Державне регулювання безробіття в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Тільки два стимули примушують працювати людей: бажання заробітної плати і боязнь її втратити. - Г. Форд

Серйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу. Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку ХІХст.

Сьогодні дослідження проблеми безробіття є особливо актуальним: глобальний економічний спад викликав глибоку й широкомасштабну кризу стосовно робочих місць, яка призвела до соціальної рецесії. У 2008 р. рівень глобального безробіття підвищився (на 14 млн осіб), і сучасні тенденції вказують на стале і вагоме погіршення ситуації з безробіттям.

Без перебільшення можна стверджувати, що стан зайнятості населення країни як з кількісного боку, так і з якісного визначає розвиток і рівень життя суспільства. Саме тому обов'язок регулювання цього питання взяла на себе держава.

Державне регулювання зайнятості є сукупністю цілеспрямованих заходів, методів і напрямів впливу держави на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на умовах її продажу і використання. Воно є частиною загальної соціально-економічної політики держави. Зокрема державне регулювання зайнятості являє собою реалізацію державної політики зайнятості за допомогою правового, організаційного та економічного механізму, що створює умови для забезпечення зайнятості населення і соціального захисту від безробіття.

Невипадково після другої світової війни американські економісти розглядають свою економіку з погляду трьох ключових макроекономічних цілей у такому порядку:

1) досягнення високого рівня зайнятості;

2) стабільність цін;

3) економічне зростання.

Саме в такому порядку визначені стратегічні пріоритети наддержави, їх правильність підтверджена багатьма десятиліттями розвитку США. І, справді, основоположна роль зайнятості в розвитку держави очевидна: більша питома вага зайнятого населення -- більше виробляється продукції та, головне, менша питома вага безробітних, тобто знедолених людей, про яких має турбуватись і на яких має витрачатися суспільство. Високий ступінь продуктивної зайнятості -- вищий рівень життя населення країни.

Таким чином, функція регулювання зайнятості передбачає вплив на попит і пропозицію праці через реалізацію:

* державної системи мінімальних соціальних стандартів у сфері зайнятості;

* аналізу і прогнозування стану ринку праці та його кон'юнктури;

* розробки конкретних правових, економічних, організаційних і соціальних заходів на підставі здійсненого аналізу та прогнозу;

* реалізацію розроблених заходів;

* моніторингу процесів на ринку праці;

* системного контролю за реалізацією заходів.

1 Сутність та причини виникнення безробіття

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону -- попиту і пропозиції. Безробіття -- це незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Закон України «Про зайнятість населення»(ст.2) дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

Більш широке поняття безробітного, за методологією МОП, -- це особи віком 15--70 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття -- в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, -- неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

Організаційно-економічні причини безробіття в ринковій економіці полягають в руслі теорій, з позицій яких аналізується ринок праці. Так, основу виокремлення різних причин і видів безробіття становлять принципово різні погляди прихильників неокласичної і кейнсіанської теорій. Якщо неокласики пояснюють безробіття недосконалістю ринку праці, тобто мікроекономічними причинами, то у кейнсіанців воно є наслідком дефіциту сукупного попиту в економіці, тобто макроекономічних причин. Проте найбільш широко виникнення безробіття пояснюється марксистською теорією, за якою вважається, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у капітал і меншу -- в заробітну плату. Таким чином капітал заміщує робочу силу. Теорію К.Маркса стосовно виникнення безробіття необхідно обов'язково враховувати в розробці та практичній реалізації державної політики зайнятості. Її повинні мати на увазі і працівники державної служби зайнятості, розробляючи заходи щодо запобігання розвитку безробіття.

1.1 Види безробіття

Аналізуючи причину втрати роботи, види безробіття можна поєднати в дві групи: добровільне і вимушене.

Добровільне безробіття в основі має суб'єктивну причину і цілком залежить від носія праці. До нього належить фрикційне безробіття, тобто короткотерміновий період незайнятості, необхідний для пошуку нової роботи або переходу з одного на інше місце роботи, а також коли особа звільнилася за власним бажанням.

До групи вимушеного безробіття належать: циклічне, структурне, інституціональне, регіональне, технологічне, приховане, економічне, часткове і сезонне безробіття.

Група добровільного безробіття і група вимушеного безробіття диференціюються за ознакою причини, яка породжує той чи інший вид. Принципова різниця між ними полягає в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється в органах ДСЗ і за нього не сплачують допомогу. Вимушене безробіття, навпаки, є постійною турботою держави й осіб, які зареєстровані в органах ДСЗ як безробітні, одержують допомогу по безробіттю.

Циклічне безробіття пов'язано з фазою спаду економічного циклу. Воно небезпечне своєю тривалістю. Циклічне безробіття для України є основним видом безробіття у зв'язку з тривалою кризою в економіці.

Структурне безробіття є наслідком структурних зрушень в економіці як у галузевій сфері, так і в зміні форм власності. Таке безробіття теж притаманне Україні у зв'язку з структурною перебудовою економіки.

Інституціональне безробіття породжується правовими нормами, прийнятими в країні, які негативно впливають на попит або на пропозицію робочої сили. Воно, наприклад, може бути похідним від введення гарантованого мінімуму заробітної плати.

Інституціональне безробіття може бути також наслідком надмірних соціальних виплат та недосконалої податкової системи, які знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування скорочують доходи громадян і роблять їх зіставними із соціальними виплатами.

Економічне безробіття викликано кон'юнктурою ринку та поразкою товаровиробника у конкурентній боротьбі через незадовільне керівництво конкретним підприємством, відставання у застосуванні нових технологій та устаткування. Воно існує постійно, в тому числі і в Україні, але посилюється зі спадом економіки і зниженням попиту на товари і послуги.

Регіональне безробіття викликано різними причинами, притаманними конкретному регіону, наприклад закриттям вугільних копалень у Донбасі. Однак для окремого регіону воно є або структурним, або сезонним, або якогось іншого виду.

Технологічне безробіття є наслідком вивільнення працівників у результаті модернізації устаткування та втілення нових технологій.

Сезонне безробіття -- підвищена незайнятість у міжсезонні, притаманна окремим галузям виробництва, таким як сільське господарство, цукрова і м'ясомолочна промисловість тощо.

Приховане безробіття -- це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитися у складі підприємства.

Формами прихованого безробіття є:

збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату;

оформлення відпусток з ініціативи адміністрації;

зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з організаційно-економічних причин.

Приховане безробіття в Україні набуло значного поширення. Приховане безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з «тіні». Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

За часовим аспектом є два види безробіття -- застійне і хронічне.

Застійне безробіття включає стійкий прошарок безробітних маргіналізованих громадян: бомжів, жебраків, бродяг. Воно не обов'язково є наслідком тривалого періоду безробіття, хоч хронічне безробіття значний «постачальник» громадян до застійного безробіття.

Хронічне безробіття виникає разом з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих місць тривалий час відстає від наявної чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Нині воно притаманне ринку праці України. Так, у 2001 р. середня тривалість безробіття в нашій країні становила 12 місяців, а тому поширюється і застійне безробіття. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість ринку праці і стан державного управління зайнятістю.

Як кожна хвороба потребує для лікування лише їй притаманні ліки, так і кожний вид безробіття потребує певних заходів щодо запобігання його розширення. Саме в цьому і полягає практичний зміст диференціації безробіття за видами. Так, якщо передбачається циклічне безробіття, то слід подбати про активізацію інвестиційної та структурної політики, нагромадження коштів на соціальну допомогу безробітним, розширене втілення гнучких форм зайнятості (ГФЗ), підвищення купівельної спроможності населення за рахунок збільшення субсидій і трансфертів, про розвиток самозайнятості й громадські роботи. Важливо не допустити переходу циклічного безробіття в масове і хронічне, застосовуючи всі можливі заходи.

Сезонне безробіття можна пом'якшити розвитком самозайнятості робочої сили, індивідуальної трудової діяльності, іншими додатковими заходами щодо розширення сфери зайнятості.

Підсумовучи, хочу зауважити,що безробіття -- це складне соціальне, економічне і психологічне явище з негативними наслідками для конкретної особи і суспільства в цілому.

1.2 Макроекономічні показники безробіття

Велике значення щодо макроекономічного аналізу і прогнозування зайнятості має такий показник безробіття, який виконує функцію індикатора як природна норма безробіття, або природний рівень безробіття. Існують різні концепції щодо визначення природного рівня безробіття в кількісному аспекті.

Перша концепція: природний рівень безробіття -- це така його величина, за якої заробітна плата та інфляція або стійки або знаходяться на допустимому рівні.

Друга: природний рівень безробіття -- це така його величина, за якої кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних.

Третя: природний рівень безробіття -- це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення чисельності безробітних. Тобто, це -- рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне.

Безробіття фрикційного і структурного типу існує у будь-який період економічного розвитку. Тому термін «природний рівень безробіття» можна визначити як рівень безробіття, котрий відповідає ситуації макроекономічної рівноваги. У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4--6 % економічно-активного населення і не впливає на розвиток соціально-економічних процесів.



UX та UF -- фактична кількість безробітних;

OZ -- бісектриса координатного кута.

Крива Беверіджа

Поняття природного і перевищуючого його рівень безробіття ілюструє крива Беверіджа. Вона характеризує залежність, яка склалася в економіці між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якого рівня безробіття завжди є вакансії (непрестижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі та якості вільної робочої сили). Аналогічно навіть за наявності великої кількості вакансій знайдуться люди, котрі в даний момент шукають роботу, тобто є безробітними. Тому криві, наближуючись до вісей, ніколи їх не торкаються.

Крива Беверіджа для будь-якої економіки представлена кривою А. Фактичний рівень безробіття на даний момент дорівнює UX. Бісектриса прямого кута OZ перетинає криву A в крапці Y, якій відповідає безробіття UY. При цьому UY= VY, тобто чисельність безробітних відповідає кількості вакансій. Це означає, що природний рівень безробіття для економіки А дорівнює UY. І якщо фактичний рівень UX перевищує рівноважний UY, то таке перевищення пояснюється передусім циклічним безробіттям.

Положення крапки фактичного безробіття на Кривій Беверіджа характеризує напруженість ринку праці на даний момент. Відношення числа безробітних до числа вакансій називається коефіцієнтом напруженості (К):



У крапці рівноваги Y К дорівнює одиниці. Якщо К зростає, то збільшується у першу чергу циклічне безробіття. Для України станом на 1 січня 2009 р. коефіцієнт напруженості складав 18 (навантаження на одне вільне робоче місце). Але розбіжність його становила від 1 у містах Києві та Севастополі(досягнуто кількісного балансу між попитом та пропозицією робочої сили) до 44 у Рівенській області.

Крива Беверіджа не є постійною. Зміна економічної ситуації викликає її переміщення, наприклад у положення В, де спостерігається вищий рівень природного безробіття -- UF і більша кількість вільних робочих місць -- VF. Це означає, що економіка має значні структурні зміни.

Безробіття тісно пов'язане з інфляцією. У1958 р. австралійський економіст Олбан Філіпс (1914--1975 рр.), котрий працював у Англії, виявив залежність між темпами зростання заробітної плати і безробіття. Цю функціональну залежність він виразив кривою, яка, однак, не одержала практичного поширення. Американські економісти Пол Самюельсон (1915 р.) лауреат Нобілєвської премії і Роберт Солоу (1924 р.) -- автор неокласичної моделі економічного росту модифікували вказану криву. Вони довели, що темп зростання номінальної заробітної плати (а саме її й аналізував О. Філіпс) можна замінити на темп підвищення цін, тобто на інфляцію.

Оскільки О. Філіпс встановив стабільний нелінійний зв'язок між відсотковою зміною заробітної плати і рівнем безробіття, що є принциповим, крива одержала назву кривої Філіпса.



Крива О. Філіпса

Зв'язок між темпами зростання (або зниження) інфляції і, навпаки, зменшення (збільшення) безробіття пояснюються наступним. Підвищення надмірного попиту на робочу силу сприяє зростанню зайнятості та скороченню безробіття і водночас росту номінальної заробітної плати, а з нею й інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, тому наймач вимушено підвищує заробітну плату. Наявність же певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватися на нижчий рівень заробітної плати.

Крива Філіпса застосовувалася для макроекономічного аналізу і планування в США та Західній Європі в 60--70-ті роки минулого століття.

Зв'язок між безробіттям і валовим внутрішнім продуктом встановив Артур Оукен в 60-ті роки XX ст. Ця залежність одержала назву закону Оукена. Зміст його полягає в тому, що щорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) на 2,5--2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту ВВП зменшують чисельність безробітних на 1 % Кожне додаткове скорочення темпів зростання ВВП на 2 % веде до підвищення рівня безробіття понад природну норму на 1 %.

Наведемо такий приклад. Припустимо, що безробіття у звітному періоді складало 8 % від чисельності економічно-активного населення. Є необхідність знизити його на 2 %. Для цього потрібно підвищити ВВП на 6,7 %, з яких 2,7 % -- для збереження рівня зайнятості і 4 % -- для того, щоб знизити безробіття на 2 %.

Із закону Оукена випливають такі практичні висновки:

· по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, необхідно не менше 2,7 -- 3,0 % щорічного приросту ВВП спрямовувати на створення нових робочих місць;

· по-друге, вищий приріст ВВП скорочує безробіття, а зниження темпів росту ВВП призводить до зростання безробіття.

1.3 Масштаби безробіття в україні та його соціально-економічні наслідки

Держкомстат нарахував за три перші квартали минулого року 530 тисяч зареєстрованих безробітних українців. Утім, за словами голови Національного форуму профспілок України Мирослава Якібчука, насправді безробітних майже три з половиною мільйони.

Справа в тому, що службі зайнятості реєструється лише близько половини тих, хто не має роботи. Таким чином, не виключено, що насправді безробітними в Україні на сьогодні можуть бути понад мільйон осіб.

Водночас, за словами Директора державної служби зайнятості Володимира Галицького, дані Держкомстату про безробіття в державі за перші 9 місяців минулого року на рівні 8,6 відсотка заслуговують на довіру, оскільки розраховуються за методикою Міжнародної організації праці. Наголошуючи, що це нижче, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, де безробітних є 8,8 відсотка, Галицький пояснив цей феномен «справедливим законодавством України про працю». Крім того, чиновники пояснюють таку невідповідність у цифрах переховуванням роботодавцями найманих працівників у тіньовій сфері, яка, за даними мінекономіки, сягає в Україні до половини реального сектору.

Реальне безробіття в Україні, згідно з методологією Міжнародної організації праці, збільшилося до 9,5% - за минулий рік роботи позбулися понад півмільйона людей(Додаток В).

Найбільшу стурбованість ця проблема, за даними соціологів, викликає в південних та східних областях.

Аналізуючи Додаток №1 (Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за регіонами у 2009 році), дійдемо висновку, що показники безробіття в Україні різняться в залежності від ступені розвитку регіону. Найвищі показники у Рівненькій(13,4%), Чернігівській, Сумській та ін. середньо та мало розвинутих областях. Найнижчий показник безробіття мають Київ та Севастополь, це зумовлено великою кількістю підприємств, а в результаті й робочих місць у цих містах. У 2006р. за методологією МОП, показник безробіття у столиці був наближений до нуля, що свідчить про фактичний баланс між попитом та пропозицією на ринку праці.

У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне життя суспільства досить суперечливий . Таким чином безробіття як соціально-економічне явище, має як позитивні, так і негативні наслідки.

Серед позитивних наслідків безробіття можна виділити такі як:

1. забезпечує раціональне використання трудових ресурсів за умови природної норми безробіття;

2. стимулює продуктивність використання зайнятої робочої сили;

· тиск на зайнятих, стимулювання ефективнішої праці;

· конкуренція між виробниками і вплив на рівень зарплати;

3. Частково є резервом робочої сили за економічного зростання.

Перелік негативних наслідків безробіття є значно ширшим:

1. Безробіття, особливо масове, - це зло, лихо для особи та держави (суспільства в цілому);

· Це недовикористання робочої сили й не виробництво ВНП;

· Зниження життєвого рівня безробітних і зайнятих (втрата частини доходів);

· Зростання витрат держави (суспільства) на утримання безробітних (3-5% ВНП);

2. Погіршуються соціальні умови існування:

· Погіршення соціального статусу безробітних;

· Зростання смертності, захворюваності, злочинності;

· Зростання кількості самогубств, розлучень;

· Посилюється моральна й соціальна деградація суспільства.

3. Втрачається віра у майбутнє, соціальну справедливість, відчуття самоповаги.

4. Посилюється соціальна і політична нестабільність, конфліктність.

Серед соціальних наслідків безробіття, на мою думку, необхідно виділити психологічні. Адже безробіття, дуже часто призводить до погіршення відносин в сім'ї, агресії по відношенню до членів сім'ї, конфліктів і розлучень; відмічається різке зниження самооцінки, у багатьох випадках виникнення депресивного синдрому з суїцидними тенденціями. Стрес, перенесений в період безробіття, може стати причиною скорочення індивідуальної тривалості життя.

У дітей в сім'ях безробітних частіше зустрічаються відхилення в поведінці. У дружини безробітного виявляється той же психологічний стан, що і у нього самого. Можна зробити висновок, що безробіття є могутнім джерелом стресу для всіх, хто так чи інакше потрапляє в поле її дії.

У безробітних спостерігаються пасивність, розгубленість, фрустрированість, невміння і нездатність адаптуватися в соціально-економічних умовах, що різко змінилися, інфантильність і споживацька позиція, образливість: щось їм недодали, хтось їм зобов'язаний, немає вираженої особистої і соціальної активності.

Крім перерахованих безробіття має і інші соціально значущі негативні наслідки. Вчені вважають, що безробіття породжує соціальну агресію і збільшує кримінальність суспільства. Професор Д. П. Богиня підкреслює, що за даними соціальних досліджень, проведених у нашій країні, зростання чисельності непрацюючих з-поміж молоді лише на 1 % зумовлює збільшення злочинності в молодіжному середовищі на 4 % . За оцінкою зарубіжних експертів, підвищення безробіття на 1 % призводить до зростання смертності на 2 %, вбивств -- на 5,7%, самогубств -- на 4,1 %. Зокрема, в США воно зумовлює ріст психологічних захворювань на 6 %, розлучень -- на 7 %, самогубств -- на 5 %.

В деяких дослідженнях був виявлений зв'язок між безробіттям і вбивствами, насиллям. За даними Американських соціологів, 70% ув'язнених на момент арешту не мали роботи. Таким чином, злочинність може бути пояснена безробіттям в суспільстві. Зниження життєвого рівня, що пов'язано з безробіттям, змушує безробітного і його сім'ю витрачати заощадження і продавати цінні речі, щоб забезпечити достатній рівень життя. Якщо безробіття затягується, то безробітним доводиться жити на допомогу, яку не здатний заощадити через невідповідність прожитковому рівню звичайного способу життя.

Працівники Луганського центру профорієнтації громадян проведеними дослідженнями встановили, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з'являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі -- безпорадності й примирення із ситуацією. Людина починає звикати до бездіяльності, не говорячи вже про те, що вона втрачає професіоналізм і здобуті навички. Такого ж висновку дійшли і зарубіжні вчені. Так, на рис. подана залежність вірогідності працевлаштування від тривалості безробіття.

Рис.1

Залежність вірогідності працевлаштування від тривалості безробіття

Після шести місяців не тільки безробітні втрачають віру, кваліфікацію і навички, а й роботодавці з перестрогою відносяться до таких громадян. Ось чому суспільству дешевше обійдеться безробіття, наприклад, в 2 млн осіб із середнім терміном два-три місяці, ніж в 1 млн терміном понад шість місяців.

За даними Інституту економіки РАН, у безробітного, зареєстрованого службою зайнятості, через півтора року безробіття дохід зменшується більш ніж на 30%. І це не єдиний вид проблем, з якими стикаються люди, що не мають роботи протягом довгого часу (більше року). Чим більше людина без роботи, тим важче їй знайти нове місце. Це пов'язано з тим, що соціальні зв'язки, за допомогою яких можна отримати інформацію про можливості працевлаштування, порушуються. І до того ж працедавці не поспішають узяти на роботу безробітного. Для працедавця тривале перебування без роботи є негативною характеристикою. Це має раціональне пояснення, оскільки з часом втрачається кваліфікація.

2.Політика державного регулювання зайнятості

Державне регулювання зайнятості є сукупністю цілеспрямованих заходів, методів і напрямів впливу держави на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на умовах її продажу і використання. Воно є частиною загальної соціально-економічної політики держави. Зокрема державне регулювання зайнятості являє собою реалізацію державної політики зайнятості за допомогою правового, організаційного та економічного механізму, що створює умови для забезпечення зайнятості населення і соціального захисту від безробіття.

2.1 Соціальна політика держави: напрями і проблеми

Соціальна політика -- це комплекс соціально-економічних заходів держави та місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. (рис. 13. 3.).У межах соціальної політики забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується підтримка сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіти та культури.

Відмічається, що ступінь нерівності в доходах менша в країнах, де держава ширше використовує перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верст через систему оподаткування та державні видатки. В державних бюджетах цих країн передбачаються більші видатки на скорочення реальної нерівності яка формується ринком. Тобто залучаються неринкові чинники регулювання, такі як готівкові та безготівкові трансфертні виплати, різні види допомоги малозабезпеченим. В більшості розвинених країн питома вага коштів, що надходять до бідних верств населення, в загальному обсязі соціальних виплат складає 19 % при низькій кількості такого населення.

На основі перевірки потреб населення державні програми підтримки доходів набувають форми додаткових виплат, які гарантують мінімальний доход, що наближається до межі бідності. Державна допомога доповнюється також комунальними трансфертами, тобто місцевими системами допомоги. Особливу стурбованість викликають групи, які найменшою мірою можуть самі себе забезпечити, -- це стосується осіб літнього віку і дітей. Допомога найбільш незахищеним верствам населення повинна гарантувати задоволення мінімальних потреб, зокрема в продовольстві. Для вирішення проблеми недоїдання використовуються програми додаткового харчування, у відповідності з якими продовольство виділяється безпосередньо саме тим групам, для яких ризик шкоди здоров'ю є найбільшим, наприклад: вагітним жінкам, дітям і особам літнього віку. Такі програми повинні тісно координуватися з наданням послуг первинної охорони здоров'я, оскільки недоїдання відображає не тільки нестачу продовольства, але й наявність захворювань.

Визначальна лінія соціального забезпечення періоду реформування полягає в створенні системи допомоги не лише для осіб літнього віку і нездатних заявити про себе на ринку праці, а й для широких верств населення з низькими доходами, але в межах схеми, яку можливо фінансово підтримати. Досвід демонструє, що політика соціального захисту малозабезпеченого, але працездатного населення має тимчасовий характер. Різні види часткового субсидування, зусилля, спрямовані на скорочення безробіття, є, з одного боку, наслідками, а з іншого боку -- необхідністю перехідної економіки. Від тимчасових заходів потрібно поступово відмовлятися у міру того, як набирають силу і швидкість ринкові механізми, оскільки дія цих заходів пов'язана з втручанням держави в процес ціноутворення і в ринок праці. У контексті всього зазначеного пасивність та фінансова неспроможність існуючої соціальної політики обумовлюється надмірно великою кількістю цілей і малою кількістю засобів їх досягнення, що демонструє наступна модель: Cn = F(x;y), де Сn -- мета соціальної політики (ендогенна величина); х -- засоби соціальної політики (макроекономічні інструменти); у -- ринкові змінні, що виникають при реалізації завдань соціальної політики.

Вважається, що обмежене коло цілей при визначенні завдань соціальної політики забезпечує більшу гарантію їх досягнення, а якщо кількість цілей перевищує кількість засобів, то виникають цільові конфлікти. Прикладами суперечності цілей є прагнення одночасно забезпечити високі соціальні гарантії і підвищити ефективність виробництва або збільшити державні трансферти і скоротити дефіцит бюджету тощо. Надмірна кількість цілей пояснюється нагромадженням невирішених проблем структурної перебудови економіки; тривалим спадом виробництва; безробіттям та масовою злиденністю населення; виникненням специфічних ситуацій, спричинених залишками адміністративно-командної системи. Недостатність засобів соціальної політики обумовлена слабко розвинутою ринковою інфраструктурою, відсутністю традицій регулювання ринкової економіки, недовірою населення до державних інституцій. Сучасна система засобів соціального захисту населення в перехідний період повинна включати два типи впливу: адаптаційний для працездатного та працюючого населення і соціально-захисний для непрацездатного та соціально слабкого населення.

Основною метою соціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності. Ефективна макроекономічна політика потребує соціальної політики у двох напрямках: здійснення макроекономічного засобу виходу на стійке економічне зростання шляхом використання зростання доходів населення як рушійної сили стабілізації вітчизняного виробництва, зміцнення внутрішнього ринку, формування власних джерел заощадження та інвестування; забезпечення для всіх верств населення реалізації головного принципу ринкової економіки -- здатності до самозабезпечення.

2.2 Основні моделі державної політики зайнятості населення. Особливості державного регулювання безробіття провідних країн

В цілому, політика зайнятості (сукупність заходів прямого і переносного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його Членів зокрема) має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

Так, державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

1. Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомог для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель -- це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує за собою звільнення.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

· забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

· сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

· добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

· дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

· підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

· забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

· повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних

варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Так, активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактикою звільнення, навчання і підвищення осіб, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці робочої сили в цілому.

Кожна із держав прагне сформувати ефективну систему соціального страхування на випадок безробіття, насамперед, через функціонування відповідних фондів.

Таблица.1.

Країни	Загальний розмір відрахувань до фонду соціального страхування на випадок безробіття	В тому числі відрахування
		по підприємствах	по працівниках
Франція	8,43	5,13	3,30
Канада	7,03	4,13	2,9
Німеччина	6,50	3,25	3,25
США	6,20	6,20	0
Австрія	6,0	3,0	3,0
Нідерланди	7,25	5,05	2,20
Іспанія	7,80	6,20	1,60
Швеція	5,42	5,42	0
Італія	4,41	4,41	0
Японія	1,15	0,75	0,40
Україна	3,0	2,5	0,5

Розміри відрахувань у фонди соціального страхування на випадок безробіття (по підприємствах - у відсотках до фонду оплати праці, по працівниках - у відсотках до заробітної плати), %

Розглянемо заходи, які вживаються урядами різних країн світу для подолання безробіття. Приклади політики Аргентини та республіки Корея дозволяють виділити потенційно ефективні заходи. Вони є двома країнами, які ініціювали широкомасштабні програми у сфері зайнятості в період кризи і укоротили приблизно на три роки термін відновлення зайнятості до передкризового рівня. Відповідні антикризові заходи були орієнтовані зокрема на сферу зайнятості. У рамках програми Хефес в Аргентині здійснювалися додаткові виплати родинам, в яких голова домогосподарства став безробітним через кризу. Програмою було охоплено до 11% економічно активного населення, і вона сприяла скороченню рівня безробіття приблизно на 2,5 в. п. Видатки при цьому були відносно невисокими -- 0,5-1% ВВП. Програми активізації ринку праці Республіки Корея допомогли підвищити професійні навички й розширити можливості працевлаштування для більшості осіб, що займаються пошуком роботи. Ці програми були проведені після того, як вибухнула криза, і тим самим був скорочений ризик довгострокового безробіття й соціальної ізоляції людей. У межах національної програми суспільних робіт було працевлаштовано близько 70% безробітних країни -- 1,7 млн.

З метою скорочення економічно необгрунтованого тимчасового звільнення працівників, для збереження життєздатних робочих місць поширювалось застосування системи скороченої тривалості робочого часу в комплексі з підвищенням професійних навичок.

Канада, Створення фонду професійної підготовки в розмірі 1,5 млрд. канадських дол. для тимчасово звільнених працівників; додаткове фінансування розширеної професійної підготовки для безробітних; масштабна підтримка літніх працівників у незахищених громадах; заходи для залучення до зайнятості молоді; реалізація проектів професійною навчання й зайнятості корінних народів.

Китай. Здійснення в національних масштабах програм професійно-технічної підготовки, орієнтованих на трудових мігрантів, які повертаються н; батьківщину через звільнення (планується, що ц програми охоплять 20 млн. трудових мігрантів, як втратили роботу через скорочення обсягів експорту); уряд Китаю займається розробкою програм орієнтованих на надання цього року допомоги 6 млі випускників ВНЗ.

Франція. Запровадження системи допомоги частково безробітним з метою послаблення фінансового тиску на працівників протягом певного періоду часу. Ці системи забезпечують працівникам, які залишаються без роботи протягом всього або частини тижня, можливість отримувати відсоток своєї заробітної плати від держави доти, доки вони не будуть задіяні протягом повного робочого дня.

Німеччина. Вживання заходів для уникнення тимчасових звільнень за рахунок трудових допомог. Виплачуються від 12 до 18 місяців; компаніям відшкодовується 100% їхніх внесків у фонди соціального забезпечення, які вони виплачують на своїх найманих працівників, при. цьому скорочення робочого часу використовується як можливість для професійної підготовки; уряд землі Північний Рейн-Вестфалія уклав угоду з місцевими організаціями роботодавців і працівників щодо «майбутнього Пакту з економічного зростання й зайнятості*.

Індонезія. Розширення добровільних транс міграційних програм в інтересах звільнених працівників і поширення їх на ті райони, у яких потенційно можуть створюватися робочі місця або ті, яких менше постраждали від кризи; реалізація програм професійної підготовки.

Бахрейн. У 2006 р. Бахрейн став першою країною на Близькому Сході, що впровадила систему страхування по безробіттю в контексті більш широкої реформи ринку праці, Бахрейн підтримує доходи безробітних, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу і сприяє їхній реінтеграції у сферу продуктивної зайнятості, тим самим забезпечуючи життєво важливі гарантії на випадок економічних потрясінь. Ця система поширюється на всіх працівників -- як громадян країни, так і на іноземців -- і фінансується за рахунок внесків у розмірі 1% заробітної плати, що стягуються з працівників, роботодавців і уряду.

Завдяки тому, що до кінця 2008 р. в країні випадки припинення трудових відносин були поодинокі, у межах цієї системи надавалась допомога небагатьом : безробітним. Однак, якщо в майбутньому кількість випадків припинення трудових відносин у результаті ті кризи підвищиться, у країні діє система, що передбачає стабільність доходів осіб, які шукають роботу. Ця система спрямована на підтримку повернення на ринок праці за рахунок залежності грошових допомог від проходження людиною професійної підготовки. Забезпеченням еквівалентного працевлаштування та профорієнтації займаються служби працевлаштування.

Досвід Бахрейну є гідним прикладом для країн регіону, і вже інші країни сьогодні розглядають можливість впровадження цього досвіду.

3. Аналіз політики регулювання безробіття в Україні

Ринок працi в сферi зайнятостi не може бути саморегулюючою системою. Регулювання процесів зайнятості населення проходить на трьох основних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, слід добитися максимальної узгодженості дій на усіх рівнях, що призведе до покращення положення зайнятих громадян і тих, хто шукає роботу. Бiльш питома i ефективна зайнятiсть досягається завдяки державному регулюванню(Додаток А).

Державна полiтика зайнятостi населення в Україні базується на таких принципах:

1) забезпеченні рівних умов усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб.

Як бачимо, цей принцип базується на статті 24 Конституції України, яка передбачає заборону дискримінації, а також на статті 43, у якій ідеться про те, що держава створює умови для повного використання громадянами права на працю і гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності;

2) сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенні нових робочих місць та умов розвитку підприємництва.

Ефективною зайнятістю слід вважати використання робочої сили максимально можливої кількості, коли при цьому досягається найбільший матеріальний результат. Створення нових робочих місць, базованих на новітніх технологіях, водночас є і запобіганням безробіттю, і розвитком підприємств. Саме на цьому мають концентрувати свою увагу керівні виконавчі центральні і місцеві органи влади, розробляючи різноманітні програми й заходи;

3) координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі загальнодержавної та регіональних програм зайнятості.

Цей принцип свідчить про комплексність проблеми зайнятості. Справді, який напрям економічної діяльності не взяти, -- всі вони так чи інакше пов'язані із залученістю громадян до суспільно-корисної діяльності. Так, інвестування в будь-яку галузь -- це означає розробку проектів, бізнес-планів, утілення новітніх технологій і створення нових робочих місць, підготовку кадрів для цих місць тощо. І, нарешті, -- додаткову зайнятість, підвищення кваліфікації та збільшення доходів;

4) співробітництві професійних спілок, асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організації або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації заходів забезпечення зайнятості населення.

У даному принципі сформульовано суть соціального партнерства, за допомогою якого здійснюється ефективне функціонування ринку праці. Його невиконання призводить до суттєвих порушень трудового законодавства, зокрема незаконного звільнення працівників, інших трудових конфліктів і дискримінації, незаконної заборони створення на підприємствах профспілкових організацій тощо. Усе це, безумовно, негативно позначається на зайнятості і потребує втручання органів влади;

5) міжнародному співробітництві у розв'язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Цей принцип має особливе значення, оскільки національний ринок праці недостатньо інтегрований у світовий ринок праці. Далеко не з усіма країнами, де працюють наші громадяни, Україна має двосторонні угоди стосовно умов їх побуту та роботи в країні перебування, що призводить до значних негативних наслідків.

Правове забезпечення виконання перелічених принципів державного регулювання зайнятості передбачено розділом ІІІ Закону України «Про зайнятість населення», який називається «Регулювання та організація зайнятості населення» і складається з 12-и статей (13--24). Серед них -- статті, що стосуються регулювання зайнятості, програм зайнятості, добровільного переселення громадян, територій пріоритетного розвитку, координаційних комітетів сприяння зайнятості, державної служби зайнятості, участі підприємств і профспілок у реалізації державної політики зайнятості, оплачуваних громадських робіт, професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

Основними важелями державного механізму регулювання зайнятості є: законодавчо-нормативні, економічні, організаційні, соціальні, мотиваційні.

Законодавчо-нормативні важелі передбачають правове забезпечення зайнятості населення.

Економічні -- проведення політики макроекономічної стабілізації, вплив на розміщення трудового потенціалу; діяльність державних органів у сфері розподілу доходів, розробки і реалізації політики створення нових робочих місць.

Організаційні -- здійснення адміністративно-організаційних заходів щодо забезпечення ефективної зайнятості.

Соціальні -- створення цілісної системи соціального забезпечення населення України як працюючого, так і непрацюючого.

Мотиваційні важелі передбачають створення ефективної системи мотивації використання трудового потенціалу.

Система цих важелів діє в усіх аспектах соціально-трудових відносин. Від того, наскільки вони будуть ефективними, залежить розширення зайнятості населення.

Основи соцiального захисту населення у сферi трудових вiдносин закладенi в Конституцiї України i в Законi України “Про зайнятiсть населення”. Державнi гарантії зайнятостi населення в Укpaїнi:

а) добровiльнiсть працi i вибору виду дiяльностi;

б) захист вiд необґрунтованої вiдмови в прийомi на роботу i незаконного звiльнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння у виборі відповідної роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно до професiйної пiдготовки, освiти, особистих i суспiльних потреб;

г) виплати вихiдної допомоги i збереження середнього заробiтку на перiод працевлаштування працiвникам, якi втратили постiйне мicцe роботи;

д) безкоштовне начання безробiтних новим професiям, перепiдготовка в навчальних закладах;

е) виплати безробiтним допомоги по безробiттю, у встановленому порядку.

Kpiм того, Законом України “Про зайнятiсть населення” передбаченi додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, якi потребують соціального захисту, зокрема:

а) жiнкам, якi маютъ дiтей вiком до 6 poків;

б) одиноким матерям з дiтьми до 14 рoкiв;

в) молодi, яка закiнчила ocвiтy;

г) особам передпенсiйного вiкy;

д) особам, звільненим пiсля вiдбуття покарання.

Для їx працевлаштування мicцевi органи адміністрації бронюють на пiдприємствах уcix форм власностi з чисельнiстю понад 20 осiб близько 5% робочих місць заробiтничими професiями, в тому числi, з гнучкими формами зайнятостi. У разi вiдмови у працевлаштуванні на роботу їх у цих межах державна служба зайнятостi стягує штраф за кожну таку вiдмову у розмірi 50 неоподатковуваних мінімумів доходiв громадян.

Слід зазначити, що зайнятість населення має регулюватися на трьох рівнях: на державному, регіональному та на рівні підприємства.(Додаток Б).

Основним комплексним документом, котрий вiдображає реалізацію політики зайнятості в Україні, є Державна програма зайнятостi населення (ДПЗН). ДПЗН i територiальнi програми спрямованi на:

* сприяння розвитковi структурної перебудови економiки, створенню умов для направлення вивiльнюваних працiвникiв, у першу чергу, на рентабельнi виробництва i в приоритетнi галузi економiки;

* запобiгання розвитку безробiття та його скорочення шляхом пiдвищення економiчної зацiкавленостi пiдприємств у ствоpeннi додаткових робочих мiсць, переважно з гнучкими формами зайнятостi;

* полiпшення системи вiдтворення робочої сили у поєднаннi з розвитком робочих мiсць, професiйної орiєнтацiї, пiдготовки, перепiдготовки i пiдвищення квалiфiкації населення, ефективне використання трудових pecypciв;

* захист безробiтних та їх сiмей вiд негативних наслiдкiв безробiття та забезпечення зайнятостi громадян, якi потребують соцiального захисту i не здатнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi;