Трансформаційні процеси в Україні

Варто зазначити, хоч як погано не функціонувала б національна економіка (хоча вона працює сьогодні набагато краще, ніж кілька років тому), за своєю природою, за своєю побудовою -- це вже не адміністративна, а особливий тип постсоціалістичної ринкової економіки. Але аналогів із ринковою моделлю розвинених країн Заходу тут не повинно бути. Ми близькі до моделі ринкової економіки багатьох країн із середнім рівнем розвитку, й виходячи з цього повинні будувати свої прогнози.

Ринкова економіка країн Заходу має принципово іншу якість. Це ринкові зв'язки, що реалізують себе в іншому суспільному середовищі -- там, де на порядок вищими є особисті доходи населення, тож пріоритетними є не економічні потреби людини, де в зв'язку з цим у повному обсязі реалізуються принципи свободи особистості й реальної демократії, де домінують інституції громадянського суспільства. Нарешті, сучасна західна економіка -- це економіка постіндустріального суспільства, де основною формою багатства, основним виробничим ресурсом і водночас основним об'єктом власності є знання та інформація. Їх відтворення значною мірою здійснюється на неринковій основі. Відбувається звуження ринкових детермінантів. Ринкові зв'язки перестають бути загальними й визначальними. Спостерігається своєрідний ренесанс державних регуляторів: дедалі більшу частину видатків на відтворення живого капіталу, знань та інформації (а це, повторюю, основний виробничий ресурс) бере на себе держава.

Ми не тільки дуже далекі від такої моделі ринкової економіки, а й, на мою думку, поки що не маємо реальних передумов її практичного освоєння. Економіка, як і політика загалом, це -- мистецтво можливого. Саме тому тут усе має свою етапність. Для створення передумов нам треба, як мінімум, подвоїти ВВП на душу населення. За свідченнями експертів, на період 2001-2005 рр середньорічний темп зростання прогнозувався на рівні 7% за рахунок підвищення рівня використання значних резервів виробничих потужностей підприємств. У 2006-2010 рр. цей резерв мав вичерпатися, і збільшення капіталомісткості кожного процента приросту ВВП прогнозувалось орієнтовано в 1,5 раза. Крім того, у цей період при плануванні зростання мало відбутися перенесення акценту з галузей швидкого обороту капіталу на науково-, фондо- та капіталомісткію Водночас враховувалися фактор виходу економіки “з тіні”, а також підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Усе це мало сприяти підвищенню середньорічних темпів зростання до 8%1¹ див.: Програма “Країна-2010”, с 22.. Нині за розпорядженням Президента України здійснюється підготовка проекту Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2010 рр. При цьому передбачається виходити з того, що:

- стратегія має бути спрямована на забезпечення сталого економічного зростання, примноження національного багатства, зміцнення ринкових основ економіки, забезпечення її інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності, участі України у світових інтеграційних процесах;

- стратегія має передбачати заходи щодо створення реальних передумов та механізмів вступу України до ЄС;

- стратегія має включати обґрунтування політики макроекономічної стабілізації та структурної перебудови економіки України, завдання з енергетичного забезпечення, подолання тінізації економіки, розвитку інноваційного та науково-інтелектуального потенціалів держави, економічної та екологічної безпеки, здійснення соціальних перетворень, зниження рівня бідності населення, зміцнення позицій середнього класу;

- відповідні розділи стратегії мають визначати перспективи розвитку галузей економіки, регіонів України, що базуватимуться на відповідних статистичних даних та економічних рахунках і враховуватимуть зовнішньоекономічну кон'юнктуру та перспективи її розвитку.

Безперечно, середньорічний темп зростання у 7-8% конче потрібен Україні, оскільки лише за такого темпу (а він є мінімальний), а також при ВВ на душу населення в сумі 4-4,5 тис вол. вона може інтегруватися до європейських економічних структур, отже, згодом досягти новітнього цивілізаційного рівня. Нижчий темп розвитку і менший обсяг ВВП на душу населення означатимуть, що Україні будуть доступні лише східноєвропейські цінності. Як вважають фахівці, “ будь-яка форма гальмування культурного руху до Заходу, як би благородно вона не аргументувалася - “братніми”, “слов'янськими” чи “візантійськими” витоками, - є в даному контексті прирахованною чи відвертою апологетикою тієї посткомуністичної кризи, на якій “гріють руки” тіньові й корумповані структури”1¹ Кремень В., Ткаченко В. Зазнач. Праця, с 437

.

Однак ідеологічні прагнення мають грунтуватися на реальному економічному процесі. Неупереджений аналіз показує, що протягом наступного десятиріччя досягнення подвоєння ВВП є досить проблематичним. У всякому випадку, динаміка структуризації промислового комплексу, який залишається головним плацдармом для реалізації національної моделі економічного зростання, не дає оптимістичного сценарію на період до 2010 року.

На замовлення і за організаційної підтримки Київського Центру Інституту Схід-Захід у червні - вересні 2001 року Київським міжнародним інститутом соціології було проведено дослідження «Проблеми економічної реформи в Україні». Опитувалися експерти з питань економіки (державні службовці, особи, що працюють в органах законодавчої влади, представники сфери бізнесу, науки, освіти, неурядових організацій, преси), які оцінювали вихідні умови та засоби реалізації економічних перетворень, роль чинників (подій, рішень), які позитивно чи негативно впливали на перебіг трансформації централізованої економіки в таку, яка функціонує на засадах конкуренції у ринковому середовищі. Експерти висловлювали свою думку і щодо перспектив розвитку економіки України в контексті світової економічної кон'юнктури, динаміки економік зарубіжних країн та зарубіжної фінансової та технічної допомоги.

Згідно даних офіційної статистики економіка України демонструє те, що не спостерігалося все останнє десятиліття минулого століття: вона почала зростати. Цей довгоочікуваний феномен став предметом жвавого обговорення в колі політиків та фахівців. Якщо опустити деталі, то дискутувалися дві основні альтернативні причини. По-перше, зростання є результатом цілеспрямованої роботи Уряду (на той час Уряду В.Ющенка). По-друге, свою справу зробила світогосподарська кон'юнктура, високі ціни на нечисленні експортні товари українського виробництва.

Експертам було запропоновано також зробити вибір між цими альтернативами, або ж запропонувати свій варіант. Майже третина експертів схиляється до того, що причиною була “економічна політика Уряду” (таблиця 1). Приблизно чверть експертів вирішальним визнали вплив “світогосподарської кон'юнктури”. А кожний п'ятий експерт вважає, що економічному зростанню 2000-2001 року в Україні сприяла “економічна політика уряду в поєднанні зі світогосподарською кон'юнктурою”. Крім того, 14% респондентів заперечують наявність економічного зростання взагалі, сприймаючі офіційні дані як зростання “на папері” внаслідок нехитрих маніпуляцій з методиками розрахунків та інтерпретації їх результатів.

Для них зростання не є фактом, їхні власні спостереження не свідчать про такий перебіг подій в економіці. Особливо скептично налаштовані представники науки та бізнесу.

Таблиця 1 - Причини економічного зростання 2000-2001 рр. в Україні експертами залежно від сфери їх професійної діяльності (% респондентів)

Проте, щоб не думали експерти про факт зростання, вони одностайні в тому, що найнижчий пункт економічного спаду пройдений. Чим би не був заблокований подальший рух вниз - розгортанням приватизаційних процесів, стабілізацією грошової системи, збалансуванням бюджету тощо - альтернативи зростанню, на думку експертів, вже просто немає. 83% з них впевнена (таблиця 4.2) у значно і в дещо кращих перспективах економіки України через 5 років, і лише 4% очікують їх погіршення в наступному п'ятиріччі.

Дещо вирізняються з-поміж загалу відповіді експертів із бізнесових кіл та неурядових організацій. Експерти з першої групи частіше вказували на вплив країн Південно-Східної Азії відносно більше голосів (20% проти 12% по масиву в цілому). Експерти з другої групи відносно частіше відмічали ЄС та країни-апліканти як регіон із найбільшим впливом на економічну ситуацію в Україні (68% проти 60% по масиву в цілому). У варіанті “інше” здебільшого визнавалася виняткова роль Росії у впливі на економічну ситуацію в Україні; окремі експерти наполягали на тому, що на економічну ситуацію в Україні ніщо ззовні не впливає.

Таким чином, з одного боку, структурна трансформація економіки йде шляхом реструктуризації існуючої галузевої структури, найбільш повного її пристосування до потреб внутрішнього і зовнішнього ринків, а з іншого - здійснюється пошук нової, постіндустріальної моделі економічного розвитку, де пріоритет віддаватиметься наукомістким галузям і виробництвам.

Висновки

Україна, як і більшість інших країн величезного Євразійського регіону на переломному етапі кінця XX століття, як вже відзначалося раніше, опинилася у складній ситуації, а точніше - в гострому кризовому стані. Хаос горбачовської "перебудови" (1985-1990 рр.) завершився економічним і політичним розвалом загнилої тоталітарної системи. На її уламках за ідеологічною допомогою з-зовні сформувалася «нова» модель переходу до системи так званої «ринкової економіки» з невизначеним ступенем її досконалості і якісних властивостей. До того ж, трансформаційні процеси розпочалися, на жаль, з неефективних методів приватизації, застосування механізму руйнівного гіперінфляційного шоку, відмови держави від регулювання соціально-економічних процесів. І це каталізувало безпрецедентний в умовах мирного періоду спад виробництва ВВП і НД, промислової і сільськогосподарської продукції, продуктів харчування і товарів широкого вжитку. Криза дев'яностих років охопила також сферу послуг, науку, освіту, культуру, охорону здоров'я тощо.

Внутрішні національні ринки, будучи не збалансованими, зреагували на ці події неадекватно. Спочатку різко загострилася їх товарна дефіцитність, створивши відповідний вакуум, в який негайно поринули іноземні конкуренти з масою своїх залежалих товарів, далеко не кращих за якістю і рівнем вартості, що не знаходять збуту на західних ринках. Ринкова лібералізація, в свою чергу, відкрила шлюзи для їх вільного проникнення на ринки постсоціалістичних країн, використовуючи здебільшого методи нездорової конкуренції - хабарництво, спекуляцію і шахрайство. Так українське товаровиробництво опинилося без власних традиційних ринків, що докорінно підірвало відтворювальні процеси.

Але буде помилковим говорити, що Україна нічого не досягла в процесі економічної трансформації.

В інституціональному плані в країні створено основні атрибути ринкової економічної системи, тобто ринки капіталу, праці, товарів та послуг тощо. Звичайно, ці ринки мають різний рівень розвитку та, відповідно, роль в економічних процесах. Водночас, ці інститути істотно відрізняються від своїх аналогів у країнах з «нормальною» ринковою економікою.

Країна спромоглася подолати гіперінфляційні процеси та досягти певного рівня макроекономічної стабілізації навесні 1996 року, інфляція залишається порівняно низькою та передбачуваною; відбувається процес приватизації.

Дефіцит товарів змінився на дефіцит грошей, що є ознакою появи нової системи економічних відносин у суспільстві.

Водночас, у кількісному плані Україна жодного року не мала економічного зростання, а масштаби та тривалість економічного падіння є безпрецедентними серед країн з перехідною економікою. Звичайно, це можна пояснити об'єктивними причинами (важкі передумови тощо). Але ж і складні економічні проблеми України є також безпосереднім результатом здійснюваної економічної політики (або її відсутності). Лише бюджет 2000 року вдалося зробити більш виваженим, порівняно з попередніми.

Що стосується економічної політики, то, на мою думку, головна проблема України полягає в тому, що держава ще тільки визначає власне місце та роль в економіці. При цьому, свідомо чи несвідомо, триває пошук якогось дуже специфічного українського шляху економічного розвитку, тоді як загальні (вже багаторазово перевірені на практиці) економічні принципи та закономірності хоч і визнаються на словах, але на практиці майже не реалізуються. Суто в якісному плані головною рисою сучасної української економіки є її низька конкурентоспроможність. Іншими словами, попри всі офіційні заяви та декларації про великий потенціал України, національні та іноземні інвестори сьогодні не бачать реальних перспектив дільності на українському ринку.

Звісно, не треба спокійно чекати, що настане диво. Така "теорія ринкової бездіяльності" є ніщо інше, як провокаційний заклик до економічного саморозвалу нової демократичної держави, породження хаосу і паралічу активної створювальної діяльності, без чого ніяких прогресивних зрушень не буває. Подібна авантюра, взята на озброєння державної політики, нічого спільного не має з ефективними ринковими перетвореннями, а спрямована лише на досягнення стійкого господарського спаду, повернення країни в первісні ринкові відносини минулої давнини з веденням дрібнопарцелярного приватного господарства на низькопродуктивній ручній праці, не спираючись на новітні технології і досягнення можливостей конкурентоздатності на сучасних внутрішніх і міжнародних ринках. Той, хто думає, що "економічне чудо" відбудеться якось само собою, достатньо проголосити "ринкову економіку", глибоко помиляється. Ніякого такого "чуда" без реального його створення не відбудеться. Для цього потрібні, перш за все, відповідні знання і вміння цілеспрямовано діяти, наполегливо працювати і обов'язково мати необхідний інвестиційний капітал. Безпідставні мрії, бажання і гасла з арсеналу маніловщини, не маючи відповідних ресурсів і конкретних рішень, економічних інтересів, чіткої системи організації і управління, наполегливої і високопродуктивної праці кожної працездатної людини, нічого не дають. Необхідна розробка і реалізація науково обгрунтованих програм, інженерне і економічно зважених проектів кожного виробничого і ринкового об'єкту -модернізації діючого або створення нового - з точним визначенням його капітало- і енергомісткості, ресурсозабезпеченості на новітній технологічній базі. Система організації і управління має забезпечувати при цьому чітку практичну реалізацію проекту з мінімальними строками його створення і вводу в експлуатацію. Строк окупності інвестицій залежить від технологічного ступеня досконалості виробництва, своєчасності випуску і реалізації товарної продукції, рівня її собівартості і вартості, кон'юнктури ринкових цін і норми прибутку, діючого податкового, страхового та інших напрямків фінансового регулювання.

Трансформації мають здійснюватися на новітніх наукових досягеннях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим контролем державних і господарських органів у надійній системі організації і управління. Тільки за цих умов можна швидше подолати кризові явища, перетворити самі трансформаційні процеси в надійний засіб економічного пожвавлення і зростання. Розгул анархії і спроби усунути під виглядом демократії державу від виконання регулюючих функцій у здійсненні ефективних ринкових перетворень, як свідчать історичний досвід багатьох країн світу, а також і сучасний вітчизняний досвід, ніяких позитивних зрушень не приносять. Вони активно сприяють лише економічній руйнації та неминучому соціальному занепаду, нічим не виправданому стражданню мільйонів людей, що потрапили, внаслідок дії так званого "ринкового шоку" в жебрацьке становище. Перетворення суспільства у "нову якість" таким ганебним шляхом навряд чи принесе бажаний успіх.

Економічна політика держави щодо ефективних ринкових трансформацій має спиратися на фундаментальні наукові дослідження і модельні багатоваріантні розробки процесу з наступним вибором з них оптимального варіанту за критерієм найвищого кінцевого результату (приросту ефекту). При цьому слід використовувати позитивний досвід тих країн, які досягли найвищих темпів економічного оновлення і зростання, що одержало назву "економічного чуда", включаючи "нових тигрів" - країн Тихоокеанського басейну. Для України суттєве значення має детальне вивчення і використання досвіду Китаю, який зробив величезний крок у здійсненні ринкових реформ шляхом послідовного еволюційного розвитку, при збереженні стабільного державного і політичного устрою. Тим самим не допущено економічного розвалу. Суспільство і держава знаходяться в стані прогресивних зрушень, що має особливе значення для ринкових трансформацій всієї світової економіки XXI сторіччя.

Список використаної літератури

1. Лукінов І.І. Економічні трансформації наприкінці 20-го сторіччя.-К., 1998

2. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник.-К.: “Знання-Прес”, 2002

3. Україні на роздоріжжі / за редакцією Акселя Зіденберга і Лутці Хоффана. - К.,1998

4. Дорогунцов С. Трансформація структури економіки: теорія і практика. “Економіка України” №4, 1998, с.4-11.

5. Базилевич В. Теорія трансформаційних перетворень. “Економіка України” №6, 2002, с 93-98.

6. Куліш А. До питання аналізу етапів розвитку трансформаційної економіки. “Економіка України” №11, 2002, с.47-51.

7. Мочерний С. Моделі трансформаційних процесів економіки. “Економіка України” №2, 2000, с.13-19.

8. Чечетов М., Жадан І. Особливості макроекономічного трансформування в умовах перехідної економіки. “Економіка України” №6, 2002, с.4-8.

9. Дорогунцов С., Чижова В. Методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансформаційний період. “Економіка України” №9, 2002, с.29-35.

10. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного періоду. “Економіка України” №8, 1993, с.3-11.

11. Стратегія соціально-економічного розвитку України. К., вид. Ін-ту економіки НАНУ, 1994.-232с.:

12. Статистичний щорічник за 2000 р., с 35, 103, 113.

13. Стинглиц Дж. Куда ведут реформы? “Вопросы єкономики” №7, 1999, с4.

Размещено на Allbest.ru