Земельна рента і орендні відносини

2

39

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

земельний рента оренда

Земельна рента і орендні відносини



План

Вступ

1. Земля, як об'єкт господарювання в сільському господарстві

2. Рента як економічна форма реалізації власності

2.1 Історична доля земельної ренти

2.2 Сутність земельної ренти

2.3 “Рентна пастка” перехідної економіки

3. Орендні відносини

3.1 Суть орендних відносин

3.2 Орендна плата

4. Оренда як шлях ефективного використання землі

5. Еволюція земельної ренти на сучасному етапі розвитку НТР

6. Розвиток орендних відносин в Україні

Висновки

Список літератури



Вступ

Земля, її надра, ліси, тваринний світ і інші ресурси складають основу життя й діяльності людей.

Україна володіє унікальними багатствами, які створила сама природа, і ці багатства - її землі. На всесвітній виставці в Парижі наші землі, багаті чорноземом були визнані еталоном ґрунтів.

Проблема вдосконалення економічного регулювання земельних відносин в Україні останнім часом стала однією з найбільш актуальних і широко обговорюваних не тільки серед економістів законодавців і політиків, але й в суспільстві в цілому. Думки тих сторін, які беруть участь у дискусії, полярні, та всі зійшлися в одному: діюче земельне законодавство не відповідає сучасним потребам регулювання земельних відносин.

В наш час практично в усьому світі з кожним роком спостерігається поступове глобальне погіршення стану навколишнього середовища. Особливо яскраво це проявляється в нашій країні, тому що рівень технічного розвитку змушує бажати кращого і рівень захищеності підприємств негативний. Це відбувається під впливом різних факторів, в основному це зумовлено життєвою необхідністю всезростаюча активна діяльність людини з пристосування навколишнього середовища для себе й своїх потреб. І все це призводить до прийняття заходів по збереженню як самих земель так і їх цінних якостей.

Метою написання цієї роботи є розглядання такого питання як плата за землю та орендні відносини.

Плата за землю в Україні на сучасному етапі була введена після періоду, коли про таке поняття практично ніхто не чув, тому введення її породило різні пересуди при висвітленні цього питання. Це в свою чергу виникло, тому що довгий час в нашій країні існував стереотип, як поведінки так і мислення, що все спільне, а значить нічиє.

Але останні глобальні зміни системи цінностей породили деякий інтерес суспільства до продуктів своєї діяльності. Суспільство звернуло увагу на екологію і на причини, які впливають на її погіршення. Земля ж є невід'ємною частиною екологічної обстановки, а сама плата за землю (земельна рента) є той матеріальний стимул, який ще мало - помалу, але впливає на людей.

В економічній науці, а також в управлінських сферах України енергійно ведеться дискусія про те, що перехід до ринкових відносин може бути повноцінним, коли в товарний оборот буде включена земля. Вважається, що плата за землю й ціна землі становлять невід'ємну частину ринкової економіки, є її об'єктивними факторами. Проте ще не знайдено загальновизнаного оптимального співвідношення між платою за землю та ціною землі й загальносуспільними економічними факторами. Якщо таке співвідношення існує, то воно відповідає сукупності особливостей, властивих певній країні. Із цієї причини питання про платність за землю для умов України повинне вважатися, безперечно, актуальною й неоднозначною проблемою,

В зв'язку з тим, що процес приватизації (перехода від державної до недержавної форми власності) не може відбутися за короткий термін, особливого значення набуває питання, яке розглядається в цій роботі, про становлення орендної форми господарювання, яка буде сприяти цьому процесу. Тому питання про розвиток орендних відносин в Україні досить актуальне в нашому сьогоденні.

В цій курсовій роботі наряду з визначення орендних відносин, орендної плати та огляду їх розвитку, також подане поняття земельної ренти, її складові, історія розвитку, сутність, значення та тенденції розвитку в найближчому майбутньому.



Земля, як об'єкт господарювання в сільському господарстві

Природа земельної ренти обумовлена особливостями землі як економічного ресурсу й відносинами землекористування. Землею в економічній теорії називають всі природні ресурси (родючий грунт, запаси прісної води, родовище корисних копалин). В цьому розділі під “землею” розуміється тільки поверхня ґрунту, яку можна використовувати або для землеробства, або для будівництва споруджень та будинків.

Особливістю землі як економічного ресурсу є її обмеженість. Пропозиція землі обмежена не тільки на макро-, а й на мікрорівні. Для більшості ферм розширення не тільки в короткостроковому але й в довгостроковому періоді наштовхується на певні труднощі. Зупинимося на цьому детальніше.

Факторами, впливаючими на пропозицію землі, є родючість і розташування. Тому, коли ми говоримо про обмеженість землі, ми маємо на увазі землю певної якості, розташовану в певній місцевості. Розрізняють природну і штучну родючість ґрунтів. Природною є сукупність фізичних, хімічних, і біологічних властивостей ґрунтів, а штучна - це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів, спрямованих на підвищення, удосконалення методів землеробства і проведення різних видів меліорацій.

При вивченні якості землі визначають якість ґрунту ( верхнього родючого шару землі), тип ґрунту (чорнозем, червонозем, суглинок та ін.), його механічний склад, забезпеченість поживними речовинами, ступінь і характер ерозії, засоленість та інші природні властивості. Агрохімічні показники грунтів розраховуються за їхнім впливом на врожайність сільськогосподарських культур. Ці та інші властивості ґрунтів дають можливість здійснити їхнє агропромислове групування і класифікацію за класами бонітету. Кращі ґрунти належать до 1 класу бонітету і оцінюється, наприклад, 100 балами. Їх беруть за еталон. Інші ґрунти мають нижчі класи бонітету.

На практиці як для землевласника, так і для землекористувача має значення економічна родючість як результат природних і штучно створених можливостей землі. Критеріям економічної родючості ґрунтів є обсяг врожаю, отриманого з площ з однаковою природною родючістю. Звичайно, що кількість гарної землі навколо конкретного крупного міста або навіть конкретної ферми обмежено вдвічі: і по якості, і по кількості.

Родючість, наприклад, залежить від якості ґрунту, клімату, характеру техніки, робочих навиків і виробничого досвіду тих, хто працює на землі і т.д.. Але деякі фактори, безперечно, вважаються змінними, та в силу особливостей праці, яка використовується в сільському господарстві, та капіталу їх змінах відбувається лише після закінчення більш чи менш значного періоду часа. В більшості розвинутих країн домінують сімейні ферми. Основну частину зайнятих складають члени фермерських родин. Їх рід занять, житло, власність на землю “прив”язують” їх до певної місцевості, значно обмежуючи мобільність. Більшість не рідко прагнуть знайти інші форми прибутку (робота по сумісництву, здача кімнат або частин території в оренду і т.д.), але ці джерела є лише доповненням до їх основного заробітку, пов'язаного з сільським господарством. Навіть мобільність найманих робітників (там, де вони використовуються) обмежена. Справа в тому, що заробітки сільськогосподарських робітників, як правило, нижче, ніж промислових робітників. До того ж багато з них отримують різні форми не грошового винагородження у вигляді житла ( яке не рідко надається разом з роботою), сільськогосподарської продукції і т.д..

Фіксований характер пропозиції землі означає, що крива пропозиції абсолютно нееластичне. Якщо на осі абсцис відложити кількість акрів землі, а на осі ординат, - ціну акру землі, то крива пропозиції землі буде являти собі лінію, паралельну осі ординат.

Це означає, що пропозиція землі не може бути збільшена навіть в умовах значного росту цін на землю. Для того, щоб визначити, яка ціна реально встановиться, необхідно проаналізувати попит, який в даному випадку відіграє активну роль, бо тільки від нього буде залежати рівень цін на землю. Попит на землю неоднорідний. Він включає два основних елемента - сільськогосподарській та несільськогосподарський попит:

Д = Дсг + Днесг,

де Д- спільний попит;

Дсг - сільськогосподарській попит;

Днесг - несільськогосподарський попит.

Якщо на осі абсцис ми відкладемо кількість акрів землі, а на осі ординат - ціну за акр землі, то крива сільськогосподарського попиту на землю буде мати від'ємний наклон. Це пов'язано з тим, що по мірі втягнення землі в господарський оборот (при даному рівні розвитку техніки і технології) ми повинні будемо переходити від кращих по родючості земель до середніх і навіть найгірших.

Кількість землі фіксовано, тому, де б практично не використовувалась земля, її пропозиція абсолютно нееластична [7]. Це значить, що на ринку землі активний лише попит. При відсутності ефекту зміни попиту на землю вирішальний вплив при використанні здійснює ціна, яку визначає власник цього ресурсу.



Рента як економічна форма реалізації власності на землю

2.1 Історична доля земельної ренти

Своє розглядання такого питання як земельна рента я б хотіла розпочати з історії розвитку земельних відносин взагалі так і плати за землю зокрема.

Взагалі земельні відносини зародились дуже й дуже давно, ще в ті часи, коли людина була не зовсім схожа на справжню людину, але вже обробляла землю. Але це було давно, я б хотіла зупинитись на тих часах, які більш ближчі для нас.

Першочергово земельна рента була настільки “шанованою” категорією, що економісти 17 - 18 ст. (Д. Норс, Дж. Локк, А. Тюрго) навіть позичковий відсоток виправдовували земельною рентою. Пізніше ролі помінялись. Політична економія 19 ст. (Г.І. Кері) для виправдання земельної ренти приводить аналогію з позичковим відсотком. Навіть К.Маркс у 3 томі “Капіталу” спочатку розглядає капітал, який приносить відсотки, і тільки потім перетворення додаткового прибутку земельну ренту. Така увага з боку політекономії до аграрної сфері загалом і до земельної ренти зокрема була не випадковою. Справа в тому, що 150 років тому в аграрній сфері найбільш розвинених країн Західної Європи й Північної Америки створювалось не менше 50% національного прибутку, біля половини якого присвоювалось земельними власниками. В теперішній час доля національного прибутку, який створюється в аграрній сфері, складає декілька відсотків, а приватні земельні власники отримують ще менше - в США, наприклад, менше 1% (хоча офіційна статистика занижує цей показник).

Від феодалізму сучасному суспільству залишилось дві системи землеволодіння. Фермерське господарство розвивалося або на базі поміщицького землеволодіння (ленд лордизм), або на базі селянського землеволодіння (система парцелярної власності). Обидві вони гальмували сучасні підприємства. Промисловому й торговому капіталу не одразу вдалось підкорити сільське господарство крупна земельна власність на землю, яка залишилась від епохи феодалізму, була 19 ст. - першій половині 20 ст. значним гальмом на шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві, бо будь - які вклади капіталу могли бути власнені власниками землі. Зломити опір крупних землевласників вдалося лише по мірі ослаблення їх ролі в економічному та політичному житті. Іншою перешкодою для аграрної сфери (її модернізації ) була здрібненість парцелярної системи. Дрібним фермерським господарством не вдавалось здійснити повну індустріалізацію сільського господарства. Мізерний характер землеволодіння став на перешкоді впровадженню машин і технологій, бо в умовах роздрібненого господарювання не могло бути й мови про економію від масштабу, а використовувати дорогу техніку лише на одну п'яту її можливостей було економічно не вигідно. Все це стало причиною відставання від сільського господарства від промисловості, міста від села.

Розвиток фермерського господарства США, Канаді, Австралії призвів до загострення конкуренції в 2-ій половині 19 ст. Західноєвропейські країни, використовуючи вплив потужного аграрного лоббі, намагалися відгородитись від зовнішнього світу, ввівши високолистні бар'єри. Протекціоністська політика держави також здійснила свій гальмуючий вплив на розвиток аграрної сфери, бо створювала гарні умови для вітчизняних виробників. Тому на відміну від промисловості аграрна сфера складала виключення для типовою в умовах конкуренції тенденції цін до зниження.

В наш час перешкоди на шляху довготермінових вкладів капіталу знищені, бо більшість фермерів придбали землю, на якій вони ведуть господарство. Відбулося злиття користування, володіння і розпорядження землею в одних руках. На землі, які займають власники, в країнах Європейського співтовариства на початку 90-х років було дві треті сільськогосподарських угід. Аренда в наш час відіграє важливу роль лише в двох західноєвропейських країнах - Бельгії та Франції.

Проблема ціни землі, орендної плати стає останнім часом не стільки - “сільською”, скільки “міською” проблемою, а земельна рента перетворилася на економічну ренту. Не лише характерну для ринка праці, ніж для ринку землі.

2.2 Сутність земельної ренти та її види

Рента - один із видів прибутку на власність, плата власнику за дозвіл застосувати капітал до землі її розмір визначений в договорі про оренду. Вона сплачується за весь час, на який земельний власник по договору здав землю в оренду. Значить, земельна рента- це така форма, в якій реалізується земельна власність економічно, приносить прибуток. Як вид прибутку на власність земельна рента використовувалась ще в античності. Але присвоювати ренту економічними методами стало можливо лише в ринковій економіці. Тут вона виступає як додатковий прибуток, який ділиться на дві частини - прибуток підприємця і прибуток землевласника.

Земельна рента - це вид доходу, регулярно одержуваний від землі без ведення підприємницької діяльності в умовах розвинутого товарного виробництва виникають такі форми земельної ренти: диференціальна, абсолютна і монопольна.

Диференціальна рента виникає не на всіх землях, а тільки на середніх і кращіх земельних ділянках. Розглянемо механізм утворення диференціональної земельної ренти. Припустимо, що є три ділянки землі однакової площі, але різні за родючестю. При однакових витратах виробництва вони дають різну кількість продукції - 10, 15, 20 ц.. як наслідок природних умов на другій третій ділянках досягається вища продуктивність землі, що знайде своє вираження в попиті на ресурс з боку тих, хто хоче вести виробництво сам на ціх ділянках землі, і у ціні на ресурс, оскільки вона визначатиметься на конкурсній основі. Це призведе до становлення досить високої орендної плати за третю ділянку землі, середнього рзміру плати - за другу ділянку і найнижча орендна плата буде встановлена за пешу ділянку землі. При цьому слід мати на увазі, що основну частину орендної плати становитимуть рентні платежі. Вони є не чим іншим, як частиною ціни за сільськогосподарську продукцію, що виплачуватиметься споживачем за використосування землі й інших природних ресурсів, кількість (запас) яких обмежено, через що пропонування останніх абсолютно нееластично (мал. 2) [

На мал. 2 [7] лінія А-А показує наявність землі сільськогосподарського призначення в цілому як гірших, так і середніх і кращих за якістю земель є абсолютно нееластичною, оскільки пропозиція є величіною фіксованою. Криві В2,В3,В4, визначають попит фермерів на використання землі залежно від ціни на прдукцію сільського господарства та родючасті грунтів. Попит на землю виступає єдиним дійовим чинником який визначає величину земельної ренти, тому його збільшення з В2 до В1 або зменшення з В2 до В3 , В1 призводить до збільшення ренти з С2 до С1 чи її відсутності, коли попит знижується до В4 , оскільки в цьому разі земля не буде виступати настільки обмеженою щодо попиту на неї, що впливати на ціну. Інакше кажучи, ефекту кількості землі немає, оскільки пропозиція землі не збільшується, а головний влив здійснює ефект цін. І якщо на всіх трьох однакових за площею ділянках землі виробляється один продукт, наприклад, овочі, то криві попиту В1,В2,В3 відбуватимуть гранитичну продуктивність у вартісному віраженні.

Таким чином механізм винекнення диференціональної земельної ренти пов”язаний із особливостями ринкового ціноутворення продукції сільського господарства, яке виникає із обмеженості площі земельних угідь як головного виробничого ресурсу аграрному секторі економіки.

За таких умов суспільство змушене залучати до господарського користування найгірші земельні ділянки. Ринкова ціна на продукцію сільського господарства, яка вироблена на кращих і середніх за якістю земельних ділянках має вигляд:

Ц=К+Рср+3Р

Де : К- витрати капіталу;

Рср - середній прибуток орендаря;

3Р - земельна рента земельновласника.

Такий механізм ціноутворення суттєво відрізняється від ціноутворення у галузях промисловисті з необмеженими ресурсами. Механізм ринкового ціноутворення продукції сільського господарства і виникнення земельної диференціальної ренти ілюструється на прикладі такої таблиці.

Таблиця №1

Земельні ділянки	Вкладений капітал К(с+V)	Середній прибуток Рср	Збірний урожай, т	Індивідуальна ціна вир-ва Сусп. ціна виробника	Диференційна рента
				Всієї продукції	1 тони	1 тони	Всієї продукції
1	100	20	4	120	30	30	120	-
2	100	20	5	120	24	30	150	30
3	100	20	6	120	20	30	180	60

Аналіз таблиці дає підставу для висновків. Причиною виникнення діференціальної земельної ренти є обмеженість площ земельних угідь виробничого ресурсу сільського господарства, тоб то монополія на землю як об'єкт господарювання. Умовою виникнення диференціальної земельної ренти є різниця у економічній якості земельних ділянок родючістю чи місцезнаходженням.

В економічній літературі розрізняють диференціальну ренту 1 і діференціональну ренту 2 .

Розглянемо механізм утворення диференціальної земельної ренти 1. Величину ренти становить лишок додаткової вартості відносно середнього прибутку. Лишок утворюється тому, що ціна сільськогосподарських родуктів визначається затратами на земельних ділянках із гіршою якістю грунтів і місцезнаходження. А ціна продукції із середніх і кращіх ділянок стає штучно завищеною щодо її вартості, тобто обсягу вкладеної у неї типової праці. Цей лишок і є диференціальна рента 1. Вона утворюється при екстенсивному господарюванні на землі внаслідок природних відмінностей економічної якості земельних ділянок. Її в свою чергу поділяють на два підвиди: диференціональну ренту 1 за родючостю і диференціональну ренту 1 за місце знаходженям, що також істотно впливає на індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції.

Диференціальна рента 2 утворюється шляхом штучного підвищення родючості землі внаслідок інтенсивного веденя сільськогосподарського виробництва, підвищення культури рослиництва і твариництва. Послідовне вкадення в обробку землі праці та капіталу перетворює найгіршу за якістю земельної ділянки на кращі. Зростання економічної родючості землі приносить орендарю надлишковий доход, який він отримує тривалий час. Лише по закінченні терміну оренднового договору і укладанні угоди на новий термін цей надлишковий доход перетворюється на доход землевласника у вигляді диференціальної ренти 2.

На мій погляд, виділення ренти 2 в окремий економічний показник стає можливим за умов оренди, коли є орендовач і орендотор, встановлений строк оренди. А коли земельні ділянки використовуються постійно одним і тим же господарем, коликтивним чи приватним, а термін оренди довгостроковий. Виділяти ренту 2, як окремий вид доходу від використання землі, немає об'єктивної потреби.

У рентних відносинах аграрного сектору ще існує монопольна рента . У мовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Це виявляється в тому, що лише у цих природнокліматчних умовах, тільки для цих землях можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характерами ( винограду, чаю, тютюну). Осклільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обороту земель в інших районах, постійний попит на цю продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізації такої продукції за монопольно високими цінами. Різниця між монопольно високою ціною й економічними витратами і становить монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника. Джерело монопольної, як і абсолютної, ренти перебуває за межами сільськогосподарського виробництва. Як правило, це доходе, створені в інших галузях виробництва та у сфері обслуговування. Що надходять землевласнику в результаті перерозподілу. Це не означає, що власник землі обов'язково фізично відокремлений від землі як засобу виробництва. Рента привласнюється й тоді, коли і власник, і землекористувач поєднюється в одній юридичній особі.

У реальному житті в оренду здається будь-які земельні ділянки і землевласники отримують дохід не тільки від кращих ділянок, але й від гірших. Теорією винекнення такого доходу подав К.Маркс і назвав його абсолютною земельною рентою (АЗР). На думку К.Маркса, ця рента утворюється як дадлишок суспільної (ринкової) вартості продукції сільського господарства (W) над ціною виробництва цієї ж продукції (К+Рср). Звідси вартісна формула утворення абсолютної земельної ренти має вигляд:

А З Р = W - ( К + Рср )

Механізм її утворення в навчальній літературі з політичної економії ілюструється спрощеними умовами даними такої таблиці. [9]



Таблиця №2

Галузі	Вкладен. Капітал К	Норма дод. варт. m'	Вироби дод. варт. m	Вироб. варт.пр. W	Середня норма пр. Р'ср	Серед. Прибуток Рср	Ціна вир-ва К+Рср	АЗР=W-(К+Рср) aбо m-Рср
Промисл.	80с=20V	100%	20	120	20%	20	120	-
C/г-во	60с+40V	100%	40	140	20%	20	120	20

Умовою утворення абсолютної земельної ренти є нижча порівняно з промисловістю органічна будова капіталу. В наслідок цього у сільському господарстві виробляється на одиницю капіталу більша маса додаткової вартості, між у промисловості, де додаткова вартість набуває вигляду середнього прибутку. Цей надлишок додаткової вартості, утвореної у сільському господарстві, над середнім прибутком утворює надлишкову вартість, яка потенційно може складати абсолютну земельну ренту.

Причиною виникнення земельної абсолютної ренти є особиста (індивідуальна) власність на землю. Утворена понад середнім прибутком вартість залишається виробникові сільськогосподарської продукції, який сплачує цю надлишкову вартість власникові землі у вигляді абсолютної ренти.

Надлишкова вартість = А З Р = m - Рср

або А З Р = W - ( К+Рср )

У продовж останніх років теорія абсолютної земельної ренти все більше заперечується економістами, особливо російськими [3]. Свої висновки про її зникнення опоненти теорії аргументують тим, що у сільському господарстві розвинутих країн відбулися докорінні зміни і органічно будова капіталу стала вищою, ніж у промисловості. Це підтверджується фактичними даними зростання технічної озброєності праці і зниження трудомісткості продукції у сільському господарстві. Отже, зникає сама умова утворення абсолютної земельної ренти, а значить, і сама рента. Крім того, опоненти посилаються на те, що стан справ у утворенні прибутку у сільському господарстві деяких розвинутих країн (наприклад США) такий, що центральна влада змушена субсидувати фермерів з метою отримання ними майже достатнього прибутку.

У навчальному посібнику з основ економічної теорії за редакцією проф. С.В. Мочерного ( 1993) прямо вказується, що зараз вже немає причин і умов для існування абсолютної земельної ренти.

З такими аргументами та висновками неможливо не погодитись. Дійсно, класичні умови утворення абсолютної ренти зникають, але не зникають причини її виникнення - вартість на землю. Факти підтверджують, що за останні 100 років площа орендованої землі у розвинутих країнах скоротилася у 2 - 2,5 разів, але орендування ще не зникло. Виникає питання: чому навіть зараз гірші ділянки приносять доход своїм власникам ?

В залежності від земельних відносин, державної цінової, податкової та іншою земельною політики рента може осідати за місцем її виробництва, перерозподіляться між землевласниками й товаро виробниками, сплачуватись повністю в державний (чи місцевий) бюджет. Більше, того, на практиці в ряді випадків поруч з рентою у товаровиробника стягується й частина (більша або менша) доходів, необхідних для забезпечення нормального процесу розширеного виробництва. Все це в сукупності погіршує справжні результати й характеристики товарного виробництва відносно розмірів ренти і впливу на них рентних факторів. Тому формування початкової бази для вдосконалення земельних відносин, так чи інакше схожих на ренти, залежить від розробки методів, які забезпечуватимуть отримання найбільш вірогідних характеристик впливу рентних факторів на її справжні розміри (тобто на викривлення далекими поки від досконалості економічними ричагами й механізмами).

Основний принцип, яким необхідно керуватись в підходах до регулювання земельних відносин, полягає в тому, що не розміри ренти “виводити” з діючого зараз економічного порядку, а , навпаки, ренту використовувати як базовий елемент для вдосконалення даних підходів. При визначенні останніх і розробці конкурсних методів і прийомів в рахунок земельної ренти є необхідним в рахування наступних особливостей сільськогосподарського виробництва, які мають пряме відношення до проблеми.

Остаточний результат сільськогосподарського виробництва наданий, як правило, досить широкою номенклатурою продукції, при чому в самих різних сполученнях по окремим товаровиробникам. Тому практично неможливо правильно розмежувати вплив рентостворюючих факторів на який-небудь окремий вид товарного продукту.

В виробництві товарного продукту використовуються одночасно (у взаємодії) різноякісні фактори. Тут необхідно застосувати метод кореляційно - регресивного аналізу, освоєний широкою землеоціночною практикою.

Одним з найбільш підходящих варіантів розрахунків земельної ренти є інтегральний метод. Суть його полягає в тому, що розміри ренти (питомі і загальні) розраховують по всій товарній продукції.

Для налагодження земельних відносин в умовах становлення ринку, розвитку оренди, відпрацювання механізму захисту сільського товаровиробника, стимулювання ефективного використання виробничих ресурсів сільського господарства (і перш за все сільгоспугідь) найбільше значення мають об'єкт'вні розрахунки диференціальної ренти 1 і 2, а також розмірів отримуваного сільськими товаровиробниками підприємницького доходу.



2.3 “Рентна пастка” перехідної економики

Проведений попередній аналіз проблеми показав схожість понять ренти і трансакційних витримок і та обставина, що в умовах перехідної економіки останнє піддаються рентним деформаціям, тобто починають включати в себе ренти. Між цим ця обставина взагалі опускається під час аналізу трансакційних витримок. Так вважається що в перехідній економіці приріст явних трансакційних витримок не співпадає з втратами які моглиб виникнути в наслідок “розмитості” прав власності, і загальна маса витримок в економіці скорочується. Якщо мало місце виключно ця вцілому правильно помічено закономірність то економіка України знаходилась би зараз в стані розквіту [1]. Якщо цього не спостерігається значить існує фактор який значно перешкоджає названому ефекту. Існує думка, що на роль такого фактора може якраз претендувати включення ренти в склад трансакційних витримок перехідної економіки. Рента звичайно є одним із видів доходу, але приведене положення легко зрозуміти, якщо згадати, що в склад витримок включаються всі необхідні для утримки підприємця в даній галузі платежів, включаючи нормальний прибуток який також являється одним із видів доходу.

Рента, набуваючи характер нормального доходу підприємця в перехідній економіці, повинно бути включено як змінені витримки в склад внутрішніх, а значить, і всіх економічних витримок. Тоді об'єм виробництва і, значить, рівень задоволення потреб у перехідній економіці буде залежати від рівня ренти, так як неможливість її отримання підприємцем, для якого вона складає частину нормального доходу, може призвести до припинення виробництва. А це в умовах слабкої діяльності підприємців - нерезидентів і відсутності іноземних інвестицій призведе до скорочення загального рівня виробництва.

Наявність ренти може призвести до протидії осіб, які повинні її оплачувати. Вони можуть вдатися до пошуку нових джерел товарів, які не включають в себе ренту, створенню різних суспільних інститутів, які перешкоджають її утворенню, в кінці-кінців до відкритої протидії отримувачем ренти. Іншими словами індивіди які оплачують ренту готові нести альтернативні їй витримки з метою скорочення її розміру або повного знищення. В цьому випадку певний об”єм виробництва для індивідів буде залежити як від величини рентних трансакційних витримок, які мають для споживоча вид явних, чи зовнішніх, витримок так і від розміру альтернативних витримок, які в значній степені вступають в неявній формі, наприклад затрати часу в колективних діях і т.д.. Для аналізу взаємозв'язку обох внутрішніх витримок цілеспрямовано розглядати об'єм виробництва тільки як їх функцію, виключивши з аналізу інші види витримок виробництва які зберігають свої величини при любих змінах співвідношення розглядаємих видів витримок.

Проаналізувавши цей взаємозв'язок, приходимо до висновку, що паралельно спостерігається два взаємозв'язаних процесу: скорочуються загальні витримки і зменшується величина ренти, причому остання відбувається таким чином, що доля ренти в загальних витримках скорочуються. Реальна велична ренти R, обрана індивідом з метою мінімізації функції загальних витримок тоді складе :

R = Rо-A*Pc = Ro-A*Pi

де Ro - потенційна величина ренти

Pc - вартість колективних витримок

А - кількість умовних одиниць альтернативних витримок

Рі - вартість індивідуального здійснення альтернативних витримок

n - кількість суб'єктів.

Очевидно, що при зростанні n скорочуються і абсолютна величина ренти. Значить скорочуються величина Pa (вартість умовної одиниці альтернативних витримок) і Pi до Pc=Рі/n за рахунок включення індивідів у колективні дії зменшує специфіку трансформаційного ринку і в кінці-кінців привести до виходу із “рентної пастки”, в якій він знаходиться в теперішній час.



3. Орендні відносини

3.1 Суть орендних відносин

Орендні відносини є засобом реалізації власності. Це відбувається в процесі відчуження - привласнення. Практично він здійснюється шляхом надання власником орендатором (як суб'єкту реалізації власності) прав користування, володіння, часткового розпорядження орендованими засобами виробництва, а користування (економічне співвідношення між суб'єктами власності с приводу споживання її об'єктів), володіння і часткове розпорядження (співвідношення, пов'язані не тільки з використанням умов, але й з привласненням результатів виробництва) - атрибути єдиного процесу привласнення, який характеризує процес реалізації власності.

Власність є фактичним, завершеним привласненням. Тобто орендатор, який не являється власником, наділяється правами користування, володіння, часткового розпорядження по відношенню до майна власника. Орендатору надається щороку економічна самостійність, але це не означає, що він перетворюється на власника засобів виробництва.

Що стосується роздержавлення власності і передачі підприємств у власність їх трудовим колективом, то в цьому, здається, заключається питоме протиріччя. Державні підприємства - суб'єкти реалізації державної власності. Власником же являється держава, яка передає свої представникам (суб'єктам реалізації власності) - підприємства права користування володіння і часткового розпорядження, тобто здійснюється процес реалізації державної власності. Якщо ж колектив підприємства бере його у держави, то цей процес реалізації державної власності, накладається на нього. В цьому випадку колектив підприємства, здійснюючи право на користування володіння , часткового розпорядження, для того, щоб орендувати у держави засоби виробництва, які вже знаходяться в його користуванні, володінні й розпорядженні, повинен виконуватись той же самий процес, але ще й за орендну плату. Крім того, за довгий термін орендатор вступає в конфлікт з власником .

При оренді державної власності трудовим колективом підприємства має місце:

Створення і нарощення колективної одночасно з угасанням державної власності .

Надання колективу право самостійно розпоряджатися орендованими засобами виробництва та організовувати свою діяльність відповідно до принципів самоуправління.

Втілення оренди на рівні внутрішніх підрозділів підприємства.

Точний облік власного внеску кожного робітника в суспільний результат діяльності колективу.

Поступовий викуп підприємства, в тому числі тільки за рахунок коштів колективу і результатів його економічної діяльності.

Колегіальність управління виробництва.

Випуск акцій для орендних колективів з акціонерною власністю:

А) Закритого типу - акцій трудового колективу тільки для робітників даного підприємства (включаючи пенсіонерів, студентів вузів, військовослужбовців, які працюють на підприємстві і т.д.);

Б) Відкритого типу - акції підприємства, які можуть отримати як фізичні (робочі підприємства, окремі громадяни), так і юридичні особи (підприємства, холдинги і т.д.).

Для так званого “народного підприємства” характерним є дольовий принцип приватизації майна, під яким розуміється внесення кожним членом трудового (орендного) колективу встановленої долі і визначення його пая в загальній власності колективу (в залежності від трудового внеску робітника). В результаті по підсумкам господарчої діяльності кожний пайовик отримує у вигляді виплат частини чистого доходу на пай.

При виборі будь-якої із розглянутих організаційно - економічних форм приватизації шляхом оренди необхідно враховувати: загальним для всіх цих форм є той факт що в усіх випадках спостерігається обмеження економічної самостійності орендних колективів по договору оренди: кожна із вказаних форм (через оренду) має різний рівень ефективності. Найбільша перевага по об'єктивним показникам має орендний колектив з акціонерною власністю відкритого типу, яка характеризується: низьким рівнем колективного володіння й управління, великою можливістю швидкого викупу підприємства (за найменший термін на відміну від інших форм).

Для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу характерні: середній рівень колективного володіння і управління (можливий конфлікт орендодавця й орендатора з приводу права розпорядження колективною власністю); низька ефективність вкладів у виробництво (кошти робочих досить незначні); середній рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу власників; більш довгі терміни викупу підприємства.

Найменший рівень ефективності має орендне підприємство з дольовою власністю (“народне підприємство”), якому притаманні, крім високого рівня колективного володіння й управління (всі “рівні” і умовою досягнення благоустрою кожним є тільки власний труд): низька ефективність інвестицій у виробництва, низька можливість швидкого збільшення ефективності виробництва, самий низький рівень економічної відповідальності і зацікавленості колективу, більш довгі терміни викупу підприємства.

Слід зазначити, що Державна Програма приватизації за 1992 рік в Україні по оренді повністю не виконано можливо у зв'язку з новизною і складністю проблеми. Можливо невиконання Програми приватизації і в 1993 році - пов'язано з обмеженнями, які ввів Кабінет Міністрів для оренди з викупом - єдиного способу приватизації, який реально діє й веде до певного підвищення ефективності виробництва.

Значний інтерес викликає порівнювальний аналіз ефективності функціонування промислових підприємств різних форм власності. Він показує, що в умовах формування ринкових відносин і прояв кризових явищ в економіці, підприємство ринкового сектору краще пристосовується до умов, які склались. Так якщо в державному секторі економіки об'єм виробництва в 1993 році скоротився (порівняно з 1992 роком ) на 10,5%, то на недержавних підприємствах він виріс на 7%, тобто державні підприємства відверто програють підприємствам недержавного сектора по рівню використання ОПФ.

Для здійснення моніторингу процесів вдосконалення відносин власності і ефективного функціонування підприємств в постприватизаційний період важливо вдосконалити класифікацію форм господарювання і розширити державну статистичну звітнісь.

3.2 Орендна плата

В економічній літературі існують різні тлумачення стосовно зазначення тлумачення поняття оренди. Але всі вони відбивають її сутність як наймання майна та землі в користування за плату і на певний строк. Слово “оренда” від лат. “arrendare” - наймання фізичною або юридичною особою в іншої юридичної (фізичної) особи майна : основних засобів виробництва, землі, будівель, цілих майнових комплексів у тимчасове використування на певний строк і за певну плату.

Орендні відносини пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, організацій,їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендавцями й орендарями щодо господарського використання майна регулює Закон України “Про оренду майна державних підприємств і організацій”, прийнятий 10 квітня 1992 року. В Законі зазначено, що оренда є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та ін. діяльності. Об'єктом оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси держ. підприємств, організацій або їх структурних підрозділів, за винятком тих, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою до статті 4 Закону УСРС “Про підприємство”. В останній передбачено, що “діяльлність по виготовленню і реалізацію наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися лише держ. підприємтсвами”.

Цілісним майновим комплексом є господарський об”єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Орендодавцем цілісного майнового комплексу виступає фонд держ. майна України, а для внутрішньогосподарських підрозділів - підприємтсво.

Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу держ. підприємства, організації, їх структурних підроздів громадяни та юридичні особи України, іноземних здержав, міжнародні організації й особи без громадянства.

З урахування специфіки реформування власності колгоспів та радгоспів прийнятий Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство"”(14 лютого 1992 р.), який визначає правові, економічні й організайні умови діяльності колективних сільськогосподарських підприємств, що забезпечує їм повну господарську самостійність і гарантує неприпустимість втручання держави у здійснення господарських функцій, обмеження його прав та інтересів збоку органів держ.влади і управління. Орендні відносини в таких підприємствах (власність не є державною) встановлюються лише як внутрішньогосподарські.

Перетворення в процесі приватизації радгоспів та прирівняних до них державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства, що дозволяє їм перетворити держ. власність на колективну, через що вони також можуть широко застосовувати внутрішньогосподарську оренду. Останнє реалізується у трьох її видах - як цільова, вільна та змішана.

Цільова - це такий вид внутрішньогосподарських орендних відносин, за якого орендарі виконують замовлення орендодавця щодо виробництва продукції (надання послуг) і продають (надають) орендодавцеві за наперед обумовленими цінами.

Вільна - це оренда, орендарі за якої самі формують виробничу програму (надання послуг та інші види підприємницької діяльності) реалізують продукцію та послуги за своїми рішеннями на вільному ринку, а орендодавцеві сплачують лише орендну плату, яка обумовлена в договорі, а придбання виробничих ресурсів здійснюють у різних постачальників (в т.ч. у орендодавця) за наперед складними договорами.

Змішана - це поєднання першої та другої оренди, за якої орендарі частково виробляють продукцію на замовлення орендодавця, решту реалізують за своїми рішеннями.

Узагальнення досвіду щодо застосування різних видів внутрішньогосподарської оренди у реформованих колгоспах і радгоспах засвідчую, що найпоширенішою у 1992-1995 рр. було цільова оренда, не зважаючи на те, що вона найменш ефективна.

Найефективнішою системою оренди виявилась змішана система, яка поряд з частковим виконанням держзамовлення передбачає, що рештою виробленою продукцією розпоряджаються орендарі на свій розсуд і це спонукає їх до більш продуктивної праці. За таких умов орендарі поступово перетворюються на самостійні формування приватних власників майна й землі.

Отже, недостатнє поширення ефективних внутрішньогосподарських орендних відносин зумовлено такими причинами, як:

відсутність достатньої самостійності в орендарів у вирішенні питань господарської діяльності, передбаченої законодавством;

відсутність сервісних служб по наданню виробничих послуг і забезпеченню ресурсами виробництва;

недосконалість банківської системи і надання кредитів під надто високі відсотки;

порушення договірних умов з боку орендодавця у плані примусових оперативних рішень щодо використання загальногосподарських робіт;

втручання в господарську діяльність державних та галузевих органів влади і коригування з їх боку господарської діяльності і структури виробництва;



4. Оренда як шлях ефективного використання землі

Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли довгий шлях розвитку, і в кожній з цих країн були свої особливості цього процесу. В Англії капіталістична власність на землю виникла в результаті вигнання селян зі своїх земель і обгородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині (Пруссії), що була Російської Імперії і ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово ставали капіталістичними господарствами. Земельні реформи 1848 і 1861 р. у цих країнах, ліквідувавши феодальну, фортечну систему, обумовили виникнення великої кількості дрібних сільських господарств. Велика французька революція (1789-1793 р.) ліквідувала феодальне землеволодіння. Земля у французьких департаментах була дана в приватну власність. У цій країні затвердилося дрібноселянське фермерське господарство. У США, де на більшій частині території не було феодальних відносин власності, в умовах безкоштовного надання землі гомстедерам виник багатомільйонний клас землевласників.

В усіх розвитих закордонних країнах одержала велике поширення оренда землі в землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями

Оренда - це тимчасове надання землі за плату капіталістові-орендареві або селянинові. Оренда землі максимального розвитку домоглася в ряді розвитих країн Заходу. Так у 80-х роках XX-го сторіччя частина орендованої землі складала 40%, причому цей показник залишався незмінним протягом останніх десятиліть. В Франції орендується не набагато більше половини землі. Навіть в Англії, у класичній країні земельної оренди, її частина наприкінці 80-х років XX-го сторіччя складала близько 40% у порівнянні з 90% на початку сторіччя.

Досить поширена сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава родини - власник земельної ділянки - передає в оренду землю одному з членів своєї родини. У Німеччині, Англії на такий вид оренди приходиться 15-20% всієї орендної землі. Сімейна оренда - переважна і має пільги, часто будучи початковою формою надання земельної ділянки спадкоємцям без сплати високого податку.

З усіх видів сільськогосподарських підприємств самими розповсюдженими в розвитих країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, господарюють власними силами або використовують частково найману робочу силу для сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують виробничо-господарської діяльності наймана праця. У господарствах першого типу існують власність фермера-виробника на землю, на зроблену їм продукцію. Вона заснована на власній трудовій участі. Одночасно не варто ідеалізувати селянські фермерські господарства. Багато хто з них щорічно розоряються, не витримуючи конкуренції з великими капіталістичними господарствами. Відбувається постійна концентрація сільськогосподарського виробництва, витиснення дрібних ферм великими. Якщо в 1934 році в США нараховувалося 6.8 млн. фермерських господарств, то в 1964 році їхня кількість скоротилася до 3.2 млн.; а на початку 90-х років - до 2 млн. господарств.

В другій половині 80-х років почався активний процес створення орендних підприємств. При оренді юридичний власник засобів виробництв не змінюється. За ним зберігається право присвоєння частини зробленого за допомогою його ресурсів продукту. Орендар не стає засобів виробництва, він ними тільки тимчасово користується. Більш того, зроблений їм продукт також не є його власністю, тому що частина його він у виді орендної плати повинний передати орендодавцеві. Одночасно з цим положення працівника-орендаря якісно відрізняється від положення найманого робітника. На час, позначений договором, орендар стає хазяїном, що має право самостійно приймати рішення, зв'язані з виробництвом і реалізацією зробленої продукції. У країнах з розвитий планово-ринковою економікою орендар визнається юридичною особою, його права захищаються законом. При сприятливих обставинах орендар може стати повновладним хазяїном орендованих засобів виробництва. викупити них. “Орендар, - за словами Самуельсона, - може жити на фермі, мати у виробництві працівників, іноді навіть володіти половиною інвентарю, худоби. Таким є положення, коли він поділяє річний доход із землевласником. При самих сприятливих умовах оренда є сходинкою на сходах, по якому молодий фермер може дійти до положення повноправного власника ферми.”

Досвід оренди в розвитих країнах Захід має сенс використовувати і на Україні. Для цього необхідно створити відповідну правову базу і необхідні економічні умови. Але ще і нині в тих господарствах, де частина землі, інших засобів виробництва здавалися в оренду колгоспникам і працівникам радгоспів, не припинялося втручання адміністрації у виробничо-господарську діяльність орендарів, систему розподілу їхніх доходів, завищувалася орендна плата й ін. У зв'язку з цим наприкінці 80-х - початку 90-х років селяни вимагали право виходу із суспільного господарства з земельним паєм і утворення самостійного фермерського господарства. Ці вимоги, а також необхідність виходу з тривалої аграрної кризи змусили органи влади України, як і інших держав колишнього Союзу, змінити своє відношення до селянського (фермерського) господарству.



5. Еволюція земельної ренти на сучасному етапі розвитку НТР

На сучасному етапі диференціальна рента в Україні повина вилучатися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченність вологою, теплом, а також місце розташування ділянок, їх конфігурація.) міститься в державному земельному кадастрі.

Частина землі в багатьох країнах знаходиться у надзвичайно сприятливих грунтово-кліматичних зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти - цитрусові, ціні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію переважно перевищує їх пропозицію, то на неї встановлюють ціни, вищі від вартості, або монопольні ціни. Таким чином утворюється надприбуток який набуває форми монопольної ренти і який привласнює землевласник. Джерелом її існування є частка доходів покупців, які купують на ринку цю продукцію тому рентні платежі, плата за землю на цих ділянках повинні бути вищими.

З розгортанням науково-технічної революції в сільському господарстві (впровадження біотехнологій, електроніки, комп'ютерної техніки тощо), а також з монополізацією агробізнесу, інтеграції сільського господарства з переробними галузями промисловості, формуванням АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення абсолютної ренти.

Оскільки органічна будова капіталу в сільському господарстві розвинутих країн піднялася до рівня промисловості й навіть перевищило його, деякі економісти ще три десятиліття тому стверджувало про зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування абсолютної земельної ренти однобічний, не комплексний, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Крім того такий підхід ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350-400 дол. за 1 га; у Канаді на оплату оренди витрачається 40-45% вирощеного врожаю, у Франції - до 1/3 врожаю. Тому аграрна політика в розвинутих країнах світу передбачає поступове перетворення фермерів-орендаторів на власників землі через механізм викупу, що, у свою чергу, зумовить зменшення державної дотацій у сільське господарство, зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

Стосовно дотацій сільськогосподарську виробництву, то вони гадаються з державного бюджету, податкової системи, в той час як земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках ренту привласнюють землевласники. При цьому дотації повинні отримувати землекористувачі, а не землевласник, що свідчить про принципову відмінність цих видів доходів.

З рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі. Земля в багатьох країнах світу є об'єктом куплі-продажу, оскільки узаконена приватна власність на землю.

Земля - особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких втрат, то ціна землі базується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові, - ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, одержаний від вкладання цієї суми в банк. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

Ціна землі = _________рента_______ Х 100% банківський відсоток



Вартість землі визначається множенням отриманої за рік ренти на певну (переважно значну кількість років).

За підрахунками економістів, середня вартість 1 га сільськогосподарських угідь становила в Україні в середині 90-х років від 15 до 20 тис. дол. Вартість українських чорноземів до 5,5 трлн. дол. В останні роки висловлено було чимало аргументів як за перетворення землі на товар, так і про те, що в умовах тотального зубожіння населення, різкої поляризації суспільства земля в Україні не повинна бути товаром, адже купити 1 га землі більш як за 10000 дол. нині основна маса народу не може.