Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Спільні підприємства - ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції

2. Залучення іноземних інвестицій

3. Структура іноземних інвестицій у спільні підприємства за галузями економіки

4. СП та новітні технології

5. Інвестиції в агропромисловий комплекс України

6. Роль сучасних механізмів і методів фінансового аналізу у діяльності СП

7. Динаміка розвитку форм міжнародного співробітництва

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Технологічний розвиток виробництва у XX столітті, особливо в другій його половині, зблизив провідні держави світу в багатьох сферах їхньої діяльності, зокрема в науково-технічній. Відбувається об'єктивний прогрес глобалізації наукових знань і напрямів їх матеріалізації у виробництві. Цей процес сприяє об'єднанню світового науково-технічного потенціалу для розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з умовами життя людей. Ідеться передусім про проблеми, зумовлені загрозливим забрудненням навколишнього середовища, низьким рівнем здоров'я людей та іншими факторами, без урахування яких неможливе підвищення життєвого рівня населення в будь-якій країні світу. Отже, зростає потреба в обміні науково-технічними досягненнями між країнами і застосуванні відповідних форм співробітництва. Для цього створюються транснаціональні корпорації, розробляються міжнародні програми з метою розв'язання глобальних науково-технічних проблем.

В умовах формування ринкових відносин найскладнішою проблемою матеріалізації нових наукових знань є процес передачі до виробничої сфери результатів наукових досліджень, у тому числі тих, що виконуються на міжнародному рівні. Необхідною умовою здійснення цього процесу має бути розвиток експорту та імпорту науково-технічної продукції, їх ефективне співвідношення, зумовлене рівнем попиту на інновації в межах внутрішнього та зовнішнього ринків.

Цей розвиток значною мірою забезпечується спільним підприємництвом, тобто співробітництвом з іноземними підприємствами та виробничими об'єднаннями. До форм такого підприємництва належать спільне патентування і ліцензування, спільне закріплення і придбання прав на використання результатів науково-технічної діяльності в обмін на ліцензійний платіж, співробітництво за контрактами, що складаються на взаємовигідних умовах, і, нарешті, організація спільних підприємств, коли партнери по використанню науково-технічних досягнень здійснюють, також на взаємовигідних засадах, інвестування та розподіл прибутків і ризику від інноваційної діяльності.

спільний підприємство інвестиції міжнародний

1. Спільні підприємства - ефективний шлях випуску високоякісної

конкурентоспроможної продукції

Спільні підприємства (СП) -- одна з найпрогресивніших комплексних форм довготривалого економічного, науково-технічного та виробничого співробітництва, що спирається на об'єднання різнонаціональних капіталів і доповнює традиційні торговельно-економічні відносини. Формування зовнішнього капіталу і власності при створенні СП дає змогу враховувати інтереси всіх співзасновників, сприяє їх взаємодії з метою безперервного вдосконалення виробничої бази, застосування нових технологій, підвищення якості продукції, її оновлення задля поліпшення кінцевих результатів спільної діяльності.

Досвід різних країн світу, зокрема Китаю, свідчить, що створення підприємств з використанням іноземних інвестицій, у тому числі і СП -- ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:

-- прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику;

-- отриманням доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;

-- істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);

-- можливістю залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;

-- сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;

-- зростанням експортного потенціалу;

-- встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;

-- можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);

-- умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів;

-- урахуванням здатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології;

-- збільшенням масштабів поширення технологічних нововведень;

-- можливістю створення на базі діючих виробництв великої кількості об'єктів спільного підприємництва шляхом розукрупнення великих підприємств і налагодження інтеграційних зв'язків між суміжниками;

-- можливістю в межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП, протягом 2--5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції;

-- відповідальністю іноземних партнерів за високу ефективність виробництва на основі наданої нової технології протягом усього періоду функціонування СП.

Залучення і використання іноземних інвестицій шляхом створення спільних підприємств є одночасно і засобом виходу держави із самоізоляції, а також включення її до системи міжнародного розподілу праці. Іноземні інвестори зацікавлені у створенні СП. Це зумовлюється можливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де розташовується СП, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею вільно конвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і ресурси цієї країни.

В Україні на кінець 2000 р. найбільша кількість спільних підприємств (понад 95 %) діяла в обробній промисловості, в тому числі 22 % -- у машинобудуванні і металообробці, 12 % -- у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства (з кількістю штатних працівників 373) створені у паливній промисловості, де випускається найбільше продукції у розрахунку на одного штатного працівника.

В цілому в останні роки діяльність спільних підприємств в Україні була прибутковою. Загальний прибуток тут у 2000 р. становив близько 500 млн. грн. Однак у промисловості країни від діяльності спільних підприємств збитки на 35 % перевищували прибутки. Найбільша різниця між прибутками і збитками спостерігалась у сільському господарстві та заготівельній галузі. Збитки тут відповідно в 15 та 376 разів перевищували прибутки. Зате зі значними прибутками працювали спільні підприємства в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищували збитки в 6,3 раза), наука і наукове обслуговування (в 14,4 раза), а також матеріально-технічне постачання і збут (в 688 разів).

Оскільки спільні підприємства -- одна з наймобільніших форм обміну науково-технічними досягненнями, обов'язковою передумовою ефективної діяльності є тут високий технологічний розвиток кожного з них, а також галузі в цілому.

На жаль, статистичною звітністю в нашій країні не передбачено спеціальне відстеження технологічного розвитку спільних підприємств. Тому необхідний аналіз може бути здійснений за допомогою деяких непрямих показників, зокрема такого, як зміни продуктивності праці, що відбиває рівень трудомісткості продукції, а отже, вплив на неї технологічних факторів.

Загалом продуктивність праці на спільних промислових підприємствах вища за середній її рівень по промисловості. Тому їх розвиток може бути вагомим фактором розширення масштабів використання технологічних нововведень та підвищення ефективності виробничої діяльності. Щоправда, спільних підприємств і навіть галузей виробництва, де б продуктивність праці істотно перевищувала середню за галузями промисловості, не дуже багато. Більше того, спеціально проведені дослідження показали, що чимало підприємств із статусом спільних не досягає середнього значення продуктивності праці.

Отже, у спільних підприємств як носіїв прогресивних зрушень у технологічному розвитку виробництва є ще чимало резервів щодо посилення впливу цього важливого фактора на ефективність виробництва - продуктивність праці та прибутковість. Одним з таких резервів, як свідчить аналіз відповідних даних, може бути посилення концентрації виробництва на спільних підприємствах. Існує майже пряма залежність продуктивності праці від кількості працюючих. Тому укрупнення спільних підприємств має у майбутньому позитивно вплинути на такий показник їхньої діяльності, як продуктивність праці, оскільки розширить можливості щодо підвищення технічного рівня виробництва.

2. Залучення іноземних інвестицій

У сучасній економічній літературі ведеться полеміка з приводу необхідності залучення іноземних інвестицій в національну економіку. Одні вчені вважають, що іноземні інвестиції є позитивним явищем для країни-одержувача, інші - негативним. Останні, зокрема, стверджують, що зарубіжна допомога є втягуванням менш розвинутих країн в економічне і політичне ярмо. Свою точку зору вони підтверджують такими аргументами: іноземні інвестори намагаються забезпечити собі сприятливі умови для репатріації прибутку, що в кінцевому підсумку призводить до того, що відплив прибутків перевищує надходження у країну початкового іноземного капіталу; надання інвесторам найрізноманітніших пільг (податкових, митних тощо) часто йде на шкоду національному капіталові; технології, які надаються країнами-інвесторами, як правило, належать до другого та третього рівнів і не є передовими й сучасними; відбувається відплив інтелектуального капіталу до країни-інвестора; часто мають місце випадки підкупу місцевої влади іноземним капіталом.

І все ж переважна більшість вчених-економістів виступає за залучення в економіку іноземних інвестицій. Оскільки мобілізувати необхідні кошти за рахунок внутрішніх ресурсів у короткий проміжок часу і в період розвалу національної економіки практично неможливо, іноземні інвестори повинні стати об'єктивною реальністю для України.

Здійснити перехід до ефективної, конкурентоспроможної ринкової економіки важко без залучення прямих іноземних інвестицій, без створення широкої мережі спільних підприємств. Інвестиції можуть відіграти істотну роль у здійсненні приватизації та технологічного оновлення існуючих підприємств, у створенні нових робочих місць, виробничих потужностей. Звичайно, за все потрібно платити, в тому числі й за західну допомогу. Але економічний ефект від надходження у країну фінансових, інтелектуальних та матеріальних ресурсів, яких не вистачає, незрівнянно вищий.

Аналіз світового досвіду інвестиційних процесів переконливо свідчить про намагання більшості країн з перехідною економікою залучити якомога більше іноземних інвестицій, створивши при цьому сприятливий інвестиційний клімат. Що ж стосується України, то можна констатувати, що проблема не в тому, як не потрапити в економічну й політичну залежність від Заходу, а в тому, що іноземні інвестори сьогодні просто не хочуть вкладати гроші в економіку держави, інвестиційний клімат якої вони вважають несприятливим.

Про це свідчать і статистичні дані. Якщо у 1992 р. в Тернопільській області діяло лише 8 підприємств за участю іноземного капіталу, а в 1993 р. їх чисельність становила 32 підприємства, то протягом 1994 р. кількість таких підприємств майже не збільшилася і на 1 січня 1995 р. становила 37. Аналогічна ситуація склалася і в цілому по Україні. Пік розвитку спільного підприємництва спостерігався в 1992 р., особливо у другому його півріччі. У 1993 р. таке підприємництво продовжувало розвиватися, але темпи його розвитку в другому півріччі дещо знизилися (у першому півріччі 1993 р. кількість спільних підприємств у середньому збільшувалася на 491 підприємство в квартал, у третьому кварталі до вже існуючих додалося лише 392 підприємства, а в четвертому - тільки 344). Аналогічна ситуація спостерігалася і протягом 1994 р. А з введенням у дію з 1 січня 1995 р. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який скасовує пільги в оподаткування для підприємств з іноземними інвестиціями, тенденція до зменшення чисельності спільних підприємств, ймовірно, посилиться.

Україна поки що не має змоги запропонувати необхідні правові та організаційні умови, які могли б привабити серйозних іноземних інвесторів. Більшість з них - існуючих та потенціальних - це дрібні капіталовкладники, які шукають якнайшвидшого прибутку. Чесні підприємці, котрих потребує Україна, вичікують поліпшення інвестиційного клімату, який є зараз у нас гіршим, ніж у багатьох інших державах, що переходять до ринкових відносин.

Аналіз статистичних даних по Тернопільській області свідчить про те, що більшість спільних підприємств (51%) діє у сфері промислового виробництва, 16% - у роздрібній торгівлі , 8% - в оптовій торгівлі, решта - в інших галузях господарства. По Україні в цілому ситуація склалася дещо інша: близько 80% інвестицій потрапляють до торговельно-посередницької сфери, 15% - до виробничої і лише 5% - до сфери сервісних послуг. Пояснюється це тим, що торговельно-посередницька галузь дає доходи набагато швидше у порівнянні з іншими галузями і є більш мобільною.

Тому для того, щоб залучити в Україну дійсно перспективні, високоякісні і стабільні інвестиції, необхідно здійснити ряд радикальних заходів. По-перше, слід встановити економічну стабільність в країні шляхом проведення широкомасштабної приватизації, введення ефективного оподаткування, валютного режиму зовнішньої торгівлі. По-друге, стабілізувати законодавчі акти, що регулюють підприємницьку діяльність. По-третє, організаційно сприяти іноземним інвесторам у процесі створення та реєстрації спільних підприємств.

Для забезпечення нормальної діяльності цих підприємств необхідно мати досить стабільну національну валюту, а також можливість конвертувати внутрішню валюту в іноземну й навпаки - за однаковим курсом обміну.

Для того, щоб спільне підприємництво в Україні набувало більших масштабів, треба якнайшвидше переходити до єдиного обмінного курсу, який визначається головним чином діянням ринкових сил, а також забезпечити належний доступ до валюти підприємств. Одним з варіантів термінового вирішення цієї проблеми могло б стати створення вторинного ринку, відкритого для підприємств. Але для його роботоздатності необхідно, щоб офіційний курс був близьким до ринкового.

Наступною проблемою, пов'язаною з спільним підприємством, є чітко виражена антиекспортна спрямованість торговельного режиму України, яка проявляється у складній системі експортних квот, ліцензій та податків. Відсутність чітких стимулів до експорту стримує потенціальних іноземних інвесторів, капіталовкладення котрих могли б бути особливо корисними при становленні зовнішньоторговельних зв'язків. Тому для зменшення експортних перешкод доцільно відмовитися від старої системи квот та ліцензій, знизити рівень тарифів і податків, раціоналізувати та модернізувати встановлення експортного мита.

Однією з найважливіших проблем, пов'язаних з діяльністю спільних підприємств, є оподаткування. У нас робилися спроби надати пільги іноземним інвесторам, хоча, на думку багатьох незалежних економічних експертів, вони ролі “пряника” не відіграли. Скоріше, навпаки - іноземний капітал прагне проникнути на ті ринки, де себе впевнено почуває капітал вітчизняний. Виявляється, так звані податкові “канікули” приваблюють далеко не всіх інвесторів: більшість з них віддають перевагу єдиній стабільній системі з розумними ставками податків. Введений з січня 1995 року Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який поширюється і на підприємства з іноземними інвестиціями, певною мірою враховує цей момент. Базова ставка податку на прибуток підприємства (незалежно від форми власності) станове 30% і не є обтяжливою. Надходження до державного бюджету при цьому скоротяться, за те з'явиться можливість стимулювати активність виробництва і в перспективі досягти бажаного балансу.

Для поліпшення ситуації в системі оподаткування спільних підприємств структуру корпоративних податків слід спростити. Потрібно розробити реалістичні графіки амортизації, а положення про покриття збитків за рахунок майбутніх прибутків та про індексацію основних фондів з урахуванням інфляції привести у відповідність з міжнародними стандартами. Після внесення цих змін податкові “канікули” слід скасувати. Податкова система повинна бути однаковою для всіх підприємств, незалежно від національності їх власників.

Вагомою, на нашу думку, є роль іноземних інвестицій у процесі приватизації великих та середніх підприємств. Капіталовкладення сприятимуть, зокрема, їх модернізації, запровадженню нових технологій, ефективного менеджменту, ринкових навичок. Якщо уряд нав'яже серйозні обмеження на іноземні інвестиції в процесі приватизації, то нашим великим і середнім підприємствам буде важко стати конкурентоспроможними на світовому ринку.

Виходом з даної ситуації може стати поетапна приватизація, коли іноземцям надаватиметься право участі лише на другому або третьому етапі торгів. Процес приватизації має бути швидким, прозорим (зрозумілим для всіх) та конкурентним.

Щодо правового клімату навколо іноземних інвестицій, то поки що він досі нестабільний. У нас є базовий Декрет Кабінету міністрів України “Про режим іноземного інвестування”. Але поряд з ним діють і закони про оподаткування, про валютне регулювання, зовнішньоекономічну діяльність, які також поширюються на зарубіжного інвестора. Закони, які приймалися протягом останніх років, часто-густо виявлялися неузгодженими між собою, іноді суперечили один одному.

Нестабільність нашого законодавства може відлякнути будь-кого, навіть найзавзятішого оптиміста. Взяти хоча б останній Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Неважко передбачити реакцію західного бізнесмена, коли той прочитавши Декрет Кабінету Міністрів “Про режим іноземного інвестування”, і зокрема статтю 31 про те, що підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від спали податку на прибуток протягом п'яти років з моменту внесення кваліфікаційної інвестиції (за винятком деяких випадків, обумовлених в Декреті), тепер знайомиться з статтею 7 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”. А там написано, що прибуток підприємств з іноземними інвестиціями, створених після 1.01.1995 р., або прибуток, одержаний від здійснення іноземної інвестиції на основі договорів (угод) без створення юридичної особи, оподатковується на загальних підставах, тобто будь-які податкові пільги для інвесторів нині відсутні. Можна лише поспівчувати інвесторам, які зареєстрували підприємства в Україні в період з 1 січня по 9 лютого цього року (коли Закон був оприлюднений) і навіть подумати не могли, що факт реєстрації їх спільних підприємств не дає податкових пільг.

І не дивно, що окремі діючі спільні підприємства “заморожують” темпи внесення інвестицій.

Фірма “Макулан”, приміром, зареєструвала інвестицію на суму 260 млн. доларів, фактично внесла 26 млн. доларів. Спільне підприємство “Тютюнова компанія” зареєструвало 25 млн. доларів, а внесло лише 5 млн. доларів. Поки що марно сподіватися на те, що в нашу економіку хтось інвестуватиме великі суми (скажімо, 50 млн. доларів). На такі гроші можна вести непоганий бізнес і вдома, не чім при цьому не ризикуючи, і починати новий фінансовий рік твердо знаючи, які податки доведеться сплачувати.

Останнім часом часто можна почути нарікання на адресу спільних підприємств мовляв, і масштаб там не той, і займаються вони посередницькою діяльністю. Але, можливо, якщо діятиме нормальне законодавство, то з'являться першокласні інвестори? А поки що ми йдемо своїм шляхом - утретє за три роки змінюємо умови гри.

Труднощі, пов'язані з створенням та реєстрацією спільних підприємств, мають для іноземних інвесторів другорядне значення порівняно з впливом макроекономічних факторів та правової нестабільності. Але особливості цієї процедури часто розцінюються зарубіжними партнерами як показник загального ставлення державної влади до іноземних інвестицій. Процедура реєстрації, як правило, забирає багато часу і є надмірно обтяжливою, особливо ж для тих осіб, котрі як слід не знайомі з місцевим оточенням. До того ж, усім заважає велика кількість бюрократичних справ, необхідних після реєстрації спільних підприємств для початку роботи; їх необхідно спростити та стандартизувати. Слід також видати довідник - українською та кількома іноземними мовами, - де б чітко й просто викладалася процедура реєстрації.

І все ж, незважаючи на вкрай несприятливі економічні, правові та організаційні умови, Україна має ряд сприятливих факторів для залучення іноземного капіталу. Це - привабливе географічне положення, освічена й дешева робоча сила, несформований ринок товарів і незадоволений споживчий попит, дешева сировина, наявність державних структур, які займаються питаннями інвестицій.

З метою сприяння припливу іноземного капіталу в Україну у грудні 1993 р. було прийнято Державну програму заохочення інвестицій. Але належним чином вона не спрацювала внаслідок своєї “всеосяжності”: як пріоритети до неї було включено весь народногосподарський комплекс. Негативною рисою програми є й те, що в ній пропонується за допомогою інвестицій стимулювати великі державні підприємства. Таким чином, інвестиційний потік як одна з підойм сприяння виходу економіки з кризи буде спрямований знову ж таки у державний сектор. При цьому українське приватне підприємництво й надалі залишається поза увагою.

Оскільки інвестиційний клімат в Україні й так є надзвичайно несприятливим, то буде доцільним на етапі кризового стану української економіки не позбавляти іноземних інвесторів різноманітних пільг. Необхідно також створити ліберальний режим приймання іноземних інвестицій, який включатиме мінімізацію їх вхідного контролю, недопущення обмежень щодо частки іноземних інвестицій у підприємствах. На етапі ж стабілізації економіки, а тим більше - на етапі інтенсивного розвитку країни, доцільно буде зменшити або взагалі скасувати пільги, надавані іноземному капіталові та підприємствам з іноземними інвестиціями порівняно з підприємствами з суто національним капіталом. Збереження пільг можливе лише у вибраних галузях чи видах виробництва, якщо воно необхідне для забезпечення високої міри конкурентоспроможності експорту.

3. Структура іноземних інвестицій у спільні підприємства за галузями

економіки

Про значення розвитку спільних підприємств для трансферу технологій свідчать певною мірою і співвідношення прямих іноземних інвестицій, вітчизняних інвестицій та інвестицій, що вкладаються цими підприємствами у виробництво інших країн світу. Загалом частка іноземних інвестицій у капітальних вкладеннях, що спрямовуються на розвиток вітчизняної економіки, становить поки що лише 4 %. Найбільше зацікавлені іноземні інвестори в розвитку спільних підприємств у сфері торгівлі і громадського харчуванням (майже 24 %), хоча в цій галузі лише незначна їх кількість виробляє продукцію. Тобто значний обсяг іноземних коштів вкладається у посередницькі послуги, мало пов'язані з обміном технологій.

Тим часом найвигіднішим є технологічне інвестування тих спільних підприємств, які виробляють продукцію. У таблиці наведені дані щодо прямих іноземних інвестицій у спільні підприємства. Вони свідчать, що частка підприємств, діяльність яких пов'язана з виробництвом продукції, не досягає і ЗО відсотків загальної їх кількості. Найбільше іноземних інвестицій припадає на промисловість (65,5 %). Для інших галузей народного господарства країни ця частка надзвичайно .мала, особливо в таких галузях, як транспорт, зв'язок, охорона здоров'я, фізкультура і соціальне забезпечення. Загалом же значний обсяг іноземних інвестицій, що вкладаються в розвиток спільних підприємств, не використовується безпосередньо для технологічного забезпечення виробництва.

З даних таблиці випливає ще один важливий для нашої країни висновок: співвідношення іноземних інвестицій, які надходять в Україну, та тих, що спрямовуються в інші країни, -- не на користь нашої держави. Найменше іноземних коштів йде на розвиток сільського господарства і таких галузей економіки, як транспорт, зв'язок, житлово-комунальне господарство, наука і наукове обслуговування. Тим часом саме в цих галузях (за винятком транспорту і зв'язку) значна кількість підприємств виробляє продукцію, тому інвестиції у такі галузі економіки можуть стати передумовою передачі прогресивних технологій.

Структура іноземних інвестицій у спільні підприємства за галузями економіки:

Галузі економіки	Прямі іноземні інвести-ції, % до підсумку	Прямі іноземні інвестиції на одне спільне підприєм-ство, % до середнього рівня	Частка підприємств, що виробляють продукцію, %	Прямі іноземні інвестиції з України, % до інвестицій в Україну	Частка прямих іноземних інвестицій у загальних капіталовкладен-нях, %
Всього	100	100	28,6	1,3	4,0
Промисловість	65,5	215,6	57,4	0,6	6,7
Сільське господарство	1,5	70,3	43,2	-	1,3
Транспорт і зв'язок	4,1	101,8	8,0	20,9	1,5
Будівництво	2,4	49,5	17,7	0,2	4,2
Торгівля і громадське харчування	13,3	27,6	14,4	0,0006	23,9
Матеріально-технічне постачання	0,2	40,5	13,4	6,6
Виробничі види побутового обслуговування	1,2	40,3	50,0	-	6,5
Житлово-комунальне господарство	0,4	78,1	47,5	0,2	0,09
Охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення	4,6	242,0	9,6	0,2	1,5
Наука і наукове обслуговування	0,4	19,0	30,0	0,2

4. СП та новітні технології

У сфері науки і наукового обслуговування 30% підприємств виробляють продукцію, яка у своїй основі містить новітні технологічні ідеї та розробки. Прикладом може бути діяльність спільних підприємств Національної академії наук України. На базі її науково-дослідних організацій засновано 30 спільних з іноземними фірмами підприємств. До них, зокрема, належить фірма “Річ”, створена на базі інституту проблем матеріалознавства та китайської Меньянської компанії з надтвердих матеріалів. Фірма випускає та впроваджує інструмент на основі нових надтвердих матеріалів. Аналогічною формою спільного підприємництва є фірма “ВАСП”, яка об'єднала науковий потенціал Інституту матеріалознавства та фірми “Ашурст Технолоджі Корпорейшн” (США). Вона створена для виробництва алюмінієво-скандієвих сплавів, тобто нових ефективних матеріалів.

Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона та фірма «Інтертурбіна-Холдінг» (Нідерланди) стали базою для створення спільного підприємства «Інтертурбіна--Патон», метою діяльності якого є вдосконалення технологій та обладнання, а також випуск продукції з використанням технологій нанесення покриттів та електронно-променевої. Аналогічною за метою діяльності є і фірма «Бітова ЛТД» (Норвегія), що працює в тісному взаємозв'язку з Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона.

Спільні підприємства «Анні» та «МІКАСС», які є творчими виробничими об'єднаннями Інституту імпульсних процесів і технологій НАН України. Аньшанської електронно-електричної компанії (Китай) і фірми «ВМІ» (Словаччина), плідно працюють над розробкою і впровадженням електророзрядних технологій, які належать до прогресивного технологічного напряму розвитку матеріального виробництва -- застосування імпульсної технології обробки предметів праці.

Спільне українсько-бельгійське хімічне підприємство «Інтерхім», засноване в Одесі Фізико-хімічним інститутом НАН України і фірмою «Сотрамо Інтернейшл НВ» (Бельгія), здійснює технологічну розробку, впровадження, виробництво і реалізацію хімічної, фармацевтичної, ветеринарної і суміжних видів продукції, вкрай необхідної для успішного втілення в життя державних науково-технічних програм, пов'язаних з профілактикою та поліпшенням здоров'я людини.

На прикладах діяльності перелічених спільних підприємств та всіх інших, які працюють разом з науково-дослідними установами НАН України, можна впевнитись у тому, що основою такого співробітництва є передусім прогресивне матеріальне виробництво, яке дає змогу випускати науково-технічну продукцію або продукцію, необхідну для перспективного економічного розвитку країни.

Чимало підприємств експортують готову продукцію за межі України, тобто спільне підприємництво може бути засобом не тільки обміну технологіями, а й завоювання вигідних ніш на світовому ринку. Так, продукція науково-технологічного алмазного концерну «Алкон», створеного в 1999 р., експортувалася у 23 країни світу. Незважаючи на високу ціну алмазної продукції в Україні, що негативно впливає на її конкурентоспроможність на світовому ринку, експорт виробів цього об'єднання за останні два роки відчутно зріс.

Значним є обсяг експортно-імпортних операцій фірми «Інтерм» -- спільного підприємства, заснованого Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона. Обсяг виконаних експортно-імпортних операцій цієї фірми в 2000 р. обчислювався відповідно 315 і 250 тис. грн. Частина надходжень від зовнішньоекономічної діяльності у загальному її фінансуванні сягає 80 %. На експорт виготовлялися біметалічні листи, гранульований карбід, вольфрам, проводились дослідні роботи зі зварювання високонікелевих сплавів.

Територіальна організація спільних підприємств, створених за участю установ НАН України, повторює їх розміщення у країні в цілому. Найбільша концентрація СП характерна для Києва (20 % від загальної кількості підприємств), а також Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Севастополя.

Від самого початку діяльність усіх підприємств, створених за участю академічних інститутів, мала одну особливість. На відміну від більшості інших спільних підприємств в Україні, які спрямовують свої зусилля на виробництво товарів широкого вжитку та на виконання транспортних, будівельних, торговельних, туристичних, побутових, поліграфічних послуг, вони мали на меті створення і реалізацію нових технологій, матеріалів, програмних продуктів, приладів, устаткування, методик тощо, тобто продукції наукового та науково-технічного характеру.

Діяльність українсько-американського СП «БАСКО», одним із засновників якого був Інститут молекулярної біології і генетики, українсько-болгарсько-польсько-американського «СІГМА», створеного за участю Інституту проблем міцності, передбачала виробництво та реалізацію на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції, безпосередньо пов'язаної з розробками інститутів. Серед напрямів діяльності таких СП, як «Коприкей» (за участю Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України, Спеціального конструкторського бюро математичних машин і систем), «4 І» (за участю тих же установ) та інших підприємств, створених наприкінці 80-х -- на початку 90-х років, були також проектування, комплектація та складання засобів обчислювальної техніки, розробка і продаж програмного забезпечення, впровадження автоматичних засобів керування.

Протягом останніх років відбулася структуризація основних напрямів діяльності СП за участю установ НАН України. Науково-технічною діяльністю і розробкою технологій та проектно-конструкторської документації займаються 24 СП (65 %), а виробництвом готової продукції -- 13 (35 %). Причому деякі підприємства одночасно працюють в обох напрямах, які у науково-дослідних установах та їх виробничих базах тісно пов'язані між собою.

Економічні зв'язки, що виникали при створенні спільних підприємств, можна охарактеризувати як фінансово-інвестиційні (які полягали у ввезенні капіталу в Україну) та зовнішньоторговельні (включали рух експортно-імпортних товаропотоків). Метою створення багатьох СП був розвиток експортної бази країн-інвесторів. Він забезпечувався наявністю в НАН України висококваліфікованих спеціалістів і технологій розробки науково-технічної продукції, можливістю надання виробничих площ і підсобних приміщень, можливостями постачання комплектуючих за світовими стандартами і обладнання, досвідом маркетингової діяльності та зв'язками на зовнішньому ринку. Привертає увагу те, що практично всі установи НАН України, які стали засновниками СП, мали у своєму складі дослідні виробництва або СКТБ, а іноді те й інше разом. Тобто в Академії протягом попередніх десятиліть склалася потужна дослідно-виробнича база, яка забезпечувала можливість відпрацювання на невеликих потужностях нових наукоємних технологій, випуск дослідних, пробних партій нових матеріалів та приладів. Тому тепер за наявності незначних капіталовкладень, сировини та енергозабезпечення ці підприємства швидко змогли переорієнтуватися на виконання нових технічних та технологічних завдань.

На жаль, далеко не всі спільні підприємства, створені у ці роки, виявилися життєздатними, а їхня продукція конкурентоспроможною. Здебільшого тут далися взнаки відсутність досвіду просування своєї продукції на ринок, недостатня обізнаність іноземних партнерів з місцевими умовами, недосконалість митного та податкового законодавства. Крім того, серйозною причиною «знекровлення» СП. створених наприкінці 80-х -- на початку 90-х років, став розпад СРСР та економічного союзу країн Східної Європи.

Щоправда, для установ НЛН України, технологічні розробки яких характеризуються досконалістю та високим рівнем, усі вищенаведені фактори не стали вирішальними. Тому такі СП, як українсько-американське «Патон Тек. Інк.», українське-норвезьке «Вітова ЛТД» (предметом діяльності яких є розробка та впровадження зварювальних технологій), українсько-російське «Ресурс ЛТД» (спеціалізується на забезпеченні надійності корпусів реакторів для АЕС), українсько-словацьке «МІКАСС» (впроваджує нові електророзрядні технології) та деякі інші, продовжують працювати й сьогодні.

5. Інвестиції в агропромисловий комплекс України

Агропромисловий комплекс України нині потребує значних інвестиційних надходжень. За розрахунками Інституту аграрної економіки УААН, для відновлення аграрного інвестиційного процесу потрібні інвестиції еквівалентні 150 млрд. дол. США. Останнім часом широко дискутується питання про пріоритетність тих чи інших джерел інвестування галузі. В умовах, коли обсяги внутрішніх капіталовкладень різко зменшились, а дійовий механізм нагромадження внутрішніх інвестиційних ресурсів відсутній, логічним, на наш погляд, є висновок про необхідність активізації інвестиційних процесів в агробізнесі за рахунок зовнішніх джерел, хоча вони не відіграють і не повинні відігравати вирішальну роль у розвитку агропромислового виробництва.

Беручи до уваги гостру нестачу інвестиційних ресурсів, Уряд України здійснює ряд заходів щодо залучення зарубіжних інвесторів до пріоритетних галузей національної економіки, однією з яких є агропромисловий комплекс і, зокрема, сільське господарство. Протягом останніх років від іноземних фірм надходять певні кошти у вигляді технічної допомоги для реалізації конкретних проектів, освоюються кредити для закупівлі продовольства, використовуються пільгові кредитні лінії міжнародних банків, практикується інвестиційне кредитування безпосередньо вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників у різних формах.

Проте аналіз фактичного стану іноземного інвестування підтверджує, що інвестиційна підтримка аграрної сфери досить низька.

Маючи досить вагомий виробничий потенціал у сільському господарстві, а саме, сприятливі для вирощування більшості сільськогосподарських культур природні кліматичні умови у поєднанні з високородючими чорноземними ґрунтами, кваліфікованими кадрами, Україна не приваблює іноземних інвесторів.

Реалії сьогодення такі, що ризиковість капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво оцінюється як надто висока передусім через політичну і правову нестабільність держави. В законодавстві відсутній неупереджений підхід до зовнішньої економічної та інвестиційної діяльності, не простежується чітка позиція держави щодо підтримки іноземного інвестора, відсутні широкомасштабні програми залучення інвестицій в основні галузі АПК.

Нині спостерігаються позитивні зрушення у вирішенні зазначеної проблеми. Так у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр." чітко окреслені завдання інвестиційної стратегії, вирішення яких повинне забезпечити стимулювання процесів нагромадження та ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до визначених пріоритетів економічного зростання. Передумовою для цього має стати макроекономічна стабільність, що сприятиме акумулюванню внутрішніх і зовнішніх ресурсів шляхом підвищення довіри інвесторів до економічної політики та зменшення ризику інвестування. Безумовно, принципове поліпшення інвестиційного клімату в Україні дасть значний поштовх до розширення інвестиційних потоків в агропромисловий комплекс. Водночас потребує розробки і впровадження дійовий механізм використання іноземних інвестицій, побудований на оптимальному співвідношенні їх видів і форм, які 6 забезпечили реалізацію макроекономічних інтересів держав-інвесторів та України.

Посилаючись на міжнародний досвід, зазначимо, що в умовах глибокої економічної кризи макроекономічні інтереси повинні бути пріоритетними в будь-якій сфері діяльності. Для їх вирішення держава має ряд економічних важелів, які виключають можливість застосування заходів дискримінаційного характеру.

Подолання кризи в агропромисловому комплексі пов'язане насамперед з відродженням власного насінництва, племінної справи, машинобудівної і хімічної промисловості, технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва. Тому іноземне кредитування сільського господарства технічними засобами, насінням, добривами, пестицидами тощо доцільно розглядати як тимчасовий захід для вирішення нагальних проблем галузі, а не як перспективний напрям залучення іноземних інвестицій. З цього приводу заслуговує на увагу світовий та вітчизняний досвід інвестиційного забезпечення сільськогосподарського виробництва у формі внесків у створення спільних підприємств, оскільки цілями довгострокового характеру щодо створення СП для України перехідного періоду є:

залучення іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки;

запозичення зарубіжного досвіду в галузі організації та управління виробництвом підвищення кваліфікації кадрів;

отримання передових технологій, ноу-хау, ліцензій з метою модернізації виробництва, підвищення якості продукції;

розвиток експортовиробничого сектора економіки та збільшення експорту продукції.

Нині обсяги інвестиційних надходжень у спільні підприємства сільськогосподарського напряму характеризуються як незначні (табл. 2).

Сільське господарство із самого початку не ввійшло до переліку Інвестиційно-привабливих галузей щодо створення СП. Адже виробничі, комерційні, інноваційні можливості партнерів в цій галузі дещо обмежені як просторовими кордонами, так і значною тривалістю господарських циклів. Отже, таке співробітництво, по-перше, не може забезпечити швидкої віддачі вкладеного капіталу, по-друге, не приваблює з точки зору комерційного використання вітчизняної науково-технічної бази.

Ряд макроекономічних та галузевих проблем гальмують процес створення і розвитку СП у сільському господарстві. Як наслідок - в історично аграрних регіонах, що мають оптимальні умови для ефективного ведення сільського господарства, створені і діють одиниці українсько-зарубіжних підприємств з виробництва сільськогосподарської продукції (Черкаська область -- СП "Агрофірма Текуча", СП "Оксанина" АТ "Маїс Інк", Вінницька область -- СП "Агро-ТЕХНІК Воронівці").

Таким чином невиправдано повільно формується потік прямих іноземних інвестицій, які мають суттєві переваги перед кредитами та іншими формами іноземної участі у розвитку АПК. На відміну від них СП являє собою комплексну форму виробничого-інвестиційного зовнішньоекономічного співробітництва, яку можна визначити одночасно як форму міжнародного бізнесу; стратегію входження до зарубіжного ринку; різновид прямого іноземного інвестування; форму господарювання.

Таблиця 2. Прямі іноземні інвестиції зарубіжних країн у спільні підприємства України за галузями в 1997 р.*

Назва галузей	Кількість підприємств	Іноземні інвестиції на кінець року
	всього	з них випускають продукцію	тис. дол. США	%
Всього	3692	1266	1233353,50	100,0
Харчова промисловість	339	235	361605,06	29,3
Машинобудування і металообробка	295	142	132394,40	10,7
Внутрішня торгівля	1348	247	131301,92	10,6
Хімічна промисловість	86	61	117947,32	9,6
Охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення	67	10	90970,00	7,4
Промисловість будівельних матеріалів	89	51	45274,32	3,7
Зв'язок	107	12	35550,85	2,9
Будівництво	184	47	33370,52	2,7
Сільське господарство	80	49	24070,20	2,0

* Прямі інвестиції у 1997 році: Стат. бюлетень. - К., 1998. - С.26.

Складність даної форми та її привабливість з точки зору вітчизняного учасника полягає в тому, що одночасно з пайовим формуванням капіталу передбачається спільне управління та еквівалентний розподіл прибутків і ризиків. СП поєднують найефективніші елементи науково-технічних і виробничих потенціалів обох партнерів. Таке технологічне та організаційне співробітництво, використання широкого спектра методів маркетингу передбачає розробку стратегічної концепції господарської діяльності спільних сільськогосподарських підприємств та реалізацію її на практиці з метою вирішення складних завдань. Гнучкість та мобільність цієї форми залучення іноземних інвестицій дозволяє оптимізувати весь ланцюг виробничого циклу у сільському господарстві, який включає техніко-технологічне забезпечення, безпосередньо на процес виробництва продукції та комерційну діяльність.

Більшість нині діючих СП створені на базі і в розмірах традиційних сільськогосподарських підприємств. На сучасному етапі це задовольняє вітчизняних товаровиробників, бо в них з'являється реальний шанс для виживання в умовах економічного спаду. Щодо іноземних інвесторів, то така спеціалізація сприяє закріпленню їх на українському ринку, не ризикуючи значними капіталовкладеннями. Тому масштаби діяльності спільних підприємств у сільському господарстві незначні, і немає підстав заперечувати, що вони не справляють відчутного впливу на результативність галузі в цілому. На регіональному рівні такі СП донедавна розглядались як специфічні колективні сільськогосподарські підприємства і облічувались у їх складі. Водночас не недооцінювати реальний позитивний вплив таких спільних сільськогосподарських підприємств на складні процеси, пов'язані з активізацією заходів по формуванню ринкового середовища в аграрній сфері економіки, підвищенням конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, відновленням товаропровідних систем до зарубіжних країн.

Згідно з проектом "Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 роки" до переліку основних видів господарських суб'єктів включено господарські товариства, засновані з участю іноземних партнерів, що сприяють вирішенню пріоритетних завдань для іноземного інвестування. Це, насамперед, СП, створені з метою реалізації широкомасштабних проектів загальнодержавного значення.

Одним з них є спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство "Укрінтеркор" (1994 р.). Засновники -- Агропромбанк Україна", Акціонерний комерційний банк "Альянс-кредит-банк", Українська агропромислова біржа, фірми Німеччини-Австрії: "Франс Кляйне", "Хьохст Шерінг АгрЕво", "ТОП-Е'КС" "Менеджмент Континг ГмбХ". СП у формі товариства з обмеженою відповідальністю реалізує програму вирощування цукрових буряків на площі 100 тис. га за прогресивною технологією.

Спільне українсько-німецьке підприємство "Асканія-Генетик" (1991 р.) створене з метою проведення селекційно-племінної роботи з великою рогатою худобою із впровадженням нових світових технологій. Учасниками проекту з української сторони стали Інститут тваринництва степових районів “Асканія-Нова", дослідні господарства "Асканія-Нова" та "Маркеєво", з німецької - фірма "Генетик Інтернешенал".

Спільне українсько-американське підприємство АТ "Маїс Інк" (1994 р.) реалізувало проект з насінництва високоврожайних вітчизняних та іноземних гібридів кукурудзи на базі сільськогосподарських підприємств Черкаської області. Вітчизняні засновники -- фірма "Маїс", СП "Інтерагротек", агрофірма "Біле Озеро", американський засновник -- фірма "Ворскоб Нетворк Інтернешнл".

Створення аналогічних структур у сільському господарстві не може бути масовим. В сучасних умовах немає реальної можливості і потреби в цьому. Але є нагальна необхідність залучення інвестицій за іншими пріоритетними напрямами, і спільне підприємництво є оптимальною формою такого залучення.

Багатовекторність зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності в аграрній сфері економіки не повинна трактуватись як безсистемність. Зусилля по залученню іноземних інвестицій будуть витрачені дарма, якщо не забезпечити їх ефективне народногосподарське використання. З цього пригоду актуальною є розробка на державному рівні додаткових заходів, спрямованих на здійснення політики активного стимулювання іноземних інвестицій у найефективніших їх формах, у тому числі у формі спільних підприємств.

6. Роль сучасних механізмів і методів фінансового аналізу у діяльності

СП

Початок широкомасштабних процесів приватизації, акціонування. зростання кількості приватних фірм, розширення контактів з іноземними партнерами -- все це породжує гостру необхідність оволодіння сучасними механізмами і методами фінансового аналізу.

Потреба вивчення внутрішнього і зовнішнього економічного середовища об'єктів господарювання, кон'юнктури ринку і його адаптивності, можливої конверсії капіталу та оцінки ступеня економічного ризику вносять суттєві зміни в методику й організацію аналітичних досліджень.

Формування ринкового механізму змінює характер аналітичних досліджень, розширює зону діагностики і пошуку. Їх результати повинні давати змогу швидкої адаптації до змін ринкової кон'юнктури, передбачати можливі зміни поведінки партнерів, уникати невиправданого ризику.

За сучасних умов не можна обмежуватися інформацією про встановлені на певний час економічні відносини. Велике значення має також інформація про еволюцію цих відносин, тривалішу динаміку економічного розвитку, які свідчать про стабільність, перспективність і надійність партнерства в усіх аспектах.

Ефективність аналітичного забезпечення фінансового менеджменту визначається сукупністю параметрів управління, які оцінюють за варіантами багатокритеріальної оптимізації. Визначальними серед них є показники прибутковості, фінансової стабільності, економічного зростання, конкурентоспроможності тощо.

На підставі загальних критеріїв господарювання в умовах ринку виробничу діяльність оцінюють з погляду досягнення максимальних фінансових результатів і економічної стабільності. Воднораз фінансова діяльність, управління фінансовими ресурсами розглядаються через призму оптимізації виробництва, пошуку найвигідніших сфер підприємництва, раціонального маневрування грошовими потоками.

Одним із найефективніших і водночас найпростіших методів фінансового аналізу, який використовується для оперативного і стратегічного планування прибутку, є операційний аналіз "витрати -- обсяг -- прибуток" ("Costs--Volume-- Ргоfіt”). Він дає змогу відслідковувати залежність фінансових результатів від витрат і обсягів виробництва (реалізації).

Основна мета цього виду аналізу (який ще зазвичай у вітчизняній і зарубіжній літературі характеризують як аналіз беззбитковості) -- встановити, що відбудеться з фінансовими результатами, якщо визначений рівень продуктивності, обсягу виробництва, витрат змінюватиметься. Ця інформація має виняткове значення для керівництва підприємства, тому що знання залежності між такими факторами, як сукупний дохід від продажу сукупні витрати, прибуток, вихід продукції (обсяг виробництва), дає змогу визначити критичний рівень випуску продукції, при якому прибуток буде максимальним, або рівень, при якому не буде ні прибутку, ні збитків (тобто точку беззбитковості).

Переваги цієї методики полягають у тому, що аналіз можна зробити як за квартал (скажімо, у нашому випадку), так і за півріччя та за результатами діяльності за рік.

Методика здійснення аналізу беззбитковості застосована на спільному підприємстві "Укра-Пол" (Тернопільська область), основним видом діяльності якого є надання торговельних послуг. Тобто предметом дослідження є відслідковування залежності фінансових результатів (у нашому випадку -- націнки) від витрат і обсягів реалізації.

Для побудови моделі зв'язку між сукупними витратами, виходом продукції (обсягом виробництва), виручкою віл реалізації під час аналізу спрощуються реальні умови, з якими стикається фірма в практичній діяльності. Як і більшість моделей, які є абстракціями реальних умов, модель аналізу беззбитковості будується з урахуванням низки припущень і обмежень. Якщо їх брати до уваги, то можна зробити серйозні помилки і неправильні висновки під час аналізу. Основними припущеннями та обмеженнями у нашому випадку були такі:

1. Номенклатура реалізованої продукції є величиною постійною.

2. Сукупні витрати і сукупний дохід є лінійними функціями обсягу виробництва (реалізації).

3. Прибуток розраховується по змінних витратах, оскільки під час аналізу передбачається, що постійні витрати, які мали місце в певному періоді, враховуються як витрати цього періоду.

4. Усі інші величини залишаються постійними.

5. Витрати поділяються на постійні й змінні, без виділення умовно-постійних чи умовно-змінних.

У наших розрахунках ми також абстрагувались від ПДВ і податку на прибуток.

І все ж, незважаючи на ряд таких припущень і обмежень, аналіз беззбитковості є потужним інструментом для прийняття ефективних управлінських рішень.

Зазначимо, що для надання інформації по витратах, виручці, прибутку може використовуватись як графічний метод, так і математичні залежності. Математичний підхід є гнучкішим методом отримання інформації.

Взаємопов'язані й представлені за допомогою математичних засобів фінансові відносини між господарюючими суб'єктами є не чим іншим, як математичною моделлю управлінського процесу, яка дає змогу аналізувати, порівнювати, отримувати альтернативні варіанти і, врешті-решт, приймати ті чи інші фінансові рішення. А це і є, власне, процес управління фінансами.

Ключовими елементами операційного аналізу є: операційний важіль, поріг рентабельності й запас фінансової міцності підприємства.

Скористаємося такими даними. Виручка від реалізації у 1 кварталі 1999 року на спільному підприємстві "Укра-Пол" становила 29500,00 грн. при змінних витратах 2889,10 грн. і постійних -- 7824,97 грн. Загальна сума витрат -- 10714,07 грн., прибуток - 18785,93 грн.

Керівництво підприємства передбачає, шо виручка від реалізації у майбутньому зросте до 31000,00 грн. (+5,1%). На ці ж 5,1% збільшаться і змінні витрати. Їх сума становитиме 3036,44 грн. (2889,10 грн. + 147,34 грн.). Сума постійних витрат не зміниться і становитиме 7824,97 грн., загальна сума витрат -- 10861,41 грн. Відповідно прибуток досягне 20138,59 грн. (31000,00 -- 3036,44 -- 7824,97), що на 7,2% більше від прибутку попереднього періоду (І кварталу). Отже, виручка від реалізації збільшиться всього на 5,1%, а прибуток зросте на 7,2%.