Кейнсіанська теорія регулювання національного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКІЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

УКРАЇНИ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

З дисципліни «Економічна теорія»

на тему: Кейнсіанська теорія регулювання національного виробництва

Виконав студент гр. ЕП - 11

спеціальності економіка підприємства

Резніченко Максим Сергійович

Керівник Зюкова Наталія Борисівна

Кандидат економічних наук

Доцент кафедри «економічної теорії»

Полтава 2010

Зміст

Вступ

1. Економічні передумови і сутність кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва

1.1 Економічні та історичні передумови виникнення кейнсіанської теорії

1.2 Сутність Кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва

1.2.1 Ідея «грошової економіки»

1.2.2 Принцип ефективного попиту

1.2.3 Теорія споживання

1.2.4 Концепція мультиплікатора інвестицій

1.2.5 Теорія відсотка і грошей

1.2.6 Теорія відсотка і грошей

1.2.7 Погляд Дж. М. Кейнса на проблему інфляції

1.2.8 Причини безробіття за Кейнсом

2. Використання кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва у розвинутих країнах

3. Можливість використання кейнсіанської моделі в Україні

Висновки

Перелік літератури

Вступ

Актуальність роботи. На даному етапі розвитку економіки для будь якої країни є головним вибір оптимального варіанту державної політики для подолання економічних проблем та досягнення високих темпів економічного зростання. В процесі розвитку людства було створено Кейнсіанську модель, яка є найбільш поширеним напрямком сучасної макроекономіки. Вона з'явилася в 20-30-х роках ХХ ст. на противагу класичній теорії, та показало свою перевагу. В основу цієї теорії було покладено ідеї сформовані Джоном Мейнардом Кейнсом в його книгах «Трактат про грошову реформу» (1923р.), «Трактат про гроші»(1930р.), і визначальній праці вченого, що стала класикою світової економічної думки, - «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей», яка побачила світ у 1936 році.

Майже 30 років на основі кейнсіанської теорії ґрунтувалися державні політики багатьох країн. Свого часу Кейнс приїздив до США та ознайомив зі своїми ідеями президента Ф. Рузвельта. Але тоді Рузвельт його не підтримав. Проте невдовзі становище змінилося і багато заходів, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запозичено» в Кейнса серед яких: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об'єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо

Кейнсіанська теорія на противагу класичній заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неї характерним є погляд, що рівновага при повній зайнятості ресурсів є не закономірним а лише випадковим явищем. Навпаки, економіці, яка розвивається без втручання держави, характерні відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція. Послаблення негативного впливу останніх здійснюється завдяки державі.

Вивченнян кейнсіанської теорії займалися і займаються багато вчених економістів серед яких Р. Харрода, П. Сємюєлсон, Дж. Хикса, А. Хансен.

Методи досліджень та інформаційне забезпечення роботи. Для написання роботи було використано спеціальні математичні, економічні методи, зокрема метод аналізу, синтезу, індукції з використанням сучасних пристроїв.

Мета курсової роботи визначити сутність кейнсіанська теорія регулювання національного виробництва.

Завдання курсової роботи.

– дослідити економічні передумові і сутність кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва.

– встановити використання кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва у розвинутих країнах

– з'ясувати можливість використання кейнсіанської моделі в Україні

Відомості про обсяг і структуру роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних літературних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 34 сторінок, містить2 ілюстрації.

Розділ І. Економічні передумові і сутність кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва

1.1 Економічні та історичні передумови виникнення кейнсіанської теорії

У другій половині ХІХ ст. розвиток економічної науки характеризувався зростанням макроекономічних досліджень, що було викликано ускладненням процесів економічного розвитку, посиленням інтенсивності економічної кризи.

До 30-х років XX ст. серед учених-економістів панувала класична теорія, яка передбачала, що за допомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматично прямує до рівноваги -- коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. В дійсності виявилося, що можливості механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, так само як і на ринку праці й капіталу є не безмежними. Найбільш наочним свідченням цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки.

Постійно повторювані зі зростаючою силою кризи супроводжувалися зниженням рівня виробництва, інвестицій, зайнятості, заробітної плати, серйозними труднощами у збуті товарів, розладом усього економічного механізму. Економічна думка того періоду виявилася нездатною дати задовільне пояснення цим явищам, а тим більше вказати способи подолання криз. Багато економістів зв'язували настання криз і наступних піднесень з настроями оптимізму чи песимізму в бізнесменів. Існували теорії, які пояснювали кризи порушенням пропорцій між галузями господарства, або навіть банківською процентною політикою.

З розвитком капіталізму швидко руйнувалися механізми автоматичного ринкового саморегулювання. На рубежі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими.

Але найбільш гостро нездатність капіталістичної економіки до планомірного розвитку проявилася у роки світової економічної ризи 1929--1933 pp. та наступної депресії 30-х років. 1933 р. в капіталістичних країнах налічувалося 33 млн. безробітних, у тім числі США -- 16 млн., що становило одну третину всієї робочої сили. В продовж 1929-1932 років промислове виробництво у всьому світі було у великій мірі звернуте скоротившись майже в половину в США, на 40% в Німеччині, приблизно на 30% у Франції.і «лише» на 10% у Великобританії, де економічна криза розпочалася ще в 20-х роках.

Промислово розвинуті країни зіткнулися з унікальною по своїй значимості дефляцією, в результаті якої ціни знизилися на 25 % у Великобританії, на 30% у Німеччині та США, ті більш як на 40% у Франції. Однак великі втрати людського капіталу виявлялися в безробітті. Велика дипресія стала глобальнім явищем, яке перекинулось з розвинутих країн на нерозвинуті. До 1933 p. промислове виробництво та національний дохід США знизилися більше ніж на половину. Інвестиційна діяльність у деякі роки кризи повністю припинялася. Вихід з кризи був настільки тривалим та болісним, що навіть у 1938р. рівень виробництва в багатьох країнах не досяг показників 1929 p.

Економічна криза 1929--33 pp. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагальне потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Перші кроки у цьому напрямку було зроблено у США реалізацією «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта. Спершу посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 p. книжку «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей», англійський економіст Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у буржуазній економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-их рр. значно перевищило зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й осідали на складах виробників.

Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни на сировину і на готову продукцію. При цьому не зважалося на ситуацію на ринку, а враховувалися лише інтереси монополій.

Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували США значні суми й не могли їх виплатити.

Надання дешевих кредитів, які були доступні «середньому» американцю, призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американцями покупками. В населення ж не було коштів, щоби розплачуватись за них.

У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американського виробника, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і послуг. До того ж Європа не мала чим розраховуватись за американський імпорт.

Класична теорія, яка панувала в економічній теорії в ХІХ ст., давала змогу успішно аналізувати економічне становище, на ній ґрунтувалися державні політики двох десятиріч ХХ століття. Але Світова економічна криза 1920-1930-х років, Велику депресію в США1929-1933, економічний спад в інших країнах важко було пояснити на основі класичної концепції. Постала начальна потреба в новій теорії, яка б могла розкрити причини кризових явищ, пояснила б незрозумілі факти і послужила б підґрунтям для державної політики. Такою стала кейнсіанська теорія.

Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв'язку з кризою в 30-х pp. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обгрунтував необхідність участі держави в економічному житті.

Концепція Кейнса справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії та економічної політики. Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це стосується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання економіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регулювання.

До початку 60-х pp. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. І хоч у своїй основній праці та наступних статтях Кейнс мало уваги приділив проблемі циклу, його концепція справила певний вплив на розробку теорії цього питання і на спрямування так званих антициклічних заходів. Метою ж останніх була якщо не ліквідація циклічного характеру капіталістичної економіки, то принаймні послаблення його руйнівних наслідків.

Американські економісти та політичні діячі у боротьбі з кризами розраховували, передовсім, на вищезгадувані «вбудовані стабілізатори», тобто на автоматичне застосування податкової та бюджетної політики для регулювання циклу.

Але на межі 70--80-х pp. кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974--1975 pp. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція «держави добробуту», що базується на соціальних пріоритетах і спирається на значний сектор державного підприємництва, на пряме регламентування багатьох сфер приватного підприємництва і перерозподіл доходів на користь держави.

Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних темпів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху.

Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція економічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опозиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії. Але воно живе, модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила систему категорій та взаємозв'язків, що без них сьогодні навряд чи можна уявити економічну теорію і економічну політику Заходу.

1.2 Сутність Кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва

Великі класики минулого не розрізняли мікро- та макроекономічні аспекти економіки. Мікроекономічний аналіз був створений неокласичної економікою, створення основ короткострокового макроекономічного аналізу випало на долю Кейнса.

Теорію Кейнса можна назвати "кризовою", тому що, по суті, він розглядає економіку в стані депресії. За його теорією, держава повинна активно втручатися в економіку через відсутність у вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок з метою збільшення попиту, тому що причина капіталістичних криз - надвиробництво товарів.

Він пропонував кілька інструментів. Серед яких гнучка кредитно-грошова політика, стабільна бюджетно-фінансова політика та інше. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через один із найсерйозніших бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що буде стимулювати інвестиційного попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих коштів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість.

Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:

Ш частка національного доходу висока і перерозподіляється через держбюджет;

Ш створюється велика зона державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;

Ш широко використовуються бюджетно-фінансові та кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримання високих темпів зростання і високого рівня зайнятості.

Теорія Дж.М.Кейнса насправді дуже прагматична, тісно пов'язана з тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собою методологічний поворот від соціально нейтральною економіки до традицій політичної економії.

1.2.1 Ідея «грошової економіки»

Основою підходу Дж. М. Кейнса до економічного аналізу є ідея «грошової економіки», яка була письмово викладена в маловідомій статті в 1933 році. Викладаючи дану ідею, Дж. М. Кейнс різко протиставив себе і класикам, і неокласиків (причому він називав « класиками »і тих, і інших) у виділенні суті і ролі грошей. На його думку, об'єктом досліджень «класиків» була «реальна обмінна економіка» [real exchange economy]. Це економіка, в якій гроші використовуються тільки як нейтральна ланка в угодах з реальними предметами і реальними активами і не впливають на мотиви та рішення господарюючих суб'єктів. У такій економіці гроші виступають тільки в якості одиниці рахунку і засобу обміну, не будучи активом тривалого користування і не виконуючи функцію засобу збереження цінності, будучи лише деяким зручністю. Особливість підходу «класиків» полягала в тому, що закономірності «реальної обмінної економіки» переносилися ними на сучасне ринкове господарство. Дж. М. Кейнс вважав, що таке перенесення необгрунтовано і вказав, що більш важливо аналізувати інший тип господарства, названий їм «грошової економікою» [12, c.193]. У такій економіці гроші представляють собою актив тривалого користування і використовуються як засіб збереження цінності. Кейнс вважав, що гроші грають самостійну роль. Тільки в «грошової економіки» можливі ділові цикли, пов'язані з коливаннями попиту на гроші як на найбільш ліквідний актив тривалого користування.

На жаль, Дж. М. Кейнс не розвинув ідею «грошової економіки» в струнку концепцію. Дана обставина, а також її відсутності в "Загальної теорії» зумовили ігнорування даної ідеї в роботах найближчих послідовників Дж. М. Кейнса - представників традиційного кейнсіанства. Важливість ідеї «грошової економіки» полягає в тому, що вона стала теоретичним фундаментом посткейнсіанства, вчені якого зуміли успішно розвинути цю ідею.

1.2.2 Принцип ефективного попиту

Відправним пунктом макроекономічного аналізу Дж. М. Кейнса є принцип ефективного попиту. Ефективний попит, за Дж. М. Кейнсу, - це просто фактичний сукупний попит на блага, при якому сукупний попит дорівнює сукупному пропозицією. Принцип ефективного попиту полягає в тому, що реальний національний дохід визначається ефективним попитом, і при цьому останній може бути менше, ніж необхідно для забезпечення повної зайнятості. Отже, ресурси суспільства можуть використовуватися не повністю. Таким чином, Дж. М. Кейнс сформулював основну задачу свого економічного аналізу: визначення факторів, які впливають на обсяг використання, тобто зайнятості, ресурсів, наявних в економіці.

Для визначення причин неповної зайнятості (вимушеного безробіття) необхідно детально досліджувати фактори, що впливають на компоненти сукупного попиту. У ринковій економіці без державного макроекономічного втручання і зовнішньої торгівлі сукупний попит складається з споживання та інвестицій.

1.2.3 Теорія споживання

Природно, що зі зростанням доходів зростає і попит, збільшуються витрати на споживання. Але це не означає, що витрати збільшуються в тій же самій пропорції, на ту ж саму суму. Заперечуючи класикам, Кейнс писав про помилковості твердження, що «вся вартість продукції повинна бути витрачена прямо або опосередковано на купівлю продуктів». Споживання, поряд із заощадженнями, являє собою спосіб використання національного доходу. Тому функція споживання записується як C = C (Y).

В основі запропонованої Дж. М, Кейнсом теорії лежить так званий «основний психологічний закон», згідно з яким витрати ростуть не в тій мірі, в якій збільшуються доходи. Цей закон був сформульований Дж. М. Кейнсом апріорно (на основі його спостережень за особливостями групового поводження людей), без виведення на основі будь-якої оптимізаційної моделі. У формальному вигляді цей закон описується таким чином:

0 <C / Y <1 (1.2.1)

де C / Y = MPC так звана гранична схильність до споживання.

відси випливає, що з розширенням доходу збільшується розрив між Y і С; отже, для того, щоб зрослий дохід не скоротився, необхідно заповнити цей розрив іншим компонентом сукупного попиту - інвестиціями.

Частина грошей, що отримуються у вигляді доходу, відкладається у вигляді заощаджень. Тому сукупні витрати становлять лише одну частину сукупного доходу, інша його частина - заощадження.

Зображена на рисунку 1.2.1 проста функціональний зв'язок представляє одне з вихідних положень кейнсіанської теорії [9, с.153].

Рисунок 1.2.1 Схематичне зображення концепції Кейнса

За Кейнсом, доход є основним фактором, що визначаючим споживання. Він вважає, що розміри заощаджень - це залишок, що утворюється у вигляді різниці між розміром доходу та рівнем споживання. Ідея «основного психологічного закону» дозволила Дж. М. Кейнсу сформулювати концепцію мультиплікатора інвестицій, що розглядається в наступному підрозділі.

1.2.4 Концепція мультиплікатора інвестицій

Кейнс надає великого значення ролі інвестицій в економіці. За Кейнсом, обсяг національного доходу, а отже, і сукупного попиту знаходиться у певній кількісної залежності від загального обсягу інвестицій. Цю кількісну зв'язок Кейнс висловлює в теорії мультиплікатора доходу. Дійсно, зростання інвестицій є важливою умовою збільшення національного доходу, але на його обсяг він впливає не прямо, а опосередковано, через збільшення обсягу функціонуючих засобів виробництва і робочої сили.

Концепція мультиплікатора була запозичена Дж. М. Кейнсом у англійського економіста Р. Ф. Кана, який у 1931 році висунув ідею «мультиплікатора зайнятості»[12, c.258], показує зв'язок між збільшенням витрат на проведення громадських робіт і зниженням безробіття. Дж. М. Кейнс замість зайнятості як залежної змінної став розглядати національний дохід.

Якщо сукупний попит складається тільки з споживання та інвестицій, і при цьому весь обсяг споживання визначається виключно доходом, то тоді умова макроекономічної рівноваги буде виглядати наступним чином:

Y = MPC * Y + I. (1.2.2)

Після перенесення першого доданка правої частини рівняння в ліву частину і невеликих перетворень отримаємо:

Y = I / (1-MPC). (1.2.3)

1 / (1 - MPC) = m (1.2.4)

Показник m як раз і є мультиплікатором інвестицій. Він показує, у скільки разів зміниться прибуток при зміні на задану величину інвестицій. Оскільки MPC <1, то мультиплікатор інвестицій більше одиниці, а отже, зміни інвестицій породжують багаторазові зміни національного доходу. Ефект мультиплікатора діє в обох напрямках, множачи як зростання, так і падіння інвестицій. Простий мультиплікатор дорівнює зворотного величиною граничної схильності до заощадження 1/MSP (де MSP - гранична схильність до заощадження), що також дорівнює 1 / (1 - MPC).

Наприклад, збільшення заощаджень на 1 долар зменшує національний дохід на m доларів, і збільшення інвестицій на 1 долар збільшує його на m доларів. І навпаки, зменшення накопичень на 1 долар, збільшує національний дохід на m одиниць, а зменшення інвестицій на 1 долар зменшує його на m одиниць.

При цьому збільшення граничної схильності до заощадження - що є різницею між одиницею і граничною схильністю до споживання, тобто знаменником мультиплікатора - призводить до зменшення мультиплікатора інвестицій і, при інших рівних умовах, до зниження рівня національного доходу. Феномен впливу зростання заощаджень на зменшення доходу отримав назву «парадоксу ощадливості».

Концепція мультиплікатора інвестицій важлива перш за все тому, що служить одним із способів пояснення нестабільності ринкової економіки. Наприклад, невелике скорочення обсягу інвестицій здатно викликати глибокий спад виробництва і масове безробіття. Тут видно найважливіша макроекономічна роль, яку в ринковому господарстві грають інвестиції. При цьому в теорії Дж. М. Кейнса, саме інвестиції визначають заощадження, а не навпаки; причинно-наслідковий ланцюжок виглядає тут наступним чином: I Y S, де S - заощадження.

кейнсіанський регулювання попит споживання україна

1.2.5 Теорія інвестицій

Відповідно до запропонованої Дж. М. Кейнсом теорії інвестицій, на їх обсяг впливають два фактори.

а) Очікувана прибутковість інвестицій. Цей показник є психологічною змінною, пов'язаної з очікуваннями.

За Дж. М. Кейнсу, інвестиції здійснюються в умовах невизначеності, тому їх очікувану дохідність - граничну ефективність капіталу - неможливо заздалегідь обчислити, навіть використовуючи методи теорії ймовірності. Значення граничної ефективності капіталу управляється не оптимізаційними розрахунками, а «спонтанним оптимізмом» підприємців, тим, що Дж. М. Кейнс назвав «життєрадісністю». Остання поняття відображає «спонтанно виникає резолюція діяти», «вроджену спрагу діяльності».

б) Ставка відсотка. Вона встановлює нижню межу необхідної прибутковості інвестицій. Ті інвестиції, які приносять граничну ефективність капіталу, меншу, ніж ставка відсотка, або рівну їй, не будуть здійснюватися.

Звідси випливає, що навіть при низькій ставці відсотка інвестиційна активність може бути надзвичайно слабкою через песимістичні очікування підприємців, тобто внаслідок низького ступеня їх «життєрадісності». Кейнс розмірковує у своїй праці: «... коли життєрадісність загасає, оптимізм похитнута і нам не залишається нічого іншого, як покладатися на один лише математичний розрахунок...». Таким чином, всього лише одне песимістичний сприйняття людьми майбутнього здатне породити спад у ринковому господарстві.

Якщо ж гранична ефективність капіталу майже не залежить від поточних економічних змінних, то про ставку відсотка цього сказати ні в якому разі не можна. Необхідно виявити фактори, що впливають на її фактичне значення.

1.2.6 Теорія відсотка і грошей

Дж. М. Кейнс дає тлумачення відсотка, фундаментальне відрізняється від неокласичного. В рамках останнього процентна ставка визначалася взаємодією заощаджень та інвестицій. За Дж. М. Кейнсу, відсоток - це винятково грошовий феномен, пов'язаний з функціонуванням грошей як самого ліквідного активу тривалого користування в економіці.

Конкретніше кажучи, відсоток - це плата за відмову від ліквідності; а рівноважне значення процентної ставки визначається з взаємодії між пропозицією грошей і тим, що Дж. М. Кейнсом було названо «перевагою ліквідності». Останній термін трактується як попит на гроші або як та частина попиту на гроші, яка пов'язана з функціонуванням ринку цінних паперів (спекулятивний мотив).

Пропозиція грошей визначається Центральним банком Що ж стосується попиту на гроші, то його можна підрозділити на кілька видів або «мотивів».

а) трансакційний мотив відображає використання грошей для здійснення операцій. Зберігання грошей здійснюється для заповнення розривів між грошовими надходженнями і платежами.

б) Мотив обережності відображає необхідність забезпечення грошових резервів для захисту себе від різних випадковостей, що вимагають раптових витрат; сюди ж відноситься прагнення зберегти майно у вигляді грошей для подальшого покриття фінансових зобов'язань. Цей мотив пов'язаний з тим фактом, що гроші являють собою найбільш ліквідний актив тривалого користування.

Ступінь значущості мотиву обережності залежить від розвиненості ринку цінних паперів. Поява і еволюція ринку цінних паперів призводить до зниження ролі цього мотиву, оскільки у грошей виникає близький замінник - високоліквідні й дохідні фінансові активи. Але зате з розвитком фінансового ринку збільшується значення ще одного мотиву попиту на гроші.

в) Спекулятивний мотив пов'язаний з прогнозом майбутньої ставка відсотка на ринку цінних паперів. Але теоретично можлива ситуація, при якій фактична ставка відсотка впаде до такого низького значення, що всі без винятку учасники фінансового ринку будуть очікувати в майбутньому її зростання. Тоді в економіці виникне ситуація, названа Дж. М. Кейнсом «абсолютним перевагою ліквідності», а його найближчими послідовниками в рамках традиційного кейнсіанства - «ліквідної пастки».

Мотив обережності і спекулятивний мотив важливі тому, що породжують нестабільність попиту на гроші. Внаслідок цієї нестабільності порушується тісний зв'язок між грошовою масою і рівнем цін.

Тим не менше, значимість відсотка як грошового феномена залишається актуальною. На думку Дж. М. Кейнса ставка відсотка може в довгостроковій перспективі стати чинником, загальмовують економічний розвиток.

1.2.7 Погляд Дж. М. Кейнса на проблему інфляції

Усяке уряд, говорить Кейнс, може існувати довгий час, друкуючи паперові гроші. Це така форма податкового обкладення, ухилитися від якої найважче. Кейнс наводить такий приклад.

Припустимо, що в обігу знаходиться 9 млн. паперових знаків, і що в своїй сукупності вони представляють цінність в 36 млн. золотих доларів. Нехай уряд випустив 3 млн. папірців, тоді їх загальна сума становить 12 млн. У першому випадку кожна папірець має цінність 4 дол., в другому 3 дол. В результаті 9 млн. первинних папірців має цінність 27 млн. дол. замість 36 млн. Таким шляхом уряд, віддрукувавши додатково паперові гроші, придбало від населення суму, рівну 9 млн. дол. точно так само, як якщо б воно стягнуло цю суму податкових шляхом. На кого ж упав цей податок? Очевидно, на володарів первинних 9 млн. паперових грошей, які знецінилися в порівнянні з колишніми на 25%. Інфляція звелася до податку в 25% на всіх володарів паперових грошей в міру їх наявності у кожного.

Цей процес можна продовжувати і далі, але цінність грошей відповідно падає. Це означає, що кількість банкнот, котре мало випускати уряд, щоб досягти визначеного результату, має бути збільшена. Інфляція приходить державі на допомогу і іншим шляхом, полегшуючи тяжкість що лежать на ньому зобов'язань у грошовій формі (зменшує реальну величину внутрішнього державного боргу).

Населення починає захищатися від інфляційного податку. Свій грошовий резерв вона переводить в коштовності та інше. Скорочуються витрати на домашні витрати. В угодах вдаються до іноземної валюти. Зведення грошових ресурсів до мінімуму призводить до того, що щоденна потреба в готівці починає покриватися кредитом. Тому номінальні процентні ставки стрімкого. При критичному рівні інфляції паперові гроші залишаються тільки в дрібній торгівлі, інших функцій вони виконувати вже не можуть. Ступінь знецінення грошей починає обганяти зростання паперового обігу (гіперінфляція). Інфляційний податок стає неможливим. Настає розвал фіскальної системи і грошового обігу.

Коли інфляція доведена до цього рівня, то неминучою стає грошова реформа. Створення стійкої грошової одиниці - передумова відновлення нормальних джерел доходу. «Кращий шлях тому - це користування ще протягом деякого часу поганими грошима як джерелом доходу, але разом з тим негайне створення стабільної рахункової одиниці ... з щоденним офіційним встановленням курсу такої по відношенню до поганих грошей ».

Кейнс вважав, що значна безробіття виключає значну інфляцію. А так само вважав винятково важливим підтримання стійкістю рівня цін. Для цього рівень грошової заробітної плати має підтримуватися стабільним настільки, наскільки це віз ¬ можна. Однак зростаючі ціни переважніше низькою грошової заробітної плати. Дефляція гірше інфляції, так як передбачення зниження цін скорочує виробництво і погіршує становище виробників.

Кейнса часто звинувачували в тому, що він недооцінив загрози інфляції. Але в ті роки, які він жив, загроза безробіття була сильнішою загрозою інфляції, чим і виправдовувалися його погляди. Коли змінилася економічна ситуація, стали змінюватися та його оцінки. Так, вже в 1945 р. Кейнс висловився за підвищення процентних ставок, побоюючись інфляційного впливу на сукупний попит погашення величезних військових позик.

1.2.8 Причини безробіття за Кейнсом

На Рисунку 1.2.2 представлена крива, що зв'язує рівень безробіття U (у відсотках) з рівнем національного доходу Y (у доларах). За Кейнсом рівноважний рівень національного доходу Y1, тобто макроекономічну рівновагу, відповідає умові рівності інвестицій I заощадженнями S. При цьому повна зайнятість може і не досягатися, або тому, що «фірми» не мають необхідних стимулів для достатніх інвестицій у виробництво, що забезпечує повну зайнятість.

Рисунок 1.2.2 Залежність рівня безробіття U від національного доходу Y

Підвищення рівня інвестицій і зниження рівня накопичення мультиплікативно збільшує національний дохід і знижує рівень безробіття.

Кейнс піддав критиці панівне в неокласичній теорії положення про добровільне характер безробіття. Він показав, що в реальності існує і вимушене безробіття, породжена неможливістю отримати робоче місце навіть при бажанні працювати за меншу плату. В умовах спаду виробництва, коли не задіяна значна частина трудових ресурсів, які працюють не пред'являють підвищених вимог до зростання заробітної плати, а безробітні згодні отримати роботу за ставками нижчими, ніж діючі.

Однак навіть зниження заробітної плати в умовах спаду виробництва не приведе до зростання зайнятості. Падіння доходів домашніх господарств скоротить їх споживчі витрати, а отже, і сукупний попит в економіці. Зіткнувшись із звуженням ринку товарів і послуг, підприємці будуть змушені знизити обсяги виробництва та зайнятості. Звідси випливає висновок Кейнса про те, що в сучасному світі з його звичаями та інститутами доцільніше проводити політику жорсткої грошової заробітної плати, ніж політику гнучкої зарплати, чуйно реагує на кожну зміну в обсязі безробіття.

Убивчий висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за високого рівня безробіття та інфляції. Кейнс визнає, що безробіття -- органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супрово­джує сучасний капіталістичний індивідуалізм» та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції.

Розділ ІІ. Використання кейнсіанської моделі регулювання національного виробництва у розвинутих країнах

Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв'язують цю модель з початком нового етапу в розвитку економічної науки.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті pp. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887--1976) вів у Гарвардському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати -- ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», -- указував Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв'язують з іменами таких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. У праці самого Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» проблема циклу відсутня. У книжці є лише певні вказівки на причину криз -- зниження норми прибутку, посилене психологічними обставинами. Неокейнсіанці не заперечували циклічності капіталістичної економіки, але розглядали її як властивість, притаманну будь-якій динамічній системі. Вони прагнули знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживання», «поєднання мультиплікатора та акселератора». Взаємодія цих ендогенних факторів спричиняє спади і створює можливості для піднесення. Сповільнення приросту споживання впливає на дохід, а це, у свою чергу, призводить до зменшення приросту інвестицій і т. д.

Розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора у застосуванні до національного доходу зв'язує приріст національного доходу з приростом інвестицій.

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мультиплікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом і інвестиціями. Акселератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкладення в результаті конкретних темпів зростання національного доходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужностей, то для акселераційного -- необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих поту­жностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі потужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного доходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дезінвестування.

Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції -- це такі, що зв'язані з розширенням споживання внаслідок зростання нацюнального доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор -- акселератор. Проте у процесі економічного зрос­тання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкладення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші фактори автономного характеру. Саме з дією цих факторів і зв'язані автономні інвестиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозуміти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва.

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення теорії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує нових капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мульти-плікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції по­роджують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається кумулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції.

На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує автономні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, акселератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно характером технічного прогресу.

Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зокрема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на думку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для того, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Останнє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці.

Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростання і призвести до початку падіння. Перша група причин зв'язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку у міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв'язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що породжується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються, головне, обсягом та інтенсивністю автономних інвестицій. Але «...коли автономні інвестиції виснажуються, тоді скорочуються також стимульоване споживання та стимульовані інвестиції». Припинення або вичерпання причин, що зумовлюють зростання, призводить до скорочення капіталовкладень та економічного спаду. Початок нового піднесення буде зумовлений також автоматично завдяки тому, що споживання знижується повільніше, ніж дохід у цілому, і настане такий момент, коли споживання почне перевищувати дохід. Це, у свою чергу, спричинить значне скорочення запасів та капітальних благ, що буде стимулом до здійснення відновлювальних інвестицій. Увесь процес почне розвиватися у зворотному напрямку.

Хансен, натхненний, мабуть, статтею Франко Модільяні «Переваги ліквідності, теорії процента і грошей» (1944), став головним популяризатором того варіанта кейнсіанської теорії, що грунтується на концепції доходів -- витрат.

Рівновага ринкової системи, відповідно до теорії Кейнса, передбачає загальну або макроекономічну рівновагу ринку товарів, грошей, облігацій та робочої сили. Зрештою, макроекономічна рівновага зводиться до взаємодії двох ринків -- товарів та облігацій, або товарів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса--Хансена і є найбільш поширеною інтерпретацією теорії Д. Хансена. Хан-сен, узявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього знамениту діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропозиції на ринку праці.

Модель Хікса--Хансена відкриває великі можливості для дослідження взаємодії ринків товарів та грошей. Зокрема, можна довідатися, наскільки стійкою є їхня рівновага, чи вона зберігається, як на ній відбиваються ті чи інші варіанти державного регулювання, інфляція і т. п.

Так, наприклад, якщо в період рівноваги ринкової системи відбулося поліпшення інвестиційного клімату, що можливе у добу масового використання передових технологій, у результаті цілеспрямованих дій держави та з інших причин, то підприємці, оптимістично оцінюючи перспективи виробництва і орієнтуючись на існуючу норму процента, збільшать капіталовкладення, використовуючи з цією метою наявні заощадження.

Зростання інвестицій приведе до розширення виробництва, що, у свою чергу, збільшуватиме обсяг сукупного доходу. Ці зміни зачіпають грошовий ринок, але оскільки пропозиція грошей залишається незмінною, а частина доходу перетворюється на додатковий попит на гроші, то ринок реагуватиме підвищенням норми процента. Тепер знову запрацює механізм ринку товарів: підвищення норми процента і зниження під її тиском очікуваної норми прибутку зменшить інвестиційний попит. Відбудеться гальмування зростання інвестицій, виробництва і сукупного доходу, у ринковій системі встановиться нова рівновага.

Розуміння цих процесів має велике значення для з'ясування суті й динаміки ринкової системи. Виявляється, що, сприймаючи імпульси ззовні, ринкова економіка здатна пересуватися з одного рівноважного стану в інший. Дуже суттєво, що рушійний імпульс негайно дає сплеск господарської активності, а потім взаємодія ринків товарів і грошей гасить її та стабілізує стан.

Аналітичним апаратом моделі Хікса--Хансена з успіхом користуються представники найрізноманітніших напрямків сучасної економічної науки.

Інвестиційна теорія циклу стала засадною для побудови неокейнсіанських антициклічних програм, які зосереджували увагу на динаміці капіталовкладень, її регулюванні з боку держави. Типові тлумачення такого регулювання дав Хансен, назвавши два методи боротьби з циклічними коливаннями. Один метод полягає у стабілізації безпосереднього обсягу інвестицій, інший -- у компенсації коливань приватних інвестицій заходами фіскальної та кредитно-грошової політики.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком можливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпорядженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напере­додні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «перегрівання» економіки.

Значне місце в концепції американських неокейнсіанців належить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «споживання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бюджету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокрема військові закупівлі.

Поруч з неокейнсіанством виникли й інші різновиди теорій державного регулювання, на котрі вчення Кейнса справило значно менший вплив. До них належить передовсім так звана стокгольмська школа. Представників цієї економічної течії неправомірно було б називати послідовниками Кейнса, оскільки ще в 30-ті pp. група молодих шведських економістів незалежно від нього дійшла аналогічних висновків.

Під час економічної кризи 30-х pp. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошова політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і сприяла зростанню безробіття.

Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з використанням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощування економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту перемогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економічного відродження.

Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891--1960), Гуннар Мюр-даль (1898--1987), Бертіль Улін (1899--1979), Ерік Лундберг (1902--1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом державного втручання є сукупний обсяг попиту.

Е. Ліндаль та Г. Мюрдаль побудували модель грошового обігу, яка демонструвала залежність економічної рівноваги від використання грошових ресурсів, зокрема від заощаджень споживачів. Б. Улін обгрунтував необхідність державних інвестицій і громадських робіт як засіб від безробіття. А інший представник стокгольмської школи Е. Лундберг побудував спеціальні моделі для аналізу величини розривів безробіття та інфляції.

Розроблену на засадах економічних концепцій стокгольмської школи програму шведської соціал-демократичної партії було покладено урядом в основу формування економічної політики 30-х pp. Її основні положення базувалися на таких принципах: сильна держава регулює економічний процес, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сферу; перспективний напрям розвитку -- від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера базується на сильній та стабільній економіці, її розвиток регулюється й контролюється державою.

Цю політику проводило і контролювало міністерство фінансів Швеції, що його очолював Ернст Вігфорс (1881--1977). Вігфорс визнав слушність того, що державні інвестиції і громадські роботи можуть підвищити купівельну спроможність населення, зменшити масштаби економічної кризи і послабити соціальне напруження.

Ці ідеї вперше було відображено в проекті бюджету 1933 p., a Гуннар Мюрдаль у додатку до нього подав теоретичне обгунтування нової «антициклічної» фінансової політики. Швеція, таким чином, стала першою в світі країною, що обрала шлях активної політики стабілізації.

Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х pp., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Провідним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнанням необхідності державного регулювання економіки.

Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора -- Великобританії. Тут іще 1944 p. було опубліковано урядову Білу книгу «Політика у сфері зайнятості» з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтримування на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення попиту. Було також переведено під контроль держави низку галузей господарства Великобританії.

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло розвитку у Франції, де після другої світової війни державне регулювання економіки здійснювалося в широких масштабах.

Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Не заперечуючи значення ринкового механізму та конкуренції у регулюванні капіталістичної економіки, прихильники концепції індикативного планування переважного значення надавали державному регулюванню через програмування економічного розвитку країни. Основу такого програмування становила система національних рахунків та державних планів індикативного (рекомендаційного) характеру. Розробку та прийняття національних планів розвитку необхідно здійснювати, на думку Перру, за допомогою узгоджень, компромісів та «соціальних діалогів» різних класів. Така система індикативного планування включала механізм як короткострокового (кон'юнктурного), так і довгострокового (структурного) регулювання національної економіки.

Концепція Перру справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції. 1947 p. було прийнято перший п'ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.

Розділ ІІІ. Можливість використання кейнсіанської моделі в Україні

Кейнсіанська теорія була домінуючою в економічній думці до 70-80-х років. Поступово через низку недоліків використання кейнсіанських концепцій дещо припиняється. Натомість приходить монетаристська теорія, яка є на сьогодні домінуючою і в Україні. Але в умовах України можливо використовувати деякі напрямки кейнсіанської теорії. Зокрема принципи антициклічної політики влади.

Кейнс став одним із засновників теорії державної грошової політики, він дослідив принципи антициклічності відповідної політики. Був одним із прибічників теорія «дешевих грошей», яка передбачає лояльну кредитно-грошову політику в кризовій період, що дає змогу покращити становище підприємств, та подальшій їх розвиток. Зокрема малого та середнього бізнесу, який є наповнювачем державного бюджету України, що може дати у подальшому могутнім поштовхом до державних інвестицій. Але застосування цієї теорії не є безмежним оскільки тривале її використання може спричинити підвищення рівня інфляції.