До причин, які обумовлюють нерівність в розподілі доходів, відносять також рівень освіти та професіональної підготовки. Більш високий рівень освіти та професійної підготовки складають предпосилки для високої мобільності робочої сили.

Однак не слід забувати, що предпосилка отримання необхідного рівня освіти та професіональної підготовки предполагається всій соціально-економічній системі суспільства, яка повинна забезпечувати рівний доступ до медичних, освітніх та культурних послуг.

Немаловажне значення мають і такі причини, як ступінь ринкової сили, дискримінації, бюрократизації державної влади та управління корпораціями[8,с.676]

2.2 Доходи: їх види та показники розподілу

В умовах ринкової економіки, коли об`єктом купівлі-продажу стають не тільки виробничі блага, але й усі без виключення ресурси, власники яких отримують винагороди за їх використання( явне чи неявне), визначаючим фактором в досягненні визначеного рівня добробуту являються доходи. Під ними розуміють усю сукупність грошових коштів і матеріальних благ, якими володіє людина, сім`я, соціальна група, населення у цілому[ 8 ,с.676]. Як видно з визначення доходи включають у себе грошову і натуральну складові.

Класифікація доходів

Обсяг і структура доходів населення є основними економічними показниками рівня життя населення України.

Основну роль у сукупному доході сім'ї відіграють грошові доходи, які складаються із заробітної плати, пенсії, соціальної допомоги, стипендії та інших соціальних виплат, грошових надходжень від продажу продуктів сільського господарства, доходів від продажу іноземної валюти тощо [ 5 ].

Натуральні доходи представляють собою усю сукупність матеріальних благ та послуг, які предназначені для власного споживання в рамках домашніх господарств. Подібно заробітній платі доходи виступають в двох формах: номінальній та реальній. Номінальні доходи представляють собою суму грошових надходжень без урахування їх змін під дією податків та динаміки цін. Номінальні доходи за мінусом податків та інших обов`язкових платежів утворюють розпологаємі доходи. Реальні доходи розраховуються на основі розполагаємих доходів із урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів( індексу споживчих цін). Реальні доходи представляють собою ту сукупність матеріальних та нематеріальних благ, якою розполагає населення в результаті їх купівлі, володіння ними.

Загальним показником, який характеризує рівень добробуту населення, являється величина національного доходу( валового чи чистого), який приходиться на душу населення. Доход на душу населення дозволяє лише виробити зіставлення рівня цін доходів у різних країнах світу. Він не дає відповіді на питання про ступінь справедливості розподілу доходів серед населення, про диференціацію доходів у суспільстві [ 8,с.677 ].

Прожитковий мінімум

Ріст диференціації доходів об`єктивно обумовлює виникнення проблеми бідності, поріг якої, очевидно, визначається мінімумом благ, необхідних для людини. При цьому необхідно відрізняти біологічний мінімум від прожиткового. Перший характеризує принцип фізичного виживання, тоді як прожитковий мінімум визначає соціально-економічні умови життєдіяльності суспільства. У світовій практиці система адресних соціальних допомог має поняття "гарантований мінімальний дохід". Рівень гарантованого мінімального доходу визначають за допомогою межі бідності, використовуючи різні методи її встановлення. Держава за такої системи зобов'язана гарантувати мінімальний дохід для кожної сім'ї.

Такий підхід близько 50 років тому запроваджено в США, де, крім обчислення сукупного доходу сім'ї, подають декларацію про власність. У постсоціалістичних країнах (Литва, Латвія, Естонія, Росія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Чехія) запроваджено аналогічні системи. У Болгарії застосовують показник "базовий мінімальний дохід", котрий гарантує держава. У Франції, Німеччині, Австрії, Швеції соціальну допомогу надають, коли сукупний дохід становить менш ніж половину середнього доходу на душу населення [13,с.5].

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [ 3 ].

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

Застосування прожиткового мінімуму

Прожитковий мінімум застосовується для:

v загальної оцінки рівня життя, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

v встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат;

v визначення права на призначення соціальної допомоги;

v визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

v встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

v формування Державного бюджету та місцевих бюджетів [ 3 ].

2.3 Рівень та якість життя

Для оцінки добробуту важливий такий показник, як рівень життя. Він характеризує ступінь задоволення фізичних, духовних та соціальних потреб населення. Рівень життя визначається, з однієї сторони, кількістю і якістю життєвих благ та послуг, які використовуються для задоволення потрібностей людей. На рівень життя впливає досягнута ступінь розвитку виробництва предметів споживання. Він залежить не тільки від сьогоденного виробництва, а також від накопиченого майна у населення. Рівень життя та його збільшення визначаються і конкретно-історичними умовами розвитку суспільства, від яких залежить розв`язок задач по підйому добробуту.

Показники рівня життя

Рівень життя визначається за допомогою системи кількісних та якісних показників. Вони включають в себе загальний об`єм споживчих матеріальних благ та послуг або споживання основних продуктів харчування на душу населення, реальні доходи населення, структуру споживання, рівень споживання продовольчих та непродовольчих товарів, рівень розвитку соціальної сфери.

Для уявлення про рівень життя необхідно мати певний стандарт, із яким можна зрівнювати фактичні дані. У ролі такого стандарту виступає “споживчий кошик”, який включає набір благ та послуг, відповідний визначеному рівню споживання. При цьому необхідно розділяти мінімальний та раціональний споживчий кошик.

Мінімальний споживчий кошик розраховується для стандартної сім`ї, яка складається з чотирьох чоловік, із яких двоє - діти шкільного віку. Вона представляє собою той мінімально допустимий споживчий набір, скорочення якого є соціально недопустимим. Звідси й поняття прожиткового мінімуму, або того грошового доходу, який забезпечує задоволення мінімально можливих споживань.

Раціональний споживчий кошик - найбільш благо приємний набір благ та послуг та їх структура, які розраховуються на науковій основі.

Для обліку життєвого рівня населення використовують індекси вартості життя, соціальних та культурних умов життя населення, окремих соціальних груп. Рівень вартості життя визначається представничою структурою розходів середнього жителя даної країни на придбання відповідного споживчого кошика товарів та послуг. Індекс вартості життя відображає зміну у вартості споживчого кошика в результаті відбувшихся змін у рівні цін та тарифів[ 8,с.682 ].

Доходи та інфляція

За останній час сталися фундаментальні зміни в поведінці населення щодо способів отримання грошей; у людей з`явилась можливість вибору валюти у процесі заощадження. Нині поведінку населення важко спрогнозувати тому, що рівень інфляції залишається відносно високим( можливо за винятком 1997р., перших 8 місяців 1998р. та 2001р.).

Розглянемо деякі чинники, які впливають на інфляційні процеси в Україні.

1. Готівка. Лаг максимального впливу збільшення готівкової маси на ціни різних груп товарів різний, але на сьогодні перебуває в межах 4-- 8 місяців. Збільшення обсягу готівкових грошей в обігу значною мірою впливає на ціни продовольчих товарів і меншою мірою -- на ціни непродовольчих товарів та послуг.

2. Внутрішні взаємозв'язки між компонентами споживчого кошика. Зміни цін на деякі компоненти споживчого кошика впливають на відповідну зміну цін на інші компоненти. Наприклад, ціни на ковбасні вироби значною мірою залежать від цін на м'ясо та птицю, ціни на масло залежать від цін на молоко. Ціни багатьох товарів, виготовлення яких потребує значних енерговитрат, залежать від цін на електроенергію.

3. Товари й послуги, ціни на які встановлюються адміністративно. Це, наприклад, ціни на хлібобулочні вироби, ціни на житлово-комунальні послуги, частково ціни на послуги зв'язку. Прогноз індексів цін цих товарів і послуг можливо побудувати лише за умови припущень щодо можливої зміни їх. Підвищення цін може бути зумовлене також відміною субсидій, зміною тарифів, квот або регулюванням цін на товари виробниками - монополістами.

Для визначення впливу інфляційних процесів використовують індекси цін, які розраховуються за формулами Ласпейреса:

I_l=,

Та Пааше

I_p=,

де Р₁,Р₀- ціни відповідно базового та звітного періодів; q₀,q₁- кількість товарів відповідно базового та звітного періодів.

Крім того, використовується інденк споживчих цін, який приймається для розрахунку динаміки реальних доходів населення [11,с.29,32].

Способи компенсації витрат

У зв`язку із змінами в рівні вартості життя в інтересах соціального захисту населення здійснюється індексація доходів-встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг [ 2 ]. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка [ 4 ]. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. Але необхідно пам`ятати, що в результаті індексації може виникнути інфляція. Тому вона повинна здійснюватись вибірково відносно різних груп населення, тобто носити адресний характер перш за все у відношенні малозабезпечених слоїв населення. У той же час індексацію необхідно проводити не по мінімальній, а по середній споживчій корзині. В іншому випадку малозабезпечені групи населення будуть все більше скачуватись в безодню бідності, а не вибиратися з неї[ 1 ] .

Іншим видом соціальної підтримки являється компенсації збитків товаровиробників, які заключаються в наданні субсидій по випуску нерентабельних видів продуктів в результаті зниження рівня цін на них. У цьому випадку виграють всі покупці цих товарів і послуг в результаті відносно низьких цін на них, тоді як держава здійснює дотації збиткової продукції. Фактично дотації виступають формою соціальної підтримки, що одночасно створює загальні стимули і для виробників таких товарів та послуг. Але тут необхідно звернути увагу на відсутність адресності здійснюваних компенсацій, так як і богаті сім`ї, і сім`ї із середнім достатком, і малозабезпечені сім`ї пользуються даним видом компенсації. Тому, очевидно, в умовах ринкової економіки з метою забезпечення соціальної справедливості в формі надання допомоги дійсно нуждающимся слоям населення (сім`ям) необхідно передивитися подібного рода всеохоплюючих міроприємств соціальної підтримки населення[ 8,с.684 ].

Якість життя

Роки экономічного спаду в Україні супроводжувалися зниженням рівня життя населення. Спостерігалася тенденція зменшення двох основних макроекономічних індикаторів визначення рівня доходів домашніх господарств - реальних грошових доходів населення та реальної заробітної плати [4].

Наряду з рівнем життя використовують і такий показник, як якість життя. Даний показник характеризується тим, що крім сукупності благ та послуг, які отримують люди, він включає ще якісну сторону життя населення-фізичний розвиток, рівень освіти, умови та безпечність праці, можливості використовувати вільний час, стан довкілля. Це найбільш повний показник, який відображає добробут нації. Однак його використання дуже складне тому, що складно виразити якісні характеристики життя в кількісному та грошовому виразі[8,с.685].

2.4 Соціальна політика

Соціальна політика - діяльність держави та інших суб`єктів(Фондів, центрів), яка направлена на забезпечення благоприятних умов життя та праці, зменшення нерівності у розподілі доходів та створенню умов для забезпечення відносно соціальної справедливості та рівності[8,с.685]. Серед головних пріоритетів соціального розвитку і соціальної політики, як і державної політики взагалі, є людина, її інтереси, потреби. Людина є основним і безпосереднім суб'єктом соціальної політики. Тому пріоритетним і головним напрямом соціальної політики є створення умов для реалізації творчого соціального потенціалу людини. Соціальна політика має бути спрямована на розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею способів і форм самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту і напрямів альтернативної діяльності в процесі соціального, суспільного розвитку Особистість, її всебічний соціальний розвиток, добробут, соціальна безпека, права та свободи є найвищою соціальною цінністю сучасного цивілізаційного прогресу. Соціальна політика насамперед має активно сприяти дотриманню соціальних прав та свобод людини, серед яких - право на свободу та недоторканість житла, право на свободу праці, повну та своєчасну винагороду за неї, на вибір професії та роду занять, на освіту, охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, права на соціальний захист, на безпечне життя і здорове довкілля тощо.[12,с.286].

Соціальний захист населення державою

Під соціальним захистом розуміють обставини суспільства по реалізації соціальних прав громадян, соціальних груп і класів, закріплених законодавчими та нормативними актами. Це перш за все розв`язування задач зайнятості та забезпечення реального рівня прожиткового мінімуму, адресності соціальної підтримки, досягнення оптимального співвідношення рівня життя активної частини населення та непрацездатних громадян.

Податкова політика використовує механізм прогресивного податкообкладання в якості джерела формування фінансових ресурсів для здійснення соціальної підтримки малозабезпечених у соціальному плані прошарків населення. Однак не можна допускати таких податкових ставок, які послаблюють стимули для отримання високих доходів, що знижує активність праці та капіталу.

Соціальна політика в кінцевому рахунку направлена на гармонізацію соціально - економічних відносин усіх учасників ринкової еконоіки в рамках концепції соціального партнерства. Найбільш повно проявляється соціальне партнерство в рамках генеральних та галузевих згод, які заключаються на трьохсторонній основі: професіональними згодами, союзами підприємців та владою. У зв`язку з ними визначається лінія поведінки людей найманої праці та роботодавців, за здійсненням якої слідкує держава.

Форми соціального захисту

Реалізація соціального захисту населення здійснюється в двох формах: активній та пасивній.

Активна форма соціального захисту предполагає цілий комплекс засад по трансформації існуючої сукупної робочої сили в напрямку відповідності її складу відбуваючихся структурних зрушень в окремих сферах суспільного виробництва або економіки в цілому.

Пасивна форма соціального захисту зводиться до використання механізму виплати соціальних трансфертів, здійснюванні соціальної допомоги, виплаті пособй, видачі дотацій.[8,с.687].

3. Економічне зростання та соціальна політика в Україні

За останні п'ять десятиліть у розвинутих країнах більше половини приросту обсягів виробництва досягалося за рахунок підвищення продуктивності праці. В Радянському Союзі модель економічного зростання була іншою. Високі темпи економічного зростання в СРСР у З0--60-ті роки забезпечувалися головно примусовою, виснажливою експлуатацією таких факторів, як праця, капітал, обмеженням зростання життєвого рівня населення.

Однак радянська економіка не могла розвиватися так безкінечно. По-перше, збільшення обсягів виробництва будь-якою ціною призвело до небувалого марнотратства природних ресурсів. По-друге, внаслідок несприятливої демографічної ситуації сповільнився приріст трудових ресурсів. По-третє, різко зросли витрати на виробництво енергії й видобування сировини. Нарешті, постійно в занедбаному стані перебувало сільське господарство. Із села через нееквівалентний обмін вилучалися величезні кошти, тобто економічне зростання значною мірою досягалося за рахунок нещадного пограбування села.

Реальний обсяг виробництва в Україні почав зменшуватися ще наприкінці 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов незалежної країни, його падіння прискорилося. У 1992--1998 рр. темпи економічного зростання в Україні були від'ємними. Скорочення виробництва Україні триває.

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі йдуть проте там під час переходу до ринку обсяг виробництва зменшується лише протягом 3--4 років, в Україні ж цей процес набрав затяжного характеру. Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:

1) ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;

2) ті, що виникли вже після проголошення незалежності.

1. Україна, порівняно з іншими республіками СРСР, зробила перші незалежні кроки чи не за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 млн. українців. Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з предметами споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР вкрай нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становить продукція важкої промисловості і лише чверть -- продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15--20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії -- понад 70%. Унаслідок розриву господарських зв'язків у багатьох галузях економіки відбувалося скорочення виробництва.

Однією з вагомих причин падіння обсягів виробництва в Україні є успадкований від імперії військово-промисловий комплекс, який поки що не вдається перепрофілювати на виробництво цивільної продукції.

На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. га земель. Радіонуклідне забруднення доповнюється промисловим. Зокрема, забруднення повітряного басейну в Донбасі та Придніпров'ї у 20--З0 разів перевищує допустимі норми.

2. Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності. Насамперед це непослідовність у проведенні економічних реформ, суперечливі кроки у сфері трьох найважливіших завдань перехідного періоду -- лібералізації, приватизації та демонополізації. Процеси переходу від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжуються зростання: тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично унеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обґрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

Згадані вище чинники призвели до того, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1990р. Щоправда, є підстави сподіватися, що нарешті вдасться зупинити падіння економіки.

Перехід до економічного зростання

Для подолання занепаду вітчизняної економіки необхідне прискорене проведення реформ у всіх сферах суспільного життя. Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі об'єктивні можливості для активної діяльності інвесторів -- значний споживчий ринок, вигідне геополітичне положення, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій -- високі податкові ставки, високі реальні процентні ставки, суперечливе і невідпрацьоване господарське законодавство, «тінізація» економіки та ін. Все це формує песимістичні прогнози в інвесторів. Водночас внутрішні заощадження внаслідок низьких доходів родин та небувалого низького рівня використання виробничих потужностей більшості підприємств є недостатніми для потрібних обсягів капіталовкладень. До того ж має місце «втеча» капіталу за кордон. Іноземні ж інвестори не поспішають зі своїми капіталами в нашу економіку.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого й середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язувати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітнішими товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію.

Однак поки що малий бізнес іще не став в Україні реальною базою для розвитку ринкової економіки. Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування» високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще реформована позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності тощо.

Стабілізація виробництва в Україні значною мірою залежить від удосконалення системи оподаткування, яке є однією з найважливіших складових макроекономічного середовища. Рівень оподаткування як відомо, традиційно визначають відношенням загальної суми податкових надходжень до ВВП. Так, лідери світової економіки -США і Японія -- мають рівень оподаткування близько 32%, а Німеччина -- 37%. В Україні тягар оподаткування перевищує 60%. Таке податкове навантаження гальмує розвиток економіки, послаблює позиції вітчизняних виробників на світовому ринку.

Процес виходу України з економічної кризи гостро ставить питання про інтеграцію національної економіки у світову господарську систему, поступове входження в європейські інтеграційні формування[9,с.253,256].

Складний, суперечливий процес соціально-економічного розвитку українського суспільства виявив низку позитивних змін, соціальних зрушень у соціальному житті.

До стратегічних завдань соціального розвитку і соціальної політики належить реформування та поступове удосконалення в Україні соціально-трудових відносин. Вирішення цих завдань пов'язане насамперед з розвитком ринку праці та зайнятості населення. Основним пріоритетом тут є забезпечення продуктивної зайнятості населення, скорочення безробіття, створення нових і ефективне використання наявних робочих місць. Соціальна політика щодо регулювання ринку праці має зосереджуватись насамперед на раціоналізації використання трудових ресурсів, створенні нових робочих місць на основі розвитку малого, середнього, сімейного бізнесу, само зайнятості, зниженні тривалості безробіття, здійсненні моніторингу трудового потенціалу, легалізації прихованого безробіття тощо. Особливу увагу слід зосередити на створенні ефективних механізмів для забезпечення робочими місцями молоді, а також інших соціально-демографічних груп. Серед пріоритетних складових соціальної політики, спрямованої на реформування соціально - трудових відносин, є регулювання міграційних процесів у суспільстві, здійснення виваженої міграційної політика, яка б захищала національний ринок праці, розвивала б міжнародне співробітництво в цій сфері.

Важливим напрямом соціальної політики у сфері соціально-трудових відносин є створення умов для призупинення падіння вартості робочої сили, посилення процесів декваліфікації. Низька вартість робочої сили гальмує соціальний розвиток суспільства, складових соціальної сфери, зростання продуктивності праці. У цьому зв'язку важливим завданням соціальної політики щодо реформування соціально-трудових відносин є створення умов для підвищення вартості робочої сили, її випереджаючого зростання, що сприятиме розв'язанню багатьох завдань розвитку, формування умов для стабілізації соціальної безпеки людини як працівника.

До головних пріоритетів соціальної політики належить реформування системи соціального захисту, соціального забезпечення. Основним тут є реформування системи соціального страхування, зокрема формування сучасної правової бази у сфері соціального страхування, а саме прийняття законів із основних видів соціального страхування -пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття тощо. Серед головних завдань соціальної політики - реформування системи пенсійного забезпечення. Однією з найважливіших умов реформування у сфері пенсійного забезпечення є посилення державних гарантій у пенсійному забезпеченні населення. До головних завдань пенсійної реформи належить запровадження в країні трирівневої системи пенсійного забезпечення: солідарної системи пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка має бути обов'язковою; системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків; системи недержавного пенсійного страхування на основі добровільних пенсійних внесків населення (добровільних пенсійних заощаджень)[12,с.289].

Висновки

1. Економічний зріст характеризується нарощуванням обсягу виробництва шляхом залучення додаткових ресурсів у господарський оборот і якісне їхнє поліпшення. Економічний зріст, досягнутий за рахунок кількісного нарощування тих самих у якісному відношенні ресурсів, має екстенсивний характер, а забезпечений винятково якісним удосконалюванням ресурсів носить інтенсивний характер.

2. Економічний зріст виміряється темпами зросту ВВП(ВНП) або темпами його приросту. У першому випадку за основу береться обсяг ВВП(ВНП) у попередньому році, прийнятий за 100%, у другому -- обсяг виробництва, рівний на початок року нулеві. Однак як самі абсолютні величини ВВП(ВНП), так і їхня зміна з часом указують на економічну міць країни і її динамікові. Однак соціально-економічне благополуччя нації, рівень життя населення виміряються питомими показниками. Зокрема, ВВП(ВНП), що приходиться на душу населення. ВВП(ВНП) країни, розділений на чисельність її населення, дозволяє визначити величину ВВП(ВНП), що приходиться на одну людину.

3. До найбільш вагомих факторів, що визначають економічний зріст, відносяться природні, трудові, капітальні, фінансові ресурси, а також характер соціально-економічної системи.

4. Класична модель економічного зросту базується на виробничій функції Кобба-Дугласа, що враховує участь праці і капіталу, а також науково-технічного прогресу. Крім того, вона здобуває модифікований вид при визначенні залежності обсягу випуску продукції від фондоозброєності, інвестування і вибуття основного капіталу, зросту населення.

5. Кейнсианская модель економічного зросту використовує ефекти мультиплікації автономних інвестицій і акселерації індукованих інвестицій. Крім того, у ній застосовується рівняння Харрода--Домара, що у кінцевому рахунку встановлює залежність приросту національного доходу від норми нагромадження в ньому. При цьому в даній моделі важливе значення надається рівності темпів приросту заощаджень і очікуваних інвестицій.

6. Економічний зріст знаходиться в прямої залежності від сформованої структури суспільного виробництва, напрямків і динаміки її зміни, тому що вони визначають рівень фондоозброєності і матеріалоємності національного виробництва.

7. Проблема добробуту включає в себе як економічну, так і соціальну та етичну складові. Добробут нації не може формуватися виключно на ринкових принципах, бо існує значний круг суспільних потреб, задоволення яких неможливо здійснити через ринок. У зв`язку з наявністю соціальної нерівності деяких людей, класів, груп населення держава повинна брати на себе виконання функції забезпечення соціальної справедливості.

8. Визначаючим фактором в досягненні добробуту є доходи як сукупність грошових засобів і матеріальних благ, якими розпоряджається людина, соціальні групи та класи. Доходи виступають в грошовій та натуральній формах. Натуральні доходи - сукупність благ, які назначені для споживання в рамках домашнього господарства. Вони доповнюють грошові доходи.

9. Для характеристики добробуту використовують такі показники, як прожитковий мінімум, рівень вартості життя, якість життя. Прожитковий мінімум визначається мінімальним об`ємом благ. Якість життя крім сукупності благ та послуг включає в себе здоров`я нації, фізичний розвиток, рівень освіти, умови та безпеку праці, стан екології.

10. Важне місце в житті суспільства займає соціальна політика держави. Держава може використовувати як активну, так і пасивну форми соціального захисту населення.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про індексацію грошових доходів населення “N 1282-XII від 3 липня 1991 року

2. Закон України Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення" N 491-IV від 6 лютого 2003 року

3. Закон України“Про прожитковий мінімум” N 966-XIV від 15 липня 1999 року

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення “ N 1078 від 17 липня 2003 р.

5. Указ президента України “Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України “ N 969/99 від 7 серпня 1999 року

6. Указ президента України “Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки” N 1166/97 від 18 жовтня 1997 року

7. Указ президента України “Про Стратегію подолання бідності” №637/2001 від 15 серпня 2001 року

8. Иохин В.Я. Экономическая теория: Учебник.-М.: Юристъ,2000.-С.573-598, С.671- 688

9.Екоконоіка: Навч. Посібник для 10-11 класів / З.Г. Ватаманюк, С.М. Панчишин, І.М. Грабинський та ін.; За ред. З.Г. Ватаманюка, С.М. Панчишина.-К.: Либідь,1999.-С.248-253

10. Макара О.В. Композиційний індекс соціальної сфери та його використання в короткостроковому прогнозуванні // Економіка і прогнозування.-2001.-№3.-С.63-78

11. Петрик О., Половньов Ю.Прогнозування інфляції споживчих цін в Україні //Банківська справа.-2001.-№4.-с.29-32

12. Скуратівський В. Особливості соціального розвитку і соціальної політики на сучасному етапі //Вісник УАДУ .-2000.-№3.-с.286-290

13. Скрипник О. Актуальні питання впровадження прожиткового мінімуму // Праця і зарплата.-2000.-№4,січень.-с.5

14. Соколик М. Грошові доходи і витрати населення України: тенденції та структуа // Економіка України .-1999.-№3.-с.21-30

Размещено на Allbest.ru