукупних капіталів комплексів слабо збалансованих між собою, оскільки акціонерні взаємозв'язки замикаються в межах корпорації.

Третій етап. Мета - перехід до стабільного еволюційного економічного зростання і розвитку під забезпечення рівноваги розвинутого ринку і оптимального рівня соціального, духовного, демографічного і екологічного стану суспільства. При здійсненні розумної економічної політики, використанні системи моніторингу прогнозування сучасних і майбутніх подій, змін ринкової кон'юнктури і ресурсної забезпеченості, еволюційний розвиток можна підтримувати протягом десятиріч. Для цього потрібні гнучкі тактичні дії і своєчасні зміни у стратегічному курсі держави. Але слід також мати могутній науково-технічний потенціал, який би гарантував відповідну планомірність прогресивних зрушень, не допускаючи до бурхливих рецесій у зв'язку з неминучими змінами структури ресурсного потенціалу, ринкового попиту і пропозицій, вичерпанням невідтворювальних природних ресурсів і їх взаємодію. Не обійтися і без необхідних для цього фінансових І матеріальних резервів, а також вмілого управління соціально-економічними процесами "зверху" і "знизу". Вся система соціально-економічного устрою держави повинна бути пристосована під довготермінове еволюційне функціонування економіки.

До засобів досягнення стратегічних цілей всіх трьох етапів автори проекту нової стратегії віднесли:

- по-перше, інвестиційні та інноваційні можливості держави і підприємницьких структур, ступінь Їх мотивації й активності в радикальних перетвореннях - економічних, структурних, екологічних і технологічних оновленнях. Сюди ж відноситься і проблема власного ресурсного забезпечення - фінансового, матеріального, інтелектуального, природного (енергоносії і сировина, вода, грунти, надра, атмосфера тощо), а також можливостей їх Імпорту з інших країн;

- по-друге, знання і вміння владних, економічних, банківсько-фінансових і господарських структур діяти енергійно, цілеспрямовано з точним вибором з багатьох різних варіантів найбільш ефективного варіанту стратегічного розвитку. З боку держави має бути всебічна підтримка формуванню активного ринкового середовища, пріоритетних сфер економічної діяльності, системи вагомого соціального захисту і розвитку високих духовних якостей людини;

- по-третє, входження в економічно вигідні інтеграційні й кооперовані зв'язки з іноземними партнерами, пошуки надійних інвесторів, можливостей вільного переливу капіталів, товарів, ресурсів праці між країнами, перш за все, традиційних зв'язків;

- по-четверте, вихід зі стадії економічного спаду з введенням конвертованої національної грошової одиниці, налагодженням стійкого грошового обігу під надійним державним контролем, Здійсненням науково обгрунтованої цінової, податкової, кредитної і бюджетної політики мотиваційної спрямованості щодо прогресивних економічних зрушень.

У ході третього етапу трансформації мають вирішуватися питання формування олігополістичної структури виробництва економіки України на основі кругообороту суспільного капіталу - бази соціально орієнтованої ринкової економіки. Механізмом інтеграції сукупних капіталів у суспільний має стати всемірний розвиток акціонерних відносин шляхом включення акцій, облігацій та інших фінансових інструментів у відкритий грошовий обіг. У цьому випадку первісне нагромадження капіталу вписується не взагалі у ринкові відносини, а в систему кругооборотів за вирішальної ролі кругообороту суспільного капіталу. Для забезпечення цього процесу доцільно сформувати адміністративний центральний орган щодо регулювання кругообороту суспільного капіталу типу польського Державного казначейства, функції якого полягають у забезпеченні умов акціонерного обороту та інвестиційної діяльності.

Біполярність центру економіки країни ( полюс капіталу і полюс доходу), як це має місце у Польщі, забезпечує поділ економічних функцій між державою та адміністративним центром суспільного капіталу. Якщо останній покликаний забезпечувати стратегічний зв'язок “капітал - виробництво - пропозиція“,то держава - забезпечувати зв'язок “доход - споживання - попит”. Завдяки відокремленню цих функцій завершується процес макроекономічного формування ринку : він починається з домінування грошового капіталу, який формує ринок попиту, потім пріоритет переходить до сукупного капіталу, який створює ринок пропозиції, при цьому кругооборот суспільного капіталу забезпечує рівновагу між ринками попиту і пропозиції.

3.Причини регресу виробництва в Україні протягом трансформаційного періоду

Як відомо, принципова основа сучасного економічного розвитку України полягає в інтенсифікації фаз відтворення та активізації інноваційної діяльності. У цьому зв'язку важливою проблемою економічної теорії є дослідження закономірностей відтворення та шляхів ефективного використання основного капіталу в складних обставинах переходу до ринку, який визначається рядом специфічних рис через дію багатьох об'єктивних і суб'єктивних фат корів.

Практика трансформаційних перетворень свідчить про те, що в Україні відбувається впровадження в економіку методів та структур, скопійованих у розвинутих ринкових систем. Ігнорування особливостей дії ринкових закономірностей у період трансформації економічної системи спричинює багато негативних соціально-економічних явищ. Так, у рамках запозиченої моделі зміни форми власності, яка розпочалася в Україні широкомасштабною приватизацією державних підприємств без серйозного економічного, соціального, технологічного, екологічного обґрунтування, без урахування регіональної специфіки, створилося становищу, коли органи регіонального управління, по суті, не впливали на ефективність приватизації, а лише виконували плани, розроблені централізовано Фондом державного майна України. Внаслідок цього процес приватизації зводився до процедури юридичного переоформлення права власності на активи підприємств і ніяк не пов'язувався із залученням додаткових інвестиційних ресурсів, з ефективним функціонування підприємств у постприватизаційний період. Відсутність будь-якого зв'язку приватизації підприємств з розвитком територій, на яких вони розташовані, у свою чергу, призвела до безробіття.

Спільною закономірністю для країн з різним рівням розвинутості ринкових відносин є те, що процеси інтенсифікації суспільного виробництва і підвищення його ефективності з метою задоволення потреб господарства та населення вирішальною мірою визначаються масштабами і характером відтворення основних виробничих фондів, ступенем їх використання.

Нові риси відтворення основного капіталу, що виникли в Україні в трансформаційний період, можуть бути осмислені правильно лише за умови врахування впливу на цей процес зміни форми власності. За роки реформування 32% основних фондів країни залишились у державній власності, в комунальній власності їх питома вага сягає 24,2%, в колективні - 38,2%, в приватній - 5,3%1¹ За залишковою вартістю на початок 2001р.. Державна форма власності перестала бути домінуючою. Але відносна прогресивність цієї трансформації простежується лише в кількісному аспекті, оскільки оптимальний обсяг державної власності на засоби виробництва має не спускатися нижче 30 - 35% . Необхідні докорінні якісні зміни реформування власності не випливають автоматично з процесу роздержавлення, і тому

Їх не було досягнуто протягом перехідного періоду. Проте процеси економічного реформування істотно вплинули на відтворення основних виробничих фондів та їх використання. Розглядаючи ефективність розвитку основних виробничих фондів як однієї зі складових продуктивних сил, треба врахувати уроки історії, які свідчать, що економічні формації відрізняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, яким знаряддям праці і в яких умовах воно виробляється, тобто засобами виробництва. Отже, ефективність відтворення і використання основних фондів залежить від науково-технічного прогресу та зміни економічного середовища.

Нестійкість економіки України в період ринкових перетворень і економічна криза послабили роль головних факторів зростання - виробничого нагромадження та ефективності виробництва, що безпосередньо пов'язане з темпами зростання й оновлення основного капіталу.

Процеси оновлення основного капіталу України в період трансформації економічної системи відбулися на фоні спаду темпів розвитку країни. За 1991 - 2000 рр. обсяг ВВП скоротився на 57%, обсяг промислового виробництва - на 43%, випуск продукції машинобудування - на 65 %, сільського господарства - на 51,5%1¹ Див.: Статистичний щорічник за 2000 р., с 35, 103, 113.. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза, а реальна виплата пенсій - в 4 рази. Питома вага заробітної плати у ВВП становила у 200 р. 24,3% проти 43,3 % в 1990р. Світова економічна історія не знає подібних масштабів економічного спаду в мирний час. І хоча в 2000 р. вперше за період трансформації вдалося збільшити ВВП на 6%, виробництво промислової продукції - на 12%, сільського господарства - на 4,8%, економічна ситуація в країні залишається дуже важкою. Для того щоб подвоїти ВВП на душу населення, Великобританії знадобилося 58 років (1780 - 1838), США - 47 (1839 - 1886), Японії - 34 роки ( 1885 - 1919), Бразилії - 18 років ( 1961 - 1979), Південній Кореї - 11 (1966 - 1977), Китаю - 10 років (1977 - 1987).

Наведені статистичні дані свідчать про те, що за роки трансформації (1991 - 2000) вітчизняна економіка відхилилася від поступального розвитку і тепер не в змозі подолати негативну тенденцію за допомогою тих ринкових методів, механізмів, інститутів, які впроваджуються в економічну систему перехідного періоду, але не можуть успішно працювати. У цьому зв'язку слід зазначити, що серед прихильників чистої економічної системи та консультантів з питань її розбудови в реформованих країнах нема однозначної думки щодо подальшого ефективного розвитку. Так, президент Всесвітнього банку, професор Дж. Стільгіц, аналізуючи концепцію Вашингтонського консенсусу, на основі якого МВФ розробляє свої рекомендації для країн, котрі будують ринкові відносини, робить висновок, що вона не є комплексною, і вказує на суперечності лібералізації торгівлі, на необхідність створити механізм та регулювання фінансової системи22 Див.: Стинглиц Дж. Куда ведут реформы ? “Вопросы єкономики” №7, 1999, с4.. Критично оцінює “ринковий фундаменталізм” також Дж. Сорос, розглядаючи його як небезпеку для відкритого суспільства, навіть більшу, ніж тоталітарна ідеологія.33 Див.: Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Открытоє общество в опасности. М., ИНФРА - М, 1999.

Модель приватизації в Україні, що пропонувалася на першому етапі зміни форми власності як шлях створення справедливих ринкових відносин та конкурентного середовища, без урахування стартових умов реформування планово-адміністративної індустріальної економічної системи і національних особливостей господарювання, було використано для легалізації неефективного й у багатьох випадках - кримінального власника колишнього державного майна, бо забезпечувала для цього найлегші засоби. До того ж протягом трансформаційного періоду держава відсторонювалася від управління належним їй сектором економіки настільки, що навіть не управляла основними фондами акціонерних товариств, де питома вага державних акцій сягала 51%. Такі самі негативні фактори спостерігалися в управлінні часткою державного майна в корпоративних підприємствах. На 1 січня 2001 р. Державні пакети акцій були розміщені у 2549 відкритих статутних фондах акціонерних товариств, з них частка пакетів, що перевищують 50%, -- на 421 підприємстві. За 2000 рік внаслідок недосконалого управління державними пакетами акцій корпоративних підприємств в Україні не отримано дивідендів на суму 1697 млн. грн.

Таким чином, обраний шлях економічного реформування, зорієнтований на швидке і повне роздержавлення, призвів до переходу основного капіталу, створеного народом України, в руки вузької групи підприємців. Такий перерозподіл є своєрідною характерною рисою етапу первісного нагромадження капіталу в перехідний період.

Економічна безпека України не може бути досягнута без зміни технологічних способів виробництва в усіх його визначальних ланках та без якісної зміни структури національного господарства. Створюючи розвинуте ринкове середовище, ми не можемо не зважати на те, що в ХХІ столітті людство стоїть на порозі завершення фази постіндустріального суспільства та появи інформаційного суспільства.

Негативні тенденції в збільшенні та оновленні основного капіталу і в розвитку науково-технічного потенціалу України, звуження інноваційної діяльності в період реформ суперечать вимогам теорії економічного зростання. Узагальнюючим показником рівня способу виробництва є співвідношення трьох його типів, що ґрунтуються на ручній, машинній та автоматичній праці. На початку 90-х років в Україні частка першого способу виробництва становила близько 40%, частка другого - 48%, автоматизованого виробництва - близько 12%. Отже, за роки трансформації економіки значно погіршилась якість технологічного способу виробництва, що грунтується на машинній праці, у зв'язку із зростанням фізичного та морального спрацювання основних фондів; крім того, зменшилася питома вага і погіршилась якість автоматизованого виробництва. Зміни в технологічному способі виробництва свідчать про рух сучасної перехідної економіки України в деяких сферах господарювання в бік докапіталістичної формації, технологічний спосіб виробництва якої ґрунтувався на ручній праці, а в інших сферах - до капіталізму доби XVII - початку ХХ ст., коли основою виробництва була праця машинна.

Отже, регрес виробництва в Україні протягом трансформаційного періоду - це наслідок порушення об'єктивних закономірностей соціально-економічного розвитку. Індустріально розвинута економічна система мала би перетворитися в модернізовану постіндустріальну систему з ринковими відносинами. А в рамках обраної українськими реформаторами моделі відбувається трансформація в таку систему, яка рухається в бік доіндустріального способу виробництва. З огляду на те, що планово-адміністративної економічної системи були нагромаджені великі обсяги основного капіталу, розбудова ринкових відносин мала на меті появу такого середовища, в якому завдяки всебічній інтенсифікації виробництва і розширенню масштабів оновлення основного капіталу можна швидкими темпами перейти до постіндустріального способу виробництва. За таких стартових умов у формуванні ринкових відносин необхідно зважати на вплив об'єктивних факторів.

1. Формування ринкових відносин розпочалося в надрах планової економічної системи, в якій було створено великі обсяги основних виробничих фондів і науково-технічний потенціал, достатній для освоєння та застосування нових технологій.

2. Економічна сутність зміни форм власності у трансформаційний період полягає в тому, що виникнення корпоративного капіталу має іншу природу, бо вже було створено основний промисловий капітал, а також існували умови, необхідні для корпоративного управління, з притаманними йому асоційованими формами власності, зокрема акціонерної. Звідси випливає, що утвердження різноманітних фор власності в Україні об'єктивно є засобом реструктуризації промислового капіталу. Адже більшість акціонерних товариств у нашій країні виникла на базі масової швидкої приватизації саме державних підприємств, а не була створена з дрібних та середніх приватних підприємств, тобто не виникла у структурі приватного капіталу. Навпаки, створення акціонерних товариств у нашій економіці виступає структуроутворюючим фактором для приватного капіталу. Це підгрунтя виникнення акціонерних товариств визначає і методи управління, які містять у собі нові складові, адекватні акціонерному капіталові, а також елементи планово-адміністративної економічної системи. Тому, формуючи власну модель корпоративного управління, необхідно виходити з методологічного положення про те, що вона залежить від структури власності в акціонерних товариствах, а також від способів їх створення, національних і культурних особливостей, ціннісних орієнтирів у суспільстві, суспільно-політичного середовища. З уваги до сказаного, є помилкою поширювати дію об'єктивних законів у країнах з розвинутим ринком на економіку країни, що трансформуються на іншому рівні виробничних відносин.

3. Система планово-адміністративної економіки нагромадила великий досвід стратегічного планування, яке в період ринкової трансформації слугує навід'ємною основою менеджменту. Воно і в країнах з розвинутими ринковими відносинами широко застосовується на підприємствах як основа для прийняття всіх управлінських рішень з розподілу ресурсів, організації виробництва, адаптації до зміни кон'юнктури тощо. Отже, в трансформаційний період розширеному економічному відтворенню, зокрема, розширеному відтворенню основних виробничих фондів об'єктивно притаманне органічне поєднання процесу планомірного розвитку й поетапного утвердження ринкових відносин на базі різноманітних форм власності.

4. Підвищення ролі держави на етапі трансформаційних змін в економіці є об'єктивно зумовленим. Ця роль висока і в управлінні стабільними економічними системами у високорозвинутих країнах з ринковими відносинами. Відстороненість держави від управління господарством зі застосуванням як планових, так і ринкових методів економічного регулювання негативно впливає на виробничу сферу, викликає стрімкий розвиток фінансово-спекулятивної та посередницької діяльності, а також фінансової системи як механізму нагромадження й експорту грошового капіталу, сприяє привласненню об'єктів державної власності в рамках обраної в Україні моделі приватизації, з високим рівнем криміналізації процесу розподілу та перерозподілу власності.

5. Грошові заощадження населення на початок трансформаційного періоду сягали величезного обсягу. Ці кошти можна було інвестувати в реструктуризацію промисловості, орієнтуючися на новітні технології та задоволення потреб населення.

6. В трансформаційний період, коли ще не створено ринкові виробничі відносини, ринкова фінансова інфраструктура формувалася випереджаючими темпами. В результаті фінансові інститути почали обслуговувати самі себе, а не реальний сектор економіки. Те, що процес формування грошового капіталу передував розвиткові промислового капіталу, стало істотним фактором руйнації основних виробничих фондів країни, замість їх реструктуризації.

7. Становище характеризувалося недосконалістю нормативно-правової бази, яка би регулювала утвердження ринкових відносин з урахуванням специфіки перетворень, національного менталітету, реґіональних та інших особливостей трансформації економіки.

8. В період перетворення державної форми власності було порушено закономірність обігу капіталу. Основні виробничі фонду практично не оновлювалися, бо вітчизняний грошовий капітал не направлялися у виробництво, не використовувався для інвестицій. Через суперечливе законодавство з реформуванням державної власності й управління нею створилися умови для використання кримінальних способів придбана капіталу та розпорядження ним. Факт вищої, ніж у більшості країн з розвинутими ринковими відносинами, питомої ваги основного виробничого капіталу у державній власності протягом цього періоду випливає з того, що в індустріальній планово-а адміністративній економічній системі рівень одержавлення був надто високим. Відносно висока частка державної власності притаманна економічній моделі ринкового соціалізму, поступовий перехід до якої від названої системи можливий з меншими руйнаціями і меншими негативними соціально-економічними наслідками. Модель ринкового соціалізму найбільш узгоджується зі стартовими умовами планово-адміністративної економічної системи, а плавне освоєння ринкового середовища відповідає менталітету нашого народу і не суперечить соціальній орієнтації економічного розвитку.

В останні роки в економіці України мало місце зростання ряду обсягових макроекономічних показників, що свідчить про завершення десятирічного періоду спаду і початок формування малих тенденцій. Водночас нові об'єктивні тенденції до зростання наштовхнулись на консервативні та неадекватні механізми управління економікою держави, не відсутність належної системи державного фінансового контролю, фінансового нагляду і аудиту.

Як наслідок, економічне зростання 2000-2001 рр. істотно уповільнилось у 2002 р. В економіці країни сформувався ряд істотних диспропорцій, наявність яких свідчить про порушення раціональних співвідношень і відсутність пропорційності у розвитку української економіки. Такі диспропорції створюють серйозні проблеми для подальшого економічного зростання держави і в разі нехтування ними значно ускладнять або ж зведуть нанівець усі спроби України щодо виходу з економічної кризи, реформування соціальної сфери та інтеграції до ЄС.

4. Перспективи розвитку трансформаційних процесів в економіці України

трансформаційний економічний ринковий виробництво

Після усього сказаного, постає питання, де ми опинилися в результаті десяти років реформ, що робимо і що потрібно робити, аби перетворити досягнуті темпи зростання на сталу тенденцію. Слід усвідомити, що ефективне трансформаційне суспільство - це не тільки ринкові перетворення. Це цілісна система взаємозалежних суперечностей різного рівня, розв'язати які можна комплексно. Йдеться про такі суперечності: адміністративна економічна система -- система соціально-ринкових відносин; замкнуте суспільство -- відкрите суспільство; система політичного тоталітаризму -- демократичне, громадянське суспільство; суспільство, яке обмежує свободу особистості, -- суспільство, що гарантує фактичну свободу розвитку особистості; індустріальне суспільство -- постіндустріальне суспільство. Якщо ми ставимо перед собою максимально високу мету -- інтегруватися в сучасні структури європейської цивілізації, то мусимо усвідомити, що всі названі питання необхідно вирішувати в комплексі. У цьому зв'язку ми повинні передусім подолати логіку однобічного економізму в проведенні реформ. Це дуже важливо на даному етапі розвитку країни. Багато країн світу протягом десятиліть не можуть скористатися результатами трансформації через її некомплексність. Суспільство є логічно цілісним організмом, й однобічні акценти лише на окремих аспектах трансформації не тільки посилюють диспропорції, а й призводять до мутаційної гібридизації, яка зумовлює довгострокову економічну стагнацію.