Історія українських грошей та грошові реформи в Україні

У 1924-25 р.р. курс золотої десятки стабілізувався на паритеті, а часом стояв і нижче його, тобто вартість паперового червінця навіть перевищувала вартість золота.

Радянська держава мала широку економічну базу, що дозволила йому зобов'язати приймати в платежі банківський червінець як тверду валюту за її офіційним курсом. Вимагати сплати учасниками їхніх боргів по комерційному і банківському кредитах за тим же курсом. Найбільшою, у роки Непу була Московська Товарна біржа. Її фондовий відділ, очолюваний Л.Н. Юровським, здійснював встановлення і коректування курсу червінця.

Курс червінця встановлювався один раз у день і передавався телеграфом по всій країні.

Але система двох валютного обігу створила ґрунт для широкого розвитку валютної спекуляції.

Діяльність державних, промислових і торгових підприємств в атмосфері валютних спекуляцій приймала ненормальний характер. Значна розбіжність між офіційним і вільним котируваннями червінця майже постійно мали місце або в ту, або в іншу сторону. Тому що офіційний курс був обов'язковий при платежах, то при перевищенні його над вільним, усі прагнули платити совзнаками. Протилежного порядку спекуляція розвивалася в тому випадку, коли офіційний курс був нижче вільного.

Вільний курс червінця визначався попитом та пропозицією червінців і совзнаков у кожнім моменті й у кожнім пункті. Він нерідко змінювався по кілька разів протягом дня. Відхилення вільного курсу від офіційного складав в одних містах 4-5 %, а в інші - 20%.

Прийняті, наприкінці 1923 і початку 1924 р.р., міри припинили операції найбільш злісних спекулянтів, але не ліквідували спекуляцію, тому що для неї існували легальні можливості (дозвіл приватних угод із золотом і валютою), а сама система паралельного обігу двох валют створювала об'єктивну необхідність у таких операціях не тільки для приватних осіб, але і для підприємств і організацій, що діяли на засадах комерційного розрахунку.

Таким чином, хоча і не без праці, а місцями і курйозів, червінець розтікається по всьому СРСР, досягаючи до кінця 1923р. самих глухих її окраїн. Тут він витісняє з платіжного обороту навіть золото й іноземну валюту.

Незабаром червінець переходить державний кордон. Причому трапилось це практично одночасно і на Сході, і на Заході. Тут нова валюта починає стихійно проникати на валютні біржі цілого ряду держав. Це означало, що за границею з'являється цілком об'єктивна потреба в радянських червінцях. За нього добровільно погоджуються платити іноземною валютою за високим курсом.

Дебют червінця на закордонних біржах виявився цілком успішним: він відразу ж устав високо, незважаючи на досить скептичне відношення до нього багатьох навіть усередині Радянської Росії.

Паралельно з просуванням на Захід, червінці стихійно зробили такий же шлях на Схід - у Китай і Персію. Цьому сприяв ріст обсягів зовнішньої торгівлі Радянської держави зі своїми найбільшими сусідами.

Вже в 1924р. без особливих труднощів розміняти чи придбати червінець можна було також у Польщі, Туреччині, Литві.

У своєму «тріумфальному ході» червінець добрався навіть до США. Уже з 01.04.1924р. у Нью-Йорку починають друкувати курс червінця. Весь квітень червінець стояв на рівні, що перевищує його доларовий паритет.

У1924-1925 р.р. неофіційні угоди з червінцем відбувалися в Лондоні і Берліні. Наприкінці 1925р. було принципово вирішене питання про його котирування на Віденській біржі. На той час червінець офіційно котирувався в Мілані, Ризі, Римі, Константинополеві, Тегерані, Шанхаї,....

До кінця 1923 початку 1924р.м. радянська економіка піддався «золотовалютної інфляції»: у країну хлинув буквально потік іноземного золота і валюти.

Червінець був близький до того, щоб перетвориться у світову валюту, але цього так і не відбулося.

Внаслідок грошової реформи періоду Непу знецінені „совзнаки” були витіснені (1 золотий рубль обмінювався на 5,457 млн. „грошових знаків”), а в обігу залишилися: по-перше, червінець, що дорівнював 10 рублям і вище; по-друге, білети державної скарбниці номіналом 1, 3, 5 рублів; по-третє, дрібна розмінна срібна та мідна монета.

І хоч політика Непу була найефективнішою за весь радянський період, проте ідея демонетизації знову почала втілюватися в 1929 р. Зокрема за вказівками Сталіна було організовано емісію колосальної кількості „грошових знаків” незалежно від їх товарного покриття і з негайним припиненням їх конвертованості, що призвело до невпинної повзучої інфляції в прихованій формі, а надалі до повного розвалу грошової системи.

Щоб якось упорядкувати грошовий обіг, у 1937 р. курс рубля було прирівняно до долара за курсом 1 дол. = 5,3 рубля. У 1950 р. декларовано було нічим не аргументований золотий вміст рубля 0,222168 г золота, що означало переведення його курсу з доларової на золоту базу. В 1961 р. золотий вміст рубля визначено „розрахунковим способом”, який важко зрозуміти, в 0,987412 г чистого золота. Надуманість такого курсу була настільки очевидна, що ніколи не використовувалась в розрахунках з країнами, в яких обертається вільноконвертована валюта.

Ігнорування економічних законів, волюнтаристська економічна політика, нестерпний тягар гонки озброєння, затратний механізм господарювання та інші дії адміністративно-командної системи вкрай підірвали і рубль, що фактично втратив понад 99 % своєї купівельної спроможності. Ось чому за умов всеохоплюючої кризи й розвалу фінансово-грошової системи перед усіма країнами СНД постала проблема вилучення з обігу збанкрутілого рубля й заміни його національними грошовими одиницями.

Низька ефективність економіки і хворобливий стан союзного рубля протягом усіх років його існування привели до того, що він так і не став повноцінною валютою. Не маючи незалежної купівельної сили (а це найголовніше для дієздатності будь-якої грошової одиниці), він ніколи не був навіть грошима, тому що за нормальні гроші можна було придбати засоби виробництва, землю, а за нього ні. Тож навіть український карбованець стояв ближче до статусу справжніх грошей, ніж радянський рубль. Ніколи радянський рубль не зміг набути також властивості вільного обертання на вільному ринку. У обігу він був лише на території Союзу. Найхарактернішою ознакою його було постійне знецінення, хоч і приховуване офіційною пропагандою.

3 Становлення грошової системи сучасної України

3.1 Купоно-карбованець - перший крок до постійної національної валюти

Один з інструментів грошової політики - грошові реформи. Проведення грошових реформ, зміст яких зводиться до появи повної або часткової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушена, пов'язана з кризою. Головною функцією монетарної реформи є стабілізація грошового обігу. Цей найрадикальніший метод використовується лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали.

Україна першою серед країн, що входили до колишнього СРСР, почала у винятково складних умовах становлення національної економіки будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. На початку 1992 р. республіка змогла уникнути вкрай небезпечного для суверенності держави удару платіжної кризи. Досить зазначити, що з вересня 1991 р. Україна практично не отримувала від ЦБ РФ нових рублевих надходжень. Не надійшли вони й напередодні 1992 р., коли країна була вимушена слідом за Росією піти на лібералізацію цін - їх майже десятикратне підвищення. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси було чи не єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу та відносного обслуговування товарного ринку.

Не викликає сумнівів у своїй коректності й загальна схема запровадження в структуру грошового обігу купоно-карбованця. Йшлося про використання системи паралельного обігу, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку. Передбачалося, що поетапне (“м'яке”) запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем. При цьому уявлялося, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений відтинок часу - не більше 4 - 6 місяців.

Чому ж не виправдалися ці та інші загалом достатньо коректні принципи впровадження в обіг нової грошової одиниці ? Які причини викликали зволікання із запровадженням в обіг повноцінної банкноти - гривні та різке знецінення купоно-карбованця?

Аналізуючи ці питання, слід передовсім зважити на те, що запровадження купона збіглось з періодом глибокого спаду виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8 %, в тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1 %, продуктів харчування - на 41,2 %. Роздрібний товарообіг знизився у порівняльних цінах на

61 %.

Звісно, за таких умов купівельна спроможність будь-якого засобу платежу мала падати. Одначе купон, завдяки використанню системи паралельного обігу і узгодженню його емісії з наявною товарною масою, зберігав пристойну купівельну спроможність. Характерним є й те, що протягом січня-березня 1992 р. на “чорному” ринку вартість купона була вищою від вартості російського рубля.

Однак надалі не було дотримано схеми, за якої купон мав упроваджуватись у готівковий обіг в обсягах, адекватних наявній товарній масі. На 10 січня 1992 р. кожному громадянинові України було виплачено по 200 купонів, що становило приблизно 25 % середньомісячної платні. Малося на увазі, що цей відсоток зростатиме поступово. Але сталося так, що під впливом нестачі рублевої маси, а також суб'єктивних (здебільшого політичних) чинників. Вже в березні практично весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Відтак нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав автоматично підтримувати її відносну стабільність.

У цей період виникли складнощі й іншого порядку. В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового. Останній продовжував обслуговуватися російським рублем. Ситуація не змінилася і з 1 липня 1992 р., коли Росія в ініціативному порядку запровадила нову систему взаєморозрахунків у рублевій зоні - здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунково-кореспондентський центр у Центральному банку РФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці. Рублі, що оберталися в різних країнах СНД, стали неоднозначними за своїм вартісним змістом. Це означало фактичний розпад рублевої зони, ініціатором якого стала Росія.

За цих умов Україна мусила б негайно запровадити купон у безготівковий обіг і встановити його офіційний курс до російського рубля. Однак цього не сталося. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігу роздвоївся. Внаслідок цього виникла можливість здійснення масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведеннями грошей з однієї форми обігу в іншу. Водночас з'явилися стимули масових переведень безготівкових капіталів з України в Росію. Лише у 3-му кварталі 1992 р. такі переведення склали 447 млрд. руб. Можна констатувати: підрив конкурентних переваг, що їх свого часу мала економіка України відносно Росії, стався саме через це.

7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ “Про реформу грошової системи України”, за яким з 12. 11. 1992 р. купоно-карбованець впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Із введенням у безготівковий обіг український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.

Та зроблено це було надто пізно. Ситуація, що склалась у сфері грошового обігу, характеризувалася тим, що позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав. Стало очевидним, що його знецінення триватиме. За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи -- запровадження в обіг гривні. Однак і в даному разі офіційна позиція про необхідність попередньої стабілізації економіки знову виявилась, як засвідчує практика, недостатньо коректною. Неефективність стабілізаційних заходів, що здійснювалися урядом протягом 1993 р., значною мірою пояснюється не стільки глибиною спаду виробництва (в Росії та Казахстані, приміром, спад промислового виробництва був майже вдвічі вищим від України), а передовсім слабкістю грошової системи. Статус грошової одиниці, яку слід замінити, обмежує можливості її використання як підвалини загального оздоровлення економіки, посилення її ринкової орієнтації. Тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства -- функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, відплив капіталу, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Слід враховувати і значні політичні втрати, що несе Україна від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці, зниженням у зв'язку з цим її міжнародного престижу.

3.2 Економічна суть випуску гривні

То скільки ж грошових реформ проведено в Україні -- одна, дві чи три? Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. і у вересні 1996 р. Якщо ж виходити з суті та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, яка тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти -- купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти гривні замість тимчасової -- купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна розглядати, як послідовні етапи єдиного процесу, останній -- третій етап якого став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Таке місце третього етапу зумовило характер його проведення -- він був зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників -- з одного боку і всіх складових грошової маси та загальної її величини -- з другого. В результаті нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої (купоно-карбованця), у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації.

Грошова реформа в Україні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети:

1. Створити національну грошову систему самостійної української держави.

2. Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.

3. Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили її багатоетапність і значну тривалість.

Першої мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і в безготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію української держави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було виведено з рубльового простору.

Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США -- спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів на обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за 1994 р. -- у 5 разів, а за 1995 р. -- лише у 2,8 рази. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні -- 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості, чим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу.

Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. -- лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформи. Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошової реформи -- створення грошової системи ринкового типу -- переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, ще повністю не виконані, особливо ті що стосуються соціального аспекту проведення реформи.

Визначення соціального характеру реформи виявилося чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше аналітики реформи обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість. Проте такі оцінки стосуються останнього етапу -- випуску в обіг гривні, а не всієї грошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу.

Перш за все слід урахувати двохетапність переходу від радянського рубля до української гривні -- через використання тимчасової, перехідної валюти -- купоно-карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його на стадії введення гривні. Вплив цього "маневру" на нову валюту реалізувався через гіпервисоке знецінення тимчасової валюти -- купоно-карбованця.

Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р. до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому всі грошові заощадження, сформовані в рублях і карбованцях ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривні перетворилися в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 : 100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридичне підтвердила їх ліквідацію -- переважна більшість цих вкладів виявилася меншою від однієї гривні.

Тим самим сфера нагромаджень була істотно "очищена" від заощаджень у попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме підтриманню сталості останньої.

Однак українська держава не заперечує своїх зобов'язань перед власниками втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радою закону про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р. Але реальну виплату такої компенсації відкладено на майбутнє, оскільки держава не має необхідних коштів, а використання для цього додаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995--1996 роках заборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходів працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло "очищенню" не тільки сфери заощаджень, а й поточної каси населення для розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців) взагалі не було допущено чи було виплачено новими грішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися, оскільки не було б достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжила б тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно-карбованцем.

Отже, основні соціальні тяготи, пов'язані з проведенням грошової реформи, лягли на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із своєї волі кредиторами держави в 1995--1996 роках. А це, як правило, найнезахищеніші групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки і доходи їхні визначаються переважно державою.

Але проведення грошової реформи має й інший соціальний аспект. Оскільки воно збіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація цін, підприємницька діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, валютні операції, послаблення державного втручання і контролю за виробничою та комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом господарюючим суб'єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних втрат і навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та завдяки механізмам бартеризації і доларизації.

Вказані операції та нагромадження мають значною мірою "тіньове" забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових відносин, їх справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяють швидшому формуванню ринкового середовища і ринкових механізмів. Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб'єктів від соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів і навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти.

Автор далекий від думки, що такий розклад економічних тягот реформи між соціальними групами був зроблений керівництвом держави свідомо чи що слід було по-іншому його здійснити. Але його не треба приховувати твердженнями про неконфіскаційність чи соціальну справедливість реформи. Адже важко повірити в це тим мільйонам людей, які втратили свої заощадження чи не отримали законно заробленої платні, пенсій тощо заради успіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти і втішний для тих верств населення, які зазнали згаданих втрат.

Реалізований під час проведення реформи розподіл соціальних тягот по суті означає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна було б тільки вітати, якби він послідовно тривав і після введення гривні. Цим були б забезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансових ресурсів (в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку для інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизити на цій основі компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальної економіки. Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційності та справедливості проведеної грошової реформи.

3.3 Заходи щодо підтримки сталості гривні

На першому етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Для цього необхідно передусім істотно активізувати всі відомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'яло проводилися протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавче вирішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких верств населення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо.

Центральним у цьому ряду та найскладнішим для вирішення є питання про нормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом та Кабінетом Міністрів України. Цей захід через активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового ринку сприяв би забезпеченню сталості гривні.

Але сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Важливо знайти спосіб ефективного розв'язання цієї проблеми. Адже між зниженням рівня оподаткування та розширенням податкової бази і зростанням податкових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетний дефіцит та попит на гривнєву емісію, внаслідок чого нова валюта може бути підірвана до того, як спрацює механізм нормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням рівня оподаткування слід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску на емісійний механізм. На жаль, розробникам проекту бюджету на 1997 р. цього уникнути не вдалося, і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%.

Враховуючи ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сферах,

слід визнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання (через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певне скорочення витрат на утримання апарату державного управління та силових структур, який надмірно розрісся за останні роки, а також про скорочення дотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч і ці резерви використані недостатньо, основний натиск зроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.

Такий підхід становить істотну загрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід із становища треба шукати на шляху додаткової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик.

Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Проте слід врахувати такі обставини:

1. У міру зниження оподаткування зростатимуть доходи і збереження населення та суб'єктів малого і середнього бізнесу. При добрій організації справи переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок і таким чином компенсувати втрати бюджетних доходів у зв'язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широким верствам населення. Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки, доступ до яких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладений.Да й довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч і не завжди з вини банків.

2. Значна частина грошових нагромаджень та збережень досі ще конвертується у ВКВ та вивозиться за кордон чи зберігається в Україні у готівковій формі, тобто не інвестується. В обох випадках від цього потерпає українська економіка та її нова валюта.

3. Значні кошти українських юридичних та фізичних осіб у ВКВ вже вивезені за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вони працюють на економіку інших країн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би 50% цих коштів, можна було б розв'язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії. Але зробити це можна не адміністративними заходами, а через розвиток фінансового ринку.

Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням, як і нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної проблеми -- реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі.

Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок -- це реальна база для нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошово-кредитної політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовий досвід, найефективнішим її інструментом є операції на відкритому ринку.

Навіть більше, наявність розвинутого вторинного фінансового ринку створює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти, який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації їх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, після стабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна, на жаль, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідчення надзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізації валюти.

З інших заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати:

-- негайне обмеження, а потім і повну заборону бартеру в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній;

-- повністю відмовитися від прямого кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок;

-- заборонити НБУ брати участь у кредитній підтримці проектів, підприємств, виробництв, безнадійних щодо їх нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальної кредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на не-емісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків;

-- у міру активізації вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль, цьому напрямку вдосконалення грошової системи наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп'ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цього нема пою що достатніх передумов;

-- законодавче заборонити подальші затримки з виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунок Державного бюджету, змінивши сам порядок видачі банками готівки з цією метою. Необхідно тимчасово встановити їм таку черговість видачі готівки: в першу чергу -- працівникам усіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другу чергу -- керівним структурам бюджетної сфери (від районних до Верховної Ради), обумовивши видачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зі структурами першої черги. Подібну черговість можна ввести також у межах окремих бюджетних установ за категоріями працівників -- у першу чергу працівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу -- керівним працівникам. Така реорганізація не потребує ні значних зусиль, ні тривалого часу, але дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість держави далеко не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівників бюджетної сфери.

Тільки запропоновані заходи могли б істотно підтримати нову національну валюту як нині, так і в майбутньому.

Висновок

Отже, підсумовуючи все вище зазначене мені хотілося б відмітити те, що грошам належить визначальне місце в ринковій економіці.

Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб'єктів ринку, життєдіяльність кожної з цих структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Водночас гроші виконують важливу інформативну функцію, їх називають «мовою ринку». І це справді так. Вся статистична, комерційна, а власне й виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Зазначимо й те, що гроші -- досить нестійкий і чи не найвразливіший елемент ринкової економіки.

Деформована грошова система може стати головною причиною розбалансованості виробничого процесу, різких коливань рівня цін і зайнятості, недовикористання основних фондів, інших негативних явищ.

За висловом видатного англійського вченого, фахівця з питань грошових відносин Дж.М.Кейнса (1883--1946), не існує і не може існувати «надійнішого» засобу, здатного повністю розвалити не лише економіку, а й усю суспільну структуру держави, ніж розладнана грошова система.

Україна вже має свою власну національну валюту. Але твердість і стійкість грошової одиниці можуть забезпечити передовсім два чинники. Фінансовий - наявність стабілізаційного валютного фонду і виробничий - стабільність економічної ситуації в країні, забезпечена стійкими темпами зростання промислового виробництва, а умови для цього вже здебільшого створені.

Перелік використаної літератури

1. Бундак В.І. Грошова реформа в Україні // Урядовий кур'єр - 1996 - № 162, 29 серпня - с.11 - 13

2. Василенко М. Гривня давньоруська і сучасна // Молодь України - 2001 - 27 лютого - с.2

3. Василик О.Д. Грошова реформа як метод фінансової стабілізації // Фінанси України - 1999 - № 7 - с.15 - 19

4. Гальчинський А. Теорія грошей: Навчальний посібник - К. Основи, 1998 - 478с.

5. Грищенко А.Д. Гроші виникнення, сутність, функції і агрегати // Економіка України - 1999 - № 2 - с.61 - 71

6. Грищенко О. Гроші та грошово кредитна політика - К. „Основи” - 1997 - 257с.

7. Кульчинський С. Перші українські гривні // Історія України - 1998 - № 10 , березень - с.6

8. Ларіонова Л.Д. Українська гривня: історія та сьогодення // Фінанси України - 2001 - № 8 - с.50 - 54

9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії - К. Видавничий центр „Академія”, 1998 - 522с.

10. Ніколенко М. Основи економічної теорії - К. „Знання” - 1998 - 368с.

11. Плотніков О. Грошова реформа: проблема і перспектива // Праця і зарплата - 1998 - № 11 - с. 21

12. Рікберг Д.М. Гривня відбулася або деякі підсумки проведення грошової реформи в Україні // Урядовий кур'єр - 1996 - №183 - №189, 29 вересня - с.5

13. Рузанова О. В української гривні ювілей, їй виповнилося 80 років // Сумщина - 1998 - 25 лютого. - с. 3

14. Русак В.І. Основні розмінні номінали Х - ХХ століття в Україні // Фінанси України - 1996 - № 10, с.121 - 128

15. Ющенко В. Стала гривня на крило // Голос України - 1997 - 3 вересня - с. 3

Размещено на Allbest.ru