Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги та її застосування в умовах України



Зміст

Вступ

1. Кейнсіанська теорія сукупного попиту

1.1 Кейнсіанська функція споживання

1.2 Інвестиційна функція

1.3 Державні закупки та податки

1.4 Рівновага на товарних і фінансових ринках

2. Рівновага сукупного попиту і пропозиції

2.1 «Кейнсіанський хрест»

2.2 Коливання рівноважного обсягу випуску над потенційним

2.3 Ефект мультиплікатора

3. Застосування кейнсіанської моделі в умовах України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Однією з найбільш болючих проблем, з якими зіткнулася Україна на етапі становлення ринкових відносин, є інвестиційна криза. У вітчизняній економіці спостерігається хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макрорівні, так і на мікрорівні. Невпинно скорочуються обсяги державних капіталовкладень, і хоч такий процес є об'єктивним, зважаючи на мету реформування економіки, замінити їх нічим. Фінансові ресурси суб'єктів мікроекономічного рівня, особливо промислових підприємств, які могли б бути використані для інвестування, зведені до мінімуму внаслідок:

падіння обсягів виробництва, спричиненого, в свою чергу, цілим комплексом факторів (розривом сталих господарських зв'язків, неконкурентоспроможністю продукції, підвищенням рівня конкуренції на внутрішньому ринку, зростанням цін на паливно-енергетичні ресурси, неефективною системою управління і т. ін.);

"вимивання" оборотних коштів, обумовленого розвитком інфляційних і гіперінфляційних процесів;

низького технічного рівня виробництва (зокрема, високого ступеня зносу основних фондів і, відповідно, низьких амортизаційних відрахувань);

неефективної амортизаційної політики держави (недосконалої системи ставок амортизаційних відрахувань; відсутності розробленого механізму прискореної амортизації; несвоєчасної індексації основних фондів в умовах гіперінфляції та застосування так званих "понижуючих коефіцієнтів" до відновної вартості в умовах помірної інфляції).

Таким чином, на сьогодні інвестування за рахунок власних коштів суб'єктів господарювання є скоріше виключенням, ніж правилом. Але навіть якщо потрібні грошові кошти знайдені, немає гарантії того, що вони будуть вкладені у найбільш ефективний проект, який відповідає оптимальному напрямку стратегічного розвитку підприємства.

Нині велике значення має вибір фінансових ресурсів для покриття дефіциту державного бюджету, для проведення соціальної та інвестиційно-інноваційної політики тощо. Тому теоретичне формування оцінок ресурсів є досить актуальною проблемою.

Для розв'язання цієї проблеми було вирішено взяти класичний приклад, де розглядаються основні фінансові ресурси у взаємозв'язку з макроекономічними показниками. Таким прикладом є макроекономічна модель Кейнса, яка представлена в його знаменитій книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”,

Причиною появи моделі став передусім методологічний підхід Дж. М. Кейнса, що полягав у поєднанні макроекономічного аналізу з наданням виняткової важливості психологічним факторам, які в кінцевому результаті й визначають функціонування економічної системи.

кейнсіанський теорія економічний рівновага



1. Кейнсіанська теорія сукупного попиту

Відомо, що в закритій економіці існує три напрями використання вироблених нею продуктів. Ці три компоненти ВВП наведені в основній макроекономічній тотожності для закритої економіки:

Y = C + I + G,

тобто частина виробленої продукції споживається домогосподарствами (С), частина - використовується фірмами й домогосподарствами на інвестиції (I) і, нарешті, частина виробленої продукції закуповується урядом для використання на суспільні потреби (G).

1.1 Кейнсіанська функція споживання

Наш аналіз споживання почнемо з розгляду "Загальної теорії..." Джона Мейнарда Кейнса, яку опубліковано у 1936 р. Кейнс зробив функцію споживання стрижнем своєї теорії економічних коливань, і відтоді вона відіграє ключову роль у макроекономічному аналізі. Розглянемо, як Кейнс тлумачив функцію споживання.

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S) , тобто

C

(Y - T)

S

Припущення Кейнса

Нині економісти, які вивчають споживання, використовують складні методики аналізу статистичних даних. За допомогою комп'ютерів вони аналізують стан національної економіки на підставі національних рахунків і детальних даних про поведінку домогосподарств, що отримані з відповідних обстежень. Оскільки Кейнс працював над своєю книгою у 1930-х роках, він не мав ні такої кількості різноманітних даних, ні комп'ютерів, необхідних для їх аналізу. Тому Кейнс сформулював свої припущення щодо функції споживання не на підставі статистичних даних, а спираючись на власний досвід та випадкові спостереження.

По-перше, найважливіше припущення Кейнса полягало у тому, що гранична схильність до споживання (МРС) -- частка споживання у кожній додатковій одиниці доходу -- коливається у межах від нуля до одиниці. Кейнс писав, що "суть основного психологічного закону, у наявності якого можна не сумніватися, полягає у тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай в середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід". Інакше кажучи, коли особа заробляє додаткову одиницю доходу, вона здебільшого витрачає деяку її частку, а решту заощаджує.

По-друге, Кейнс припустив, що відношення споживання до доходу -- середня схильність до споживання (АРС) -- знижується зі зростанням доходу. Він вважав, що заощадження -- це розкіш, а тому багатші родини заощаджують вищу частку свого доходу порівняно із бідними. Постулат про зниження середньої схильності до споживання зі зростанням доходу став стрижнем ранньої кейнсіанської теорії, хоча в аналізі Кейнса він не відігравав істотної ролі.

По-третє, Кейнс вважав, що дохід є основним чинником, який визначає споживання, а процентна ставка не має важливого значення. Це припущення суперечило поглядам його попередників, представників класичної школи, які вважали, що вища процентна ставка стимулює заощадження і звужує споживання. Кейнс вважав, що процентна ставка може впливати на споживання лише як постулат теорії. Він писав, що "на підставі досвіду можна дійти висновку, що у короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання за даного рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим".

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання:

C = C(Y - T)

Детальніше функцію споживання Дж. Кейнса можна показати у вигляді:

C=a + b(Y - T),

де: а-- автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b -- гранична схильність до споживання (МРС) -- це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:

MPC = ?C/?Y,

де: ?С -- приріст споживчих витрат;

?Y -- приріст використовуваного доходу.

Завважте, що ця функція споживання відображає три припущеним, зроблені Кейнсом. Вона задовольняє перше з них; оскільки гранична схильність до споживання коливається в інтервалі від нуля до одиниці, то вищий дохід означає більше споживання і більше заощадження. Ця функція задовольняє друге припущення, оскільки середня схильність до споживання АРС дорівнює:

АРС = C/Y

Коли Y зростає, C/Y зменшується, так що середня схильність до споживання АРС знижується. І, нарешті, така функція споживання задовольняє третій постулат Кейнса, бо рівняння не містить процентної ставки як чинника споживання.

С = a + b•(Y - T)

Заощадження -- це частина використовуваного доходу, яка не споживається.

Найпростіша функція заощадження має вигляд:

S = - a + (1-b)(Y-T),

де S - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання; (1- b) -- гранична схильність до заощадження; Y - доход; Т - податкові відрахування.

Гранична схильність до заощадження (MPS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу:

MPS = ?S/?Y,

де: ?S - приріст заощаджень;

?Y -- приріст використовуваного доходу.

Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

MPC+MPS=1.

Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

APS=S/Y

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження; а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується.

1.2 Інвестиційна функція

Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (І). Поняття «інвестиції» є на сьогоднішній день одним з тих, які найбільш широко вживаються в економічній літературі. Однак поруч з цим, має місце неоднозначне, а іноді і досить вузьке тлумачення даного терміну. В найбільш загальному розумінні, з точки зору економічної теорії, інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Отже інвестиції можуть розглядатися як рушійна сила самозростання вартості і, відповідно, економічного зростання в масштабі держави. Вони грають подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в достроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталотворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як «всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту». Подібне визначення дається в матеріалах Комітету ООН з промислового розвитку: «Інвестиції являють собою довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою одержання і створення чистих вигод в майбутньому». Американські вчені Макконел К.Р. і Брю С.Л. у популярному підручнику «Економікс» пишуть, що «інвестиції - це витрати на виробництво засобів виробництва та їх накопичення і на збільшення матеріальних ресурсів».

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогосподарства, і діляться вони на три групи:

інвестиції в житлове будівництво;

виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устаткування;

інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (r), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд:

І = е - dr



де І - інвестиційні витрати; е - автономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами, наприклад, запасами корисних копалин тощо); r -- реальна процентна ставка (вартість запозичення); d -- емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили.

Наприклад:

а)зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б)зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на
інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в)песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, -- праворуч.

Інвестиції -- це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Водночас Кейнс вважав, що інвестиції зовсім не обов'язково дорівнюють заощадженням. Це пов'язано з тим, що здійснення заощаджень й інвестицій являють собою два різних самостійних акти, які стосуються як суб'єктів, так і рушійних сил, котрі викликають різний обсяг інвестицій та заощаджень. Економлять усі, а інвестують тільки підприємці. Крім цього заощадження здійснюються з різною метою: для можливості зробити різні покупки, на випадок старості, безробіття, хвороби і просто в силу звички. Інвестують же не тільки під впливом ставки процента, як вважали класики, й під впливом так званої граничної ефективності капіталу, під якою Кейнс розумів норму прибутку, яку підприємці очікують отримати, здійснивши певний обсяг інвестицій. Невідповідність заощаджень інвестиціям призводить до значних коливань сукупного попиту, а звідси й загального обсягу виробництва, національного доходу й зайнятості.

Наведена суперечність у моделі Кейнса пояснюється тим, що він не розрізняв запланованих і дійсних інвестицій та заощаджень. Заплановані інвестиції не повинні дорівнювати запланованим заощадженням, та в ході реалізації вони вирівнюються і дійсні інвестиції та заощадження стають рівними між собою. Цей процес відбувається завдяки здійсненню незапланованих інвестицій ( у разі, коли заплановані інвестиції менші від запланованих заощаджень) та перетворенню інвестицій у матеріально-речові запаси (у протилежному випадку).

Варто також пам'ятати, що макроекономісти застосовують поняття "інвестиції" лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для економіки.

1.3 Державні закупки та податки

Державні закупки (G) -- це третій компонент попиту на товари та послуги. Головна ідея Дж. Кейнса - необхідність державного втручання в функціонування ринкової економіки для досягнення «ефективного попиту», від якого залежить рівень національного виробництва або національний доход. Основними законами урядового втручання в циклічний розвиток економіки Кейнс вважає державні витрати, оскільки їх формування, структура і зростання є важливими факторами досягнення «ефективного попиту».

Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п'ята частина виробленого ВВП. Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат.

Дж. Кейнсом було запропоновано положення про необхідність зростання державних витрат, які фінансуються за допомогою позик, - «дефіцитне фінансування». Зростання заборгованості держави і органів місцевої влади він розглядає як невід'ємну частину державного регулювання «ефективного попиту».

Надаючи перевагу державним витратам як важелю державного регулювання економічного розвитку, Кейнс застерігав, що принципово важливо визначити конкретні цілі та сферу їх спрямування. Оскільки головна проблема в економіці - це заощадження, то державні витрати повинні бути зорієнтовані таким чином, щоб викликати бажання домогосподарств перетворити свої заощадження в споживчі витрати або в інвестиції. Наприклад, Кейнс доводив, що державні інвестиції можуть підвищити ділову активність через збільшення обсягу приватних інвестицій в супутні проекти, і назвав таке явище ефектом акселерації.

Як і державні витрати, Кейнс «вписує в рух макропоказників податки, вважаючи, що зміни в податковій політиці можуть впливати на схильність до споживання, а гранична схильність до споживання визначає співвідношення між обсягами приросту доходу та приросту споживання».

В період розвитку державно-монополістичного капіталізму, який супроводжувався посиленням державного втручання в економічні та соціальні процеси в країнах із розвиненою економікою, виникла теорія «податки - регулятори економіки». Основоположником такої теорії вважається Кейнс. Зазначена теорія доводила, що за допомогою податкового регулювання розвитку ринкового господарства існує можливість уникнути економічних криз та інфляцій, змінивши диспропорції між обсягом виробництва та платоспроможним попитом з метою підвищення темпів економічного зростання.

Дж. М. Кейнс пояснював циклічність виробництва та безробіття дією «основного психологічного закону», у відповідності з яким люди «схильні до заощаджень», а заощадження лише частково спрямовуються на розширення виробництва. Зростання заощаджень веде до зменшення попиту на товари та скорочення виробництва. На думку Кейнса, держава може поповнити нестачу капіталовкладень шляхом стимулювання інвестицій, застосовуючи різні засоби. Значна увага серед таких засобів відводилася податкам та податковим пільгам.

До іншого виду, належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну віл державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироблені економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G, збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник T - це чисті податки, тобто

Т = Податки --Трансфертні платежі.

Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G = T), то уряд має збалансований бюджет. Коли G >Т, уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за рахунок зростання державного боргу. Якщо ж G <Т, -- утворюється надлишок державного бюджету, який може бути використаний для погашення заборгованості.

У нашій моделі ми припускаємо, що обсяг державних закупок (G ) і розмір податкових надходжень (Т) є екзогенними змінними, тобто змінними, визначеними за рамками моделі:

G = G і Т=Т

Прийнявши це припущення, розглянемо, як впливають бюджетні та податкові заходи на ендогенні економічні змінні споживчих витрат (С), інвестиційних витрат (І) та реальну процентну ставку (r).



1.4 Рівновага на товарних і фінансових ринках

Рівновага на ринку товарів і послуг: пропозиція і попит на вироблену економікою продукцію.

Як відомо, в закритій економіці попит на вироблений продукт пред'являється у вигляді споживання, інвестицій та державних закупок. Споживання (С) залежить від використовуваного доходу (Y-Т), інвестиції (/) визначаються реальною процентною ставкою (r), а державні закупки і податки є екзогенними змінними бюджетно-податкової політики.

Доповнимо тепер аналіз попиту на товари і послуги розглядом пропозиції, прийнявши припущення про те, що обсяг випуску продукції визначається наявними факторами виробництва та виробничою функцією:

Y= F(К,L) =Y.

Об'єднавши рівняння, які описують попит і пропозицію товарів та послуг, отримаємо:

Y = С(Y-Т)+І(r)+G

Оскільки рівень державних витрат (G) та розмір податкових надходь (Т) залежать від економічної політики уряду і є екзогенними змінними, а обсяг виробництва (Y) сталий за умов незмінної виробничої функції та незмінних факторів виробництва, то запишемо:

Y = С(Y-Т)+І(r)+G,

то6то пропозиція продукту дорівнює попиту на продукт, а він, у свою чергу, визначається сумою С, І та G.

Тепер стає зрозумілим, чому реальна процентна ставка "r" відіграє визначальну роль у зрівноваженні товарного ринку: вона повинна змінюватися таким чином, щоб забезпечувати рівність між попитом на товари та їх пропозицією. Чим вищою є процентна ставка r, тим нижчими будуть інвестиції І і, відповідно, тим меншим буде попит на товари і послуги С+І+G. Якщо ставка процента надто висока, то дуже низькими будуть інвестиції, і тоді пропозиція товарів перевищуватиме попит на них -- товарний ринок прийде у нерівноважний стан.

Рівновага на фінансових ринках: попит і пропозиція позичкових коштів.

Процентна ставка одночасно є як ціною запозичення, так і доходом від заощадження. Ми зможемо краще зрозуміти її роль, коли розглянемо фінансові ринки.

Перепишемо основну макроекономічну тотожність у вигляді:

Y - С - G = І.

Ліва частина цієї тотожності (Y-С-G) - це та частина виробленої продукції, яка залишилася після задоволення попиту споживачів та уряду. Вона називається національними заощадженнями і позначається SN,, тобто

SN = Y-С-G, або SN = I.

У такій формі основна макроекономічна тотожність стверджує, що національні заощадження дорівнюють внутрішнім інвестиціям, тобто потоки фінансових коштів, які надходять на фінансові ринки і витікають із них, повинні врівноважувати один одного.

Ми можемо розділити національні заощадження на дві частини, щоб відрізнити приватні заощадження ( SP) від заощаджень уряду (SG):



SN = SP + SG =I.

Нагадаємо, що приватні заощадження визначаються різницею між використовуваним доходом та споживчими витратами:

SP = Y-Т-С,

а державні заощадження є різницею між чистими податковими надходженнями та державними закупками товарів і послуг:

SG = Т-G.

Отже, у підсумку отримаємо:

(У-Т-С)+(Т-G)=І.

Перепишемо основну макроекономічну тотожність для закритої економіки у вигляді:

Y-С(Y-Т)G =І(r).

Зафіксуємо G і Т в рамках даної економічної політики, а Y зафіксуємо наявними факторами виробництва і виробничою функцією:

Y - С(Y-Т)-G=I(r), або: S = I(r).

Ліва частина наведеної тотожності стверджує, що національні заощадження залежать від доходу (Y) та змінних економічної політики G і Т, тобто SN =f(Y,G, Т). При незмінних Y, G і T національні заощадження також залишатимуться незмінними.

Права частина тотожності показує, що інвестиції є функцією від процентної ставки: I=f(r).

Процентна ставка змінюється таким чином, щоб гарантувати рівність між попитом (І) та пропозицією (S) позичкових коштів (r* - рівноважна процентна ставка). Якщо вона дуже низька, то інвестиційний попит перевищуватиме пропозицію заощаджених коштів (/>S), внаслідок чого відбуватиметься поступове підвищення її рівня до рівноважного. Навпаки, якщо Y дуже висока, то пропозиція позичкових коштів перевищуватиме попит на них (S>/), і, процентна ставка скорочуватиметься.

Лише за рівноважної процентної ставки заощадження дорівнюватимуть інвестиціям і пропозиція позичкових коштів дорівнюватиме попитові на них.



2. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції

2.1 «Кейнсіанський хрест»

Класична економічна теорія виходить із двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, за якої рівень сукупних витрат Y=С+I+G буде недостатнім для закупки продукції, виробленої за умов повної зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи можлива ситуація, коли АD?АS). По-друге, навіть якщо така ситуація виникне, то негайно зміняться заробітна плата, ціни і ринкова процентна ставка, і відразу за скороченням сукупного попиту відбудеться спад виробництва, що й стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій та заощаджень і, відповідно, повну зайнятість ресурсів. Можливе лише "добровільне" безробіття в межах природного його рівня. Це означає, що в точці рівноваги АD і АS обсяг виробництва Y завжди дорівнює потенційному Y.

Кейнсіанська економічна теорія спростовує існування такого механізму саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих у період «великої депресії», Д. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у нерегульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту і пропозиції (мал. 4), як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів: у точці А встановлюється рівність АD = АS , проте рівноважний обсяг виробництва Y<Y*.

Однією із причин такої розбіжності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічними агентами з різних мотивів.

Мотиви заощаджень домогосподарств:

придбання коштовних речей;

забезпечення в старості;

страхування від непередбачених обставин (хвороба, нещасний випадок тощо);

забезпечення дітей у майбутньому.

Мотиви інвестицій фірм:

максимізація норми чистого прибутку;

процентна ставка -- плата за придбання грошового капіталу для інвестування, яка враховується при розробці планів інвестицій.

У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощаджень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпечує збільшення інвестицій.

У відповідності з кейнсіанською економічною теорією, не ставка процента, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фактором, який визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому заощаджується та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих витрат. Вплив процентної ставки є другорядним, оскільки вона відіграє досить незначну роль стосовно визначення обсягів споживання та заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається перш за все динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій.

В якості вихідного елемента кейнсіанської моделі загальноекономічної рівноваги виступає система IS-LM, яка визначає рівноважну ставку процента (і0) і об'єм ефективного попиту ( y0) - див. верхній графік мал. 5.

В свою чергу, величина ефективного попиту ( y0) визначає величину рівноважного рівня цін (Р0) (див. І чверть нижнього графіка мал.5) і рівень зайнятості ( N0), який забезпечує об'єм благ, достатній для задоволення ефективного попиту (y0) при рівноважному рівні цін ( Р0).

Величини ефективного попиту (y0) і зайнятості (N0) дозволяють визначити максимальну ставку зарплати, яку підприємці при даній технології виробництва готові платити, тобто WD = P(?y/?N), як зображено в третій чверті мал. 5. Ця ставка номінальної заробітної плати WD = W0. Вона відповідає величині зайнятості N0, яка, в свою чергу, формується під впливом ефективного попиту (y0).

Проте рівновага на ринку праці (третя чверть мал. 5) встановлюється при наявності безробіття (котра = NF - N0). Це відбувається тому, що попит на працю визначається величиною ефективного попиту на ринку благ (y0), а ставка номінальної заробітної плати не володіє властивістю гнучкості при зниженні.

Отже, рівновага на всіх ринках досягається при існуванні безробіття на ринку праці.

Ставка реальної зарплати (ctg a = w = W0/P0) зображена в другій чверті мал. 5 у вигляді котангенса кута ?, який створюється лінією, яка виходить з початку координат і віссю абсцис (W). При зростанні цін (Р) величина кута ? збільшується, тобто реальна зарплата (w = W/P) знижується. (Селищев)

Але не тільки фіксована ставка грошової зарплати являється причиною стійкого безробіття в кейнсіанській моделі. Загальна рівновага з кон'юнктурним безробіттям установлюється також і в станах інвестиційної і ліквідної пасток.

Коли економіка знаходиться в стані інвестиційної пастки, об'єм інвестицій становиться екзогенною величиною рівняння (S(y) + T(y) + Z(y) = I(i) + G + E) приймає вигляд: ?(y) = A,

де A=I + G + E; ?(y) - величина «відтоку».

Цього рівняння достатньо, щоб визначити величину ефективного попиту y0. Підставивши значення y0 в рівняння виробничої функції (y = y(N)) і розв'язавши його відносно N, знайдемо об'єм попиту на працю N0. Знаючи N0 , із рівняння yN = w визначимо максимальну ставку реальної зарплати. В даному випадку рівноважні значення ендогенних параметрів реального сектора визначаються слідуючою схемою:

?(y) = A (1)

v

y0

v

y = y(N) (2)

v

N0

v

yN = w (3)

v

w0

Інші два рівняння кейнсіанської моделі

M/P = L( y0, i), (4)

W = Pw0 (5)

потрібні лише для визначення номінальних (грошових) значень шуканих параметрів. Причому рівняння (4) не має однозначного рішення, так як при заданих значеннях M і y існує безліч пар Р, і, які забезпечують дане рівняння. Це означає, що в стані інвестиційної пастки загальна економічна рівновага в кейнсіанській моделі можлива при різних значеннях рівня цін і номінальної зарплати, тобто має місце «класична дихотомія». Однак на відміну від неокласичної моделі ставка процента визначається не в реальному, а в грошовому секторі.

лінія LM зсунеться вправо внаслідок збільшення реальних касових залишків, що знизить ставку процента, але не змінить величину ефективного попиту, так як інвестиційний попит не залежить від ставки процента;

зменшиться номінальна ставка зарплати (зсув кривої W вниз в квадранті ІІ) при незмінній реальній ставці зарплати (якщо б номінальна ставка не знизилась, то із-за збільшення ставки реальної зарплати до w1 попит на працю скоротився б до N1, а пропозиція благ - до y1; із-за дефіциту, який з'явився на ринку благ, рівень цін приняв би попереднє значення);

відповідно до зсуву кривої W відбудеться зсув графіка функції сукупного попиту в квадранті I, так як внаслідок зниження номінальної ціни праці кожному рівню цін буде відповідати більший об'єм виробництва і пропозиції благ. Але із-за перпендикулярного положення лінії сукупного попиту точці її перетину зі зміщеною лінією сукупної пропозиції як і раніше відповідає фіксована величина ефективного попиту y0.

Таким чином, в стані інвестиційної пастки зміни рівня цін, більш-менш номінальні значення національного доходу і ставки зарплати, зберігає їх реальні рвіноважні значення незмінними. Зміни в грошовому секторі не вплинули також на розмір безробіття, яке як і раніше дорівнює N* - N0.

В стані інвестиційної пастки гроші нейтральні. На мал. 6 це відображається тим, що зсув кривої LM як наслідок зміни об'єму пропозиції грошей не приведе до зміни значень реального національного доходу і рівня зайнятості. Хоча у відмінності від неокласичної моделі ЗЕР при інвестиційній пастці зміна кількості грошей, які знаходяться в обороті, змінює значення реальної ставки проценту, ефект Кейнса не виникає із-за нееластичності інвестицій по ставці проценту.

В ліквідну пастку економіка потрапляє лише тоді, коли домогосподарства вважають ставку процента, яка склалася, незвично низькою і тому, остерігаючись зниження курсу цінних паперів пред'являють необмежений попит на гроші як власність. В цьому випадку зміна реальної кількості грошей не впливає на величину ставки проценту і остання стає екзогенним параметром, а ендогенні параметри моделі визначаються за приведеною схемою.

В умовах ліквідної пастки рівняння рівноваги на грошовому ринку в кейнсіанській моделі співпадає з рівнянням кількісної теорії грошей: MV=Py

Розбіжність планів інвестицій та заощаджень зумовлює коливання фактичного обсягу виробництва навколо потенційного, а також невідповідність між фактичним рівнем безробіття та величиною NAIRU. Цим коливанням сприяє низька еластичність заробітної плати й цін щодо їхнього скорочення у циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, за Кейнсом, економічною закономірністю. Для того щоб уникнути значних втрат від спаду виробництва, необхідно проводити активну державну політику по стабілізації сукупного попиту, яку кейнсіанці пропонують пояснювати за допомогою змін величин державних витрат, податків та грошової пропозиції.

Як же потрібно проводити стабілізацію сукупного попиту? З цим питанням нам допоможе розібратися кейнсіанська модель рівноваги. Ця модель називається також "45-градусна модель", "модель доходи -- витрати" або кейнсіанський хрест".

Сукупний попит (АD) у моделі представлено плановими витратами - долю, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір потратити на купівлю товарів та оплату послуг (позначається літерою Е):

E = C + I + G.

Cукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами, Y.

Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів, тобто:

Фактичні інвестиції = Планові інвестиції + Незаплановані інвестиції в ТМЗ.

Варто підкреслити, що і планові, і фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим. Окрім цього, в моделі пропущено амортизаційні витрати та непрямі податки на бізнес, а тому будемо вважати, що

Е = ЧВП = НД.

Функція планових витрат, Е=С+І+G, графічно зображується як функція споживання, С=а+b(Y-Т), "зміщена" вгору на величину I+G. Очевидно, що лінія планових витрат перетне лінію фактичних витрат у якійсь точці А, де реальні та планові витрати дорівнюють одне одному (Y=E). Наведений графік отримав назву кейнсіанського хреста.

На лінії Y=Y завжди дотримується рівність фактичних інвестицій та заощаджень. У точці А, де доход дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями і заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y1 перевищує рівноважний Y, то це означає, що покупці купують товарів менше, ніж фірми виробляють, тобто АD<АS. Нереалізована продукція набирає форми товарно-матеріальних запасів (ТМЗ), які зростають. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість, що в результаті зменшує ВВІІ. Поступово Y1 зменшується до рівня Y, тобто доход і планові витрати вирівнюються. Таким чином, досягається рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією (АD=АS).

Навпаки, якщо фактичний випуск Y2 менший за рівноважний рівень Y, то це означає, що фірми виробляють менше, ніж покупці готові придбати, тобто АD>АS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланованого скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня Y2, до рівня Y, і знову досягається рівновага: АD=АS.

2.2 Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня. Ефект мультиплікатора

Рівноважний рівень випуску Y може коливатися у відповідності зі змінами величини будь-якого компонента сукупних витрат: споживання, інвестицій, державних витрат або чистого експорту. Збільшення будь-якого з цих компонентів зсуває криву запланованих витрат вгору і сприяє росту рівноважного рівня випуску. Зниження будь-якого з компонентів сукупного попиту зсуває криву планових витрат донизу, супроводжується спадом зайнятості та рівноважного випуску.

Збільшення будь-якого компонента автономних витрат, а саме автономного споживання, державних витрат, інвестиційних витрат, а у випадку відкритої економіки -- і показника чистого експорту :

?А= ?(а+І+G+NХ),

призводить до значно більшого зростання сукупного доходу Y завдяки ефекту мультиплікатора.

Вперше поняття мультиплікатора було введено в економічну теорію англійським економістом Каном у 1931 р. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи призводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі теорію мультиплікатоpa всебічно розвинув Кейнс у 30-ті р, зв'язуючи зміни інвестицій зі зміною доходів.

З класичної точки зору зміщення кривої планових інвестицій лише не на довго “потурбує” сукупний попит, оскільки механізм гнучкої процентної ставки швидко урівноважить реальні заощадження і реальні планові інвестиції на природному рівні реального випуску. Навіть у тому випадку, якщо цей захисний механізм не спрацює і відбудеться скорочення сукупного попиту, гнучкі ціни на ресурси і на кінцеву продукцію все рівно повернуть економіку на природній рівень реального випуску. З кейнсіанської точки зору, гнучкі процентні ставки не в стані запобігти вплив падіння планових інвестицій на сукупний попит. Далі, ригідність заробітної плати і нечутливість сукупного попиту до змін рівня цін представляють собою непереборну перешкоду на шляху повернення реального випуску до природного рівня.

В “Загальній теорії” Кейнс стверджував, що зсув в реальних планових інвестиціях (або ж в будь-яких інших компонентах сукупного попиту) представляє собою велику загрозу для загальної економічної стабільності, ніж можна було б уявити. Отже, може скластися враження, що падіння об'єма планових інвестицій, наприклад, на 100 мільйонів доларів призведе до зсуву кривої сукупного попиту вліво точно на таку ж величину. Але Кейнс стверджував, що реальна величина цього зсуву буде в декілька разів більшою, ніж 100 мільйонів - наприклад, 400, 500 мільйонів, а можливо, й ще більше. Це явище отримало назву мультиплікативного ефекту.

Економічна суть мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

М1 = ?ВВП/?ВІn,

де М1 - мультиплікатор інвестицій;

?ВВП - зміна ВВП;

?ВІn - початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

- по-перше, витрати на одержання доходів - це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

- по-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні і заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

- по-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Логічне обґрунтування ефекту мультиплікатора краще показати на числовому прикладі за умов, коли вилучення мають місце лише у формі заощаджень.

Припустимо, що інвестиційний клімат у країні сприяє зростанню сукупних витрат (завдяки зростанню запланованих інвестицій) на 10 млрд. грн.. Тоді, згідно з першим розглянутим вище положенням, доход інших суб'єктів ринку також зросте на 10 млрд. грн. Тобто на початковому етапі певні витрати одних перетворилися в адекватні доходи інших: ?ВІ1 = ?ВВП1 = 10 млрд. грн. Припустимо, що гранична схильність до споживання (ГСС) дорівнює ?, а гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) дорівнює ?. Тоді. Згідно з другим положенням ефекту мультиплікатора, за умов будь-яких змін доходу співвідношення між споживанням і заощадженням збережеться на рівні ? : ?. З урахуванням цих умов і третього положення ефекту мультиплікатора складемо таблицю .



Табл. Мультиплікативний вплив приросту інвестицій на приріст доходу.

Етапи ділових угод	Зміни
	У доході ? ВВП	У споживанні ? СВ (ГСС=3/4)	У заощадженні ? З (ГСЗ=1/4)
1-й 2-й 3-й : n-й	10.00 7.50 5.62 : 0.00	7.50 5.62 4.22 : 0.00	2.50 1.88 1.40 : 0.00
Усього	40.00	30.00	10.00

З таблиці видно, що зростання доходу на першому, тобто на початковому, етапі на 10 млрд. грн. викликає зростання споживання на 7,50 млрд. грн. (10 • ?) і заощаджень на 5,50 млрд. грн. (10 • ?). Заощадження є вилученням з потоку доходи - витрати, а споживчі витрати обсягом 7,50 млрд. грн. у вигляді доходу на другому етапі ділових угод отримають інші суб'єкти ринку і, в свою чергу, будуть споживати 5,62 млрд. грн. (7,50 • ?) і заощаджувати 1,88 млрд. грн. (7,50 • ?). І так далі.

Хоча ефект перших і наступних витрат початкового приросту запланованих інвестицій з кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн. за умови, що процес іде до останньої копійки. Тобто, в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.

Отже, мультиплікатор інвестицій в цьому прикладі дорівнює:

М1 = ?ВВП/?ВІn = 40/10 = 4.

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити два висновки.

Перший висновок полягає у тому, що дія ефекту мультиплікатора закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд грн.), які були спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд грн), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. І це не випадково. Тільки так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвестиційних витрат. У такому випадку доходи (?ВВП) мають зрости на 40 млрл грн , щоб стимулювати додаткові заощадження на 10 млрл грн. Тобто доход має збільшитись у чотири рази порівняно з початковим перевищенням інвестицій над заощадженнями, тому що заощадження становлять 1/4 частку доходу.

Таким чином, початкові інвестиції у 10 млрд грн. спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП на 40 млрд грн.

Другий висновок полягає у тому, що існує зв'язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання і заощадження. Доля приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які викликані початковою зміною доходів. Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:

М1 = 1/ГСЗ.

Згадаємо також, що ГСС + ГСЗ = 1. Звідси:

ГСЗ = 1 - ГСС,

тоді

М1 = 1/1 - ГСЗ.

Отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі і більший мультиплікатор.

Початково економіка знаходилась в стані рівноваги. Якщо приватний сектор економіки збільшує інвестиційні витрати, то нові збільшені інвестиції перевищують рівноважні заощадження. Це означає, що обсяг ВВП уже не є рівноважним. Виникає питання, на скільки повинен зрости ВВП, щоб рівновагу було відновлено? Мабуть настільки, щоб стимулювати додаткові заощадження для компенсації приросту інвестицій. Тобто: ?ВВП = М1 • ?ВІn = 1/ГСЗ • ?ВІn.

Для остаточних висновків покажемо схематично дію ефекту мультиплікатора:

Етапи ділових угод	Витрати	Доходи
1-й 2-й 3-й : n-й	?ВІ1 > ГСС0 • ?ВІ1 ГСС1 • ?ВІ1 > ГСС1 • ?ВІ1 ГСС2 • ?ВІ1 > ГСС2-1 • ?ВІ1 : : ГССn-1 • ?ВІ1 > ГССn-1 • ?ВІ1
?СуВ = ?ВВП

З наведеної схеми видно, що на кожному етапі угод витрати перетворюються в рівнозначну величину доходів. Але доходи на наступному етапі перетворюються в зменшену величину витрат внаслідок вилучень у формі заощаджень. Останній етап (n-й) настає тоді, коли дуже мала величина доходу не здатна перетворитися у витрати.

Якщо скласти всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст ВВП (? ВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.

Таким чином, можна зробити деякі висновки:

1) мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

2) мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор.

Обернено пропорційну залежність між мультиплікатором інвестицій і граничною схильністю до заощаджень можна довести математично.

1. Спираючись на наведену вище схему, можна записати формулу безкінечно спадної геометричної прогресії:

? ВВП = ГСС0 • ? ВІ1 + ГСС1 • ? ВІ1 + ГСС2 • ? ВІ1 + ... + ГСС 1 • ?ВІ1. (4)

2. Поділимо обидві частини рівняння (4) на ?ВІ1:

МІ = 1 + ГСС1 + ГСС2 +... + ГССn-1. (5)

3. Тепер помножимо обидві частини рівняння (5) на ГСС:

ГСС • МІ = ГСС1 + ГСС2 +... + ГССn. (6)

4. Віднімемо від рівняння (5) рівняння (6):

МІ (1 - ГСС) = 1 + ГССn. (7)

Оскільки ГСС є дріб, а n - дуже велике число, то ГСС прирівнюється до нуля. Тоді:

МІ (1 - ГСС) = 1 (8)

або МІ = 1/(1 - ГСС) = 1\ГСЗ. (9)

Розглянутий мультиплікатор називають простим тому, що він враховує лише один канал вилучень - заощадження. Але в дійсності вилучення із потоку «доходи-витрати» можуть відбуватися також у вигляді податків та імпорту. Тобто, на кожному етапі одержання доходів і здійснення витрат, крім вилучень на заощадження, певна частка доходу може вилучатися у вигляді податків, та інша - використовуватися на закупку імпортних товарів. Мультиплікатор, який враховує всі вилучення із потоку «доходи-витрати», називається складним.

Розглянутий простий мультиплікатор має однакову дію не лише до інвестицій, а й до інших елементів сукупних витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є мультиплікатор витрат.

Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

µ = ?Y/?А,

де µ -- мультиплікатор автономних витрат; ?Y -- зміна рівноважного ВВП; ?A - зміна автономних витрат, незалежних від динаміки Y.

Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу ?Y перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат ?А.

Важливим є те, що одноразова зміна будь-якого компонента автономних витрат породжує багаторазову зміну ВВП. Якщо, наприклад, автономне споживання зростає на якусь величину ?С, то це призводить до збільшення цих витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу, викликає зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на величину МРС?С. Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величину МРС?С, потім знову, за схемою кругообігу "доходи -- витрати".

Отже (як зазначалось вже вище), мультиплікатор витрат можна показати через граничну схильність до споживання як:

µ = 1/1 - МРС

Якщо гранична схильність до заощадження МРS=1-МРС, то

µ = 1/ МРS

Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових податків (тобто T=tY), мультиплікатор витрат визначатиметься за такою формулою:

µ = 1/1 - МРС (1 - t),

де t - гранична ставка оподаткування.

Ці формули дають змогу визначити мультиплікатор витрат у закритій економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за кордоном, споживає під впливом змін у чистому експорті, які також призводять до кута нахилу лінії планових витрат. Ці зміни пов'язані з граничною кількістю до імпортування (МРМ) -- величиною, яка показує, на скільки одиниць зміняться імпортні .витрати (?М) при зміні доходу (?Y) на одну одиницю:

MPM = ?М /?Y.

Тому мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд:

µ = 1/(1-МРС+МРМ), або µ = 1/(1- МРС (1-t)+МРМ).

Розглянемо тепер на конкретних прикладах, як змінюється доход Y під впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних витрат та податкових надходжень), використавши для цього модель кейнсіанського хреста.

Приклад 1. Припустімо, що державні витрати зростають на величину ?G, крива планових витрат при цьому пересунеться вгору на ?G (мал. 6). Рівновага в економіці переміститься із точки А в точку В.

Цей графік наочно демонструє, що зростання державних витрат призводить до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом, тобто ?Y є більшим у порівнянні з ?G. Співвідношення ?Y/?G називається мультиплікатором державних витрат; воно показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одну одиницю. Із моделі кейнсіанського хреста чітко видно, що мультиплікатор державних витрат - величина, більша за одиницю.

Чому бюджетно-податкова політика створює мультиплікативний ефект на доход? Причина полягає в тому, що, у відповідності із функцією споживання, вищий рівень доходу призводить до цінного рівня споживання. Оскільки зростання державних витрат збільшує доход, це також збільшує рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і т.д. Ось чому в даній моделі зростання державних витрат призводить до більшого зростання доходу.

Наскільки великим є мультиплікатор державних витрат? Щоб дати відповідь на це запитання, поступово прослідкуємо за тим, як змінюється доход. Процес розпочинається тоді, коли державні витрати зростають на величину ?G, а це означає, що доход також зростає на ?G. Таке збільшення доходу призводить, у свою чергу, до зростання споживання на величину МРС?G, де МРС -- гранична схильність до споживання. Коли зросло споживаним, це знову сприяє збільшенню витрат і доходу. Друге збільшення доходу на МРС?G викликає зростання споживання цього разу на величину МРС(МРС?G), що, в свою чергу, збільшує витрати і доход, і т.д. Оскільки ланцюжок переходу від споживання до доходу і знову до споживання є безперервним, то:

?G = ?G (1+ МРС+МРС2 + …+МРС n).

Не вдаючись до алгебраїчних перетворень, зазначимо, що формула для визначення мультиплікатора державних витрат має вигляд:

µG = ?Y/?G = 1/(1 - MPC).

Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то мультиплікатор державних витрат дорівнюватиме 1/(1-0,75)=4. За таких умов зростання державних витрат на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 4 грн.

Приклад 2. Розглянемо тепер, як впливає на рівноважний рівень доходу зміна податкових надходжень. Зменшення податків на величину ?Т відразу збільшить використовуваний доход (Y-Т) на величину ?Т і, відповідно, споживання -- на величину МРС?Т. При будь-якому заданому рівні доходу Y планові витрати тепер зростуть. Таким чином, крива планових витрат пересунеться вгору на МРС?Т, а рівновага в економіці переміститься з точки А в точку В.

Подібно до збільшення державних витрат, зменшення податків, також створює мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнюватиме:

µТ = - ?Y/?T = - MPC/(1 - MPC).

Цей вираз є податковим мультиплікатором, він показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одиницю. Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме: µТ = - 0.75/(1 - 0.75) = - 3.0.

Це свідчить про те, що зменшення податків на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 3 грн.

Приклад 3. Економіка, в якій важливе місце займають прибуткові податки, а також зовнішньоекономічні зв'язки, набагато меншою мірою "реагує" на зміни в автономних витратах. Так, скажімо, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, гранична схильність до імпортування -- 0,15, а процентна ставка оподаткування 0,20, то мультиплікатор з урахуванням імпорту і прибуткових податків скорочується з 4 до 1.82:

µТ = - 1/(1 - 0.75(1 - 0,2)+0,15) = 1,82.

Отже, зростання автономних витрат на 1 грн. призведе до збільшення податкових витрат на 1.82 грн. На цю ж суму зросте й національний доход.