31

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Сумський національний аграрний університет

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з макроекономіки

по темі : “Економічне зростання та соціальна політика держави”

Суми-2010

Зміст

Вступ

1. Економічне зростання

1.1 Типи та показники економічного зростання

1.2 Фактори економічного зростання

1.3 Класична модель економічного зростання

1.4 Кейнсіанська модель економічного зростання

1.5 Економічне зростання та структура суспільного виробництва

2. Добробут та соціальна політика

2.1 Добробут: економічний та етичний аспекти. Причини нерівності

2.2 Доходи: їх види та показники розподілу

2.3 Рівень та якість життя

2.4 Соціальна політика

3. Економічне зростання та соціальна політика в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відійшло в історію XX століття. Його останнє десятиріччя принесло українському народові воістину доленосні здобутки. Саме впродовж цього десятиріччя Україна виборола свою незалежність і утвердила себе високоавторитетною державою у світовому співтоваристві. Але наряду з цим соціально - економічна ситуація докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття. Істотно змінилася величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась.

Тому на даний час актуальною являється проблема збільшення економічного зростання, бо економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни, так як збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя.

Іншою актуальною проблемою є здійснення правильної соціальної політики. Серед головних пріоритетів соціального розвитку і соціальної політики, як і державної політики взагалі, є людина, її інтереси, потреби. Людина є основним і безпосереднім суб'єктом соціальної політики. Тому пріоритетним і головним напрямом соціальної політики є створення умов для реалізації творчого соціального потенціалу людини. Соціальна політика має бути спрямована на розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею способів і форм самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту і напрямів альтернативної діяльності в процесі соціального, суспільного розвитку.

1. Економічний зростання

1.1 Типи і показники економічного зросту

У тісному взаємозв'язку із теоріями економічної рівноваги, збалансованості і пропорційності народного господарства знаходиться теорія економічного зросту. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що при аналізі економічної рівноваги, збалансованості національної економіки основна увага приділяється умовам і способам забезпечення й утримання економічної системи в рівноважному, збалансованому стані, тоді як у теорії економічного зросту центральною проблемою є збільшення масштабів суспільного виробництва на основі кількісного нарощування факторів виробництва і якісного їхнього удосконалювання.

Типи економічного зросту

Під економічним зростанням розуміють збільшення реального ВВП, підвищення життєвого рівня народу й економічної могутності країни. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо[ 9 ,с.428].

Економічний зріст буває двох типів: екстенсивний і інтенсивний. Екстенсивний економічний зріст характеризується збільшенням обсягів суспільного виробництва шляхом кількісного нарощування тих самих у якісному відношенні фактів виробництва, розширення поля діяльності. Інтенсивний економічний зріст зв'язаний із збільшенням обсягів суспільного виробництва шляхом залучення в господарський обіг більш зроблених у якісному відношенні факторів виробництва і технологій. Крім того, в умовах НТП і колосальних структурних зрушень, що відбуваються, інтенсивний економічний зріст може характеризуватися нульовим або незначним приростом національного продукту, але супроводжуватися істотним підвищенням якісних характеристик продукції, що випускається. Найбільше чітко даний аспект економічний росту знаходить прояв на мезорівні, тобто на рівні відокремлених галузей промисловості.

Прикладом може служити металургійна промисловість США, що з початку 70-х рр. скоротила обсяги випуску сталі приблизно в 2 рази, тоді як обсяг продукції, що випускається, який використовує сталь як сировину, не тільки не скоротився, але збільшився. Це результат якісних змін технології металургії, що привели до різкого скорочення металоємкості продукції, що випускається, унаслідок поліпшення якісних характеристик сталі.

Показники економічного зросту

Показниками економічного зросту є темпи зросту або приросту ВВП (ВНП) або національного доходу (НД) за визначений проміжок часу, або ті ж показники, але співвіднесені з чисельністю населення країни, тобто ВВП (ВНП) або національний доход, що приходяться на душу населення.

Абсолютні і питомі показники дозволяють оцінити економічний зріст із різних позицій. Темпи зросту ВВП (ВНП) і їхня абсолютна величина в більшому ступені підходять для оцінки нарощування економічної міцності держави, його воєнно-стратегічного потенціалу, політичного впливу на міжнародні відносини, його місця і ролі в геополітичному розміщенні сил.

Питомі показники дозволяють більш точно визначити соціально-економічне благополуччя нації, рівень життя населення окремих країн, регіональних і інших їхніх угруповань.

Однак необхідно мати на увазі, що дані показники відображують у подавляючій своїй частині рівень розвитку матеріального виробництва і матеріального благополуччя. Іншими словами, дані показники орієнтують в основному на розвиток споживчого суспільства. Це -- суспільство, що формує культ матеріального статку. Воно у вирішальному ступені ігнорує цінності, що є сутністю людського духовного буття і які ніяк не можуть стати об'єктом купівлі-продажу, одержати вартісну оцінку. Якщо таке трапляється ( забуття почуттів честі, власного достоїнства, совісності під тиском «грошового мішка»), то ці духовні цінності просто зникають і трансформуються у свою протилежність.

Як уже відзначалося, мірою економічного зросту служать темпи приросту реального ВВП (ВНП) або НД (у відсотках):

ВВП^{`</sup> = или НД<sup>`} =,[ 8,с.575]

де ВВП' і НД' -- темпи приросту відповідно валового внутрішнього продукту і національного доходу; ВВП_t і НД_t -- величини відповідно валового внутрішнього продукту і національного доходу в досліджуваному році; ВВП_t-1 і НД_t-1 -- величини відповідно валового внутрішнього продукту і національного доходу в році, що передував досліджуваному.

При цьому не слід забувати, що, коли мова йде про приріст реального ВВП або НД, вони виміряються в незмінних, тобто в єдиних цінах. Якщо розрахунки ВВП або НД у досліджуваному і попередньому роках здійснилися в поточних цінах цього років, то необхідно внести виправлення на величину дефлятора.

Тепер звернемося до питомого показника, тобто ВВП, що приходиться на душу населення. Він обчислюється по наступній формулі:

ВВП_Д.Н=[ 8,с.575]

де ВВП_Д.Н -- ВВП на душу населення країни; Ч -- чисельність населення країни [ 8,с.574,575 ].

1.2 Фактори економічного зростання

Економічне зростання є важливою економічною метою країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя. Економіка, що зростає може повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв`язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків створює можливості окремим особам і сім'ям отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від інших можливостей і благ. Економічне зростання дає можливість країні боротися з бідністю та забрудненням навколишнього середовища без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Економічне зростання дає змогу скорочувати робочий час і збільшувати час відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактори попиту;

3) фактори ефективності.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання, їх є чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу;

4) технологія.

Перелічені фактори, які називають колесами економічного зростання, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний потенціал, дає змогу економіці виробляти більший обсяг продукції.

Природні ресурси -- це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На планеті є лише кілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає змогу швидко зростати, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу бідна на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на ресурси країни -- Швейцарія, Японія та Ізраїль - демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.

На думку багатьох економістів, саме трудові ресурси -- пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці -- становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину або технологію) можна купити або позичити в інших країнах. Застосування високопродуктивної техніки потребує освічених працівників.

Нагромадження капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) вимагає скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу, і навпаки, найбідніші країни часто здатні заощаджувати лише 5% національного доходу. Крім того, значна частина цього невисокого рівня заощаджень використовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці. Економіці, щоб розвиватися, потрібен капітал, укладений в інфраструктуру, -- автомобільні шляхи, залізниці, іригаційні споруди тощо.

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим життєво важливим фактором економічного зростання е технологія, яка охоплює науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Одним із ключових складових цього фактора є виховання підприємницького духу. Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв'язувати трудові конфлікти тощо.

Економічне зростання залежить також від факторів пошту, тобто від макроекономічного середовища, що забезпечує таки рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпеч повного використання ресурсів.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Тобто ресурси мають використовуватися найекономніше (“виробнича ефективність”) і виробляти з них необхідно найцінніші для суспільства товари і послуги (“розподільна ефективність”).

Хоча фактори попиту та ефективності дуже важливі, проте в довгостроковому періоді вирішальне значення мають фактори пропозиції. Збільшення реального обсягу продукції й доходу досягається двома способами:

1) залученням більшого обсягу ресурсів;

2) продуктивнішим використанням ресурсів.

Перший спосіб економічного зростання називають екстенсивним, а другий -- інтенсивнім.

Реальний ВВП країни за будь-який рік можна визначити як добуток кількості праці (виміряної в людино-годинах) та продуктивності праці (реальний щогодинний виробіток на одного зайнятого).

Кількість праці, або трудові затрати, залежить від кількості зайнятих і середньої кількості відпрацьованих годин. У свою чергу, кількість зайнятих залежить від кількості населення працездатного віку та рівня його залучення до виробництва. Середня кількість відпрацьованих годин здебільшого визначається правовими нормами та колективними договорами.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як технічний прогрес, обсяг капіталу, освіта й професійна підготовка зайнятих, ефективність розподілу ресурсів тощо. Іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру поліпшення здоров'я працівників, рівня їхньої професійної підготовки та зростання матеріальної заінтересованості; збільшення кількості залучуваних у виробництво машин, устаткування і поліпшення управління виробництвом.

Найвагомішим фактором, що впливає на підвищення продуктивності праці, є технічний прогрес. Він передбачає не тільки найновішу технологію виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу ефективніше поєднувати наявні ресурси, збільшувати обсяг виробництва.

На практиці технічний прогрес та інвестиції тісно взаємопов'язані: технічний прогрес неможливий без інвестування у нові машини та устаткування. Так, купівля нових комп'ютерів означає не лише збільшення їхньої кількості; за допомогою потужніших комп'ютерів впроваджуються нові технології, підвищується ефективність виробництва.

Значну частку щорічного приросту реального національного доходу забезпечує приріст капіталу. Праця робітника буде продуктивною, якщо він застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Обсяг капіталу на одного працівника є вирішальним , що визначає динаміку продуктивності праці. Країна збільшує обсяг капіталу завдяки заощадженням та інвестуванням у машини та устаткування.

Вагомий вплив на продуктивність праці справляє якість робочої сили. Найпростішим показником якості робочої сили є рівень освіти та професійної підготовки. У підготовці робочої сили в Україні донедавна переважали екстенсивні методи, які зводилися до гонитви за кількісними показниками на шкоду якісним. Як наслідок пропозиція на ринку праці інженерно-технічних працівників набагато перевищує попит на них. Помітно знизився престиж інженерної праці. Водночас не вистачає висококваліфікованих робітників і менеджерів, що негативно позначається на динаміці продуктивності праці.

Підвищення продуктивності праці значною мірою досягається за рахунок економії, зумовленої масштабами виробництва і поліпшенням розподілу ресурсів. Поліпшення виробничих показників нерідко залежить від місткості ринку й розміру підприємства. Велика фірма може вибрати з наявних найефективніші методи виробництва, а дрібна фірма -- ні. Великий автомобільний завод може встановити складні комп'ютеризовані складальні лінії, тоді як дрібні виробники змушені застосовувати менш продуктивну технологію.

Економічне зростання є позитивним і бажаним явищем. Однак не треба забувати, що індустріалізація та економічне зростання породжують такі негативні явища, як забруднення довкілля, промисловий шум і викиди, а іноді навіть аварії та катастрофи (Чорнобиль).

Усі ці наслідки економічного зростання спричинюються тим, що виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізує їх повністю. Практично все, що втягується у виробництво, з часом повертається у навколишнє середовище у вигляді відходів. Тому суспільство обов'язково мусить враховувати впливи того або іншого виробництва на стан довкілля [9,с.248,252].

Соціально-економічна система як ресурс

Крім перерахованих вище факторів необхідно враховувати і наявність найширшого діапазону їхньої організаційної взаємодії в динаміку суспільного виробництва. Володіючи ідентичними вихідними ресурсами, можна досягти непорівнянних кінцевих результатів. На кінцеву результативність функціонування ресурсів впливають наступні два фактори: раціональний розподіл і ефективне використання; рівень сукупних витрат або сукупного попиту.

У даному випадку маються на увазі два досить важливих моменти функціонування економічної системи. Перший зв'язаний зі станом господарського механізму, від якого залежить раціональність і ефективність використання наявних ресурсів. Мова йде насамперед про пошук оптимального сполучення ринкових механізмів і державного втручання в процеси економічних відносин. Комбінація елементів стихійних ринкових сил і свідомого регулювання залежить від обставин, як об'єктивних (характеру сформованих ринкових структур), так і суб'єктивних (соціально-економічна орієнтація партії влади).

Другий момент обумовлений рівнем отриманих доходів і їхнім розподілом на споживання і заощадження. Споживання населення знаходить своє вираження в платоспроможному сукупному попиті як важливому стимулюючому факторі подальшого розширення виробництва. У той же час тут можуть підстерігати дві небезпеки: надмірне заощадження або «проїдання» всі і вся, тобто недостатній рівень заощадження, нагромадження капіталу. У першому випадку можливі надвиробництво і скорочення попиту, у другому -- відсутність засобів для подальшого розвитку економіки.

Із економічним зростом зв'язаний цілий комплекс проблем, з вирішенням яких приходиться перманентно зіштовхуватися. Серед них назвемо найбільш важливі: виявлення тенденції в зміні факторів зросту, вибір технологічної політики і передбачувані наслідки її реалізації, очікувані зрушення в структурі народного господарства і вибір методів її відновлення зміна факторів і результатів зросту, їхнє зіставлення і порівняння, забезпечення довгострокової стійкості економічного зросту. У той же час дозвіл цих великих проблем виводить на рівень вирішення таких конкретних питань, як зміна капіталоозброїності і матеріалоємності виробництва, визначення частки нагромадження у ВВП, НД, співвідношення динаміки заробітної плати, прибутку і доходів власників ресурсів.

Здійснення політики економічного зросту одночасно наштовхується на необхідність дозволу внутрішніх протиріч розвитку суспільного виробництва. Найбільш очевидними з них є протиріччя між технічним і соціально-економічним прогресом, інтенсивного й екстенсивними складового розширеного відтворення, стратегією і тактикою економічного зросту, нагромадженням і споживанням, зростом зайнятості й інфляцією, стабілізацією економічного зросту і конкурентноздатністю продукції суспільного виробництва.

Зупинимося на основних моделях економічного зросту.

1.3 Класична модель економічного зростання

Відповідно до класичних традицій, як нам уже відомо, факторам виробництва ставляться частки вироблених ними продукту, сукупного доходу. З метою факторного аналізу забезпечення економічного зросту використовується апарат так називаної виробничої функції:

Y= F(а₁,а₂,а₃,...,а_п) ,

при умові, що dF/da₁ , dF/da₂ ,… dF/da_n представляють собою граничні продуктивності кожного з задіяних факторів виробництва. Як окремий випадок виробничої функції можна використовувати формулу Кобба-Дугласа:

Y= А*L^а K^b*e^rt,

де Y-- національний продукт; L -- праця; К-- капітал; А -- постійний коефіцієнт, що відбиває вплив інших факторів (його ще називають коефіцієнтом пропорційності або масштабності); a і b -- перемінні коефіцієнти еластичності відповідно по праці і капіталові. Причому а + b = 1, или b = 1 -- а; е^rt-- фактор, що відбиває вплив якісних змін у виробництві, у тому числі технічного прогресу.

Головні недоліки даної моделі полягають у роз'єднаності факторів виробництва, тому що внесок кожного фактора у виробництво продукту оцінюється при незмінності всіх інших умов. У дійсності зміна одного з факторів так чи інакше позначається на зміні інших. Зокрема, при збільшенні зайнятості (праці) і незмінності величини капіталу не може не відбутися зміна хоча б у його озброєності. Виражена в показниках середньорічних темпів приросту, функція перетвориться і має такий вигляд:

у = ак + bl + r,

де у, к, l -- відповідно темпи зросту продукції, капіталу і праці; r -- комплексний показник зросту сукупної економічної ефективності усіх факторів виробництва.

Подальші дослідження на основі даної моделі привели б до більш зробленої і динамічної моделі економічного зросту -- моделі Солоу. У ній знайшли відображення вплив заощаджень, росту населення і технічного прогресу на обсяг виробництва в динаміку. Перевагою даної моделі є те, що вона враховує взаємодію попиту та пропозиції в їхньому впливі на нагромадження капіталу.

Функція Y= F(К, L), як нам відомо, виражає залежність обсягу виробництва від капіталу і праці. Для спрощення виду цієї функції всієї її величини були співвіднесені з тим самим фактором -- працею (числом зайнятих). У результаті функція придбала наступний вид:Y/L=F(K/L,1)

Тепер вона визначає обсяг виробництва в розрахунку на одного працівника (Y/L) як функцію його капіталоозброїності (K/L), тобто капіталу, що приходиться на одного працівника.

Позначивши показники продуктивності праці (Y/L) і капіталоозброїності (K/L) відповідно через у и k, одержимо рівняння b = f(k), де f(k)= F (k, 1). Це дозволяє спостерігати зміну граничного продукту на один працівника в залежності від капіталоозброїності (мал. 1.1). Як видно з мал. 1.1, тангенс кута нахилу графіка виробничої функції, що виражає величину граничної продуктивності капіталу зменшується в міру підйому по кривій f(k) (крапки М і N), що вказує на зниження граничної продуктивності капіталу в міру його зростання.

Капіталоозброєність одного працівника

Мал. 1.1. Залежність обсягу випуску від фондоозброїності

Звертаючись до попиту, необхідно розглянути функцію споживання зробленого продукту. Виходячи зі схильності до споживання і заощадження можна сказати, що зроблений кожним працівником продукт розпадається на споживання в розрахунку на один працівника й інвестиції, що приходяться також на одного працівника: у = п + і [ 8 ,с.582]. Звідси можна визначити функцію споживання: п = (1 - с) у. Тому що с -- норма заощаджень і, отже, (1-с) -- норма споживання, то щорічно одна частина доходу споживається (1 -- с), а інша частина зберігається (с). У результаті підставивши в рівняння у = п + і формулу функції споживанні одержимо: у = (1 -- с) у + і. Перетворимо дане рівняння в такий спосіб: у = у -- су + і; у -- у+ су = і або і = су, де с -- норма заощаджень. Останнє рівняння показує, що інвестиції пропорційні доходові. При рівності заощаджень і інвестицій норма заощаджень указує на частку капіталовкладенні зробленому продукті.

Економічне зростання і фондоозброєність

Маючи виробничу функцію у =f(k) і функцію споживання, перетворену у функцію інвестицій і = су, можна представити інвестиції на один працівника як функцію від капіталоозброєності (фондоозброєності):

і = сf(k).

Звідси випливає пряма залежність інвестицій від фондоозброєності й обсягу випуску. Як видно, це рівняння включає і виробничу функцію, і функцію споживання і погоджує запаси капіталу на одного працівника (k) з нагромадженням капіталу (і). На мал. 1.2 представлений взаємоз`язок виробничої функції і функції споживання і показаний вплив норми заощаджень на розподіл продукту на споживання й інвестиції.

Такий взаємозв`язок елементів виробничої функції і функції споживання дозволяє перейти до аналізу економічного зросту в залежності від нагромадження капіталу. Сама ж величина функціонуючого капіталу залежить від інвестицій, що збільшують його, тоді як знос, амортизація зменшують його величину.

При існуючій нормі амортизації (А') величина вибуття буде дорівнює А' * К_осн , тоді як зміна запасу капіталу на один працівника (^k) залежить від вибуття і від інвестицій: ^k = І-- А. З огляду на те, що І = С, дане рівняння здобуває наступний вид: ^k = сf(к) -- А. Як уже відзначалося, інвестиції збільшують запас капіталу, амортизація (вибуття) його скорочує. Отже, величина капіталу і капіталоозброїності не будуть змінюватися в тому випадку, якщо інвестиції і вибуття будуть збалансовані, тобто інвестиції будуть рівні амортизації (І=А). Це значить, що на графіку (мал. 1.3) крива вибуття (А'* К_осн) і крива інвестицій [сf(k)] повинні будуть перетнутися в точці М, де інвестиції дорівнюють вибуттю, а капіталоозброїності залишається незмінної. Оскільки

Капіталоозброєність

Рис. 1.2. Залежність виробництва, споживання, інвестицій від капіталоозброєності

вибуття капіталу йде рівномірно, лінія А' * К_осн має постійний кут нахилу. Незважаючи на це, норма заощаджень (С), обсяг інвестицій (І) змінюються нерівномірно через нерівність значень обсягу випуску при різних рівнях капіталоозброїності.



К_N K_M K_M` K_P

Мал.1.3.Інвестиції,вибутя й стійкий рівень капіталоозброїності

Рівень капиталоозброїності, що відповідає значенні К_м, називається стійким і відповідає рівновазі економіки в довгостроковому періоді. При значенні капиталоозброїності менші К_м (наприклад, К_N) інвестиції перевищують вибуття, запаси капіталу збільшуються. І навпаки, при значеннях капиталоозброїності більше рівня К_м (зокрема, К_Р), вибуття перевищує інвестиції, і запаси капіталу зменшуються. Незалежно від первісної величини функціонуючого капіталу, при якій починає розвиватися економіка, остання потім досягає стійкого стану.

Заслуговує на увагу вплив зміни норми заощаджень на економічний зріст. Спочатку підвищення норми заощаджень приведе до підвищення рівня інвестицій, тоді як вибуття залишиться незмінним при даній величині функціонуючого капіталу і незмінній нормі амортизації. У результаті інвестиції перевищать вибуття капіталу. Подальше нарощування капіталу, а разом з ним і збільшення амортизаційних відрахувань, будуть відбуватися доти, поки економіка знову не досягне стійкого стану. Отже, норма заощаджень впливає на рівень стійкої капиталоозброїності, її збільшення позначається на підвищенні рівня виробництва.

Однак, як відомо, економічний зріст не самоціль, а лише засіб для підвищення рівня добробуту суспільства. Рівень нагромадження, що забезпечує стійкий стан економіки з найвищим рівнем споживання, називається «золотим» рівнем нагромадження капіталу.

Економічне зростання і рівень споживання

Для з'ясування найбільшого споживання звернемося до відомому нам рівнянню у = п + і, відкіля п = у - і, що визначає споживання як різниця між виробництвом і інвестиціями. З метою визначення стійкого споживання підставимо в останнє рівняння значення у й і, що відповідають умовам стійкого рівня капіталоозброїності f(k) і А' * К_осн З огляду на, що при стійкому положенні інвестиції дорівнюють вибуттю капіталу (і = А' * К_осн), одержимо

п = f(k)- А' * К_осн [8 ,с.585].

Звідси випливає, що стійкий рівень споживання одного працівника являє собою різницю між обсягом випуску і величиною вибуття капіталу в стійкому стані. При зросту капіталоозброїності збільшується випуск продукту. Однак це вимагає усе більшої кількості продукту для відшкодування вибуття капіталу. Тому виконання «золотого» правила: ГПК= А' * К_осн , де ГПК-- граничний продукт капіталу, по досягненні максимуму душового споживання зв'язано з рівністю граничного продукту капіталу і норми амортизації (вибуття) Це значить, що необхідно знайти такі точки виробничої функції f(k) і функції вибуття капіталу

А' * К_осн , у яких тангенси їхніх кутів нахилу збіглися б, тобто дотична до кривої виробничої функції і лінія вибуття капіталу були б рівнобіжні (мал. 1.4).



Устойчива капіталоозброїності

Мал.1.4. Економічне зростання при стійкому рівні споживання

Звернувшись до мал. 1.4, можна помітити, що капіталоозброїності, що менше рівня, що відповідає «золотому» правилу, викликає збільшення запасів капіталу і зростання виробництва, що перевищує нарощування вибуття капіталу, а це означає зріст споживання. При цьому кут нахилу виробничої функції f(k) більше, ніж кут нахилу лінії А' * К_осн і відстань між ними збільшується в міру зростання капіталоозброїності. Навпроти, при обсязі капіталу, що перевищує його величину, що відповідає «золотому» правилу, подальший ріст капіталоозброїності зменшує споживання, тому що ріст у пуску продукту виявиться менше приросту вибуття капіталу.

На закінчення необхідно помітити, що ріст економіки може здійснюватися за рамками «золотого» правила. В одному випадку буде супроводжуватися ростом споживання в суспільстві до моменту досягнення «золотого» рівня нагромадження капіталу, в іншому - буде супроводжуватися скороченням споживання (при перевищенні «золотого» рівня нагромадження капіталу). При цьому треба усвідомлювати тім, що «золоте» правило -- це оптимум з погляду більш повного задоволення потреб суспільства. Однак у державі можуть бути масштабні і більш відповідальні задачі (наприклад, термінове зміцнення обороноздатності країни або прискорене забезпечення її національної й економічної безпеки).

Динаміка населення й економічний зріст

Нарешті, у модель економічного росту можна включити населення і НТП. Якщо припустити стабільний приріст населення і робочої сили (Н '), зберігши питомі показники, що приходяться на один працівника, то зміна запасу капіталу можна записати в наступному виді:

^ k=і - А' * К_осн - Н '* К_осн [8 ,с.587].

Перетворивши рівняння через виробничу функцію (і = сf(k)), одержимо

^ k = сf(k)- А' * К_осн - Н'* К_осн; >^ k = сf(k)- ( А' + Н') * К_осн [ 8 ,с.587].

Збільшення різниці норми вибуття капіталу і приросту населення вказує на прискорене скорочення капіталоозброїності праці, тому що капітал розподіляється на більше число зайнятих. Економіка знаходиться в стійкому положенні, якщо капіталоозброїность залишається незмінною, отже, додаткові інвестиції повинні підтримувати на сталому рівні фондоозброєності знову залучених у виробництво працівників і компенсувати вибуття капіталу. Для того, щоб економіка знаходилася в стійкому положенні, інвестиції повинні компенсувати вибуття капіталу і зріст населення. На Мал.1.5. цьому умовно відповідає точка М у перетинанні кривій інвестицій сf(k) і лінії вибуття капіталу і росту населення (А '+ Н') * k.

Лінія (А ' +Н') * k ' вказує на більш високий темп приросту населення, що позначається на скороченні капіталоозброїності праці, зниженні його продуктивності.

З цього робляться висновки, що ріст населення може забезпечити безперервний випуск валової продукції, понизити рівень продуктивності праці, сповільнити збільшення ВВП (ВНП) на душу населення і навіть викликати зубожіння країни.

Однак дані висновки не настільки безперечні, як здається на перший погляд. Ніхто не може викреслити вікову історію колоніалізму і пограбування народів.

Устойчива капіталоозброєність

Мал. 1.5. Економічне зростання з урахуванням приросту населення

Не можна ігнорувати і визначені національні і релігійні традиції країн, а також не враховувати ті політичні і військові катаклізми, що трясли і дотепер трясуть багато країн світу. У той же час окремі країни, що вступили на шлях індустріалізації, домоглися успіхів не тільки внаслідок скорочення росту населення своїх країн. І чи варто закривати очі на «ножиці» цін на сировинні товари (постачальники -- країни, що розвиваються,) і готову промислову продукцію (експортери - розвиті країни), на нерозв'язаність протягом практично всієї другої половини XX в. проблеми встановлення нового економічного порядку, якого домагаються країни, що розвиваються.

Економічне зростання з урахуванням технічного прогресу

Розглянемо проблему економічного росту з урахуванням технічного прогресу. Позначимо постійний темп технічного прогресу через Т', що означає, що кожна одиниця праці збільшує віддачу на дану величину. Це рівносильне тому, як якби щорічно на цю величину збільшувалося число зайнятих при колишньої капіталовоозброєності. Отже, технічний прогрес носить трудосберігаючий характер. Однак якщо врахувати ще і ріст населення (Н'), то темп росту загальної кількості ефективних одиниць праці складає (Н' + Т'). У такому випадку рівняння приросту, що приводиться раніше, капіталу приймає наступний вид:

^ k = сf(k)-(А^`+ Т'+ Н') k , [8 ,с.589].

Новий графік (мал. 1.6) відрізняється від попереднього тільки включенням додаткового елемента -- технічного прогресу. Під впливом росту технічного прогресу потрібен менший обсяг капіталу (К). При стійкому стані економіки інвестиції [сf(k)] у точності компенсують зменшення К унаслідок його вибуття, зросту населення і технічного прогресу.

Капиталоозброєність з постійною ефективністю

Мал. 1.6. Економічне зростання з урахуванням технічного прогресу

Звідси можна зробити висновок про те, що технічний прогрес сприяє росту суспільної продуктивності праці, підвищенню рівня життя населення. На противагу заощадженням, технічний прогрес забезпечує безперервний ріст випуску продукції, не обмежуючи моментом досягнення рівноважного стану. Він, а також ріст населення, вносять корективи раніше сформульоване «золоте» правило для нагромадження капіталу (ППК= А' * К_осн). Тепер П = f(k) - (А ' + Т' + Н') k [8 ,с.589].

1.4 Кейнсіанська модель економічного зростання

У кейнсіанській моделі, як ми вже знаємо, важливе місце приділяється заощадженням і інвестиціям. У зв'язку з цим головна роль у ній приділяється інвестуванню нового капіталу, тобто нагромадженню капіталу як джерела інвестицій для нарощування виробничих потужностей. Величини інвестицій і заощаджень можуть не збігатися, хоча в процесі суспільного виробництва між ними поступово встановлюється рівність. Функцію вирівнювання інвестицій і заощаджень беруть на себе незаплановані інвестиції, що виникають через розбіжність запланованих фактичних інвестицій. Фактичні інвестиції містять у собі заплановані і незаплановані інвестиції. Останні знаходять своє вираження в товарно-матеріальних запасах, що або збільшуються, або скорочуються в залежності від конкретної економічної ситуації і тим самим підтримують баланс між заощадженнями й інвестиціями.

Мультиплікаційний ефект

Збільшення інвестицій викликає мультиплікаційний ефект зросту обсягу виробництва, чистого внутрішнього продукту (ЧВП). Під інвестиціями, що викликають мультиплікаційний ефект, маються на увазі автономні, тобто незалежні інвестиції причому до них можуть бути прирівняні і державні закупівлі й експорт.

Формула мультиплікатора має такий вигляд:

Мі=^Д/^І_а,(1)

де Мі -- мультиплікатор інвестицій; ^Д -- приріст реального ходу; І_а -- приріст автономних інвестицій.

Звідси ^Д = Мі·^І_а

Для визначення мультиплікатора звернемося до ^Д якого розпадається на приріст споживання (^П ) і приріст інвестиції (^І): ^Д =^П +^І, відкіля ^І =^Д - ^П.

Підставивши дане значення И в формулу (1), одержимо,

Мі=^Д/(^Д - ^П)(2)

Розділивши чисельник і знаменник на ^ЧВП=^Д одержимо

Мі = 1/( 1-^П /^ЧВП). Але, як відомо, ^П /^ЧВП -- являє собою граничну схильність до споживання (П_п). Тому формула (2) мультиплікатора інвестицій здобуває наступний вид:

Мі=1/(1-пп). (3)

У той же час ми знаємо, що гранична схильність до споживання (П_п) і гранична схильність до заощадження (С_п) у сумі рівні одиниці (П_п + С_п = 1). Звідси випливає, що П_п = 1 -- С_п.

У свою чергу, підставивши П_п у формулу (3), одержимо наступне значення мультиплікатора:

Мі = 1/(1-пп) = 1/[1-(1-сп)] = 1/Сп. (4)

Таким чином, мультиплікатор автономних інвестицій є зворотною величиною граничної схильності до заощадження:

Мі_{= .}

Підставивши отримане значення мультиплікатора у формулу приросту доходу (^Д= Мі * І_а), одержимо

^ЧВП=^Д= * І_а [ 8 ,с.591].

Ефект акселерації

Доход, що зріс відповідно до величини мультиплікатора, викликає ріст попиту на споживчі товари й обсягу їхнього виробництва. Ріст інвестицій, спровокований зростанням доходів, називається ефектом акселерації. Інвестиції, викликані збільшенням доходів, називаються індуцированими інвестиціями.

Ефект акселерації обумовлений у вирішальному ступені двома факторами: тривалістю періоду виготовлення устаткування, унаслідок чого в цей період незадоволений попит викликає розширення виробництва, і тривалістю періоду експлуатації устаткування, унаслідок чого процентний приріст нових інвестицій до відбудовних інвестицій більше процентного приросту продукції, попит на яку викликає нові інвестиції.

Коефіцієнт акселерації (акселератор) дорівнює відношенню приросту інвестицій, що призвів до їхнього приросту доходу, споживчого попиту або обсягу готової продукції в попередньому періоді. Він розраховується по наступній формулі.

V= ,

де V- акселератор, ^I_t-- приріст індукованих інвестицій у t-м року; Y_t-1, Y_t-2-- величини національного доходу (продукту) відповідно в двох попереднім інвестиціям роках.

Звідси можна одержати величину приросту індукованих інвестицій:

^I_t = V· ( Y_t-1 - Y_t-2),[ 8 ,с.592]

У даному випадку мова йде не про всі інвестиції, а лише про похідні від приросту національного доходу.

Модель економічного циклу

Якщо відбувається скорочення доходів, попиту, то наслідком цього також буде різке скорочення інвестицій. Звідси можна зробити висновок про те, що ефект акселерації найбільше чітко виявляється в циклічному характері економічного розвитку. У зв'язку з цим у моделях економічного циклу акселератор використовується у взаємодії з мультиплікатором. Найбільш відома модель представлена рівнянням національного доходу:

Y_t=А_t+(1-S)• Y_t-1+V• ( Y_t-1- Y_t-2), [8, С.592]

де Y_t -- національний доход у розглянутому році; А_t -- автономні інвестиції в тому ж році; (1 -- S) -- частка споживання національному доході, схильність до споживання; V• ( Y_t-1- Y_t-2) - величина індукованих інвестицій.

Модель Харрода-- Домара

У рамках кейнсіанської концепції широко відома і модель економічного зросту Харрода-- Домара. Це однофакторна модель визначення темпів зросту, у якій як джерело зросту враховується тільки капітал. При цьому капіталоємкість визнається щодо незмінною величиною. Її сталість зв'язана з тим, що у випадку зросту продуктивності праці (заощадження праці) одночасно відбувається збільшення відносини капіталу до праці і відносини випуску продукції до витрат праці. Це вказує на те, що коефіцієнт «капітал-випуск» залишається постійним.

При використанні даної моделі дається ряд досить важливих допущень: повна задіяність усіх факторів, рівність попиту та пропозиції і їх приросних величин.

Розглянемо модель Харрода--Домара на прикладі спрощеної й одноваріантної формули:

Т_пр=Н^`_к/^КЕ

де Т_пр -- темп приросту національного доходу; Н^`_к -- норма нагромадження капіталу в національному доході; ^КЕ -- капіталоємкість приросту національного доходу.

Чисельник і знаменник цієї функції можуть бути представлені в наступному виді:

Н^`_к = ФН/НД; ^КЕ = ФН/^НД, [8,с. 593]

де ФН-- фонд нагромадження; НД -- національний доход; ^НД -- приріст національного доходу за рахунок залучення фонду нагромадження (заощаджень).

У даному випадку беруться чисті заощадження (фонд нагромадження), від яких залежить розмір інвестицій, а чим значніший приріст інвестицій, тим вище темп зросту. Отже, між заощадженнями і чистими інвестиціями й економічним зростом існує пряма залежність.

У відношенні капіталоємкості й економічного зросту діє зворотна залежність: чим вище капіталоємкість виробництва, тим нижче темпи економічного зросту, і, навпроти, зниження рівня капіталоємкості в результаті НТП, структурних зрушень, скорочення невстановленого устаткування приводить до збільшення темпів економічного зросту.

Капіталоємкості приросту національного доходу (^КЕ) може бути виражена через капіталовіддачу (фондовіддачу) приросту національного доходу (^ДО) як зворотну їй величину^КЕ=1/ ^ДО.

Підставивши у вихідну формулу (Т_пр = Н_к'/^КЕ) капіталоємкість, виражену через фондовіддачу (капіталовіддачу), одержимо:

Т_пр= Н_к'/(1/^ДО)= Н_к'*^ДО.

Звідси випливає висновок про залежності темпу приросту національного доходу від норми нагромадження в національному доході і капиталоотдачи приросту національного доходу. Сам же темп приросту національного доходу (у відсотках) виражається формулою

Т_пр=^НД/НД*100 [ 8 ,с.594].

Умови забезпечення економічного зросту

Забезпечення в довгостроковому періоді постійного і рівномірного економічного зросту вимагає дотримання наступних умов:

* необхідно досягти рівності, тобто оптимального сполучення поточного приросту заощаджень і очікуваного приросту інвестицій (С= І);

* варто не просто підтримувати рівень чистих інвестицій і державних капітальних вкладень, а збільшувати їх як новий імпульс до зросту;

* необхідно постійно підтримувати рівноважний стан між попитом, що провокує інвестиції, і пропозицією сукупного продукту, що може бути створений при використанні усіх факторів і повної зайнятості.

1.5 Економічне зростання та структура суспільного виробництва

У тісному взаємозв'язку з економічним зростом знаходиться структура народного господарства. Протягом тривалої історії людського суспільства відбувалися визначені структурні зрушення в економіці, зв'язані насамперед з розширенням і поглибленням поділу праці і виділенням таких великих сфер господарської діяльності, як сільське господарство, ремесло, торгівля, що добувають, обробні галузі промисловості, промисловість у цілому, транспорт, фінанси з їх грошово-кредитною системою, сфера послуг.

Тенденції структурних зрушень

Аж до початку XX в. можна говорити, з окремими виключеннями, про гнітюче панування в сфері суспільного виробництва первинних його галузей (сільське і лісове господарство, що добувають галузі промисловості). У передвоєнні і післявоєнні роки (середина XX в.) безупинно зросла частка вторинних галузей суспільного виробництва (обробні галузі промисловості і будівництво) і зменшувалася частка первинних галузей у ВВП (ВНП) промислово розвитих країн.

З 60-х рр. XX в. стала чітко виявлятися тенденція випереджального розвитку третинних галузей суспільного виробництва (послуги, торгівля). У результаті до кінця сторіччя їхня частка в національному продукті розвитий частини світу зросла приблизно до 50--65%. Якщо говорити про США, то питома вага цих галузей у ВНП збільшився з 45% (60-і рр.) до 65% (90-і рр.). Процеси, що мали місце, механізації й автоматизації торкалися в основному первинній і вторинній галузі, що вело до вивільнення в значних масштабах робочої сили. Приріст зайнятих відбувався в основному за рахунок розвитку третинних галузей, що характеризувалися високою трудомісткістю. У результаті в 1950-- 1995 р. чисельність зайнятих у третинних галузях збільшилася приблизно в 3 рази, тоді як у первинних і вторинних галузях -- менш чим на 1/4.

При цьому звертає на себе увага падіння частки продукції сільського господарства і частки зайнятих у цій сфері. Частка промислового виробництва зростала, але в основному за рахунок скорочення частки сільського господарства. Причому в промисловості одержали найбільший розвиток наукомісткі галузі: машинобудування, електротехнічна, хімічна промисловість при одночасному скороченні частки продукції традиційних галузей промисловості. Отже, і в рамках вторинних галузей суспільного виробництва відбулися істотні і якісні зміни.

Іншою тенденцією є небачене розширення сфери третинних галузей суспільного виробництва з її високим Рівнем трудомісткості.

До початку XXI в. індустріально розвита частина світу знову «підкотила» до проблеми зміни органічної будівлі капіталу убік збільшення, але тепер вже в сфері третинних галузей, технічне переоснащення яких і використання в них принципово нових технологій гостро ставить проблему зайнятості. Поява іншої, четвертинної сфери галузей поки не простежується, тому що науковий прогноз ще не в змозі її виявити. Це ставить людство перед задачею забезпечення зайнятості. Вихід з цієї соціальної пастки, породженої НТР, -- у звертанні до інших галузей знання, сполученим з людською життєдіяльністю[8,с.573,596].

2. Добробут та соціальна політика

2.1 Добробут: економічний та етичний аспекти. Причини нерівності

економічний зростання реальний кейнсіанський

Економічний та етичний аспекти добробуту

Починаючи роздавлюватися проблеми добробуту, необхідно зазначити, що найбільш повно проявили себе економічна та етична сторони життя людини, суспільства. Чисто економічний підхід до рішення проблеми підвищення добробуту базується все на тій же “невидимій руці”, яка праве ринком, а через нього і досягненням кожного власного добробуту. Причому добробут прирівнюється до багатства, накопичуванням капіталу, наявністю інших ресурсів. Тому центральне місце тут займає матеріальне виробництво і, як похідна від нього, матеріальний добробут.

Іншою теоретичною основою проблеми добробуту є етика, яка відбиває в собі духовні цінності і перш за все моральний аспект добробуту людського існування. У зв`язку з цим економіка є лише визначеним засобом досягнення добробуту.

Уже стали істиною протиріччя власних та суспільних інтересів. Тому об`єктом всебічної уваги стала проблема перерозподілу доходів. Однак виключити повністю перерозподіл доходів, задовольняючись лише їх розподілом, із процесу суспільного перевиробництва неможливо ні з економічної, ні з етичної точок зору.

Роздивляючись такі категорії, як соціальна справедливість, соціальна рівність та нерівність, необхідно нагадати про те, що, по-перше, вони несуть у собі філософсько-етичну нагрузку і в цьому плані являються консервативними; по-друге, вони подвижні настільки, наскільки змінливі соціально-економічні умови життя .

У сучасній ринковій економіці принцип соціальної справедливості реалізується через суспільно-державні механізми усунення несправедливості, які виникли в результаті ринкових стихій.

Принципи соціальної справедливості

Не вдаючись в аналіз різних точок зору на проблему соціальної справедливості, відзначимо лише найбільш важливі теоретичні концепції в даній області. Це перш за все ліберальний принцип “рівності можливостей” у взаємодії з “рівністю умов”, або “фактичною рівністю” (рівна оплата за працю, рівний доступ до освіти, поліпшення умов життя бідного населення). Інша течія представляє неоконсерватизм, яка виникла в 60-х роках ХХ ст., який опровірг не тільки радикально - егалітарний принцип “рівності результатів” (вирівнювання доходів, рівня життя та соціальні положення різних груп), але й неоліберальну доктрину “рівності умов” та наполягає на соціальній та економічній нерівностях, які повинні відповідати інтересам кожного, доступності всіх статусів на основі конкурентних начал. Прикладом першого напрямку може служити Швеція, другого - США.

Наприкінці, марксизм відвертає зрівнюваний розподіл, який веде не до накопичення багатства, а до його зменшення, і привертає увагу перш за все на рівність у стосунках власності на засоби виробництва і на реалізацію основополагаючого принципу “від кожного - по здібностям, кожному - по труду”. Здолання нерівності продивляється в створенні у майбутньому умов для всебічного розвитку кожної особистості. Тобто, центральною фігурою в цій концепції є людина праці. Праця роздивляється в якості головного джерела добробуту кожного при широкій соціальній підтримці малозабезпечених.

Заради справедливості необхідно підкреслити, що сучасна соціально - економічна комуністична доктрина припускає та призначає необхідність приватної власності та приватного підприємництва. При цьому важливе значення приділяється на розвиток колективної форми власності на засоби виробництва[ 8,с.671,674].

Причини соціальної нерівності

Роздивимось причини, які викликають нерівність в розподілі доходів. Перш за все умова йде про наявність та відсутність умов для заробітку доходів. Тому ріст безробіття об`єктивно збільшує цю нерівність, яка доповнюється цілим рядом морально-психологічних моментів, які погіршують соціальне положення людей, які не знаходять адекватного приложення своїм здібностям в економічному житті суспільства.

Проблема безробіття - одна із основних соціально-економічних проблем в суспільстві. Безробіття - це явище, яке характеризує загальноекономічний стан країни і при цьому стосується кожного [10, с.68]. Безробіття призводить до зниження рівня життя населення та стимулює загальний ріст національного доходу. Рівень безробіття - це один із ключових факторів аналізу економічної ситуації. Пріоритетним завданням є забезпечення продуктивної зайнятості, скорочення безробіття[10,с.68].

Безробітним надають соціальну допомогу перш за все у вигляді пособія по безробіттю. Його отримують ті, хто зареєстрований на біржі праці. Фонди страхування по безробіттю формуються за рахунок взносів робітників, підприємців та дотації бюджету. Ще одна форма соціальної підтримки безробітним - різні компенсації, які вступають в дію, якщо строки отримання допомоги по безробіттю вже пройшли, або якщо він його не отримує.

Іншим напрямком діяльності по соціальній підтримці є державні програми по створенню нових робочих місць. Така соціальна політика вирішує дві проблеми - зменшення рівня безробіття та отримання повної зайнятості[ 7 ].