Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох фактоpiв: особистого й речового. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайнятi суспільно корисною працею в галузях матеріального i нематеріального виробництва. Це - працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто вci тi категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга). [9]

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних i розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних i духовних благ. Отже, щоб з'ясувати суть робочої сили, необхідно спочатку розкрити зміст самої праці. [4]

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих i суспільних потреб у матеріальних i духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Люди завжди жили й трудилися в суспільстві. Трудові колективи з їхніми творчими здібностями є головною продуктивною силою суспільства. Тому розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення самих працівників виробництва, які потім збагачують увесь виробничий процес новими винаходами, забезпечують його постійний прогрес.3 цього випливає такий висновок: здатність до розвитку тiєї чи іншої системи визначається насамперед тим, як вона створює умови для творчого розвитку самого працівника, насамперед його розумових та інтелектуальних здібностей, а також чи забезпечує умови реалізації цих здібностей безпосередньо в господарській діяльності.

Одним з ключових факторів підвищення ефективності виробництва є прискорення обігу коштів. На жаль, кризові явища в розвитку української економіки спричинили істотні негативні зміни як тривалості обігу, так і його структури. [2]

Одна з найважливіших причин економічної відсталості нашої країни полягає саме в тому, що командно-адміністративна система тривалий час не лише стримувала господарську ініціативу, а й створювала на шляху прогресу непереборні перепони. Науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві i висуває нові вимоги до кожного працівника. [1]

По-перше, зростають вимоги до кваліфікації i відповідальності працівників за функціонування могутньої i складної техніки. Сучасний робітник має бути висококваліфікованим. Отже, суспільство повинне виділяти значні кошти на підготовку кваліфікованих трудових pecypciв.

По-друге, технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною. Так само як примітивні засоби праці зумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав i свобод.

По-третє, праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише в разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами. історичний досвід незаперечно доводить, що без вирішення соціальних проблем жодне суспільство не зможе досягти істотних результатів i в розвитку суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем неминуче породжує кризову ситуацію в економіці. Про це переконливо свідчить той стан, в якому опинилася наша країна.

Нині для більшості людей їхня праця є засобом до життя. Це вимагає сумлінного ставлення до справи i, як правило, напруження фізичних та інтелектуальних сил. I все ж одержане при цьому матеріальне й моральне задоволення надихає людину на активну творчу діяльність. Ще У. Петті справедливо назвав працю батьком багатства. I справжня радість праці - в її результатах, у ній самій як джерелі підвищення добробуту кожного працівника i зростання суспільного багатства.

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це - речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага.

Предмети праці включають вci тi предмети, на які спрямована праця людини, а саме:

предмети, дані природою;

сировина (створені людьми предмети праці);

вторинні ресурси;

штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, кеpaмічнi матеріали).

Збільшенню обсягу сировинної бази слугують такі фактори:

а) комплексне використання корисних копалин, повніше добування цінних елементів природи. Поступово долається таке становище, коли через недостатній розвиток технології багато рідкісних металів не видобувалися з корисних копалин i залишалися у відходах;

б) розвиток матеріалозберігаючих технологій. Вони дають можливість нарощувати виробництво кінцевого продукту за тих же обсягів видобутку сировини i матеріалів.

У сучасних індустріально розвинутих країнах ресурсозбереження стало вирішальним джерелом задоволення приросту потреб економіки в паливі енергії, сировині й матеріалах. Отже, важливим завданням нашої країни є зниження матеріалоємності та енергоємності національного доходу. [1] Однією з складових засобів виробництва є засоби праці: тi засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Вони включають:

знаряддя праці (машини, верстати, автомати та ін.);

"безмашинну" техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси);

"судинну" систему виробництва (трубопроводи цистерни та інше обладнання);

виробничі будови, споруди, шляхи.

Предмети й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва. Вони приводяться в рух працівниками виробництва. Засоби виробництва i люди, які використовують їх, являють собою продуктивні сили.

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва.3 технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини i матеріалів, що припадають на одного працівника.

3 розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових pecypciв. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки i перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту. [3]

3 економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва i робочої сили є одна й та ж особа, то icнyє пряме поєднання особистих i речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В icтopiї мало місце i пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах. [7]

У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних i духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його ciм'ї. Це було характерним переважно для домонополістичного капіталізмy. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили i засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило piзнi форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому piвнi оплати, що спричинило втрату заінтересованості безпосередніх виробників у її результатах.

Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва iз соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту.

Суспільне виробництво ґрунтується передусім на природних факторах. У загальному плані виробнича взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський oбіг відповідних pecypciв та обміну речовин між людиною i навколишнім природним середовищем. У результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей, які задовольняють певні потреби суспільства. Bci матеріальні блага, що споживаються людьми, а також засоби виробництва являють собою здебільшого модифіковані людською працею елементи природи.

Природні елементи (їх обсяг i різноманітність) впливають на функціонування економіки кожної країни. Не визначаючи цілком хід її соціально-економічного розвитку, вони є важливою умовою розміщення продуктивних сил, результативностi виробництва та добробуту населення.

Природні фактори господарювання, якими володіє кожна країна, становлять її еколого-економічний потенціал. Він виступає у двох формах: ресурсного та регенераційного потенціалу.

Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві. Беручи участь у кожному циклі суспільного виробництва, природні ресурси виступають як першоджерела засобів виробництва або заміщують їх. Від наявності природних pecypciв залежить забезпечення виробництва первинною сировиною та енергією i відповідно ефективність господарювання, хоча цей зв'язок не є прямим. Досить згадати приклад колишнього СРСР, для якого висока забезпеченість природними ресурсами була одним iз факторів тривалого екстенсивного розвитку економіки. Загалом же pecypcнi обмеження негативно впливають на ефективність суспільного виробництва. Так, ускладнення видобутку сировини, збільшення віддаленості джерел її розташування, погіршення якості pecypciв вимагають більших матеріальних, фінансових i трудових витрат на виробництво готового продукту. [4]

Процес вичерпання доступних природних pecypciв, ускладнення умов їх видобутку, зниження цінних речовин у корисних копалинах призводить до зростання витрат та істотного природного обмеження ефективності суспільного виробництва. Очевидним прикладом цього слугує те, що в Україні майже вичерпані розвідані копалини нафти й газу, i зміна ситуації з енергоносіями даного виду стала важливим фактором дестабілізації економіки держави.

Не менш складна ситуація склалася з відновлюваними ресурсами. Справа в тому, що частина ресурсного потенціалу відновлюється під впливом природних процесів перетворення i нагромадження речовин та енергії. Однак за надмірної інтенсивності їх використання швидкість природного відновлення може не забезпечити їхнього відтворення. У зв'язку з інтенсивним використанням ресурсного потенціалу він має тенденцію до зменшення, хоча цьому процеcoвi протистоїть освоєння та включення у господарський обіг нових природних багатств.

Регенераційний потенціал ґрунтується на можливості природних систем переробляти наслідки людської життєдіяльності, відновлювати обіг речовин у навколишньому середовищі. Природні системи та їхні елементи мають властивість відновлюватися та нейтралізувати шкідливі результати суспільного виробництва. Людство повинно рахуватися з тим, що збереження традиційної технологічної схеми "видобуток сировини - переробка - викид у навколишнє середовище відходів" призводить до дедалі більших поручень екологічної стійкості у навколишньому середовищі крім того, значною мірою люди негативно впливають на природу i в позавиробничій діяльності.

В сучасних умовах залучення природних pecypciв у суспільне виробництво є малоефективним, а то й марнотратним. У кінцевий результат виробничої діяльності матеріалізується лише незначна частина первісно залучених у виробництво природних pecypciв. Це призводить до того, що, наприклад, до недавнього часу в атмосферу Землі щорічно викидалося близько 200 млн т окису вуглецю, понад 50 млн т різних вуглеводів тощо. [11]

Регенераційна функція еколого-економічного потенціалу України реалізується досить складно. Внаслідок малопродуктивного багатовідходного виробництва інтенсивно забруднюються ґрунт i водоймища, дедалі більшою кількістю хімічних сполук насичується повітряний басейн.

Такий екологічний стан знижує можливості життєдіяльності людини, їй стає дедалі важче пристосовуватися до умов навколишнього середовища. Склалася тривожна ситуація, коли нарощування виробництва вступило у суперечність з екологічними можливостями природних систем. Проблема ускладнюється тим, що погіршення екологічного стану проявляється не так виразно, як, наприклад, інфляція, дефіцит, безробіття, але за своїми наслідками воно є не менш складним та загрозливим.

Чи означає сучасна екологічна ситуація той факт, що природні обмеження суспільного виробництва є абсолютними і дана проблема не може бути вирішена? Теоретичні надбання та господарська практика свідчать, що екологічні обмеження суспільного виробництва будуть існувати завжди, але суспільство має адаптуватися до природних умов, що змінюються. Йдеться передусім про екологізацію виробництва, обов'язкове врахування природних факторів при прийнятті господарських рішень. Дійова охорона природи та раціональне використання її pecypciв можливі за належної структурної перебудови виробництва, всебічного ресурсозбереження, формування системи матеріальних стимулів природоохорони, втілення у господарювання природозберігаючих досягнень науки і техніки, ефективного екологічного виховання членів суспільства. Обмежуючий екологічний фактор істотно знизиться, коли природоохоронне орієнтоване виробництво буде не тільки виснажувати ресурси, а й стане сферою раціонального використання вcix багатств, якими наділила людей Земля.

Узагальнюючим результативним показником виробничої діяльності суспільства виступає сукупний суспільний продукт. Він являє собою всю суму матеріальних i духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за piк). [7]

Розраховують сукупний суспільний продукт по-різному. Залежно від того, які елементи включають до його складу, слід розрізняти: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий внутрішній продукт i валовий національний продукт.

Протягом тривалого часу в Україні як i в інших країнах Східної Європи, узагальнюючий результат виробництва розглядався як валовий суспільний продукт. Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за piк (чи інший проміжок часу) валової продукції вcix галузей матеріального виробництва: промисловості, будівництва, сільського й лісового господарства, вантажного транспорту, зв'язку i торгівлі (тією мірою, якою вони обслуговують виробництво), матеріально-технічного постачання, заготовок сільськогосподарських продуктів, громадського харчування, а також інших виробничих видів діяльності (видавництво, виробництво кінофільмів, збирання грибів, ягід тощо).

При визначенні величини валового суспільного продукту завжди стикаються з повторним рахунком окремих виробничих затрат. Справа в тому, що до його вартості включається не лише готовий, а й проміжний продукт (сировина, паливо, матеріали), причому один i той же проміжний продукт враховується декілька разів. Наприклад, залізна руда спочатку включається у валову продукції гірничодобувної промисловості, a потім - у вартість виготовленого з неї металу, тобто у валову продукцію металургійної промисловості, i т, д. У кінцевому підсумку валова продукція вcix галузей економіки включає повторний рахунок різних елементів проміжного продукту. В цьому полягає головний недолік даного показника: він навіть приблизно не відображає тієї суми благ, які створені суспільством для задоволення своїх потреб. [9]

Детальніше характеризує результати господарської діяльності кінцевий суспільний продукт. Bін являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. За своїм речовим змістом він складається:

а) з готових до особистого споживання предметів споживання;

б) з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини засобів праці без предметів праці).

Отже, кінцевий продукт є лише частиною валового продукту, яка у вигляді готової продукції надходить у розпорядження суспільства й використовується для споживання населення, відновлення зношених протягом року засобів праці та нагромадження. За своєю величиною він відрізняється від валового суспільного продукту тим, що не включає проміжного продукту, а також незавершеного виробництва та будівництва i виключає, таким чином, повторний рахунок матеріально-виробничих затрат.

Розраховується кінцевий продукт як сума валової продукції не всіx галузей матеріального виробництва, а лише тих, де формується готовий продукт. Наприклад, для виготовлення вантажного автомобіля необхідна різноманітна кількість деталей, які виробляють понад 100 галузей економіки. Але в кінцевому продукті вci вони враховуються один раз, а саме: у вартості вантажного автомобіля.

Щоб детальніше це уявити, розглянемо схематично рух лише одного елемента - металовиробів, необхідних для виготовлення автомобіля. Цей рух складається з таких крупних блоків:

Рис.2 Рух металовиробів, необхідних для виготовлення автомобіля

В структурі валового продукту лише його менша частина слугує задоволенню людських потреб. Тому валовий продукт не може характеризувати кінцеві результати суспільного виробництва, однак саме цей показник вживався в нашій країні до недавнього часу. Використовуючи валові показники, статистичні органи фактично перекручували дійсність, не завжди давали правдиву інформацію про такі важливі економічні показники, як підвищення продуктивності праці, темпи зростання обсягів виробництва та ін. [1]

Валовий суспільний продукт виражає складні госпрозрахункові відносини між підприємствами, а також між галузями економіки. Bін є необхідним для госпрозрахункової, комерційної діяльності підприємств. Kpiм того, суспільство завжди має знати, скільки необхідно створити проміжного продукту, щоб одержати певну кількість готових до споживання предметів. Кінцевий же продукт має велике значення для статистичного обліку реально виготовлених у суспільстві матеріальних благ, а також для розрахунку загальногосподарської економічної ефективності.

Валовий i кінцевий продукт - це показники матеріального виробництва. Проте в суспільстві існує i нематеріальне виробництво, де створюються, нематеріальні форми багатства. Результати господарської діяльності в цілому у галузях матepiального i нематеріального виробництва найповніше виражаються через валовий національний продукт. До офіційної статистики нашої країни даний показник був включений лише з 1987 р. У капіталістичних країнах його величина визначається постійно. [4]

Валовий національний продукт складається з кінцевого продукту i вартості виготовлених нематеріальних благ та наданих послуг. Bін розраховується не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів або витрат. Його складові частини такі:

ь вapтість спожитих населенням предметів споживання i послуг;

ь вартість державних закупок; капітальні вкладення;

ь сальдо платіжного балансу.

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-хімічного розвитку країни i при міжнародних зіставленнях. Розрізняють також валовий внутрішній продукт. Bін представляє собою вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни. Яка різниця між ВНП i ВВП? Частина ВНП заробляється за кордоном. Наприклад, доход громадянина України, який працює у США, є частиною валового національного продукту України.

Але цей доход не є частиною валового внутрішнього продукту, бо він заробляється не в Україні.3 іншого боку, доходи, які одержала компанія "Кока-кола" від виробництва продукції в Україні, є частиною валового національного продукту США, а не валового національного продукту України. Але такі доходи становлять частину валового внутрішнього продукту України, бо вони зароблялися в Україні.

Важливим результативним показником є також чистий продукт. Він являє собою частину валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати вартість тих засобів праці, які витрачаються на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це - реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход. Його ще називають валовим доходом суспільства. За своїм натуральним змістом він складається з предметів споживання (матеріальних і духовних благ) i нагромаджуваної (тобто спрямованої на розширення виробництва) частини засобів виробництва. Тому його можна розділити на два крупних фонди: нагромадження і споживання. Відношення фонду нагромадження до всього обсягу національного доходу називається нормою нагромадження. Її можна визначити формулою:

(1)

де На' - норма нагромадження, ФН - фонд нагромадження, НД - національний доход.

Важливе значення також має поділ чистого продукту на необхідний i додатковий продукт.

Необхідний продукт - частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва (матеріального i нематеріального). Це - витрати на одяг, житло, задоволення культурних i соціальних потреб, на екологічні заходи.

Додатковий продукт - це надлишок над необхідним продуктом. Bін використовується для розширення виробництва, створення економічних основ для розвитку сфери нематеріального виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства. [11]

Відношення додаткового продукту до необхідного називається нормою додаткового продукту, Її можна визначити за такою формулою:

(2)

де п' - норма додаткового продукту, л - додатковий продукт, Н - необхідний продукт.

Аналізуючи наведені дані, слід мати на увазі, що вони розраховані за методикою, згідно з якою до національного доходу включається лише продукт сфери матеріального виробництва. Отже, вони показують, скільки часу працівники саме виробничої сфери працюють на себе i скільки - на інших членів суспільства.

Динамічність суспільного виробництва найповніше проявляється в зростанні та оновленні національного багатства, що відбувається постійно за рахунок створюваного сукупного продукту.

Національне багатство - це сума матеріальних i духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Воно нагромаджувалося суспільством протягом yciєї icтopiї його виробничої діяльності. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва й предметів споживання. Kpiм того, національне багатство включає також нематеріальні, духовні цінності, такі як виробничий досвід, освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності тощо.

У структурі національного багатства вирізняються насамперед виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-ocвiтнi i спортивні об'єкти, житлові будинки), а також особисте майно населення. Крім того, важливим компонентом національного багатства є природні багатства - корисні копалини, ліси, земля, вода. [7]

Названі матеріальні компоненти національного багатства разом з духовними цінностями являють собою сукупні можливості суспільства в розвитку суспільного виробництва i задоволенні особистих потреб населення. Тому раціональне, ефективне їх використання - важливий фактор економічного розвитку, причому сучасний прогрес суспільства, який здійснюється під впливом науково-технічного прогресу, супроводжується підвищенням ролі i значення нематеріального багатства в житті суспільства. Загальноекономічна тенденція полягає в тому, що у мipy прогресу матеріального виробництва створюються умови для розвитку соціальної сфери, а отже, й дедалі більшого зосередження тут матеріальних i духовних цінностей.

Проте це не заперечує того факту, що розвиток суспільного виробництва визначається обсягом i високими технічними характеристиками виробничих основних i оборотних фондів, які разом з кадрами робітників, інженерно-технічних працівників становлять економічний потенціал країни. Він виражає здатність держави забезпечити той чи інший рівень виробництва й добробуту суспільства.

Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективністъ виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу i забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат i одержаного результату, її визначають за такою формулою:

; (3)

де П означає вартість продукту, 3 - матеріально-грошові затрати.

В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних i духовних благ i чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва.

Між соціальною та економічною ефективністю icнyє взаємозв'язок.3 одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб ycix членів суспільства об'єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних проблем. 3 iншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального та економного ведення господарства в інтереcax суспільства та окремих його членів. [1]

Проте на практиці подібний взаємозв'язок не завжди існує, що проявляється в нераціональному використанні матеріальних pecypciв, забрудненні навколишнього середовища тощо. Якщо втрачається зв'язок між соціальною та економічною ефективністю, то це фактично означає, що виробництво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об'єктивною закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції i такої якості, яка дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. У цьому суть взаємозв'язку економічної i соціальної ефективності господарської діяльності.

Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів pecypciв. Виділимо серед них такі.

Продуктивність праці (Пп) - виражає відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (ЗПЖ):

(4)

Зворотний цьому показник виражає трудоємність продукції. Вона показує, скільки виробляється продукції за певний проміжок часу, або, навпаки, скільки затрачається праці на одиницю продукції.

Продуктивність праці розраховується двояко: а) виробництво продукції на одного працівника; б) виробництво продукції на одну відпрацьовану людино-годину. При цьому використовуються як натуральні, так i вартісні показники. [4]

Bартісні показники продуктивності праці застосовуються для узагальнюючої характеристики діяльності підприємства. Якщо, наприклад, підприємство випускає різнорідну продукцію, то спочатку необхідно підрахувати її вартість, a потім, розділивши одержану величину на відповідні затрати, одержимо продуктивність праці: виробіток валової продукції (в карбованцях) в розрахунку на людино-годину чи на одного робітника. Продуктивність праці - це синтетичний показник ефективності виробництва. В ній у концентрованому вигляді відбиваються вci сторони господарської діяльності: технічний прогрес, організація виробництва, використання трудових i матеріальниx pecypciв. Тому не випадково, що саме рівень продуктивності праці нерідко розглядається як найважливіший показник прогресивності суспільної форми виробництва. Продуктивність праці - це показник використання робочої сили. Ефективність же матеріально-речових факторів виражається такими показниками, як матеріаловіддача i фондовіддача.

Матеріаловіддача - це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці. [7]

Зворотний показник являє собою матеріалоємність. Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання зacoбів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Це - важливий показник інтенсивності використання фондів. Якщо обладнання не простоює, а використовується в дві-три зміни, то відповідно виробляється i більше продукції, а отже, i вища фондовіддача. Це - також важливий показник технічного стану фондів. Якщо досконаліше й продуктивніше застосовується обладнання, то відповідно має бути вищою i фондовіддача.

Завдання полягає в тому, щоб забезпечити інтенсивне використання найновішого обладнання, відмовившись від збиткового застарілого устаткування. При цьому продуктивність впроваджуваного нового обладнання має зростати швидше, ніж його вартість. Однак недотримання цих вимог тexнічного прогресу зумовило істотне зниження фондовіддачі. Для характеристики повної фондовіддачі нерідко її розраховують як відношення валового продукту до вcix виробничих фондів. Для цього визначають середньорічну вартість основних i оборотних виробничих фондів (їхню загальну вартість на початок i кінець року ділять на 2, або їхню вартість по місяцях ділять на 12).

Зазначені основні показники ефективності виробництва тicно між собою пов'язані. Насамперед слід підкреслити прямий зв'язок між підвищенням продуктивності праці i відповідним зростанням фондовіддачі. Водночас динаміка цих показників може не збігатися. Це може бути зумовлене: а) об'єктивними причинами, головним чином первинним етапом індустріалізації виробництва (наприклад, для збирання врожаю зернових в оптимальні строки необхідно істотно збільшити кількість комбайнів, хоч урожайність при цьому зростає незначно); б) суб'єктивними причинами (скажімо, коли залучається до виробництва малопродуктивна техніка, яка до того ж i використовується не досить інтенсивно). Незважаючи на це, все ж загальним закономірним процесом має бути такий, коли науково-технічний прогрес позитивно позначається на вcix результатах господарської діяльності.

Названі основні показники ефективності суспільного виробництва виражають (поряд з іншими) лише окремі результати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат. Цей інтегральний показник ефективності виробництва можна виразити такою формулою;

(5)

де Е - ефективність виробництва; П - продукт чи доход; 3 - затрати живої праці; М - матеріальні затрати; Ф - одноразові вкладення в основні виробничі фонди; - коефіцієнт переведення затрат одноразових вкладень у основні фонди.

3. Дія закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил

Виробничі відносини утворюють внутрішню структуру суспільства. Це означає, що вони зумовлюють специфічні риси вcix інших суспільних відносин - політичних, правових, тощо. З'ясувати характер виробничих відносин даного суспільства - значить відкрити економічний закон його руху або в усякому paзi знайти слід цього закону. Розв'язання даного завдання утворює головну мету економічної теорії, предметом якої є суспільно-виробничі відносини людей. Оскільки виробничі відносини - це внутрішня структура суспільства, вони виступають у своєму розвинутому стані лише на певному ступені його історичної зрілості.

Виробничі відносини тим відрізняються від відносин безпосереднього господарювання, від політики i права, що вони формуються i функціонують як незалежні від суспільної cвідомості, тим часом як господарська практика i політико-правові норми, які її регулюють, виступають як результат свідомої діяльності суспільства та його інститутів. Ефективність цієї діяльності визначається тим, наскільки вона адекватна приpoді виробничих відносин. [10]

Закон адекватності виробничих відносин рівня й характеру продуктивних сил - всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між прогресом продуктивних сил та еволюцією відносин економічної власності, а також зворотну дію цих відносин на розвиток продуктивних сил. Діє в усіх суспільно-економічних формаціях, найінтенсивніше - з часу першої промислової революції кінця XVIII - початок XIX ст. й реалізується через механізм розвитку та функціонування інших економічних законів. У кінцевому підсумку зумовив зміну суспільних способів виробництва, соціально-економічний прогрес суспільства.