Прямі іноземні інвестиції в економіку України

· яких фінансових витрат вимагає реалізація цього проекту;

· яка його ефективність (рентабельність);

· у який строк окупляться витрати.

Інвестиційний проект є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, здатних фінансувати проект. Одночасно -це основа для оцінки перспективи розвитку та для управління новим бізнесом.

Ретельно розроблений інвестиційний проект повинен містити також відповіді на цілий ряд інших різноманітних питань:

· чи піддається підприємницька ідея (проект) практичній реалізації;

· яку організаційну підготовку слід провести для створення цього бізнесу;

· яким чином залучити інвестиції;

· що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів;

· чи має даний бізнес перевагу над конкурентами;

· якими є ці переваги для підприємця, а якими - для інвесторів;

· чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг);

· чи достатній ринок збуту для цієї продукції;

· як буде організовано ресурсне забезпечення бізнесу;

· чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми завданням задуманого бізнесу.

Таким чином, інвестиційний проект допомагає реально оцінити ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначити її ефективність та "вузькі" місця і нарешті керувати процесом реалізації інвестиційного проекту.

У практиці індустріальне розвинених країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками.

Залежно від масштабу та вартості проекти поділяються на великі, середні та дрібні. Великі проекти мають стратегічний характер, являють собою принципово нові об'єкти вартістю більше 2 млн. доларів. Середні проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів. До них можна віднести міжрегіональні, регіональні проекти, а також окремі проекти, розроблювані на рівні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно мають вартість менше 300 тис. доларів.

За тривалістю реалізації проекти поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Строк реалізації короткострокових проектів не перевищує 1 року, середньострокових - 1--2 років. Довгострокові проекти реалізуються протягом 3-5 років.

За видами проекти поділяються на:

1) проекти із затвердженими фондами (затвердженим фінансуванням), що перебувають на тій або іншій стадії будівництва, але не закінчені;

2) проекти з несхвальним фінансуванням, які, у свою чергу, поділяються на:

а) ті, що залежать від самих корпорацій (рішення про інвестування приймається керівництвом корпорації);

б) ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в тому випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).

Залежно від класу проекту виділяють - мегапроекти, мульти-проекти та монопроекти.

Мегопроекти - це цільові програми, що містять множину взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених часом їх виконання. Такі програми можуть бути міжнародними, національними, міжгалузевими, галузевими. Як правило, програми формуються, підтримуються та координуються на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти - це проекти, здійснювані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціонуючі фірми та компанії.

Монопроекти - це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди. Залежно від змісту виділяють технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані проекти.

Ця класифікація є складовим елементом управління інвестиційним процесом корпорації. Важливу роль в інвестиційній політиці відіграє і часовий розподіл прибутку, коли залежно від фінансового становища корпорації у різні періоди керівництво задає різні норми прибутку. У цих цілях розробляються довгострокові плани капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадженого у сприятливі періоди, в менш сприятливих умовах (для компенсації капітальних вкладень з низьким прибутком).

Норма прибутку від інвестицій різних класів проектів може коливатись залежно від можливості доступу корпорації до вигідних об'єктів протягом різних періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку. Нижня межа - це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від того, який очікуваний обсяг прибутку від проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми прибутку, звичайно встановлюється на досить тривалий період (5-10 років) також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.

Мінімальна норма прибутку, вказана у трозраховується виходячи з рівня прибутковості цінних паперів, ставок по довгостроковому кредиту і т. ін., оскільки вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернативою інвестиційних проектів виробничого характеру.

Необхідно зазначити, що мінімальна норма прибутку зростає зі збільшенням ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня для венчурних (ризикових) проектів (25% і більше).

Окрім наведених елементів, економічний механізм повинен, по можливості, враховувати також екологічні та соціальні вимоги й одночасно передбачати систему субсидій, цільових дотацій, штрафних санкцій, покликаних відігравати стимулюючу або стримуючу роль для тих чи інших видів інвестицій.

капітал інвестиція вартість україна

2.3 Зарубіжне інвестування значення для України

За надійністю інвестування згідно різних оцінок Україна займає 143 місце серед 170 країн світу. Тому в першу чергу постає питання про створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Сьогодні важливим напрямком впливу приватизаційних процесів на інвестування є більша можливість залучення прямих іноземних інвестицій. Відомо, що переважна більшість іноземних інвесторів звикла працювати в цивілізованому ринковому середовищі і при виборі об'єкта інвестування віддає перевагу приватизованому сектору економіки.

В Україну надзвичайно повільно надходять прямі іноземні інвестиції, їх сучасний обсяг аж ніяк не відповідає ні потребам вітчизняної економіки, ні потенціалу іноземних інвесторів. Звичайно, економіка України може виходити з кризового стану і структурно перебудовуватись за рахунок власних резервів, але за оцінкою деяких спеціалістів термін такого виходу може становити близько двадцяти років. Було б нерозважливо не враховувати багатий світовий досвід і не використовувати прямі іноземні інвестиції для підтримки життєво важливих господарських структур.

Україні за останні роки не вдалося отримати мінімально необхідний рівень іноземних інвестицій, а потреба в них за різними оцінками сягає 40-50 млрд. дол. США. На перший погляд, при рівних умовах залучення іноземних інвестицій в Україну вкладається їх значно менше в абсолютному відношенні і в розрахунку на душу населення.

Основна причина такого становища полягає в тому, що будь-якого потенційного інвестора, насамперед, хвилює збереження його вкладень. Іншими словами, гарантії з боку держави - імпортера капіталів на випадок "політичної плутанини". Для потенційного інвестора також необхідна впевненість у незворотності ринкових перетворень. В Україні такої гарантії не можуть дати владні структури, навпаки, серед них існують значні сили, що воліли б і далі здійснювати перекачку вітчизняного капіталу за кордон.

В ринкових умовах держава повинна перейти від єдиного джерела інвестицій і основного їх виконавця до ролі суб'єкта, який забезпечує загальний сприятливий інвестиційний клімат, що координує інвестиційну діяльність і гарантує збереження об'єктів інвестування.

2.4 Оцінка ризику інвестицій іноземними інвесторами

Від облікової ставки процента Національного банку залежить попит на інвестиції. Тобто, ставка процента визначає граничну можливість використання капіталу під інвестування. Як свідчить рис. 2.1., крива попиту на інвестиції відображає зворотну залежність між ставкою процента і ціною інвестування та сукупним розміром необхідних інвестицій.[31]

Рис.2.1. Крива попиту на інвестиції

Хоча правова система України знаходиться на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю, але й з економічними, політичними і соціальними тенденціями.

Економічні процеси в Україні мають кримінальну направленість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільних відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

Низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. В цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.

Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему - повернення їх у вигляді інвестицій на батьківщину. Це явище має суперечливу властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном.

З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов'язано з необхідністю обґрунтування характеру походження коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлено ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишаються поза увагою цього процесу.

Визначилась галузева структура інвестицій в економіку України. Переважно це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто діяльність, яка не потребує значних початкових інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі та виробництва, які дійсно потребують негайних інвестицій залишаються поза увагою інвесторів.

Політична і фінансова стабільність необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібен відповідний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і для іноземного інвестора зокрема. Якщо норма прибутку в будівництві об'єкта в західноєвропейських країнах складає 38,6%, то в Україні відповідно 21%. Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості капіталовкладень можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення іноземних інвестицій під наукомісткі технології.

Спільною проблемою для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний процес у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень.

Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних вкладень в економіку є одним із головних інструментів успішного проведення економічних реформ в Україні.

Таким чином, інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати “рятівним колом” на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Для того, аби стимулювати приплив таких інвестицій, необхідно знати основи методики їх здійснення, яка складається з декількох етапів.

Розділ 3. Сучасні тенденції у залученні прямих іноземних інвестицій в Україні

3.1 Приоритетні сфери, зони та об'єкти іноземного інвестування в Україні

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість у агропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:

· активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути від хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комплексу заходів щодо введення в експлуатацію великого масиву сьогодні недіючих вугільних шахт Донецького, Придніпровського та Львівсько-Волинського басейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобутого вугілля;

· різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

· комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також докорінне поліпшення умов праці;

· зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортуванні та сферах споживання енергоресурсів.

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію військового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, освоєння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного споживання, машин та обладнання для агропромислового комплексу та легкої промисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового обладнання, приладів медичного та екологічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів та систем зв'язку.

Пріоритетними зонами для іноземних інвестицій в Україні є:

1. Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де ефективним може бути створення виробництва з використанням місцевих природних ресурсів - сірки, калійної та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

2. Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де необхідно здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв середнього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

3. Південний регіон (Одеська, Миколаївська, Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової та консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

4. Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із запровадженням унікальних наукових досліджень, необхідно впровадити найновітніші технології та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціального відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сферами та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таким об'єктів належать:

· підприємства атомного машинобудування;

· підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підприємства;

· об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республіканського значення;

· підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;

· підприємства та об'єкти електроенергетики, гідростанції, теплоелектростанції;

· об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

· автомобільні дороги загального користування;

· метрополітени;

· магістральні лінії електропередачі;

· нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

· соледобуванні підприємства та багато інших.

До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повноцінного ринку та широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності. Розвиток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу. Акцент на коротких строках окупності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування продиктований відомими причинами. Сьогодні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максимально сприяти найшвидшому виходу економіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнародної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зонами та об'єктами для пріоритетного залучення іноземного капіталу все більшого значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, регіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на світових ринках. При цьому далеко не останню роль для багатьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатостороннього агентства по гарантіях інвестиціям (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Україну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та експропріації, втрат від переведення української гривні в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові позики.

Для забезпечення доступу іноземних інвесторів до інформації про становище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інформаційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфраструктури.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

В Україні інвестиції можуть здійснюватись шляхом:

· створення підприємств з пайовою участю іноземного капіталу (спільних підприємств);

· створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх філіалів;

· придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав;

· надання позик, кредитів, майна та майнових прав і т. ін.

Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних органів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіталу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залучати.

Україна дуже зацікавлена у притоці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду.

На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у державній монополії) без шкоди для національних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбання у власність землі), у виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги і т.ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК.

Зарубіжний капітал у формі підприємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури. Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових технологій, їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльності, які ми називаємо "екологозберігаючими".

Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Вони забезпечують притік фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів надр. Проте сьогодні залученню портфельних іноземних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично немає.

По даним державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку , сьогодні в Україні функціонують 35,5 тис. суб`єктів підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999р. загальний об`єм емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997р.- 9,87 млрд. грн. Та в 1998р. - 12,24 млрд. грн. Проте із загального об`єму випуску акцій лише 21% складає частку реально залучених коштів, інші 79% - емісія прі проведенні корпоратизації, акціюванні державних підприємств та зростанні статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні задачи процесу зміни власності - надходження інвестицій на підприємства та формування реального ефективного власника. Саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є питання підвищення рівня зацікавленості інвесторів в українських підприємствах шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та закордонних ринках цінних паперів.

Відповідно до досвіду залучення інвестицій, для значного покращення положення, внутрішніх засобів в нас недостатньо і тому основні надії покладають на закордонних капіталовкладників. Проте іноземний інвестор погоджується вкладувати кошти тільки на визначених умовах, які вітчизняні емітенти не в змозі повністю забезпечити. Головною ціллю цих умов є перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), тобто складання звітності “язиком”, який розуміє іноземний партнер. Незадовго ДКЦПФР введе нові національні стандарти бухгалтерської звітності, що стане важливим кроком на шляху поліпшення інвестиційного клімату. Зокрема, з лютого 1998р. в Україні працює проект ФІНУК 9701, який фінансується програмою Європейського Союзу ТАСIS. Його основними завданнями є розробка пілотних проектів фінансової звітності вітчизняних підприємств на основі МСБО, а також аналіз перспектив залучення іноземних інвестицій в українську економіку.

3.2 Інвестиційний ринок України, його учасники та зарубіжні інвестиційні інститути

Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з розвитком інституційної структури інвестиційного ринку. На даний момент склад учасників інвестиційного ринку України можна узагальнено окреслити так:

· Українські підприємства, на виробничій базі яких реалізуються інвестиційні проекти. Вони вкладають свої фінансові кошти в основні фонди.

· Інвестори - банки та інші фінансові організації - українські та зарубіжні, що здійснюють кредитування проекту та взаєморозрахунки між його учасниками.

· Зарубіжні компанії, що надають технології та обладнання, свої збутові мережі на світовому ринку, управлінський досвід, досвід підготовки та перепідготовки персоналу.

· Проектні та будівельні організації, що забезпечують виконання проектних та будівельно-монтажних робіт.

· Адміністрація -державна, регіональна, галузева, місцева, що створює певні умови для учасників інвестиційного процесу.

· Інвестори - фізичні та юридичні особи, у тому числі інституційні інвестори (інвестиційні фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, страхові компанії і т.ін.), що мають вільні кошти.

· Посередники - юридичні особи, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг з опосередкування діяльності на інвестиційному (фондовому) ринку емітентів та інвесторів.

· Держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасників.

· Учасники фондового ринку, які на добровільних засадах можуть об'єднуватися в організації, що саморегулюються та набувають статусу саморегульованих в умовах державної реєстрації.

· Організації, що саморегулюються, самостійно визначають умови діяльності своїх учасників шляхом встановлення мінімальних стандартів поведінки та етики, стандартів по операціях на фондовому ринку. Держава сприяє створенню таких організацій - учасників фондового ринку.

Кожен з перелічених учасників інвестиційного ринку відіграє певну роль в інвестиційній діяльності, привносячи в неї свій досвід та засоби (природно-географічні, людські, виробничі, інтелектуальні, організаційно-управлінські можливості, фінансові ресурси). Використання цих можливостей вимагає розуміння їх ролі в інвестиційному процесі.

Відсутність у багатьох українських керівників елементарних знань про українські та міжнародні організації, що здійснюють інвестиційну співпрацю з українськими підприємствами, про порядок "доступу" до їх кредитних ліній та вимог, що пред'являються ними, є однією з причин того, що в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів навіть виділені цими організаціями кредити використовуються далеко не повно.

Зарубіжні інвестиційні інститути

Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - є акціонерним товариством закритого типу. Засновниками цієї компанії є Українські фірми з іноземними капіталами - Фінансова компанія "Інвелл Україна" та компанія "Нафтоенерго", що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю нафтопродуктами.

На сьогодні ряд міжнародних організацій надають допомогу становленню ринкових структур у нашій країні, здійснюючи технічне сприяння, підготовку кадрів, консультативні послуги, надаючи кредити і т.ін. Серед них - установи ООН, Європейського Союзу, групи Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та інші. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними партнерами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації, про які українська сторона повинна мати уявлення.

Всесвітній банк - міжурядова установа, котра сприяє економічному розвитку країн-членів.

Основними структурними підрозділами Всесвітнього банку є дві самостійні в юридичному та фізичному відношенні організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Окрім МБРР та МАР у групу Всесвітнього банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародне інвестиційне гарантійне агентство (МІГА).

Пріоритетними напрямками інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв'язку.

Майже 90% виділених позик та кредитів передбачають надання технічної допомоги, що фінансується Всесвітнім банком.

Технічна допомога, що фінансується з коштів Всесвітнього банку, включає дві категорії послуг:

а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними роботами;

б) адміністративно-організаційна допомога, включаючи оцінку визначеної політики та аналіз організаційної структури, сприяння в керівництві, технічну підготовку.

Важливим елементом технічної допомоги Всесвітнього банку є техніко-економічні обґрунтування, що виконуються при підтримці програми розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затвердженням проектів, що фінансуються з коштів МБРР та МАР.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) бувстворений одночасно з Міжнародним валютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбулась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний момент його членами є 152 країни. Згідно з його Статутом основним завданням МБРР є стимулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на 15-20 років).

Позики надаються тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні гарантії (надання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Відсоткова ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одержання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена у 1960 р. для вирішення тих самих завдань, що й МБРР, але стосовно найменш розвинених країн світу. Членами МАР можуть бути всі країни, що є членами МБРР. Зараз МАР нараховує 138 країн-членів. Основним джерелом, за рахунок якого формується її бюджет, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяжливих для економік країн, що розвиваються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів безпроцентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить до структури Всесвітнього Банку, але юридичне та фінансове незалежна від нього. Корпорація була створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в економіці. Зараз вона являє собою фінансовий інститут з внесками 147 країн. Окрім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнародний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.

На даний момент МФК - найбільший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.

Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвестувати із власних коштів, - 70 млн. доларів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.

Найменший розмір кредиту, що надається МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші проекти.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізується, сприятливо вплине на економічне становище країни, а не тільки фірми, що одержує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугувати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допомогу.

Фірми, що кредитуються, зобов'язані подавати щоквартальні звіти та річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до складу правління об'єкта, що кредитується.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.

Банк має два оперативні департаменти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів приватних та тих, що приватизуються, підприємств. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов'язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Румунії, СНД та Югославії.

Не менше 60% коштів, що надаються Банком цим країнам, адресується підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств. Значна увага приділяється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Банком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для комерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кредитах та зобов'язань по страховій діяльності. Обсяг коштів, що надаються Банком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартості.

Банк надає прямі позики або інвестиції на суму не менше 5 млн. екю; переведення таких сум банк може здійснювати через фінансових посередників. Виплати по них розраховуються на базі ринкової вартості кредитних ресурсів. Звичайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядових гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може запропонувати фінансові консультації, навчання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультантами та фінансовими радниками, які працюють у країнах Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:

· розвиток приватного сектора;

· практичну приватизацію державних підприємств;

· підтримку прямих іноземних інвестицій;

· створення та зміцнення фінансових інститутів;

· реконструкцію індустріального сектора;

· створення сучасної інфраструктури приватного сектора та ринкової економіки;

· сприяння малим та середнім за розмірами підприємствам;

· вирішення питань екології.

Звертання приватних та тих, що приватизуються, підприємств у Банк з проханням про фінансування повинні відповідати таким вимогам:

· містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри сторін-учасників та експертний висновок спонсора, у якому він повинен продемонструвати добрі знання та досвід у даній галузі;

· фірма-спонсор проекту повинна мати в розпорядженні і власні кошти для його фінансування;

· сума запиту повинна перевищувати 5 млн. екю;

· предмет і цілі інвестування повинні відповідати пріоритетам банку, описаним вище.

Основними критеріями, що використовуються Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наявність у претендентів сильних партнерів (спонсорів) та добре обгрунтованого бізнес-плану. Останній повинен містити опис основних характеристик проекту:

· продукції чи послуг з оцінкою їх перспектив на ринку;

· базових зобов'язань спонсорів проекту;

· технології;

· оцінку строків окупності інвестицій;

· дані про фінансовий стан підприємства та ін.

Зараз Європейським банком реконструкції та розвитку в Україні фінансуються проекти реконструкції аеропорту "Бориспіль" та створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділені кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.

ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко змінити ситуацію. На даному етапі у рамках проекту в Україні іде робота із 23 вітчизняними підприємствами, яки працюють в енергетичному секторі, електротехнічній галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів харчування, машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли підприємства найбільш інвестиційно-привабливих галузей, що вже само по собі повинно привабити капіталовкладників.

Під час роботи з ціма підприємствами були зроблені важливі висновки, які керівники проекту поділили на дві групи. До першої увійшли корисні результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної інформації, їх керівники мають бажання отримувати знання ведення звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.

Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту вважають, що керівництво не мають за потрібне відкривати які-небудь промислові таємниці, проте це не іде їм на користь. До того ж, стандарти української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги приділяється подробицям, через що губиться головна думка.

Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них - “Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”, “Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго” та “Росава” у червні поточного року були презентовані у Франкфурті та Лондоні, де їх звіти були запропоновані до уваги закордонних інвесторів.

3.3 Сучасний стан і перспектива залучення прямих іноземних інвестицій та інвестиційний клімат в Україні

Після 1991 року в Україні відбулися глибокі зміни. Була прийнята нова Конституція країни, що сприяло розвитку процесів демократизації суспільства. За роки проведення реформ в Україні вдалося домогтися деяких позитивних результатів, однак все ще продовжується спад виробництва, великий дефіцит бюджету, збільшуються неплатежі підприємств.

Саме на цьому етапі розвитку країни, коли намітився вихід із кризи і цілком реальні стабілізація, а потім і пожвавлення в економіці, особливо актуальною стає задача притягнення прямих іноземних інвестицій. Вони повинні не тільки дати серйозний імпульс оздоровленню української економіки, але і сприяти її входженню у світову економіку.

Великий інтерес у відношенні вкладення капіталу викликають в інвесторів такі галузі економіки України, як харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка, фінансово-кредитна сфера, будівництво і промисловість будівельних матеріалів, хімічна і нафтохімічна промисловість. Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично потрапили в Україну починаючи з 1992 року і до 1 жовтня 1997 року склали 1797,6 млн. доларів США. Найбільші обсяги з цієї суми надійшли в Київ, Київську область, Дніпропетровську область, Крим, Одесу і Черкаси.

Досвід багатьох країн світу показує доцільність притягнення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і водночас нестача зацікавлених партнерів.

Крім того, на інтенсивність іноземних інвестицій діє руйнівна податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також високий рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і неконвертованість національної валюти.

Таблиця 3.2.

Мотиви компаній, що інвестують в Україну

Ранг	Чому ви вирішили інвестувати в Україну	В цілому
1	Масштаби ринку і потенціал його росту	1,05
2	Доступ до нового регіонального ринку	1,92
3	Якість навичок робочої сили	2,15
4	Наявність дешевих факторів виробництва (дешева робоча сила, енергія, сировина)	2,27
5	Виробничі потужності	2,32
6	Підвищення конкурентоспроможності в поставці на розвинуті ринки	2,53
7	Податкові стимули	2,69
8	Доступ до наукових і технологічних розробок України	2,71

Таблиця 3.3.

Пріоритети державної політики України

Ранг	Пріоритет	В цілому
1	Лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків	1,12
2	Зняття обмежень на долю іноземної власності в українських компаніях	1,16
3	Мінімізація бюрократичних обмежень	1,17
4	Зниження податкових ставок та скорочення числа податків	1,32
5	Зняття обмежень на доступ до внутрішнього і зовнішнього ринків	1,78
6	Удосконалення системи контролю за дотриманням контрактів	1,81

За оцінками деяких спеціалістів, прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9% прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків - це менше 20% від необхідного рівня інвестування.

Інвестиції здійснені в рамках 4669 спільних підприємств, з яких лише 27% виробляють яку-небудь продукцію. При створенні СП не завжди організуються виробництва з повним технологічним циклом, з використанням найновіших технологій фірми-інвестора, яка випускає товари, що необхідні Україні, але не виробляються національними підприємствами.

Загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить більше 40 млрд. дол. США, в тому числі для таких високотехнологічних галузей як металургія (7 млрд. дол.), машинобудування (5,1 млрд. дол.), хімія і нафтохімія (3,3 млрд. дол.).

Структура іноземних інвестицій в Україну в 1999 році показує, що найбільший інтерес до вкладення капіталу в інвесторів викликають (у млн. дол. і в % до загального обсягу): харчова промисловість (662,4 млн. 20,4%), внутрішня торгівля (557,7 млн. 17,2%), машинобудування і металообробка (354,8 млн. 10,9%), паливна промисловість (189,5 млн. 5,8%).

Основними формами притягнення ПІІ в економіку України протягом 1999-2000 років залишалися грошові внески, на які припадає 358,5 млн. дол. (47,5% вкладених коштів), внески у формі рухомого і нерухомого майна - 217,5 млн. дол. (28,8%) і цінних паперів -112,7 млн. дол.(14,9%).

Найбільші обсяги інвестицій внесені (у млн. дол. і в % до загального обсягу) нерезидентами з: США (589,5 млн., 18,1%), Нідерландів (301,0 млн., 9,3%), Росії (287,7 млн., 8,9%), Великобританії (243,4 млн. 7,5%), Німеччини (229,5 млн., 7,1%), Кіпру (196,3 млн., 6,0%).

Інвестори з США вкладають свої капітали практично в усі галузі промисловості. Інвестиції з Нідерландів направляються головним чином у харчову промисловість (на 01.10.99 р. їх обсяг склав 235,5 млн. дол.); з Росії - у паливну (133,7 млн. дол.); Великобританії - харчову промисловість (53,7 млн. дол.), а також у машинобудування і металообробку (43,4 млн. дол.); з Німеччини - у харчову промисловість (69,9 млн. дол.) і у внутрішню торгівлю (57,8 млн. дол.).

За останні роки іноземні інвестиції вкладені в 7362 підприємства України, причому 27,3% усіх вкладень спрямовані в підприємства, що є власністю інших держав.

Найбільш привабливим регіоном ПІІ є Київ (1031,3 млн. дол., або три чверті всіх інвестицій, велика частина яких спрямована у внутрішню торгівлю, фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення). Друге місце за обсягом інвестицій займає Київська область (266 млн. дол., причому 79,2% інвестицій припадає на харчову промисловість). Третє місце належить Донецькій області.

Подібна тенденція іноземної участі в українській економіці спостерігається й в інших регіонах України. Наприклад, у 1999 році між підприємствами України і Канади були підписані 18 комерційних договорів на загальну суму 163 млн. дол., серед яких можна виділити контракт між канадською компанією Aurora Pacific Consulting and Development Corporation (Ванкувер) і Іванівським спецкар`єром (Вінницька область) про створення найбільшого в Європі заводу по виробництву абразивного граніту вартістю 6 млн. дол. (внесок канадської сторони - 3,2 млн. дол.), меморандум між фірмою Central Canadian Structures (Вінніпег) і Дарницьким фармацевтичним заводом (Київ) про модернізацію виробництва на заводі вартістю 7,5 млн. дол. (канадська інвестиція -5,3 млн. дол.) та інші проекти.

Незважаючи на те, що фінансові потоки продовжують іти в Україну, ці надходження поки що не сприяють істотному поліпшенню стану економіки. Однією з причин такої ситуації є той факт, що капітал направляється головним чином у високоприбуткові галузі (харчову промисловість, торгівлю, фінансово-банківську систему), а не у високотехнологічні виробництва (машинобудування і металообробка, хімія і нафтохімія, мікробіологія).

Прямі іноземні інвестиції в економіку України в 2000 році виросли до $583 мільйона з $437 мільйонів у 1999 році.

Обсяг іноземних інвестицій, вкладених в економіку країни з моменту здобуття незалежності в 1991 році, на 1 січня 2001 року склав $3,831 мільярди в порівнянні з $3,248 мільярди роком раніше.

Уряд розраховував на $700 мільйонів іноземних інвестицій у 2000 році і $900 мільйонів - у 2001 році.

Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% - рівень культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені рівнем цін в Україні, а 40% - якістю товарів. У той же час негативно характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%), зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система транспортного забезпечення і зв'язку (63%).