49

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Гроші з погляду економічної теорії

1.1 Природа походження грошей

1.2 Сутність і функції грошей

2. Еволюція грошей на території України

2.1 Гроші Стародавньої Русі

2.2 Основні розмінні номінали ХІV-XV століть

2.3 Основні номінали грошового обігу України XVI-XIX століть

2.4 Гроші ХХ століття

3. Становлення грошової системи сучасної України

3.1 Купоно-карбованець - перший крок до постійної національної валюти

3.2 Економічна суть випуску гривні

3.3 Заходи щодо підтримки сталості гривні

Висновок

Перелік використаної літератури

гроші україна гривня



Вступ

Відомий російський економіст, міністр, граф С.Ю. Вітте: твердив, що сила будь-якої держави, її міжнародний авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю солдатів, а насамперед стійкістю її грошової одиниці.

Цей вислів яскраво розкриває важливість таких понять, як гроші та грошовий обіг.

В 1991 році Україна стала незалежною державою і перед нею постала необхідність формування власної грошової системи.

Не дивлячись на те, що вже шість років ми живемо з новою національною валютою, питання її ефективного функціонування постійно обговорюється на наукових конференціях різного рівня. Таким чином актуальність обраної мною теми не викликає сумнівів.

В даній курсовій роботі я намагатимусь якомога ширше розкрити еволюційний розвиток грошових систем, які існували на території України, адже не володіючи історією, щодо питання, яке розглядається, не можливо зрозуміти сучасних грошових реформ. Саме їм я приділю особливу увагу у третьому розділі своєї курсової роботи.

Методологічною базою для написання роботи служитимуть праці провідних вітчизняних та іноземних економістів, серед яких можна виділити Гальчинського, Мочерного, Фішера Ірвінга, а також класиків економічної теорії К. Маркса, Ф. Енгельса та Д. Рікардо.



1. Гроші з погляду економічної теорії

1.1 Природа походження грошей

У первісному періоді існування людського суспільства панувало натуральне господарство. Вироблена продукція призначалася для власного споживання. Поступово відбувалася спеціалізація людей на виготовлення визначених видів продукції. Надлишки стали використовуватися для обміну на іншу продукцію, необхідну даному виробнику. Суб'єкти, що хазяюють, почали робити продукцію не тільки для власного споживання, але і для обміну на інші чи товари для реалізації. Початковий простий обмін був випадковим і одноразовим.

Далі товари стали виготовлятися у великій розмаїтості. Для безпосереднього обміну товару на товар потрібна потреба продавця саме в тім товарі, що пропонується іншою стороною. Отже, обмін товарами може відбуватися при наявності потрібних товарів в обох сторін, що вступають в угоду. Ця умова істотно обмежує можливості товарообміну. Треба врахувати, що при обміні повинна дотримуватися вимога еквівалентності вартості товарів, що беруть участь в обміні, що також обмежує обмін. Подібні проблеми виникають часом і дотепер при бартерній торгівлі (прямому обміні товару на товар).

Прагнення до розвитку обміну стимулювало виділення з різноманіття обмінюваних товарів деякого загального еквівалента, використовуваного при обміні товарів. Поступово виділялися товари, що володіли високою ліквідністю (здатністю до реалізації). Це була худоба, хутра, дорогоцінні камені, сіль, зерно, дорогоцінні метали. Саме останні, головним чином золото, були виділені як загальний еквівалент. Цьому сприяли деякі якості, властиві золоту: рідкість, однорідність, подільність, тривалість збереження, портативність, наявність у достатній кількості для обміну, велика вартість.

Отже, гроші - особливий товар, що є єдиним загальним еквівалентом. По визначенню: гроші - це абсолютно ліквідний засіб. Треба помітити, що гроші з'явилися як результат економічних відносин у господарському житті людей. Тобто поява грошей абсолютно об'єктивна. Гроші є товаром, а товар призначений для обміну. Ніяких протиріч.

Слово «гроші» виникло тому, що древні римляни використовували Храм богині Джуно Монета як майстерню для карбування монет. Згодом усі місця, де виготовлялися монети, стали називати «монета». Французький варіант цього слова - «моне»; від цього слова і відбулося англійське слово «надь»- гроші. Монети, як такі, існують усюди приблизно вже протягом 2500 років, але, як відомо, їм передували різні предмети, використовувані як гроші. У Китаї, щонайменше 3000 років тому, як гроші застосовували шкарлупки каурі, раковини деяких видів молюсків з Індійського океану. Є також свідчення того, що тисячі років тому в примітивних суспільствах використовували камені.

На території Русі карбування монет, срібних і золотих, розпочиналося за часів князя Володимира Першого (Київська Русь, кінець Х- початок ХІ ст.). Біметалізм зберігався аж до кінця XIX століття.

У паперових грошей були попередники у виді документів, що обіцяють платежі золотом, чи сріблом іншими коштовними предметами. Відомі в історії перші банкноти, що знаходилися в звертанні, були випущені китайськими банкірами у вісімнадцятому столітті. Банки і банкіри існували усюди вже протягом багатьох століть до появи перших банкнот. На ранній стадії банкноти підтримувалися монетами, і саме завдяки цьому їх стали сприймати як гроші. До сімнадцятого століття паперові гроші були в обізі в дуже обмежених кількостях усього в декількох країнах. У Європі поява паперових грошей зв'язують звичайно з досвідом Франції 1716-1720р. У Росії емісія паперових грошей - асигнацій уперше почалася в 1769р.

Можна виділити основні етапи історії розвитку грошей:

? перший етап - поява грошей з виконанням їх функцій випадковими товарами;

? другий етап - закріплення за золотом ролі загального еквівалента (цей етап був самим тривалим);

? третій етап - етап переходу до паперових чи кредитних грошей; ? четвертий етап - поступове витиснення готівки з обороту, внаслідок чого з'явилися інші види платежів, наприклад, електронні.

1.2 Сутність і функції грошей

Гроші - категорія економічна. В економічній літературі гроші визначаються як особливий товар, що стихійно виділився з товарного світу, що служить загальним еквівалентом і являє собою «кристалізацію мінової вартості».

Гроші - будь-які загальноприйняті засоби платежу, що можуть обмінюватися на товари і послуги і використовуватися для оплати боргів. Одна з двох найважливіших категорій будь-якого товарного господарства. Гроші - це особливий товар, загальний еквівалент, форма вартості всіх інших товарів.

Сутність грошей виявляється в їхніх функціях. За Марксом, гроші виконують п'ять функцій - міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження, засіб платежу і світові гроші. Таке ж значення грають гроші при золотому стандарті. Під золотим стандартом розуміється грошова система, при якій роль загального еквівалента грає золото. У звертанні використовуються золоті монети, а також грошові знаки, розмінні на золото. Сучасні західні вчені одностайно визнають три функції - засіб обігу, міра вартості і засіб збереження вартості (засіб нагромадження).

Гроші виступають мірою вартості - вимірюють вартість усіх товарів. Вартість товару, виражена в грошах, - його ціна. Ціни товарів виражаються у відомій кількості грошового товару, золота. Кількість золота (його маса) вимірюється його вагою. Визначена вагова кількість золота приймається за одиницю виміру його маси. Ця одиниця, що установлюється державою як грошова одиниця, називається масштабом цін. Усі ціни товарів виражаються у визначеній кількості грошових чи одиниць у визначеній кількості вагових одиниць золота. Так, у США масштабом цін до 1971 р. був долар, рівний 0,818513 м чистого золота. У Росії грошовою одиницею став карбованець, для якого еквівалентна кількість золота в 1897 р. було визначено в 0,774254 р.

Гроші виступають як засіб платежу. Ця функція грошей виявляється, насамперед, в обслуговуванні платежів поза сферою товарообігу. Це податки, соціальні виплати, відсотки за кредит. Гроші легко приймаються як засіб платежу. Також цю функцію гроші виконують при наданні і погашенні грошових позичок, при погашенні заборгованості по заробітній платі. Функцію засобу платежу виконує і готівка, однак, переважна частина грошового обігу, у якому гроші виступають як засіб платежу, приходиться на безготівкові грошові розрахунки між юридичними особами.

Гроші виступають як засіб обігу обслуговування товарообігу. Насамперед, гроші є сьогодні засобом обігу, гроші можна використовувати при покупці і продажі товарів і послуг. Це виражається формулою:

Т (товар) - Д (гроші) - Т (товар)

Як засіб обміну гроші дозволяють суспільству уникнути незручності бартерного обміну. І, представляючи зручний спосіб обміну товарами, гроші дозволяють суспільству скористатися плодами географічної спеціалізації і поділу праці між людьми.

Гроші служать засобом нагромадження, заощадження, утворення скарбів. Оскільки гроші найбільш ліквідне майно, вони є найбільш зручною формою збереження багатства. Володіння грошима за рідкісним винятком не приносить прибутку, грошового доходу, що витягається при збереженні багатства, наприклад, у формі нерухомого майна (власності) чи цінних паперів (акцій, облігацій). Однак гроші мають корисну перевагу, вони можуть бути невідкладно використані фірмою чи домашнім господарством для будь-якого фінансового зобов'язання.

Функція “ світові гроші “ - це гроші в системі міжнародних економічних відносин. При золотому стандарті вони виступають у ролі загального еквівалента в господарських взаєминах усіх країн. На світовому ринку кошти скидають усі свої «національні мундири» і виступають у натуральній формі, у виді злитків золота. Воно було мірою вартості і використовувалося як загальний засіб платежу. У торгових угодах між країнами товари реалізуються великими оптовими партіями, і розрахунки проводяться переважно шляхом заліку боргових зобов'язань через банки. Наявне золото перевозиться з однієї країни в другу, тільки якщо борг не погашається взаємними розрахунками.



2 Еволюція грошей на території України

2.1 Гроші Стародавньої Русі

Хоча племена слов'ян і антів, саксів, норманів, варягів утворилися приблизно в один і той же час, після Великого Переселення Народів ( II століття н.е.), з ряду причин утворення сильної держави на Русі почалося з X століття, але зародження монет відбулося на багато раніш.

На визначеному етапі економічного розвитку роль грошей була за худобою. У найдавніших списках "Руської Правди" зустрічаються згадування про штрафи худобою. Існувала навіть посада - "скотар", тобто людина, що стягує податі.

Пізніше роль грошей виконувало хутро куниці, також згадується багаторазово в "Руській Правді".

Зустрічаються в "Руській Правді" "куни, "різані", "білки," "біли" означають, мабуть, вже металеві гроші, до яких перейшли назви різних видів хутра. Судячи з "Руської Правди", гривня і "куна" служили основними металевими грошовими одиницями не тільки в торгівлі, але й у процесі стягування данини.

Іншою давньоруською монетою був златник (золотник) - перша золота монета на Русі , рівна по вазі візантійському соліду (4,2 г). Ця давньоруська монета зі слов'янським написом, портретом князя (Володимира Святославовича) і родовим гербом Рюриковичів особливої ролі в торгівлі не грала, а скоріше, служила символом сили держави. Чеканився, як і срібник, у X-XI століттях.

Срібник (срібляр) перша срібна монета Древньої Русі. Для карбування використовувалося срібло арабських монет. Монета чеканилася в Києві - Володимиром Святославовичем, у Новгороді - Ярославом Мудрим. Окрему групу монет виявляють собою монети тмутараканского князя Олега-Михайли, що чеканилися приблизно 1070 року.Ще до утворення Київської держави, а потім і в період її існування, зовнішня торгівля і війни сприяли одержанню металевих грошей із країн Сходу, Візантії, пізніше з західних країн. По деяким даним, слов'яни ще в IV-V століттях мали золоті гроші.

У грошовому обігу Древньої Русі злитки грали більш значну роль, ніж на Заході, де обіг злитків зустрічало протидію з боку феодалів, що мали у своєму розпорядженні право карбувати монети і розглядали всякий злиток як матеріал для карбування. На Русі влада , навпаки, сприяли звертанню злитків, що називають гривнями . Як і в інших країнах, назви грошових одиниць спочатку збігалися з ваговими. Гривня була і грошової, і ваговою одиницею. В міру росту суспільної праці роль грошей у більшому ступені переходить до шляхетних металів. Це стало можливим, коли ремесло як форма діяльності відокремилася від землеробства.

Основою грошової системи Древньої Русі стала гривня, вагова одиниця, древня слов'янська грошова, що служить для виміру золота і срібла. Золоті, срібні, бронзові гривні, які використовувались жінками як прикраса у виді обруча, що носять на шиї (на "загривку"- звідси і назва) згодом стали основною грошовою одиницею Русі. От яскравий приклад величезного впливу жінок на життя суспільства, його розвиток.

З питанням про вагу гривні звичайно зв'язують і питання про її походження. Якщо бачити в ній "російський фунт", або його половину, виходить, гривня походить від стародавнього месопотамського фунту, запозиченого Руссю і збереженим у нас до введення метричної системи. Але в скарбах виявляють злитки різної ваги. Деякі дослідники прийшли до висновку, що вага гривні змінюється в залежності від того, яка країна мала найбільші торгові зв'язки з даною місцевістю. Зміна впливу Сходу , Візантії і Заходу послідовно впливала на вагу гривні (арабська унція, візантійська літра, західна марка). Першою гривнею прийнято вважати київську шестикутну гривню, вага якої коливалась від 34 до 39 золотників. Спочатку поділу гривні не було, але потім у древній літературі з'явилися назви "гривня срібла" і "гривня кун". Перше згадування про гривню кун зустрічається в Іпатіївському літописі в 1287 році. Питання про те, що є гривня кун, у чому складалася її відмінність від гривні срібла , є одним зі спірних питань історії грошей на Русі.

Слово "кун" дає привід прилічити гривню кун до хутряних грошей.

Історик В.О. Ключевский бачив у гривні кун срібний злиток, але меншої ваги.

На думку А.И. Черепнина, під гривнею кун варто розуміти кількість чужоземної монети, що відповідає гривні срібла.

Ось що пише у нумізматичному словнику про гривню його автор-укладач В.В. Зварич: „Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а також еволюції гривні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати декільком гривням кун. У ХІІ столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням кун ( 1 гривня кун - майже 51 г). Гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). У ХІ столітті гривня кун дорівнювала 20 ногатам (грошова одиниця разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її - майже 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Коли назву „куна” отримав дирхем, що був еквівалентом шкурки куниці, то еквівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилась вдвічі”.

Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення надати гривні незвичайної форми, а саме - шестикутної, та ще й вагою майже 140 - 160 г. Ці гривні, що виготовлялися в Києві з ХІ до 40-х років ХІІ століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Учені висловлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише в Києві. Такі собі грошенята відтягали

будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні продавців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прадавні слов'яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження). Їхні творці реалізували власне поняття про форму грошей, виготовляючи їх у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися арабські дирхеми, що їх завчасно заощаджували). Кожен такий гріш „тягнув” на 200-204 г.

Була ще чернігівська гривня, що пропорціями нагадувала київську, щоправда, була важчою за неї та мала ромбоподібну форму.

Карбування монети в Київській Русі почалися раніш, ніж у багатьох європейських державах. Маються незаперечні докази карбування монети в X-XI століттях на Русі - срібняки Володимира Мономаха (1078-1125), київська гривня (вагою 140-160г) і ін. Монети в Древній Русі були набагато крупніші, ніж у Західній Європі тих часів. Укрупнена монета вагою до 3-х грамів вище чеканилася за сотні років раніш, ніж у Європі. Монета київського періоду, особливо золота, технічно краще виконана, ніж західноєвропейська середньовічна монета. Причому, необхідно відзначити, що карбування золота почалося навіть раніш, ніж у Франції (якщо не брати до уваги ранній, меровинговский період). Однак монета карбувалася в обмеженій кількості і частка гривень і іноземної монети в обігу була більше. Власна масова монета на Русі з'явилася пізніше. А іноземні монети називали по-своєму: "ногата", "різана", "шеляг", "веверица" і т.д.

Розвиток функцій грошей у середні століття на Русі:

Як міра вартості

Розвивалася, але досить повільно, у порівнянні з капіталістичним періодом. Рівень цін навколо вартості коливався мало.

Як засіб обігу

Перетворювалися в торговий капітал, що приносить прибуток.

Як засіб скарб

Скарб дробиться, стає часткою і продовжує грати дуже важливу роль у бутті грошей.

Як засіб платежу

Поступове перетворення натуральних повинностей у грошові приймає масовий характер, на Русі складається система постійних ( фіксованих ) податей.

Як засіб світових грошей

Широко використовувалися в Київській Русі, перетворюючи в торговий капітал, що приносить прибуток.

2.2 Основні розмінні номінали ХІV-XV століть

Татаро-монгольська навала ХІІІ століття значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи. Гостра нестача розмінної монети, яка відчуватися ще з ХІІ століття, значно посилилася в ХІІІ - ХІV століттях. У „безмонетний період” ХІІ - ХІV століть засобами розмінного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні - зливки срібла - обслуговують найвищі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини - „татарського виходу”. Не випадково вже в другій половині ХІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава стала спроможною карбувати власні монети - срібні дирхеми. Це, на думку дослідників, стало можливим завдяки кількості срібла данини, яке потрапляло з різних регіонів Східної Європи.

В „безмонетний період” відбуваються зміни гривень-зливків: вони зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.

На межі ХІІІ - ХІV століть у Східній Європі для зливків срібла починає застосовуватися термін „ рубль ”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослідників пов'язує його з дієсловом „рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало паралельне вживання обох термінів.

Протягом ХІV - ХV українські землі входили до кількох державних утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими системами.

В результаті походу короля Казимира ІІІ у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х років ХІV століття і до 1414 - 1415 років, дослідники пов'язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах „загальновживаними грошима”, („grossi usuali”), „грошами руської лічби” („grossi numeri Ruthenicalis”), „монети, що курсують у Руській землі” („moneta in terra Russie”).

Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з'ясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників пов'язує їх карбування з краківською гривнею (лат. маркою). Не виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи другої половини XІV століття називають “гривні руської лічби” (“marca Ruthenіalіs pagament”), ”гривні львівської лічби” ( ”marca lemburgensіs pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”).

Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка(1 вярдунок дорівнював 12-и грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2-м грошам). Але протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники-напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або не виділена).

За винятком дуже обмеженої емісії за Казимира ІІІ (1333-1370 роки), до 1526 року у Польщі не карбувалися монети номіналом у гріш - основної монетно-грошової одиниці європейських країн XІІІ - XV століть. Натомість у Польщі, як і на інших землях Центральної та Східної Європи широкого розповсюдження набув чесько-празький гріш, карбований згідно з празькою гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії - 60.

Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в Україні. Вже в першій половині XІV століття вони розповсюджуються у Західній Україні, а з кінця XІV - початку XV століття празькі гроші - найбільш вживані монети на абсолютній більшості українських земель. У писемних джерелах празькі гроші відомі як широкі гроші (”gross latі”).

Утвердження терміну ”гріш” на українських землях часто пов'язується з Польщею та її засобами. Але сама назва ”гріш” мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов'язувалася, напевно, з празькими (чеськими), а не польськими грошами. Назва „гріш”(латинське „grossus”-великий) використовувалась в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду -„періоду гроша” в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям XІ-XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці. З появою талярів на початку XVІ століття гріш та його фракції перетворилися на розмінні монети, стали синонімами дрібних номіналів з появою грошів.

Але на початку свого існування, в XІV-XV століттях усі „нові-великі” монети пов'язувалися з грошами. Щоб розрізняти різні позначення до основного номіналу: „широкі гроші” (празькі-реальні гроші), „загальновживані гроші”, „гроші руської лічби” (галицькі, руські напівгроші), „малі гроші” („grossі panvі”) польські напівгроші .

Першими реальними „грошовими монетами”, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині XІV століття, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300-1305роки) та Яна Люксембурзького (1310-1346роки). Карбовані згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще задовго до реального находження польських монет чи карбування галицьких, у 1320 році володимирський князь Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1 гроша. Напевно, вже в цей час на Правобережній Україні гріш починає використовуватися як лічильна одиниця та реальна монета-празький грош.

Входження значної частини українських земель до складу Великого князівства Литовського і Руського мало своїм наслідком визволення від ординського іга, сприяло пожвавленню економічного та політичного життя. В наймогутніших князівствах Південної Русі-України-Київському та Новгород-Сіверському карбуються власні монети за Володимира Ольгердовича (1362-1394 роки) та Дмитра-Корибута Ольгердовича (1380-1392 роки). Писемні джерела не зберегли назви цих монет, але, напевно, вони карбувалися відповідно до місцевих гривневих систем. Враховуючи їх дуже малі розміри та вагу по аналогії з тогочасними європейськими стандартами, такі монети, мабуть, відповідали денарію-монеті грошового порядку. Разом з тим, значна кількість ординських монет, знайдених у одних скарбових комплексах разом з місцевими, метрологічні підрахунки, характер карбування вказують на зв'язок київських та сіверських монет з золотоординським дирхемом.

Заходи литовської великокнязівської адміністрації в подальшій централізації Литовсько-Руської держави, здійснювані за великого князя Вітовта (1392-1430 роки) та наступних володарів, сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Розповсюдження набувають лічильні литовський рубль та копа, а розмінними номіналами виступають гріш і денарій (в джерелах згадуваний як пенязь - від німецької назви денарієвої монети „pfennіg”). Вже з кінця XІV століття литовський рубль згадується на українських землях у джерелах. Так, у 1399 році кияни відкупилися від татарської облоги 3000 “рублів литовських”, або у іншому літописі:”Кияне, видячи, же зле, трома тисячами рублей сребних грошей окупилися татаром”. З другого десятиліття XV століття литовський рубль відповідав 100 грошам та 1000 пенязям (денаріям). З другої половини XV століття литовські рублі регулярно згадуються в джерелах у грошовій лічбі в Україні.

Широкого вжитку на українських землях набула грошово-лічильна одиниця копа (лат. ”sexagena”), що дорівнювала 60 грошам (для Чехії була еквівалентом гривні). Відома, як обрахункова одиниця до празьких грошів у Європі, зокрема у Польщі, копа стала основним елементом грошової лічби Великого князівства Литовського і Руського в XV-XVІ століттях. В українських джерелах XV століття рахунки грошів на копи переважають усі інші.

Термін „копа” як пам'ятка грошової лічби в Україні дожив і до XІX століття. Наприклад, у документі Полтавського губернського правління від 4 серпня 1825 року згадується, що: „копа в сельськомъ значении есть мъра хлъбная, заключавшая в себъ два полукопа по 30, всего 60 сноповъ, а в деньгахъ узаконенімъ порядкомъ должна состовлять два гульдена или 60 грошей... и следственно равняется 1 руб. 20 коп. серебром”. У зв'язку тривалим вживанням українським населенням старих метричних норм, царська влада повинна була прирівняти до цих норм обігові карбованці.

Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України XІV - XV століть відносилися до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спиралися на відповідні гривні (краківську, галицьку , празьку, литовську, київську ). Отже, найбільш прийнятним терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш. У Польщі та Австрії гріш як розмінний номінал дожив до XX століття. З точки зору ретроспекції цієї історичної назви для сучасної національної валюти певним запереченням може бути однакова форма скорочень найбільшого та найменшого номіналів: гривня - „гр.”, гріш - „гр.”.



2.3 Основні номінали грошового обігу України XVI-XIX століть

З початку XVІ грошове господарство України переорієнтовується на національні засоби обігу країн, до складу яких входила абсолютна більшість українських земель, насамперед Великого князівства Литовського і Руського та Польського королівства.

Період з початку XVІ століття характеризується постійними, але безуспішними спробами польського та литовського урядів уніфікувати грошові системи обох держав. І хоча польські королі з династії Ягелонів; Олександр (1501 - 1506 роки) були одночасно і Великими князями Литовськими і Руськими, Польща і Велике князівство Литовське і Руське становили окремі держави з усіма від повідними політичними та економічними інститутами, в тому числі і грошовими системами. Основні номінали литовського карбування були вищі за якістю від польських, 8 грошів литовських за кількістю монетарного срібла (в розмінних номіналах) відповідали 10 польським.

В 1526-1528 роки в Польщі провадилася грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи лічби та уніфікацію різноманітних грошових систем, які існували на землях, підвладних Сигізмунду І. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польських злотих, ще не карбувалися. Сам термін лічби - “золотий (злотий)” виник ще в XV столітті, коли золоті дукати та флоріни, постійно збільшуючи свою вартість, стали коштувати 30 грошів у срібній монеті. Ціни на золоті монети і далі продовжували зростати у сріблі, але золотий як одиниця у 30 грошів закріпився у монетній лічбі, став основою польської національної грошової системи, що й було зафіксовано реформою 1526-1528 років. Але разом із злотим у монетній лічбі використовується і “гривня лічби краківської“ та її фракції, які поступово протягом XVІ-XVІІ століть поступаються злотовим номіналам.

До 1564 року, коли було випущено реальний срібний злотий (польський еквівалент таляра), він залишався лише грошово-лічильної одиницею. Монетами ж цієї системи були 6 грошів, 3 гроші, гріш, напівгріш, солід- 1/3 гроша і денарій - 1/8 гроша. Реформа 1526 - 1528 років не змогла реально об'єднати грошове господарство Польського королівства і Великого князівства Литовського, чиї монети карбувалися за власною стопою. Тут основною лічильною одиницею залишалася копа. Лиш після Люблінської унії 1569 року в результаті заходів короля Стефана Баторія польська і литовська грошові системи було уніфіковано. Литовські і польські монети карбуються за однаковою стопою визначених типів і номіналів. Припиняється емісія старих номіналів ( напівгрошів ), розпочинається карбування нових, що значно розширюється за Сигізмунда ІІІ (1587 - 1632).

На українських землях найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання. Соліди звалися шелягами (лат. “солід” - польське “шеляг”), гроші - осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим номіналом, введеним у 1614 році за зразком німецьких драйпелькерів, були півтораки (1, 5 гроша). Півтораки, карбовані у величезних кількостях, стали чи не найбільш вживаним номіналом в Україні в ХVІІ столітті. На українських землях вони отримали назву “чех” - український переклад німецького “Boehm”(так, у Сілезії монети називалися драйкрецами, варіант - півтораки). Чехами в Україні називалися не тільки польські півтораки, а й схожі до них за зовнішнім оформленням драйпелькери та грошени чисельних німецьких володінь і прибалтійських міст, що належали Швеції. Монети номіналом в 3 гроші в Україні називалися шагами (походження назви не з'ясовано), в 6 грошів - шостаками. Карбовані з 1608 році великі срібні монети в 1/4 таляра - орти - в українських джерелах згадуються, як “урти”, “вурти”. Бажаною монетою в Україні були таляри та напівталяри, оскільки на відміну від дрібних номіналів, майже не знецінювалися. До дрібних номіналів курс талярів постійно підвищувався: в 1580 році таляр коштував близько 35 польсько-литовських грошів, у 1631-1640 роках - близько 90, а в 1671-1700 роках - 180-200 грошів. Але польсько-литовські таляри XVІ - XVІІІ століть - рідкісні монети і практично не зустрічаються серед українських знахідок. Натомість талярні монети Північної та Західної Європи масово надходили на українські землі. Українське населення розрізняло різні групи талярів за зображеннями та метрологічними показниками, називаючи їх “орлянками”, “левками” або “левами” тощо.

Для Речі Посполитої, куди в XVІІ столітті входила абсолютна більшість українських земель, всі номінали узгоджувалися із злотовою системою лічби.

Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в 1503-1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет уже з початку ХVІ століття. Значно посилилось надходження російських монет на Лівобережну Україну в другій половині XVІІ століття, після визвольної війни 1648-1654 років та по приєднанні Лівобережної України до Московської держави. Але до початку XVІІІ століття в грошовому обігу Лівобережної України домінували польсько-литовські та західноєвропейські монети.

Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість серед українських знахідок XVІІ - початку XVІІІ століть.

Поява самого терміну “копійка” пов'язується з грошовою реформою, яка проводилася в Московській державі в 1535-1538 роках, згідно з вимогами утвореної централізованої держави. Чітко пояснює появу терміну “копійка” літопис: “Того же лета 7043(1535 рік) государь князь великий Иван Васильевич всея Руси, в третье лето государьства своего,... повеле делати денги сребряные новые на свое имя, без всякого примеса из гривенки и (з) скаловые триста денег Новгородских, а в Московское число три рубля Московская равно... а при великом князе Василье Ивановиче бысть знамя на денгах князь велики на коне, а имея мечь в руце, а князь велики Иван Васильевич учини знамя на денгах князь велики на коне, а имея копье в руце, оттоле прозвавшееся деньги копейные”.

Карбовані у Москві, Новгороді, Твері (до середини XVІ століття ), Пскові - ”копійки”, ”денги” та “полушки” замінили колишні регіональні монетки “новгородки”, “московки”, ”четвертци”. За грошовою реформою 1535-1538 років грошова система московської держави прийняла такий вигляд:

“рубль” дорівнював100 копійкам,

полтина 50 копійкам,

напівполтина25копійкам,

гривня10 копійкам,

алтин3 копійкам,

копійка2 денгам,

денга2 полушкам.

Грошові одиниці від рубля до алтина були тільки лічильними. Реально ж карбувалися копійки, денги та полушки.

Карбовані з розплющеного дроту, не схожі на жодні з тогочасних європейських монет, копійки були мало придатні для міжнародного обігу. Російський уряд все робив, аби не допустити вивозу монетного срібла з країни, ретельно контролював проходження грошової маси. Особлива увага приділялась збереженню архаїчного вигляду російської монети, що було істотною гарантією від вільного обігу її на світовому ринку.

В середині XVІІ століття, за царя Олексія Михайловича (1645 - 1676 роки), російський уряд намагався реорганізувати своє монетне господарство, планувалося введення великих та середніх номіналів від рубля. Але реально перебудувати російську грошову систему вдалося лише реформами Петра І (1700 - 1718 роки), нові основні номінали стали конкурентноспроможними до західноєвропейських. В обіг поступово були введені срібні полтина, напівполтина, гривня, десять денег, алтин; мідні - денга, полушка, напівполушка, золотий червонець. У 1704 році були викарбувані основні номінали нової системи - срібний карбованець і мідна копійка. Починаючи з XVІІІ століття і протягом наступних сторіч, елементи російської грошової системи: рублі (карбованці) та копійки, їх фракції стають звичайними широковживаними грошовими засобами в Україні. Але поділ українських земель між Росією і Польщею протягом XVІІІ століття значною мірою обумовлював вживання відповідних монет та назв лічильних одиниць. Російські рублі та польські злоті і їх фракції узгоджувалися між собою вмістом дорогоцінних металів та купівельною спроможністю. Часто використовувалася змішана лічба. На Галичині, яка після першого поділу Речі Посполитої 1772 року опинилася в складі Австрії, набувають поширення австрійські монетні номінали: крейцери, крони, гелери.

Враховуючи звичку українського населення до розмінних номіналів Речі Посполитої та Московської держави в XVІІ - XX століттях, у сучасній можливій ретроспекції може бути використаний будь-який з них. Але як розмінна монета до гривни (гривні) вони не можуть вважатися вдалими.

Гроші козацької республіки.

Цікавою сторінкою нашої історії є розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. В писемних джерелах зафіксовані повідомлення про факти чи намагання карбування власної монети на Україні в XVІІ столітті. Вже протягом століття дослідники сперечаються. чи були в Україні власні монети Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Петра Дорошенка. Адже справді, в ході визвольної боротьби українського народу середини - другої половини XVІІ століття із становленням політичних і економічних інститутів молодої української держави виникли передумови для карбування монет. Військові досягнення козацтва, розвиток ремісництва й торгівлі, митниці активно сприяли зростанню авторитету Війська Запорізького і створенню незалежної української держави. Цьому найбільше сприяла розумна фінансова політика Богдана Хмельницького. Так, за часів його гетьманування було, по-перше, організовано “Скарб” (державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та використання; по-друге, розроблено й запроваджено необтяжливу для народу податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси у населення, а не розоряти його.

Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому водночас гарантувались прибуткові операції. Внаслідок такої фінансової політики щорічно до Скарбниці надходило понад 100 тис. “червоних золотих”. Цих коштів цілком вистачало для функціонування державного механізму, а надалі - й для карбування власної української монети в Чигирині. Вона мала такий вигляд: на одному боці зображено лич - символ військової могутності Війська Запорозького, а на другому - викарбовано ім'я гетьмана.

Українські гроші карбувалися також за гетьмана П. Дорошенка, І. Самойловича та І. Мазепи. Тогочасним фінансам України були властивий високий рівень розвитку, повна самостійність і незалежність організації.

Проте поступова втрата державності після Переяславської угоди обернулася трагедією для українського народу, руйнування економіки України та фінансово-грошової системи. Як відомо, за цією угодою йшлося лише про військовий союз. І доки живим був Б. Хмельницький, Росія змушена була певною мірою дотримуватися угод, Україна мала широку самостійність у внутрішній та зовнішній політиці, щорічно лише сплачувала одноразову данину. В Україні діяла власна податкова система. Державними фінансами розпоряджався гетьман, функціонувала власна митна служба. Отже, йшлося про самокерованість кожного учасника українсько-російського союзу, а економічні стосунки будувалися на еквівалентному обміні, митних кордонах та власних валютах.

Вже після смерті Б. Хмельницького почалися утиски й порушення домовленостей. Але найбільшого руйнування українська фінансово-грошова система зазнала за часів реформ Петра І, коли було остаточно ліквідовано в Україні Скарбницю, примусово вилучено з обігу наявні українські та іноземні західні монети. Різко зріс також тягар податків на користь царської казни та витрати на утримання дедалі більшої чисельності війська, що підірвало економіку й добробут населення України. Якщо раніше фінансові нагромадження значною мірою залишалися в Україні, то після цих реформ розпочався постійний процес безкоштовного відпливу капіталів на територію Росії. Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина ІІ в 1774 р.

В той час, коли в Правобережній Україні переважали в обігу високоякісні золоті й срібні монети країн Європи, на Лівобережжя дедалі більше надходили московські монети: срібні й мідні копійки. Мідні монети були такої низької якості й такими безвартісними, що викликали запеклий спротив у народу і були вилучені з обігу в Росії й Україні. Недовіра була і до срібних монет, хоч вона й карбувалися з високоякісного срібла західноєвропейських талерів. Пояснювалось це тим, що через свою дрібність вони були дуже незручними в користуванні, до того ж не мали кратних номіналів, які були властивими європейським валютам.

За пропозицією гетьмана Івана Самойловича в 1675 році московський уряд з метою вилучення іноземної монети дозволяє випуск особливої монети для України. Монети пов-инні карбуватися на зразок польського півторака - чеха у м. Путивлі. Однак тоді до виробництва монет не дійшло. І лише в 1686-1687 роках чехи були викарбувані на монетному дворі у м. Севську(Орловська область).

Севські чехи замість щита з польсько-литовськими гербами містять московського двоглавого орла, навкруги ініціали(латиною)імен і титулів царів Івана і Петра Олексійовичів. На зворотному боці, як і на польських чехах-півтораках, -держава, навкруги якої легенда з позначенням міста карбування - Севська і року.

Севські чехи призначалися для обігу в Україні. Але, зважаючи на дуже низьку якість севських чехів, які були майже мідними, населення відмовлялося їх приймати. У різних місцях виникли небезпечні заворушення, і московський уряд був вимушений у 1687 році видати указ про заборону і вилучення севських чехів. Зараз севські чехи становлять величезну рідкість. Севські чехи, монети для України, не можуть вважатися українськими грошима. Але “чех” як один з найбільш розповсюджених номіналів в Україні, який знайшов своє продовження в монетах карбованих у Севську, напевно, має перевагу в порівнянні з іншими розмінними монетами у випадку ретроспекції.

2.4 Гроші ХХ століття

Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження української державності й суверенності народу, дало можливість швидко віддрукувати й оперативно доставити з Берліна українські гроші - гривні - і ввести їх в обіг. Ще й зараз висока якість паперу, технічного й художнього виконання, широке використання символів Київської Русі роблять тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі 1917 - 1920 рр., монет не карбували, в обігу перебували лише паперові гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами українською мовою - на лицевій стороні і російською, польською та єврейською мовами - на звороті.

Основою грошової системи УНР стала власна грошова одиниця - гривня, яка у вартісному відношенні прив'язувалася до повноцінного довоєнного рубля царської Росії вартістю 0,7742 г чистого золота. Тоді 1 рубль = 2 гривням, а 1 гривня = 100 шагам. Крім цього, в грошовому обігу Української Народної Республіки перебували: банківські білети вартістю 10, 25, 50, 100, 250, і 1000 гривень, державні кредитні білети вартістю 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень, а також розмінний знак державної скарбниці вартістю 5 гривень та дрібні розмінні “монети”, вірніше їхню роль виконували паперові гроші - шаги - вартістю номіналу 10, 20, 30, 40, 50 шагів.

Нестача дрібних розмінних монет, потреба замінити російські рублі та інші обставини часів війни зумовили появу окремих видів регіональних і міських грошей з різними назвами: бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети та інші. Власні гроші в 1917 - 1920 рр. випускалися в обігу на Донбасі, Слобожанщині, Сіверщині, Полтавщині, Херсонщині, Київщині, Таврії та Галичині. На території Волині свої грошові знаки мали: Кременець - розмінні білети вартістю 1, 3 та 5 крб.; Дубно - чек вартістю 10 крб.; Луцьк - розмінний знак вартістю 20 гривень; Житомир - розмінні білети вартістю 1,3 і 5 крб. та ін.

Взагалі, за час існування Української Народної Республіки, Гетьману і Директорії в обіг було випущено 24 види грошових знаків - карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцеві, 100 шагів - гривні.

Чому саме шаги було взято як розмінні грошові знаки, остаточно не з'ясовано. Колишня народна назва польсько-литовських тригрошовиків, які спочатку дорівнювали за вартістю 2 російським копійкам, у ХІХ-ХХ століттях закріпилася за одним з найдрібніших номіналів Російської імперії - 1/2 копійки.

Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1/ 100 крони), які звалися сотиками. З проголошенням у 1919 році злучення ЗУНР і УНР на території ЗУНР передбачалося курсування і грошових знаків УНР разом з австрійськими засобами обігу. Як зазначає дослідник українських державних грошей 1917 - 1920 років Микола Гнатишак, встановлювалося співвідношення основних грошових номіналів: одна гривня дорівнювалв 80 сотикам (гелерам), 1 крона - 1, 25 гривні. Привертає увагу українська назва австрійського гелера -“сотик“ - 1 сота частка, або “сотка”.

Широко вживана в народі “сотка” використовується і в сучасному побуті ( сотка землі), має загальносвітові паралелі. В багатьох грошових системах світу, побудованих на десятичному рахунку, назва 1/100 частини використовується для найдрібнішого номіналу. Цент - розмінна одиниця до долара в багатьох країнах, походить від латинського “centum” - сто. Сантим - розмінна монета до алжирського динара, бельгійського, французького, швейцарського франків та ін. Походить від французького “centіme” - сотий. 1/100 національних грошових одиниць і розмінна монета в багатьох країнах Південної Америки зветься сентаво ( португальське “centavo”). Болгарський лев дорівнює 100 стотинкам.

З початку першої світової війни 1914 - 1918 рр. розмін банкнот на золото припинився, в обіг стали випускатися лише паперові гроші. Внаслідок зростаючих витрат на війну знецінення російської валюти досягло такого розміру, що рубль у лютому 1917 р. коштував 18 коп., а на літо 1917 р. - лише 6 - 7 коп.

Після жовтня 1918 р. розпочалася реалізація однієї із най трагічніших утопій марксизму - демонетаризація економіки. Заміна повноцінних грошей радянськими „грошовими знаками” означала скасування повноцінних конвертованих грошей, на місце яких в обіг було запущено квитки для обліку й контролю. На відміну від грошей їх можна друкувати в будь-якій кількості з власного розсуду уряду. Думалося також, що невпинною емісією можна покривати будь-який бюджетний дефіцит. Досить швидко з'ясувалось, що впровадження таких квитків збанкрутувало, а для підтримання відносин платежу та обміну потрібні нормальні грошові знаки.

Перші радянські гроші було введено в обіг 1919 р. у вигляді державних кредитних квитків ( „денежных знаков” або „совзнаков” ), що й стало одним з важливих кроків на шляху до декларованої відміни грошей взагалі і становлення прямого розподілу матеріальних благ. Одночасно з цим робилися масові спроби щодо впровадження прямого продуктообміну й безгрошових відносин. Лише загроза ліквідації радянської влади й небачена інфляція змусили більшовиків відійти від свого експерименту й започаткувати карбування срібного рубля. В 1922 р. розпочато емісію повноцінного паперового червінця, а в 1923 р. - і золотого червінця ваговим вмістом 8,6 г золота.

28 Листопада 1922 р. Держбанк РСФСР пустив в обіг свою першу червову банкноту. Оцінивши її в 11400 карбованців совзнаками зразка 1922р. При цьому ринковий курс золотої десятки царського карбування дорівнював тоді 12500 карбованців тими ж совзнаками.

Банківські квитки були випущені достоїнством у 10,25,50 і 100 червінців (червінець = 78,24 часткою чистого золота). Присвоєння банківському квитку валютного найменування в червінцях, тобто в колишній золотій монеті, підкреслювало їх принципово інший характер, відмінний від совзнаков.

Декретом була встановлена дуже висока купюрність банківських квитків: максимально-100 червінців (1000 карбованців золотом) і мінімально -10 (100 колишніх)

При такій купюрності банківські квитки не могли функціонувати як засіб обігу в сфері роздрібного товарообігу і як платіжний засіб при виплаті заробітної плати. Їхній обіг обмежувався сферою міжгосподарських платежів.

Цей недолік був виправлений 11.10.1922р. виданням нового декрету про надання Держбанкові права випуску банківських квитків достоїнством у 1,2,3,10,25 і 50 червінців.

У 1923 р. для зміцнення грошової системи країни були випущені в обіг квитки Держбанку в купюрах 1,3,5 і 10 червінців.

Банківські квитки забезпечувалися на 25% золотом, іншими дорогоцінними металами, стійкою іноземною валютою і на 75% легко реалізованими товарами, комерційними векселями й іншими короткостроковими зобов'язаннями.

Якщо перші радянські грошові знаки, уперше випущені в 1919р., називалися «розрахунковими знаками», а в їхньому найменуванні не було ніяких слідів зв'язку з золотом, то в банківських квитках цей зв'язок особливо підкреслювався в них:

Найменуванні

Валютному вираженні

Забезпечення

Паралельно з паперовими були випущені золоті червінці у вигляді монет , що по вазі і вмісту золота прирівнювалися до золотих десятирублевих монет дореволюційного зразка . Почалося карбування срібних і мідних монет.

Таким чином, у 1923 році в країні склалася система двох валют: червінця, золотої і срібної монет і грошових знаків зразка 1922 і 23 р.

Отже, грошова реформа, здійснена в колишньому СРСР у 1922 -- 24 рр. в теорії грошей вважається класичною за змістом реформою паралельного типу.

Червінець, аж до завершення грошової реформи в 1924р., був переважно валютою міста. Постійний попит на нього в містах не давав можливості розвивати його обіг в селі . В зв'язку з низькою прибутковістю селянського господарства та низькими цінами на хліб червінець не був доступний для широких мас селянства . Високі темпи знецінення совзнаков знову породили в селі тенденцію до детоваризації, тобто до зменшення реалізації продукції на ринку: ріст товарності господарства загальмувався.

Виникла загроза економічної ізоляції села від міста.

Проблеми села, утворення СРСР і фінансування єдиного ринкового господарства країни постійно вимагали стійкого уніфікованого грошового обігу, Постановою ЦИК і СНК СРСР від 14.02.1924 р. був дозволений випуск нових грошових знаків на території всієї країни. Совзнаки зберегли законну платіжну силу до 10.05.1924 р., після чого до 30 травня вони приймалися до обміну в касах Наркомфіна і Держбанках. Єдиним платіжним засобом став червінець, а як розмінні гроші, крім срібних і золотих монет, були випущені казначейські квитки достоїнством 1,3 і 5 карбованців. Причому номінал казначейського квитка вказувався в золоті.

Спочатку червінці штучно підтримувалися Держбанком, тим самим, створивши «червовий голод». Сам же червінець розглядався тоді його власниками як негрошовий цінний папір, ніж засіб обігу і платежу. Його на відміну від «совзнака» не квапилися випускати з рук - він не втрачав своєї цінності і не був підданий інфляції. Навпаки, поява в каналах обігу росту товарообігу, червінець неухильно набирав купівельну силу.

Протягом січня-березня 1923 року курс банківських квитків наблизився до паритету, але ще не досяг його. До червня 1922 року ціна десятки досягла майже 1,7 банківського червінця. Тенденція зниження курсу десятки все більш підсилювалося, і в період завершення грошової реформи її курс упав до 0,95 банківського червінця.