Прямі іноземні інвестиції в економіку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

37

Державна академія статистики, обліку та аудиту

Держкомстат України

Курсова

З предмету «Національна економіка»

На тему: «Прямі іноземні інвестиції в економіку України»

Київ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності

1.1 Поняття, сутність та класифікація інвестицій

1.2 Економічний зміст, мета та завдання економічної діяльності

1.3 Форми руху капіталу та інвестицій

1.4 Світовий досвід залучення інвестицій

1.5 Інвестиційна стратегія та перспективна спрямованість інвестиційної діяльності

Розділ 2. Роль прямих зарубіжних інвестицій в економіці України та їх взаємодія з національним капіталом

2.1 Інвестиційна політика та капітальне будівництво на сучасному етапі

2.2 Інвестиційне забезпечення структурної перебудови матеріального виробництва

2.3 Зарубіжне інвестування: значення для України

2.4 Оцінка ризику інвестицій іноземними інвесторами

Розділ 3. Сучасні тенденції у залученні прямих іноземних інвестиції

3.1 Приоритетні сфери, зони та об`єкти іноземного інвестування в Україні

3.2 Інвестиційний ринок України його учасники та зарубіжні інвестиційні інститути

3.3 Сучасний стан і перспективи залучення прямих іноземних інвестицій та інвестиційний клімат в Україні

3.4 Проблеми та перешкоди іноземного інвестування в Україні

3.5 Статистика прямих іноземних інвестицій за І піврічя 2010 року

Використана література

Вступ

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis - головний). Поняття “капітал” , або “інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма - фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -- це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Cучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств - як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених сьогодні, щоб одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія).

Та й сам термін капітал уже не викликає негативних асоціацій, поступово охоплюючи не тільки основні засоби та товарно-матеріальні запаси, а й усі види активів, включаючи інтелектуальний капітал, частково обрахований як нематеріальні активи, та фінансові інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або корпоративні права включно з правом купити чи продати свою частку власності.

Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє мотивування.

Розділ І. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності

1.1 Поняття, сутність та класифікація інвестицій

Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатись у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюється з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність" - з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю та економічним змістом не однозначні.

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ -- це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під ФІНАНСОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під ПРЯМИМИ інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під НЕПРЯМИМИ інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).

Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином:

· до 2 років;

· від 2 до 3 років;

· від 3 до 5 років;

· понад 5 років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:

· рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

· кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

· майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;

· право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Головними етапами інвестування є:

· перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

· перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

· приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадження грошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною передумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві. Інвестиційний цикл (період) містить один оборот інвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від моменту акумуляції коштів до моменту їх відшкодування. Держава стимулює інвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково-амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування прибутку або пільгових норм амортизації).

1.2 Економічний зміст, мета та завдання економічної діяльності

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

· новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

· цінні папери (акції, облігації та ін,);

· цільові грошові внески;

· науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:

· пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;

· створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;

· придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;

· придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

· надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

· інвестори (замовники);

· виконавці робіт (підрядники);

· користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

· постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

· юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

· громадяни України;

· іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.

До складу інвестиційної сфери включаються:

1. сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);

2. екологічна сфера;

3. інноваційна сфера;

4. сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

5. сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії (фірми), підприємства.

3. Забезпечення максималізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів,

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми), підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

1.3 Форми руху капіталу та інвестицій

За об'єктами інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на два основних класи: реальні та фінансові. Останнім часом виділяють також інвестиції у людський капітал.

Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво і т. ін.) виробничих потужностей та найом робочої сили.

Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачає обов'язкового створення нових виробничих потужностей та контролю за їх експлуатацією. Як правило, фінансовий інвестор у сучасних умовах не бере участі в управлінні дійсними, реальними активами, покладаючись у цьому на фахівцїв-менеджерів.

Існує також поняття "споживчі інвестиції". У деяких зарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або в нерухомість. По суті, даний об'єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, оскільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набуває й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду і т. ін.).

Відмінності між двома основними видами інвестицій -- реальними та фінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі інвестиційної діяльності.

У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень -вкладення ресурсів (інвестування) -одержання прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідне з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє, формування нагромаджень та розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення Інвестицій, що постійно повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромадження).

Постійне відтворення даного ланцюжка перетворень являє собою кругообіг інвестицій. Проте в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових інвестицій існують особливості.

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє зворотний вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних та національних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій показано у схематичному вигляді на мал. 1.1.

Сфера виробництва



Мал. 1.1. Схема кругообігу виробничих інвестицій

Як видно з малюнка, виділяються такі основні етапи руху інвестицій або інвестиційного процесу: по-перше, реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей; по-друге, процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); по-третє, реалізація продукції, одержання прибутку; по-четверте, розподіл прибутку, формування інвестиційного попиту. Сукупність вказаних стадій руху інвестицій представляє собою їх кругообіг. Зі схеми також видно, що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обігу (обміну).

У сфері виробництва інвестиційна діяльність являє собою створення нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Зазначена інвестиційна діяльність входить до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення для власних виробничих цілей. Якщо ж нові інвестиційні товари виробляються для інших економічних суб'єктів, то це різновид основної діяльності фірми.

1.4 Світовий досвід залучення інвестицій

Проблема інвестицій загальновизнана в якості першорядної для української економіки. У цьому зв'язку питання про розмежування прямих і портфельних іноземних інвестицій має дуже істотне практичне значення. Основні вихідні теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

контроль над ними;

високий рівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;

доступ до зовнішніх ринків;

переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);

часткове право власності.

1. Прямі інвестиції справляють безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку (пайова участь у будівництві й організації господарських об'єктів, повне або часткове їх придбання з метою більш ефективного використання).

2. Прямі інвестиції мають на меті одержання не тільки прибутку на капітал, але і повного підприємницького прибутку або основної його частини, а також безпосередніх або непрямих вигод від контролю над фірмою, що включає визначення її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної і фінансової політики.

3. Прямі інвестиції припускають більш високу рентабельність, ніж портфельні, і з часом ведуть до помітного відтоку прибутків материнської компанії за кордон або викликають нові капіталовкладення за рахунок реінвестиції прибутків.

4. Прямі інвестиції більшою мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.

5. Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні місця країни в міжнародному поділі праці, впливають на національну конкурентноздатність.

6. Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин національної власності, викликають її відчуженість на користь іноземців.

7. Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції в країні, посилюючи її або призводячи до зміцнення на внутрішньому ринку позицій іноземних фірм.

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу.

Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, звичайно тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Однак до сьогоднішнього дня у світовому співтоваристві вже накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.

Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій. При загальному об'ємі в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій

Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 1.1).

Рис.1.1.Систематизація прямих іноземних інвестицій

Размещено на http://www.allbest.ru/

37

Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори, які будуть розглянуті в наступному параграфі роботи.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є підприємства зі 100% іноземного капіталу часткове володіння компанією придбання рухомого і нерухомого майна концесії.

1.5 Інвестиційна стратегія та перспектива, спрямованість інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність будь-якої фірми (підприємства) являє собою тривалий процес і тому повинна здійснюватись з урахуванням певної перспективної спрямованості. Формування напрямків цієї діяльності, системи її довгострокових цілей та вибір найефективніших шляхів їх досягнення з урахуванням перспективи являє собою процес розробки інвестиційної стратегії.

Розробка інвестиційної стратегії підприємства (фірми) знаходить свою подальшу конкретизацію в процесі розробки тактики управління шляхом формування інвестиційного портфеля фірми. На відміну від інвестиційної стратегії формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським процесом, здійснюваним у межах стратегічних рішень та поточних фінансових можливостей підприємства (фірми). У свою чергу процес тактичного управління інвестиційною діяльністю знаходить своє найбільш детальне завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів. Таким чином, розробка інвестиційної стратегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства (фірми).

Розробка інвестиційної стратегії підприємства (фірми), хоча в основному й орієнтована на довгострокові цілі (на перспективу 3-5 років), містить також окремі середньострокові (1-2 роки) та короткострокові (до 1 року) елементи, які зрештою ведуть до вироблення конкретних управлінських рішень при формуванні інвестиційного портфеля та реалізації інвестиційних програм і проектів.

Інвестиційна стратегія є одним з головних факторів забезпечення ефективного розвитку підприємства (фірми) згідно з обраною ним загальною економічною стратегією.

Методологія процесу формування інвестиційної стратегії підприємства (фірми), розроблена доктором економічних наук, професором І. А. Бланком, наводиться на мал. 1.2.

Початковим етапом розробки інвестиційної стратегії підприємства (фірми) є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов.

Головною умовою визначення періоду формування інвестиційної стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку, зокрема. В умовах теперішнього нестабільного (та - на окремих напрямках - не передбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути надто тривалим та в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід відзначити, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років).

Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії фірми є її галузева приналежність. Результати обстеження окремих компаній США показують, що найбільший період (понад 10 років) характерний для розробки інвестиційної стратегії так званими інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями і т. ін.); менший період (5-10 років) характерний для компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва засобів виробництва та у видобувних галузях промисловості; ще більш короткий період (3-5 років) характерний для компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва споживчих товарів, роздрібної торгівлі та послуг населенню. Очевидно, і в наших умовах таку галузеву диференціацію середнього періоду формування інвестиційної стратегії слід вважати доцільною.

Мал. 1.2. Основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії підприємства (фірми)

Однією з важливих умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії є також розмір підприємства (фірми). Інвестиційна діяльність великих компаній звичайно прогнозується на більш тривалий період.

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно виходити передусім із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забезпечення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від інвестиційної діяльності; змін пропорцій у формах реального та фінансового інвестування; змін технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень; змін галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм і т. ін.

Основними критеріями оцінки розробленої інвестиційної стратегії фірми (підприємства) є:

· узгодженість інвестиційної стратегії фірми із загальною стратегією її економічного розвитку;

· внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії;

· узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем;

· можливість реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу;

· прийнятність рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії;

· результативність інвестиційної стратегії.

Одним з найефективніших шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності є розробка стратегічної спрямованості інвестиційної діяльності, яка базується на системі цілей цієї діяльності. У процесі розробки послідовно визначаються: співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; галузева та регіональна спрямованість інвестиційної діяльності.

Мотиви, за якими компанії приймають рішення про здійснення діяльності в тій або іншій країні, відрізняються великою різноманітністю. Однак умовно їх можна розділити на дві великі групи. У першому випадку фірми займаються в основному продажем товарів і послуг, вироблених в інших країнах, в іншому - інвестують кошти в створення виробничих потужностей у даній країні з метою продажу продукції на місцевому ринку або експорту її на ринки інших країн.

Таблиця 1.1.Мотивація безпосередніх партнерів

Види мотивації	Умови мотивації
1.Виробничо-економічна	1.1.Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей 1.2.Придбання джерел сировини або нової виробничої бази 1.3.Розширення діючих виробничих потужностей 1.4.Реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва 1.5.Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва 1.6.Пристосування до процесу скорочення
2.Маркетингова	2.1.Зростання ефективності існуючого маркетингу 2.2.Придбання нових каналів торгівлі 2.3.Проникнення на конкретний географічний ринок 2.4.Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках 2.5.Пристосування до умов країни, яка приймає капітал
3.Інші мотиви	3.1.Пропагандистські 3.2.Престижні 3.3.Екологічні

Таким чином, цікаво з'ясувати мотиви вибору компаніями тієї або іншої стратегії, а також ступінь подібності або розходження проблем, з якими вони зіштовхуються у своїй діяльності. Компаніям, що мають намір поставляти продукцію за кордон, не обов'язково створювати підприємства в даній країні, оскільки в них є можливість просто продати ліцензію на виробництво своїх товарів або послуг з метою одержання прибутку з ліцензійних платежів.

Ризик експропріації власності, сваволя з боку державної і місцевої влади, а також неплатежі місцевих замовників розцінювалися як проблеми, що мають не найбільше значення. І нарешті, труднощі, пов'язані з якістю робочої сили або управлінських кадрів, постачальниками, злочинністю, рекетом і бартером, були віднесені до категорії не дуже істотних.

Одним з основних мотиваторів іноземні інвестори відносно країн СНД називають обсяги ринку.

Представники промислових і транспортних підприємств називають у числі найбільш важливих чинників, що вплинули на їх рішення, близькість до країни, де діють материнські компанії, однак для компаній з інших секторів цей чинник, має другорядне значення.

Можливість перебороти торгові бар'єри також називалася серед важливих причин - причому компанії, що займаються збутом продукції, і транспортні підприємства вказують на цей чинник навіть частіше, ніж промислові підприємства. При цьому респонденти зазначили, що наявність кваліфікованих кадрів мало для них досить важливе значення, причому на рішення про здійснення інвестицій вплинула також низька вартість робочої сили. Іноземні компанії мають на меті виробництво продукції і надання послуг для місцевого ринку, про що свідчить низька частка експорту в загальному обсязі випущеної ними продукції.

Можливість скорочення транспортних витрат не відіграє значної ролі для всіх учасників інвестиційного процесу, за винятком компаній, що займаються збутом продукції. Те ж саме відноситься до податкових пільг, можливостей виходу на ринки третіх країн і доступності сировини (значна частина інвестицій у сировинному секторі була здійснена американськими компаніями).

Аналогічним способом, грошові потоки мали для учасників опитування другорядне значення при ухваленні рішення про здійснення тут інвестиційної діяльності. Виняток у цьому випадку складають лише банки і транспортні компанії. І нарешті, відносна м'якість екологічних норм, мабуть, не відіграла при прийнятті інвестиційних рішень ніякої ролі.

Найважливішою причиною переваг здійснення виробничої діяльності в країні (порівняно з продажем ліцензій) є прагнення утримати за собою контроль над прибутками, збутом, якістю продукції й дещо меншою мірою - за рухом коштів. Наступним по ступені важливості є захист власних ноу-хау і можливість зрозуміти особливості роботи на місцевому ринку, однак ці чинники мають лише обмежене значення.

До найбільш серйозних проблем, з якими зіштовхуються іноземні інвестори, можна віднести наступні.

Найбільш серйозною проблемою, що випереджає інші труднощі по ступені важливості, є неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Потім ідуть проблеми, пов'язані зі слабким забезпеченням прав власності і прав кредиторів, діями митних органів, ризиком змін у політичній сфері, хитким макроекономічним положенням, нерозвиненим банківським сектором, системою бухгалтерського обліку і корупцією.

Саме по собі податкове законодавство сприймається як більше зло, ніж податкові органи, покликані забезпечувати його дотримання. Навпаки, митні органи й меншою мірою постійні зміни зовнішньоторговельної політики розглядаються як більш серйозна проблема, ніж торгова політика як така.

Ризик вилучення власності і свавілля з боку владних структур, як загальнодержавних, так і місцевих, були віднесені до категорії проблем, не самих першорядних за ступенем важливості. Те ж саме відноситься до неплатежів замовників і неадекватного захисту прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальній власності розглядається багатьма як менш серйозна проблема, ніж забезпечення прав власності в цілому. Ця точка зору послідовно виражається представниками всіх секторів, і хоча компанії, що використовують більш передові виробничі технології, природно, більше стурбовані захистом прав інтелектуальної власності, їхні представники все одно вважають, що забезпечення прав власності в цілому являє собою більш серйозну перешкоду, ніж захист прав інтелектуальної власності.

Якість матеріалів і комплектуючих, що поставляються внутрішніми підприємствами, а також своєчасність їх постачання, також відноситься до демотиваторів здійснення іноземного інвестування.

Порядок розподілу проблем за ступенем важливості носить стійкий характер у всіх секторах. Компанії, що беруть участь у промисловому виробництві, підкреслюють серйозність проблем, пов'язаних із нерозвиненістю банківського сектора. Навпаки, банки віднесли до числа першорядних проблему неадекватного захисту прав кредиторів.

Наявність або відсутність у країні інших іноземних інвесторів також впливає на рішення компаній зайнятися тут інвестиційною діяльністю. У цілому цей чинник не справив серйозного впливу на процес прийняття інвестиційних рішень. Проте, присутність у країні інших інвесторів якоюсь мірою вказує на наявність прибуткового ринку і полегшує інвесторам оцінку ефективності своїх інвестиційних проектів. Крім цього, іноземні компанії часто сприймаються ними як потенційні клієнти і замовники.

У випадку відсутності на ринку інших іноземних інвесторів можливість з'явитися на ринку першим і мати з цього вигоду також відіграє деяку роль в ухваленні рішення.

Прагнення одержати монопольну або олігопольну ренту в більшості випадків не є вирішальним чинником при ухваленні рішення про здійснення інвестицій, оскільки жодне з обстежених підприємств не мало монопольного положення на ринку і тільки 20% компаній діяло на ринках, де було менше п'яти конкурентів.

Багато компаній і промислових підприємств, використовують відносно нові, передові технології.

Наведені вище перешкоди (демотиватори) характерні для економіки сучасної України. Про це свідчать наступні статистичні дані.

Інвестиційна активність в Україні в останні роки відрізняється крайньою млявістю. У 1996 -1998 р. щорічний приріст іноземних капіталовкладень склав 600-650 млн. дол., державних інвестицій в економіку - 600 млн. дол. (в основному субсидій і дотацій), довгострокового кредитування комерційними банками - 50 млн. дол. При цьому на частку позичок підприємствам на термін більше одного року припадало лише 10-11% кредитних портфелів банків. Така ситуація вкрай несприятлива в умовах неефективної структури української економіки.

Лякає інвесторів в першу чергу не стільки політичний, скільки економічний ризик. І якщо проектні організації ще якось можуть передбачати мікроекономічні ризики, то проблема впливу макроекономічної кризи на проробку, реалізацію й експлуатацію інвестиційного проекту навряд чи може бути успішно вирішена в найближчому майбутньому.

У різних країнах в такій ситуації використовують різні інструменти стимулювання іноземних інвестицій на макрорівні (таблиця 1.2)

Таблиця 1.2.

Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності

Форми	Інструменти
1.Фінансово-кредитне стимулювання	1.1.Безпроцентні кредити 1.2.Пільгові кредити 1.3.Інвестиційні гарантії
2.Податкове стимулювання	2.1.Зниження ставки податку 2.2.Податкові угоди з іншими країнами 2.3.Зняття податків на реінвестиції 2.4.Безмитний імпорт обладнання та/або сировини 2.5.Прискорена амортизація 2.6.Податкові кредити
3.Стимулювання інфраструктурного забезпечення	3.1.Надання землі у безкоштовне користування або за пільговими цінами 3.2.Надання будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами 3.3.Субсидії на користування енергією 3.4.Транспортні гранти 3.5.Пільги щодо фрахту
4.Стимулювання конкретних інвестиційних проектів	4.1.Гранти (цільове фінансування) ресурсо- і природозберігаючого обладнання 4.2.Гранти проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці 4.3.Сприяння в проведенні техніко-економічних обґрунтувань проектів 4.4.Гранти на проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт
5.Протекціоністські заходи	5.1.Тарифи та нетарифні інструменти

Під безпекою інвестиційного проекту в кризовий період розуміють ступінь захисту його найважливіших показників (період окупності, чиста поточна вартість, внутрішня ставка прибутку) від впливу змін у навколишньому економічному середовищі.

Всі заходи для запобігання впливу кризи на проект найкраще передбачити на стадії концептуальної проробки, коли ідея знаходить загальні обриси, документально оформлюється і одержує джерела ресурсів, у тому числі фінансових. Інвестиційна стадія - найбільш критична. Чим глибший рівень реалізації проекту, тим вищі можливі втрати його спонсорів і організаторів. Головне тут - швидкість реакції, негайне застосування раніше передбачених заходів або виробіток нових.

Ризики залежать також від розміру проекту. Невеликий проект має приблизно однаковий рівень ризику з дуже великим. Насамперед це пов'язано з життєздатністю проектів. Малий проект здатний легко одержати додаткову підтримку в силу невисокої вимогливості до об'ємів ресурсів, необхідних для успішного завершення.

Учасники ж великого проекту можуть розраховувати на додаткову підтримку ззовні як фінансовими, так і матеріальними ресурсами через його важливість для компанії або держави. Крім того, малі проекти надзвичайно мобільні і легко перебудовуються під зовнішні умови, що змінюються, а великі зазвичай застраховані.

Що стосується середніх проектів, то вони не настільки мобільні як малі, і часто їх засновники не в змозі застрахуватися від фінансових втрат. Відповідно і вплив кризи на них більший, однак за рахунок спеціальних заходів рівень ризику можна згладити.

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

У зв'язку з цим можна виділити напрямки стимулювання іноземних інвестицій. Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Розділ ІІ. Роль прямих зарубіжних інвестицій в економіці України та їх взаємодія з національним капіталом

2.1 Інвестиційна політика та капітальне будівництво на сучасному етапі

Розвиток економічного потенціалу та суспільний розвиток у кожній країні, підвищення життєвого рівня населення, поліпшення якості продукції в основному залежать від активності інвестиційної політики.

Інвестиційна політика в кожен період розвитку суспільства визначається співвідношенням довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки та у виробничу сферу всередині країни та за кордоном. Загалом інвестуються промисловість, транспорт, сільське господарство, житлове будівництво, наука, система підготовки кадрів та інші сфери життєдіяльності суспільства.

Капітальні вкладення являють собою складну економічну категорію вартісних та матеріально-речових факторів, перетворюваних у системі капітального будівництва в основні фонди, що безпосередньо впливають на темпи та характер розвитку суспільного виробництва. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, найважливіший фактор інтенсифікації, підвищення темпів та ефективності розвитку суспільного виробництва.

Вплив капітальних вкладень на суспільне виробництво виражається у досягненні високого рівня продуктивності суспільної праці, неухильному рості національного прибутку та підвищенні життєвого рівня населення.

Обсяги та пропорції розподілу капітальних вкладень за зазначеними напрямками в кожній країні зумовлені в основному рівнем ЇЇ економічного розвитку, У країнах, де накопичено досить потужний виробничий потенціал та створено необхідні резервні потужності, існує можливість спрямовувати більшу частку інвестицій у невиробниче будівництво. І, навпаки, у країнах, що інтенсивно розвивають промислове виробництво, більша частина капітальних вкладень використовується у сфері виробничого будівництва.

Відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, у різних країнах істотно відрізняється частка валового продукту, що спрямовується у капітальне будівництво. Так, у колишньому СРСР на капітальне будівництво використовувалось до 10% національного доходу та валового суспільного продукту, в Україні та країнах колишнього РЕВ - 8~12%, у США - 4,2, ФРГ - 7,3, у Франції - 6,8, в Японії - 7,8 валового внутрішнього продукту. Співвідношення інвестицій у виробничому та невиробничому будівництві значною мірою характеризується часткою вкладень у житлове будівництво.

Галузева структура капітальних вкладень в Україні у динаміці розвитку характеризується даними, наведеними у табл. 2.1.

2.1. Галузева структура капітальних вкладень в Україні, %, до підсумку

Як видно з наведених у табл. 2.1. даних, пріоритетним напрямком інвестицій в Україні на розглянутих етапах розвитку народного господарства були капітальні вкладення у розвиток промисловості, при ігноруванні соціально-економічних потреб населення.

Підлягає реалізації комплексна програма перебудови в капітальному будівництві проектно-кошторисної справи на базі широкого використання систем автоматизованого проектування, зміцнення матеріально-технічної бази та науково-інформаційних служб проектних організацій. До початку 2000 року рівень автоматизації проектування повинен був досягти не менше 50%.

Найважливішим напрямком у інвестиційній політиці стає здійснення екологічних заходів. Щорічні капітальні вкладення в охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів явно недостатні. Від інвестиційної політики залежить і ре-сурсомісткість матеріального виробництва.

На жаль, у наш час інвестиційна політика не відображає поки що у належній мірі капітальних заходів з охорони навколишнього середовища. Окрім посилення охорони сільськогосподарських угідь, лісових та водних ресурсів, потрібні великі кошти на очисні споруди для захисту водного та повітряного басейнів. Абсолютно ясно, що нарощування капітальних вкладень в екологічні заходи повинно у перспективі зростати.

У кінцевому підсумку у сфері економіки України будуть встановлені такі пропорції інвестицій у галузевому, відтворювальному, технологічному та інших аспектах, які забезпечать високий рівень продуктивності суспільної праці, неухильне зростання національного прибутку та найбільш повне задоволення матеріальних потреб суспільства.

2.2 Інвестиційне забезпечення структурної перебудови матеріального виробництва

Глибокі структурні перетворення вимагають відповідних нагромаджень, створити які в короткі строки багато підприємств не в змозі, а бюджетні кошти кожен раз виявляються надто обмеженими. Тож, недостатність інвестицій цілком імовірно буде відчуватися протягом усього перехідного періоду до ринкових відносин. Питома вага капітальних вкладень у валовому внутрішньому продукті України зменшилася з 22,7% у 1990р. до 15,1% у 1995р. Така динаміка об'єктивно впливає на тривалість періоду відродження нормально функціонуючої економіки навіть після початку пожвавлення інвестиційної активності.

Проте тільки внутрішнє нагромадження та певна частка залучених іноземних інвестицій можуть стати джерелом коштів для структурних змін у матеріальному виробництві, що забезпечать стабілізацію та зростання його обсягів.

Здійснення структурних перетворень тісно пов'язане з приватизацією державної власності, розвитком підприємництва та посиленням на цій основі мотивації праці та ділової активності.

Формування ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку підприємництва, що являє собою багатосторонню економічну діяльність підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямовану на отримання прибутку (доходу).

Аналіз зарубіжного досвіду говорить про те, що в умовах ринку самоуправління на рівні господарчих суб'єктів стосовно підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку економіки підприємства або фірми. Цього можна досягти шляхом розробки інвестиційних проектів та програм.

Інвестиційний проект визначає мету, якої фірма прагне, стратегію підприємницької діяльності в поєднанні зі строками досягнення мети. Цей проект як реалістична оцінка фірми та її можливостей має бути керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління фірмою, підприємством.

Для підприємства найбільш характерні плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів, пов'язаних або залежних один від одного, то, плануючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням як безперервним процесом -- функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та довгочасних проектів невід'ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани реалізації інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвестиційний проект являє собою комплексний план розвитку підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється головним чином з метою отримання максимального прибутку.

Мета укладання інвестиційного проекту полягає, насамперед, утому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) якнайповнішу картину становища підприємства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне обґрунтування проекту створює у майбутніх інвесторів впевненість у надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає довір'я до керівництва підприємства.

Інвестиційний проект - це документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства. Розробка інвестиційних проектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва. Інвестиційний проект - це форма планування та реалізації інвестицій, він є складовою частиною інвестиційної діяльності.

В інвестиційному проекті розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні, фінансові та інші аспекти підприємницької діяльності. Інвестиційний проект повинен передусім дати відповіді на такі питання: